Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
В-она приходить босоніж по росах,
І-промені її вплелися в коси.
Т-римає Муза в пальцях вітру сміх.
Н-е кличе, а веде за небосхил.
Е-дем і тиша там такі незвичні,
В-она диктує рими фантастичні,
А кожен біль стає зе
та роззирався якомога
хто у вишиванці а хто у шапці
де благодать а де знемога
хто при колясці хто на лавці
а хто повзе через дорогу
щоб голубів іще зібрати
на крихти пиріжка з горохом
залізо стане золотим
однак ніде не цінуватись
на цій землі уже ніким
04.26
поступово, повільно, невблаганно.
Із дзеркала тече кров
воєн світу.
Свічадо показує язик
новітнім тенденціям і теоріям,
які порвав на шматки час.
Дзеркало стало відображувати
Менестрелі є. Вони існують
в цьому світі як мандрівники,
може бути, що не одесную,
та ошую де-не-де кочують
обіруч Господньої руки.
Отже, поки є чим дорожити,
ідемо попутно до кінця
і тільки уяві підкорений простір,
як кориться глина- в теплі розімліла-
рукам гончаря - на майстерскім помості.
Як діва паліє під поглядом любка,
під помахом пензля злітають заграви -
так никнуть парсеки - до нест
Не десь…на вістрі узбережжя Криму,
І просто до води, де сонечко зійшло
Крізь сад черешні преспокійно линуть.
Всміхаючись, сховавши в окулярах блиск
Очей, та йти по теплій плитці вулиць.
За стільки років, що майн
Неначе блюдце, скалка, що з тобою,
І на ній зіграть печалі світу,
Голосом її кричать од болю.
Непримітний голос, неврочистий,
Ледве чутний, і чужий на попит,
Ну і що! Та був би тільки чистий.
Ну а решта – це не мій вже кло
І угорі - блакить небесна, -
І море радісних пісень
Переповняє світ чудесний.
І я святкую навесні
Всього народження й зростання, -
І рвуться пута на мені,
Щоб розпочав пересування
до чого навіть намагатись
це усміхання де-не-де
не зовсім позначає радість
ту радість що усе підносить
і салютує бозна-чим
котрій ніколи не є досить
такий її бентежний чин
Пси у жару, у сказі із піною
Звір, у серці міської кліті
Труп його матері
Гниє в літнім ґрунті
Із міста гайнув
На Південь курс, через кордон
сонця не узріть
анічого тільки
біг біг біг
біжім
біжім
дім на пагорбі
А старенький таксист довезе із вокзалу додому.
Я згадаю, як мама казала слова непрості,
Як стрічала мене на порозі в халаті м’якому.
Коли я повернусь, місто буде холодним, чужим.
Наплюю, що ось так п
Осквернений вандалами, стоїть
У сотнях невловимих смолоскипах,
Де гасне час, перемагає мить.
Завзяті лиходії й тимчасовці
Спроможні потолочити красу.
Вони взялися погасити сонце
У лісі наодинці
жила Зима в хатинці;
вона солила сніжки,
поклавши їх до діжки;
замети нагортала,
В безсонячний лютневий день
одна за одною машини:
колона траурна іде —
німі холодні домовини…
Нам повернули лиш тіла,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
13. Частівки Мар’ї
- Присувайсь, хто з нуду скніє,
та гукни там дальшого:
ми уславим Євстигнія,
государя нашого!
Уявіть собі картину:
дбалий татко Євстигній
любу донечку Горпину
збути тужиться хутній!
Та не все ладнається, -
царівна не збувається!..
Цар від’їхав від шосейки
до кущів рокитника -
раптом чує соловейка...
Солов’я Розбійника!
І з тих пір - вилазять очі,
грудей міряє об’єм,
пальці в рот кладе - так хоче
засвистіти Солов’єм!
Насваріться віником,
щоб враз не став Розбійником!..
Вдома цар сидить та хниче,
ще й химерить інколи,
а касири та скарбничі
півказни розтринькали!
Вороги прийшли під хату,
потрощили всі шибки -
тут шапкує цар солдату
й пригощає залюбки.
Гнеться в три погибелі,
бо грізні вороги були!..
Цар дивачить без перерви,
кривлячись мармузою,
зранку від недужих нервів
таз насіння злузує.
Вже замучив геть солдата:
все - не так і ще не квит...
Звісно, цар - експлуататор,
дармоїд та паразит!
Це тому він лається,
що з ним ніхто не знається!..
- Цар у нас - кумир загальний,
чулий й доброзичливий!
Ви ж - поводитесь брутально
й взагалі неввічливо!
Заявляю як свідомий
офіційний менестрель!..
- Марно цар тримає вдома
підлабузів-пустомель!
Ви з царем куражитесь,
та від ганьби - підсмажитесь!..
- Як на службі при палатах
збридли макарони нам!
І чому так мало платять
царським охоронникам?!
- А мені на цю крамолу -
наплювати, вір не вір!
От візьму, зречусь престолу,
ув’язнюсь у монастир...
- От цар-батечко сказав,
ледь не всмерть перелякав!
Припинив казитися -
й узявся комизитися!..
(2018)
*** ОРИГІНАЛ ***
Частушки Марьи
- Подходи, народ, смелее -
Слушай, переспрашивай!
Мы споем про Евстигнея -
Государя нашего.
Вы себе представьте сцену,
Как папаша Евстигней
Дочь - царевну Аграфену
Хочет сплавить поскорей.
Но не получается, -
Царевна не сплавляется!
Как-то ехал царь из леса,
Весело, спокойненько, -
Вдруг услышал свист балбеса
Соловья-разбойника.
С той поры царя корёжит,
Словно кость застряла в нём:
Пальцы в рот себе заложит -
Хочет свистнуть Соловьём!
Надо с этим бой начать,
А то начнет разбойничать!
Царь - ни шагу из квартиры,
А друзья-приятели -
Казначеи и кассиры -
Полказны растратили.
Ох! Враги пришли к палатам -
Окна все повыбили, -
Евстигней перед солдатом
Гнется в три погибели.
Стелется, старается,
В лепешку расшибается!
Как сорвался царь с цепочки -
Цыкает да шикает, -
Он с утра на нервной почве
Семечки шабрыкает.
Царь солдата ухайдакал:
То - не то, и это - нет, -
Значит, царь - эксплуататор,
Настоящий дармоед.
Потому он злобится,
Что с ним никто не водится!
- Царь наш батюшка в почёте,
Добрый он и знающий.
Ну а вы себя ведёте
Крайне вызывающе!
Царь о подданных печётся
От зари и до зари!
- Вот когда он испечётся -
Мы посмотрим, что внутри!
Как он ни куражится,
Там вряд ли что окажется!
- Послужили мы и хватит -
Бюллетень гоните нам, -
Да и денег мало платят
Нам, телохранителям!
- А с меня вода как с гуся, -
Щас как выйду на пустырь,
От престола отрекуся,
Заточуся в монастырь!
- Вот царь-батюшка загнул -
Чуть не до смерти пугнул!
Перестал дурачиться,
А начал фордыбачиться!
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
