ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
2024.04.18
08:26
Циклопу треба жертва, voila,
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Левицька /
Вірші
Дружок
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дружок
В однієї подружньої пари
Десять років дітей не було.
Дні летіли, як чорні примари,
В смутку сивім марніло чоло.
Щоб самотність не гризла віднині,
Та знедолені сльози щодня,
Чоловік за сто гривень родині
На базарі купив цуценя.
Зразу в домі засяяло світло,
І потіха й відрада земна.
Пролетіли жнива непомітно...
Виріс песик...Настала зима...
За Дружком доглядали завзято
І водили гуляти за став.
Та нарешті, із неба на свято,
Бог їм донечку подарував.
Утішалася, навіть, собака.
Підійшов... і обнюхав маля.
Скавучав, ревнував, часто плакав,
Та обрубком коротким вихляв.
Молоком пахло в хаті й любистком,
Щастя й радість наповнили дім.
Пес підкрався тихцем до колиски
І лизнув немовля, та утім -
"Фу!" - волала сполохано мати,
Батько тріснув по носі - "Не смій!"
Став відтоді на вулиці спати
В лютий холод, лихий сніговій.
Визирав з буди злякано. Вітер
Розливав з миски вбогі харчі.
А Дружок ніс ховав у лахміття,
І стеріг все обійстя вночі.
Так минули зими хуртовини,
І ніколи ніхто не зігрів.
Десь пів рочків було вже дитині,
Як пололи в полях пирії,
Залишивши Марусю у ліжку.
(Міцно спала кровинка мала.)
Бігав пес по городах, обніжках -
Докучала ядуча бджола.
- Ти дивися, як пес шаленіє -
Говорила дружина, - ось бач,
Столочив огірки і шавлію,
Скільки вкладено праці... хоч плач!
Йди поглянь на дитину, Миколо,
Досапаю й пізніше прийду.
Нахилилася вкотре додолу,
Щоб зірвати, бур'ян, лободу,
Й чує постріл і крик чоловіка -
Зрозуміла, що сталась біда.
Вбігла в двір, зі слізьми на повіках,
Перелякана жінка бліда.
А Микола тремтів... пурпуровий...
Пояснив, що він бачив, як пес
Вибіг з хати, пащека у крові,
Тож застрелив, і хай йому грець!
Уявили маля псом роздерте
І страхалися в хату ввійти,
Де витав дух жахливої смерті,
Домовини ввижались, хрести.
А коли увійшли, ані звуку...
Та дитина - здорова, жива!
На підлозі убита гадюка
І відірвана псом голова.
Не суджу я мораллю нікого,
Тих гріхів має кожен сповна.
Та вбивали Дружка ще до того,
як з рушниці дуплет* пролунав.
Дуплет* - вистріл з двоствольної рушниці
7.06.2021р.
Десять років дітей не було.
Дні летіли, як чорні примари,
В смутку сивім марніло чоло.
Щоб самотність не гризла віднині,
Та знедолені сльози щодня,
Чоловік за сто гривень родині
На базарі купив цуценя.
Зразу в домі засяяло світло,
І потіха й відрада земна.
Пролетіли жнива непомітно...
Виріс песик...Настала зима...
За Дружком доглядали завзято
І водили гуляти за став.
Та нарешті, із неба на свято,
Бог їм донечку подарував.
Утішалася, навіть, собака.
Підійшов... і обнюхав маля.
Скавучав, ревнував, часто плакав,
Та обрубком коротким вихляв.
Молоком пахло в хаті й любистком,
Щастя й радість наповнили дім.
Пес підкрався тихцем до колиски
І лизнув немовля, та утім -
"Фу!" - волала сполохано мати,
Батько тріснув по носі - "Не смій!"
Став відтоді на вулиці спати
В лютий холод, лихий сніговій.
Визирав з буди злякано. Вітер
Розливав з миски вбогі харчі.
А Дружок ніс ховав у лахміття,
І стеріг все обійстя вночі.
Так минули зими хуртовини,
І ніколи ніхто не зігрів.
Десь пів рочків було вже дитині,
Як пололи в полях пирії,
Залишивши Марусю у ліжку.
(Міцно спала кровинка мала.)
Бігав пес по городах, обніжках -
Докучала ядуча бджола.
- Ти дивися, як пес шаленіє -
Говорила дружина, - ось бач,
Столочив огірки і шавлію,
Скільки вкладено праці... хоч плач!
Йди поглянь на дитину, Миколо,
Досапаю й пізніше прийду.
Нахилилася вкотре додолу,
Щоб зірвати, бур'ян, лободу,
Й чує постріл і крик чоловіка -
Зрозуміла, що сталась біда.
Вбігла в двір, зі слізьми на повіках,
Перелякана жінка бліда.
А Микола тремтів... пурпуровий...
Пояснив, що він бачив, як пес
Вибіг з хати, пащека у крові,
Тож застрелив, і хай йому грець!
Уявили маля псом роздерте
І страхалися в хату ввійти,
Де витав дух жахливої смерті,
Домовини ввижались, хрести.
А коли увійшли, ані звуку...
Та дитина - здорова, жива!
На підлозі убита гадюка
І відірвана псом голова.
Не суджу я мораллю нікого,
Тих гріхів має кожен сповна.
Та вбивали Дружка ще до того,
як з рушниці дуплет* пролунав.
Дуплет* - вистріл з двоствольної рушниці
7.06.2021р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію