
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Читає гордовито свій вердикт.
Підходжу до судді свого все ближче,
Бо слухати про себе правду звик.
Він повністю правий. Йому видніше,
Для кого хто – безцінний рятівник.
Минуле стало чорним попелищем,
В подвір'я забуте й сумне
Прилине листок випадковий,
Зірвавши природи закови.
Ця жінка загрозу таїть.
У Богом призначену мить
натерпівся вже по вінця:
скільки питиму цю чашу –
топче ж ворог землю нашу.
Нести смерть йому не вперше,
ще при цьому світу бреше –
всіх в оману ввести хоче,
Старість, все оце
Далі слатимеш мені валентинки
Ще вітання і грампластинки?
Як загуляю, прийду вночі
Ти мені одчиниш?
Будеш зі мною разом і поруч у
Шістдесят чотири?
Відома схимнику Сонце –
Відлюднику лісу Галактика,
Що вдягнув діряву свиту Ніщо,
Може він був кульгавим грішником?
А тепер світить у цій темряві,
Наче він запалив воскову свічку
Молитви першопочатку –
все, що нащадки захищають нині
в усій красі,
бо живемо усі
не на московії, а в Україні.
***
А косолапе рижого не чує.
Бути мужнім і сильним, –
Не здаватись нізащо,
Щоби дихати вільно.
Бо не раз вже ставалось,
Що соромились вчинків,
Як шукали і жалість,
І просили підтримки.
Холодна лава і гаряча крига.
Яскравий місяць і пожухле сонце.
У світ ворота. Із душі віконце.
З тобою просто, а без тебе складно.
Ні відстані, ні часу не підвладна,
Ти владарюєш на землі й на небі,
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.
Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шу
Позаду залишавсь буремний Понт.
Легенька хвиля билася у борт.
А люди із надією дивились
На Таврики високі береги,
Куди вони вже кілька тижнів прагли.
Губами, пересохлими від спраги,
Подяку шепотіли, бо ж боги
спілі ягідки – не милі.
На плечі, на спині річки
чоловік долає милі.
Макрометри. Невеличкий,
та ні краплю не безумний.
На плечі, на спині річки
Під час метафізичної атаки
В межах часу війни за білі маки
Рятують поле роси осяйні,
Де зла Солоха з лантухом в кутку,
На випадок нічної ескапади
Не мотивованого края зорепаду,
Усім готує схованку хитку,
Пахне п’янко в’ялим цвітом
І пахтить, немов кадило,
З боку в бік гарячим пилом.
Душним робиться повітря
По обіді на безвітрі
І легені обпікає
Спекота оця безкрая.
На багатих і може...
Може і не варто за ломаний гріш
Поклонятись вельможам.
Хто усе шукає де подіти час,
Хто за крихти роботу.
Та осиротіло дивляться на нас
і дурняка мікроби лОвлять за язик.
По кінескОпі скаче Чарлі Чаплін -
в котлі готовиться трапезний черевик.
Приспів:
А там, у кума -
Стигне бараболя.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

05. Пісня солдата
На голому плацу й на вахтпараді,
в казармі й на позиції гармат -
без жодної цивільної поради
свій ратний подвиг здійснює солдат.
І нехай вищать, як кулі,
урагани будь-котрі,
він - в дозорі, в караулі
від зорі і до зорі.
«Шикуйсь! Кру-гом!
Рівняйсь! Бігом!..»
Хоч комір - мокрий й витертий,
солдат - в строю.
Крокуй, як кінь!
До зброї! На ре-мінь!
Тому, хто вчення витерпів, -
щастить в бою.
Коли ворог пре, в селах сльози ллють -
перевір мерщій озброєння!
Перед боєм - цить, в битві - видай лють,
аж потому - заспокоєння.
В житті солдата - вдосталь тарараму
і часом - обмаль глузду та мети,
та все ж таки - найголовнішу браму
солдату доручають стерегти.
Й навіть стягнення минулі
не звели його внівець:
хоч дурні, як кажуть, кулі -
та з кебетою стрілець.
«Зім-кнись! Ставай!
В похід рушай!»
Хоч комір - мокрий й витертий,
солдат - в строю.
Йдуть геть слабі,
to be or not to be,
тому, хто вчення витерпів, -
щастить в бою.
Вороги біжать, в нашу честь салют -
повертай у схов озброєння...
Перед боєм - цить, в битві - видай лють,
після бою - заспокоєння.
* * *
Це ж зовсім не солдати винуваті,
що зброю ще не кинули вони:
навколо - супостат на супостаті,
отож - не обійтися без війни.
Я б гармати та мортири
зовсім би не заряджав,
не ходив би навіть в тири,
а ялинки наряджав.
Але ж - як раз
приспів наказ...
Хоч комір - мокрий й витертий,
та я - в строю.
Хода тверда,
бо горе - не біда,
коли в ученні витерпів -
терпи в бою.
Розверни плече, покажи могуть,
налаштовуй знов озброєння!
Перед боєм - цить, серед бою - лють,
наостанок - упокоєння...
(2018)
*** ОРИГІНАЛ ***
Песня солдата
На голом на плацу, на вахтпараде,
В казарме, на часах - все дни подряд
Безвестный, не представленный к награде,
Справляет службу ратную солдат.
И какие бы ни дули
Ураганные ветра,
Он - в дозоре, в карауле
От утра и до утра.
«Напра!.. Нале!..
В ружье! На пле!..
Бегом - в расположение!»
А я пою:
Ать-два, ать-два,
Живем мы однова,
А тяжело в учении -
Легко в бою!
Если ломит враг - бабы слёзы льют, -
Ядра к пушечкам подтаскивай!
Я пред боем - тих, я в атаке - лют,
Ну а после боя - ласковый.
Меня гоняют до седьмого пота,
Всяк может младшим чином помыкать, -
Но все-таки центральные ворота
Солдату поручают охранять.
Как бы в рог его ни гнули,
Распрямится снова он.
Штык - дурак, и дуры пули,
Ежели солдат умён.
«В штыки! К но-ги!
Равняйсь! Беги!
Ползком - в расположение!»
А я - пою.
«Коли! Руби!»
To be or not to be, -
Но тяжело в учении -
Легко в бою!
Если враг бежит и гремит салют -
Зелена вина подтаскивай!
Я пред боем - тих, я в атаке - лют,
Ну а после боя - ласковый.
* * *
Ну чем же мы, солдаты, виноваты,
Что наши пушки не зачехлены?
Пока еще ершатся супостаты -
Не обойтись без драки и войны.
Я бы пушки и мортиры
Никогда не заряжал,
Не ходил бы даже в тиры -
Детям елки наряжал.
Но вот как раз
Пришел приказ
Идти на усмирение,
И я пою,
Как и всегда,
Что горе - не беда.
Но тяжело в учении,
Да и в бою.
Раззудись, плечо, если наших бьют!
Сбитых, сваленных - оттаскивай!
Я пред боем - тих, я в атаке - лют,
Ну, а после боя - ласковый!
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)