Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.12
23:32
дощ пішов по обіді
цей нудний листопадовий дощ
листопад без дощу проти правил
нехай би неписаних
стукотить несміливо в шибку
мов останній із найбідніших родичів
ми стрічали їх
усі ці південні північні західні східні
цей нудний листопадовий дощ
листопад без дощу проти правил
нехай би неписаних
стукотить несміливо в шибку
мов останній із найбідніших родичів
ми стрічали їх
усі ці південні північні західні східні
2026.11.12
22:33
Пророкам було велено воскресати
В країні, де собори будують з ясенів,
Зрізуючи їхні ще живі стовбури,
Як зрізують свічки залізними ножицями
Біля закіптюжених портретів апостолів,
Коли циферблати
вічнопоспішаючих годинників
Перетв
В країні, де собори будують з ясенів,
Зрізуючи їхні ще живі стовбури,
Як зрізують свічки залізними ножицями
Біля закіптюжених портретів апостолів,
Коли циферблати
вічнопоспішаючих годинників
Перетв
2026.11.12
20:29
Стояв звичайний березневий ранок.
Був понеділок. В школу треба йти.
Я кусень хліба смальцем намастив,
Вхопив портфель і вискочив на ганок.
Жуючи хліб, дістався до зупинки.
Трамвай ось-ось повинен підійти,
Мене до школи швидко довезти.
Трамваєм шлях
Був понеділок. В школу треба йти.
Я кусень хліба смальцем намастив,
Вхопив портфель і вискочив на ганок.
Жуючи хліб, дістався до зупинки.
Трамвай ось-ось повинен підійти,
Мене до школи швидко довезти.
Трамваєм шлях
2026.11.12
20:24
Мені не дасть спокою цей плач,
плач із середини лісу,
із його гущавини.
Плач дитини чи невідомого пророка,
плач сторіччя,
плач незбагненності,
невизначеності.
Плач, який переходить
плач із середини лісу,
із його гущавини.
Плач дитини чи невідомого пророка,
плач сторіччя,
плач незбагненності,
невизначеності.
Плач, який переходить
2026.11.12
15:05
Зранку зібраним чилімам
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашеля рятує.
Явори, каміння, крики,
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашеля рятує.
Явори, каміння, крики,
2026.11.12
11:02
Леся Українка і Василь Симоненко, молоді, красиві, харизматичні, повернулися до нас…
4 листопада 2026 року на сцені Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки в Києві відбулася надзвичайна подія. Вірші двох видатних українських
2026.11.12
07:21
Ворог винищити нас не в змозі,
Не убити волі у серцях -
Попри перепони на дорозі,
Ми незламні будем до кінця.
В стійкості кується перемога,
Людський дух гартується в боях -
До мети освітлює дорогу
Незборима правди течія.
Не убити волі у серцях -
Попри перепони на дорозі,
Ми незламні будем до кінця.
В стійкості кується перемога,
Людський дух гартується в боях -
До мети освітлює дорогу
Незборима правди течія.
2026.11.12
06:54
«РАФАЕЛЬ САНТІ: ПЕРЕДЧУТТЯ, АБО ТРАГЕДІЯ ГАРМОНІЇ»
(Драматичний есей-містерія в голосах на три з’яви з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Рафаель Санті – Майстер світла, принц живопису, який шукає абсолютну гармонію;
(Драматичний есей-містерія в голосах на три з’яви з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Рафаель Санті – Майстер світла, принц живопису, який шукає абсолютну гармонію;
2026.11.11
23:37
Замовить Mot et Chandon
У приватний кабінет
”Хай їдять торт“ звелить
Мовби Мері-Антуанет
Ліки від певності
Хрущов ти, чи Кеннеді
Будь-коли тебе запросить і ти скажеш ”так“
У приватний кабінет
”Хай їдять торт“ звелить
Мовби Мері-Антуанет
Ліки від певності
Хрущов ти, чи Кеннеді
Будь-коли тебе запросить і ти скажеш ”так“
2026.11.11
21:38
Ще нас нема, а камені живуть -
нутро застигле давнього вулкана.
Ці свідки світотворення, що стануть
І свідками занепаду, мабуть...
І перший водоспад, і перший ліс,
І перше слово, так, оте, найперше,
Що блискавку об камінь раптом скреше -
І розіллє
нутро застигле давнього вулкана.
Ці свідки світотворення, що стануть
І свідками занепаду, мабуть...
І перший водоспад, і перший ліс,
І перше слово, так, оте, найперше,
Що блискавку об камінь раптом скреше -
І розіллє
2026.11.11
13:37
Хто не помер за волю і свободу,
у того невеликий пієтет,
який не заслуговує на оду,
хай краще слух порадує дует.
Диктує моду на пустий сюжет
нечесана поетика бомонду.
Папуги теж піїти із народу
у того невеликий пієтет,
який не заслуговує на оду,
хай краще слух порадує дует.
Диктує моду на пустий сюжет
нечесана поетика бомонду.
Папуги теж піїти із народу
2026.11.11
10:43
Господи, дякую Тобі за тишу, наповнену голосами.
Господи, я знову чую пісню своєї мами.
Господи, слухаю мову мого татусьо.
Господи, чую Твоє: «Поклич. Я озвуся».
Господи, мій любий, пресвітлий Боже,
Люблю Тебе усім серцем, як тільки можу.
Господи,
Господи, я знову чую пісню своєї мами.
Господи, слухаю мову мого татусьо.
Господи, чую Твоє: «Поклич. Я озвуся».
Господи, мій любий, пресвітлий Боже,
Люблю Тебе усім серцем, як тільки можу.
Господи,
2026.11.11
10:35
Симфонія № 45 (Прощальна) Йозефа Гайдна виконується при свічах, закріплених на пюпітрах музикантів, які у фінальній частині один за одним припиняють грати, гасять свічі й залишають сцену. Згодом сходить зі сцени і диригент. Симфонію дограють лише два музи
2026.11.11
09:44
Цей погляд, ніби гостре жало,
вколов у серце мовчазне.
— Нічого вам не обіцяла,
тож не бентежте ви мене.
Самотня жінка ще не привід
торкатися її долонь;
з маршрутки на зупинці вийду,
вколов у серце мовчазне.
— Нічого вам не обіцяла,
тож не бентежте ви мене.
Самотня жінка ще не привід
торкатися її долонь;
з маршрутки на зупинці вийду,
2026.11.11
08:58
вона і він
пишуть навзаєм одне одному
якусь маячню
бо це їхнє уміння саме у цім моменті
ще щось писати
тут головне навязливо
увійти у ритм
зовсім необовязково
пишуть навзаєм одне одному
якусь маячню
бо це їхнє уміння саме у цім моменті
ще щось писати
тут головне навязливо
увійти у ритм
зовсім необовязково
2026.11.11
06:10
Неспокійний, як вітрисько,
Прудконогий цей хлопчисько,
Що в глибинах небовиду
Таємничо зник без сліду.
Заховався за хмаринку
На якусь одну хвилинку,
Бо за мить повз мене знову
Шмигонув у гай вербовий,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Прудконогий цей хлопчисько,
Що в глибинах небовиду
Таємничо зник без сліду.
Заховався за хмаринку
На якусь одну хвилинку,
Бо за мить повз мене знову
Шмигонув у гай вербовий,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тамара Борисівна Маршалова /
Проза
Розважалка 7 - для малят
- Пф! – фиркнуло цуценя Паті, наштрикнувшись носом на сіреньку голчасту кульку. І що це за колючка тут виросла? – обурилося воно..
- Я не колючка, - почулося з трави. – Я їжачок.
- Їжачок? – здивувався Паті. – Уперше чую. Їжачок! Ну, добре, якщо ти не колючка, тоді ти хто?
- Тож кажу тобі, - знову почулося з трави. – я їжачок. Така тваринка. А колючка – це рослинка.
- А я тоді хто? – поцікавився Паті.
- Ти теж тваринка, - повідав йому їжачок, вилазячи з трави. – Дивись, у мене, як і в тебе, є вічка, носик, лапки.
- Тепер бачу, що є, - пильно вдивляючись у незнайомця, погодилося цуценя Паті. - Тільки ти, напевно, дуже зла тваринка, якщо така колюча. На тобі ж самі голки!
- А от і неправда, я зовсім не злий, - образився їжачок. – Та й голки у мене тільки по спинці та по боках, а черевце в мене м’якеньке, хутряне.
- Краще б ти увесь хутряним був, - невдоволено пробурмотіло цуценя Паті, облизуючи поколотий ніс.
- І зовсім не краще, - відказав їжачок. – Бо ці голки – це моя зброя. Я ними від ворогів захищаюся. А щодо твого носа... Вибач. Я ж не міг знати, що в тебе на думці.
- Не міг знати! - передражнив їжачка Паті. - Так от, окрім бажання понюхати незнайому річ, у мене на думці нічого не було. – вів далі роздратований Паті. - Звичка в мене така - усе нюхати. Розумієш?
- Розумію, - похнюпився їжачок. – Але ж я вибачився.
