Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Володимир Ляшкевич (1963) /
Вірші
/
"Еволюція богів"
Риби
І
Топчучи древні мушлі, вибілені святково
на потрісканій тверді напівпустель азійських,
не так жадаєш тіні, як поміняти подих
на ворушіння зябер у течії Мальмстріму,
стати настільки іншим, жити настільки ново,
щоби не знати суші, спраги, вогню і диму,
не укриватись пилом, і не сльозити очі,
вбравши лискуче тіло, що зазвичай із кручі
лине не вниз, а вгору - на мерехтіння сонця,
на загадковий поклик місяця-черепахи.
ІІ
Риби не можуть бути іншими, аніж риби.
Їм не потрібно глузду, що розмокає швидко,
"прудко" для риб змістовно, а всяке "бридко" - рідко,
винятком тільки руки, їхнє несите "- Нумо!".
Але рятують води, вилюблені так, ніби
з ними лише й кохалось це безбережне Небо,
і освятило в плесах кожне єство Відбитка,
рибу у першу чергу. І кращі срібла злитка
риб'ячі ясні блиски, - не даремно хрестами
не тяжіли на шиях, і служили з хлібами
першим із перших: тим, що
прагнули злитись з ними.
Сріблом ж охочі ситі, вже не колишні Перші,
ті, що без Дива ловлять суто на заклик: "Херші!",
як на відлуння мрії аромату пустелі, -
сіті тому у води кидають наче рими,
межі, кордони плину, аж по надрив моторів,
що неодмінний вихід за променисті стелі -
на голоси рибалок і пташиних дозорів,
чиїх горлянок русла служать, як двері келій,
втечі від усіляких риб'ячих кредиторів.
Тож і найголовніше - втеча - вінець ковзкого
руху всього тремкого, сповненого бажання
бути чимдалі, жити!- рибі не до вагання -
хай мовчазною тінню течій мінливій пісні
задля всього німого - волі співзвучно строго.
Видимо, з цього зору, й води подібно різні,
як і мовчання. Риби вдячні цей дар сотати,
що, вочевидь, не гірше вміння когось повчати:
передусім нащадків, а по життю - найближчих,
дар, що батькам спочинок і супокій ойчизні.
Дещо гірше з коханням і навпаки - з любов'ю:
не дорікне сердито, не мотивує зраду,
і від рідні корисну не принесе пораду.
Лиш обіймай чуттями звабу перед собою,
тільки пливи й торкайся ніжно її лускою.
Пести її очима і плавниковим рухом,
водорості уклавши імператорським ложем,
вмов її до спочинку, а коли геть знеможе,
то покажи як зверху повертаються люде,
втихомирені врешті, - дно і для них є домом.
Вічне питання дому дно улагодить вчасно.
І не важливо хто ти з огляду громадянства,
тут завше знайдеш місце - тихе, без месіанства
рабина, мулли, ксьондза, без хараману, фальші
з боку жонглерів слова й різного роду чванства.
Будь-які вправи рота тут, вочевидь, чесніші.
Наміри з'їсти швидко, не зіткавши з промови
ями, капкана, сильця, не переносять лови
у різновид знущання, видно тому і досі
води і найбагатші різноманіттям їжі.
ІІІ
Сонце. Незносна спека… Вийти з води на сушу
під сонцепад проміння, щоби дійти пустелі,
де навкруги лиш кості, закаменілі мушлі,
політруки і зброя, випалені оселі?
щоби пустельним вітром ночі сумні ридали
за отим, що віддали, кинули, полишили?
Непереносна спека...
Обрію плавкі смуги...
Висушеним легеням лінь ритмувати рухи.
О ким були, що мали! Нині ж неоднозначно.
Не, вочевидь, зростали, не очевидно - стали.
Видно, жадали Сині, та затверділи в глині,
і течія повітря - навіть не тінь бистріні,
але ж було дитинство! І у ріці стрімливій
вміли спиняти подих, прагнучи дна сягнути,
і зачепившись міцно, втриматись у глядінні
на осяйну рухомість надпрозорої глиби,
що лоскотала м'яко й далі тягнула, ніби
ми є ріднею й разом линути мали б так, як
риби не можуть бути іншими, аніж риби.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Риби
ІТопчучи древні мушлі, вибілені святково
на потрісканій тверді напівпустель азійських,
не так жадаєш тіні, як поміняти подих
на ворушіння зябер у течії Мальмстріму,
стати настільки іншим, жити настільки ново,
щоби не знати суші, спраги, вогню і диму,
не укриватись пилом, і не сльозити очі,
вбравши лискуче тіло, що зазвичай із кручі
лине не вниз, а вгору - на мерехтіння сонця,
на загадковий поклик місяця-черепахи.
ІІ
Риби не можуть бути іншими, аніж риби.
Їм не потрібно глузду, що розмокає швидко,
"прудко" для риб змістовно, а всяке "бридко" - рідко,
винятком тільки руки, їхнє несите "- Нумо!".
Але рятують води, вилюблені так, ніби
з ними лише й кохалось це безбережне Небо,
і освятило в плесах кожне єство Відбитка,
рибу у першу чергу. І кращі срібла злитка
риб'ячі ясні блиски, - не даремно хрестами
не тяжіли на шиях, і служили з хлібами
першим із перших: тим, що
прагнули злитись з ними.
Сріблом ж охочі ситі, вже не колишні Перші,
ті, що без Дива ловлять суто на заклик: "Херші!",
як на відлуння мрії аромату пустелі, -
сіті тому у води кидають наче рими,
межі, кордони плину, аж по надрив моторів,
що неодмінний вихід за променисті стелі -
на голоси рибалок і пташиних дозорів,
чиїх горлянок русла служать, як двері келій,
втечі від усіляких риб'ячих кредиторів.
Тож і найголовніше - втеча - вінець ковзкого
руху всього тремкого, сповненого бажання
бути чимдалі, жити!- рибі не до вагання -
хай мовчазною тінню течій мінливій пісні
задля всього німого - волі співзвучно строго.
Видимо, з цього зору, й води подібно різні,
як і мовчання. Риби вдячні цей дар сотати,
що, вочевидь, не гірше вміння когось повчати:
передусім нащадків, а по життю - найближчих,
дар, що батькам спочинок і супокій ойчизні.
Дещо гірше з коханням і навпаки - з любов'ю:
не дорікне сердито, не мотивує зраду,
і від рідні корисну не принесе пораду.
Лиш обіймай чуттями звабу перед собою,
тільки пливи й торкайся ніжно її лускою.
Пести її очима і плавниковим рухом,
водорості уклавши імператорським ложем,
вмов її до спочинку, а коли геть знеможе,
то покажи як зверху повертаються люде,
втихомирені врешті, - дно і для них є домом.
Вічне питання дому дно улагодить вчасно.
І не важливо хто ти з огляду громадянства,
тут завше знайдеш місце - тихе, без месіанства
рабина, мулли, ксьондза, без хараману, фальші
з боку жонглерів слова й різного роду чванства.
Будь-які вправи рота тут, вочевидь, чесніші.
Наміри з'їсти швидко, не зіткавши з промови
ями, капкана, сильця, не переносять лови
у різновид знущання, видно тому і досі
води і найбагатші різноманіттям їжі.
ІІІ
Сонце. Незносна спека… Вийти з води на сушу
під сонцепад проміння, щоби дійти пустелі,
де навкруги лиш кості, закаменілі мушлі,
політруки і зброя, випалені оселі?
щоби пустельним вітром ночі сумні ридали
за отим, що віддали, кинули, полишили?
Непереносна спека...
Обрію плавкі смуги...
Висушеним легеням лінь ритмувати рухи.
О ким були, що мали! Нині ж неоднозначно.
Не, вочевидь, зростали, не очевидно - стали.
Видно, жадали Сині, та затверділи в глині,
і течія повітря - навіть не тінь бистріні,
але ж було дитинство! І у ріці стрімливій
вміли спиняти подих, прагнучи дна сягнути,
і зачепившись міцно, втриматись у глядінні
на осяйну рухомість надпрозорої глиби,
що лоскотала м'яко й далі тягнула, ніби
ми є ріднею й разом линути мали б так, як
риби не можуть бути іншими, аніж риби.
2003
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
| Найвища оцінка | Андрій Зланіч | 6 | Любитель поезії / Любитель поезії |
| Найнижча оцінка | Жорж Дикий | 5.5 | Любитель поезії / Любитель поезії |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
