Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.13
10:23
Тут важлива місія —
Та, що вабить збуджене
Ранками алюзії
Біля скла повздовжнього,
В колі із мережива,
Сутінках напружених,
Біля знов відроджених
В боротьбі за розуми.
Та, що вабить збуджене
Ранками алюзії
Біля скла повздовжнього,
В колі із мережива,
Сутінках напружених,
Біля знов відроджених
В боротьбі за розуми.
2026.11.13
06:27
Зоря спалахує й згасає
В передвечірній сизій млі,
Але на попіл не згоряє,
Не поспішає до землі.
Так само мрія у людини:
Померкне трохи й знов блищить, -
Вперед спрямовує щоднини
І душу гріє кожну мить.
В передвечірній сизій млі,
Але на попіл не згоряє,
Не поспішає до землі.
Так само мрія у людини:
Померкне трохи й знов блищить, -
Вперед спрямовує щоднини
І душу гріє кожну мить.
2026.11.12
23:32
дощ пішов по обіді
цей нудний листопадовий дощ
листопад без дощу проти правил
нехай би неписаних
стукотить несміливо в шибку
мов останній із найбідніших родичів
ми стрічали їх
усі ці південні північні західні східні
цей нудний листопадовий дощ
листопад без дощу проти правил
нехай би неписаних
стукотить несміливо в шибку
мов останній із найбідніших родичів
ми стрічали їх
усі ці південні північні західні східні
2026.11.12
22:33
Пророкам було велено воскресати
В країні, де собори будують з ясенів,
Зрізуючи їхні ще живі стовбури,
Як зрізують свічки залізними ножицями
Біля закіптюжених портретів апостолів,
Коли циферблати
вічнопоспішаючих годинників
Перетв
В країні, де собори будують з ясенів,
Зрізуючи їхні ще живі стовбури,
Як зрізують свічки залізними ножицями
Біля закіптюжених портретів апостолів,
Коли циферблати
вічнопоспішаючих годинників
Перетв
2026.11.12
20:29
Стояв звичайний березневий ранок.
Був понеділок. В школу треба йти.
Я кусень хліба смальцем намастив,
Вхопив портфель і вискочив на ганок.
Жуючи хліб, дістався до зупинки.
Трамвай ось-ось повинен підійти,
Мене до школи швидко довезти.
Трамваєм шлях
Був понеділок. В школу треба йти.
Я кусень хліба смальцем намастив,
Вхопив портфель і вискочив на ганок.
Жуючи хліб, дістався до зупинки.
Трамвай ось-ось повинен підійти,
Мене до школи швидко довезти.
Трамваєм шлях
2026.11.12
20:24
Мені не дасть спокою цей плач,
плач із середини лісу,
із його гущавини.
Плач дитини чи невідомого пророка,
плач сторіччя,
плач незбагненності,
невизначеності.
Плач, який переходить
плач із середини лісу,
із його гущавини.
Плач дитини чи невідомого пророка,
плач сторіччя,
плач незбагненності,
невизначеності.
Плач, який переходить
2026.11.12
15:05
Зранку зібраним чилімам
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашеля рятує.
Явори, каміння, крики,
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашеля рятує.
Явори, каміння, крики,
2026.11.12
11:02
Леся Українка і Василь Симоненко, молоді, красиві, харизматичні, повернулися до нас…
4 листопада 2026 року на сцені Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки в Києві відбулася надзвичайна подія. Вірші двох видатних українських
2026.11.12
07:21
Ворог винищити нас не в змозі,
Не убити волі у серцях -
Попри перепони на дорозі,
Ми незламні будем до кінця.
В стійкості кується перемога,
Людський дух гартується в боях -
До мети освітлює дорогу
Незборима правди течія.
Не убити волі у серцях -
Попри перепони на дорозі,
Ми незламні будем до кінця.
В стійкості кується перемога,
Людський дух гартується в боях -
До мети освітлює дорогу
Незборима правди течія.
2026.11.12
06:54
«РАФАЕЛЬ САНТІ: ПЕРЕДЧУТТЯ, АБО ТРАГЕДІЯ ГАРМОНІЇ»
(Драматичний есей-містерія в голосах на три з’яви з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Рафаель Санті – Майстер світла, принц живопису, який шукає абсолютну гармонію;
(Драматичний есей-містерія в голосах на три з’яви з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Рафаель Санті – Майстер світла, принц живопису, який шукає абсолютну гармонію;
2026.11.11
23:37
Замовить Mot et Chandon
У приватний кабінет
”Хай їдять торт“ звелить
Мовби Мері-Антуанет
Ліки від певності
Хрущов ти, чи Кеннеді
Будь-коли тебе запросить і ти скажеш ”так“
У приватний кабінет
”Хай їдять торт“ звелить
Мовби Мері-Антуанет
Ліки від певності
Хрущов ти, чи Кеннеді
Будь-коли тебе запросить і ти скажеш ”так“
2026.11.11
21:38
Ще нас нема, а камені живуть -
нутро застигле давнього вулкана.
Ці свідки світотворення, що стануть
І свідками занепаду, мабуть...
І перший водоспад, і перший ліс,
І перше слово, так, оте, найперше,
Що блискавку об камінь раптом скреше -
І розіллє
нутро застигле давнього вулкана.
Ці свідки світотворення, що стануть
І свідками занепаду, мабуть...
І перший водоспад, і перший ліс,
І перше слово, так, оте, найперше,
Що блискавку об камінь раптом скреше -
І розіллє
2026.11.11
13:37
Хто не помер за волю і свободу,
у того невеликий пієтет,
який не заслуговує на оду,
хай краще слух порадує дует.
Диктує моду на пустий сюжет
нечесана поетика бомонду.
Папуги теж піїти із народу
у того невеликий пієтет,
який не заслуговує на оду,
хай краще слух порадує дует.
Диктує моду на пустий сюжет
нечесана поетика бомонду.
Папуги теж піїти із народу
2026.11.11
10:43
Господи, дякую Тобі за тишу, наповнену голосами.
Господи, я знову чую пісню своєї мами.
Господи, слухаю мову мого татусьо.
Господи, чую Твоє: «Поклич. Я озвуся».
Господи, мій любий, пресвітлий Боже,
Люблю Тебе усім серцем, як тільки можу.
Господи,
Господи, я знову чую пісню своєї мами.
Господи, слухаю мову мого татусьо.
Господи, чую Твоє: «Поклич. Я озвуся».
Господи, мій любий, пресвітлий Боже,
Люблю Тебе усім серцем, як тільки можу.
Господи,
2026.11.11
10:35
Симфонія № 45 (Прощальна) Йозефа Гайдна виконується при свічах, закріплених на пюпітрах музикантів, які у фінальній частині один за одним припиняють грати, гасять свічі й залишають сцену. Згодом сходить зі сцени і диригент. Симфонію дограють лише два музи
2026.11.11
09:44
Цей погляд, ніби гостре жало,
вколов у серце мовчазне.
— Нічого вам не обіцяла,
тож не бентежте ви мене.
Самотня жінка ще не привід
торкатися її долонь;
з маршрутки на зупинці вийду,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...вколов у серце мовчазне.
— Нічого вам не обіцяла,
тож не бентежте ви мене.
Самотня жінка ще не привід
торкатися її долонь;
з маршрутки на зупинці вийду,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Саша Серга (1989) /
Проза
/
Короткі осторії
Траєкт Scandlines
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Траєкт Scandlines
Траєкт прямував в Ґедсер. Під вечір одного літнього дня, біля 17 години, він з глибоким звуковим сигналом свого відходу з ростоцького порту, виплив у відкрите синє море. Він був великий і білий, вселяв надію, але водночас здавалось, що якби він мав потопати, то вибратись з його поверхів не буде легко.
Всередині інтер’єр був організований щось на кшталт лаундж з магазинчиками, кафе і бістро-рестораном. Це одна з палуб, де юна подорожувальниця вирішила затримуватись. В якійсь мірі вона відчувала тут затишок. І зацікавленість у тому, що проживала. Вона на морі. Сама, далеко від дому і родини, між чужих чи незнайомих людей. Вона спостерігала за ними, за поводженням, манерами. Перед нею були чужинці – в основному данці, німці і шведи. Ці люди відрізнялись виглядом, рисами і одягом. Виглядали невимушено і одягнені були в якісне, не дешеве, але таке щось напів спортивно-хакі-ніяке, ніби людям всерівно, що на них, лиш би зручно.
Погляд в ілюмінатор відкривав лише море та небо. Тисячі разів продивляні пейзажі, втомлені від людей горизонти. Не було в них нічого нового. В якийсь момент стало відчутно кожноденну рутину цього маршруту. Підлога не гойдала, не було морської хвороби, всі поводились так, ніби їдуть в звичному автобусі. Десь не доприбирані столики, десь якийсь бруд, десь якась обгортка, що валялась під ногами, атмосфера кожноденності і звичності – витворили з цього незвичайного дійства щось звичне і не цінне. Люди витворили.
Вона майже ці дві години ходу блукала палубою, щоб забавитись, але дуже швидко освоїла простір, і він вже і їй починав здаватись буденним та не святковим. Не так вона уявляла першу плавбу. Начитавшись романів про море, океани, подорожі Колумба і морські бої в Атлантику під час Другої світової війни, вона очікувала, що проживе якісь відповідні емоції своєї першої присутності на морі. Але їй було всього 17 років. Вона хотіла романтизму, а його не було. Розчарування? Можливо трішки, таке маленьке, дівоче.
Єдине, що трохи її підбадьорило, це факт, що почався дощ і вітер. Дощ такий був густий, що закрив всі безмежні простори навкруги. Вона піднялась на найвищу палубу і вийшла наверх, тримаючись дверей і поручнів, тому що вітер збивав з ніг. Дощ бив в обличчя, волосся намокало і розвівалось, і це пробуджувало в її нутрі драйв і відчуття невеличкої пригоди, небезпеки.
Небезпека, виклик, азарт і пригоди. Це щось, що в ній було з самого дитинства.
Вона дивилась в сіру пелену дощу, мокла, дивилась, як погойдується велика біла шлюпка недалеко від входу, і намагалась цей погляд запам’ятати на все життя.
Всередині інтер’єр був організований щось на кшталт лаундж з магазинчиками, кафе і бістро-рестораном. Це одна з палуб, де юна подорожувальниця вирішила затримуватись. В якійсь мірі вона відчувала тут затишок. І зацікавленість у тому, що проживала. Вона на морі. Сама, далеко від дому і родини, між чужих чи незнайомих людей. Вона спостерігала за ними, за поводженням, манерами. Перед нею були чужинці – в основному данці, німці і шведи. Ці люди відрізнялись виглядом, рисами і одягом. Виглядали невимушено і одягнені були в якісне, не дешеве, але таке щось напів спортивно-хакі-ніяке, ніби людям всерівно, що на них, лиш би зручно.
Погляд в ілюмінатор відкривав лише море та небо. Тисячі разів продивляні пейзажі, втомлені від людей горизонти. Не було в них нічого нового. В якийсь момент стало відчутно кожноденну рутину цього маршруту. Підлога не гойдала, не було морської хвороби, всі поводились так, ніби їдуть в звичному автобусі. Десь не доприбирані столики, десь якийсь бруд, десь якась обгортка, що валялась під ногами, атмосфера кожноденності і звичності – витворили з цього незвичайного дійства щось звичне і не цінне. Люди витворили.
Вона майже ці дві години ходу блукала палубою, щоб забавитись, але дуже швидко освоїла простір, і він вже і їй починав здаватись буденним та не святковим. Не так вона уявляла першу плавбу. Начитавшись романів про море, океани, подорожі Колумба і морські бої в Атлантику під час Другої світової війни, вона очікувала, що проживе якісь відповідні емоції своєї першої присутності на морі. Але їй було всього 17 років. Вона хотіла романтизму, а його не було. Розчарування? Можливо трішки, таке маленьке, дівоче.
Єдине, що трохи її підбадьорило, це факт, що почався дощ і вітер. Дощ такий був густий, що закрив всі безмежні простори навкруги. Вона піднялась на найвищу палубу і вийшла наверх, тримаючись дверей і поручнів, тому що вітер збивав з ніг. Дощ бив в обличчя, волосся намокало і розвівалось, і це пробуджувало в її нутрі драйв і відчуття невеличкої пригоди, небезпеки.
Небезпека, виклик, азарт і пригоди. Це щось, що в ній було з самого дитинства.
Вона дивилась в сіру пелену дощу, мокла, дивилась, як погойдується велика біла шлюпка недалеко від входу, і намагалась цей погляд запам’ятати на все життя.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
