Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.13
22:31
Професор дрімав
під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною
під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною
2026.03.13
21:53
Гуаш весни чарує спраглі очі,
Мов перший дотик лагідних долонь.
В твоїй душі займається вогонь.
Прибравши холод, йде тепло уроче.
Блакить небес, прозора та пророча
Впадає в плеса синіх ручаїв.
Проміння, наче золотий курсив
Мов перший дотик лагідних долонь.
В твоїй душі займається вогонь.
Прибравши холод, йде тепло уроче.
Блакить небес, прозора та пророча
Впадає в плеса синіх ручаїв.
Проміння, наче золотий курсив
2026.03.13
20:00
І
Немає з ким у спокої дожити
свої три літа на своїй землі...
ну як вас уму-розуму навчити,
помітні українські москалі
і не помітні інде посполиті?
Уперся рогом за своє корито
чужий по духу рід мій у селі.
Немає з ким у спокої дожити
свої три літа на своїй землі...
ну як вас уму-розуму навчити,
помітні українські москалі
і не помітні інде посполиті?
Уперся рогом за своє корито
чужий по духу рід мій у селі.
2026.03.13
19:57
За Росією, навіки втраченою,
Бо нова –тюрма ще гірша.
Рахманінов плаче в зарубіжжі,
На розраду слів уже нема.
Бо ж не тільки слово, а й музику
Душать в обіймах невігласи…
Бо Росія голодна й загнуздана,
І до смаку їй оди й оглушливі марші.
Бо нова –тюрма ще гірша.
Рахманінов плаче в зарубіжжі,
На розраду слів уже нема.
Бо ж не тільки слово, а й музику
Душать в обіймах невігласи…
Бо Росія голодна й загнуздана,
І до смаку їй оди й оглушливі марші.
2026.03.13
19:40
Хто ти, жінко? Яка ти, квітко?
Солод серця гірким полином...
Ой яка ж бо летка, лелітко...
Гай хіба ж то твоя провина,
що вродилась у мамки слічна,
крихту гойна? Усе полова...
Вроди - капка, та й та не вічна,
Солод серця гірким полином...
Ой яка ж бо летка, лелітко...
Гай хіба ж то твоя провина,
що вродилась у мамки слічна,
крихту гойна? Усе полова...
Вроди - капка, та й та не вічна,
2026.03.13
19:39
Поворожу на чистих сторінках
сліпучо білих - білим і на біло...
Зіллю свій жаль і все, що наболіло -
хай чистість та вбере і біль, і страх...
На білім болю пам'ять настою,
зіп'ю лиш раз і виллю, щоб забути...
Так розірву прокляття чорні пута,
сліпучо білих - білим і на біло...
Зіллю свій жаль і все, що наболіло -
хай чистість та вбере і біль, і страх...
На білім болю пам'ять настою,
зіп'ю лиш раз і виллю, щоб забути...
Так розірву прокляття чорні пута,
2026.03.13
11:42
Не віриться, що перше серпня
До нас навшпиньках підійшло,
Встромивши вістря прямо в серце,
Нахмуривши сумне чоло.
Воно прийшло, як піхотинець
Крізь огорожі та рови.
Воно пропхалось попідтинню
До нас навшпиньках підійшло,
Встромивши вістря прямо в серце,
Нахмуривши сумне чоло.
Воно прийшло, як піхотинець
Крізь огорожі та рови.
Воно пропхалось попідтинню
2026.03.13
11:36
Щоденно поїзди гудками плакали,
Коли везли вигнанців по землі,
Котра пахтіла кров'ю вурдалакові,
Що жадібно від галасу хмелів.
Хватав жінок, дітей, і люто бавився,
Незнаний звір залісенських боліт,
Гонимий і жадобою і заздрістю
Коли везли вигнанців по землі,
Котра пахтіла кров'ю вурдалакові,
Що жадібно від галасу хмелів.
Хватав жінок, дітей, і люто бавився,
Незнаний звір залісенських боліт,
Гонимий і жадобою і заздрістю
2026.03.13
05:57
Пересохли джерела натхнення
І озер задоволень нема, -
Маячить за плечима у мене
Без ніяких здобутків сума.
Повисає, мов прапор поразки,
Мов безсилля і слабкості знак, -
Мов закінчення доброї казки,
Яке щойно дошкрябав сяк-так...
І озер задоволень нема, -
Маячить за плечима у мене
Без ніяких здобутків сума.
Повисає, мов прапор поразки,
Мов безсилля і слабкості знак, -
Мов закінчення доброї казки,
Яке щойно дошкрябав сяк-так...
2026.03.13
05:08
Осипався із підборіддя мій грим
Занурю печалі у віскі & джин
Приборкувач занапастив свій батіг
І леви замовкли і тигри притихли
Ла-ла-ла-ла-ла-ла-ей
О вип’єм усі адже клоун помер
Занурю печалі у віскі & джин
Приборкувач занапастив свій батіг
І леви замовкли і тигри притихли
Ла-ла-ла-ла-ла-ла-ей
О вип’єм усі адже клоун помер
2026.03.12
23:33
Зимова соната лунає красиво,
Сніжинки легенькі пошиють серпанок.
Казкова новела лягає курсивом -
Краплинки надії прикрасять світанок.
Октави небесні співають блакиттю,
Стражденні рядочки запахли зимою.
Ласкаво засяють минулі століття,
Сніжинки легенькі пошиють серпанок.
Казкова новела лягає курсивом -
Краплинки надії прикрасять світанок.
Октави небесні співають блакиттю,
Стражденні рядочки запахли зимою.
Ласкаво засяють минулі століття,
2026.03.12
22:48
Себе, коханого, люби,
Люби шалено й емоційно.
Ти найдорожчий і безцінний
Серед безликої юрби.
Себе, коханого, люби,
Не припиняй ні на хвилину,
Нехай думки до себе линуть
Люби шалено й емоційно.
Ти найдорожчий і безцінний
Серед безликої юрби.
Себе, коханого, люби,
Не припиняй ні на хвилину,
Нехай думки до себе линуть
2026.03.12
17:24
У часи, як в Україні ще чумакували.
Ішли валки чумацькії по Дикому полю,
Випробовували часто мінливую долю,
Бо усякі небезпеки на них там чигали.
Хижаки та ще, не дай Бог, степові пожежі,
Від яких порятуватись було неможливо.
Чи то в балці налетить
Ішли валки чумацькії по Дикому полю,
Випробовували часто мінливую долю,
Бо усякі небезпеки на них там чигали.
Хижаки та ще, не дай Бог, степові пожежі,
Від яких порятуватись було неможливо.
Чи то в балці налетить
2026.03.12
17:01
І
Знищує совкове покоління
бог війни, але цупке коріння
пріє – не пани, і не раби,
а розтерте жорнами судьби
і не пересіяне насіння
під орала іншої доби.
Ера воєн вирушає далі,
Знищує совкове покоління
бог війни, але цупке коріння
пріє – не пани, і не раби,
а розтерте жорнами судьби
і не пересіяне насіння
під орала іншої доби.
Ера воєн вирушає далі,
2026.03.12
15:16
Я чув, що скоро весняна відлига
Розтопить лід прозоро-кришталевий...
І дійсно! Тануть вже баби зі снігу...
Та серед них немає королеви.
Усупереч весні у серці зимно.
Куди не подивлюсь - нема нікого.
О, руйнівна фантазіє нестримна!
Розтопить лід прозоро-кришталевий...
І дійсно! Тануть вже баби зі снігу...
Та серед них немає королеви.
Усупереч весні у серці зимно.
Куди не подивлюсь - нема нікого.
О, руйнівна фантазіє нестримна!
2026.03.12
11:36
Зло, не покаране належне за життя,
Спроможне мстити навіть з того світу.
В далекому минулім Ірод,
В нашу епоху біснуватий Гітлер
Керує помислами всіма із того світу
Пройдисвітів сьогоднішніх безпросвітних,
Готових на будь-яке зло, навіть на яде
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Спроможне мстити навіть з того світу.
В далекому минулім Ірод,
В нашу епоху біснуватий Гітлер
Керує помислами всіма із того світу
Пройдисвітів сьогоднішніх безпросвітних,
Готових на будь-яке зло, навіть на яде
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Радченко Рудий Гриб Рудольф (2001) /
Проза
"...Живий"
Вона швидко минула три прилавки, ніби й не помітивши їх; хтось кричав "Свіжі квіти! Купуйте квіти!".
Жінка сіпнулась на цьому слові. Вона глипнула на прилавки навколо і зупинилась серед розжареного ринку...
Її очі були схожі на два озера, що пересихали, бо дощило так часто, що здається сама жінка збилась з ліку.
Дощило й справді довго і часто в цьому місті.
Вчора ось, майже весь день. А вночі закінчилось.
Мало пекти, прийнанні, ще дні два; як і перед кожним дощем в цьому місті.
Все швидко висохло на такій спеці, і вже здіймались перші клуби пилу.
І серед клубів пилу стояла вона.
Така виснажена від дощів і сонця водночас. Їй набридла, здавалось, взагалі погода.
Вона стояла, а повз неї проносилось життя. Проносились так швидко, що перетворилось на суцільну лінію світла. Ніби вона стояла серед автостради і притискала до грудей шкіряного пальто, що носилось ще з давніх-давен, маленькі черевички.
І не було зрозуміло, чи світ зупинився, чи вона так швидко в ньому несеться...
Вона сіпнулась на голос, і подивилась на продавця квітів, що зазивав до себе, а затим на його прилавок. Там стояли червоні айстри, чимось схожі на гвоздички.
І враз її очі стали ніби більшими і округлішими; а через хвилину, несподівано для всіх, пішов дощ.
Залопотіло по стріхах; швидко і нетерпляче залопотіло ногами по бруківці.
Всі ховались хто куди; люди весело бігли, говорячи про щось між собою.
Продавці суєтились з товаром. Покупці стояли під навісами, які невстиг ще майже ніхто зібрати.
Люди, що стояли під брезентами, сміялись, говорили і жартували, здається ніби зовсім забувши про всіх і все, що відбувається на вулиці...
А жінка мовчки зрушила з місця до свого торгівельного, згорбившись, ніби похнюпившись, і сильніше притисши черевички до грудей.
По її щоці збігала дощова вода, позаяк капюшону не було і дощ падав їй на голову.
Зрештую, вона дійшла до торгівельного місця і почала розкладати свій невеликий крам на бетонний прилавок— вона поставила маленькі, дитячі черевички; три медалі "за мужність і відвагу", і майже нові берці.
Все було готово, стояло рівно на її прилавку.
І берці— невеликого розміру,— здається, молодого солдата, тримали під собою шматок паперу, щоб не злетів.
На ньому було виведено зеленими літерами: "продаються дитячі черевички. Неношені."
Збоку від її прилавку сидів чоловік.
Сидів на стільці, і читав газету.
Це був власник сусіднього місця. В ньому йшлось про загинувших на далекому сході. Йшлося про бравих хлопців і співчуття їх загибелі. Йшлося про якісь три ордени...
Жінка глипнула на газету. Вірніше на другу її шпальту, де це і було написано.
А затим повільно взяла берці— бережно і ніжно... І витрусила з них пісок до долу. А затим посміхнулась.
Дощити перестало. По стріхам забігали сонячні проміння. Розвиднилось швидко і сонце, що стояло високо в небі, передвіщало довгий і променистий день, повний тепла.
В кінці статті про "героїв з близького сходу" писалось: "лавреат трьох медалей був знайдений і після успішної виконаної бойової операції повернеться додому".
Було сонячно але вітряно. Жінка жила недалеко, в зелених насадженнях, нагорі. Там було вітру найбільше.
І звідкись там, здалеку— коли жінка, не говорячи ніслова, піднімалась на гору, шарпнув поток східного відру.
Він був настільки сильний, що між листям почувся протяжний свист.
А в ньому почулось "...живий".
***
А затим почався дощ, що залив з новою силою. Але він був короткий. Зовсім вже короткий.
І сліпий.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"...Живий"
Вона швидко минула три прилавки, ніби й не помітивши їх; хтось кричав "Свіжі квіти! Купуйте квіти!".
Жінка сіпнулась на цьому слові. Вона глипнула на прилавки навколо і зупинилась серед розжареного ринку...
Її очі були схожі на два озера, що пересихали, бо дощило так часто, що здається сама жінка збилась з ліку.
Дощило й справді довго і часто в цьому місті.
Вчора ось, майже весь день. А вночі закінчилось.
Мало пекти, прийнанні, ще дні два; як і перед кожним дощем в цьому місті.
Все швидко висохло на такій спеці, і вже здіймались перші клуби пилу.
І серед клубів пилу стояла вона.
Така виснажена від дощів і сонця водночас. Їй набридла, здавалось, взагалі погода.
Вона стояла, а повз неї проносилось життя. Проносились так швидко, що перетворилось на суцільну лінію світла. Ніби вона стояла серед автостради і притискала до грудей шкіряного пальто, що носилось ще з давніх-давен, маленькі черевички.
І не було зрозуміло, чи світ зупинився, чи вона так швидко в ньому несеться...
Вона сіпнулась на голос, і подивилась на продавця квітів, що зазивав до себе, а затим на його прилавок. Там стояли червоні айстри, чимось схожі на гвоздички.
І враз її очі стали ніби більшими і округлішими; а через хвилину, несподівано для всіх, пішов дощ.
Залопотіло по стріхах; швидко і нетерпляче залопотіло ногами по бруківці.
Всі ховались хто куди; люди весело бігли, говорячи про щось між собою.
Продавці суєтились з товаром. Покупці стояли під навісами, які невстиг ще майже ніхто зібрати.
Люди, що стояли під брезентами, сміялись, говорили і жартували, здається ніби зовсім забувши про всіх і все, що відбувається на вулиці...
А жінка мовчки зрушила з місця до свого торгівельного, згорбившись, ніби похнюпившись, і сильніше притисши черевички до грудей.
По її щоці збігала дощова вода, позаяк капюшону не було і дощ падав їй на голову.
Зрештую, вона дійшла до торгівельного місця і почала розкладати свій невеликий крам на бетонний прилавок— вона поставила маленькі, дитячі черевички; три медалі "за мужність і відвагу", і майже нові берці.
Все було готово, стояло рівно на її прилавку.
І берці— невеликого розміру,— здається, молодого солдата, тримали під собою шматок паперу, щоб не злетів.
На ньому було виведено зеленими літерами: "продаються дитячі черевички. Неношені."
Збоку від її прилавку сидів чоловік.
Сидів на стільці, і читав газету.
Це був власник сусіднього місця. В ньому йшлось про загинувших на далекому сході. Йшлося про бравих хлопців і співчуття їх загибелі. Йшлося про якісь три ордени...
Жінка глипнула на газету. Вірніше на другу її шпальту, де це і було написано.
А затим повільно взяла берці— бережно і ніжно... І витрусила з них пісок до долу. А затим посміхнулась.
Дощити перестало. По стріхам забігали сонячні проміння. Розвиднилось швидко і сонце, що стояло високо в небі, передвіщало довгий і променистий день, повний тепла.
В кінці статті про "героїв з близького сходу" писалось: "лавреат трьох медалей був знайдений і після успішної виконаної бойової операції повернеться додому".
Було сонячно але вітряно. Жінка жила недалеко, в зелених насадженнях, нагорі. Там було вітру найбільше.
І звідкись там, здалеку— коли жінка, не говорячи ніслова, піднімалась на гору, шарпнув поток східного відру.
Він був настільки сильний, що між листям почувся протяжний свист.
А в ньому почулось "...живий".
***
А затим почався дощ, що залив з новою силою. Але він був короткий. Зовсім вже короткий.
І сліпий.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
