Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
З поезією - повний швак!
Тому всіх тролити - мастак
Письменник Валентин Троляк.
Прокладають маршрути задумані.
І ніяке пуйло
Ні за яке бабло
Не завадить дістатися Умані.
Ураган прошумів над Карпатами,
Позмітав москалів разом з матами,
Усе, що узрієш
Усе, що скуштуєш
Що відчуєш
Усе, що полюбиш
Усе, що зненавидиш
Усе, що зневажиш
Що збереш
бажається
віри / майни / верлібрів
необовязково зіркових
необовязково печаль або
зрада це
просто буває часом
у всьому завше
Живе, як нерозпізнаний мікроб.
А вижити – слабкі мої посили,
Як і десятки порухів і спроб.
Вже й серце призвичаїлось страждати,
Не кожний сон – як тимчасова смерть.
Для справжньої не вийшов час розплати
Що жде щодня тебе чи інших мовчки.
В її глибіні часу таємниця,
У темних водах щастя й смутку роки.
Хоч спрага є, - минуле п’єм поволі.
Згадаймо всіх, що жили з чистим серцем,
Хто слід залишив свій колись у долі,
Спалах за спалахом - підлість.
Жах у очах, втома блідих облич -
Лине безрадісна дійсність.
Зранку ракета летить навмання,
Димом затягнуте небо.
Мама з дитиною йде в укриття,
на порозі у літа стоїть.
Стука в двері, впустити просить.
Розгубилося літо на мить.
«Утікати, — майнула думка, —
крізь вікно і — немов не було».
Наполегливо осінь стука,
Такий незбагненний, далекий і мудрий.
Тамує марноту і суєтний гнів,
Пізнавши глибини у стиснутих муках.
Лишився на дні споконвічних легед,
У давньому світі Китаю і Гангу.
Повітря епохи торкнулось легень,
В асфальтових ланах — дзвінкі сталеві ікри
Яскравих в часі, збурених мостів,
Отих, якими ми тікати звикли
Від емпірею власного вогню
До дивних див пітьми закляття кави.
Стій-стій! — не лізь у звичне, у YouTube,
Стогне Київ мій, -
Хлипи й зойкання місцями
В темряві густій.
Знову ворог підло вдарив
У слов'янства суть, -
Всюдисущий запах гару
Не дає дихнуть.
Він дуже любе веселиться.
Індик не схожий на ворону
У нього зовсім інші забобони.
Співає гарно, але не дуже,
Суттєво гірше, ніж Каркуша.
І хоча в ворони тільки крик,
як віра малоросів і орди.
Не хижі звірі,
а царі-кумири
юрби – причина чорної біди.
***
Неписані закони для совдепії
Ми добиваємось в забуті Богом села
І припадаємо грудьми до споришу,
До груші тулимось щокою?
Невже, коли літам ощадливий наводиш лік,
Так болісно бракує частки,
Що зветься отроцтвом?
Невже і справді життєве коло
дощик покропив
вицвіле ганчіря
звисле з проводів
піднебесні риби
сунуть далі геть
комунальник
сивий
а ти загубилась в тумані.
Не бійся, рідненька, не бійся,
від зостраху серце зів'яне.
Я знаю, що важко втрачати
набуті скарби мозолями —
дитячу колиску, санчата,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
13. Частівки Мар’ї
- Присувайсь, хто з нуду скніє,
та гукни там дальшого:
ми уславим Євстигнія,
государя нашого!
Уявіть собі картину:
дбалий татко Євстигній
любу донечку Горпину
збути тужиться хутній!
Та не все ладнається, -
царівна не збувається!..
Цар від’їхав від шосейки
до кущів рокитника -
раптом чує соловейка...
Солов’я Розбійника!
І з тих пір - вилазять очі,
грудей міряє об’єм,
пальці в рот кладе - так хоче
засвистіти Солов’єм!
Насваріться віником,
щоб враз не став Розбійником!..
Вдома цар сидить та хниче,
ще й химерить інколи,
а касири та скарбничі
півказни розтринькали!
Вороги прийшли під хату,
потрощили всі шибки -
тут шапкує цар солдату
й пригощає залюбки.
Гнеться в три погибелі,
бо грізні вороги були!..
Цар дивачить без перерви,
кривлячись мармузою,
зранку від недужих нервів
таз насіння злузує.
Вже замучив геть солдата:
все - не так і ще не квит...
Звісно, цар - експлуататор,
дармоїд та паразит!
Це тому він лається,
що з ним ніхто не знається!..
- Цар у нас - кумир загальний,
чулий й доброзичливий!
Ви ж - поводитесь брутально
й взагалі неввічливо!
Заявляю як свідомий
офіційний менестрель!..
- Марно цар тримає вдома
підлабузів-пустомель!
Ви з царем куражитесь,
та від ганьби - підсмажитесь!..
- Як на службі при палатах
збридли макарони нам!
І чому так мало платять
царським охоронникам?!
- А мені на цю крамолу -
наплювати, вір не вір!
От візьму, зречусь престолу,
ув’язнюсь у монастир...
- От цар-батечко сказав,
ледь не всмерть перелякав!
Припинив казитися -
й узявся комизитися!..
(2018)
*** ОРИГІНАЛ ***
Частушки Марьи
- Подходи, народ, смелее -
Слушай, переспрашивай!
Мы споем про Евстигнея -
Государя нашего.
Вы себе представьте сцену,
Как папаша Евстигней
Дочь - царевну Аграфену
Хочет сплавить поскорей.
Но не получается, -
Царевна не сплавляется!
Как-то ехал царь из леса,
Весело, спокойненько, -
Вдруг услышал свист балбеса
Соловья-разбойника.
С той поры царя корёжит,
Словно кость застряла в нём:
Пальцы в рот себе заложит -
Хочет свистнуть Соловьём!
Надо с этим бой начать,
А то начнет разбойничать!
Царь - ни шагу из квартиры,
А друзья-приятели -
Казначеи и кассиры -
Полказны растратили.
Ох! Враги пришли к палатам -
Окна все повыбили, -
Евстигней перед солдатом
Гнется в три погибели.
Стелется, старается,
В лепешку расшибается!
Как сорвался царь с цепочки -
Цыкает да шикает, -
Он с утра на нервной почве
Семечки шабрыкает.
Царь солдата ухайдакал:
То - не то, и это - нет, -
Значит, царь - эксплуататор,
Настоящий дармоед.
Потому он злобится,
Что с ним никто не водится!
- Царь наш батюшка в почёте,
Добрый он и знающий.
Ну а вы себя ведёте
Крайне вызывающе!
Царь о подданных печётся
От зари и до зари!
- Вот когда он испечётся -
Мы посмотрим, что внутри!
Как он ни куражится,
Там вряд ли что окажется!
- Послужили мы и хватит -
Бюллетень гоните нам, -
Да и денег мало платят
Нам, телохранителям!
- А с меня вода как с гуся, -
Щас как выйду на пустырь,
От престола отрекуся,
Заточуся в монастырь!
- Вот царь-батюшка загнул -
Чуть не до смерти пугнул!
Перестал дурачиться,
А начал фордыбачиться!
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
