Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
у того невеликий пієтет,
який не заслуговує на оду,
хай краще слух порадує дует.
Диктує моду на пустий сюжет
нечесана поетика бомонду.
Папуги теж піїти із народу
Господи, я знову чую пісню своєї мами.
Господи, слухаю мову мого татусьо.
Господи, чую Твоє: «Поклич. Я озвуся».
Господи, мій любий, пресвітлий Боже,
Люблю Тебе усім серцем, як тільки можу.
Господи,
вколов у серце мовчазне.
— Нічого вам не обіцяла,
тож не бентежте ви мене.
Самотня жінка ще не привід
торкатися її долонь;
з маршрутки на зупинці вийду,
пишуть навзаєм одне одному
якусь маячню
бо це їхнє уміння саме у цім моменті
ще щось писати
тут головне навязливо
увійти у ритм
зовсім необовязково
Прудконогий цей хлопчисько,
Що в глибинах небовиду
Таємничо зник без сліду.
Заховався за хмаринку
На якусь одну хвилинку,
Бо за мить повз мене знову
Шмигонув у гай вербовий,
І шила сповідь жовтими нитками.
Стою на тихій вулиці один...
Тут відчиню собі останню браму.
Всі відзвуки зимових іменин
Оглушені осінніми дощами.
У кожній краплі бачить грішник син
нівроку як кому,
народ наш спадкоємець
віки й віки тому.
На захист має силу
й умову лиш одну:
над ним хто зрушить брилу –
об’єднані ціллю одною,
і люди, що мчать до цієї мети,
назвали її золотою.
Старіє і знов молодіє земля,
і є сподівання на краще,
і промені сонця ще гріють здаля,
минуле у чортополох.
Ще здатна прикрашати шати
хоч уві сні для нас обох,
і згадувати очі сині,
обличчя миле, рук тепло —
від щемної пори й донині,
любити, щоб там не було.
Цю місцевість, таку дорогу,
Він вклонився могилам і нивам,
Залишивши надію благу.
Він вклонився книжкам посивілим
На полицях дрімливих, стійких.
Він лишав не маєтки і вілли,
Невдовзі станемо плодами...»
Згинається гілля, кора мовчить.
Мовчить невидиме коріння…
Мовчать, хоч знають, що сказати крикунам,
Які невдовзі розпрощаються з цим світом.
І тільки ми дамо життя новим суцвіттям.
який учив терпіти зло
і цій науці
у фейсбуці
підтакує якесь пуйло.
***
А де-не-де є мода вічна
Що тихо ллється через скло, -
Радію сонцю, що розквітло,
Землі даруючи тепло.
Вдихаю чисту прохолоду
І свіжість ранньої пори, -
І відчуваю ту свободу,
Яку мені несуть вітри.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
13. Частівки Мар’ї
- Присувайсь, хто з нуду скніє,
та гукни там дальшого:
ми уславим Євстигнія,
государя нашого!
Уявіть собі картину:
дбалий татко Євстигній
любу донечку Горпину
збути тужиться хутній!
Та не все ладнається, -
царівна не збувається!..
Цар від’їхав від шосейки
до кущів рокитника -
раптом чує соловейка...
Солов’я Розбійника!
І з тих пір - вилазять очі,
грудей міряє об’єм,
пальці в рот кладе - так хоче
засвистіти Солов’єм!
Насваріться віником,
щоб враз не став Розбійником!..
Вдома цар сидить та хниче,
ще й химерить інколи,
а касири та скарбничі
півказни розтринькали!
Вороги прийшли під хату,
потрощили всі шибки -
тут шапкує цар солдату
й пригощає залюбки.
Гнеться в три погибелі,
бо грізні вороги були!..
Цар дивачить без перерви,
кривлячись мармузою,
зранку від недужих нервів
таз насіння злузує.
Вже замучив геть солдата:
все - не так і ще не квит...
Звісно, цар - експлуататор,
дармоїд та паразит!
Це тому він лається,
що з ним ніхто не знається!..
- Цар у нас - кумир загальний,
чулий й доброзичливий!
Ви ж - поводитесь брутально
й взагалі неввічливо!
Заявляю як свідомий
офіційний менестрель!..
- Марно цар тримає вдома
підлабузів-пустомель!
Ви з царем куражитесь,
та від ганьби - підсмажитесь!..
- Як на службі при палатах
збридли макарони нам!
І чому так мало платять
царським охоронникам?!
- А мені на цю крамолу -
наплювати, вір не вір!
От візьму, зречусь престолу,
ув’язнюсь у монастир...
- От цар-батечко сказав,
ледь не всмерть перелякав!
Припинив казитися -
й узявся комизитися!..
(2018)
*** ОРИГІНАЛ ***
Частушки Марьи
- Подходи, народ, смелее -
Слушай, переспрашивай!
Мы споем про Евстигнея -
Государя нашего.
Вы себе представьте сцену,
Как папаша Евстигней
Дочь - царевну Аграфену
Хочет сплавить поскорей.
Но не получается, -
Царевна не сплавляется!
Как-то ехал царь из леса,
Весело, спокойненько, -
Вдруг услышал свист балбеса
Соловья-разбойника.
С той поры царя корёжит,
Словно кость застряла в нём:
Пальцы в рот себе заложит -
Хочет свистнуть Соловьём!
Надо с этим бой начать,
А то начнет разбойничать!
Царь - ни шагу из квартиры,
А друзья-приятели -
Казначеи и кассиры -
Полказны растратили.
Ох! Враги пришли к палатам -
Окна все повыбили, -
Евстигней перед солдатом
Гнется в три погибели.
Стелется, старается,
В лепешку расшибается!
Как сорвался царь с цепочки -
Цыкает да шикает, -
Он с утра на нервной почве
Семечки шабрыкает.
Царь солдата ухайдакал:
То - не то, и это - нет, -
Значит, царь - эксплуататор,
Настоящий дармоед.
Потому он злобится,
Что с ним никто не водится!
- Царь наш батюшка в почёте,
Добрый он и знающий.
Ну а вы себя ведёте
Крайне вызывающе!
Царь о подданных печётся
От зари и до зари!
- Вот когда он испечётся -
Мы посмотрим, что внутри!
Как он ни куражится,
Там вряд ли что окажется!
- Послужили мы и хватит -
Бюллетень гоните нам, -
Да и денег мало платят
Нам, телохранителям!
- А с меня вода как с гуся, -
Щас как выйду на пустырь,
От престола отрекуся,
Заточуся в монастырь!
- Вот царь-батюшка загнул -
Чуть не до смерти пугнул!
Перестал дурачиться,
А начал фордыбачиться!
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
