
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.19
02:25
Сумний полон смарагдової тиші
Читає гордовито свій вердикт.
Підходжу до судді свого все ближче,
Бо слухати про себе правду звик.
Він повністю правий. Йому видніше,
Для кого хто – безцінний рятівник.
Минуле стало чорним попелищем,
Читає гордовито свій вердикт.
Підходжу до судді свого все ближче,
Бо слухати про себе правду звик.
Він повністю правий. Йому видніше,
Для кого хто – безцінний рятівник.
Минуле стало чорним попелищем,
2025.07.18
22:16
Ця жінка погубить мене.
В подвір'я забуте й сумне
Прилине листок випадковий,
Зірвавши природи закови.
Ця жінка загрозу таїть.
У Богом призначену мить
В подвір'я забуте й сумне
Прилине листок випадковий,
Зірвавши природи закови.
Ця жінка загрозу таїть.
У Богом призначену мить
2025.07.18
21:34
Встала думка українця
натерпівся вже по вінця:
скільки питиму цю чашу –
топче ж ворог землю нашу.
Нести смерть йому не вперше,
ще при цьому світу бреше –
всіх в оману ввести хоче,
натерпівся вже по вінця:
скільки питиму цю чашу –
топче ж ворог землю нашу.
Нести смерть йому не вперше,
ще при цьому світу бреше –
всіх в оману ввести хоче,
2025.07.18
17:00
Рештки волосся випадуть геть
Старість, все оце
Далі слатимеш мені валентинки
Ще вітання і грампластинки?
Як загуляю, прийду вночі
Ти мені одчиниш?
Будеш зі мною разом і поруч у
Шістдесят чотири?
Старість, все оце
Далі слатимеш мені валентинки
Ще вітання і грампластинки?
Як загуляю, прийду вночі
Ти мені одчиниш?
Будеш зі мною разом і поруч у
Шістдесят чотири?
2025.07.18
16:08
Таїна дерев і повітря
Відома схимнику Сонце –
Відлюднику лісу Галактика,
Що вдягнув діряву свиту Ніщо,
Може він був кульгавим грішником?
А тепер світить у цій темряві,
Наче він запалив воскову свічку
Молитви першопочатку –
Відома схимнику Сонце –
Відлюднику лісу Галактика,
Що вдягнув діряву свиту Ніщо,
Може він був кульгавим грішником?
А тепер світить у цій темряві,
Наче він запалив воскову свічку
Молитви першопочатку –
2025.07.18
13:17
Київ – не Сузи. Доки Майдан зализував невиліковні рани, Гаман-Янукович шибениці уник. Зібравши награбоване, вдосвіта із Межигір’я зник.
Тепер він у гостиннім краї, куди злітаються злочинці звідусіль. Сказати б, у царстві Амалека. Міняються там претендент
2025.07.18
10:02
А наші предки мали на Русі
все, що нащадки захищають нині
в усій красі,
бо живемо усі
не на московії, а в Україні.
***
А косолапе рижого не чує.
все, що нащадки захищають нині
в усій красі,
бо живемо усі
не на московії, а в Україні.
***
А косолапе рижого не чує.
2025.07.18
05:15
Треба вірити в краще,
Бути мужнім і сильним, –
Не здаватись нізащо,
Щоби дихати вільно.
Бо не раз вже ставалось,
Що соромились вчинків,
Як шукали і жалість,
І просили підтримки.
Бути мужнім і сильним, –
Не здаватись нізащо,
Щоби дихати вільно.
Бо не раз вже ставалось,
Що соромились вчинків,
Як шукали і жалість,
І просили підтримки.
2025.07.17
22:21
Моя спокуса і мої вериги.
Холодна лава і гаряча крига.
Яскравий місяць і пожухле сонце.
У світ ворота. Із душі віконце.
З тобою просто, а без тебе складно.
Ні відстані, ні часу не підвладна,
Ти владарюєш на землі й на небі,
Холодна лава і гаряча крига.
Яскравий місяць і пожухле сонце.
У світ ворота. Із душі віконце.
З тобою просто, а без тебе складно.
Ні відстані, ні часу не підвладна,
Ти владарюєш на землі й на небі,
2025.07.17
21:35
Місто-привид, в якому втонули серця,
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.
Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шу
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.
Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шу
2025.07.17
20:44
Вже сонечко до заходу хилилось.
Позаду залишавсь буремний Понт.
Легенька хвиля билася у борт.
А люди із надією дивились
На Таврики високі береги,
Куди вони вже кілька тижнів прагли.
Губами, пересохлими від спраги,
Подяку шепотіли, бо ж боги
Позаду залишавсь буремний Понт.
Легенька хвиля билася у борт.
А люди із надією дивились
На Таврики високі береги,
Куди вони вже кілька тижнів прагли.
Губами, пересохлими від спраги,
Подяку шепотіли, бо ж боги
2025.07.17
18:25
Ні порічки, ні Марічки
спілі ягідки – не милі.
На плечі, на спині річки
чоловік долає милі.
Макрометри. Невеличкий,
та ні краплю не безумний.
На плечі, на спині річки
спілі ягідки – не милі.
На плечі, на спині річки
чоловік долає милі.
Макрометри. Невеличкий,
та ні краплю не безумний.
На плечі, на спині річки
2025.07.17
11:43
Серед стерні, що вицвіла в борні
Під час метафізичної атаки
В межах часу війни за білі маки
Рятують поле роси осяйні,
Де зла Солоха з лантухом в кутку,
На випадок нічної ескапади
Не мотивованого края зорепаду,
Усім готує схованку хитку,
Під час метафізичної атаки
В межах часу війни за білі маки
Рятують поле роси осяйні,
Де зла Солоха з лантухом в кутку,
На випадок нічної ескапади
Не мотивованого края зорепаду,
Усім готує схованку хитку,
2025.07.17
06:25
Перегріте сонцем літо
Пахне п’янко в’ялим цвітом
І пахтить, немов кадило,
З боку в бік гарячим пилом.
Душним робиться повітря
По обіді на безвітрі
І легені обпікає
Спекота оця безкрая.
Пахне п’янко в’ялим цвітом
І пахтить, немов кадило,
З боку в бік гарячим пилом.
Душним робиться повітря
По обіді на безвітрі
І легені обпікає
Спекота оця безкрая.
2025.07.16
23:14
Ледь прозора нитка з поділкою між -
На багатих і може...
Може і не варто за ломаний гріш
Поклонятись вельможам.
Хто усе шукає де подіти час,
Хто за крихти роботу.
Та осиротіло дивляться на нас
На багатих і може...
Може і не варто за ломаний гріш
Поклонятись вельможам.
Хто усе шукає де подіти час,
Хто за крихти роботу.
Та осиротіло дивляться на нас
2025.07.16
23:11
Згубило небо слід амеби в краплі
і дурняка мікроби лОвлять за язик.
По кінескОпі скаче Чарлі Чаплін -
в котлі готовиться трапезний черевик.
Приспів:
А там, у кума -
Стигне бараболя.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...і дурняка мікроби лОвлять за язик.
По кінескОпі скаче Чарлі Чаплін -
в котлі готовиться трапезний черевик.
Приспів:
А там, у кума -
Стигне бараболя.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Радченко Рудий Гриб Рудольф (2001) /
Проза
"...Живий"
Вона швидко минула три прилавки, ніби й не помітивши їх; хтось кричав "Свіжі квіти! Купуйте квіти!".
Жінка сіпнулась на цьому слові. Вона глипнула на прилавки навколо і зупинилась серед розжареного ринку...
Її очі були схожі на два озера, що пересихали, бо дощило так часто, що здається сама жінка збилась з ліку.
Дощило й справді довго і часто в цьому місті.
Вчора ось, майже весь день. А вночі закінчилось.
Мало пекти, прийнанні, ще дні два; як і перед кожним дощем в цьому місті.
Все швидко висохло на такій спеці, і вже здіймались перші клуби пилу.
І серед клубів пилу стояла вона.
Така виснажена від дощів і сонця водночас. Їй набридла, здавалось, взагалі погода.
Вона стояла, а повз неї проносилось життя. Проносились так швидко, що перетворилось на суцільну лінію світла. Ніби вона стояла серед автостради і притискала до грудей шкіряного пальто, що носилось ще з давніх-давен, маленькі черевички.
І не було зрозуміло, чи світ зупинився, чи вона так швидко в ньому несеться...
Вона сіпнулась на голос, і подивилась на продавця квітів, що зазивав до себе, а затим на його прилавок. Там стояли червоні айстри, чимось схожі на гвоздички.
І враз її очі стали ніби більшими і округлішими; а через хвилину, несподівано для всіх, пішов дощ.
Залопотіло по стріхах; швидко і нетерпляче залопотіло ногами по бруківці.
Всі ховались хто куди; люди весело бігли, говорячи про щось між собою.
Продавці суєтились з товаром. Покупці стояли під навісами, які невстиг ще майже ніхто зібрати.
Люди, що стояли під брезентами, сміялись, говорили і жартували, здається ніби зовсім забувши про всіх і все, що відбувається на вулиці...
А жінка мовчки зрушила з місця до свого торгівельного, згорбившись, ніби похнюпившись, і сильніше притисши черевички до грудей.
По її щоці збігала дощова вода, позаяк капюшону не було і дощ падав їй на голову.
Зрештую, вона дійшла до торгівельного місця і почала розкладати свій невеликий крам на бетонний прилавок— вона поставила маленькі, дитячі черевички; три медалі "за мужність і відвагу", і майже нові берці.
Все було готово, стояло рівно на її прилавку.
І берці— невеликого розміру,— здається, молодого солдата, тримали під собою шматок паперу, щоб не злетів.
На ньому було виведено зеленими літерами: "продаються дитячі черевички. Неношені."
Збоку від її прилавку сидів чоловік.
Сидів на стільці, і читав газету.
Це був власник сусіднього місця. В ньому йшлось про загинувших на далекому сході. Йшлося про бравих хлопців і співчуття їх загибелі. Йшлося про якісь три ордени...
Жінка глипнула на газету. Вірніше на другу її шпальту, де це і було написано.
А затим повільно взяла берці— бережно і ніжно... І витрусила з них пісок до долу. А затим посміхнулась.
Дощити перестало. По стріхам забігали сонячні проміння. Розвиднилось швидко і сонце, що стояло високо в небі, передвіщало довгий і променистий день, повний тепла.
В кінці статті про "героїв з близького сходу" писалось: "лавреат трьох медалей був знайдений і після успішної виконаної бойової операції повернеться додому".
Було сонячно але вітряно. Жінка жила недалеко, в зелених насадженнях, нагорі. Там було вітру найбільше.
І звідкись там, здалеку— коли жінка, не говорячи ніслова, піднімалась на гору, шарпнув поток східного відру.
Він був настільки сильний, що між листям почувся протяжний свист.
А в ньому почулось "...живий".
***
А затим почався дощ, що залив з новою силою. Але він був короткий. Зовсім вже короткий.
І сліпий.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"...Живий"
Вона швидко минула три прилавки, ніби й не помітивши їх; хтось кричав "Свіжі квіти! Купуйте квіти!".
Жінка сіпнулась на цьому слові. Вона глипнула на прилавки навколо і зупинилась серед розжареного ринку...
Її очі були схожі на два озера, що пересихали, бо дощило так часто, що здається сама жінка збилась з ліку.
Дощило й справді довго і часто в цьому місті.
Вчора ось, майже весь день. А вночі закінчилось.
Мало пекти, прийнанні, ще дні два; як і перед кожним дощем в цьому місті.
Все швидко висохло на такій спеці, і вже здіймались перші клуби пилу.
І серед клубів пилу стояла вона.
Така виснажена від дощів і сонця водночас. Їй набридла, здавалось, взагалі погода.
Вона стояла, а повз неї проносилось життя. Проносились так швидко, що перетворилось на суцільну лінію світла. Ніби вона стояла серед автостради і притискала до грудей шкіряного пальто, що носилось ще з давніх-давен, маленькі черевички.
І не було зрозуміло, чи світ зупинився, чи вона так швидко в ньому несеться...
Вона сіпнулась на голос, і подивилась на продавця квітів, що зазивав до себе, а затим на його прилавок. Там стояли червоні айстри, чимось схожі на гвоздички.
І враз її очі стали ніби більшими і округлішими; а через хвилину, несподівано для всіх, пішов дощ.
Залопотіло по стріхах; швидко і нетерпляче залопотіло ногами по бруківці.
Всі ховались хто куди; люди весело бігли, говорячи про щось між собою.
Продавці суєтились з товаром. Покупці стояли під навісами, які невстиг ще майже ніхто зібрати.
Люди, що стояли під брезентами, сміялись, говорили і жартували, здається ніби зовсім забувши про всіх і все, що відбувається на вулиці...
А жінка мовчки зрушила з місця до свого торгівельного, згорбившись, ніби похнюпившись, і сильніше притисши черевички до грудей.
По її щоці збігала дощова вода, позаяк капюшону не було і дощ падав їй на голову.
Зрештую, вона дійшла до торгівельного місця і почала розкладати свій невеликий крам на бетонний прилавок— вона поставила маленькі, дитячі черевички; три медалі "за мужність і відвагу", і майже нові берці.
Все було готово, стояло рівно на її прилавку.
І берці— невеликого розміру,— здається, молодого солдата, тримали під собою шматок паперу, щоб не злетів.
На ньому було виведено зеленими літерами: "продаються дитячі черевички. Неношені."
Збоку від її прилавку сидів чоловік.
Сидів на стільці, і читав газету.
Це був власник сусіднього місця. В ньому йшлось про загинувших на далекому сході. Йшлося про бравих хлопців і співчуття їх загибелі. Йшлося про якісь три ордени...
Жінка глипнула на газету. Вірніше на другу її шпальту, де це і було написано.
А затим повільно взяла берці— бережно і ніжно... І витрусила з них пісок до долу. А затим посміхнулась.
Дощити перестало. По стріхам забігали сонячні проміння. Розвиднилось швидко і сонце, що стояло високо в небі, передвіщало довгий і променистий день, повний тепла.
В кінці статті про "героїв з близького сходу" писалось: "лавреат трьох медалей був знайдений і після успішної виконаної бойової операції повернеться додому".
Було сонячно але вітряно. Жінка жила недалеко, в зелених насадженнях, нагорі. Там було вітру найбільше.
І звідкись там, здалеку— коли жінка, не говорячи ніслова, піднімалась на гору, шарпнув поток східного відру.
Він був настільки сильний, що між листям почувся протяжний свист.
А в ньому почулось "...живий".
***
А затим почався дощ, що залив з новою силою. Але він був короткий. Зовсім вже короткий.
І сліпий.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію