
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.
Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

2. Балада про коротке щастя
Лунає ріг: мерщій, мерщій! -
і метушиться свита.
Душа у ловчих - без затій,
із жил волових звита.
Забава - варта всіх зусиль:
двох білих лебедів уціль! -
і стріли ввись пустились.
І лучника не зрадив м’яз...
А лебеді оці - якраз
сьогодні вперш зустрілись.
Вона жила під сонцем, - там,
де всі зірки достоту,
куди під силу - лиш птахам
високого польоту.
Коли є крила - їх розкинь
й полинь у божу височінь,
й ширяй у сині повній,
куди на верхових вітрах
лиш ангели знаходять шлях
та стогони любовні...
І враз - ось поряд він летить,
щасливий мить єдину.
Та перейшла для них ця мить
у пісню лебедину.
Як ангели, з височини
на землю ринули вони, -
одвіку так бувало.
Але з кущів, як і з-за стін,
завжди слідкує хтось за тим,
щоб щастя - не тривало.
Стріляли ловчі із укрить,
удачливі незмінно,
й тих двох - збулась остання хіть:
«Затримайся, хвилино!»
У лебединій пісні пік -
двох лебедів останній скрик,
сумна розв’язка часта.
Але відтак в піснях людських -
на сьомім небі бачать їх,
на вищім небі щастя.
(2021)
*** ОРИГІНАЛ ***
Баллада о коротком счастье
Трубят рога: скорей, скорей! -
И копошится свита.
Душа у ловчих - без затей,
Из жил воловьих свита.
Ну и забава у людей:
Убить двух белых лебедей!
И стрелы ввысь помчались...
У лучников наметан глаз, -
А эти лебеди как раз
Сегодня повстречались.
Она жила под солнцем, - там,
Где синих звезд без счёта,
Куда под силу лебедям
Высокого полёта.
Ты воспари - крыла раскинь -
В густую трепетную синь.
Скользи по божьим склонам -
В такую высь, куда и впредь
Возможно будет долететь
Лишь ангелам и стонам.
Но он и там ее настиг -
И счастлив миг единый.
Но может, был тот яркий миг
Их песней лебединой...
Двум белым ангелам сродни,
К земле направились они, -
Опасная повадка!
Из-за кустов, как из-за стен,
Следят охотники за тем,
Чтоб счастье было кратко.
Вот утирают пот со лба
Виновники паденья, -
Сбылась последняя мольба:
«Остановись, мгновенье!»
Так пелся вечный этот стих
В пик лебединой песни их -
Счастливцев одночасья.
Они упали вниз вдвоём,
Так и оставшись на седьмом,
На высшем небе счастья.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)