Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.05
21:37
Ешелон довжелезний. «Телячі» вагони.
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!
Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!
Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв
2026.08.05
16:32
Притулюся тобі до плеча, у смиренні притихну,
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.
Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.
Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об
2026.08.05
13:59
Так цілий світ для тебе замалий.
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в
2026.08.05
12:51
Ця оповідь – спроба зазирнути за завісу сухої історичної хроніки. Мені хотілося показати стародавню Александрію 48 року до н.е. періоду цариці Клеопатри та римського імператора Юлія Цезаря як живий організм: з її шумом порту, запахами нільського мулу, роз
2026.08.05
11:36
Тобі написала б я, милий, листа,
та знаю, що він до Едему не дійде.
Від кірки до кірки мене прочитав,
а я нашвидку пролистала деінде.
Залишив на спомин багато чого,
ще більше забрав у мутне потойбіччя —
пів світу і ластівку серця мого,
та знаю, що він до Едему не дійде.
Від кірки до кірки мене прочитав,
а я нашвидку пролистала деінде.
Залишив на спомин багато чого,
ще більше забрав у мутне потойбіччя —
пів світу і ластівку серця мого,
2026.08.05
09:49
мене тримали і тримають
наївні ревнощі твої
мов декадентські ледь
міщанські втім
тендітні фрукти
ледь зіпсовані із краю
не зовсім навіть
мазохізм чи фемінізм
наївні ревнощі твої
мов декадентські ледь
міщанські втім
тендітні фрукти
ледь зіпсовані із краю
не зовсім навіть
мазохізм чи фемінізм
2026.08.05
05:58
З часів обтесаних чепіг
Цей край благословен, -
Стоїть на пагорбах своїх
Мій Вишгород здавен.
З глибин століть і дотепер
Нічому не скоривсь, -
Не обвалився він униз,
А в товщу хмар встромивсь.
Цей край благословен, -
Стоїть на пагорбах своїх
Мій Вишгород здавен.
З глибин століть і дотепер
Нічому не скоривсь, -
Не обвалився він униз,
А в товщу хмар встромивсь.
2026.08.05
00:56
Змикає туго в коло Уробороса -
безвісний Архітектор снів і проявів -
і того, хто пророчить певно й голосно,
і того, хто частується напоями,
і того, хто для шляху ще не збуджений -
а збудиться колись - це точно станеться -
і, хай він мислить нині
безвісний Архітектор снів і проявів -
і того, хто пророчить певно й голосно,
і того, хто частується напоями,
і того, хто для шляху ще не збуджений -
а збудиться колись - це точно станеться -
і, хай він мислить нині
2026.08.04
21:35
Ні доказів, ні печатки —
струна впізнає струну.
Почнімо усе спочатку —
від магії чи від сну.
Від кроку, що був назустріч,
від подиху, що, як шовк.
Хай часоплину всупереч
струна впізнає струну.
Почнімо усе спочатку —
від магії чи від сну.
Від кроку, що був назустріч,
від подиху, що, як шовк.
Хай часоплину всупереч
2026.08.04
20:06
У саду медово пахне втома,
Яблука налиті до країв.
Лампами червоними удома
Запалають у полоні снів.
Йде по стиглій ниві з блиском серпик,
Хилить вправно до землі стебло.
Як остання нота літа, серпень
Яблука налиті до країв.
Лампами червоними удома
Запалають у полоні снів.
Йде по стиглій ниві з блиском серпик,
Хилить вправно до землі стебло.
Як остання нота літа, серпень
2026.08.04
17:38
Заблукали хасиди в Путивлі.
Там однакові навіть будівлі.
То й ходили між них,
І нових, і старих,
І проґавили осінь в Путивлі.
Засудили хасида у Мінську
За символіку проукраїнську.
Там однакові навіть будівлі.
То й ходили між них,
І нових, і старих,
І проґавили осінь в Путивлі.
Засудили хасида у Мінську
За символіку проукраїнську.
2026.08.04
16:35
коли нема про що писати-
пиши хоч ні про шо,
бо головне то сам процес,
як той казав - війна фігня,
ну а маневри - головне!
та все ж,
не прагни світ змінити,
бо вже відомо всім,
пиши хоч ні про шо,
бо головне то сам процес,
як той казав - війна фігня,
ну а маневри - головне!
та все ж,
не прагни світ змінити,
бо вже відомо всім,
2026.08.04
13:01
вона сидітиме сумна
тарас чубай собі співа
і ти співаєш із чубаєм
у заворушливих тонах
серпневий ранок між атак
і серпокрили ще ганяють
у небі чистім аж до краю
літає тополиний пух
тарас чубай собі співа
і ти співаєш із чубаєм
у заворушливих тонах
серпневий ранок між атак
і серпокрили ще ганяють
у небі чистім аж до краю
літає тополиний пух
2026.08.04
13:00
Здіймусь я на пагорб величний
І хліба з росою вкушу.
Нехай мене тиша покличе
В безодню озер і дощу.
Нехай мене кличе безмовність,
Нехай мене кличе печаль,
Немов недописана повість,
І хліба з росою вкушу.
Нехай мене тиша покличе
В безодню озер і дощу.
Нехай мене кличе безмовність,
Нехай мене кличе печаль,
Немов недописана повість,
2026.08.04
10:32
Ольга Фадєєва (1906-1986)
Давно вам, друзі, всім відомо,
що днів у тижні рівно сім,
але найкращий, звісно, – сьомий,
він посміхається усім!
Бо неділя – це вітанки
Давно вам, друзі, всім відомо,
що днів у тижні рівно сім,
але найкращий, звісно, – сьомий,
він посміхається усім!
Бо неділя – це вітанки
2026.08.04
09:20
А за вітром, ще до снігу,
Перед тінню на світанку,
Яскравіше світла ночі,
Більше снігу довгим ранком,
Вище лісу, там де вечір
У сльоті! Гучніше смерті!-
Як згадаєш розпізнаєш,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Перед тінню на світанку,
Яскравіше світла ночі,
Більше снігу довгим ранком,
Вище лісу, там де вечір
У сльоті! Гучніше смерті!-
Як згадаєш розпізнаєш,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.09.04
2025.08.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тамара Борисівна Маршалова /
Проза
Розважалка 7 - для малят
- Пф! – фиркнуло цуценя Паті, наштрикнувшись носом на сіреньку голчасту кульку. І що це за колючка тут виросла? – обурилося воно..
- Я не колючка, - почулося з трави. – Я їжачок.
- Їжачок? – здивувався Паті. – Уперше чую. Їжачок! Ну, добре, якщо ти не колючка, тоді ти хто?
- Тож кажу тобі, - знову почулося з трави. – я їжачок. Така тваринка. А колючка – це рослинка.
- А я тоді хто? – поцікавився Паті.
- Ти теж тваринка, - повідав йому їжачок, вилазячи з трави. – Дивись, у мене, як і в тебе, є вічка, носик, лапки.
- Тепер бачу, що є, - пильно вдивляючись у незнайомця, погодилося цуценя Паті. - Тільки ти, напевно, дуже зла тваринка, якщо така колюча. На тобі ж самі голки!
- А от і неправда, я зовсім не злий, - образився їжачок. – Та й голки у мене тільки по спинці та по боках, а черевце в мене м’якеньке, хутряне.
- Краще б ти увесь хутряним був, - невдоволено пробурмотіло цуценя Паті, облизуючи поколотий ніс.
- І зовсім не краще, - відказав їжачок. – Бо ці голки – це моя зброя. Я ними від ворогів захищаюся. А щодо твого носа... Вибач. Я ж не міг знати, що в тебе на думці.
- Не міг знати! - передражнив їжачка Паті. - Так от, окрім бажання понюхати незнайому річ, у мене на думці нічого не було. – вів далі роздратований Паті. - Звичка в мене така - усе нюхати. Розумієш?
- Розумію, - похнюпився їжачок. – Але ж я вибачився.
Цуценяті стало шкода їжачка.
- Ну, добре, - поблажливо сказало воно. – Кажеш, голки – це зброя. А от візьмемо, наприклад, мене - у мене немає голок. Чим, мені від ворогів захищатися?
- У тебе є міцні зуби, – збагнув одразу ж їжачок. – І, до того ж, ти швидко бігаєш.
- Добре. А моїм друзям, жабеняті й трав’яному конику, чим від ворогів захищатися? - продовжував Паті. – У них немає ані голок, ані міцних зубів.
- Зате вони вміють добре плигати, - не розгубився їжачок. – Можуть втекти та сховатися від нападників. А жабеня ще й швидко плаває.
- Припустимо, що так, - не заспокоювалося цуценя. – А що от моєму другові каченяті накажеш робити? У нього, до речі, також немає голок. Чим йому від ворогів захищатися? Адже каченя Кря-кря окрім плавати, не вміє нічого, ані кусатися, ані плигати, ані швидко бігати, ані добре літати. Що бідоласі зостається?
- Як що? – щиро здивувався їжачок. – Як що?! Мати такого відданого друга та захисника, як ти!
І це були, без сумніву, саме ті слова, які цуценяті так хотілося завжди почути.
Воно із вдячністю подивилося на їжачка, й у ту саму мить йому навіть здалося, що воно могло б стати захисником не тільки для каченяти, але й для всіх-усіх...
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Розважалка 7 - для малят
- Пф! – фиркнуло цуценя Паті, наштрикнувшись носом на сіреньку голчасту кульку. І що це за колючка тут виросла? – обурилося воно..
- Я не колючка, - почулося з трави. – Я їжачок.
- Їжачок? – здивувався Паті. – Уперше чую. Їжачок! Ну, добре, якщо ти не колючка, тоді ти хто?
- Тож кажу тобі, - знову почулося з трави. – я їжачок. Така тваринка. А колючка – це рослинка.
- А я тоді хто? – поцікавився Паті.
- Ти теж тваринка, - повідав йому їжачок, вилазячи з трави. – Дивись, у мене, як і в тебе, є вічка, носик, лапки.
- Тепер бачу, що є, - пильно вдивляючись у незнайомця, погодилося цуценя Паті. - Тільки ти, напевно, дуже зла тваринка, якщо така колюча. На тобі ж самі голки!
- А от і неправда, я зовсім не злий, - образився їжачок. – Та й голки у мене тільки по спинці та по боках, а черевце в мене м’якеньке, хутряне.
- Краще б ти увесь хутряним був, - невдоволено пробурмотіло цуценя Паті, облизуючи поколотий ніс.
- І зовсім не краще, - відказав їжачок. – Бо ці голки – це моя зброя. Я ними від ворогів захищаюся. А щодо твого носа... Вибач. Я ж не міг знати, що в тебе на думці.
- Не міг знати! - передражнив їжачка Паті. - Так от, окрім бажання понюхати незнайому річ, у мене на думці нічого не було. – вів далі роздратований Паті. - Звичка в мене така - усе нюхати. Розумієш?
- Розумію, - похнюпився їжачок. – Але ж я вибачився.
Цуценяті стало шкода їжачка.
- Ну, добре, - поблажливо сказало воно. – Кажеш, голки – це зброя. А от візьмемо, наприклад, мене - у мене немає голок. Чим, мені від ворогів захищатися?
- У тебе є міцні зуби, – збагнув одразу ж їжачок. – І, до того ж, ти швидко бігаєш.
- Добре. А моїм друзям, жабеняті й трав’яному конику, чим від ворогів захищатися? - продовжував Паті. – У них немає ані голок, ані міцних зубів.
- Зате вони вміють добре плигати, - не розгубився їжачок. – Можуть втекти та сховатися від нападників. А жабеня ще й швидко плаває.
- Припустимо, що так, - не заспокоювалося цуценя. – А що от моєму другові каченяті накажеш робити? У нього, до речі, також немає голок. Чим йому від ворогів захищатися? Адже каченя Кря-кря окрім плавати, не вміє нічого, ані кусатися, ані плигати, ані швидко бігати, ані добре літати. Що бідоласі зостається?
- Як що? – щиро здивувався їжачок. – Як що?! Мати такого відданого друга та захисника, як ти!
І це були, без сумніву, саме ті слова, які цуценяті так хотілося завжди почути.
Воно із вдячністю подивилося на їжачка, й у ту саму мить йому навіть здалося, що воно могло б стати захисником не тільки для каченяти, але й для всіх-усіх...
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
