Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
А лiто простягає руки з квiтiв.
По тiлу пролетiв нервовий шок:
Чому нiхто їх досi не помiтив?
Пiрнувши в теплi хвилi почуттiв,
Порозкидавши каменi спокою,
День лимонадом на столi розлив -
на своїй самочинній війні.
На всі боки – зелені вогні,
де душа почиває у Бозі,
що курсивами у некролозі
накувала зозуля мені.
ІІ
Розтанув сніг, як неповторність мрій.
Природа творить святість і безчинство,
Даруючи пророків і повій.
Розтанули минулого скульптури,
Картини, фрески, видива століть.
Там часу нищівна мускулатура
Лал, немеркнучі ланіти,
Гарбузи і Попелюшки,
Єзуїти чи шиїти,
Довге, радісне затишшя,
Масала зелена, дивна,
Чорні вишні над узвишшям,
Далечінь масна й чарівна...
поєднав у гучнім ресторані
нас з тобою тоді, після болісних зрад,
в дощовий вечір фортепіанний.
Музикант віртуозно танок вигравав,
готував капучино бариста.
Танцювали красуні під пристрасний драйв
у зваблив
Розваги собі влаштували у місті, -
Стукочуть, дзюркочуть на плитках, асфальті,
Заводять сопрано, продовжують альтом, -
Всю землю вмиває навала дзвеняча,
З ознаками жвавої й щедрої вдачі.
Тіснява калюж і струмочків
Я побуду сьогодні удома.
Подивлюсь я на все з висоти
Чи із попелу й диму Содома.
Подивлюсь я із храму хмарин
Чи з боліт, із низини Аїда.
Не пізнаю я більших вершин,
ти куди втікаєш з міста?
А мені, виходить, час
повертатися у клас?
Знов за партою сидіти
і все вчити, вчити, вчити?
Зачекай іще хоч трішки.
Не втомились мої ніжки
нічого у цім не лишилось
невідомо чиє глузування
постскриптуму замість
ми заходимо в осінь
так ніби нам доручили
не то щоби сильно хотілося
але звичайно як скажеш
Відцвіли землероби,
Жебраки уночі
Вже шукають ропух.
Мемуаровий* біль,
Наче кінь клишоногий,
У канаві йдучи,
Знов прискорює рух…
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви,
в містичному стилі біблійної «Пісні Пісень»)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Ірод Антипа – тетрарх Галілеї, цар, чиє серце повне безумства та гріховної пристрасті.
Саломея – юн
Коли на заході згасає тихо день, -
Коли мене уже не радують ні вірші,
Ні звуки в клітці соловейкових пісень.
Знедавна самоту ніяк не втихомирю,
Хоча тепер собі це ставлю за мету,
Бо не скоривсь біді та не утр
сатурнічний небозвід
падає в ще справну память
літа перезрілий плід
різноквіття на осоннях
липоцвіт джмелиний літ
поле рапсове і сонях
хмароплин і живопліт
в природі перетворень весняних.
Дедалі краще розумію осінь.
А паростки? Що знаю я про них...?
Із нежиття вони в життя приходять,
крізь мокрі випинаються сніги,
а ми, панове, в гумових чоботях,
Рай чумаковий — без плачу.
У кошиках ховають душі
Себе від довгого дощу.
А ми пливем до монплезірів,
Торуєм шлях між сарани,
Легкі зазвичай, як порфіри,
Як кучми, сховані в чалми.
Вона в ріці приречено кипить.
Вона - це зліплена із плоті пишність,
Господніх замислів пророча мить.
Ця пристрасть затопляє все навколо,
Нічим не спинена, палка, нага.
Прадавнє вогнище утворить коло.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
1. Балада про Час
Щільно замок сповито в перебігу літ
ніби в ковдру, у хащі розлогі;
та якщо мовчазний заговорить граніт -
поступово минулого явиться звіт
про походи, бої й перемоги.
Час не стер ці діяння погордо:
з нього тільки зірви верхній пласт,
чи візьми його дужче за горло -
й він свої таємниці віддасть!
Сто замків поспадає зі ста ланцюгів,
сто потів разом зійде із купи віків -
і поллються легенди із сотень віршів
про турніри, облоги та вільних стрільців.
Ти почути знайомий мотив будь готов,
осягнути й дістатись до суті,
через те що любов - це довічно любов,
ба й у вашій далекій майбуті!
Дзвінко лускала сталь під напором мечів,
від натуги тятиви димились,
і списи відправляли на вічний спочив,
й супостат про пощаду нараз маячив,
здаючись переможцям на милість.
Та не всі, доживаючи в тиші,
в доброті зберігали серця,
своє добре ім’я захистивши
від облудного, злого слівця.
Добрий кінь рветься в бій, вистриба з-під сідла,
і зручніше на спис рукавиця лягла;
все гаразд, коли відаєш, звідки стріла,
значно гірше - коли утаїть її мла...
Як у вас із мерзотами? Б’ють? Так і слід!
Відьми шабашем вас не лякають?
Але ж, певне, в майбутньому - гнидами гнид
ще і досі у вас називають?
Усвідомити маєм повік і сповна:
ні, немає у зрадництві правди;
вороги є завжди, і війна - це війна,
і в’язниця тісна, і свобода - одна,
і на неї надіємось завжди.
Час не стер ці поняття погордо,
треба зняти лише верхній пласт -
і гарячою кров’ю із горла
вічні пристрасті хлинуть на нас.
І спрадавна і скрізь - не якась новина,
що ціна є ціна, і вина є вина;
все гаразд, коли честь - не в руках брехуна,
а за спиною - братчика спина міцна.
Ми легенди шукатимем й далі кругом,
із казок доброту ми привласним,
бо добро залишається завжди добром, -
у минулім, майбутнім й сучаснім!
(2021)
*** ОРИГІНАЛ ***
Баллада о Времени
Замок временем срыт и укутан, укрыт
В нежный плед из зеленых побегов,
Но развяжет язык молчаливый гранит -
И холодное прошлое заговорит
О походах, боях и победах.
Время подвиги эти не стёрло:
Оторвать от него верхний пласт
Или взять его крепче за горло -
И оно свои тайны отдаст.
Упадут сто замков и спадут сто оков,
И сойдут сто потов целой груды веков, -
И польются легенды из сотен стихов
Про турниры, осады, про вольных стрелков.
Ты к знакомым мелодиям ухо готовь
И гляди понимающим оком, -
Потому что любовь - это вечно любовь,
Даже в будущем вашем далёком.
Звонко лопалась сталь под напором меча,
Тетива от натуги дымилась,
Смерть на копьях сидела, утробно урча,
В грязь валились враги, о пощаде крича,
Победившим сдаваясь на милость.
Но не все, оставаясь живыми,
В доброте сохраняли сердца,
Защитив свое доброе имя
От заведомой лжи подлеца.
Хорошо, если конь закусил удила
И рука на копье поудобней легла,
Хорошо, если знаешь - откуда стрела,
Хуже - если по-подлому, из-за угла.
Как у вас там с мерзавцами? Бьют? Поделом!
Ведьмы вас не пугают шаба́шем?
Но не правда ли, зло называется злом
Даже там - в добром будущем вашем?
И вовеки веков, и во все времена
Трус, предатель - всегда презираем,
Враг есть враг, и война всё равно есть война,
И темница тесна, и свобода одна -
И всегда на нее уповаем.
Время эти понятья не стёрло,
Нужно только поднять верхний пласт -
И дымящейся кровью из горла
Чувства вечные хлынут на нас.
Ныне, присно, во веки веков, старина, -
И цена есть цена, и вина есть вина,
И всегда хорошо, если честь спасена,
Если другом надежно прикрыта спина.
Чистоту, простоту мы у древних берём,
Саги, сказки - из прошлого тащим, -
Потому, что добро остается добром -
В прошлом, будущем и настоящем!
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
