ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
22:30
Тихо Янгол над церквою летів,
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
2024.03.28
22:29
Зачепила чимось дзеркало
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
2024.03.28
22:28
Господар взагалі собі я сам
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
2024.03.28
22:27
Прокинулися предки - в наші дні від жаху,
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
2024.03.28
22:25
Міріада світів у просторі Всесвіту
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
2024.03.28
22:24
Земні Ангели, небесні люди в небесах живете над нами…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
2024.03.28
22:22
Ночами цілий світ завмирає,
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
2024.03.28
22:21
Орки, ви не знищете українську націю, нашу країну,
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
2024.03.28
22:20
Розкинувся в небі Чумацький шлях,
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
2024.03.28
22:18
Весна прийшла після суворої зими,
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
2024.03.28
22:17
Хтось грав на струнах
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
2024.03.28
22:16
Глянула я на зоряне небо,
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
2024.03.28
22:14
Стою на сцені і не можу зрозуміти,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
2024.03.28
22:12
У густому лісі стоїть непорушна гора,
А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…
А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…
2024.03.28
22:11
Запах ароматний паски,
Та вишитий рушник з візерунками,
Фарбовані яйця в чашці,
А на додачу ще й узяти зі столу
Пляшку червоного вина -
Це атрибути світлого Великодня
Віряни несуть до церкви
Та вишитий рушник з візерунками,
Фарбовані яйця в чашці,
А на додачу ще й узяти зі столу
Пляшку червоного вина -
Це атрибути світлого Великодня
Віряни несуть до церкви
2024.03.28
22:09
Борітеся — поборете! Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава. І воля святая!
Борітеся — так! Не думайте про смерть,
горіть в огні єдиного бажання.
За вільну Україну.
Боріться - поборете! Ворог відступить і більше не ходитимуть ноги ворога по на
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Борітеся — так! Не думайте про смерть,
горіть в огні єдиного бажання.
За вільну Україну.
Боріться - поборете! Ворог відступить і більше не ходитимуть ноги ворога по на
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.03.28
2024.03.26
2024.03.26
2024.03.20
2024.03.18
2024.03.15
2024.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ярослав Чорногуз (1963) /
Вірші
Світло кохання (вінок сонетів)
Світи мені, любове осяйна,
О, кожна мить наповнена тобою,
Як небо, сонцем вигріте до дна,
Габою оповите голубою.
Натхнення нескінченна дивина –
Впиваюся поезії водою,
Мов келихом іскристого вина
І вродою твоєю молодою.
Затемнення світило зачорнить –
Ростить розлука біля скронь сивИни,
Як обірветься променева нить…
Але моє кохання не загине,
А піснею, зміцніле, задзвенить –
Весну життя даруй душі, Богине!
ІІ
Весну життя даруй, душі Богине…
Помрію тут, у райському саду –
Як тане твого серденька крижина,
І я з тобою стежкою іду…
Нам стелиться під ноги шовк осінній,
Хмарин жене рожевих череду
Вітрець легкий у чарівливім плині
Й жагу єднання будить молоду.
А ти пручаєшся несамовито:
- Я не твоя, - кричиш мені – жона,
Хоч не мегера, та й не Афродіта!
А хто ж ти? У спідниці – Сатана?!
О як в тобі кохання пробудити,
І музику, де плаче глибина?!
ІІІ
І музику, де плаче глибина,
Зривається акордами бурхливо,
І хвилями в душі моїй зрина,
І звуками спадає, наче злива.
І трепетом пронизує вона,
І щемом так тривожиться сміливо,
Хвилююча, лірично-чарівна,
Закоханого серця вічне диво.
Невже не бачиш – всесвіт весь – це ти?!
Краса небес і чорнота низинна,
І у твої незвідані світи
Мелодією ніжності я лину,
Відновлюючи спалені мости,
Тонкого болю ронячи перлини.
ІV
Тонкого болю ронячи перлини,
Сонети ці в гаях збираю десь,
Нанизую, неначе намистини,
(Співець кохання – в цьому я увесь!)
Вони сердечних ран моїх кровини,
Лілей корони між озерних плес,
Ти сяйво їх і стрункість тополину
Своїм легким промінням очудесь.
Невже мені наснилося, здалося,
Що прийде ще до нас обох весна?
І світле притулю до щік волосся,
Розквітне знову посмішка ясна
Краса небес – твоє дзвінкоголосся –
Люблю тебе, небесна і земна!
V
Люблю тебе, небесна і земна,
Твою любов до себе знову кличу –
У мріях, наяву, у диво-снах,
В поезії, як Данте – Беатріче.
І зустріч уявляється хмільна –
Палкі обійми, щастя на обличчях…
В моєму небі тільки ти одна –
Богиня світла, сяєвом велична.
…Приходить осінь у життя моє,
І відпливає літо швидкоплинно.
Сумна пора в коханні настає…
Його ж вогонь палає щохвилини,
Ним зігріваю серденько своє
У пречудову і похмуру днину.
VІ
У пречудову і похмуру днину
Мені, кохана, піснею дзвени,
Небесним щебетанням солов`їним,
Весною, влітку, взимку, восени.
Моя сирено, хочу безупину
Твій голос чути, звук його ясний
Хай чарами проміниться і лине,
Мов райська музика із далини.
Як Одіссей, між хвиль сумних мінору,
В які мій слух по вінця порина,
До тебе рвусь у голубінь простору…
Та розумію, то – лише мана,
В якій на радість, а бува й на горе
Леліє сни чарівні таїна.
VІІ
Леліє сни чарівні таїна,
Немов нектар Богів, п`ємо світанок…
І течія життя несе човна,
В якому я і ти, моя кохана.
Вгорнула нас рожева пелена,
Птахи співають тут безперестану,
Іскриться сонцем осінь запашна
І тихо у п`янких обіймах танем.
О дійсносте, благаю, не буди!
І не розбий ці мрії безневинні
Об навісних реалій холоди…
Обрядодій іще, ясна волхвине,
Відчутні вже зусиль твоїх плоди
У величавій горизонту сині.
VІІІ
У величавій горизонту сині
Пливе собі печальний журавель,
У теплий край з теренів батьківщини,
Комфорт і тихий затишок осель.
Немов Ікар, до твого сонця лине,
Тремтить, як струнами – віолончель,
І вірить у крило неопалиме,
Як в силу чар музичних – менестрель.
Наївносте дитяча, ну коли ти
Завважиш підступи, що чинить біс
Й не схочеш більш сама себе дурити?!
Чи не в Цірцеї хлів несе той віз?
Поглянь, ізнов полудою сповите
Це наслання з диявольських куліс.
ІХ
Це наслання з диявольських куліс,
Сотає кров із ніжності моєї,
Ізнову Чорнобог мене заніс
В омріяні захмарні емпіреї.
Як солодко. Щасливий, мов Паріс,
Лише в уяві цю ношу ідею,
Живу у світі, де немає сліз,
Тривай іще, кохання епопеє.
Вже й прозрівать не хочеться мені,
І я тихенько, пошепки благаю -
Хай не приходять знову дні сумні –
Я тішуся у цім несправжнім раю,
В обіймах у підступної брехні,
Коли полуда очі закриває.
Х
Коли полуда очі закриває,
Нічого ти не бачиш, лиш її
У ореолі світлого розмаю,
Де радістю дзюркочуть ручаї
У сонцем коронованому гаю…
Зникають раптом прикрощі твої,
Вона омріяна – мов зустрічає,
І щастя гімн співають солов`ї.
А чи душа реалій потребує,
Де запаху немає любих кіс,
І порожнеча, і життя це – всує,
Що котиться помалу під укіс…
Фантазії наркотик лиш рятує,
Омани серця непролазний ліс.
ХІ
Омани серця непролазний ліс –
Чого тут тільки не буває в ньому!
Куди уяви птах мене поніс? –
У замку заховався потайному.
Він у повітрі маревом завис,
У нім Орфей співає без утоми,
Гойдає муз на гіллі верболіз,
Літають ельфи і танцюють гноми.
Та тільки головою ти стріпнеш –
Ураз чарівне видиво зникає
І тануть обриси високих веж…
О Мріє, тільки у твоєму раю
Щасливий і наснажений живеш,
Веди вперед, за межі небокраю!
ХІІ
Веди вперед, за межі небокраю
Білесенькою хмаркою неси
Там, де веселка барви розгортає –
Сувої дивовижної краси.
Де все недобре і погане – скраю
Лиш плавиться і скапує в ліси.
Там зло у душах людських помирає
І входить сонце в них із небеси.
Чом на землі холодний вітер віє
І сум одвічний болем груди стис?
Бо зло ворушиться у серці змієм…
Летім до мрії у безкраю вись,
Вона очистить і журбу розсіє,
Імлу прониже ніжний сонця спис.
ХІІІ
Імлу прониже ніжний сонця спис -
Явися світові, любові сило.
Ось Лель обох над хмари вже возніс,
У леті розгорнув могутні крила.
Як обшир почуття твойого зріс –
Ти у собі образу задушила…
І щастя зазвучав нам вокаліз,
І пригорнулася до мене мила.
Ні, це не мрія, де зникає зло,
У цьому справді віще відчуття є!
Вже відступає ницого полон,
Приходить час краси, весни розмаю…
Чому ж те сяйво тьму перемогло?
Його кохання світло окриляє.
ХІV
Його кохання світло окриляє,
Подай же руку, королево снів,
І уночі, в короні зореграю
БілопромІнь в іскристім убранні.
Хай почуття велике, неокрає
Скрізь еманує із височини
І світ красою, щастям огортає
І нас теплом зігріє навесні.
Строптивице, промовиш: «Ми не пара,
Що це усе – химера навісна,
Яку я тут сонетами намарив…
Але як муза, ти мені дана.
Прошу тебе: в огромі свого чару
Світи мені, любове осяйна.
Магістрал
ХV
Світи мені, любове осяйна,
Весну життя даруй душі, Богине,
І музику, де плаче глибина,
Тонкого болю ронячи перлини.
Люблю тебе, небесна і земна,
У пречудову і похмуру днину,
Леліє сни чарівні таїна
У величавій горизонту сині!
Це – наслання з диявольських куліс,
Коли полуда очі закриває,
Омани серця непролазний ліс?..)
Веди вперед, за межі небокраю,
Імлу прониже ніжний сонця спис –
Його кохання світло окриляє.
27.08. – 16.10. 7522 р. (Від Трипілля) (2014)
Конча Озерна, Київщина – Київ.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Світло кохання (вінок сонетів)
… Дивіться, гляньте, мій то голос Ваш,
Як світиться він ніжно на світанні.
Я Вас люблю, як сіль свою – Сиваш,
Як ліс у грудні свій листок останній.
Микола Вінграновський
ІСвіти мені, любове осяйна,
О, кожна мить наповнена тобою,
Як небо, сонцем вигріте до дна,
Габою оповите голубою.
Натхнення нескінченна дивина –
Впиваюся поезії водою,
Мов келихом іскристого вина
І вродою твоєю молодою.
Затемнення світило зачорнить –
Ростить розлука біля скронь сивИни,
Як обірветься променева нить…
Але моє кохання не загине,
А піснею, зміцніле, задзвенить –
Весну життя даруй душі, Богине!
ІІ
Весну життя даруй, душі Богине…
Помрію тут, у райському саду –
Як тане твого серденька крижина,
І я з тобою стежкою іду…
Нам стелиться під ноги шовк осінній,
Хмарин жене рожевих череду
Вітрець легкий у чарівливім плині
Й жагу єднання будить молоду.
А ти пручаєшся несамовито:
- Я не твоя, - кричиш мені – жона,
Хоч не мегера, та й не Афродіта!
А хто ж ти? У спідниці – Сатана?!
О як в тобі кохання пробудити,
І музику, де плаче глибина?!
ІІІ
І музику, де плаче глибина,
Зривається акордами бурхливо,
І хвилями в душі моїй зрина,
І звуками спадає, наче злива.
І трепетом пронизує вона,
І щемом так тривожиться сміливо,
Хвилююча, лірично-чарівна,
Закоханого серця вічне диво.
Невже не бачиш – всесвіт весь – це ти?!
Краса небес і чорнота низинна,
І у твої незвідані світи
Мелодією ніжності я лину,
Відновлюючи спалені мости,
Тонкого болю ронячи перлини.
ІV
Тонкого болю ронячи перлини,
Сонети ці в гаях збираю десь,
Нанизую, неначе намистини,
(Співець кохання – в цьому я увесь!)
Вони сердечних ран моїх кровини,
Лілей корони між озерних плес,
Ти сяйво їх і стрункість тополину
Своїм легким промінням очудесь.
Невже мені наснилося, здалося,
Що прийде ще до нас обох весна?
І світле притулю до щік волосся,
Розквітне знову посмішка ясна
Краса небес – твоє дзвінкоголосся –
Люблю тебе, небесна і земна!
V
Люблю тебе, небесна і земна,
Твою любов до себе знову кличу –
У мріях, наяву, у диво-снах,
В поезії, як Данте – Беатріче.
І зустріч уявляється хмільна –
Палкі обійми, щастя на обличчях…
В моєму небі тільки ти одна –
Богиня світла, сяєвом велична.
…Приходить осінь у життя моє,
І відпливає літо швидкоплинно.
Сумна пора в коханні настає…
Його ж вогонь палає щохвилини,
Ним зігріваю серденько своє
У пречудову і похмуру днину.
VІ
У пречудову і похмуру днину
Мені, кохана, піснею дзвени,
Небесним щебетанням солов`їним,
Весною, влітку, взимку, восени.
Моя сирено, хочу безупину
Твій голос чути, звук його ясний
Хай чарами проміниться і лине,
Мов райська музика із далини.
Як Одіссей, між хвиль сумних мінору,
В які мій слух по вінця порина,
До тебе рвусь у голубінь простору…
Та розумію, то – лише мана,
В якій на радість, а бува й на горе
Леліє сни чарівні таїна.
VІІ
Леліє сни чарівні таїна,
Немов нектар Богів, п`ємо світанок…
І течія життя несе човна,
В якому я і ти, моя кохана.
Вгорнула нас рожева пелена,
Птахи співають тут безперестану,
Іскриться сонцем осінь запашна
І тихо у п`янких обіймах танем.
О дійсносте, благаю, не буди!
І не розбий ці мрії безневинні
Об навісних реалій холоди…
Обрядодій іще, ясна волхвине,
Відчутні вже зусиль твоїх плоди
У величавій горизонту сині.
VІІІ
У величавій горизонту сині
Пливе собі печальний журавель,
У теплий край з теренів батьківщини,
Комфорт і тихий затишок осель.
Немов Ікар, до твого сонця лине,
Тремтить, як струнами – віолончель,
І вірить у крило неопалиме,
Як в силу чар музичних – менестрель.
Наївносте дитяча, ну коли ти
Завважиш підступи, що чинить біс
Й не схочеш більш сама себе дурити?!
Чи не в Цірцеї хлів несе той віз?
Поглянь, ізнов полудою сповите
Це наслання з диявольських куліс.
ІХ
Це наслання з диявольських куліс,
Сотає кров із ніжності моєї,
Ізнову Чорнобог мене заніс
В омріяні захмарні емпіреї.
Як солодко. Щасливий, мов Паріс,
Лише в уяві цю ношу ідею,
Живу у світі, де немає сліз,
Тривай іще, кохання епопеє.
Вже й прозрівать не хочеться мені,
І я тихенько, пошепки благаю -
Хай не приходять знову дні сумні –
Я тішуся у цім несправжнім раю,
В обіймах у підступної брехні,
Коли полуда очі закриває.
Х
Коли полуда очі закриває,
Нічого ти не бачиш, лиш її
У ореолі світлого розмаю,
Де радістю дзюркочуть ручаї
У сонцем коронованому гаю…
Зникають раптом прикрощі твої,
Вона омріяна – мов зустрічає,
І щастя гімн співають солов`ї.
А чи душа реалій потребує,
Де запаху немає любих кіс,
І порожнеча, і життя це – всує,
Що котиться помалу під укіс…
Фантазії наркотик лиш рятує,
Омани серця непролазний ліс.
ХІ
Омани серця непролазний ліс –
Чого тут тільки не буває в ньому!
Куди уяви птах мене поніс? –
У замку заховався потайному.
Він у повітрі маревом завис,
У нім Орфей співає без утоми,
Гойдає муз на гіллі верболіз,
Літають ельфи і танцюють гноми.
Та тільки головою ти стріпнеш –
Ураз чарівне видиво зникає
І тануть обриси високих веж…
О Мріє, тільки у твоєму раю
Щасливий і наснажений живеш,
Веди вперед, за межі небокраю!
ХІІ
Веди вперед, за межі небокраю
Білесенькою хмаркою неси
Там, де веселка барви розгортає –
Сувої дивовижної краси.
Де все недобре і погане – скраю
Лиш плавиться і скапує в ліси.
Там зло у душах людських помирає
І входить сонце в них із небеси.
Чом на землі холодний вітер віє
І сум одвічний болем груди стис?
Бо зло ворушиться у серці змієм…
Летім до мрії у безкраю вись,
Вона очистить і журбу розсіє,
Імлу прониже ніжний сонця спис.
ХІІІ
Імлу прониже ніжний сонця спис -
Явися світові, любові сило.
Ось Лель обох над хмари вже возніс,
У леті розгорнув могутні крила.
Як обшир почуття твойого зріс –
Ти у собі образу задушила…
І щастя зазвучав нам вокаліз,
І пригорнулася до мене мила.
Ні, це не мрія, де зникає зло,
У цьому справді віще відчуття є!
Вже відступає ницого полон,
Приходить час краси, весни розмаю…
Чому ж те сяйво тьму перемогло?
Його кохання світло окриляє.
ХІV
Його кохання світло окриляє,
Подай же руку, королево снів,
І уночі, в короні зореграю
БілопромІнь в іскристім убранні.
Хай почуття велике, неокрає
Скрізь еманує із височини
І світ красою, щастям огортає
І нас теплом зігріє навесні.
Строптивице, промовиш: «Ми не пара,
Що це усе – химера навісна,
Яку я тут сонетами намарив…
Але як муза, ти мені дана.
Прошу тебе: в огромі свого чару
Світи мені, любове осяйна.
Магістрал
ХV
Світи мені, любове осяйна,
Весну життя даруй душі, Богине,
І музику, де плаче глибина,
Тонкого болю ронячи перлини.
Люблю тебе, небесна і земна,
У пречудову і похмуру днину,
Леліє сни чарівні таїна
У величавій горизонту сині!
Це – наслання з диявольських куліс,
Коли полуда очі закриває,
Омани серця непролазний ліс?..)
Веди вперед, за межі небокраю,
Імлу прониже ніжний сонця спис –
Його кохання світло окриляє.
27.08. – 16.10. 7522 р. (Від Трипілля) (2014)
Конча Озерна, Київщина – Київ.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію