
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.12
12:38
Нехай мене Зоська про вірш не просить,
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві квіт
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві квіт
2025.07.12
10:12
Якось незрозуміло…
Ось він ще зовсім маленький хлопчик. Утім, відчуває себе центром Всесвіту, навколо якого обертаються тато, мама, бабуся і навіть пухнастий песик Віскі…
Вони живуть у сивому будинку в самісінькому центрі чарівного міста.
Оточують його
2025.07.12
09:50
річний український воїн Костянтин втратив на війні обидві ноги…
Але саме там знайшов своє кохання - Ірину.
Миру і любові молодому подружжю!
Війна - це свіжі хрести,
це сльози, біль і руїни…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.
Але саме там знайшов своє кохання - Ірину.
Миру і любові молодому подружжю!
Війна - це свіжі хрести,
це сльози, біль і руїни…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.
2025.07.12
07:39
В Парижі люди слухають Бізе,
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене вже давно інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".
Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене вже давно інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".
Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:
2025.07.12
05:15
Хоч задум розумом відхилений
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.
2025.07.11
21:58
Він писав сценарії для тупих серіалів,
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат
2025.07.11
18:19
Ти наступила, як наступає на крила метелика вітер.
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз
сад розібрався, він вивчив
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз
сад розібрався, він вивчив
2025.07.11
06:20
Прохолодні туманності
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.
2025.07.11
05:53
Метушня й штовхання ліктем
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину
В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину
В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп
2025.07.11
00:03
Кожне світило вважає, що світ має обертатися довкола нього.
Де ванька напаскудив – там і «русскій дух».
Велика брехня – спосіб реалізації великої політики.
Ті, що не зупинили зло, так само за нього відповідальні.
Велич у спадок не передається,
2025.07.10
21:40
Опадає цвіт безнадійно,
Опадає цвіт, як любов.
Опадає цвіт, як події,
Що хитають твердині основ.
Опадає цвіт прямо в серце
І кривавий лишає слід.
Поцілунком цвіт озоветься,
Опадає цвіт, як любов.
Опадає цвіт, як події,
Що хитають твердині основ.
Опадає цвіт прямо в серце
І кривавий лишає слід.
Поцілунком цвіт озоветься,
2025.07.10
14:10
Стара Планина – лісом криті гори,
лунає мило поряд… саксофон.
До горизонту тепле, синє море
і раптом – голос скрипки їм у тон!
Легенький вітер пестить сосен віти,
метелики вальсують поміж крон…
У розпалі гаряче мирне літо,
лунає мило поряд… саксофон.
До горизонту тепле, синє море
і раптом – голос скрипки їм у тон!
Легенький вітер пестить сосен віти,
метелики вальсують поміж крон…
У розпалі гаряче мирне літо,
2025.07.10
13:42
Мені уже двічі по віку Христа,
то що я від інших ще хочу?
Пора вже туди, де зоря золота
завершує долю пророчу.
Де Бог заколисує тишу небес
утомленим сонцем в зеніті,
де праведний порох в час тління воскрес
то що я від інших ще хочу?
Пора вже туди, де зоря золота
завершує долю пророчу.
Де Бог заколисує тишу небес
утомленим сонцем в зеніті,
де праведний порох в час тління воскрес
2025.07.10
08:11
Кришталем іскряться зорі
І холоне літня ніч, -
Десь, невидимо для зору,
Підвиває хижий сич.
Тишу різко ріже сплеском
На ставку, мабуть, карась, -
Від водойми безшелесно
Потяглася тінь якась.
І холоне літня ніч, -
Десь, невидимо для зору,
Підвиває хижий сич.
Тишу різко ріже сплеском
На ставку, мабуть, карась, -
Від водойми безшелесно
Потяглася тінь якась.
2025.07.09
22:40
Я хочу заплутатись у твоєму волоссі,
немов у ліанах,
я хочу крізь нього пізнати
сутність світу.
Твоє волосся - як джунглі
із несходимими шляхами.
У ньому так легко заплутатись
і неможливо вибратися.
немов у ліанах,
я хочу крізь нього пізнати
сутність світу.
Твоє волосся - як джунглі
із несходимими шляхами.
У ньому так легко заплутатись
і неможливо вибратися.
2025.07.09
12:20
Куди ведеш, дорого чарівна?
Де хмари - міст - між берегами лісу.
Чи до Олімпу здійметься вона?
Чи заведе в смурні обійми біса?
Не відаю, та знаю - поруч ти.
Це -- божевільно серце окриляє.
Бо є іще увись куди рости,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Де хмари - міст - між берегами лісу.
Чи до Олімпу здійметься вона?
Чи заведе в смурні обійми біса?
Не відаю, та знаю - поруч ти.
Це -- божевільно серце окриляє.
Бо є іще увись куди рости,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Радченко Рудий Гриб Рудольф (2001) /
Проза
"...Живий"
Вона швидко минула три прилавки, ніби й не помітивши їх; хтось кричав "Свіжі квіти! Купуйте квіти!".
Жінка сіпнулась на цьому слові. Вона глипнула на прилавки навколо і зупинилась серед розжареного ринку...
Її очі були схожі на два озера, що пересихали, бо дощило так часто, що здається сама жінка збилась з ліку.
Дощило й справді довго і часто в цьому місті.
Вчора ось, майже весь день. А вночі закінчилось.
Мало пекти, прийнанні, ще дні два; як і перед кожним дощем в цьому місті.
Все швидко висохло на такій спеці, і вже здіймались перші клуби пилу.
І серед клубів пилу стояла вона.
Така виснажена від дощів і сонця водночас. Їй набридла, здавалось, взагалі погода.
Вона стояла, а повз неї проносилось життя. Проносились так швидко, що перетворилось на суцільну лінію світла. Ніби вона стояла серед автостради і притискала до грудей шкіряного пальто, що носилось ще з давніх-давен, маленькі черевички.
І не було зрозуміло, чи світ зупинився, чи вона так швидко в ньому несеться...
Вона сіпнулась на голос, і подивилась на продавця квітів, що зазивав до себе, а затим на його прилавок. Там стояли червоні айстри, чимось схожі на гвоздички.
І враз її очі стали ніби більшими і округлішими; а через хвилину, несподівано для всіх, пішов дощ.
Залопотіло по стріхах; швидко і нетерпляче залопотіло ногами по бруківці.
Всі ховались хто куди; люди весело бігли, говорячи про щось між собою.
Продавці суєтились з товаром. Покупці стояли під навісами, які невстиг ще майже ніхто зібрати.
Люди, що стояли під брезентами, сміялись, говорили і жартували, здається ніби зовсім забувши про всіх і все, що відбувається на вулиці...
А жінка мовчки зрушила з місця до свого торгівельного, згорбившись, ніби похнюпившись, і сильніше притисши черевички до грудей.
По її щоці збігала дощова вода, позаяк капюшону не було і дощ падав їй на голову.
Зрештую, вона дійшла до торгівельного місця і почала розкладати свій невеликий крам на бетонний прилавок— вона поставила маленькі, дитячі черевички; три медалі "за мужність і відвагу", і майже нові берці.
Все було готово, стояло рівно на її прилавку.
І берці— невеликого розміру,— здається, молодого солдата, тримали під собою шматок паперу, щоб не злетів.
На ньому було виведено зеленими літерами: "продаються дитячі черевички. Неношені."
Збоку від її прилавку сидів чоловік.
Сидів на стільці, і читав газету.
Це був власник сусіднього місця. В ньому йшлось про загинувших на далекому сході. Йшлося про бравих хлопців і співчуття їх загибелі. Йшлося про якісь три ордени...
Жінка глипнула на газету. Вірніше на другу її шпальту, де це і було написано.
А затим повільно взяла берці— бережно і ніжно... І витрусила з них пісок до долу. А затим посміхнулась.
Дощити перестало. По стріхам забігали сонячні проміння. Розвиднилось швидко і сонце, що стояло високо в небі, передвіщало довгий і променистий день, повний тепла.
В кінці статті про "героїв з близького сходу" писалось: "лавреат трьох медалей був знайдений і після успішної виконаної бойової операції повернеться додому".
Було сонячно але вітряно. Жінка жила недалеко, в зелених насадженнях, нагорі. Там було вітру найбільше.
