Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.12
07:24
Тишком-нишком
Лізе мишка
До куточка,
Де шматочків
Кілька шкірки
Вже до нірки
Притягнула
Ця товстуля,
Лізе мишка
До куточка,
Де шматочків
Кілька шкірки
Вже до нірки
Притягнула
Ця товстуля,
2026.03.12
01:36
Вимкну світло і звуки, хай зникне поволі усе навкруги,
І залишу цей світ за порогом, щоб спокій цілющий послухати.
Хай розчиняться в темряві й тиші старі та забуті гріхи,
Що навряд чи у крику та галасі будуть смиренно спокутані.
Мені б тиші ковток,
І залишу цей світ за порогом, щоб спокій цілющий послухати.
Хай розчиняться в темряві й тиші старі та забуті гріхи,
Що навряд чи у крику та галасі будуть смиренно спокутані.
Мені б тиші ковток,
2026.03.11
22:40
Дощ, що падав щоп’ятниці
(Згори вниз, з хмар в океан)
Нагадував пілігримам пізнання
Тендітного юнака-елліна
(О, Патрокле, ти горезнавець!)
З того часу
Як ведмедиці стали зорезнавцями,
Як птахи навчились кричати
(Згори вниз, з хмар в океан)
Нагадував пілігримам пізнання
Тендітного юнака-елліна
(О, Патрокле, ти горезнавець!)
З того часу
Як ведмедиці стали зорезнавцями,
Як птахи навчились кричати
2026.03.11
17:44
Будівничі готичної вежі
Задивлялися в Небо:
А може там провесінь?
Хотіли летіти
(Як ластівки)
Але Небо було камінним
(Бо сповнилося мовчанням –
Лиховісним,
Задивлялися в Небо:
А може там провесінь?
Хотіли летіти
(Як ластівки)
Але Небо було камінним
(Бо сповнилося мовчанням –
Лиховісним,
2026.03.11
15:49
Вони настільки маленькі,
що їх не бачать і топчуть.
Але настільки розумні,
що виростати не хочуть…
І ми вже настільки виросли,
що нас вони не помічають.
Від нашої сили гинучи,
якісь НЛО вивчають…
що їх не бачать і топчуть.
Але настільки розумні,
що виростати не хочуть…
І ми вже настільки виросли,
що нас вони не помічають.
Від нашої сили гинучи,
якісь НЛО вивчають…
2026.03.11
14:04
У моїм сні бабусині груші, сливи і вишні,
Квітник, де всміхаються сонцю жоржини розкішні,
Ранкова роса і яблука жовті, червоні,
Що трохи замерзли і просяться в теплі долоні.
Метелики, джміль і гамак у саду, та сестричка —
В її рученятах червоні пахуч
Квітник, де всміхаються сонцю жоржини розкішні,
Ранкова роса і яблука жовті, червоні,
Що трохи замерзли і просяться в теплі долоні.
Метелики, джміль і гамак у саду, та сестричка —
В її рученятах червоні пахуч
2026.03.11
12:15
був одводив її до вокзалу
ніс валізу замість неї
та й одводив її до вокзалу
ніс валізу замість неї
що казати про що казати
моє кохання невзаємне ~
поки поїзд не прибув я
ніс валізу замість неї
та й одводив її до вокзалу
ніс валізу замість неї
що казати про що казати
моє кохання невзаємне ~
поки поїзд не прибув я
2026.03.11
10:47
Як би я хотів відродити книжку,
яку так необачно спалив.
Я хотів би
воскресити її думки,
її фрази,
ніби коштовне каміння духу.
Ця книжка була
великим раритетом,
яку так необачно спалив.
Я хотів би
воскресити її думки,
її фрази,
ніби коштовне каміння духу.
Ця книжка була
великим раритетом,
2026.03.10
20:45
І
Ще не перекликаються сичі
і треті півні соло не співають,
а я додому думкою літаю
за журавлями заднім у ключі,
коли пропащу душу уночі
охопить туга і не відпускає.
Ще не перекликаються сичі
і треті півні соло не співають,
а я додому думкою літаю
за журавлями заднім у ключі,
коли пропащу душу уночі
охопить туга і не відпускає.
2026.03.10
18:53
А я люблю вусатого Тараса
В кожусі, шапці, вишиванці теж.
Це - образ цільний, нації окраса,
І сила духу, величі без меж.
Ніколи він не був старезним дідом,
Це -- просто виплід збочених уяв.
На себе взяв усі народу біди,
В кожусі, шапці, вишиванці теж.
Це - образ цільний, нації окраса,
І сила духу, величі без меж.
Ніколи він не був старезним дідом,
Це -- просто виплід збочених уяв.
На себе взяв усі народу біди,
2026.03.10
13:03
Дивує березень хурмою…
Підмерзла. Наче вже й весна.
Сьогодні восьме, ти зі мною
І я не той, і ти не та…
Сидиш навпроти у мовчанні,
А я з мовчанки в пам’ять зліг.
Щось є у цім протистоянні…
Чому на восьме? Видно збіг.
Підмерзла. Наче вже й весна.
Сьогодні восьме, ти зі мною
І я не той, і ти не та…
Сидиш навпроти у мовчанні,
А я з мовчанки в пам’ять зліг.
Щось є у цім протистоянні…
Чому на восьме? Видно збіг.
2026.03.10
11:25
Заздрю Вам, Блаженний Феофілакте,
І часу, в якому Ви жили:
Сьогодні не частина, а все небо
Перетворилося на пекло,
І людина не може захисток знайти,
Аби спокійно за Божим заповітом
Квітчати Землю і багатства множить,
І розум, даний Всевишнім на пр
І часу, в якому Ви жили:
Сьогодні не частина, а все небо
Перетворилося на пекло,
І людина не може захисток знайти,
Аби спокійно за Божим заповітом
Квітчати Землю і багатства множить,
І розум, даний Всевишнім на пр
2026.03.10
10:51
Не буде яблук споважнілих,
Не буде вже дарів небес.
Ночей не буде спорожнілих,
Де вітер від краси воскрес.
Стихійне лихо нас накрило,
Як неба замисел лихий,
У таємниці потопило,
Не буде вже дарів небес.
Ночей не буде спорожнілих,
Де вітер від краси воскрес.
Стихійне лихо нас накрило,
Як неба замисел лихий,
У таємниці потопило,
2026.03.10
06:15
Весна несе не лиш турботи,
Є й задоволень аж надмір, -
Уже в саду кипить робота
І впорядковується двір.
Минає млявість безнастанна,
Коли біліє довго день, -
Весна-красна, як горда панна,
На чистоту й порядок жде.
Є й задоволень аж надмір, -
Уже в саду кипить робота
І впорядковується двір.
Минає млявість безнастанна,
Коли біліє довго день, -
Весна-красна, як горда панна,
На чистоту й порядок жде.
2026.03.09
22:56
Закоханими у себе бувають не лише політики.
Люби себе і хай тебе ревнують.
Якщо любов нерозділена, розділи її із собою.
Люби себе та не залюблюй.
У любові до себе, коханого, він позбувся усіх конкурентів.
Багато любові в одному тілі виявило
2026.03.09
22:03
Садки вишневі рідної Вкраїни
Такі прозорі, росяні, сумні.
А очі! очі! – ночі горобині...
Тому так завжди хочеться мені
Вдивлятись довше в їх тривожну вроду,
Яку тримає на одній нозі
Лелека, що живе побіля броду,
Й Чумацький Шлях, д
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Такі прозорі, росяні, сумні.
А очі! очі! – ночі горобині...
Тому так завжди хочеться мені
Вдивлятись довше в їх тривожну вроду,
Яку тримає на одній нозі
Лелека, що живе побіля броду,
Й Чумацький Шлях, д
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Радченко Рудий Гриб Рудольф (2001) /
Проза
"...Живий"
Вона швидко минула три прилавки, ніби й не помітивши їх; хтось кричав "Свіжі квіти! Купуйте квіти!".
Жінка сіпнулась на цьому слові. Вона глипнула на прилавки навколо і зупинилась серед розжареного ринку...
Її очі були схожі на два озера, що пересихали, бо дощило так часто, що здається сама жінка збилась з ліку.
Дощило й справді довго і часто в цьому місті.
Вчора ось, майже весь день. А вночі закінчилось.
Мало пекти, прийнанні, ще дні два; як і перед кожним дощем в цьому місті.
Все швидко висохло на такій спеці, і вже здіймались перші клуби пилу.
І серед клубів пилу стояла вона.
Така виснажена від дощів і сонця водночас. Їй набридла, здавалось, взагалі погода.
Вона стояла, а повз неї проносилось життя. Проносились так швидко, що перетворилось на суцільну лінію світла. Ніби вона стояла серед автостради і притискала до грудей шкіряного пальто, що носилось ще з давніх-давен, маленькі черевички.
І не було зрозуміло, чи світ зупинився, чи вона так швидко в ньому несеться...
Вона сіпнулась на голос, і подивилась на продавця квітів, що зазивав до себе, а затим на його прилавок. Там стояли червоні айстри, чимось схожі на гвоздички.
І враз її очі стали ніби більшими і округлішими; а через хвилину, несподівано для всіх, пішов дощ.
Залопотіло по стріхах; швидко і нетерпляче залопотіло ногами по бруківці.
Всі ховались хто куди; люди весело бігли, говорячи про щось між собою.
Продавці суєтились з товаром. Покупці стояли під навісами, які невстиг ще майже ніхто зібрати.
Люди, що стояли під брезентами, сміялись, говорили і жартували, здається ніби зовсім забувши про всіх і все, що відбувається на вулиці...
А жінка мовчки зрушила з місця до свого торгівельного, згорбившись, ніби похнюпившись, і сильніше притисши черевички до грудей.
По її щоці збігала дощова вода, позаяк капюшону не було і дощ падав їй на голову.
Зрештую, вона дійшла до торгівельного місця і почала розкладати свій невеликий крам на бетонний прилавок— вона поставила маленькі, дитячі черевички; три медалі "за мужність і відвагу", і майже нові берці.
Все було готово, стояло рівно на її прилавку.
І берці— невеликого розміру,— здається, молодого солдата, тримали під собою шматок паперу, щоб не злетів.
На ньому було виведено зеленими літерами: "продаються дитячі черевички. Неношені."
Збоку від її прилавку сидів чоловік.
Сидів на стільці, і читав газету.
Це був власник сусіднього місця. В ньому йшлось про загинувших на далекому сході. Йшлося про бравих хлопців і співчуття їх загибелі. Йшлося про якісь три ордени...
Жінка глипнула на газету. Вірніше на другу її шпальту, де це і було написано.
А затим повільно взяла берці— бережно і ніжно... І витрусила з них пісок до долу. А затим посміхнулась.
Дощити перестало. По стріхам забігали сонячні проміння. Розвиднилось швидко і сонце, що стояло високо в небі, передвіщало довгий і променистий день, повний тепла.
В кінці статті про "героїв з близького сходу" писалось: "лавреат трьох медалей був знайдений і після успішної виконаної бойової операції повернеться додому".
Було сонячно але вітряно. Жінка жила недалеко, в зелених насадженнях, нагорі. Там було вітру найбільше.
І звідкись там, здалеку— коли жінка, не говорячи ніслова, піднімалась на гору, шарпнув поток східного відру.
Він був настільки сильний, що між листям почувся протяжний свист.
А в ньому почулось "...живий".
***
А затим почався дощ, що залив з новою силою. Але він був короткий. Зовсім вже короткий.
І сліпий.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"...Живий"
Вона швидко минула три прилавки, ніби й не помітивши їх; хтось кричав "Свіжі квіти! Купуйте квіти!".
Жінка сіпнулась на цьому слові. Вона глипнула на прилавки навколо і зупинилась серед розжареного ринку...
Її очі були схожі на два озера, що пересихали, бо дощило так часто, що здається сама жінка збилась з ліку.
Дощило й справді довго і часто в цьому місті.
Вчора ось, майже весь день. А вночі закінчилось.
Мало пекти, прийнанні, ще дні два; як і перед кожним дощем в цьому місті.
Все швидко висохло на такій спеці, і вже здіймались перші клуби пилу.
І серед клубів пилу стояла вона.
Така виснажена від дощів і сонця водночас. Їй набридла, здавалось, взагалі погода.
Вона стояла, а повз неї проносилось життя. Проносились так швидко, що перетворилось на суцільну лінію світла. Ніби вона стояла серед автостради і притискала до грудей шкіряного пальто, що носилось ще з давніх-давен, маленькі черевички.
І не було зрозуміло, чи світ зупинився, чи вона так швидко в ньому несеться...
Вона сіпнулась на голос, і подивилась на продавця квітів, що зазивав до себе, а затим на його прилавок. Там стояли червоні айстри, чимось схожі на гвоздички.
І враз її очі стали ніби більшими і округлішими; а через хвилину, несподівано для всіх, пішов дощ.
Залопотіло по стріхах; швидко і нетерпляче залопотіло ногами по бруківці.
Всі ховались хто куди; люди весело бігли, говорячи про щось між собою.
Продавці суєтились з товаром. Покупці стояли під навісами, які невстиг ще майже ніхто зібрати.
Люди, що стояли під брезентами, сміялись, говорили і жартували, здається ніби зовсім забувши про всіх і все, що відбувається на вулиці...
А жінка мовчки зрушила з місця до свого торгівельного, згорбившись, ніби похнюпившись, і сильніше притисши черевички до грудей.
По її щоці збігала дощова вода, позаяк капюшону не було і дощ падав їй на голову.
Зрештую, вона дійшла до торгівельного місця і почала розкладати свій невеликий крам на бетонний прилавок— вона поставила маленькі, дитячі черевички; три медалі "за мужність і відвагу", і майже нові берці.
Все було готово, стояло рівно на її прилавку.
І берці— невеликого розміру,— здається, молодого солдата, тримали під собою шматок паперу, щоб не злетів.
На ньому було виведено зеленими літерами: "продаються дитячі черевички. Неношені."
Збоку від її прилавку сидів чоловік.
Сидів на стільці, і читав газету.
Це був власник сусіднього місця. В ньому йшлось про загинувших на далекому сході. Йшлося про бравих хлопців і співчуття їх загибелі. Йшлося про якісь три ордени...
Жінка глипнула на газету. Вірніше на другу її шпальту, де це і було написано.
А затим повільно взяла берці— бережно і ніжно... І витрусила з них пісок до долу. А затим посміхнулась.
Дощити перестало. По стріхам забігали сонячні проміння. Розвиднилось швидко і сонце, що стояло високо в небі, передвіщало довгий і променистий день, повний тепла.
В кінці статті про "героїв з близького сходу" писалось: "лавреат трьох медалей був знайдений і після успішної виконаної бойової операції повернеться додому".
Було сонячно але вітряно. Жінка жила недалеко, в зелених насадженнях, нагорі. Там було вітру найбільше.
І звідкись там, здалеку— коли жінка, не говорячи ніслова, піднімалась на гору, шарпнув поток східного відру.
Він був настільки сильний, що між листям почувся протяжний свист.
А в ньому почулось "...живий".
***
А затим почався дощ, що залив з новою силою. Але він був короткий. Зовсім вже короткий.
І сліпий.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
