Висоцький. «Іван та Мар’я»

Ніби - чорний день оцей, Мар’єчці змеркнути,
зірваною квіткою зав’ядати -
як забрали милого в рекрути, в рекрути,
як потрапив суджений у солдати!

Горницю замкну свою - темною, тихою,
роки довгі проведу самотою.
Нахилюсь над озером вільхою, вільхою, -
видивлюсь, як в дзеркалі, що з тобою.

Раз у раз здіймається над шляхом курява,
можеш опинитися ти абиде...
А солдатська доленька - згублива, згублива:
що, як в битві смерть тебе не обійде?!

Квіти на гільце собі виберу повагом,
і вінок вив’язую день при дні.
Збережу для милого - з посагом, з посагом -
косу нерозплетену в сивині.

Закружляє перстень мій, в келишок вкладений,
навіщує милому довгу путь...
Хай доконче збудеться гадане, гадане,
хай вернеться суджений будь-що-будь!

(2010)

*** ОРИГІНАЛ ***

Марьюшка

Отчего не бросилась, Марьюшка, в реку ты,
Что же не замолкла-то навсегда ты,
Как забрали милого в рекруты, в рекруты,
Как ушел твой суженый во солдаты?!

Я слезами горькими горницу вымою
И на годы долгие дверь закрою,
Наклонюсь над озером ивою, ивою -
Высмотрю, как в зеркале, - что с тобою.

Травушка-муравушка - сочная, мятная -
Без тебя ломается, ветры дуют...
Долюшка солдатская - ратная, ратная:
Что, как пули грудь твою не минуют?!

Тропочку глубокую протопчу по полю
И венок свой свадебный впрок совью,
Длинну косу девичью - до полу, до полу -
Сберегу для милого - с проседью.

Вот возьмут кольцо мое с белого блюдица,
Хоровод завертится грустно в нём, -
Пусть мое гадание сбудется, сбудется:
Пусть вернется суженый вешним днём!