Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам брать копірку
Й по межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
03. Серенада Солов’я-розбійника
Ну, виходь, я тобі присвячу серенаду!
Хто тобі серенаду іще просвистить?
Можу - цілу добу, до упаду,
як натхнення мене навістить!
Це я поки що тільки жартую та кплю,
це я поки тримаю фасон.
Я образу терплю, та коли я скиплю -
я палац підпиляю, спалю, розвалю,
як не визирнеш ти на балкон!
Ти відгукнись до мене неодмінно,
розбійницькому серцю не відмов!
Так вийди, вийди, вийди вже, Горпино,
послухай серенаду про любов!
Гей-гей-гей, тинди-ринди!
От коли б думками не шмигала ти десь-інде,
я б тоді, як в пісеньці,
сів би попід присінці,
й ми б лузали соняхи без принди.
Вся рідня моя щодо дарунків не скнара, -
на весілля притягнуть кори на усіх.
Так у чому тобі я не пара,
так чому я тобі не жених?
Так тебе я кохаю, що ніччю не сплю,
а удень - голова як в чаду.
От і голос зірвав, і сиплю, і хриплю,
я себе загублю, може, й зовсім згублю,
але врешті - тебе украду!
Я женихів твоїх - через коліно!
Я попсую твоєму тату кров!
Так вийди, вийди, вийди вже, Горпино,
не нищ мою розбійницьку любов!
Гей-гей-гей, тари-бари!
От якби ти, Груне, клопоталась при амбарі,
я б тоді, як в пісеньці,
сів би попід присінці,
й ми б лузали соняхи у парі.
Так давай вже, Горпинко, весілля призначим!
Серце нечисті - чисте моє - не розбий!
І залишу я дідькам чортячим,
через тебе залишу розбій!
Наспіваю тобі, напою, захмелю,
й на дружків я знайду угомон;
я замовлю новіший концерт скрипалю -
ще й знайомі в Кремлю надішлють по рублю, -
тільки визирни ти на балкон!
Оці мої освідчення терпи-но,
бо це - кохання справжнє, c’est la vie...
Ялинки-дринки, вийди вже, Горпино,
тебе ж - ти бачиш? - будять Солов’ї!
Гей-гей-гей, витребені!
Годі вдома киснути, немов на бюлетені!
Треба нам, як в пісеньці,
сісти попід присінці
та лузати соняхи зі жмені...
(2018)
*** ОРИГІНАЛ ***
Серенада Соловья-разбойника
Выходи, я тебе посвящу серенаду!
Кто тебе серенаду еще посвистит?
Сутки кряду могу - до упаду, -
Если муза меня посетит.
Я пока еще только шучу и шалю -
Я пока на себя не похож:
Я обиду терплю, но когда я вспылю -
Я дворец подпилю, подпалю, развалю, -
Если ты на балкон не придёшь!
Ты отвечай мне прямо-откровенно -
Разбойничую душу не трави!..
О, выйди, выйди, выйди, Аграфена,
Послушай серенаду о любви!
Эй-ей-ей, трали-вали!
Ка́бы красна девица жила в полуподвале,
Я б тогда на корточки
Приседал у форточки, -
Мы бы до утра проворковали!
Во лесных кладовых моих - уйма товара,
Два уютных дупла, три пенечка гнилых...
Чем же я тебе, Груня, не пара,
Чем я, Феня, тебе не жених?!
Так тебя я люблю, что ночами не сплю,
Сохну с горя у всех на виду.
Вот и голос сорвал - и хриплю, и сиплю.
Ох, я дров нарублю - я себя погублю, -
Но тебя украду, уведу!
Я женихов твоих - через колено!
Я папе твоему попорчу кровь!
О, выйди, выйди, выйди, Аграфена, -
О, не губи разбойничью любовь!
Эй-ей-ей, трали-вали!
Ка́бы красна девица жила в полуподвале,
Я б тогда на корточки
Приседал у форточки, -
Мы бы до утра проворковали!
Так давай, Аграфенушка, свадьбу назначим, -
Я - нечистая сила, но с чистой душой!
Я к чертям, извините, собачьим
Для тебя позабуду разбой!
Я и трелью зальюсь, и подарок куплю,
Всех дружков приведу на поклон;
Я тебя пропою, я тебя прокормлю,
Нам ребята на свадьбу дадут по рублю, -
Только ты выходи на балкон!
Ответь всерьез, прошу проникновенно,
Ведь знают соловьи, что «c’est la vie».
Так выйди, елки-палки, Аграфена, -
Не дай погаснуть пламенной любви!
Эй-ей-ей, трали-вали!
Ка́бы красна девица жила в полуподвале,
Я б тогда на корточки
Приседал у форточки, -
Мы бы до утра проворковали!
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)