ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.19
22:47
Високі небеса, далекі виднокраї,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Леопард у Києві
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Леопард у Києві
Ви можете не вірити мені,
Але в житті усякого буває.
Колись, в оті воєнні дні страшні,
Як німці володіли нашим краєм
Й арійським духом засмерділи все,
Лякаючи й лякаючись ходили.
Бо ж тут і дірка кожна смерть несе
Й смерека кожна може, раптом стрілить.
Говорять, то у Києві було,
Коли вже німці тут порядкували
І сіяли своє нацистське зло
Та від людей покори вимагали.
Був час, як найхоробріший «золь дат»
Боявся вийти в ніч патрулювати.
Не партизан боявся, а стократ
Страшніше - з леопардом справу мати.
Здавалося б, ну, звідки леопард?
Та ж це не джунглі? Не спішіть казати.
Бо ж німець був пограбувати рад
Усе, що бачив, в Дойчланд свій попхати.
Й на зоопарк чекала доля та.
Забрали живність, у вагони впхали.
Нехай німецькі радують міста.
Та не всі звірі на таке пристали.
Вже на вокзалі, кажуть, леопард
Не захотів в вагон товарний лізти.
Звільнився раптом та й помчав назад
Зруйнованими вулицями міста.
Чи полонені в тому помогли,
Яких ту справу змусили робити.
Зловити німці так і не змогли,
Стріляли вслід та не змогли убити.
Десь заховався, що і не знайти.
Таємних місць поміж руїн багато.
Собаки здичавілі і коти
Були за їжу, лиш встигай хапати.
Але по місту поповзли чутки,
Що він вночі зненацька нападає
На необачних тих людей, які
Чогось ото у темряві блукають.
Хоча година комендантська, все ж,
Крім німців, хто ж по вулицях гуляє?
А їм - іди по вулиці і стеж
Чи темрява десь звіра не ховає?
Так кілька тижнів місто і жило.
Чутки ходили, страх постійно точить.
Вночі ходити лячно всім було:
А раптом та звірюка звідкись скочить.
Аби порядок якось навести,
Щоб дух арійський перестав смердіти
Від страху, довелося провести
Облаву, спец команду спорядити.
Яка і стала містом полювать
На леопарда, щоб його убити.
Не знаю – часто їм штани мінять
Всім довелося. Ніде правди діти,
І так їм страшно в Києві велось,
Мов на вулкані кожен день сиділи.
А тут ще й це страховисько взялось…
Все ж леопарда вистежили й вбили.
Така була історія сумна
У Києві. Чому прийшлось згадати?
Коли уже в твій край прийшла війна,
То й леопарди будуть воювати.
Але в житті усякого буває.
Колись, в оті воєнні дні страшні,
Як німці володіли нашим краєм
Й арійським духом засмерділи все,
Лякаючи й лякаючись ходили.
Бо ж тут і дірка кожна смерть несе
Й смерека кожна може, раптом стрілить.
Говорять, то у Києві було,
Коли вже німці тут порядкували
І сіяли своє нацистське зло
Та від людей покори вимагали.
Був час, як найхоробріший «золь дат»
Боявся вийти в ніч патрулювати.
Не партизан боявся, а стократ
Страшніше - з леопардом справу мати.
Здавалося б, ну, звідки леопард?
Та ж це не джунглі? Не спішіть казати.
Бо ж німець був пограбувати рад
Усе, що бачив, в Дойчланд свій попхати.
Й на зоопарк чекала доля та.
Забрали живність, у вагони впхали.
Нехай німецькі радують міста.
Та не всі звірі на таке пристали.
Вже на вокзалі, кажуть, леопард
Не захотів в вагон товарний лізти.
Звільнився раптом та й помчав назад
Зруйнованими вулицями міста.
Чи полонені в тому помогли,
Яких ту справу змусили робити.
Зловити німці так і не змогли,
Стріляли вслід та не змогли убити.
Десь заховався, що і не знайти.
Таємних місць поміж руїн багато.
Собаки здичавілі і коти
Були за їжу, лиш встигай хапати.
Але по місту поповзли чутки,
Що він вночі зненацька нападає
На необачних тих людей, які
Чогось ото у темряві блукають.
Хоча година комендантська, все ж,
Крім німців, хто ж по вулицях гуляє?
А їм - іди по вулиці і стеж
Чи темрява десь звіра не ховає?
Так кілька тижнів місто і жило.
Чутки ходили, страх постійно точить.
Вночі ходити лячно всім було:
А раптом та звірюка звідкись скочить.
Аби порядок якось навести,
Щоб дух арійський перестав смердіти
Від страху, довелося провести
Облаву, спец команду спорядити.
Яка і стала містом полювать
На леопарда, щоб його убити.
Не знаю – часто їм штани мінять
Всім довелося. Ніде правди діти,
І так їм страшно в Києві велось,
Мов на вулкані кожен день сиділи.
А тут ще й це страховисько взялось…
Все ж леопарда вистежили й вбили.
Така була історія сумна
У Києві. Чому прийшлось згадати?
Коли уже в твій край прийшла війна,
То й леопарди будуть воювати.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію