Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
1. Балада про Час
Щільно замок сповито в перебігу літ
ніби в ковдру, у хащі розлогі;
та якщо мовчазний заговорить граніт -
поступово минулого явиться звіт
про походи, бої й перемоги.
Час не стер ці діяння погордо:
з нього тільки зірви верхній пласт,
чи візьми його дужче за горло -
й він свої таємниці віддасть!
Сто замків поспадає зі ста ланцюгів,
сто потів разом зійде із купи віків -
і поллються легенди із сотень віршів
про турніри, облоги та вільних стрільців.
Ти почути знайомий мотив будь готов,
осягнути й дістатись до суті,
через те що любов - це довічно любов,
ба й у вашій далекій майбуті!
Дзвінко лускала сталь під напором мечів,
від натуги тятиви димились,
і списи відправляли на вічний спочив,
й супостат про пощаду нараз маячив,
здаючись переможцям на милість.
Та не всі, доживаючи в тиші,
в доброті зберігали серця,
своє добре ім’я захистивши
від облудного, злого слівця.
Добрий кінь рветься в бій, вистриба з-під сідла,
і зручніше на спис рукавиця лягла;
все гаразд, коли відаєш, звідки стріла,
значно гірше - коли утаїть її мла...
Як у вас із мерзотами? Б’ють? Так і слід!
Відьми шабашем вас не лякають?
Але ж, певне, в майбутньому - гнидами гнид
ще і досі у вас називають?
Усвідомити маєм повік і сповна:
ні, немає у зрадництві правди;
вороги є завжди, і війна - це війна,
і в’язниця тісна, і свобода - одна,
і на неї надіємось завжди.
Час не стер ці поняття погордо,
треба зняти лише верхній пласт -
і гарячою кров’ю із горла
вічні пристрасті хлинуть на нас.
І спрадавна і скрізь - не якась новина,
що ціна є ціна, і вина є вина;
все гаразд, коли честь - не в руках брехуна,
а за спиною - братчика спина міцна.
Ми легенди шукатимем й далі кругом,
із казок доброту ми привласним,
бо добро залишається завжди добром, -
у минулім, майбутнім й сучаснім!
(2021)
*** ОРИГІНАЛ ***
Баллада о Времени
Замок временем срыт и укутан, укрыт
В нежный плед из зеленых побегов,
Но развяжет язык молчаливый гранит -
И холодное прошлое заговорит
О походах, боях и победах.
Время подвиги эти не стёрло:
Оторвать от него верхний пласт
Или взять его крепче за горло -
И оно свои тайны отдаст.
Упадут сто замков и спадут сто оков,
И сойдут сто потов целой груды веков, -
И польются легенды из сотен стихов
Про турниры, осады, про вольных стрелков.
Ты к знакомым мелодиям ухо готовь
И гляди понимающим оком, -
Потому что любовь - это вечно любовь,
Даже в будущем вашем далёком.
Звонко лопалась сталь под напором меча,
Тетива от натуги дымилась,
Смерть на копьях сидела, утробно урча,
В грязь валились враги, о пощаде крича,
Победившим сдаваясь на милость.
Но не все, оставаясь живыми,
В доброте сохраняли сердца,
Защитив свое доброе имя
От заведомой лжи подлеца.
Хорошо, если конь закусил удила
И рука на копье поудобней легла,
Хорошо, если знаешь - откуда стрела,
Хуже - если по-подлому, из-за угла.
Как у вас там с мерзавцами? Бьют? Поделом!
Ведьмы вас не пугают шаба́шем?
Но не правда ли, зло называется злом
Даже там - в добром будущем вашем?
И вовеки веков, и во все времена
Трус, предатель - всегда презираем,
Враг есть враг, и война всё равно есть война,
И темница тесна, и свобода одна -
И всегда на нее уповаем.
Время эти понятья не стёрло,
Нужно только поднять верхний пласт -
И дымящейся кровью из горла
Чувства вечные хлынут на нас.
Ныне, присно, во веки веков, старина, -
И цена есть цена, и вина есть вина,
И всегда хорошо, если честь спасена,
Если другом надежно прикрыта спина.
Чистоту, простоту мы у древних берём,
Саги, сказки - из прошлого тащим, -
Потому, что добро остается добром -
В прошлом, будущем и настоящем!
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
