ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.22
07:45
Л.Давидович (1900-1986), В.Драгунський (1913-1972)
Мчать ялинки, мчать галяви,
місяць в озеро пірна.
Гарно так на верхній лаві
край відкритого вікна!
Нічка за вікном чорніє,
Мчать ялинки, мчать галяви,
місяць в озеро пірна.
Гарно так на верхній лаві
край відкритого вікна!
Нічка за вікном чорніє,
2026.04.22
05:29
На теплих крилах весняних вітрів
Ключ журавлиний звично прилетів
І на болоті ось уже курличе
Щодня невпинно зграя мандрівнича.
Гучне звучання повних голосів
Тепер не змовкне до осінніх днів,
А потім самозахист знов покличе
Птахів кудись за наше п
Ключ журавлиний звично прилетів
І на болоті ось уже курличе
Щодня невпинно зграя мандрівнича.
Гучне звучання повних голосів
Тепер не змовкне до осінніх днів,
А потім самозахист знов покличе
Птахів кудись за наше п
2026.04.21
22:19
що тут вигадувати що ліпити
у порожнечі між байдужих стін
і то не гобіти були а брити
казав тобі а ти скривилася при цім
тебе цікавить щось просте і зрозуміле
поплакати чи посміятися собі
і речі що тебе наразі оточили
чи уточнили · всі вони аби
у порожнечі між байдужих стін
і то не гобіти були а брити
казав тобі а ти скривилася при цім
тебе цікавить щось просте і зрозуміле
поплакати чи посміятися собі
і речі що тебе наразі оточили
чи уточнили · всі вони аби
2026.04.21
21:35
А ти ж казав мені: «Не плач,
не бідкайся, все добре буде...»
Та смерті чорної палаш*
встромився гостряком у груди.
Не вберегли ні Бог, ні я,
ні ті, що теж добра бажали.
Без тебе, сонечко, ніяк
не бідкайся, все добре буде...»
Та смерті чорної палаш*
встромився гостряком у груди.
Не вберегли ні Бог, ні я,
ні ті, що теж добра бажали.
Без тебе, сонечко, ніяк
2026.04.21
16:09
Покотилась крашанка до самого неба,
І яскравим місяцем дивиться на тебе.
"Віруєш? Не віруєш?" — боюся спитати,
Темнооку тишу щоби не злякати.
Сяє Луна у Всесвіті, а навколо зорі —
Крашанки яскраві в небі неозорім.
Скоро прийде раночок. В кошик В
І яскравим місяцем дивиться на тебе.
"Віруєш? Не віруєш?" — боюся спитати,
Темнооку тишу щоби не злякати.
Сяє Луна у Всесвіті, а навколо зорі —
Крашанки яскраві в небі неозорім.
Скоро прийде раночок. В кошик В
2026.04.21
14:09
Листок зелений завітав у хату,
Як стислі і спресовані слова.
Слова із чебрецю, із рути й м'яти,
В яких надія знову ожива.
І ми цінуємо цей лист зелений
Посланням у майбутнє, у світи,
В яких тополі, виноград і клени
Зазеленіють, певно, навіки.
Як стислі і спресовані слова.
Слова із чебрецю, із рути й м'яти,
В яких надія знову ожива.
І ми цінуємо цей лист зелений
Посланням у майбутнє, у світи,
В яких тополі, виноград і клени
Зазеленіють, певно, навіки.
2026.04.21
13:50
Людям справді великим манія величі ні до чого.
Завдяки розвою філософії людство позбулося найкращих ілюзій.
Не зазнавши гіркоти поразок, не відчуєш смаку перемог.
Дика природа надто чутлива до диких звичаїв.
Коли відчуваєш листопад у квітні –
2026.04.21
12:01
Один видатний поет якось зауважив: справжній вірш це такий, де кожен рядок - вірш. Гадаю, не варто забирати літр крові, іноді досить й однієї краплі. Скажімо, достатньо 123-секундної композиції «Yesterday», щоб зрозуміти, якого рівня музикант перед вами…
2026.04.21
11:38
Живу, не марную ні грошей, ні часу,
скорочую ради здоров’я меню –
підсовую тій, що з клюкою, свиню,
в уяві малюю пастелі, пейзажі,
а щоб економити нерви, наразі
не слухаю вісті з війни і рідню.
