Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.16
18:41
Дійові особи:
ЖУРНАЛІСТ - 75 років
ПОЕТ - 45 років
ФІЛОСОФ - хто його знає, скільки років
АКТ 1 (і останній)
ЖУРНАЛІСТ: Гав!
ЖУРНАЛІСТ - 75 років
ПОЕТ - 45 років
ФІЛОСОФ - хто його знає, скільки років
АКТ 1 (і останній)
ЖУРНАЛІСТ: Гав!
2026.05.16
18:30
Наше життя - темна мить. Залишається тільки
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить…
(З останніх надходжень)
Бачу вже, як за хвилину знервовані пальці автора цієї стр
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить…
(З останніх надходжень)
Бачу вже, як за хвилину знервовані пальці автора цієї стр
2026.05.16
15:31
Наше життя - темна мить. Залишається тільки
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить.
Світе мій милий! В яку порожнечу пішов ти?
Як повернути найкращі твої голоси?
Ніжн
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить.
Світе мій милий! В яку порожнечу пішов ти?
Як повернути найкращі твої голоси?
Ніжн
2026.05.16
13:25
Про "мудрий вкраїнський нарід"
Давно позабути вже слід.
І про "древню націю" теж-
Бо вже їдуть сюди з Бангладеш,
Із Індії, із Пакистану-
Їсти нашу сметану,
Жерти наш хліб і сало,
Давно позабути вже слід.
І про "древню націю" теж-
Бо вже їдуть сюди з Бангладеш,
Із Індії, із Пакистану-
Їсти нашу сметану,
Жерти наш хліб і сало,
2026.05.16
11:28
було нам добре під зірками
були ідеї під парами
і вистачало мелодрами
реально
весна тендітна пелюстками
кохав і я тебе оксано
ми бавились в аероплана
часами
були ідеї під парами
і вистачало мелодрами
реально
весна тендітна пелюстками
кохав і я тебе оксано
ми бавились в аероплана
часами
2026.05.16
11:25
Спливала ніч жарка й загайна,
я додивлявсь останні сни,
аж тут явилась звістка файна:
вернувсь товариш із війни.
Часи тягнулися марудні,
тримали справи клопіткі,
та все ж ми стрілись пополудні
я додивлявсь останні сни,
аж тут явилась звістка файна:
вернувсь товариш із війни.
Часи тягнулися марудні,
тримали справи клопіткі,
та все ж ми стрілись пополудні
2026.05.16
10:55
Як прикро те, що рік минає,
Що час зміта все навкруги
Шаленим штормом небокраю,
Змішавши води й береги.
Летять епохи серпантином,
Немовби мить, за роком рік.
І бачить чоловік дитинно
Юрбу самотніх і калік.
Що час зміта все навкруги
Шаленим штормом небокраю,
Змішавши води й береги.
Летять епохи серпантином,
Немовби мить, за роком рік.
І бачить чоловік дитинно
Юрбу самотніх і калік.
2026.05.16
10:49
НЕЖДАНА: СМЕРТЬ ПІД КУПОЛАМИ
Поки законні діти князя вчили латину та готувалися до європейських королівств, маленька Неждана бігала босоніж по піску Десни і наливалася красою як дика рожа. Вона була тінню утраченого кохання Ярославової юності, про яку
2026.05.16
09:25
скажи! – приречені чи ще!?-
голодні, без одежі, босі,
але з надією на Досі,
як Іов в притчі із нічим,
долають відчуття буття
і , ремствуючи на пророче,
як черви, що пролізли в очі,
голодні, без одежі, босі,
але з надією на Досі,
як Іов в притчі із нічим,
долають відчуття буття
і , ремствуючи на пророче,
як черви, що пролізли в очі,
2026.05.16
09:10
Здавалося, не стрінемось з тобою,
хоч вий білугою від болю та наруги.
Моя печаль горою кам'яною,
бентежним океаном — хвиля туги.
Приходиш уві сні в сорочці білій.
Хоча за спиною лелечі крила,
я добре знаю, що осиротіли
хоч вий білугою від болю та наруги.
Моя печаль горою кам'яною,
бентежним океаном — хвиля туги.
Приходиш уві сні в сорочці білій.
Хоча за спиною лелечі крила,
я добре знаю, що осиротіли
2026.05.16
07:37
По той бік стін
Ледь чутний дзвін
Без перемін
Звучить: Дзінь... Дзінь...
Буває, грім,
Злякавши дім,
Стихає в нім
Німім, живім.
Ледь чутний дзвін
Без перемін
Звучить: Дзінь... Дзінь...
Буває, грім,
Злякавши дім,
Стихає в нім
Німім, живім.
2026.05.15
19:24
Під союзом, що укладали юдеї з Богом,
Першим поставив свій підпис
Нехем’я-Тіршата, син Хахаліт та Цідкіягу .
...Вдивлявсь Нехем’я в рукотворне диво -
Відбудований Єрусалим із Храмом -
І промайнули перед ним два з лишком роки.
Той день, коли почув о
Першим поставив свій підпис
Нехем’я-Тіршата, син Хахаліт та Цідкіягу .
...Вдивлявсь Нехем’я в рукотворне диво -
Відбудований Єрусалим із Храмом -
І промайнули перед ним два з лишком роки.
Той день, коли почув о
2026.05.15
17:00
тут бував
прадавній ліс
повен радості
і сліз
небо лоскотав
верхів'ям
потопав
у птахоспів'ї
прадавній ліс
повен радості
і сліз
небо лоскотав
верхів'ям
потопав
у птахоспів'ї
2026.05.15
15:44
її знайшли
всього опісля
повішаною
десь на вишні
недалік
чому на вишні
ми не зрозуміли
я вішався би сам
всього опісля
повішаною
десь на вишні
недалік
чому на вишні
ми не зрозуміли
я вішався би сам
2026.05.15
13:13
Шкіра чобіт і колонська вода
Свічадо ~ вікно де жила самота
Довкола неї саду квіт
Пурпур кармін фіолет і блакить
Прийшла мертвою далі у безвість пішла
Сад зачинився квіт поїла іржа
На стіні того саду легенда вістить
Свічадо ~ вікно де жила самота
Довкола неї саду квіт
Пурпур кармін фіолет і блакить
Прийшла мертвою далі у безвість пішла
Сад зачинився квіт поїла іржа
На стіні того саду легенда вістить
2026.05.15
13:04
Ти виростаєш із пітьми
суцвіттям бузку з весни
як спогад у дослід.
Коли ми були ще дітьми,
ти вголос читала сни
як вірші дорослі.
Телепортуєшся вкотре
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...суцвіттям бузку з весни
як спогад у дослід.
Коли ми були ще дітьми,
ти вголос читала сни
як вірші дорослі.
Телепортуєшся вкотре
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Саша Серга (1989) /
Проза
/
Короткі осторії
Траєкт Scandlines
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Траєкт Scandlines
Траєкт прямував в Ґедсер. Під вечір одного літнього дня, біля 17 години, він з глибоким звуковим сигналом свого відходу з ростоцького порту, виплив у відкрите синє море. Він був великий і білий, вселяв надію, але водночас здавалось, що якби він мав потопати, то вибратись з його поверхів не буде легко.
Всередині інтер’єр був організований щось на кшталт лаундж з магазинчиками, кафе і бістро-рестораном. Це одна з палуб, де юна подорожувальниця вирішила затримуватись. В якійсь мірі вона відчувала тут затишок. І зацікавленість у тому, що проживала. Вона на морі. Сама, далеко від дому і родини, між чужих чи незнайомих людей. Вона спостерігала за ними, за поводженням, манерами. Перед нею були чужинці – в основному данці, німці і шведи. Ці люди відрізнялись виглядом, рисами і одягом. Виглядали невимушено і одягнені були в якісне, не дешеве, але таке щось напів спортивно-хакі-ніяке, ніби людям всерівно, що на них, лиш би зручно.
