Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
А урядом править візник,
Де шматком арестантського хліба
Наїдаються до гикавок,
Проступає в мороці вранішнім
Повновладдям своїм пересичений
Хвіст собачий, махаючи трупом, –
Бренд Росії останніх десятиліть.
Політ обираючи
Усміхався я із подивом чи в силах
Помахати на прощання
Коли усе пройшло –
Се загоїлося до літа
Опісля прощань
Всі чуття що ми пережили
Круки літають. Вмерли солов'ї.
Мені це місто більше незнайоме,
Мої дороги - більше не мої.
Снують у жалюгідному апломбі
Однакові, безперспективні дні.
Я тут, неначе зомбі серед зомбі,
Я чую зраду в кожнім слові!
І спадної тепер любові
Для мене сяє вже зоря.
Так відлітаючи, із тим,
Не впізнавати безкінечно.
В знемозі цілувати плечі,
Відхід в пустелю чи в рясні ліси.
Це прокидання у росі молитви,
У непорочнім сяєві краси.
Пробудження із-під руїн і горя,
Із-під уламків часу і доби.
Пробудження у буйних хвилях моря,
і сяєво на сході
розвидніється ніч
понад полями дим
нездалі та цупкі
народжені до вроди
слова усе не ті
але усе ж ходім
Мов потічок весняний, нетривалий,
Безрадісно пішов у небуття,
В душі зродивши паросток печалі.
Майнув, як сон, найщасливіший час
Розливів сміху і всього хотіння, -
Він, наче день, у сутінках погас,
Щоби уяву тішити
Фантастичні створюю картини.
Березень. Сьогодні двадцять шосте.
Я тебе вітаю, мила Зіно!
Пам'ятаєш Харків, потім Київ?
Я не їхав! Я летів на крилах!
Невимовний сум сьогодні криє
дме вітром і студить пусткою.
Хтось міряє море милями,
хтось міряє лиш відпусткою.
Ти ж міряєш море мріями,
що стануть колись реальними,
з чіткими часами й мірами,
ще душа не вродилася болем,
лиш безмежжя старого совине крило
блискавиця серпом гострим голить.
У отавах незайманих звуки Орфей
розсипає, а я підбираю.
Гнучі башти дерев серед тихих алей
В чекаючий на нього Всесвіт,
Створімо справжній буревій,
Що всі теорії закреслить!
Навіщо правила дурні
У творчій голові тримати?
Тут будуть оплески гучні,
Вночі перед боєм
сиджу під вербою,
дивлюсь на дорогу – український шлях...
Й стає пред очима
все те незгасиме,
за що ми б’ємось у жорстоких боях.
Мальовані на білому полотні Едему
(У тому саду теж буває весна –
Буває, буяє, п’янить ароматом),
Адам ще не вдягнув
Сирітську сорочку безхатька
І бідний, наче заброда,
Мандрує пустелями
Ударив дзвін, одразу і замовк.
І вже орда посунула, як хмара.
Перед Степаном вигулькнув за крок
Кінний татарин, радісно ошкіривсь,
Тримаючи в руці міцний аркан.
Степана взяти у ясир наміривсь.
А той спиною вп
Сховашись під байдужості вуаллю.
І виникло тлумачення химерне,
Неначе я тебе вже не цікавлю.
Ні як амант і навіть не товариш,
Чи просто випадковий перехожий,
З яким ніде нічого не навариш,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
13. Частівки Мар’ї
- Присувайсь, хто з нуду скніє,
та гукни там дальшого:
ми уславим Євстигнія,
государя нашого!
Уявіть собі картину:
дбалий татко Євстигній
любу донечку Горпину
збути тужиться хутній!
Та не все ладнається, -
царівна не збувається!..
Цар від’їхав від шосейки
до кущів рокитника -
раптом чує соловейка...
Солов’я Розбійника!
І з тих пір - вилазять очі,
грудей міряє об’єм,
пальці в рот кладе - так хоче
засвистіти Солов’єм!
Насваріться віником,
щоб враз не став Розбійником!..
Вдома цар сидить та хниче,
ще й химерить інколи,
а касири та скарбничі
півказни розтринькали!
Вороги прийшли під хату,
потрощили всі шибки -
тут шапкує цар солдату
й пригощає залюбки.
Гнеться в три погибелі,
бо грізні вороги були!..
Цар дивачить без перерви,
кривлячись мармузою,
зранку від недужих нервів
таз насіння злузує.
Вже замучив геть солдата:
все - не так і ще не квит...
Звісно, цар - експлуататор,
дармоїд та паразит!
Це тому він лається,
що з ним ніхто не знається!..
- Цар у нас - кумир загальний,
чулий й доброзичливий!
Ви ж - поводитесь брутально
й взагалі неввічливо!
Заявляю як свідомий
офіційний менестрель!..
- Марно цар тримає вдома
підлабузів-пустомель!
Ви з царем куражитесь,
та від ганьби - підсмажитесь!..
- Як на службі при палатах
збридли макарони нам!
І чому так мало платять
царським охоронникам?!
- А мені на цю крамолу -
наплювати, вір не вір!
От візьму, зречусь престолу,
ув’язнюсь у монастир...
- От цар-батечко сказав,
ледь не всмерть перелякав!
Припинив казитися -
й узявся комизитися!..
(2018)
*** ОРИГІНАЛ ***
Частушки Марьи
- Подходи, народ, смелее -
Слушай, переспрашивай!
Мы споем про Евстигнея -
Государя нашего.
Вы себе представьте сцену,
Как папаша Евстигней
Дочь - царевну Аграфену
Хочет сплавить поскорей.
Но не получается, -
Царевна не сплавляется!
Как-то ехал царь из леса,
Весело, спокойненько, -
Вдруг услышал свист балбеса
Соловья-разбойника.
С той поры царя корёжит,
Словно кость застряла в нём:
Пальцы в рот себе заложит -
Хочет свистнуть Соловьём!
Надо с этим бой начать,
А то начнет разбойничать!
Царь - ни шагу из квартиры,
А друзья-приятели -
Казначеи и кассиры -
Полказны растратили.
Ох! Враги пришли к палатам -
Окна все повыбили, -
Евстигней перед солдатом
Гнется в три погибели.
Стелется, старается,
В лепешку расшибается!
Как сорвался царь с цепочки -
Цыкает да шикает, -
Он с утра на нервной почве
Семечки шабрыкает.
Царь солдата ухайдакал:
То - не то, и это - нет, -
Значит, царь - эксплуататор,
Настоящий дармоед.
Потому он злобится,
Что с ним никто не водится!
- Царь наш батюшка в почёте,
Добрый он и знающий.
Ну а вы себя ведёте
Крайне вызывающе!
Царь о подданных печётся
От зари и до зари!
- Вот когда он испечётся -
Мы посмотрим, что внутри!
Как он ни куражится,
Там вряд ли что окажется!
- Послужили мы и хватит -
Бюллетень гоните нам, -
Да и денег мало платят
Нам, телохранителям!
- А с меня вода как с гуся, -
Щас как выйду на пустырь,
От престола отрекуся,
Заточуся в монастырь!
- Вот царь-батюшка загнул -
Чуть не до смерти пугнул!
Перестал дурачиться,
А начал фордыбачиться!
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
