Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
(хоч завтра вже дощик, либонь).
Листок, що струсила калина,
упав до розкритих долонь.
Тихенько потріскують дрова,
і тіні повзуть на намет...
Де мудрість життя і основа,
у марші цім іноваційнім
котрийсь-іще шукає щастя
і сенс чуттів
і власну цінність
чого би ні
усім дозвільно
є інтернет
На берег місяця втікають хвилі зір.
В багатті листя клен палає молодий.
Вдягає швидко сутінь все у холоди.
Удвох, як в давнеч, ловкі, смілі дітлахи,
Зриваєм враз , як стиглі яблука, зірки.
Ростем, як трави,
де від сірості день зачах,
мене зігріває той погляд один —
з бурштиновим теплом в очах.
Як прагнеться сильно такого тепла,
щоб воно все було й було,
щоб світлою барвою осінь текла
У літа півфінал,
У надлишку півцарства
Хиткого назагал.
Шпарини мармурові,
Стежки біля води —
Аморфні, амфотерні
Минулого сліди.
у вицвілій блакиті далини,
толочить вітер посивілі трави,
на збіжжі стежки — жовті ясени.
Рожеві айстри кутають у вечір
пахучі чорнобривці, а між тим
лягають на мої холодні плечі
ажурні тіні шаликом легким.
тут на гайвею
знаки дорожні
до madre до неї
ніхто не врятує
від лютого тигра
звіра смаглявого
убраного в шкіру
Немов граніту чи крижини.
Колись єдиний моноліт
Умить розпався в 40 літ.
Розвал свідомості, польоту
Фантазії, мов живоплоту,
Провали в пам'яті, а мова
Постала сіра, безголова.
«АЛЕКСАНДР МАКЕДОНСЬКИЙ: ОСТАННІЙ ПАРАД НАПІВБОГА»
(драматичний ескіз у стилі шумеро-аккадського епосу, в трьох сценах)
Бо ж князь її славетний Святослав
У степ далеко половців прогнав,
Їх стійбища у полі потоптали
Князі й велику здобич узяли,
Полон великий зі степів пригнали.
Тож земля Руська мирно спочивала…
Князі також вспокоєні б
І верблюди, і коні, і поні є.
На японські дива
Претендує москва,
Бо у неї права на Японію.
У злиден
Але відчуваю, бува,
Що досі надія глибока
На краще у серці жива.
Неначе від написів титли
На дулах столітніх мортир,
Нікуди донині не зникли
Мої сподівання на мир.
що наша зустріч недаремна
що ти цього давно хотів
що цей момент є одкровенням
мовби сезон доречний день
і карусель чим не французька
що зачаровує дітей
проз таємниче слово дзуськи
Крихке й примарне береже,
В густе пірнає бланманже —
Тоді і прісно.
Немов Каафи* у Пейсах,
Чи сподік* сподівань і Птах —
Синиць, відтанулих в снігах,
але Грицик трохи кволий.
В «Сталкера» до ночі грав,
не торкався інших справ.
Де наплічник, не згадає,
— Може, бачив хто? — питає.
Сердяться і мама, й тато:
І чую шепіт із глибин віків.
Середньовічний замок - вхід до раю,
Але ключів немає від замків.
Я чую гул віддаленої битви,
Промови, клятви, навіжений шал,
Відлуння стародавньої молитви.
Запрошує історія на бал.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
4. Балада про лицаря
В розвагах ратних круглий рік -
така-от небилиця -
жив-був хороший чоловік,
за станом - бідний лицар.
Безвісний, лямку він тягнув, -
планиду мав сувору.
Але, як кажуть, лицар був -
без страху і докору.
І щастя розумів він так:
турнір, тріумф, суперник вкляк
і зовсім у нетямі...
І з найліричніших причин
присвячував звитяги він
одній прекрасній дамі.
Але по-лицарському - слід
колись і воювати;
і рушив лицар у похід,
сховавши розу в лати.
І снив про ту єдину він
в дорозі час від часу,
і серце стукало, як дзвін,
зсередини в кірасу...
Але коли йому якось
зійтись із ворогом прийшлось
у справдішньому герці -
та́к щастя розуміти став:
щоб не його, а він дістав
когось мечем до серця.
(2021)
*** ОРИГІНАЛ ***
Баллада о рыцаре
В забавах ратных целый век,
В трудах, как говорится,
Жил-был хороший человек,
По положенью - рыцарь.
Известен мало, не богат, -
Судьба к нему жестока,
Но рыцарь был, как говорят,
Без страха и упрёка.
И счастье понимал он так:
Турнир, триумф, повержен враг,
Прижат рукою властной.
Он столько раз судьбу смущал,
Победы даме посвящал
Единственной, прекрасной!
Но были войны впереди,
И от судьбы - не скрыться!
И, спрятав розу на груди,
В поход умчался рыцарь.
И по единственной одной
Он тосковал, уехав,
Скучало сердце под бронёй
Его стальных доспехов.
Когда в крови под солнцем злым
Копался он мечом своим
В душе у иноверца, -
Так счастье понимать он стал:
Что не его, а он достал
Врага копьем до сердца.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
