Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Буколик /
Проза
Октавіо Пас. Вітмен – поет Америки
В одній книжці, типовій для літератури цього ґатунку, Едмундо О’Ґорман довів, що нашого континенту ніколи не відкривали [1]. Справді, чи можна відкрити те, чого немає? Адже Америки до так званого відкриття не існувало. І не про відкриття Америки належало говорити, а про її винайдення. Бо якщо Америка – творіння європейського духу, то вона починає вимальовуватися в морській далині за сторіччя до Колумба. І європейці, ступаючи на ці землі, відкривають не щось інше, а власну історичну мрію. Реєс присвятив цій темі чудові сторінки: Америка – несподіване втілення європейської утопії, мрія, що стала явиною, сучасністю. Америка – сучасність, дарунок історії. Але це відкрита сучасність, певне тепер, у якому є відтінок завтра. Нинішня Америка з її сучасністю – це майбутнє. Наш континент – таке місце, яке саме по собі не існує, але твориться і будується. Його буття, його реальне існування завжди пов’язане з майбутнім, його історія знаходить собі виправдання не в минулому, а в тому, що попереду. Міряємо себе не тією Америкою, яка була, але тією, яка буде. Америки не було, і якщо вона є тепер, то існує лише як утопія, як історія на шляху до золотої доби.
Але, можливо, це не зовсім так, особливо якщо згадати колоніальну епоху іспано-португальської Америки. Одначе в тім річ і полягає: щойно креоли набувають самосвідомості й піднімаються на іспанців, то переконуються в утопічному характері Америки й засвоюють уроки французьких утопістів. Усі вони бачать у незалежності повернення до джерел, до того, чим є Америка насправді. Здобуття незалежності виправляє латиноамериканську історію й, отже, відновлює первинну істину. Незвичайність і парадоксальність цієї реставрації стає особливо очевидною, коли розуміємо, що це реставрація майбутнього. Завдяки ідеям Французької революції Америка знову стає тим, чим вона була від народження: не минулим, а майбутнім, мрією. Мрією Європи, місцем, спеціально знайденим у часі й просторі, для тої Європи, якою б вона могла стати, відкинувши саму себе і своє минуле. Америка – це мріяння Європи, яка звільнилася від власної історії й тягаря традиції. Після здобуття незалежності утопічна й абстрактна сутність ліберальної Америки знову дається знати в таких подіях, як французьке вторгнення в Мексику. Ані Хуарес, ані його солдати ніколи не думали, зауважує Косіо Вільєґас, що вони борються з Францією; вони боролися з французькими узурпаторами. Достеменна Франція була універсальним ідеалом, не так нацією, як ідеєю, способом думок. Куеста має підстави вважати, що війну з французами належить розглядати як громадянську війну. Знадобилася Мексиканська революція, аби країна прокинулася з цієї інтелектуальної мрії, – за нею, проте, був прихований інший пласт історичної реальності, той пласт, якого майже не торкнулися незалежність, реформа і диктатура, – і здобула саму себе не як абстрактне майбутнє, а як певну початковість, котра суміщає в собі три часи: наше минуле, наше теперішнє і наше майбутнє. Історія зсунула акцент на інший час, – саме в цьому полягає достеменний сенс Мексиканської революції.
Утопічний характер Америки ще більш очевидний у англосаксонській частині континенту, адже там не було розвинених індіанських культур, та й католицизмові з його позачасовими вишуканими побудовами не вдалося вкоренитися. Америка була – якщо вони була чимось – географією, чистим простором, відкритим людській дії. Чинила спротив у Америці, позбавленій історичних реалій – старовинних родів, усталених інститутів, легенд і норм, освячених традицією, – лише природа. Люди боролися не з історією, а з природою. А там, де виникала історична перешкода, наприклад якась індіанська культура, її викреслювали з історії й поводилися з нею як із суто природним явищем.
Поведінка північних американців лягає в таку схему: усе, що не стосується утопічної сутності Америки, не належить історії, – це природний факт, а отже, для історії він не існує. Але якщо існує, то як механічна перешкода, а не чужа свідомість.
Зло – зовні, воно – частина світу природи, як індіанці, річки, гори й інші природні явища, які підлягають або знищенню, або прирученню і використанню, але зло може бути й вторгненням чужої стихії, наприклад англійської традиції, іспанського католицизму, монархії тощо. Проголошення незалежності США – це відторгнення сторонніх елементів, чужих американській сутності. Якщо американська дійсність полягає в безнастанному винайденні самої себе, то все, що цьому заважає і не підкоряється, не американське. В інших частинах світу майбутнє – атрибут людини: коли ми люди, то маємо майбутнє; в англосаксонській Америці минулого сторіччя все навпаки – людину зумовлює майбутнє: ми – люди, коли ми – майбутнє. А кожен, хто не має майбутнього, не людина. І немає місця ні двозначності, ані суперечності – усе безперечне.
Отож Вітмен може оспівувати демократію в дії з усією щирістю і простодушністю, адже американська утопія й американська дійсність – одне й те саме. Поезія Вітмена – великий пророчий сон, але це сон уві сні, одне пророцтво всередині іншого, ще більш грандіозного і всеохопного. Америка марить поезією Вітмена, бо вона сама мара. Вона марить наяву, майже відчуває себе уві сні з усіма людьми, річками, містами й горами. Уся ця неосяжна маса рухається так легко, ніби нічого не важить; справді-бо, їй бракує історичної вагомості; адже це майбутнє, яке прагне втілитися. Реальність, яку оспівав Вітмен, утопічна. Цим не хочу сказати, що вона ілюзорна, що це всього лише ідея; хочу лише відзначити, що її сутність – майбутнє; воно її рухає, воно її виправдовує, додає їй змісту, надає урочистості її діям. Сон уві сні, поезія Вітмена реалістична лише тому, що її сон – сон реальності, яка сниться собі, доля якої – винаходити себе і мріяти собою. «Коли нам сниться, що бачимо сон, – каже Новаліс, – це означає, що скоро прокинемося». Вітмен ніколи не думав, що бачить сни; він завжди вважав себе реалістом. Таким він і був, оскільки оспівував реальність, усіяну прийдешнім уздовж і впоперек. Америка сниться собі у Вітмені, бо вона сама – сон, плід уяви. Вітмен – не єдиний, хто марив; поетичні сни бували і до і після нього, але всі вони – у сновиди По або Даріо, у Мелвілла чи Дікінсон – схожі на спроби втекти від американського кошмару.
[1] E. O’Gorman. La idea de escubrimiento de America. – Mexico. 1951.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Октавіо Пас. Вітмен – поет Америки
Переклав Василь Білоцерківський
Волт Вітмен – єдиний великий сучасний поет, який, схоже, перебуває у злагоді зі світом. Він не страждає від самоти, його монолог – величезний хор. Безсумнівно, у ньому вживаються принаймні дві людини: поет-трибун і приватна особа, яка приховує свої достеменні еротичні нахили. Але все-таки маска співця демократії – це щось більше, аніж просто маска; це його справжнє обличчя. Усупереч тому, що казали недавно, його поетична й історична мрії цілковито збігаються. Поміж його віруваннями й навколишньою дійсністю немає прірви. І ця обставина значно важливіша, ширша і вагоміша за будь-які психологічні нюанси. Інакше кажучи, своєрідність Вітменової поезії можемо сприйняти, лише взявши до уваги іншу своєрідність, ще більш захопливу, яка включає першу, – своєрідність Америки.
В одній книжці, типовій для літератури цього ґатунку, Едмундо О’Ґорман довів, що нашого континенту ніколи не відкривали [1]. Справді, чи можна відкрити те, чого немає? Адже Америки до так званого відкриття не існувало. І не про відкриття Америки належало говорити, а про її винайдення. Бо якщо Америка – творіння європейського духу, то вона починає вимальовуватися в морській далині за сторіччя до Колумба. І європейці, ступаючи на ці землі, відкривають не щось інше, а власну історичну мрію. Реєс присвятив цій темі чудові сторінки: Америка – несподіване втілення європейської утопії, мрія, що стала явиною, сучасністю. Америка – сучасність, дарунок історії. Але це відкрита сучасність, певне тепер, у якому є відтінок завтра. Нинішня Америка з її сучасністю – це майбутнє. Наш континент – таке місце, яке саме по собі не існує, але твориться і будується. Його буття, його реальне існування завжди пов’язане з майбутнім, його історія знаходить собі виправдання не в минулому, а в тому, що попереду. Міряємо себе не тією Америкою, яка була, але тією, яка буде. Америки не було, і якщо вона є тепер, то існує лише як утопія, як історія на шляху до золотої доби.
Але, можливо, це не зовсім так, особливо якщо згадати колоніальну епоху іспано-португальської Америки. Одначе в тім річ і полягає: щойно креоли набувають самосвідомості й піднімаються на іспанців, то переконуються в утопічному характері Америки й засвоюють уроки французьких утопістів. Усі вони бачать у незалежності повернення до джерел, до того, чим є Америка насправді. Здобуття незалежності виправляє латиноамериканську історію й, отже, відновлює первинну істину. Незвичайність і парадоксальність цієї реставрації стає особливо очевидною, коли розуміємо, що це реставрація майбутнього. Завдяки ідеям Французької революції Америка знову стає тим, чим вона була від народження: не минулим, а майбутнім, мрією. Мрією Європи, місцем, спеціально знайденим у часі й просторі, для тої Європи, якою б вона могла стати, відкинувши саму себе і своє минуле. Америка – це мріяння Європи, яка звільнилася від власної історії й тягаря традиції. Після здобуття незалежності утопічна й абстрактна сутність ліберальної Америки знову дається знати в таких подіях, як французьке вторгнення в Мексику. Ані Хуарес, ані його солдати ніколи не думали, зауважує Косіо Вільєґас, що вони борються з Францією; вони боролися з французькими узурпаторами. Достеменна Франція була універсальним ідеалом, не так нацією, як ідеєю, способом думок. Куеста має підстави вважати, що війну з французами належить розглядати як громадянську війну. Знадобилася Мексиканська революція, аби країна прокинулася з цієї інтелектуальної мрії, – за нею, проте, був прихований інший пласт історичної реальності, той пласт, якого майже не торкнулися незалежність, реформа і диктатура, – і здобула саму себе не як абстрактне майбутнє, а як певну початковість, котра суміщає в собі три часи: наше минуле, наше теперішнє і наше майбутнє. Історія зсунула акцент на інший час, – саме в цьому полягає достеменний сенс Мексиканської революції.
Утопічний характер Америки ще більш очевидний у англосаксонській частині континенту, адже там не було розвинених індіанських культур, та й католицизмові з його позачасовими вишуканими побудовами не вдалося вкоренитися. Америка була – якщо вони була чимось – географією, чистим простором, відкритим людській дії. Чинила спротив у Америці, позбавленій історичних реалій – старовинних родів, усталених інститутів, легенд і норм, освячених традицією, – лише природа. Люди боролися не з історією, а з природою. А там, де виникала історична перешкода, наприклад якась індіанська культура, її викреслювали з історії й поводилися з нею як із суто природним явищем.
Поведінка північних американців лягає в таку схему: усе, що не стосується утопічної сутності Америки, не належить історії, – це природний факт, а отже, для історії він не існує. Але якщо існує, то як механічна перешкода, а не чужа свідомість.
Зло – зовні, воно – частина світу природи, як індіанці, річки, гори й інші природні явища, які підлягають або знищенню, або прирученню і використанню, але зло може бути й вторгненням чужої стихії, наприклад англійської традиції, іспанського католицизму, монархії тощо. Проголошення незалежності США – це відторгнення сторонніх елементів, чужих американській сутності. Якщо американська дійсність полягає в безнастанному винайденні самої себе, то все, що цьому заважає і не підкоряється, не американське. В інших частинах світу майбутнє – атрибут людини: коли ми люди, то маємо майбутнє; в англосаксонській Америці минулого сторіччя все навпаки – людину зумовлює майбутнє: ми – люди, коли ми – майбутнє. А кожен, хто не має майбутнього, не людина. І немає місця ні двозначності, ані суперечності – усе безперечне.
Отож Вітмен може оспівувати демократію в дії з усією щирістю і простодушністю, адже американська утопія й американська дійсність – одне й те саме. Поезія Вітмена – великий пророчий сон, але це сон уві сні, одне пророцтво всередині іншого, ще більш грандіозного і всеохопного. Америка марить поезією Вітмена, бо вона сама мара. Вона марить наяву, майже відчуває себе уві сні з усіма людьми, річками, містами й горами. Уся ця неосяжна маса рухається так легко, ніби нічого не важить; справді-бо, їй бракує історичної вагомості; адже це майбутнє, яке прагне втілитися. Реальність, яку оспівав Вітмен, утопічна. Цим не хочу сказати, що вона ілюзорна, що це всього лише ідея; хочу лише відзначити, що її сутність – майбутнє; воно її рухає, воно її виправдовує, додає їй змісту, надає урочистості її діям. Сон уві сні, поезія Вітмена реалістична лише тому, що її сон – сон реальності, яка сниться собі, доля якої – винаходити себе і мріяти собою. «Коли нам сниться, що бачимо сон, – каже Новаліс, – це означає, що скоро прокинемося». Вітмен ніколи не думав, що бачить сни; він завжди вважав себе реалістом. Таким він і був, оскільки оспівував реальність, усіяну прийдешнім уздовж і впоперек. Америка сниться собі у Вітмені, бо вона сама – сон, плід уяви. Вітмен – не єдиний, хто марив; поетичні сни бували і до і після нього, але всі вони – у сновиди По або Даріо, у Мелвілла чи Дікінсон – схожі на спроби втекти від американського кошмару.
[1] E. O’Gorman. La idea de escubrimiento de America. – Mexico. 1951.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
