
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.12
22:29
Чи можна зробити
фотографію для вічності?
Фотографію, яка не пожовкне,
яку не зітре час.
Чи багатьом із фотографій
удалося подолати
навалу віків?
Від них збереглися
фотографію для вічності?
Фотографію, яка не пожовкне,
яку не зітре час.
Чи багатьом із фотографій
удалося подолати
навалу віків?
Від них збереглися
2025.10.12
19:37
А ось і стіл… дубовий стіл
У тиші міжпланетній
Не вистачає тільки бджіл…
І коментів від Петі…
До чого бджоли тут , скажіть,
Хіба, що меду хочте?
Скажіть, Миколо… краще — Віть…
У тиші міжпланетній
Не вистачає тільки бджіл…
І коментів від Петі…
До чого бджоли тут , скажіть,
Хіба, що меду хочте?
Скажіть, Миколо… краще — Віть…
2025.10.12
19:20
Усміхнися, осене сльотава,
Може, досить плакати дощем?!
Хай краса - сумна і величава -
Оксамитом усміхнеться ще.
Оповиє сонечком пестливо,
Хмари, як фіранки, відгорне.
І на мить хоч стану я щасливим,
Може, досить плакати дощем?!
Хай краса - сумна і величава -
Оксамитом усміхнеться ще.
Оповиє сонечком пестливо,
Хмари, як фіранки, відгорне.
І на мить хоч стану я щасливим,
2025.10.12
14:52
Були часи, як за Прутом гармати гриміли,
Козаки ледь не щороку в Молдову ходили.
Турок звідти виганяли, які там засіли,
Хижим оком на Європу звідтіля гляділи.
А Європа, що не в змозі із турком справлятись,
До козаків українських мусила звертатись.
Козаки ледь не щороку в Молдову ходили.
Турок звідти виганяли, які там засіли,
Хижим оком на Європу звідтіля гляділи.
А Європа, що не в змозі із турком справлятись,
До козаків українських мусила звертатись.
2025.10.12
12:11
…ти, власне, хто? Ти хто такий
І звідкіля ти об’явився?
Не поспішай… обом налий.
О вибач, я погарячився.
Не встиг підставити плеча…
Забув… загострені вимоги…
І як та спалена свіча…
А ще ті слухавки… тривоги.
І звідкіля ти об’явився?
Не поспішай… обом налий.
О вибач, я погарячився.
Не встиг підставити плеча…
Забув… загострені вимоги…
І як та спалена свіча…
А ще ті слухавки… тривоги.
2025.10.11
22:57
Серед сльоз, серед крові й розрухи,
Де суцільне жахіття триває,
Відчуваю душі своїй рухи,
Бо її розтинає і крає.
Та молюсь не за тих, хто при владі.
Збагатіти, можливості, раді.
Не за тих, хто вдають, що хрещені
Та в поранених цуплять з кишені.
Де суцільне жахіття триває,
Відчуваю душі своїй рухи,
Бо її розтинає і крає.
Та молюсь не за тих, хто при владі.
Збагатіти, можливості, раді.
Не за тих, хто вдають, що хрещені
Та в поранених цуплять з кишені.
2025.10.11
22:10
Так не хочеться,
щоб закінчувалася ніч.
Так не хочеться,
щоб починалася спека.
Здавалося б, що може
бути ліпшим від світла?
Але сонце спопеляє,
воно пропікає
щоб закінчувалася ніч.
Так не хочеться,
щоб починалася спека.
Здавалося б, що може
бути ліпшим від світла?
Але сонце спопеляє,
воно пропікає
2025.10.11
20:45
Дешево Матвій Тебе купив
Тим, що кинув гроші на дорогу:
Грошей тих бо він не заробив,
А стягнув податком із народу!
Так чому ж не кинути було
Те, що зовсім не йому належить?..
Кажуть, що добро долає зло...
Тим, що кинув гроші на дорогу:
Грошей тих бо він не заробив,
А стягнув податком із народу!
Так чому ж не кинути було
Те, що зовсім не йому належить?..
Кажуть, що добро долає зло...
2025.10.11
17:55
Першу людину створив Бог,
і цією людиною була жінка,
яка природно, можливо від Бога,
народила сина ( ребро Адама тут ні до чого).
Згодом поміж батьком і сином
виникла суперечка.
Син став анти Богом,
тобто Сатаною.
Між ними і досі іде війна.
2025.10.11
15:50
дивні дні найшли нас
дивні дні йдуть по слідах
змагаючись занапастити
блаженніші миті
на цій саме сцені
і в інші міста
вічей дім дивацький
дивні дні йдуть по слідах
змагаючись занапастити
блаженніші миті
на цій саме сцені
і в інші міста
вічей дім дивацький
2025.10.11
14:55
Кажуть, як прийде Месія,
Судний день перетвориться на свято.
Отож, зодягнені в усе біле,
з накинутими поверх талітами
натщесерце простують юдеї в синагоги.
Навіть ті, хто не молиться в будень
І порушує приписи шабату.
По всі негаразди так хочеться
Судний день перетвориться на свято.
Отож, зодягнені в усе біле,
з накинутими поверх талітами
натщесерце простують юдеї в синагоги.
Навіть ті, хто не молиться в будень
І порушує приписи шабату.
По всі негаразди так хочеться
2025.10.11
14:36
На омріяній перерві
В колі спільних сподівань
І живі і напівмертві.
І ніяких запитань…
Жодних натяків на заздрість…
Жодно спротиву на те,
Що чекає нашу старість
Безупречне і святе…
В колі спільних сподівань
І живі і напівмертві.
І ніяких запитань…
Жодних натяків на заздрість…
Жодно спротиву на те,
Що чекає нашу старість
Безупречне і святе…
2025.10.11
12:36
Не кожна жінка має вміння
В комусь запалювати дух, -
Не всім дано у час осінній
Зцілять коханням од недуг.
Тобі одній подяка й шана,
Що до цих пір не ізнеміг, -
Що в тілі сили ще не тануть
І я продовжую свій біг.
В комусь запалювати дух, -
Не всім дано у час осінній
Зцілять коханням од недуг.
Тобі одній подяка й шана,
Що до цих пір не ізнеміг, -
Що в тілі сили ще не тануть
І я продовжую свій біг.
2025.10.11
00:09
Я стою під дощем, і мене обпікають потоки.
Ніби голки небес, пропікають до самого дна.
Увійду в тихоплинну печаль, в непорочність затоки,
І поглине мене невтолима п'янка глибина.
Ніби голос небес, прозвучать ці потоки стозвучні
І дістануть з д
Ніби голки небес, пропікають до самого дна.
Увійду в тихоплинну печаль, в непорочність затоки,
І поглине мене невтолима п'янка глибина.
Ніби голос небес, прозвучать ці потоки стозвучні
І дістануть з д
2025.10.10
21:23
Отже, 9 жовтня Шведська академія оголосила ім‘я лавреата Нобелівської премії з літератури 2025 року. Володарем цієї найпрестижнішої нагороди «за переконливу та пророчу творчість, що серед апокаліптичного терору підтверджує силу мистецтва", став 71-річний
2025.10.10
19:21
Плаксивий Жовтень… що тут вдієш?
У нього стрес, йому видніше…
А ти не жнеш, ще тільки сієш.
Сказав би ЩО, як би не вірші…
І спокій твій давно не спокій.
Ти як шахед, і зліт щоночі
В уяві, в снах… їх безліч поки
І голос: — О, (між ними) Отче…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У нього стрес, йому видніше…
А ти не жнеш, ще тільки сієш.
Сказав би ЩО, як би не вірші…
І спокій твій давно не спокій.
Ти як шахед, і зліт щоночі
В уяві, в снах… їх безліч поки
І голос: — О, (між ними) Отче…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Василь Буколик /
Проза
Октавіо Пас. Вітмен – поет Америки
В одній книжці, типовій для літератури цього ґатунку, Едмундо О’Ґорман довів, що нашого континенту ніколи не відкривали [1]. Справді, чи можна відкрити те, чого немає? Адже Америки до так званого відкриття не існувало. І не про відкриття Америки належало говорити, а про її винайдення. Бо якщо Америка – творіння європейського духу, то вона починає вимальовуватися в морській далині за сторіччя до Колумба. І європейці, ступаючи на ці землі, відкривають не щось інше, а власну історичну мрію. Реєс присвятив цій темі чудові сторінки: Америка – несподіване втілення європейської утопії, мрія, що стала явиною, сучасністю. Америка – сучасність, дарунок історії. Але це відкрита сучасність, певне тепер, у якому є відтінок завтра. Нинішня Америка з її сучасністю – це майбутнє. Наш континент – таке місце, яке саме по собі не існує, але твориться і будується. Його буття, його реальне існування завжди пов’язане з майбутнім, його історія знаходить собі виправдання не в минулому, а в тому, що попереду. Міряємо себе не тією Америкою, яка була, але тією, яка буде. Америки не було, і якщо вона є тепер, то існує лише як утопія, як історія на шляху до золотої доби.
