
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.02
21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
2025.07.02
17:34
На кого лишив Ти, гадe?
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
2025.07.02
05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
2025.07.02
03:14
Залишайсі на ніч - мій Сірко
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
2025.07.01
23:57
Розхожими були Патерики
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
2025.07.01
22:02
На екватор вмощені небесний
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
2025.07.01
21:47
Багато людей думають:
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
2025.07.01
21:21
Якщо ти хочеш проковтнути це - вперед.
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
2025.07.01
13:52
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
2025.07.01
12:27
Далеч безкрая синіє, як море,
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
2025.07.01
10:14
Густішає, солодшає повітря,
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
2025.07.01
09:09
Заявишся опівночі і мовиш ‘Ніч не видно’
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
2025.07.01
08:05
Двічі не ввйдеш в рай,
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
2025.06.30
21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
2025.06.30
10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
2025.06.30
09:12
Частина друга
Жовч і кров
1930 рік
Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
2025.05.16
2025.05.15
2025.05.04
2025.04.30
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Ярослав Чорногуз (1963) /
Вірші
Світло кохання (вінок сонетів)
Світи мені, любове осяйна,
О, кожна мить наповнена тобою,
Як небо, сонцем вигріте до дна,
Габою оповите голубою.
Натхнення нескінченна дивина –
Впиваюся поезії водою,
Мов келихом іскристого вина
І вродою твоєю молодою.
Затемнення світило зачорнить –
Ростить розлука біля скронь сивИни,
Як обірветься променева нить…
Але моє кохання не загине,
А піснею, зміцніле, задзвенить –
Весну життя даруй душі, Богине!
ІІ
Весну життя даруй, душі Богине…
Помрію тут, у райському саду –
Як тане твого серденька крижина,
І я з тобою стежкою іду…
Нам стелиться під ноги шовк осінній,
Хмарин жене рожевих череду
Вітрець легкий у чарівливім плині
Й жагу єднання будить молоду.
А ти пручаєшся несамовито:
- Я не твоя, - кричиш мені – жона,
Хоч не мегера, та й не Афродіта!
А хто ж ти? У спідниці – Сатана?!
О як в тобі кохання пробудити,
І музику, де плаче глибина?!
ІІІ
І музику, де плаче глибина,
Зривається акордами бурхливо,
І хвилями в душі моїй зрина,
І звуками спадає, наче злива.
І трепетом пронизує вона,
І щемом так тривожиться сміливо,
Хвилююча, лірично-чарівна,
Закоханого серця вічне диво.
Невже не бачиш – всесвіт весь – це ти?!
Краса небес і чорнота низинна,
І у твої незвідані світи
Мелодією ніжності я лину,
Відновлюючи спалені мости,
Тонкого болю ронячи перлини.
ІV
Тонкого болю ронячи перлини,
Сонети ці в гаях збираю десь,
Нанизую, неначе намистини,
(Співець кохання – в цьому я увесь!)
Вони сердечних ран моїх кровини,
Лілей корони між озерних плес,
Ти сяйво їх і стрункість тополину
Своїм легким промінням очудесь.
Невже мені наснилося, здалося,
Що прийде ще до нас обох весна?
І світле притулю до щік волосся,
Розквітне знову посмішка ясна
Краса небес – твоє дзвінкоголосся –
Люблю тебе, небесна і земна!
V
Люблю тебе, небесна і земна,
Твою любов до себе знову кличу –
У мріях, наяву, у диво-снах,
В поезії, як Данте – Беатріче.
І зустріч уявляється хмільна –
Палкі обійми, щастя на обличчях…
В моєму небі тільки ти одна –
Богиня світла, сяєвом велична.
…Приходить осінь у життя моє,
І відпливає літо швидкоплинно.
Сумна пора в коханні настає…
Його ж вогонь палає щохвилини,
Ним зігріваю серденько своє
У пречудову і похмуру днину.
VІ
У пречудову і похмуру днину
Мені, кохана, піснею дзвени,
Небесним щебетанням солов`їним,
Весною, влітку, взимку, восени.
Моя сирено, хочу безупину
Твій голос чути, звук його ясний
Хай чарами проміниться і лине,
Мов райська музика із далини.
Як Одіссей, між хвиль сумних мінору,
В які мій слух по вінця порина,
До тебе рвусь у голубінь простору…
Та розумію, то – лише мана,
В якій на радість, а бува й на горе
Леліє сни чарівні таїна.
VІІ
Леліє сни чарівні таїна,
Немов нектар Богів, п`ємо світанок…
І течія життя несе човна,
В якому я і ти, моя кохана.
Вгорнула нас рожева пелена,
Птахи співають тут безперестану,
Іскриться сонцем осінь запашна
І тихо у п`янких обіймах танем.
О дійсносте, благаю, не буди!
І не розбий ці мрії безневинні
Об навісних реалій холоди…
Обрядодій іще, ясна волхвине,
Відчутні вже зусиль твоїх плоди
У величавій горизонту сині.
VІІІ
У величавій горизонту сині
Пливе собі печальний журавель,
У теплий край з теренів батьківщини,
Комфорт і тихий затишок осель.
Немов Ікар, до твого сонця лине,
Тремтить, як струнами – віолончель,
І вірить у крило неопалиме,
Як в силу чар музичних – менестрель.
Наївносте дитяча, ну коли ти
Завважиш підступи, що чинить біс
Й не схочеш більш сама себе дурити?!
Чи не в Цірцеї хлів несе той віз?
Поглянь, ізнов полудою сповите
Це наслання з диявольських куліс.
ІХ
Це наслання з диявольських куліс,
Сотає кров із ніжності моєї,
Ізнову Чорнобог мене заніс
В омріяні захмарні емпіреї.
Як солодко. Щасливий, мов Паріс,
Лише в уяві цю ношу ідею,
Живу у світі, де немає сліз,
Тривай іще, кохання епопеє.
Вже й прозрівать не хочеться мені,
І я тихенько, пошепки благаю -
Хай не приходять знову дні сумні –
Я тішуся у цім несправжнім раю,
В обіймах у підступної брехні,
Коли полуда очі закриває.
Х
Коли полуда очі закриває,
Нічого ти не бачиш, лиш її
У ореолі світлого розмаю,
Де радістю дзюркочуть ручаї
У сонцем коронованому гаю…
Зникають раптом прикрощі твої,
Вона омріяна – мов зустрічає,
І щастя гімн співають солов`ї.
А чи душа реалій потребує,
Де запаху немає любих кіс,
І порожнеча, і життя це – всує,
Що котиться помалу під укіс…
Фантазії наркотик лиш рятує,
Омани серця непролазний ліс.
ХІ
Омани серця непролазний ліс –
Чого тут тільки не буває в ньому!
Куди уяви птах мене поніс? –
У замку заховався потайному.
Він у повітрі маревом завис,
У нім Орфей співає без утоми,
Гойдає муз на гіллі верболіз,
Літають ельфи і танцюють гноми.
Та тільки головою ти стріпнеш –
Ураз чарівне видиво зникає
І тануть обриси високих веж…
О Мріє, тільки у твоєму раю
Щасливий і наснажений живеш,
Веди вперед, за межі небокраю!
ХІІ
Веди вперед, за межі небокраю
Білесенькою хмаркою неси
Там, де веселка барви розгортає –
Сувої дивовижної краси.
Де все недобре і погане – скраю
Лиш плавиться і скапує в ліси.
Там зло у душах людських помирає
І входить сонце в них із небеси.
Чом на землі холодний вітер віє
І сум одвічний болем груди стис?
Бо зло ворушиться у серці змієм…
Летім до мрії у безкраю вись,
Вона очистить і журбу розсіє,
Імлу прониже ніжний сонця спис.
ХІІІ
Імлу прониже ніжний сонця спис -
Явися світові, любові сило.
Ось Лель обох над хмари вже возніс,
У леті розгорнув могутні крила.
Як обшир почуття твойого зріс –
Ти у собі образу задушила…
І щастя зазвучав нам вокаліз,
І пригорнулася до мене мила.
Ні, це не мрія, де зникає зло,
У цьому справді віще відчуття є!
Вже відступає ницого полон,
Приходить час краси, весни розмаю…
Чому ж те сяйво тьму перемогло?
Його кохання світло окриляє.
ХІV
Його кохання світло окриляє,
Подай же руку, королево снів,
І уночі, в короні зореграю
БілопромІнь в іскристім убранні.
Хай почуття велике, неокрає
Скрізь еманує із височини
І світ красою, щастям огортає
І нас теплом зігріє навесні.
Строптивице, промовиш: «Ми не пара,
Що це усе – химера навісна,
Яку я тут сонетами намарив…
Але як муза, ти мені дана.
Прошу тебе: в огромі свого чару
Світи мені, любове осяйна.
Магістрал
ХV
Світи мені, любове осяйна,
Весну життя даруй душі, Богине,
І музику, де плаче глибина,
Тонкого болю ронячи перлини.
Люблю тебе, небесна і земна,
У пречудову і похмуру днину,
Леліє сни чарівні таїна
У величавій горизонту сині!
Це – наслання з диявольських куліс,
Коли полуда очі закриває,
Омани серця непролазний ліс?..)
Веди вперед, за межі небокраю,
Імлу прониже ніжний сонця спис –
Його кохання світло окриляє.
27.08. – 16.10. 7522 р. (Від Трипілля) (2014)
Конча Озерна, Київщина – Київ.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Світло кохання (вінок сонетів)
… Дивіться, гляньте, мій то голос Ваш,
Як світиться він ніжно на світанні.
Я Вас люблю, як сіль свою – Сиваш,
Як ліс у грудні свій листок останній.
Микола Вінграновський
ІСвіти мені, любове осяйна,
О, кожна мить наповнена тобою,
Як небо, сонцем вигріте до дна,
Габою оповите голубою.
Натхнення нескінченна дивина –
Впиваюся поезії водою,
Мов келихом іскристого вина
І вродою твоєю молодою.
Затемнення світило зачорнить –
Ростить розлука біля скронь сивИни,
Як обірветься променева нить…
Але моє кохання не загине,
А піснею, зміцніле, задзвенить –
Весну життя даруй душі, Богине!
ІІ
Весну життя даруй, душі Богине…
Помрію тут, у райському саду –
Як тане твого серденька крижина,
І я з тобою стежкою іду…
Нам стелиться під ноги шовк осінній,
Хмарин жене рожевих череду
Вітрець легкий у чарівливім плині
Й жагу єднання будить молоду.
А ти пручаєшся несамовито:
- Я не твоя, - кричиш мені – жона,
Хоч не мегера, та й не Афродіта!
А хто ж ти? У спідниці – Сатана?!
О як в тобі кохання пробудити,
І музику, де плаче глибина?!
ІІІ
І музику, де плаче глибина,
Зривається акордами бурхливо,
І хвилями в душі моїй зрина,
І звуками спадає, наче злива.
І трепетом пронизує вона,
І щемом так тривожиться сміливо,
Хвилююча, лірично-чарівна,
Закоханого серця вічне диво.
Невже не бачиш – всесвіт весь – це ти?!
Краса небес і чорнота низинна,
І у твої незвідані світи
Мелодією ніжності я лину,
Відновлюючи спалені мости,
Тонкого болю ронячи перлини.
ІV
Тонкого болю ронячи перлини,
Сонети ці в гаях збираю десь,
Нанизую, неначе намистини,
(Співець кохання – в цьому я увесь!)
Вони сердечних ран моїх кровини,
Лілей корони між озерних плес,
Ти сяйво їх і стрункість тополину
Своїм легким промінням очудесь.
Невже мені наснилося, здалося,
Що прийде ще до нас обох весна?
І світле притулю до щік волосся,
Розквітне знову посмішка ясна
Краса небес – твоє дзвінкоголосся –
Люблю тебе, небесна і земна!
V
Люблю тебе, небесна і земна,
Твою любов до себе знову кличу –
У мріях, наяву, у диво-снах,
В поезії, як Данте – Беатріче.
І зустріч уявляється хмільна –
Палкі обійми, щастя на обличчях…
В моєму небі тільки ти одна –
Богиня світла, сяєвом велична.
…Приходить осінь у життя моє,
І відпливає літо швидкоплинно.
Сумна пора в коханні настає…
Його ж вогонь палає щохвилини,
Ним зігріваю серденько своє
У пречудову і похмуру днину.
VІ
У пречудову і похмуру днину
Мені, кохана, піснею дзвени,
Небесним щебетанням солов`їним,
Весною, влітку, взимку, восени.
Моя сирено, хочу безупину
Твій голос чути, звук його ясний
Хай чарами проміниться і лине,
Мов райська музика із далини.
Як Одіссей, між хвиль сумних мінору,
В які мій слух по вінця порина,
До тебе рвусь у голубінь простору…
Та розумію, то – лише мана,
В якій на радість, а бува й на горе
Леліє сни чарівні таїна.
VІІ
Леліє сни чарівні таїна,
Немов нектар Богів, п`ємо світанок…
І течія життя несе човна,
В якому я і ти, моя кохана.
Вгорнула нас рожева пелена,
Птахи співають тут безперестану,
Іскриться сонцем осінь запашна
І тихо у п`янких обіймах танем.
О дійсносте, благаю, не буди!
І не розбий ці мрії безневинні
Об навісних реалій холоди…
Обрядодій іще, ясна волхвине,
Відчутні вже зусиль твоїх плоди
У величавій горизонту сині.
VІІІ
У величавій горизонту сині
Пливе собі печальний журавель,
У теплий край з теренів батьківщини,
Комфорт і тихий затишок осель.
Немов Ікар, до твого сонця лине,
Тремтить, як струнами – віолончель,
І вірить у крило неопалиме,
Як в силу чар музичних – менестрель.
Наївносте дитяча, ну коли ти
Завважиш підступи, що чинить біс
Й не схочеш більш сама себе дурити?!
Чи не в Цірцеї хлів несе той віз?
Поглянь, ізнов полудою сповите
Це наслання з диявольських куліс.
ІХ
Це наслання з диявольських куліс,
Сотає кров із ніжності моєї,
Ізнову Чорнобог мене заніс
В омріяні захмарні емпіреї.
Як солодко. Щасливий, мов Паріс,
Лише в уяві цю ношу ідею,
Живу у світі, де немає сліз,
Тривай іще, кохання епопеє.
Вже й прозрівать не хочеться мені,
І я тихенько, пошепки благаю -
Хай не приходять знову дні сумні –
Я тішуся у цім несправжнім раю,
В обіймах у підступної брехні,
Коли полуда очі закриває.
Х
Коли полуда очі закриває,
Нічого ти не бачиш, лиш її
У ореолі світлого розмаю,
Де радістю дзюркочуть ручаї
У сонцем коронованому гаю…
Зникають раптом прикрощі твої,
Вона омріяна – мов зустрічає,
І щастя гімн співають солов`ї.
А чи душа реалій потребує,
Де запаху немає любих кіс,
І порожнеча, і життя це – всує,
Що котиться помалу під укіс…
Фантазії наркотик лиш рятує,
Омани серця непролазний ліс.
ХІ
Омани серця непролазний ліс –
Чого тут тільки не буває в ньому!
Куди уяви птах мене поніс? –
У замку заховався потайному.
Він у повітрі маревом завис,
У нім Орфей співає без утоми,
Гойдає муз на гіллі верболіз,
Літають ельфи і танцюють гноми.
Та тільки головою ти стріпнеш –
Ураз чарівне видиво зникає
І тануть обриси високих веж…
О Мріє, тільки у твоєму раю
Щасливий і наснажений живеш,
Веди вперед, за межі небокраю!
ХІІ
Веди вперед, за межі небокраю
Білесенькою хмаркою неси
Там, де веселка барви розгортає –
Сувої дивовижної краси.
Де все недобре і погане – скраю
Лиш плавиться і скапує в ліси.
Там зло у душах людських помирає
І входить сонце в них із небеси.
Чом на землі холодний вітер віє
І сум одвічний болем груди стис?
Бо зло ворушиться у серці змієм…
Летім до мрії у безкраю вись,
Вона очистить і журбу розсіє,
Імлу прониже ніжний сонця спис.
ХІІІ
Імлу прониже ніжний сонця спис -
Явися світові, любові сило.
Ось Лель обох над хмари вже возніс,
У леті розгорнув могутні крила.
Як обшир почуття твойого зріс –
Ти у собі образу задушила…
І щастя зазвучав нам вокаліз,
І пригорнулася до мене мила.
Ні, це не мрія, де зникає зло,
У цьому справді віще відчуття є!
Вже відступає ницого полон,
Приходить час краси, весни розмаю…
Чому ж те сяйво тьму перемогло?
Його кохання світло окриляє.
ХІV
Його кохання світло окриляє,
Подай же руку, королево снів,
І уночі, в короні зореграю
БілопромІнь в іскристім убранні.
Хай почуття велике, неокрає
Скрізь еманує із височини
І світ красою, щастям огортає
І нас теплом зігріє навесні.
Строптивице, промовиш: «Ми не пара,
Що це усе – химера навісна,
Яку я тут сонетами намарив…
Але як муза, ти мені дана.
Прошу тебе: в огромі свого чару
Світи мені, любове осяйна.
Магістрал
ХV
Світи мені, любове осяйна,
Весну життя даруй душі, Богине,
І музику, де плаче глибина,
Тонкого болю ронячи перлини.
Люблю тебе, небесна і земна,
У пречудову і похмуру днину,
Леліє сни чарівні таїна
У величавій горизонту сині!
Це – наслання з диявольських куліс,
Коли полуда очі закриває,
Омани серця непролазний ліс?..)
Веди вперед, за межі небокраю,
Імлу прониже ніжний сонця спис –
Його кохання світло окриляє.
27.08. – 16.10. 7522 р. (Від Трипілля) (2014)
Конча Озерна, Київщина – Київ.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію