Читати голосом Подеревьянського

Дійові особі:

Афанасій - раб
Ніколай - раб
Валерій - раб
Алєксєй - раб
Кіріл - раб
Антоша - син раба
Савєлій - надзіратель

В темному череві галери сидять раби, та синхронно, місячи лаптями багнюку, залишену ще дідами, гребуть веслами. Їх обличчя суворі та зосереджені, як у легіонерів Цезаря, що готуються зустріти варварську навалу.

Між тим, крізь щілини у корпусі галери можно бачити як травневого сонячного дня на галявині парубки у вишиванках бігають за дівчатами намагаючись злапати їх за стегна. А ті тікають, голосно регочуть та знімають все на айфон останьої моделі. На пагорбі вусатий дядько сіє горох, а маленька дівчинка біля плетеного тина, тримаючи в руках сліпе кошеня, намагється поїті його теплим молоком.

Афанасій: - Вот би ударіть по ним ядерной ракєтой и всьо. В пєпєл!
Ніколай: - Зачєм ракєтой? Достаточно пятьдєсят десантников без опознавательних. Ножіком чік-чік и в кусти. І пусть докажут что ето ми. А ракети нам для Амерікі єщьо прігодяться.
Валєрій: - Кстаті про Амеріку. Наші виделілі Кубе 15 ярдов, а потом такіе говорят - можете і не отдавать. Ну а что можем сєбє ето позволіть, страна богатая. Амеріка в шокє, оні такого не ожідалі.
Кіріл: - Да, что там говоріть. Скоро пізда Амеріке.

Тепле море лагідно плещеться о корпус потроху змиваючи рештки фарби, нанесеної на галеру ще за часів Пєтра першого.

Ніколай: - Вот не понімаю я етіх хохлов. Бегают себе, пригают. А между тем у них даже надзірателя нет. Нікакого прядка.
Афанасій: - Дікіе люді.
Ніколай: - Ненавіжу!

Всі раби в єдиному пориві гребуть ще сильніше та завзятіше.

Ніколай: - Я вот слишал, что ми уже так газом накачалі Європу, что оні жізні без нас не представляют. Прям обалделі от етого запаха із наших недр. Но ето єщьо не всьо. Ми все деньгі от продажі вложілі в амеріканскій долг. Теперь оні скоро не смогут платіть по счетам.
Афанасій: - А еще ми всьо золото тоже в Америку отвезли. Ждем когда они все разворуют и ми сразу ім предьявім. Прідется им Аляску отдавать.
Кіріл: - Да всьо понятно. Скоро пізда Амеріке.

Тут з верьхньої палуби спускається надзіратель Савєлій. Його міцну статуру завершують вишукані галіфе заправлені в блискучі чоботи. В руках у Савелія нагайка, якою він щедро нагороджую спини усіх рабів по обидва боки проходу:
- Піздеть команди нє біло!
В цей момент, раби починають пишатися, в їх голові гратє партріотична пісня голосом Надєжди Кадишєвої, а роті чітко відчувається солодкий смак тульського пряника.

После того как раздачу премії рабам завершено збентежений раб Афанасій різко вскакує з місця:
- Воєвать хочу! Дайте мне танк, бомбу.
- Молодєц! - надзіратель Савелій підходить до нього та ніжно обіймає за стегно.
Афанасій рефлекторно смикається вбік, але Савєлій його заспокоює:
- Не бойся, глупенькій. Ето такой армейскій обичай.

Савелій та Афанасій підіймаються на верхню палубу.
Ніколай із заздрістю: - Повєзло пацану.
Валєрій: - А если убьют, то вся семья будет гречку с маслом жрать до конца жізні.
Ніколай: - А хулі там. Карьерний ліфт, страна возможностєй.
Валєрій: - Вот поетому Амеріка і хочет нас завоевать.

Яскраве сонце нещадно гріє березові дошки галери, що аж дьоготь проступає на поверхню та скипає.

В цей час крізь щілини в корпусі раби бачать як повз них пливе красива біла яхта з сяючою позолото на вітрилах. На на палубі яхти надзіратель Савелій, в англійському фраці, вправно розкурює кальян для кількох товстопузів. В цей час під приємні звуки американського диско відбірні голі бляді витанцьовувають на столі чечьотку розкидаючи ногами недешеву санкціонку, якою рясно вокриті всі поверхну яхти. Це однозначно вказувало на те, что у мешканців яхти все заєбісь.


Тут, не витримавши, зненцька підстрибнув Алексєй:
- Ви, что нічего не понімаєтє? Нас жє обманивают, а наші деньгі крадут!
Він починає синхронно махати руками намагаючить привернути увагу решти рабів.

Ніколай встає і бьє його веслом між лопаток: - Да хватіт уже лодку раскачівать!
Усі раби також встають і мовчки хуярять Алєксея вьослами, допоки його знекровлені рештки не стають частиною багатовікової багнюки. Всі вмить заспокоюються.

Валерій: - А вот наші всьо ждут когда вулкан в Єллостоуне бахнет и Америка пойдет под воду.
Ніколай: - Более того, доллар как и сланцевая нєфть оказались фікціей. Уже весь мір ето понял і готовіт антіамєріканскую коаліцію.
Кіріл: - Да, тут всьо ясно. Скоро пізда Амеріке.

Сонце хутко сідає за горизонт, хвилі стають вищими, а крики чайок більш збентеженими.


Валерій: - Пріходіл как-то к нам амеріканец і очень удівлялся почему ми іх ненавідім. Говоріт, что оні же всегда нам помагалі - і в сорокових і в девяностих кормілі. Говоріт как же так, ми же даже не воевалі нікогда против вас.
Ніколай: - Да я же говорю - оні тупиє!
Всі голосно регочуть.
Антоша: - Пап, пап, а если оні с нами не воевали, то почему ми іх ненавідім?
Ніколай злостливо і зосереджено дивлячись вглиб темної галери, цідить кріз зуби: - Оні мешают нам убівать.

Всі мовчать та знавісніло дивляться на вечірнє місто на березі, що ніби святкова ялинка засяяла світлом ліхтарів. Вечірні хвилі сильнішають та скажено бьються о товстелезний корпус галери. Вітер, залітаючи у всі щілини, завиває ніби басаврюк. Поблизу чути рев літаків та вибухи ракет.

З верхньої палуби заходить надзіратель Савеєлій та мовчки починає роздвати всім рабам гранатомети. Раби усе відразу розуміють. Вони кидають весла та заряджають отриману зброю. Галера припиняє свій хід, та під вагою зброї починає повільно тонути. Усіх рабів охоплює масовий патріотичний екстаз. Вони радісно безсистемно палять з гранатометів у різні боки та переможно машуть прапорцями.

Надзіратель підіймається на верхню палубу. Чути як з неї злітає гвинтокрил.

Зорі у небі, як і тисячу років тому, завершують свій черговий цикл. Сонячний диск в черговий раз збирається осяяти собою поверхню моря, на якому ми вже не бачимо галеру. Вона майже цілком затонула. Над водою стирчить лише задня частина корми на якій червоно-кривавими літерами вікарбувано напис "руський корабль идьот нахуй".

Ранок. Новий день.