Цуценяті стало шкода їжачка.
- Ну, добре, - поблажливо сказало воно. – Кажеш, голки – це зброя. А от візьмемо, наприклад, мене - у мене немає голок. Чим, мені від ворогів захищатися?
- У тебе є міцні зуби, – збагнув одразу ж їжачок. – І, до того ж, ти швидко бігаєш.
- Добре. А моїм друзям, жабеняті й трав’яному конику, чим від ворогів захищатися? - продовжував Паті. – У них немає ані голок, ані міцних зубів.
- Зате вони вміють добре плигати, - не розгубився їжачок. – Можуть втекти та сховатися від нападників. А жабеня ще й швидко плаває.
- Припустимо, що так, - не заспокоювалося цуценя. – А що от моєму другові каченяті накажеш робити? У нього, до речі, також немає голок. Чим йому від ворогів захищатися? Адже каченя Кря-кря окрім плавати, не вміє нічого, ані кусатися, ані плигати, ані швидко бігати, ані добре літати. Що бідоласі зостається?
- Як що? – щиро здивувався їжачок. – Як що?! Мати такого відданого друга та захисника, як ти!
І це були, без сумніву, саме ті слова, які цуценяті так хотілося завжди почути.
Воно із вдячністю подивилося на їжачка, й у ту саму мить йому навіть здалося, що воно могло б стати захисником не тільки для каченяти, але й для всіх-усіх...
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Розважалка 7 - для малят
- Пф! – фиркнуло цуценя Паті, наштрикнувшись носом на сіреньку голчасту кульку. І що це за колючка тут виросла? – обурилося воно..
- Я не колючка, - почулося з трави. – Я їжачок.
- Їжачок? – здивувався Паті. – Уперше чую. Їжачок! Ну, добре, якщо ти не колючка, тоді ти хто?
- Тож кажу тобі, - знову почулося з трави. – я їжачок. Така тваринка. А колючка – це рослинка.
- А я тоді хто? – поцікавився Паті.
- Ти теж тваринка, - повідав йому їжачок, вилазячи з трави. – Дивись, у мене, як і в тебе, є вічка, носик, лапки.
- Тепер бачу, що є, - пильно вдивляючись у незнайомця, погодилося цуценя Паті. - Тільки ти, напевно, дуже зла тваринка, якщо така колюча. На тобі ж самі голки!
- А от і неправда, я зовсім не злий, - образився їжачок. – Та й голки у мене тільки по спинці та по боках, а черевце в мене м’якеньке, хутряне.
- Краще б ти увесь хутряним був, - невдоволено пробурмотіло цуценя Паті, облизуючи поколотий ніс.
- І зовсім не краще, - відказав їжачок. – Бо ці голки – це моя зброя. Я ними від ворогів захищаюся. А щодо твого носа... Вибач. Я ж не міг знати, що в тебе на думці.
- Не міг знати! - передражнив їжачка Паті. - Так от, окрім бажання понюхати незнайому річ, у мене на думці нічого не було. – вів далі роздратований Паті. - Звичка в мене така - усе нюхати. Розумієш?
- Розумію, - похнюпився їжачок. – Але ж я вибачився.
Цуценяті стало шкода їжачка.
- Ну, добре, - поблажливо сказало воно. – Кажеш, голки – це зброя. А от візьмемо, наприклад, мене - у мене немає голок. Чим, мені від ворогів захищатися?
- У тебе є міцні зуби, – збагнув одразу ж їжачок. – І, до того ж, ти швидко бігаєш.
- Добре. А моїм друзям, жабеняті й трав’яному конику, чим від ворогів захищатися? - продовжував Паті. – У них немає ані голок, ані міцних зубів.
- Зате вони вміють добре плигати, - не розгубився їжачок. – Можуть втекти та сховатися від нападників. А жабеня ще й швидко плаває.
- Припустимо, що так, - не заспокоювалося цуценя. – А що от моєму другові каченяті накажеш робити? У нього, до речі, також немає голок. Чим йому від ворогів захищатися? Адже каченя Кря-кря окрім плавати, не вміє нічого, ані кусатися, ані плигати, ані швидко бігати, ані добре літати. Що бідоласі зостається?
- Як що? – щиро здивувався їжачок. – Як що?! Мати такого відданого друга та захисника, як ти!
І це були, без сумніву, саме ті слова, які цуценяті так хотілося завжди почути.
Воно із вдячністю подивилося на їжачка, й у ту саму мить йому навіть здалося, що воно могло б стати захисником не тільки для каченяти, але й для всіх-усіх...
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
