Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
До зенітів щоденних висот,
У сліпучому образі диска,
Ти життя зоресвітній оплот
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
Струмок надій змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
Немає часу любити, і себе розкрити
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги
колись молодої води.
Хижим звіром, птахом, павуком,
Протікаючи у вічні вірші
І б'ючись об скелі літаком.
Його плин прискорюється звучно,
Не спитавши дозволу у нас.
Тигром невситимим стрімко, рвучко
Хміль чи боги?
Вівчар блаженний ?
Мармуру жарина?
Бажання, сенс,
Питоме животіння,
Маяк в молитві
В минуле стежка лопухами заросла.
На роздоріжжі рип'яхи і конюшина,
А на бруківці - кропива і ковила.
Ковтають сиві небеса хмарини спілі,
Немов колись зефір місцеві дітлахи.
Покинутих приміщень сходи задубілі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
13. Частівки Мар’ї
- Присувайсь, хто з нуду скніє,
та гукни там дальшого:
ми уславим Євстигнія,
государя нашого!
Уявіть собі картину:
дбалий татко Євстигній
любу донечку Горпину
збути тужиться хутній!
Та не все ладнається, -
царівна не збувається!..
Цар від’їхав від шосейки
до кущів рокитника -
раптом чує соловейка...
Солов’я Розбійника!
І з тих пір - вилазять очі,
грудей міряє об’єм,
пальці в рот кладе - так хоче
засвистіти Солов’єм!
Насваріться віником,
щоб враз не став Розбійником!..
Вдома цар сидить та хниче,
ще й химерить інколи,
а касири та скарбничі
півказни розтринькали!
Вороги прийшли під хату,
потрощили всі шибки -
тут шапкує цар солдату
й пригощає залюбки.
Гнеться в три погибелі,
бо грізні вороги були!..
Цар дивачить без перерви,
кривлячись мармузою,
зранку від недужих нервів
таз насіння злузує.
Вже замучив геть солдата:
все - не так і ще не квит...
Звісно, цар - експлуататор,
дармоїд та паразит!
Це тому він лається,
що з ним ніхто не знається!..
- Цар у нас - кумир загальний,
чулий й доброзичливий!
Ви ж - поводитесь брутально
й взагалі неввічливо!
Заявляю як свідомий
офіційний менестрель!..
- Марно цар тримає вдома
підлабузів-пустомель!
Ви з царем куражитесь,
та від ганьби - підсмажитесь!..
- Як на службі при палатах
збридли макарони нам!
І чому так мало платять
царським охоронникам?!
- А мені на цю крамолу -
наплювати, вір не вір!
От візьму, зречусь престолу,
ув’язнюсь у монастир...
- От цар-батечко сказав,
ледь не всмерть перелякав!
Припинив казитися -
й узявся комизитися!..
(2018)
*** ОРИГІНАЛ ***
Частушки Марьи
- Подходи, народ, смелее -
Слушай, переспрашивай!
Мы споем про Евстигнея -
Государя нашего.
Вы себе представьте сцену,
Как папаша Евстигней
Дочь - царевну Аграфену
Хочет сплавить поскорей.
Но не получается, -
Царевна не сплавляется!
Как-то ехал царь из леса,
Весело, спокойненько, -
Вдруг услышал свист балбеса
Соловья-разбойника.
С той поры царя корёжит,
Словно кость застряла в нём:
Пальцы в рот себе заложит -
Хочет свистнуть Соловьём!
Надо с этим бой начать,
А то начнет разбойничать!
Царь - ни шагу из квартиры,
А друзья-приятели -
Казначеи и кассиры -
Полказны растратили.
Ох! Враги пришли к палатам -
Окна все повыбили, -
Евстигней перед солдатом
Гнется в три погибели.
Стелется, старается,
В лепешку расшибается!
Как сорвался царь с цепочки -
Цыкает да шикает, -
Он с утра на нервной почве
Семечки шабрыкает.
Царь солдата ухайдакал:
То - не то, и это - нет, -
Значит, царь - эксплуататор,
Настоящий дармоед.
Потому он злобится,
Что с ним никто не водится!
- Царь наш батюшка в почёте,
Добрый он и знающий.
Ну а вы себя ведёте
Крайне вызывающе!
Царь о подданных печётся
От зари и до зари!
- Вот когда он испечётся -
Мы посмотрим, что внутри!
Как он ни куражится,
Там вряд ли что окажется!
- Послужили мы и хватит -
Бюллетень гоните нам, -
Да и денег мало платят
Нам, телохранителям!
- А с меня вода как с гуся, -
Щас как выйду на пустырь,
От престола отрекуся,
Заточуся в монастырь!
- Вот царь-батюшка загнул -
Чуть не до смерти пугнул!
Перестал дурачиться,
А начал фордыбачиться!
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
