Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
В метро не шукаємо більш порятунку.
Коли деспот спалює сонячне жито
Звикаєш до спазм у порожньому шлунку.
До холоду в домі та мін на порозі,
Прокльонів, матюччя ганебної ролі.
До стигм на хресті, наркотичної дози
Світання дрімає в саду, -
Росою зволожені зрана,
Дерева на сонечко ждуть.
Чекають на подуви вітру,
На світлих годин прибуття,
Мов я на кінець лихоліття
І розквіт нового життя.
«Ця сповідь – тим, чий земний шлях обірвався надто рано,
ставши тихим болем нашої весни.
Ми присвячуємо ці слова кожному дому, що вистояв під крижаним вітром,
і кожному серцю, яке не згасло в сутінках втрат.
Нехай наш сад прокине
Блакить небесну пронизав кармін.
Стою посеред лютого один...
Самотносте! Рубай мене на шмаття!
Роби це без жалю, з палким завзяттям!
Багато невідмолених провин!
Життя - болото. Жодних світлих змін.
тай думаю, не знаючи чому, –
а може, і мене не всі забули
так само як і я, коли почули
що згадувати їх ще є кому.
І є кому журитися так само
за митями щасливої доби
і червоніти темними ночами,
Наче стадо зляканих овець, -
Спалахнули шини на Майдані
Від вогню обурених сердець.
Почалася смертна скрута бою
На промерзлих вулицях святих, -
Помирали здружено герої,
Щоб навічно в пам'ять увійти.
Ніби пілігрим святий і грішний.
Листям і літописом тепло
Напливає передвістям грізним.
Літо підійшло без привітань,
Без анонсів і фанфар веселих.
У вікно постукала герань,
По правій б'ють, підстав і ліву. Доти
мовчиш і терпиш гніт ти не людина —
істота.
Ти — генетичний робот не інакше,
і не зважай на те, що серце чуйне
від болісної ніжності заплаче
Болять його події ще з майдану.
Кровлять його натоптані стежки:
Калинно - свіжим, а збуріло - давнім,
В канві слідів оплакано-гірких.
Короткий днями, тягнеться між дат
За роком рік все той же місяць лютий...
тріпотало сяйвом у тенетах віт
і тяглось промінням з-за гілля до мене,
помогти благало злинути в зеніт.
Я закляк в задумі: що мені робити?
Хоч бери сокиру і рубай той клен...
Та повіяв вітер, захитались віти,
Товстогубе, в ластовинні все,-
Воно побачило, як ти, Цереро,
Ковтаєш жадібно напій з ячменю,
І засміялося, й сказало: «Ненаситна...»
Невже за цим, як на сільську дитину,буденним словом
Почувсь тобі, богине,
Мало
І сонечко світить палке!
Не треба нам тут негативу,
Тож геть все мінорне й гірке!
Цю темряву, сум і химери
Готові здолати? Авжеж!
Скасуймо сонети Бодлера
в долоні сніг лютневий,
збагнути неможливо
цей погляд металевий.
Полудою в зіницях
кришталики туманні
ховають таємниці
на денці океану.
Я заглядав собі у вічі.
Не ради себе, на показ
Не як небудь, по-чоловічі.
Було минуле сполоснеш
Туди - сюди, де сам скитався
І зайве тихо проковтнеш —
Куди впаде — не роздивлявся…
край річки, поля, лісу, неба
і більшого уже й не треба,
окрім дороги до осель,
куди навідуватись мушу,
щоб оплатити вічний борг
за те, що маю тіло й душу
хоча б одну з небагатьох,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
1. Балада про Час
Щільно замок сповито в перебігу літ
ніби в ковдру, у хащі розлогі;
та якщо мовчазний заговорить граніт -
поступово минулого явиться звіт
про походи, бої й перемоги.
Час не стер ці діяння погордо:
з нього тільки зірви верхній пласт,
чи візьми його дужче за горло -
й він свої таємниці віддасть!
Сто замків поспадає зі ста ланцюгів,
сто потів разом зійде із купи віків -
і поллються легенди із сотень віршів
про турніри, облоги та вільних стрільців.
Ти почути знайомий мотив будь готов,
осягнути й дістатись до суті,
через те що любов - це довічно любов,
ба й у вашій далекій майбуті!
Дзвінко лускала сталь під напором мечів,
від натуги тятиви димились,
і списи відправляли на вічний спочив,
й супостат про пощаду нараз маячив,
здаючись переможцям на милість.
Та не всі, доживаючи в тиші,
в доброті зберігали серця,
своє добре ім’я захистивши
від облудного, злого слівця.
Добрий кінь рветься в бій, вистриба з-під сідла,
і зручніше на спис рукавиця лягла;
все гаразд, коли відаєш, звідки стріла,
значно гірше - коли утаїть її мла...
Як у вас із мерзотами? Б’ють? Так і слід!
Відьми шабашем вас не лякають?
Але ж, певне, в майбутньому - гнидами гнид
ще і досі у вас називають?
Усвідомити маєм повік і сповна:
ні, немає у зрадництві правди;
вороги є завжди, і війна - це війна,
і в’язниця тісна, і свобода - одна,
і на неї надіємось завжди.
Час не стер ці поняття погордо,
треба зняти лише верхній пласт -
і гарячою кров’ю із горла
вічні пристрасті хлинуть на нас.
І спрадавна і скрізь - не якась новина,
що ціна є ціна, і вина є вина;
все гаразд, коли честь - не в руках брехуна,
а за спиною - братчика спина міцна.
Ми легенди шукатимем й далі кругом,
із казок доброту ми привласним,
бо добро залишається завжди добром, -
у минулім, майбутнім й сучаснім!
(2021)
*** ОРИГІНАЛ ***
Баллада о Времени
Замок временем срыт и укутан, укрыт
В нежный плед из зеленых побегов,
Но развяжет язык молчаливый гранит -
И холодное прошлое заговорит
О походах, боях и победах.
Время подвиги эти не стёрло:
Оторвать от него верхний пласт
Или взять его крепче за горло -
И оно свои тайны отдаст.
Упадут сто замков и спадут сто оков,
И сойдут сто потов целой груды веков, -
И польются легенды из сотен стихов
Про турниры, осады, про вольных стрелков.
Ты к знакомым мелодиям ухо готовь
И гляди понимающим оком, -
Потому что любовь - это вечно любовь,
Даже в будущем вашем далёком.
Звонко лопалась сталь под напором меча,
Тетива от натуги дымилась,
Смерть на копьях сидела, утробно урча,
В грязь валились враги, о пощаде крича,
Победившим сдаваясь на милость.
Но не все, оставаясь живыми,
В доброте сохраняли сердца,
Защитив свое доброе имя
От заведомой лжи подлеца.
Хорошо, если конь закусил удила
И рука на копье поудобней легла,
Хорошо, если знаешь - откуда стрела,
Хуже - если по-подлому, из-за угла.
Как у вас там с мерзавцами? Бьют? Поделом!
Ведьмы вас не пугают шаба́шем?
Но не правда ли, зло называется злом
Даже там - в добром будущем вашем?
И вовеки веков, и во все времена
Трус, предатель - всегда презираем,
Враг есть враг, и война всё равно есть война,
И темница тесна, и свобода одна -
И всегда на нее уповаем.
Время эти понятья не стёрло,
Нужно только поднять верхний пласт -
И дымящейся кровью из горла
Чувства вечные хлынут на нас.
Ныне, присно, во веки веков, старина, -
И цена есть цена, и вина есть вина,
И всегда хорошо, если честь спасена,
Если другом надежно прикрыта спина.
Чистоту, простоту мы у древних берём,
Саги, сказки - из прошлого тащим, -
Потому, что добро остается добром -
В прошлом, будущем и настоящем!
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