ІІ
скорочую ради здоров’я меню –
підсовую тій, що з клюкою, свиню,
в уяві малюю пастелі, пейзажі,
а щоб економити нерви, наразі
не слухаю вісті з війни і рідню.
ІІ
2026.04.21
08:53
Голуб мене долонями, як вогку глину
Гончар бере та ліпить вправно груди, стегна…
Якщо колись я все-таки десь раптом зникну,
Не зможеш відчувати: як у ребрах б’ється
Сердечний ритм, відлуння, досить сильний стукіт;
Приємність рук, що зачепили кожен
Гончар бере та ліпить вправно груди, стегна…
Якщо колись я все-таки десь раптом зникну,
Не зможеш відчувати: як у ребрах б’ється
Сердечний ритм, відлуння, досить сильний стукіт;
Приємність рук, що зачепили кожен
2026.04.21
05:57
Ні людини, ні собаки,
І ніщо ні грим, ні блим, -
Тільки зрана висне мряка
Понад берегом крутим.
Всюди холодно і тьмяно
Так, що гепну сторчака
Отуди, де у тумані
Зачаїлася ріка.
І ніщо ні грим, ні блим, -
Тільки зрана висне мряка
Понад берегом крутим.
Всюди холодно і тьмяно
Так, що гепну сторчака
Отуди, де у тумані
Зачаїлася ріка.
2026.04.20
20:28
Бігти, наче за тобою гнались,
Щоб успіти там, де вже не встиг -
І застав би, може, сніжну навись,
Вісницю потеплень і відлиг.
Це була зима грудневих тижнів
З мороком сердечних потрясінь,
Гірша, ніж усі позаторішні,
Щоб успіти там, де вже не встиг -
І застав би, може, сніжну навись,
Вісницю потеплень і відлиг.
Це була зима грудневих тижнів
З мороком сердечних потрясінь,
Гірша, ніж усі позаторішні,
2026.04.20
20:16
Під очеретом хата зустрічала
Свічу вечірню, місяць ночі.
Здавалося, доволі в неї часу,
І не лякали поторочі.
Рожеві абрикоси обіймали
Тим цвітом, що пахтів сміливо.
Пережила старенька вже чимало.
Свічу вечірню, місяць ночі.
Здавалося, доволі в неї часу,
І не лякали поторочі.
Рожеві абрикоси обіймали
Тим цвітом, що пахтів сміливо.
Пережила старенька вже чимало.
2026.04.20
17:51
усе це буде не про нас
хіба що раптом
бо час
який минає зна
не сильно фактор
ми дивні
і чого би не
десь-божевільні
хіба що раптом
бо час
який минає зна
не сильно фактор
ми дивні
і чого би не
десь-божевільні
2026.04.20
17:42
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2026.04.20
17:30
Чи прислухаєшся до зір,
чи чуєш грому канонади,
а з юності і до сих пір
лягають думи на папір
і цьому вже немає ради.
А по ночах тривожать сни
і сюр-реальні, і пророчі,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...чи чуєш грому канонади,
а з юності і до сих пір
лягають думи на папір
і цьому вже немає ради.
А по ночах тривожать сни
і сюр-реальні, і пророчі,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2026.04.22
2026.04.18
2026.04.14
2026.04.02
2026.03.31
2026.03.29
2026.03.28
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Левицька /
Вірші
Дружок
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дружок
В однієї подружньої пари
Десять років дітей не було.
Дні летіли, як чорні примари,
В смутку сивім марніло чоло.
Щоб самотність не гризла віднині,
Та знедолені сльози щодня,
Чоловік за сто гривень родині
На базарі купив цуценя.
Зразу в домі засяяло світло,
І потіха й відрада земна.
Пролетіли жнива непомітно...
Виріс песик...Настала зима...
За Дружком доглядали завзято
І водили гуляти за став.
Та нарешті, із неба на свято,
Бог їм донечку подарував.
Утішалася, навіть, собака.
Підійшов... і обнюхав маля.
Скавучав, ревнував, часто плакав,
Та обрубком коротким вихляв.
Молоком пахло в хаті й любистком,
Щастя й радість наповнили дім.
Пес підкрався тихцем до колиски
І лизнув немовля, та утім -
"Фу!" - волала сполохано мати,
Батько тріснув по носі - "Не смій!"
Став відтоді на вулиці спати
В лютий холод, лихий сніговій.
