ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Крик, наче голуб знявся і упав:
«Ромеї!» - Але того досить бу́ло.
За мить якусь уже ніхто не спав.
Сон весь пропав, як тільки крик почули
Той в невеликім антському селі,
Що понад Істром в балці притулилось.
Зірвалися дорослі і малі.
Чоловіки за зброю ухопились.
Жінки хапали скарб нехитрий свій,
Дітей за руки і мерщій у хащі,
Бо знали, що смертельний буде бій
Й чоловікам боротись буде важче,
Як їх обтяжать діти та жінки.
Тож по стежинах, добре ними знаних,
Вони до лісу подались, який
Був зовсім поряд. Ще й сліди старанно
І звично намагались приховать,
Щоб їх ромеї не знайшли у лісі.
А тих недовго довелось чекать.
Лиш повний місяць понад Істром звівся,
Вони зі сходу до села ввійшли,
Немов вовки, що здобичі пантрують.
Жахливі тіні раптом ожили,
По стінах і по вулиці простують,
Тремтять, у світлі місячнім ростуть.
Мечі блищать в руках легіонерів.
Вони мовчазно вулицею йдуть,
Ногами в хатах відкривають двері.
І крайні хати вже палахкотять,
Кидаючи навкруг ще більше тіней.
А анти серед вулиці стоять,
Створивши, наче непробивну стіну.
В руках мечі, закруглені щити
Надійно воям груди прикривають.
Ті, мов говорять: «Спробуй, підійди!
Хто ризикне, той силу нашу взнає!»
Але чомусь ромеї не спішать,
Повільно йдуть від хати і до хати.
Мабуть, не хочуть ззаду залишать
Нічого невідомого. Бо ж анти
Занадто хитрі, вміють влаштувать
Чи то засі́дку, чи якісь сюрпризи,
Тож ідучи, все слід перевірять
Не лише ззаду чи з боків, а й знизу.
Аж ось ромеї підійшли впритул,
Позаду вже пів селища палає
І чується вогню шалений гул,
Який так смачно хати пожирає.
І полум’я шугає догори,
Розкидуючи іскри на півнеба.
Луна ревіння зляканих тварин,
Яких забули. Думали про себе.
Спинилися навпроти дві стіни –
Ромейська й антська. Люто свердлять очі
Чоловікам так любої війни,
Яка прийшла зненацька серед ночі.
«Ромеї!» - Але того досить бу́ло.
За мить якусь уже ніхто не спав.
Сон весь пропав, як тільки крик почули
Той в невеликім антському селі,
Що понад Істром в балці притулилось.
Зірвалися дорослі і малі.
Чоловіки за зброю ухопились.
Жінки хапали скарб нехитрий свій,
Дітей за руки і мерщій у хащі,
Бо знали, що смертельний буде бій
Й чоловікам боротись буде важче,
Як їх обтяжать діти та жінки.
Тож по стежинах, добре ними знаних,
Вони до лісу подались, який
Був зовсім поряд. Ще й сліди старанно
І звично намагались приховать,
Щоб їх ромеї не знайшли у лісі.
А тих недовго довелось чекать.
Лиш повний місяць понад Істром звівся,
Вони зі сходу до села ввійшли,
Немов вовки, що здобичі пантрують.
Жахливі тіні раптом ожили,
По стінах і по вулиці простують,
Тремтять, у світлі місячнім ростуть.
Мечі блищать в руках легіонерів.
Вони мовчазно вулицею йдуть,
Ногами в хатах відкривають двері.
І крайні хати вже палахкотять,
Кидаючи навкруг ще більше тіней.
А анти серед вулиці стоять,
Створивши, наче непробивну стіну.
В руках мечі, закруглені щити
Надійно воям груди прикривають.
Ті, мов говорять: «Спробуй, підійди!
Хто ризикне, той силу нашу взнає!»
Але чомусь ромеї не спішать,
Повільно йдуть від хати і до хати.
Мабуть, не хочуть ззаду залишать
Нічого невідомого. Бо ж анти
Занадто хитрі, вміють влаштувать
Чи то засі́дку, чи якісь сюрпризи,
Тож ідучи, все слід перевірять
Не лише ззаду чи з боків, а й знизу.
Аж ось ромеї підійшли впритул,
Позаду вже пів селища палає
І чується вогню шалений гул,
Який так смачно хати пожирає.
І полум’я шугає догори,
Розкидуючи іскри на півнеба.
Луна ревіння зляканих тварин,
Яких забули. Думали про себе.
Спинилися навпроти дві стіни –
Ромейська й антська. Люто свердлять очі
Чоловікам так любої війни,
Яка прийшла зненацька серед ночі.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію