Мені дуже подобається думка, що людина це душа, яка має тіло, а не навпаки.

Сприймати тіло можна по-різному, все залежить від світогляду: як дарунок Бога, як вершину творчих потуг природи, як безідейне відро вишикуваних у правильному порядку молекул із атомами, і т.д. Та з будь-яких позицій ясно, що тіло краще берегти. Воно крихке й недовговічне, а запасних не видають.

А взяти хоча б паління. Загальноприйнята точка зору — «дим отруює». Але ж тютюн так само створений чи то Творцем, чи то природою. Він бореться з вітром у полях чи на гірських схилах, бере сили з землі, набирається смол та інших бонусів. А потім віддає всього себе людині. Замінює собою нитку дихання, навколо якої вибудовується тіло. І чим тоді людина вища за дим? А чим тютюн гірший за людину? Повне злиття двох воєдино то не наруга над одним із тіл. Швидше, поєднання природнього з природнім.

Те ж саме з тату й пірсингом. Метал для сережки тисячоліттями лежав у землі. Та й із фарбою схожа історія. Додаючи щось до свого тіла, ти просто розмиваєш його кордони. Розчиняєшся в навколишньому світі й віддаєш природі належне. Ділишся тим, що й так їй належить.

Свого часу — а час завжди приходить — ти віддаси всього себе. До найдрібнішої й неділимої частки. Ми ж уже створені з загиблих зірок. А кожен з мільйонів наших нащадків проростатиме вже із нашого праху. Зібраний заново й обов'язково в комплекті з душею.

І в ефемерному «десь там» під накладною про її видачу стоятиме галочка, типу «Отримав, після використання зобов'язуюсь повернути в належному стані». Й обов'язково нерозбірливий підпис.

8.10.2021.