Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск,
Як ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
3. Балада про зненависть
Поспішай, - над землею стерв’ятник тяжить!
Рідний ліс - що приходить весна, звістимо.
Чуєш: лунко земля під ногами дрижить!
Бачиш: щільний туман ген на нивах лежить, -
це скипає роса від зненависті, мо’...
В повних бруньках тут - зненависть вирує,
спотайна в жилах - зненависть тече,
шкіру нам потом - зненависть плямує,
голови наші пече!
Подивись: що за ржа на воді у ставках?
Зло вже тут, і весь ліс - порохнявий стає!
Рукояті мечів холодіють в руках,
б’ється ві́дчай у скронях, мов спійманий птах...
Скільки в нашому серці зненависті є!
Юним - зненависть обличчя міняє,
рветься зненависть із всіх берегів,
сповна зненависть напитись жадає
кров’ю твоїх ворогів!
Ми сьогодні - в полоні злоби́ та образ,
і якого тепер жартуна звеселиш?..
Але вітер - повисушить сльози нараз
від тієї, що тільки й лишилася в нас, -
справедливої наскрізь зненависті лиш!
Пийте зненависть, її - повна чаша!
Дайте зненависті тіло нове...
Тільки зненависть незаймана наша -
поряд з любов’ю живе!
(2021)
*** ОРИГІНАЛ ***
Баллада о ненависти
Торопись, - тощий гриф над страною кружит!
Лес - обитель твою - по весне навести!
Слышишь, - гулко земля под ногами дрожит?
Видишь, - плотный туман над полями лежит? -
Это росы вскипают от ненависти!
Ненависть - в почках набухших томится,
Ненависть - в нас затаенно бурлит,
Ненависть - потом сквозь кожу сочится,
Головы наши палит!
Погляди, - что за рыжие пятна в реке?
Зло решило порядок в стране навести.
Рукоятки мечей холодеют в руке,
И отчаянье бьется, как птица, в виске,
И заходится сердце от ненависти!
Ненависть - юным уродует лица,
Ненависть - просится из берегов,
Ненависть - жаждет и хочет напиться
Черною кровью врагов!
Да, нас ненависть в плен захватила сейчас,
Но не злоба нас будет из плена вести.
Не слепая, не черная ненависть в нас, -
Свежий ветер нам высушит слёзы у глаз
Справедливой и подлинной ненависти!
Ненависть - пей, переполнена чаша!
Ненависть - требует выхода, ждёт.
Но благородная ненависть наша
Рядом с любовью живёт!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)