
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.08.25
05:50
Почуттів усіх навала,
В серці радості прилив, –
До грудей грудьми припала,
Як обійми їй розкрив.
Уст торкалася вустами,
Вибачаючись щомить
За кохання до нестями,
Що у ній вогнем пашить.
В серці радості прилив, –
До грудей грудьми припала,
Як обійми їй розкрив.
Уст торкалася вустами,
Вибачаючись щомить
За кохання до нестями,
Що у ній вогнем пашить.
2025.08.24
22:12
В її житті майже не було
чоловіків. Останній залицяльник
зник у пучинах часу.
Його голос розчинився
у сипучих пісках,
доторки рук розтанули,
поцілунки вицвіли.
Самотність огортає жінку,
чоловіків. Останній залицяльник
зник у пучинах часу.
Його голос розчинився
у сипучих пісках,
доторки рук розтанули,
поцілунки вицвіли.
Самотність огортає жінку,
2025.08.24
15:28
Як же доля зовсім різно у людей складається.
Хтось накоїть людям лиха, ворогам продасться.
А в потомках за святого він уже вважається.
Хоча б Невського згадати у тій клятій Рашці.
А другий нічого ж, наче не зробить такого.
Інші, бува набагато більше
Хтось накоїть людям лиха, ворогам продасться.
А в потомках за святого він уже вважається.
Хоча б Невського згадати у тій клятій Рашці.
А другий нічого ж, наче не зробить такого.
Інші, бува набагато більше
2025.08.24
11:51
був ти для мене тільки чотирикутником паперу
але моє серце має ту ж форму
був ти зрештою моїм серцем
і той самий поспішний ритм оживляв папір
вивищував до розміру дерева
слова твої були листям
а смуток мій вітром
але моє серце має ту ж форму
був ти зрештою моїм серцем
і той самий поспішний ритм оживляв папір
вивищував до розміру дерева
слова твої були листям
а смуток мій вітром
2025.08.24
10:55
Відвойована ніч, вир із обстрілів - день…
Ми у плетиві рішень і мареві мрій.
кат закручує Світ у брехню теревень…
Світ продовжує рух за життя і надії….
Ми у плетиві рішень і мареві мрій.
кат закручує Світ у брехню теревень…
Світ продовжує рух за життя і надії….
2025.08.24
09:29
Із Бориса Заходера
Злетіла сорока високо,
і зверху стрекоче сорока,
що цукор страшенно солений,
що яйця беруть зі смаженей,
що раки зимують на дубі,
що риби гуляють у шубі,
Злетіла сорока високо,
і зверху стрекоче сорока,
що цукор страшенно солений,
що яйця беруть зі смаженей,
що раки зимують на дубі,
що риби гуляють у шубі,
2025.08.24
09:23
Я на колінах попрошу Святих,
щоб рідні всі були здорові,
а поруч ти була завжди
у буднях сірих й кольорових.
Не дайте дітям гинути, Святі,
хай біль такий не точить струмом душу,
коли на цвинтарі на крихітній плиті
щоб рідні всі були здорові,
а поруч ти була завжди
у буднях сірих й кольорових.
Не дайте дітям гинути, Святі,
хай біль такий не точить струмом душу,
коли на цвинтарі на крихітній плиті
2025.08.24
06:35
Освітлені місяцем хвилі
Пшениці, як шовк, шурхотіли, –
І в сяєві срібнім іскрились
Очам хлібороба на милість.
У руки його працьовиті,
Неначе просилось щомиті,
Колосся тужаве, налите
І потом старанно обмите…
Пшениці, як шовк, шурхотіли, –
І в сяєві срібнім іскрились
Очам хлібороба на милість.
У руки його працьовиті,
Неначе просилось щомиті,
Колосся тужаве, налите
І потом старанно обмите…
2025.08.23
21:39
Кістки дерев. Нестерпний, дикий холод
Так пробирає до самих глибин.
Реальність відчувається, як голод,
Як море без коралів і рибин.
Ідеш у парк віддалений, забутий
У цю зимову пору, мов чернець,
Встромивши ніж у нестерпимий будень,
Так пробирає до самих глибин.
Реальність відчувається, як голод,
Як море без коралів і рибин.
Ідеш у парк віддалений, забутий
У цю зимову пору, мов чернець,
Встромивши ніж у нестерпимий будень,
2025.08.23
20:58
Друже і брате,
тут все, як завжди -
бруд і вогонь,
сплати без решти,
тижні без дати,
видзвони скронь!
Боже боронь
тут все, як завжди -
бруд і вогонь,
сплати без решти,
тижні без дати,
видзвони скронь!
Боже боронь
2025.08.23
16:25
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 8 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Муза смієтьс
Муза смієтьс
2025.08.23
13:02
Серед тваринних звичок москалів найхарактерніша – мітити чужі території.
Носії істини в останній інстанції частенько надривають пупа під своєю ношею.
Манія величі для недомірків – майже професійне захворювання.
Найбільше світ намагаються змінити
2025.08.23
12:36
Із поезією Сергія Жадана я познайомився у Львові. На дошці меню студентського кафе, яку виставили просто на вулицю, білою крейдою були написані такі не дуже рівні літери:
Вирощено і нищівно
над каменями і кущами
повітря заповнене щільно
душами і дощ
2025.08.23
06:03
Хоч сохне листя й менше цвіту,
І далі більш німіє світ, –
Я ще живу в своєму літі
І звідтіля вам шлю привіт.
Я вам повідаю про свято
Без усілякої журби,
Адже продовжую зростати
І визрівати щодоби.
І далі більш німіє світ, –
Я ще живу в своєму літі
І звідтіля вам шлю привіт.
Я вам повідаю про свято
Без усілякої журби,
Адже продовжую зростати
І визрівати щодоби.
2025.08.22
21:59
У кожній посмішці є посмішка скелета.
У кожному початку є кінець.
Усе потопить невблаганна Лета,
Наблизивши нежданий реченець.
Ця посмішка скелета нам розкриє
На дні надії голі черепки,
Шпилі високі, хижі чорториї,
У кожному початку є кінець.
Усе потопить невблаганна Лета,
Наблизивши нежданий реченець.
Ця посмішка скелета нам розкриє
На дні надії голі черепки,
Шпилі високі, хижі чорториї,
2025.08.22
20:35
іде війна, о Господи, іде війна
налито чашу смерті аж по самі вінця
і накопичує себе чужа вина
іде війна до найостаннішого українця
приспів:
мій Друже, нам цей хрест тепер нести
не піддавайся шалу і знемозі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...налито чашу смерті аж по самі вінця
і накопичує себе чужа вина
іде війна до найостаннішого українця
приспів:
мій Друже, нам цей хрест тепер нести
не піддавайся шалу і знемозі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.19
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Володимир Зоря (1950) /
Проза
Молитва до матері
- Ось сідай на моє ліжко, розповім, як я з Богом зустрівся, - відсовуючись, старий зачовгав ногами, потім шмигнув довгим носом і сховав тремтячу праву руку під краєм вигорілої байкової ковдри. - Сам я по батькові з донських козаків, але виріс тут, з матір'ю у бабусі і нібито зовсім зукраїнився. Звідси і в Чорноморський Червонопрапорний Флот призивався.
Уходив шкетом, а прийшов iз флоту - високий, коса саженьу плечах, вбраний на заглядєньє: кльош, тільняшка, черевички начищені ... У клубі як уріжу«яблочко» з хитромудрими колінцями - дівчата так і стріляють в мене очима. Та й я, бувало, в фотоательє до Зями Мойсейовича зайду, і непомітно так, сам собою в дзеркалі милуюся. Як давно не бачив. Таким ладним був у морській формі.
Я ще й чечітку бив - забув сказати.
А одружився пізно – вже як досхочу нагулявся. Дівчину взяв скромну й працьовиту, з хорошої сім'ї. Але до того я ще водійські курси скінчив, попрацював на автобазі, потім директора шахти возив, потім на цілині по комсомольській путівці ...
А… ні! - старий різко повернувся на лівий бік і підняв гостре підборіддя - Звиняйте ... на цілину я вже після весілля попав, коли ми з Лідою посварилися. Тимчасово.
І де я тільки не був, і чим тільки не займався: в Башкирії, в Тюмені, і навіть на БАМі. І шоферував, й грубки клав, і кабанів колов ...
А тим часом у нас, як мовиться, виріс син. А потім, слава богу, і онука дочекалися.
І ось. Слухай далі. Коли онукові виповнилося одинадцять років, став я помічати, шо у нього якось не по нашому, не по-мужицьки зроста фігура: груди дівчачі намічаються, зад тіла ... Кажу жінці: а ну, спитай у невістки, так, обережно, шо вона скаже з цього приводу.
І шо ти думаєш? Виявилося, мати свого часу не помітила, шо у дитя не вийшли яєчка. Пісюньчик є, а яєчок немає. Вести до бабки? Ні - не той случай. Думали-гадали, і відправили сина до лікарів. Ті кажуть: треба оперувати. Опускати яєчка, чи шо ...
У синового кума був «Москвич», і повіз він нас до лікарні. Приїхали. Виходити - а внук уперся і ні в какую. «Не піду!» Забився в кут машини, немов звірок якийсь. Мати, виявляється, розповіла йому про операцію. Ну, як тобі таке?
«Я ж тобі велів мовчати про це!»
«Дитина має знати все!»
А щоб ти сказилась! Мабуть, правду казали люди, що батько її в дворічному віці за шкодливість у вікно викинув, сп’яну. От і проявилося ...
Не хотів говорити, але тепер розкажу.
Було діло, моя застукала її з одним гостем нашим: моїм армійським другом в сараї, на самому гарячому. А я строго-настрого наказав їй: навіть не думай синові розповісти. Він у нас трохи слабкуватий - дуже чутливий. Не знаю, може перед смертю вона йому відкрилася - у баб же язики, як те помело. Напевно, від того він і пити сильно став.
Да, я за онука доскажу. Як ми тільки не вмовляли його! Вже і так, і сяк ... І лаяли, і лякали, і силували ... Ну шо робити? Поїхали назад.
Невістка каже: прийдеться змиритися. Син те ж саме. Він хіба скаже щось супротив?
Я кажу – не при внуку, звичайно, - ви розумієте, на яке життя його прирікаєте? Він уже зараз стидаєтся роздягатися на фізкультурі, бо дражняться. А сам думаю: не може бути, щоб нічого не можна було зробити. Який з мене моряк, коли не спасу власного внука.
Але час йде, а він навіть говорити на цю тему боїться. Не помню вже, чого мені Ростов втовкмачився ... Шо треба туди його везти. Спочатку сам з'їздив, з лікарями договорився на такий-то день ...
Хрещений з «Москвичем» відпав, щоб не порушувати конспірацію, і ми поїхали з онуком удвох міжміським автобусом. Я навіть жінці своїй не все сказав, аби не проговорилася. Об’явив усім, що їдемо на екскурсію - якраз того часу канікули в школі почалися - а зупинимося у моєї двоюрідної сестри.
І ось, пам'ятаю як зараз: сидимо з ним на лавці біля лікарні. Я кажу: підемо, онучку, просто покажемося.
«Ні-і-і!»
Ну шо ти тут поробиш!
Знову вчепився в лавчину і тремтить весь. Не сприймає ніяких доводів, хоч плач. Сам би замісто нього на будь-яку операцію ліг.
І тут мені спадає остання, відчайдушна думка: а що, коли звернутися до Бога. Але як? Молитися мені, як комуністу, не можна було. Та й грішний сильно був: перелюбствував, крав, кабанів колов ... - не гідний!
Що робити? Думав - думав, і придумав.
Звернуся я до своєї матері, Царство їй небесне. Нехай попросить за мене. Бог повинен почути її молитви. Росла вона сиротою, важко працювала на людей, до церкви ходила ...
Кажу онукові: Петрику, рідненький мій онучку, давай просто мовчки посидимо поруч. Він каже: Добре, дідусю, давай.
Я отак руку йому на голову поклав, а другу на коліно, і, уявляючи мамку як живу, подумки про себе почав:
Дорога, мила моя матусю Дарино Михайлівно! Стань на коліна перед Царицею небесною і попроси, нехай вона благословить мого внука, а твого правнука, раба божого Петра на операцію.
І шо ти думаєш? Згодом він почав дихати вільніше, коліно під рукою розслабилося, а голова геть мокрою стала.
Аж раптом він каже: дідусю, підемо на операцію. Представляєш?
А за два дні наснилося мені: жінка сидить, розміром опівнеба, така симпатична, дорідна, а поміж зірок ангели літають, як метелики. Це значить - Цариця небесна. Сама в білій фаті, а тіло пишне, і аж рожеве. І півчі так гарно співають, шо я аж заслухався.
Потім бачу - невелику хмаринку навпроти Цариці небесної, і на ній ма-а-алюсінька, немов комашинка, у всьому чорному матінка моя. На колінах стоїть і молиться.
Я коли прокинувся, не хотілось навіть очей відкривати, шоб краще згадати.
І шо ти думаєш? Пройшло кілька років, і онук обернувся на такого парубка! Високий, ладний ...
Я, бувало, питаю його з натяком: Петя, а по мужеській лінії у тебе як, і киваю туди, в порядку?
Він засоромився і тіки каже: «Все в порядку, діду», - ледь помітна посмішка приторкнулась до неголених щік старого. - А п'ять років тому він побрався з дуже славною дівчиною. Я на них тоді до весілля дім переписав.
Та й така красива пара - всі задивляються.
Обіцяли забрати мене до себе, коли облаштуються. І на ноги встануть.
Та я і не хочу. Нашо я їм здався? - сказав старий і прийнявся, змокрілими нараз очима, видивлятися щось на стелі палати.
А зібрана гіркою кисть його руки, що лежала тепер на грудях, здавалося, забилася ще дужче, нагадуючи пульсуюче, не захищене ребрами серце.
По довгій паузі коридором луною пронеслося:
- Снідати ... Снідати ... - далі почувся тупіт ніг, який перейшов згодом у цокання ложок.
- Якби не гріх, я б давно вже ...
- Знаю, під яке ребро треба - колов ... - старий знову замовк і зажмурився.
За хвилину мовив, не відкриваючи очей:
- Матінка привиділася. На хмарі. Царство їй небесне.
Надвечір до палати увійшла тілиста і досить симпатична рожевощока санітарка і басом об’явила:
- Ковальов! Жалiлися, що ви знову з собою розмовляли. Піднімайтеся, до вас приїхали.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Молитва до матері
- Ось сідай на моє ліжко, розповім, як я з Богом зустрівся, - відсовуючись, старий зачовгав ногами, потім шмигнув довгим носом і сховав тремтячу праву руку під краєм вигорілої байкової ковдри. - Сам я по батькові з донських козаків, але виріс тут, з матір'ю у бабусі і нібито зовсім зукраїнився. Звідси і в Чорноморський Червонопрапорний Флот призивався.
Уходив шкетом, а прийшов iз флоту - високий, коса саженьу плечах, вбраний на заглядєньє: кльош, тільняшка, черевички начищені ... У клубі як уріжу«яблочко» з хитромудрими колінцями - дівчата так і стріляють в мене очима. Та й я, бувало, в фотоательє до Зями Мойсейовича зайду, і непомітно так, сам собою в дзеркалі милуюся. Як давно не бачив. Таким ладним був у морській формі.
Я ще й чечітку бив - забув сказати.
А одружився пізно – вже як досхочу нагулявся. Дівчину взяв скромну й працьовиту, з хорошої сім'ї. Але до того я ще водійські курси скінчив, попрацював на автобазі, потім директора шахти возив, потім на цілині по комсомольській путівці ...
А… ні! - старий різко повернувся на лівий бік і підняв гостре підборіддя - Звиняйте ... на цілину я вже після весілля попав, коли ми з Лідою посварилися. Тимчасово.
І де я тільки не був, і чим тільки не займався: в Башкирії, в Тюмені, і навіть на БАМі. І шоферував, й грубки клав, і кабанів колов ...
А тим часом у нас, як мовиться, виріс син. А потім, слава богу, і онука дочекалися.
І ось. Слухай далі. Коли онукові виповнилося одинадцять років, став я помічати, шо у нього якось не по нашому, не по-мужицьки зроста фігура: груди дівчачі намічаються, зад тіла ... Кажу жінці: а ну, спитай у невістки, так, обережно, шо вона скаже з цього приводу.
І шо ти думаєш? Виявилося, мати свого часу не помітила, шо у дитя не вийшли яєчка. Пісюньчик є, а яєчок немає. Вести до бабки? Ні - не той случай. Думали-гадали, і відправили сина до лікарів. Ті кажуть: треба оперувати. Опускати яєчка, чи шо ...
У синового кума був «Москвич», і повіз він нас до лікарні. Приїхали. Виходити - а внук уперся і ні в какую. «Не піду!» Забився в кут машини, немов звірок якийсь. Мати, виявляється, розповіла йому про операцію. Ну, як тобі таке?
«Я ж тобі велів мовчати про це!»
«Дитина має знати все!»
А щоб ти сказилась! Мабуть, правду казали люди, що батько її в дворічному віці за шкодливість у вікно викинув, сп’яну. От і проявилося ...
Не хотів говорити, але тепер розкажу.
Було діло, моя застукала її з одним гостем нашим: моїм армійським другом в сараї, на самому гарячому. А я строго-настрого наказав їй: навіть не думай синові розповісти. Він у нас трохи слабкуватий - дуже чутливий. Не знаю, може перед смертю вона йому відкрилася - у баб же язики, як те помело. Напевно, від того він і пити сильно став.
Да, я за онука доскажу. Як ми тільки не вмовляли його! Вже і так, і сяк ... І лаяли, і лякали, і силували ... Ну шо робити? Поїхали назад.
Невістка каже: прийдеться змиритися. Син те ж саме. Він хіба скаже щось супротив?
Я кажу – не при внуку, звичайно, - ви розумієте, на яке життя його прирікаєте? Він уже зараз стидаєтся роздягатися на фізкультурі, бо дражняться. А сам думаю: не може бути, щоб нічого не можна було зробити. Який з мене моряк, коли не спасу власного внука.
Але час йде, а він навіть говорити на цю тему боїться. Не помню вже, чого мені Ростов втовкмачився ... Шо треба туди його везти. Спочатку сам з'їздив, з лікарями договорився на такий-то день ...
Хрещений з «Москвичем» відпав, щоб не порушувати конспірацію, і ми поїхали з онуком удвох міжміським автобусом. Я навіть жінці своїй не все сказав, аби не проговорилася. Об’явив усім, що їдемо на екскурсію - якраз того часу канікули в школі почалися - а зупинимося у моєї двоюрідної сестри.
І ось, пам'ятаю як зараз: сидимо з ним на лавці біля лікарні. Я кажу: підемо, онучку, просто покажемося.
«Ні-і-і!»
Ну шо ти тут поробиш!
Знову вчепився в лавчину і тремтить весь. Не сприймає ніяких доводів, хоч плач. Сам би замісто нього на будь-яку операцію ліг.
І тут мені спадає остання, відчайдушна думка: а що, коли звернутися до Бога. Але як? Молитися мені, як комуністу, не можна було. Та й грішний сильно був: перелюбствував, крав, кабанів колов ... - не гідний!
Що робити? Думав - думав, і придумав.
Звернуся я до своєї матері, Царство їй небесне. Нехай попросить за мене. Бог повинен почути її молитви. Росла вона сиротою, важко працювала на людей, до церкви ходила ...
Кажу онукові: Петрику, рідненький мій онучку, давай просто мовчки посидимо поруч. Він каже: Добре, дідусю, давай.
Я отак руку йому на голову поклав, а другу на коліно, і, уявляючи мамку як живу, подумки про себе почав:
Дорога, мила моя матусю Дарино Михайлівно! Стань на коліна перед Царицею небесною і попроси, нехай вона благословить мого внука, а твого правнука, раба божого Петра на операцію.
І шо ти думаєш? Згодом він почав дихати вільніше, коліно під рукою розслабилося, а голова геть мокрою стала.
Аж раптом він каже: дідусю, підемо на операцію. Представляєш?
А за два дні наснилося мені: жінка сидить, розміром опівнеба, така симпатична, дорідна, а поміж зірок ангели літають, як метелики. Це значить - Цариця небесна. Сама в білій фаті, а тіло пишне, і аж рожеве. І півчі так гарно співають, шо я аж заслухався.
Потім бачу - невелику хмаринку навпроти Цариці небесної, і на ній ма-а-алюсінька, немов комашинка, у всьому чорному матінка моя. На колінах стоїть і молиться.
Я коли прокинувся, не хотілось навіть очей відкривати, шоб краще згадати.
І шо ти думаєш? Пройшло кілька років, і онук обернувся на такого парубка! Високий, ладний ...
Я, бувало, питаю його з натяком: Петя, а по мужеській лінії у тебе як, і киваю туди, в порядку?
Він засоромився і тіки каже: «Все в порядку, діду», - ледь помітна посмішка приторкнулась до неголених щік старого. - А п'ять років тому він побрався з дуже славною дівчиною. Я на них тоді до весілля дім переписав.
Та й така красива пара - всі задивляються.
Обіцяли забрати мене до себе, коли облаштуються. І на ноги встануть.
Та я і не хочу. Нашо я їм здався? - сказав старий і прийнявся, змокрілими нараз очима, видивлятися щось на стелі палати.
А зібрана гіркою кисть його руки, що лежала тепер на грудях, здавалося, забилася ще дужче, нагадуючи пульсуюче, не захищене ребрами серце.
По довгій паузі коридором луною пронеслося:
- Снідати ... Снідати ... - далі почувся тупіт ніг, який перейшов згодом у цокання ложок.
- Якби не гріх, я б давно вже ...
- Знаю, під яке ребро треба - колов ... - старий знову замовк і зажмурився.
За хвилину мовив, не відкриваючи очей:
- Матінка привиділася. На хмарі. Царство їй небесне.
Надвечір до палати увійшла тілиста і досить симпатична рожевощока санітарка і басом об’явила:
- Ковальов! Жалiлися, що ви знову з собою розмовляли. Піднімайтеся, до вас приїхали.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію