Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Козинець (2012) /
Проза
До світла!
Я стояв на зупинці й очікував машину, якою їхатиму до Києва. Але не міг ні про що інше думати, окрім Насті. Про те, скільки мрій та планів вона не встигла втілити у життя, чи пізнала кохання, про що мріяла у свої сімнадцять років? Я хотів мати відповіді на питання, чи були-таки попередження й знаки долі, чи снилося їй щось перед тим, бо переконаний: про всі важливі радісні та сумні події життя нас завжди попереджає, заздалегідь до того готує. Або принаймні намагається підказати шлях, як запобігти біді, що насувається. Та от чи уважні ми до знаків і чи довіряємо інтуїції?
З розповідей очевидців було відомо лише те, що на ділянці дороги, де сталася аварія, тривав ремонт. Автівки курсували в обидва боки одною смугою, тимчасово поділеною жовтою розміткою. Був вечір, теплий вересневий вечір, коли приємно їхати з привідчиненими вікнами й насолоджуватися вечірньою свіжістю. Сутеніло, водії рухалися з увімкненими фарами, адаптуючи зір до штучного освітлення.
Якщо вірити тим, хто був на місці пригоди, водій Настиної автіки ніби-то заснув за кермом і на швидкості влетів у фуру, що їхала назустріч. На передньому сидінні біля водія сиділа його дівчина, а позаду нього — моя племінниця Настя. Настя й водій загинули миттєво. А дівчину швидка повезла до реанімації.
Досі не можу повірити у те, що сталося. Адже навіть якщо водій почав засинати, невже ніхто з пасажирів не звернув на це уваги? Проте запитати в тієї, що вижила, поки неможливо. Вона у вкрай тяжкому стані.
Через кляту бюрократію тіло Насті в Полтаві, звідки вона прямувала до батьків, в суботу матері не віддали. Сказали чекати понеділка. Тож бідній жінці нічого не лишалося, як з роздертим серцем повертатися в інше місто додому й чекати ще дві доби, коли можна буде зібрати всі необхідні підписи й забрати тіло для поховання.
Від спеки я сховався у тінь старої берези, що росла біля зупинки. Намагаючись якось відволіктися від тяжких думок, увімкнув аудіокнигу й дійсно дещо заспокоївся від приємного тембру диктора. Та не минуло й п’яти хвилин, як у мене на очах автівка на швидкості збила голуба, який пролітав над дорогою. Його тіло відкинуло на узбіччя. Махаючи крильми й хапаючи повітря, він в агонії ще кілька метрів зміг просунутися в мій бік і коли опинився майже під ногами, спробував ще раз змахнути крилами, перевернувся на спину й помер. Щойно розмірковував про знаки долі, а тут — таке! Я не знав, як реагувати. В мене був шок. Придився уважніше до птаха й таки мені здалося, що це молода голубка.
Тим часом автівка, якою ми їхатимемо до Києва, вже зупинилася біля мене. Ставлю речі в багажник, сідаю позаду водія. Настя теж сиділа за водієм! До речі, чомусь це вважається найбільш безпечним місцем. Але ж…
Вирушаємо. Намагаюся не думати зайвого, ковтаю подавлені сльози. Добре, що іншим пасажирам байдуже до мого настрою.
На якійсь ділянці дороги переїжджаємо на сусідню смугу через те, що й тут триває ремонт. Рухаємося вузькою смужкою асфальту, де курсують машини в обидва боки. Бачу, як хтось когось обганяє, поспішаючи. Мій водій, не зовсім цензурно, звертає увагу на це. А я радію від того, що сам він їде неквапно й уважно. Нам немає куди поспішати! Та й чи вартий той поспіх життя?
Прошу янголів бути сьогодні якомога уважнішими до нашого переміщення. Пробую далі слухати книгу. Згодом ловлю себе на думці, що абсолютно нічого не запам’ятав з почутого. Хвилин десять слухав книгу, а думав про своє.
Про що мені був знак із голубкою? Про те, що й на мене може чекати така доля на дорозі? Чи це відповідь про обставини смерті Насті? Схиляюся до того, що таким чином її душа дала відповідь на моє запитання, що ж сталося з ними в дорозі того вечора п’ятниці.
Ми їдемо. Незважаючи на спеку за вікном, у машині комфортна температура. Спасибі кондиціонеру! Відводжу погляд вбік, милуюся кукурудзяним полем, в якому стиглі качани чекають свого часу на збір урожаю. Помічаю над полем лелеку. Вона робить кілька кіл у повітрі й зникає з горизонту.
Я знову згадую голуба чи голубку, яка прибилася до моїх ніг на зупинці й тихо промовляю, дивлячись у безмежну синь:
— Лети, голубко, до світла! Лети, Насте, до рідних! Лети! Хай тобі буде затишно в райськім саду!
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
До світла!