Визирав з буди злякано. Вітер
Розливав з миски вбогі харчі.
А Дружок ніс ховав у лахміття,
І стеріг все обійстя вночі.
Так минули зими хуртовини,
І ніколи ніхто не зігрів.
Десь пів рочків було вже дитині,
Як пололи в полях пирії,
Залишивши Марусю у ліжку.
(Міцно спала кровинка мала.)
Бігав пес по городах, обніжках -
Докучала ядуча бджола.
- Ти дивися, як пес шаленіє -
Говорила дружина, - ось бач,
Столочив огірки і шавлію,
Скільки вкладено праці... хоч плач!
Йди поглянь на дитину, Миколо,
Досапаю й пізніше прийду.
Нахилилася вкотре додолу,
Щоб зірвати, бур'ян, лободу,
Й чує постріл і крик чоловіка -
Зрозуміла, що сталась біда.
Вбігла в двір, зі слізьми на повіках,
Перелякана жінка бліда.
А Микола тремтів... пурпуровий...
Пояснив, що він бачив, як пес
Вибіг з хати, пащека у крові,
Тож застрелив, і хай йому грець!
Уявили маля псом роздерте
І страхалися в хату ввійти,
Де витав дух жахливої смерті,
Домовини ввижались, хрести.
А коли увійшли, ані звуку...
Та дитина - здорова, жива!
На підлозі убита гадюка
І відірвана псом голова.
Не суджу я мораллю нікого,
Тих гріхів має кожен сповна.
Та вбивали Дружка ще до того,
як з рушниці дуплет* пролунав.
Дуплет* - вистріл з двоствольної рушниці
7.06.2021р.
Десять років дітей не було.
Дні летіли, як чорні примари,
В смутку сивім марніло чоло.
Щоб самотність не гризла віднині,
Та знедолені сльози щодня,
Чоловік за сто гривень родині
На базарі купив цуценя.
Зразу в домі засяяло світло,
І потіха й відрада земна.
Пролетіли жнива непомітно...
Виріс песик...Настала зима...
За Дружком доглядали завзято
І водили гуляти за став.
Та нарешті, із неба на свято,
Бог їм донечку подарував.
Утішалася, навіть, собака.
Підійшов... і обнюхав маля.
Скавучав, ревнував, часто плакав,
Та обрубком коротким вихляв.
Молоком пахло в хаті й любистком,
Щастя й радість наповнили дім.
Пес підкрався тихцем до колиски
І лизнув немовля, та утім -
"Фу!" - волала сполохано мати,
Батько тріснув по носі - "Не смій!"
Став відтоді на вулиці спати
В лютий холод, лихий сніговій.
Визирав з буди злякано. Вітер
Розливав з миски вбогі харчі.
А Дружок ніс ховав у лахміття,
І стеріг все обійстя вночі.
Так минули зими хуртовини,
І ніколи ніхто не зігрів.
Десь пів рочків було вже дитині,
Як пололи в полях пирії,
Залишивши Марусю у ліжку.
(Міцно спала кровинка мала.)
Бігав пес по городах, обніжках -
Докучала ядуча бджола.
- Ти дивися, як пес шаленіє -
Говорила дружина, - ось бач,
Столочив огірки і шавлію,
Скільки вкладено праці... хоч плач!
Йди поглянь на дитину, Миколо,
Досапаю й пізніше прийду.
Нахилилася вкотре додолу,
Щоб зірвати, бур'ян, лободу,
Й чує постріл і крик чоловіка -
Зрозуміла, що сталась біда.
Вбігла в двір, зі слізьми на повіках,
Перелякана жінка бліда.
А Микола тремтів... пурпуровий...
Пояснив, що він бачив, як пес
Вибіг з хати, пащека у крові,
Тож застрелив, і хай йому грець!
Уявили маля псом роздерте
І страхалися в хату ввійти,
Де витав дух жахливої смерті,
Домовини ввижались, хрести.
А коли увійшли, ані звуку...
Та дитина - здорова, жива!
На підлозі убита гадюка
І відірвана псом голова.
Не суджу я мораллю нікого,
Тих гріхів має кожен сповна.
Та вбивали Дружка ще до того,
як з рушниці дуплет* пролунав.
Дуплет* - вистріл з двоствольної рушниці
7.06.2021р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.2577 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.2577 seconds