Погляд в ілюмінатор відкривав лише море та небо. Тисячі разів продивляні пейзажі, втомлені від людей горизонти. Не було в них нічого нового. В якийсь момент стало відчутно кожноденну рутину цього маршруту. Підлога не гойдала, не було морської хвороби, всі поводились так, ніби їдуть в звичному автобусі. Десь не доприбирані столики, десь якийсь бруд, десь якась обгортка, що валялась під ногами, атмосфера кожноденності і звичності – витворили з цього незвичайного дійства щось звичне і не цінне. Люди витворили.
Вона майже ці дві години ходу блукала палубою, щоб забавитись, але дуже швидко освоїла простір, і він вже і їй починав здаватись буденним та не святковим. Не так вона уявляла першу плавбу. Начитавшись романів про море, океани, подорожі Колумба і морські бої в Атлантику під час Другої світової війни, вона очікувала, що проживе якісь відповідні емоції своєї першої присутності на морі. Але їй було всього 17 років. Вона хотіла романтизму, а його не було. Розчарування? Можливо трішки, таке маленьке, дівоче.
Єдине, що трохи її підбадьорило, це факт, що почався дощ і вітер. Дощ такий був густий, що закрив всі безмежні простори навкруги. Вона піднялась на найвищу палубу і вийшла наверх, тримаючись дверей і поручнів, тому що вітер збивав з ніг. Дощ бив в обличчя, волосся намокало і розвівалось, і це пробуджувало в її нутрі драйв і відчуття невеличкої пригоди, небезпеки.
Небезпека, виклик, азарт і пригоди. Це щось, що в ній було з самого дитинства.
Вона дивилась в сіру пелену дощу, мокла, дивилась, як погойдується велика біла шлюпка недалеко від входу, і намагалась цей погляд запам’ятати на все життя.
Всередині інтер’єр був організований щось на кшталт лаундж з магазинчиками, кафе і бістро-рестораном. Це одна з палуб, де юна подорожувальниця вирішила затримуватись. В якійсь мірі вона відчувала тут затишок. І зацікавленість у тому, що проживала. Вона на морі. Сама, далеко від дому і родини, між чужих чи незнайомих людей. Вона спостерігала за ними, за поводженням, манерами. Перед нею були чужинці – в основному данці, німці і шведи. Ці люди відрізнялись виглядом, рисами і одягом. Виглядали невимушено і одягнені були в якісне, не дешеве, але таке щось напів спортивно-хакі-ніяке, ніби людям всерівно, що на них, лиш би зручно.
Погляд в ілюмінатор відкривав лише море та небо. Тисячі разів продивляні пейзажі, втомлені від людей горизонти. Не було в них нічого нового. В якийсь момент стало відчутно кожноденну рутину цього маршруту. Підлога не гойдала, не було морської хвороби, всі поводились так, ніби їдуть в звичному автобусі. Десь не доприбирані столики, десь якийсь бруд, десь якась обгортка, що валялась під ногами, атмосфера кожноденності і звичності – витворили з цього незвичайного дійства щось звичне і не цінне. Люди витворили.
Вона майже ці дві години ходу блукала палубою, щоб забавитись, але дуже швидко освоїла простір, і він вже і їй починав здаватись буденним та не святковим. Не так вона уявляла першу плавбу. Начитавшись романів про море, океани, подорожі Колумба і морські бої в Атлантику під час Другої світової війни, вона очікувала, що проживе якісь відповідні емоції своєї першої присутності на морі. Але їй було всього 17 років. Вона хотіла романтизму, а його не було. Розчарування? Можливо трішки, таке маленьке, дівоче.
Єдине, що трохи її підбадьорило, це факт, що почався дощ і вітер. Дощ такий був густий, що закрив всі безмежні простори навкруги. Вона піднялась на найвищу палубу і вийшла наверх, тримаючись дверей і поручнів, тому що вітер збивав з ніг. Дощ бив в обличчя, волосся намокало і розвівалось, і це пробуджувало в її нутрі драйв і відчуття невеличкої пригоди, небезпеки.
Небезпека, виклик, азарт і пригоди. Це щось, що в ній було з самого дитинства.
Вона дивилась в сіру пелену дощу, мокла, дивилась, як погойдується велика біла шлюпка недалеко від входу, і намагалась цей погляд запам’ятати на все життя.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