з присвятою племінниці Анастасії
Сьогодні на мене чекала дорога. Та після того, що сталося цієї п’ятниці, їхати нікуди не хотілося. Почувався пригніченим і спустошеним. Різні думки лізли в голову, мов миші перед холодом в найменші щілини фундаменту, аби пережити зиму. Свідомість малювала страшні картини того, що може статися в дорозі.
Я стояв на зупинці й очікував машину, якою їхатиму до Києва. Але не міг ні про що інше думати, окрім Насті. Про те, скільки мрій та планів вона не встигла втілити у життя, чи пізнала кохання, про що мріяла у свої сімнадцять років? Я хотів мати відповіді на питання, чи були-таки попередження й знаки долі, чи снилося їй щось перед тим, бо переконаний: про всі важливі радісні та сумні події життя нас завжди попереджає, заздалегідь до того готує. Або принаймні намагається підказати шлях, як запобігти біді, що насувається. Та от чи уважні ми до знаків і чи довіряємо інтуїції?
З розповідей очевидців було відомо лише те, що на ділянці дороги, де сталася аварія, тривав ремонт. Автівки курсували в обидва боки одною смугою, тимчасово поділеною жовтою розміткою. Був вечір, теплий вересневий вечір, коли приємно їхати з привідчиненими вікнами й насолоджуватися вечірньою свіжістю. Сутеніло, водії рухалися з увімкненими фарами, адаптуючи зір до штучного освітлення.
Якщо вірити тим, хто був на місці пригоди, водій Настиної автіки ніби-то заснув за кермом і на швидкості влетів у фуру, що їхала назустріч. На передньому сидінні біля водія сиділа його дівчина, а позаду нього — моя племінниця Настя. Настя й водій загинули миттєво. А дівчину швидка повезла до реанімації.
Досі не можу повірити у те, що сталося. Адже навіть якщо водій почав засинати, невже ніхто з пасажирів не звернув на це уваги? Проте запитати в тієї, що вижила, поки неможливо. Вона у вкрай тяжкому стані.
Через кляту бюрократію тіло Насті в Полтаві, звідки вона прямувала до батьків, в суботу матері не віддали. Сказали чекати понеділка. Тож бідній жінці нічого не лишалося, як з роздертим серцем повертатися в інше місто додому й чекати ще дві доби, коли можна буде зібрати всі необхідні підписи й забрати тіло для поховання.
Від спеки я сховався у тінь старої берези, що росла біля зупинки. Намагаючись якось відволіктися від тяжких думок, увімкнув аудіокнигу й дійсно дещо заспокоївся від приємного тембру диктора. Та не минуло й п’яти хвилин, як у мене на очах автівка на швидкості збила голуба, який пролітав над дорогою. Його тіло відкинуло на узбіччя. Махаючи крильми й хапаючи повітря, він в агонії ще кілька метрів зміг просунутися в мій бік і коли опинився майже під ногами, спробував ще раз змахнути крилами, перевернувся на спину й помер. Щойно розмірковував про знаки долі, а тут — таке! Я не знав, як реагувати. В мене був шок. Придився уважніше до птаха й таки мені здалося, що це молода голубка.
Тим часом автівка, якою ми їхатимемо до Києва, вже зупинилася біля мене. Ставлю речі в багажник, сідаю позаду водія. Настя теж сиділа за водієм! До речі, чомусь це вважається найбільш безпечним місцем. Але ж…
Вирушаємо. Намагаюся не думати зайвого, ковтаю подавлені сльози. Добре, що іншим пасажирам байдуже до мого настрою.
На якійсь ділянці дороги переїжджаємо на сусідню смугу через те, що й тут триває ремонт. Рухаємося вузькою смужкою асфальту, де курсують машини в обидва боки. Бачу, як хтось когось обганяє, поспішаючи. Мій водій, не зовсім цензурно, звертає увагу на це. А я радію від того, що сам він їде неквапно й уважно. Нам немає куди поспішати! Та й чи вартий той поспіх життя?
Прошу янголів бути сьогодні якомога уважнішими до нашого переміщення. Пробую далі слухати книгу. Згодом ловлю себе на думці, що абсолютно нічого не запам’ятав з почутого. Хвилин десять слухав книгу, а думав про своє.
Про що мені був знак із голубкою? Про те, що й на мене може чекати така доля на дорозі? Чи це відповідь про обставини смерті Насті? Схиляюся до того, що таким чином її душа дала відповідь на моє запитання, що ж сталося з ними в дорозі того вечора п’ятниці.
Ми їдемо. Незважаючи на спеку за вікном, у машині комфортна температура. Спасибі кондиціонеру! Відводжу погляд вбік, милуюся кукурудзяним полем, в якому стиглі качани чекають свого часу на збір урожаю. Помічаю над полем лелеку. Вона робить кілька кіл у повітрі й зникає з горизонту.
Я знову згадую голуба чи голубку, яка прибилася до моїх ніг на зупинці й тихо промовляю, дивлячись у безмежну синь:
— Лети, голубко, до світла! Лети, Насте, до рідних! Лети! Хай тобі буде затишно в райськім саду!
2020
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