Але, можливо, це не зовсім так, особливо якщо згадати колоніальну епоху іспано-португальської Америки. Одначе в тім річ і полягає: щойно креоли набувають самосвідомості й піднімаються на іспанців, то переконуються в утопічному характері Америки й засвоюють уроки французьких утопістів. Усі вони бачать у незалежності повернення до джерел, до того, чим є Америка насправді. Здобуття незалежності виправляє латиноамериканську історію й, отже, відновлює первинну істину. Незвичайність і парадоксальність цієї реставрації стає особливо очевидною, коли розуміємо, що це реставрація майбутнього. Завдяки ідеям Французької революції Америка знову стає тим, чим вона була від народження: не минулим, а майбутнім, мрією. Мрією Європи, місцем, спеціально знайденим у часі й просторі, для тої Європи, якою б вона могла стати, відкинувши саму себе і своє минуле. Америка – це мріяння Європи, яка звільнилася від власної історії й тягаря традиції. Після здобуття незалежності утопічна й абстрактна сутність ліберальної Америки знову дається знати в таких подіях, як французьке вторгнення в Мексику. Ані Хуарес, ані його солдати ніколи не думали, зауважує Косіо Вільєґас, що вони борються з Францією; вони боролися з французькими узурпаторами. Достеменна Франція була універсальним ідеалом, не так нацією, як ідеєю, способом думок. Куеста має підстави вважати, що війну з французами належить розглядати як громадянську війну. Знадобилася Мексиканська революція, аби країна прокинулася з цієї інтелектуальної мрії, – за нею, проте, був прихований інший пласт історичної реальності, той пласт, якого майже не торкнулися незалежність, реформа і диктатура, – і здобула саму себе не як абстрактне майбутнє, а як певну початковість, котра суміщає в собі три часи: наше минуле, наше теперішнє і наше майбутнє. Історія зсунула акцент на інший час, – саме в цьому полягає достеменний сенс Мексиканської революції.
Утопічний характер Америки ще більш очевидний у англосаксонській частині континенту, адже там не було розвинених індіанських культур, та й католицизмові з його позачасовими вишуканими побудовами не вдалося вкоренитися. Америка була – якщо вони була чимось – географією, чистим простором, відкритим людській дії. Чинила спротив у Америці, позбавленій історичних реалій – старовинних родів, усталених інститутів, легенд і норм, освячених традицією, – лише природа. Люди боролися не з історією, а з природою. А там, де виникала історична перешкода, наприклад якась індіанська культура, її викреслювали з історії й поводилися з нею як із суто природним явищем.
Поведінка північних американців лягає в таку схему: усе, що не стосується утопічної сутності Америки, не належить історії, – це природний факт, а отже, для історії він не існує. Але якщо існує, то як механічна перешкода, а не чужа свідомість.
Зло – зовні, воно – частина світу природи, як індіанці, річки, гори й інші природні явища, які підлягають або знищенню, або прирученню і використанню, але зло може бути й вторгненням чужої стихії, наприклад англійської традиції, іспанського католицизму, монархії тощо. Проголошення незалежності США – це відторгнення сторонніх елементів, чужих американській сутності. Якщо американська дійсність полягає в безнастанному винайденні самої себе, то все, що цьому заважає і не підкоряється, не американське. В інших частинах світу майбутнє – атрибут людини: коли ми люди, то маємо майбутнє; в англосаксонській Америці минулого сторіччя все навпаки – людину зумовлює майбутнє: ми – люди, коли ми – майбутнє. А кожен, хто не має майбутнього, не людина. І немає місця ні двозначності, ані суперечності – усе безперечне.
Отож Вітмен може оспівувати демократію в дії з усією щирістю і простодушністю, адже американська утопія й американська дійсність – одне й те саме. Поезія Вітмена – великий пророчий сон, але це сон уві сні, одне пророцтво всередині іншого, ще більш грандіозного і всеохопного. Америка марить поезією Вітмена, бо вона сама мара. Вона марить наяву, майже відчуває себе уві сні з усіма людьми, річками, містами й горами. Уся ця неосяжна маса рухається так легко, ніби нічого не важить; справді-бо, їй бракує історичної вагомості; адже це майбутнє, яке прагне втілитися. Реальність, яку оспівав Вітмен, утопічна. Цим не хочу сказати, що вона ілюзорна, що це всього лише ідея; хочу лише відзначити, що її сутність – майбутнє; воно її рухає, воно її виправдовує, додає їй змісту, надає урочистості її діям. Сон уві сні, поезія Вітмена реалістична лише тому, що її сон – сон реальності, яка сниться собі, доля якої – винаходити себе і мріяти собою. «Коли нам сниться, що бачимо сон, – каже Новаліс, – це означає, що скоро прокинемося». Вітмен ніколи не думав, що бачить сни; він завжди вважав себе реалістом. Таким він і був, оскільки оспівував реальність, усіяну прийдешнім уздовж і впоперек. Америка сниться собі у Вітмені, бо вона сама – сон, плід уяви. Вітмен – не єдиний, хто марив; поетичні сни бували і до і після нього, але всі вони – у сновиди По або Даріо, у Мелвілла чи Дікінсон – схожі на спроби втекти від американського кошмару.
[1] E. O’Gorman. La idea de escubrimiento de America. – Mexico. 1951.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Октавіо Пас. Вітмен – поет Америки
Переклав Василь Білоцерківський
Волт Вітмен – єдиний великий сучасний поет, який, схоже, перебуває у злагоді зі світом. Він не страждає від самоти, його монолог – величезний хор. Безсумнівно, у ньому вживаються принаймні дві людини: поет-трибун і приватна особа, яка приховує свої достеменні еротичні нахили. Але все-таки маска співця демократії – це щось більше, аніж просто маска; це його справжнє обличчя. Усупереч тому, що казали недавно, його поетична й історична мрії цілковито збігаються. Поміж його віруваннями й навколишньою дійсністю немає прірви. І ця обставина значно важливіша, ширша і вагоміша за будь-які психологічні нюанси. Інакше кажучи, своєрідність Вітменової поезії можемо сприйняти, лише взявши до уваги іншу своєрідність, ще більш захопливу, яка включає першу, – своєрідність Америки.
В одній книжці, типовій для літератури цього ґатунку, Едмундо О’Ґорман довів, що нашого континенту ніколи не відкривали [1]. Справді, чи можна відкрити те, чого немає? Адже Америки до так званого відкриття не існувало. І не про відкриття Америки належало говорити, а про її винайдення. Бо якщо Америка – творіння європейського духу, то вона починає вимальовуватися в морській далині за сторіччя до Колумба. І європейці, ступаючи на ці землі, відкривають не щось інше, а власну історичну мрію. Реєс присвятив цій темі чудові сторінки: Америка – несподіване втілення європейської утопії, мрія, що стала явиною, сучасністю. Америка – сучасність, дарунок історії. Але це відкрита сучасність, певне тепер, у якому є відтінок завтра. Нинішня Америка з її сучасністю – це майбутнє. Наш континент – таке місце, яке саме по собі не існує, але твориться і будується. Його буття, його реальне існування завжди пов’язане з майбутнім, його історія знаходить собі виправдання не в минулому, а в тому, що попереду. Міряємо себе не тією Америкою, яка була, але тією, яка буде. Америки не було, і якщо вона є тепер, то існує лише як утопія, як історія на шляху до золотої доби.
Але, можливо, це не зовсім так, особливо якщо згадати колоніальну епоху іспано-португальської Америки. Одначе в тім річ і полягає: щойно креоли набувають самосвідомості й піднімаються на іспанців, то переконуються в утопічному характері Америки й засвоюють уроки французьких утопістів. Усі вони бачать у незалежності повернення до джерел, до того, чим є Америка насправді. Здобуття незалежності виправляє латиноамериканську історію й, отже, відновлює первинну істину. Незвичайність і парадоксальність цієї реставрації стає особливо очевидною, коли розуміємо, що це реставрація майбутнього. Завдяки ідеям Французької революції Америка знову стає тим, чим вона була від народження: не минулим, а майбутнім, мрією. Мрією Європи, місцем, спеціально знайденим у часі й просторі, для тої Європи, якою б вона могла стати, відкинувши саму себе і своє минуле. Америка – це мріяння Європи, яка звільнилася від власної історії й тягаря традиції. Після здобуття незалежності утопічна й абстрактна сутність ліберальної Америки знову дається знати в таких подіях, як французьке вторгнення в Мексику. Ані Хуарес, ані його солдати ніколи не думали, зауважує Косіо Вільєґас, що вони борються з Францією; вони боролися з французькими узурпаторами. Достеменна Франція була універсальним ідеалом, не так нацією, як ідеєю, способом думок. Куеста має підстави вважати, що війну з французами належить розглядати як громадянську війну. Знадобилася Мексиканська революція, аби країна прокинулася з цієї інтелектуальної мрії, – за нею, проте, був прихований інший пласт історичної реальності, той пласт, якого майже не торкнулися незалежність, реформа і диктатура, – і здобула саму себе не як абстрактне майбутнє, а як певну початковість, котра суміщає в собі три часи: наше минуле, наше теперішнє і наше майбутнє. Історія зсунула акцент на інший час, – саме в цьому полягає достеменний сенс Мексиканської революції.
Утопічний характер Америки ще більш очевидний у англосаксонській частині континенту, адже там не було розвинених індіанських культур, та й католицизмові з його позачасовими вишуканими побудовами не вдалося вкоренитися. Америка була – якщо вони була чимось – географією, чистим простором, відкритим людській дії. Чинила спротив у Америці, позбавленій історичних реалій – старовинних родів, усталених інститутів, легенд і норм, освячених традицією, – лише природа. Люди боролися не з історією, а з природою. А там, де виникала історична перешкода, наприклад якась індіанська культура, її викреслювали з історії й поводилися з нею як із суто природним явищем.
Поведінка північних американців лягає в таку схему: усе, що не стосується утопічної сутності Америки, не належить історії, – це природний факт, а отже, для історії він не існує. Але якщо існує, то як механічна перешкода, а не чужа свідомість.
Зло – зовні, воно – частина світу природи, як індіанці, річки, гори й інші природні явища, які підлягають або знищенню, або прирученню і використанню, але зло може бути й вторгненням чужої стихії, наприклад англійської традиції, іспанського католицизму, монархії тощо. Проголошення незалежності США – це відторгнення сторонніх елементів, чужих американській сутності. Якщо американська дійсність полягає в безнастанному винайденні самої себе, то все, що цьому заважає і не підкоряється, не американське. В інших частинах світу майбутнє – атрибут людини: коли ми люди, то маємо майбутнє; в англосаксонській Америці минулого сторіччя все навпаки – людину зумовлює майбутнє: ми – люди, коли ми – майбутнє. А кожен, хто не має майбутнього, не людина. І немає місця ні двозначності, ані суперечності – усе безперечне.
Отож Вітмен може оспівувати демократію в дії з усією щирістю і простодушністю, адже американська утопія й американська дійсність – одне й те саме. Поезія Вітмена – великий пророчий сон, але це сон уві сні, одне пророцтво всередині іншого, ще більш грандіозного і всеохопного. Америка марить поезією Вітмена, бо вона сама мара. Вона марить наяву, майже відчуває себе уві сні з усіма людьми, річками, містами й горами. Уся ця неосяжна маса рухається так легко, ніби нічого не важить; справді-бо, їй бракує історичної вагомості; адже це майбутнє, яке прагне втілитися. Реальність, яку оспівав Вітмен, утопічна. Цим не хочу сказати, що вона ілюзорна, що це всього лише ідея; хочу лише відзначити, що її сутність – майбутнє; воно її рухає, воно її виправдовує, додає їй змісту, надає урочистості її діям. Сон уві сні, поезія Вітмена реалістична лише тому, що її сон – сон реальності, яка сниться собі, доля якої – винаходити себе і мріяти собою. «Коли нам сниться, що бачимо сон, – каже Новаліс, – це означає, що скоро прокинемося». Вітмен ніколи не думав, що бачить сни; він завжди вважав себе реалістом. Таким він і був, оскільки оспівував реальність, усіяну прийдешнім уздовж і впоперек. Америка сниться собі у Вітмені, бо вона сама – сон, плід уяви. Вітмен – не єдиний, хто марив; поетичні сни бували і до і після нього, але всі вони – у сновиди По або Даріо, у Мелвілла чи Дікінсон – схожі на спроби втекти від американського кошмару.
[1] E. O’Gorman. La idea de escubrimiento de America. – Mexico. 1951.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію