
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.18
01:11
Щастя любить тишу,
тож плекаєш в домі;
у душі колишеш
почуття знайомі.
Затуляєш вікна,
запіркою двері —
квіточка тендітна
в пишнім інтер'єрі.
тож плекаєш в домі;
у душі колишеш
почуття знайомі.
Затуляєш вікна,
запіркою двері —
квіточка тендітна
в пишнім інтер'єрі.
2025.09.17
22:28
Руїни зруйнованого міста.
Від міста нічого не лишилося.
Надгризені скелети будинків.
Бита цегла, щелепи дверей,
вищир безуства.
Що нам хочуть сказати
ці руїни? Вони не стануть
руїнами Херсонеса,
Від міста нічого не лишилося.
Надгризені скелети будинків.
Бита цегла, щелепи дверей,
вищир безуства.
Що нам хочуть сказати
ці руїни? Вони не стануть
руїнами Херсонеса,
2025.09.17
18:46
Я обійму тебе…
У дотиках моїх
Забудь свої печалі і тривоги,
Забудь напругу буднів гомінких,
Знайди спочинок на складних дорогах.
…..
…..
Нехай в моїх обіймах плине час
У дотиках моїх
Забудь свої печалі і тривоги,
Забудь напругу буднів гомінких,
Знайди спочинок на складних дорогах.
…..
…..
Нехай в моїх обіймах плине час
2025.09.17
18:18
Знаючи, надходить ніч і сонце палить кораблі
Я чекатиму оркестру, пограти на трубі
Став на берег би праворуч, а ліворуч на пісок
І вінка плів би з волошок, і рояль би грав ото
Капричіо ріжком виймає павутини з вух моїх
Я цей раз одверто голий. Не с
Я чекатиму оркестру, пограти на трубі
Став на берег би праворуч, а ліворуч на пісок
І вінка плів би з волошок, і рояль би грав ото
Капричіо ріжком виймає павутини з вух моїх
Я цей раз одверто голий. Не с
2025.09.17
17:57
Ходу вповільнив і спинивсь
Раптово чоловік,
Схопивсь за груди та униз
Зваливсь на лівий бік.
Ногами сіпавсь і хрипів
До піни на устах,
Немов пояснював без слів,
Чому ця хрипота
Раптово чоловік,
Схопивсь за груди та униз
Зваливсь на лівий бік.
Ногами сіпавсь і хрипів
До піни на устах,
Немов пояснював без слів,
Чому ця хрипота
2025.09.17
16:58
Заливався світанок пташино,
Зачекався бджоли липи цвіт.
Я сьогодні вдихав Батьківщину,
Видихаючи прожитість літ.
Приспів:
Від обійм Чужина – мати-мачуха,
Світла крайці і крихти тепла.
Зачекався бджоли липи цвіт.
Я сьогодні вдихав Батьківщину,
Видихаючи прожитість літ.
Приспів:
Від обійм Чужина – мати-мачуха,
Світла крайці і крихти тепла.
2025.09.17
11:14
Нетрадиційність нині в моді,
Ярмо традицій – на смітник!
Здоровий глузд шукати годі,
Бо навіть слід по ньому зник.
Коли розкручують амбіції,
Передусім цькують традиції.
Ярмо традицій – на смітник!
Здоровий глузд шукати годі,
Бо навіть слід по ньому зник.
Коли розкручують амбіції,
Передусім цькують традиції.
2025.09.17
08:56
вересня - День народження видатного українського письменника
Його називали соняшником, адже найбільше він любив сонце…
Шляхетний, стрункий, красивий,
по сходах життя пілігрим,
він ніколи не буде сивим,
він ніколи не буде старим.
Його називали соняшником, адже найбільше він любив сонце…
Шляхетний, стрункий, красивий,
по сходах життя пілігрим,
він ніколи не буде сивим,
він ніколи не буде старим.
2025.09.17
02:36
Прийшла ця година,
за Отче, за Сина
зайшло в Україну
звести в домовину,
почавши з Стефана
несе смертні рани
як пік благочестя
зухвале нечестя.
за Отче, за Сина
зайшло в Україну
звести в домовину,
почавши з Стефана
несе смертні рани
як пік благочестя
зухвале нечестя.
2025.09.17
00:22
О життя ти мойого -- світання,
Чарівливе таке, осяйне.
І любов на цім світі остання --
Хай ніколи вона не мине.
Феєричне небес розгортання --
Спалах ніжності, світлості дня.
І обіймів палких огортання,
Чарівливе таке, осяйне.
І любов на цім світі остання --
Хай ніколи вона не мине.
Феєричне небес розгортання --
Спалах ніжності, світлості дня.
І обіймів палких огортання,
2025.09.16
23:55
Ты могла бы наконец
Уступить – и под венец,
Но, как донне подобает,
Говоришь: какой наглец!
Убиваешь без пощады –
Кавалеры только рады.
Я унижен – спору нет!
Уступить – и под венец,
Но, как донне подобает,
Говоришь: какой наглец!
Убиваешь без пощады –
Кавалеры только рады.
Я унижен – спору нет!
2025.09.16
22:19
Дощі йдуть і змивають усе,
роблячи землю безликою.
Дощі йдуть, ніби вселенські сльози
вилилися в один момент.
Дощі змивають пам'ять,
змивають здобутки
творчого духу,
любов і ненависть,
роблячи землю безликою.
Дощі йдуть, ніби вселенські сльози
вилилися в один момент.
Дощі змивають пам'ять,
змивають здобутки
творчого духу,
любов і ненависть,
2025.09.16
21:05
Рабби Шимон бен Элазар в молодости ушел из своего родного города и много лет изучал Тору в иешиве. Со временем он стал большим мудрецом и получил право обучать Закону других.
Решил однажды рабби Шимон Бен Элазар поехать в свой родной город навестить род
2025.09.16
16:00
Під сувору музику Шопена
Скаже хтось услід:
«Не повезло».
Ось і налаштовує геєна
Янголу-хранителю на зло
Печі, казани, вогненні плити,
Паливо, трійчата і багри,
Щоб мене у смолах кип’ятити,
Скаже хтось услід:
«Не повезло».
Ось і налаштовує геєна
Янголу-хранителю на зло
Печі, казани, вогненні плити,
Паливо, трійчата і багри,
Щоб мене у смолах кип’ятити,
2025.09.16
14:47
Причепурила осінь землю
жоржинами у теплих кольорах,
хоча трава втрачає зелень,
смарагдовий наряд гаїв побляк,
але леліє айстр паради
і чорнобривців барви неспроста,
щоб берегли, - дає пораду,-
красу земну, - без неї суєта,
жоржинами у теплих кольорах,
хоча трава втрачає зелень,
смарагдовий наряд гаїв побляк,
але леліє айстр паради
і чорнобривців барви неспроста,
щоб берегли, - дає пораду,-
красу земну, - без неї суєта,
2025.09.16
07:42
Перекреслений стежками
Викошений луг, -
Перечесаний вітрами
Верболіз навкруг.
Поруділі та вологі,
Стебла і листки, -
Обмочили звично ноги
І усі стежки.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Викошений луг, -
Перечесаний вітрами
Верболіз навкруг.
Поруділі та вологі,
Стебла і листки, -
Обмочили звично ноги
І усі стежки.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Козинець (2012) /
Проза
До світла!
Я стояв на зупинці й очікував машину, якою їхатиму до Києва. Але не міг ні про що інше думати, окрім Насті. Про те, скільки мрій та планів вона не встигла втілити у життя, чи пізнала кохання, про що мріяла у свої сімнадцять років? Я хотів мати відповіді на питання, чи були-таки попередження й знаки долі, чи снилося їй щось перед тим, бо переконаний: про всі важливі радісні та сумні події життя нас завжди попереджає, заздалегідь до того готує. Або принаймні намагається підказати шлях, як запобігти біді, що насувається. Та от чи уважні ми до знаків і чи довіряємо інтуїції?
З розповідей очевидців було відомо лише те, що на ділянці дороги, де сталася аварія, тривав ремонт. Автівки курсували в обидва боки одною смугою, тимчасово поділеною жовтою розміткою. Був вечір, теплий вересневий вечір, коли приємно їхати з привідчиненими вікнами й насолоджуватися вечірньою свіжістю. Сутеніло, водії рухалися з увімкненими фарами, адаптуючи зір до штучного освітлення.
Якщо вірити тим, хто був на місці пригоди, водій Настиної автіки ніби-то заснув за кермом і на швидкості влетів у фуру, що їхала назустріч. На передньому сидінні біля водія сиділа його дівчина, а позаду нього — моя племінниця Настя. Настя й водій загинули миттєво. А дівчину швидка повезла до реанімації.
Досі не можу повірити у те, що сталося. Адже навіть якщо водій почав засинати, невже ніхто з пасажирів не звернув на це уваги? Проте запитати в тієї, що вижила, поки неможливо. Вона у вкрай тяжкому стані.
Через кляту бюрократію тіло Насті в Полтаві, звідки вона прямувала до батьків, в суботу матері не віддали. Сказали чекати понеділка. Тож бідній жінці нічого не лишалося, як з роздертим серцем повертатися в інше місто додому й чекати ще дві доби, коли можна буде зібрати всі необхідні підписи й забрати тіло для поховання.
Від спеки я сховався у тінь старої берези, що росла біля зупинки. Намагаючись якось відволіктися від тяжких думок, увімкнув аудіокнигу й дійсно дещо заспокоївся від приємного тембру диктора. Та не минуло й п’яти хвилин, як у мене на очах автівка на швидкості збила голуба, який пролітав над дорогою. Його тіло відкинуло на узбіччя. Махаючи крильми й хапаючи повітря, він в агонії ще кілька метрів зміг просунутися в мій бік і коли опинився майже під ногами, спробував ще раз змахнути крилами, перевернувся на спину й помер. Щойно розмірковував про знаки долі, а тут — таке! Я не знав, як реагувати. В мене був шок. Придився уважніше до птаха й таки мені здалося, що це молода голубка.
Тим часом автівка, якою ми їхатимемо до Києва, вже зупинилася біля мене. Ставлю речі в багажник, сідаю позаду водія. Настя теж сиділа за водієм! До речі, чомусь це вважається найбільш безпечним місцем. Але ж…
Вирушаємо. Намагаюся не думати зайвого, ковтаю подавлені сльози. Добре, що іншим пасажирам байдуже до мого настрою.
На якійсь ділянці дороги переїжджаємо на сусідню смугу через те, що й тут триває ремонт. Рухаємося вузькою смужкою асфальту, де курсують машини в обидва боки. Бачу, як хтось когось обганяє, поспішаючи. Мій водій, не зовсім цензурно, звертає увагу на це. А я радію від того, що сам він їде неквапно й уважно. Нам немає куди поспішати! Та й чи вартий той поспіх життя?
Прошу янголів бути сьогодні якомога уважнішими до нашого переміщення. Пробую далі слухати книгу. Згодом ловлю себе на думці, що абсолютно нічого не запам’ятав з почутого. Хвилин десять слухав книгу, а думав про своє.
Про що мені був знак із голубкою? Про те, що й на мене може чекати така доля на дорозі? Чи це відповідь про обставини смерті Насті? Схиляюся до того, що таким чином її душа дала відповідь на моє запитання, що ж сталося з ними в дорозі того вечора п’ятниці.
Ми їдемо. Незважаючи на спеку за вікном, у машині комфортна температура. Спасибі кондиціонеру! Відводжу погляд вбік, милуюся кукурудзяним полем, в якому стиглі качани чекають свого часу на збір урожаю. Помічаю над полем лелеку. Вона робить кілька кіл у повітрі й зникає з горизонту.
Я знову згадую голуба чи голубку, яка прибилася до моїх ніг на зупинці й тихо промовляю, дивлячись у безмежну синь:
— Лети, голубко, до світла! Лети, Насте, до рідних! Лети! Хай тобі буде затишно в райськім саду!
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
До світла!
з присвятою племінниці Анастасії
Сьогодні на мене чекала дорога. Та після того, що сталося цієї п’ятниці, їхати нікуди не хотілося. Почувався пригніченим і спустошеним. Різні думки лізли в голову, мов миші перед холодом в найменші щілини фундаменту, аби пережити зиму. Свідомість малювала страшні картини того, що може статися в дорозі.
Я стояв на зупинці й очікував машину, якою їхатиму до Києва. Але не міг ні про що інше думати, окрім Насті. Про те, скільки мрій та планів вона не встигла втілити у життя, чи пізнала кохання, про що мріяла у свої сімнадцять років? Я хотів мати відповіді на питання, чи були-таки попередження й знаки долі, чи снилося їй щось перед тим, бо переконаний: про всі важливі радісні та сумні події життя нас завжди попереджає, заздалегідь до того готує. Або принаймні намагається підказати шлях, як запобігти біді, що насувається. Та от чи уважні ми до знаків і чи довіряємо інтуїції?
З розповідей очевидців було відомо лише те, що на ділянці дороги, де сталася аварія, тривав ремонт. Автівки курсували в обидва боки одною смугою, тимчасово поділеною жовтою розміткою. Був вечір, теплий вересневий вечір, коли приємно їхати з привідчиненими вікнами й насолоджуватися вечірньою свіжістю. Сутеніло, водії рухалися з увімкненими фарами, адаптуючи зір до штучного освітлення.
Якщо вірити тим, хто був на місці пригоди, водій Настиної автіки ніби-то заснув за кермом і на швидкості влетів у фуру, що їхала назустріч. На передньому сидінні біля водія сиділа його дівчина, а позаду нього — моя племінниця Настя. Настя й водій загинули миттєво. А дівчину швидка повезла до реанімації.
Досі не можу повірити у те, що сталося. Адже навіть якщо водій почав засинати, невже ніхто з пасажирів не звернув на це уваги? Проте запитати в тієї, що вижила, поки неможливо. Вона у вкрай тяжкому стані.
Через кляту бюрократію тіло Насті в Полтаві, звідки вона прямувала до батьків, в суботу матері не віддали. Сказали чекати понеділка. Тож бідній жінці нічого не лишалося, як з роздертим серцем повертатися в інше місто додому й чекати ще дві доби, коли можна буде зібрати всі необхідні підписи й забрати тіло для поховання.
Від спеки я сховався у тінь старої берези, що росла біля зупинки. Намагаючись якось відволіктися від тяжких думок, увімкнув аудіокнигу й дійсно дещо заспокоївся від приємного тембру диктора. Та не минуло й п’яти хвилин, як у мене на очах автівка на швидкості збила голуба, який пролітав над дорогою. Його тіло відкинуло на узбіччя. Махаючи крильми й хапаючи повітря, він в агонії ще кілька метрів зміг просунутися в мій бік і коли опинився майже під ногами, спробував ще раз змахнути крилами, перевернувся на спину й помер. Щойно розмірковував про знаки долі, а тут — таке! Я не знав, як реагувати. В мене був шок. Придився уважніше до птаха й таки мені здалося, що це молода голубка.
Тим часом автівка, якою ми їхатимемо до Києва, вже зупинилася біля мене. Ставлю речі в багажник, сідаю позаду водія. Настя теж сиділа за водієм! До речі, чомусь це вважається найбільш безпечним місцем. Але ж…
Вирушаємо. Намагаюся не думати зайвого, ковтаю подавлені сльози. Добре, що іншим пасажирам байдуже до мого настрою.
На якійсь ділянці дороги переїжджаємо на сусідню смугу через те, що й тут триває ремонт. Рухаємося вузькою смужкою асфальту, де курсують машини в обидва боки. Бачу, як хтось когось обганяє, поспішаючи. Мій водій, не зовсім цензурно, звертає увагу на це. А я радію від того, що сам він їде неквапно й уважно. Нам немає куди поспішати! Та й чи вартий той поспіх життя?
Прошу янголів бути сьогодні якомога уважнішими до нашого переміщення. Пробую далі слухати книгу. Згодом ловлю себе на думці, що абсолютно нічого не запам’ятав з почутого. Хвилин десять слухав книгу, а думав про своє.
Про що мені був знак із голубкою? Про те, що й на мене може чекати така доля на дорозі? Чи це відповідь про обставини смерті Насті? Схиляюся до того, що таким чином її душа дала відповідь на моє запитання, що ж сталося з ними в дорозі того вечора п’ятниці.
Ми їдемо. Незважаючи на спеку за вікном, у машині комфортна температура. Спасибі кондиціонеру! Відводжу погляд вбік, милуюся кукурудзяним полем, в якому стиглі качани чекають свого часу на збір урожаю. Помічаю над полем лелеку. Вона робить кілька кіл у повітрі й зникає з горизонту.
Я знову згадую голуба чи голубку, яка прибилася до моїх ніг на зупинці й тихо промовляю, дивлячись у безмежну синь:
— Лети, голубко, до світла! Лети, Насте, до рідних! Лети! Хай тобі буде затишно в райськім саду!
2020
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію