
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Ловив солодкий подих на устах.
В жарких обіймах (справді чи здалося?)
Сказала ти, що повністю моя.
Легенький блюз у темряві кімнати
І твій тонкий напівприкритий стан…
Спинився час і простір розірвався,
Бо мені на роботу.
Ой, Оксанко, ти тужишся, силишся –
і народжуєш … ноту.
А я? Орю, сію, мелю.
Тим не менше, кого я люблю.
Тим, хто бачить мої вчинки,
не менше розцвітуть барвінки,
Сняться добрі, гарні сни.
Де зцілити можна втому.
Не лежить тягар вини.
Де зустрінуть на порозі.
Рушничок, гарячий чай…
Де душа спочити зможе
В чорній картатій сукні з пряжкою
Місяця бляклого в сизому поясі
Скупчення зір на шляху Чумацькому.
Вона ступала тихцем заглядаючи
В блискучі люстерка озер і босою
Ходила по чорному полі травами —
Пелюстки, стеблинки с
Помисли-стіни розкрадені в снах по цеглині.
Тільки без думки як збудуватись людині?
Тиша – непевність. Тиша завжди застережна.
Осені таїнство кислим кагором сповнить
Душі зів'ялі, тавруючи землю смутком.
Пі
на вершини гірські одчайдушно вилазять.
Гірськолижникам заздрю, що в космічному леті
здатні творить неймовірні й в уяві свої піруети.
Тірольцям заздрю, котрі гадки не мають,
що їм пощастило оселитись в такому раю…
Мжичка по землі, –
Вишгород вечірній
Заховавсь в імлі.
Ні вогню, ні звуку,
Сиро без ладу, –
Милу взяв за руку
Й бережно веду.
Не соромся розкішного тіла
І не бійся уважних очей, -
Вже від збудження позолотіли
Соковиті сосочки грудей.
Ледве видиме лоно, мов квітка
Дивлюсь, не вірю і сумую...
Я чув, казали, Лютий - звір
Навіє свіжого. Згуртує…
Зітхнув. За вухом почесав
Піду до хати досипати,
Де сотні раз я воскресав…
І що цікаво - без оплати.
Повен горя і сліз, –
Я свої сподівання
Не втрачаючи ніс.
Хоч відчув і побачив
Біль численний від мук,
Я тримався одначе
І міцнів, наче бук.
То навідаються турки, то прийдуть татари.
І палають міста, села, женуть люд ясиром.
Нема спокою Вкраїні, бо немає миру.
Від сусідів отих клятих, що дивляться ласо,
Нема життя в Україні, нема від них спасу.
так яро в небі блискає Стожар,
немовби вітер роздуває згар
і розвіває сяйво над землею.
Несміло місяць вигляда з-за хмар,
Ведмедиці звисає хвіст петлею
й здається, падають, як божий дар,
Ти – мій вогонь, повітря і вода…,
Моє життя, а іншого не знаю,
Та й змісту в нім без тебе теж нема.
В тобі мої бажання, справжні мрії.
В тобі лиш бачу сенс та й завдяки
Твоїй любові я живий донині
Він випив її до краплі,
Він ноги об неї витер.
В анонсі гучні спектаклі,
Які написав злий вітер.
Дощем оросив долівку,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

02. Соловей-розбійник з причтом
- Як у лісі у дрімучім,
нажбурлявшись каменюччям,
намахавшись здуру дрюччям,
ми нудьгуєм та канючим...
Так чого ж сидіти сидьма,
ніби в нас нема ватаги?!
Коли ти - відьмак чи відьма,
гайда, зважимо розваги!
Ми - в болоті мочені,
в трясовинні вимиті,
в звичному оточенні,
в ріднім мікрокліматі!
Як у лісі у дрімучім
всім живучим надокучим
торохтінням невгавучим,
на взірець телеведучим...
В річці водоверть закрутим,
вуха наскубем забродам,
на взірець всім шалапутам
як ніхто наколобродим!
Мавки та літавиці,
лісуни та щезники!
У містах за вправи ці -
шлють у витверезники!
- Перший Соловей в окрузі -
я привітний та обачний,
бо такі́ у мене друзі,
що мені самому лячно!
Страх боюся нежить злісну,
як почне бешкетувати;
та і сам я, тільки свисну -
враз душа тікає в п’яти!
Як спливуть русалочки -
ляку я збуваюся, -
не заради галочки
я до них лицяюся!..
- Нумо, всиплемо везучим,
ніс пихатим напиндючим,
перехожих перемучим
та зурочим оком злючим!
І багатий, і убогий
не долічаться пожитків, -
вздовж широкої дороги
поперек наробим збитків!
Люди будуть речі ті
через ліс ізнов везти...
Все гаразд у нечисті:
справа - в чистій совісті!
(2018)
М.В.Шевченко + Олена Побийголод
*** ОРИГІНАЛ ***
Выезд Соловья-разбойника
- Как да во лесу дремучем
По сырым дупла́м да сучьям
И по норам по барсучьим
Мы скучаем и канючим.
Так зачем сидим мы сиднем,
Скуку да тоску наводим?
Ну-кася, ребята, выйдем,
Весело поколобродим!
Мы - ребята битые,
Тертые, учёные.
Во болотах мытые,
В омутах мочёные.
Как да во лесу дремучем
Что-нибудь да отчебучим,
Добра молодца прищучим,
Защекочем и замучим!
Воду во реке замутим.
На кустах костей навесим,
Пакостных шутих нашутим,
Весело покуролесим!
Водяные, лешие,
Души забубённые!
Ваше дело - пешие,
Наше дело - конные.
- Первый Соловей в округе -
Я гуляю бесшабашно.
У меня такие слуги,
Что и самому мне страшно.
К оборотням не привыкну -
До того хитры ребятки!
Да и сам я свистну, гикну -
Аж душа уходит в пятки!
Не боюсь тоски-муры,
Если есть русалочки!
Выходи, кикиморы,
Поиграем в салочки!
- Ну-ка, рукава засучим,
Путника во тьме прижучим,
Свалим - и в песке зыбучем
Пропесочим и прищучим!
Ты не жди, купец, подмоги -
Мы из чащи повылазим
Да и на большой дороге
Вволюшку побезобразим!
Зря на нас клевещете,
Умники речистые!
Всё путем у нечисти,
Даже совесть чистая.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)