
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.08.16
22:23
О, скільки масок, лиць, гримас, личин!
Для перевтілення немає меж.
Сьогодні - Гамлет, завтра - Арлекін.
Ти роль нову, як душу, обереш.
Ти входиш у новий потік буття,
Змішавши Бога й біса у собі.
І кров тече у ріку каяття,
Для перевтілення немає меж.
Сьогодні - Гамлет, завтра - Арлекін.
Ти роль нову, як душу, обереш.
Ти входиш у новий потік буття,
Змішавши Бога й біса у собі.
І кров тече у ріку каяття,
2025.08.16
21:40
Із Бориса Заходера
Зустрілися Бека та Бука.
З них жодний не видав і звуку.
Обоє стулили пащеки –
мовчали і Бука, і Бека.
І Бука про себе промукав:
Зустрілися Бека та Бука.
З них жодний не видав і звуку.
Обоє стулили пащеки –
мовчали і Бука, і Бека.
І Бука про себе промукав:
2025.08.16
11:11
Заходиш до кімнати із якимось олівцем
Бачиш оголеного і кажеш “Хто є оцей?”
Змагаєшся справді якось ухопити сенс
Що казать прийшов собі додому
Бо щось-то відбувається, а ти не знаєш у чому річ
Слушний
Містер Джонс
Бачиш оголеного і кажеш “Хто є оцей?”
Змагаєшся справді якось ухопити сенс
Що казать прийшов собі додому
Бо щось-то відбувається, а ти не знаєш у чому річ
Слушний
Містер Джонс
2025.08.16
09:23
Літні дні лічені -
насолоджуйся кожним,
повернись обличчям
до краси Божої!
Ось м’ячем-сонцем
у високім небі
довгорукі сосни
насолоджуйся кожним,
повернись обличчям
до краси Божої!
Ось м’ячем-сонцем
у високім небі
довгорукі сосни
2025.08.16
06:52
Правду легко зрозуміти,
Хто б і що не говорив, –
Щастя вічно більше в світі,
Ніж усякої жури.
А коли його багато –
Почуттям не дати стрим, –
Будеш радість виражати,
Нею тішитись затим.
Хто б і що не говорив, –
Щастя вічно більше в світі,
Ніж усякої жури.
А коли його багато –
Почуттям не дати стрим, –
Будеш радість виражати,
Нею тішитись затим.
2025.08.15
21:59
Старий шукає ровесників,
але їх уже більше
у царстві мертвих, а не живих.
З ким йому розмовляти?
Він бачить молодих,
яких зовсім не розуміє.
Як перекинути місток
до померлих? Як відновити
але їх уже більше
у царстві мертвих, а не живих.
З ким йому розмовляти?
Він бачить молодих,
яких зовсім не розуміє.
Як перекинути місток
до померлих? Як відновити
2025.08.15
18:27
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 7 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Шахерезада і
Шахерезада і
2025.08.15
18:17
тісно у барі
шумно
Юр
наливай що є
музика шестиструнна
спокою не дає
будьмо
шумно
Юр
наливай що є
музика шестиструнна
спокою не дає
будьмо
2025.08.15
13:49
Сполох мій перед ранком,
Запеленався в сон ще.
Тільки-но роси впали,
Вітер себе зморив.
Ще не торка фіранки
Краєм рожевим сонце,
В шибі блідий черпалок
Носиком догори.
Запеленався в сон ще.
Тільки-но роси впали,
Вітер себе зморив.
Ще не торка фіранки
Краєм рожевим сонце,
В шибі блідий черпалок
Носиком догори.
2025.08.15
06:42
Чи не ти казала досі
І тлумачила завжди, –
Хто, чому й за ким голосить,
І не вирветься з біди?
Чи не ти співала тихо,
Користь маючи від знань, –
Що коли не збудиш лихо,
То не матимеш страждань?
І тлумачила завжди, –
Хто, чому й за ким голосить,
І не вирветься з біди?
Чи не ти співала тихо,
Користь маючи від знань, –
Що коли не збудиш лихо,
То не матимеш страждань?
2025.08.14
23:34
Тримаєш жезли у руці –
виконують все фахівці,
по профілю їм виші ці,
бо долі слід в їх вишивці.
14.08.2025р. UA
виконують все фахівці,
по профілю їм виші ці,
бо долі слід в їх вишивці.
14.08.2025р. UA
2025.08.14
22:55
Сховавши ідентичність десь на дно,
Вбачаючи у зраді доброчинство, Пишається змосковщене лайно Своїм холуйським недоукраїнством.
У нетрях зубожілої душі
Усе чуже, холодне і вороже. Позбутися московської іржі Здається, тільки куля допоможе.
Вбачаючи у зраді доброчинство, Пишається змосковщене лайно Своїм холуйським недоукраїнством.
У нетрях зубожілої душі
Усе чуже, холодне і вороже. Позбутися московської іржі Здається, тільки куля допоможе.
2025.08.14
21:45
Ти намагаєшся когось знайти
у натовпі, але все марно.
Натовп - це магма,
це хаотичний потік.
Ти думаєш, що знайомі
прийдуть на цей захід,
але вони десь забарилися,
щезли у випадкових справах.
у натовпі, але все марно.
Натовп - це магма,
це хаотичний потік.
Ти думаєш, що знайомі
прийдуть на цей захід,
але вони десь забарилися,
щезли у випадкових справах.
2025.08.14
20:17
В Московії чимало тих «святих»,
Яким хіба лише до пекла є дорога.
Вони ж не надто переймаються від того,
Бо в москалів завжди усе святе для них,
На кого вкаже нинішній їх «цар».
Нехай тавра уже на ньому ставить ніде,
Для москалів святий такий, однач
Яким хіба лише до пекла є дорога.
Вони ж не надто переймаються від того,
Бо в москалів завжди усе святе для них,
На кого вкаже нинішній їх «цар».
Нехай тавра уже на ньому ставить ніде,
Для москалів святий такий, однач
2025.08.14
15:02
На маленькій ділянці огороду, де не було ніяких рослин, після зливи, що заплескала землю, я угледів нірку. Спершу подумав, що це лисиця мишкувала. Тут неподалік на покинутому обійсті вона давно хазяйнує. Напено бігати з лісу, щоб вполювати крілика чи кур
2025.08.14
15:01
Весною уже сонце повернулось...
До цих ознак, боюсь, ніяк не звикну –
Розтанув сніг, не прибраний із вулиць.
Тож мотлох видно, викинутий з вікон.
Підсніжники заполонили місто.
В спустошеному лісі таловини
Чорніють, зяють траурним намистом...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...До цих ознак, боюсь, ніяк не звикну –
Розтанув сніг, не прибраний із вулиць.
Тож мотлох видно, викинутий з вікон.
Підсніжники заполонили місто.
В спустошеному лісі таловини
Чорніють, зяють траурним намистом...
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Саша Серга (1989) /
Проза
/
Короткі осторії
Траєкт Scandlines
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Траєкт Scandlines
Траєкт прямував в Ґедсер. Під вечір одного літнього дня, біля 17 години, він з глибоким звуковим сигналом свого відходу з ростоцького порту, виплив у відкрите синє море. Він був великий і білий, вселяв надію, але водночас здавалось, що якби він мав потопати, то вибратись з його поверхів не буде легко.
Всередині інтер’єр був організований щось на кшталт лаундж з магазинчиками, кафе і бістро-рестораном. Це одна з палуб, де юна подорожувальниця вирішила затримуватись. В якійсь мірі вона відчувала тут затишок. І зацікавленість у тому, що проживала. Вона на морі. Сама, далеко від дому і родини, між чужих чи незнайомих людей. Вона спостерігала за ними, за поводженням, манерами. Перед нею були чужинці – в основному данці, німці і шведи. Ці люди відрізнялись виглядом, рисами і одягом. Виглядали невимушено і одягнені були в якісне, не дешеве, але таке щось напів спортивно-хакі-ніяке, ніби людям всерівно, що на них, лиш би зручно.
Погляд в ілюмінатор відкривав лише море та небо. Тисячі разів продивляні пейзажі, втомлені від людей горизонти. Не було в них нічого нового. В якийсь момент стало відчутно кожноденну рутину цього маршруту. Підлога не гойдала, не було морської хвороби, всі поводились так, ніби їдуть в звичному автобусі. Десь не доприбирані столики, десь якийсь бруд, десь якась обгортка, що валялась під ногами, атмосфера кожноденності і звичності – витворили з цього незвичайного дійства щось звичне і не цінне. Люди витворили.
Вона майже ці дві години ходу блукала палубою, щоб забавитись, але дуже швидко освоїла простір, і він вже і їй починав здаватись буденним та не святковим. Не так вона уявляла першу плавбу. Начитавшись романів про море, океани, подорожі Колумба і морські бої в Атлантику під час Другої світової війни, вона очікувала, що проживе якісь відповідні емоції своєї першої присутності на морі. Але їй було всього 17 років. Вона хотіла романтизму, а його не було. Розчарування? Можливо трішки, таке маленьке, дівоче.
Єдине, що трохи її підбадьорило, це факт, що почався дощ і вітер. Дощ такий був густий, що закрив всі безмежні простори навкруги. Вона піднялась на найвищу палубу і вийшла наверх, тримаючись дверей і поручнів, тому що вітер збивав з ніг. Дощ бив в обличчя, волосся намокало і розвівалось, і це пробуджувало в її нутрі драйв і відчуття невеличкої пригоди, небезпеки.
Небезпека, виклик, азарт і пригоди. Це щось, що в ній було з самого дитинства.
Вона дивилась в сіру пелену дощу, мокла, дивилась, як погойдується велика біла шлюпка недалеко від входу, і намагалась цей погляд запам’ятати на все життя.
Всередині інтер’єр був організований щось на кшталт лаундж з магазинчиками, кафе і бістро-рестораном. Це одна з палуб, де юна подорожувальниця вирішила затримуватись. В якійсь мірі вона відчувала тут затишок. І зацікавленість у тому, що проживала. Вона на морі. Сама, далеко від дому і родини, між чужих чи незнайомих людей. Вона спостерігала за ними, за поводженням, манерами. Перед нею були чужинці – в основному данці, німці і шведи. Ці люди відрізнялись виглядом, рисами і одягом. Виглядали невимушено і одягнені були в якісне, не дешеве, але таке щось напів спортивно-хакі-ніяке, ніби людям всерівно, що на них, лиш би зручно.
Погляд в ілюмінатор відкривав лише море та небо. Тисячі разів продивляні пейзажі, втомлені від людей горизонти. Не було в них нічого нового. В якийсь момент стало відчутно кожноденну рутину цього маршруту. Підлога не гойдала, не було морської хвороби, всі поводились так, ніби їдуть в звичному автобусі. Десь не доприбирані столики, десь якийсь бруд, десь якась обгортка, що валялась під ногами, атмосфера кожноденності і звичності – витворили з цього незвичайного дійства щось звичне і не цінне. Люди витворили.
Вона майже ці дві години ходу блукала палубою, щоб забавитись, але дуже швидко освоїла простір, і він вже і їй починав здаватись буденним та не святковим. Не так вона уявляла першу плавбу. Начитавшись романів про море, океани, подорожі Колумба і морські бої в Атлантику під час Другої світової війни, вона очікувала, що проживе якісь відповідні емоції своєї першої присутності на морі. Але їй було всього 17 років. Вона хотіла романтизму, а його не було. Розчарування? Можливо трішки, таке маленьке, дівоче.
Єдине, що трохи її підбадьорило, це факт, що почався дощ і вітер. Дощ такий був густий, що закрив всі безмежні простори навкруги. Вона піднялась на найвищу палубу і вийшла наверх, тримаючись дверей і поручнів, тому що вітер збивав з ніг. Дощ бив в обличчя, волосся намокало і розвівалось, і це пробуджувало в її нутрі драйв і відчуття невеличкої пригоди, небезпеки.
Небезпека, виклик, азарт і пригоди. Це щось, що в ній було з самого дитинства.
Вона дивилась в сіру пелену дощу, мокла, дивилась, як погойдується велика біла шлюпка недалеко від входу, і намагалась цей погляд запам’ятати на все життя.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію