Про Галинку та еко торбинку
«Ура! Знайома торбинка!», — у захваті мовила солодка морквинка і хутко плигнула в неї. «Як тут пахне малинкою, —продовжувала вона розмову так голосно, аби почули всі фрукти, овочі й ягоди, що ще були в кіоску, — тією, що Галинка вчора увечері купувала». Услід за морквинкою в торбинку потрапив поважний бурячок. «Так-так! – у знак згоди промовив він, — а ще тут є трішечки й запах кропу». «Авжеж, мабуть…» — дещо сумно зітхнула цибулинка, що усе ще лежала на прилавку овочевого кіоску. Вона вже здогадалася, що сьогодні дівчинка цибулю не купуватиме, бо придбала її вчора, разом з кропом і малиною, а їй так кортіло потрапити саме в цю полотняну еко торбинку! Раптом цибулина замовкла і збентежено поглянула на наступного покупця, який стояв у черзі за дівчинкою. Господарської сумки з тканини у нього не було, отож мусять куплені ним овочі й фрукти ой як попотіти в пакеті з пластику…
Галинка купила все необхідне й подалася додому. Її радощам не було меж, адже вона знову почула те чарівне слово, від якого щоразу ставало так сонячно на душі. «Яке ж це слово?», —передбачаю ваше запитання. Отож, зараз розповім вам і про нього. А трапилося ось що. Якось дідусь Галинки дуже цікаво розповідав дівчинці про екологію. Про те, якою щедрою є наша Матінка-Земля і як вона любить усіх нас, піклується, мов ненька ,щоби мали ми вдосталь і кришталевої води, і чистого повітря ,і густих лісів ,і родючих ланів. « А тепер поміркуй, — запропонував він онуці, а чи відносишся ти до Землі як дитина до матері? Чи турбуєшся про неї? Чи вдячна їй?». Замислилася Галинка над словами мудрого дідуся. «Як саме я можу попіклуватися про нашу спільну Неньку-Землю? Що я спроможна зробити для неї?». Подумала і швидко здогадалася: «Майже щодня я ходжу до магазину – мамі допомагаю. Візьму й пошию собі полотняну торбинку замість отих пластикових пакетів, які чинять величезну шкоду довкіллю!»
Торбинка виглядала дуже гарно. Галинка ще й прикрасила її: нашила яскравих різнокольорових ґудзиків, які завжди привітно усміхалися усім покупкам, що опинялися тут, і радо вітали їх у полотняному мішечку. Ще жодна річ не потрапила сюди без щирої усмішки навзаєм… «Зрозуміло, — мовите ви, —Але що ж то за слово, від якого дівчинка наче літала, опісля того, як чула його коли складала свої покупки в полотняний еко мішечок?» То чудове, щире, сяйливе слово «дякую!», яке щоразу чула Галинка від самої Матінки-Землі, відмовляючись від запропонованого продавцем пластикового пакету. І вам, певно, теж кортить його почути?