І звідкись там, здалеку— коли жінка, не говорячи ніслова, піднімалась на гору, шарпнув поток східного відру.
Він був настільки сильний, що між листям почувся протяжний свист.
А в ньому почулось "...живий".
***
А затим почався дощ, що залив з новою силою. Але він був короткий. Зовсім вже короткий.
І сліпий.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"...Живий"
Вона швидко минула три прилавки, ніби й не помітивши їх; хтось кричав "Свіжі квіти! Купуйте квіти!".
Жінка сіпнулась на цьому слові. Вона глипнула на прилавки навколо і зупинилась серед розжареного ринку...
Її очі були схожі на два озера, що пересихали, бо дощило так часто, що здається сама жінка збилась з ліку.
Дощило й справді довго і часто в цьому місті.
Вчора ось, майже весь день. А вночі закінчилось.
Мало пекти, прийнанні, ще дні два; як і перед кожним дощем в цьому місті.
Все швидко висохло на такій спеці, і вже здіймались перші клуби пилу.
І серед клубів пилу стояла вона.
Така виснажена від дощів і сонця водночас. Їй набридла, здавалось, взагалі погода.
Вона стояла, а повз неї проносилось життя. Проносились так швидко, що перетворилось на суцільну лінію світла. Ніби вона стояла серед автостради і притискала до грудей шкіряного пальто, що носилось ще з давніх-давен, маленькі черевички.
І не було зрозуміло, чи світ зупинився, чи вона так швидко в ньому несеться...
Вона сіпнулась на голос, і подивилась на продавця квітів, що зазивав до себе, а затим на його прилавок. Там стояли червоні айстри, чимось схожі на гвоздички.
І враз її очі стали ніби більшими і округлішими; а через хвилину, несподівано для всіх, пішов дощ.
Залопотіло по стріхах; швидко і нетерпляче залопотіло ногами по бруківці.
Всі ховались хто куди; люди весело бігли, говорячи про щось між собою.
Продавці суєтились з товаром. Покупці стояли під навісами, які невстиг ще майже ніхто зібрати.
Люди, що стояли під брезентами, сміялись, говорили і жартували, здається ніби зовсім забувши про всіх і все, що відбувається на вулиці...
А жінка мовчки зрушила з місця до свого торгівельного, згорбившись, ніби похнюпившись, і сильніше притисши черевички до грудей.
По її щоці збігала дощова вода, позаяк капюшону не було і дощ падав їй на голову.
Зрештую, вона дійшла до торгівельного місця і почала розкладати свій невеликий крам на бетонний прилавок— вона поставила маленькі, дитячі черевички; три медалі "за мужність і відвагу", і майже нові берці.
Все було готово, стояло рівно на її прилавку.
І берці— невеликого розміру,— здається, молодого солдата, тримали під собою шматок паперу, щоб не злетів.
На ньому було виведено зеленими літерами: "продаються дитячі черевички. Неношені."
Збоку від її прилавку сидів чоловік.
Сидів на стільці, і читав газету.
Це був власник сусіднього місця. В ньому йшлось про загинувших на далекому сході. Йшлося про бравих хлопців і співчуття їх загибелі. Йшлося про якісь три ордени...
Жінка глипнула на газету. Вірніше на другу її шпальту, де це і було написано.
А затим повільно взяла берці— бережно і ніжно... І витрусила з них пісок до долу. А затим посміхнулась.
Дощити перестало. По стріхам забігали сонячні проміння. Розвиднилось швидко і сонце, що стояло високо в небі, передвіщало довгий і променистий день, повний тепла.
В кінці статті про "героїв з близького сходу" писалось: "лавреат трьох медалей був знайдений і після успішної виконаної бойової операції повернеться додому".
Було сонячно але вітряно. Жінка жила недалеко, в зелених насадженнях, нагорі. Там було вітру найбільше.
І звідкись там, здалеку— коли жінка, не говорячи ніслова, піднімалась на гору, шарпнув поток східного відру.
Він був настільки сильний, що між листям почувся протяжний свист.
А в ньому почулось "...живий".
***
А затим почався дощ, що залив з новою силою. Але він був короткий. Зовсім вже короткий.
І сліпий.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію