Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Бо я себе не впізнаю.
Лиш хмара зяє, ніби витязь,
Мов усміх янгола в раю.
Я пізнаю свої глибини
У морі в штормах громових,
Коли торкається людини
Долучи до життя богомаза -
Фосфоричний коктейль,
Ніби збитий тертям цвіркунів,
В мармурових шпаринах
Достатньо мистецького сказу,
Апельсинний Кратін -
Драматург, що часу заяснів.
Я більше за життя його люблю!
Як небеса — отави соковиті,
І чуйну пісню з присмаком жалю.
Я так його кохаю, Боже! Нащо
Ти дав мені жагу земного щастя,
Аби міняла волю на кайдани?
Його любити я не перестану.
З'явився спогад про кохану,
Яку з глибокої могили
Я повертати вже знесилів,
Адже, немов жіноча рима,
В моїх думках щомить незримо
Тремтить, колишеться, тріпоче
Вона й забутися не хоче...
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
У зеніті щоденних висот,
У сліпучому образі диска
Це життя зоресвітній оплот
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
04. Клич глашатаїв
Коли в цей тривожний час
не зіграєм збір -
Соловей освище нас,
й піде поговір:
ніби трон у нас - так-сяк,
надувний,
й ніби зовсім не казак
Євстигній.
Хто вгамує цю шайку сугубу,
ліквідує цю кляту напасть -
цар тому неабияку шубу
від щедрот своїх царських віддасть!
Коли славні звитяги минулі
кров хвилюють - йди в бій на шляху!
З натурального хутра хохулі
цар віддасть тобі власну доху.
Он, указ уже лежить
у секретаря:
той, хто честь підосвіжить
батечка-царя,
хто влаштує Солов’ю
«соловки» -
піде до царя в сім’ю, -
у зятьки.
Хто здолає ватагу злочинну,
щоб тікала вона сторчаком, -
буде царства тому половина,
а царівна - так просто цілком!
Тут нема будь-якого махлярства,
тут омани нема і душку:
в бій - за вісім шістнадцятих царства
й за цілісіньку царську дочку!
(2018)
*** ОРИГІНАЛ ***
Клич глашатаев
Если в этот скорбный час
Спустим рукава -
Соловей освищет нас,
И пойдет молва:
Дескать, силой царский трон
Всё скудней,
Ел, мол, мало каши он,
Евстигней.
Кто же всё же уймет шайку-лейку,
Кто на подвиги ратны горазд -
Царь тому дорогую шубейку
От щедрот своих царских отдаст!
Если кровь у кого горяча, -
Саблей бей, пикой лихо коли!
Царь дарует вам шубу с плеча -
Из естественной выхухоли!
Торопись указ зачесть,
Изданный не зря!
Кто заступится за честь
Батюшки-царя,
Кто разбойника уймёт
Соловья, -
К государю попадёт
В сыновья!
Кто оружьем побьет образину,
Кто проучит его кулаком,
Тот от царства возьмет половину,
Ну а дочку - так всю целиком!
Сей указ - без обману-коварства:
За печатью, по форме точь-в-точь.
В бой - за восемь шестнадцатых царства,
Да за целую царскую дочь!
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
