Рід Вишневецьких знаний в Україні.
Та хто ж із нас не пам’ятає нині
Дмитра, що першу Січ побудував.
Ярему, що зчепився з Кривоносом,
Від його страт здригаєшся ще й досі.
Народ не дарма катом його звав.
Та нині про Михайла мова піде,
Того, що був тому Яремі дідом.
Він все життя своє провоював.
То з турками й татарами, що пхались,
Добра собі нажити намагались
На Україні. Він їх зустрічав
Та проводжав, щоб пам’ятали довго,
Ворожим трупом устеляв дорогу.
А то ішов в похід на москалів,
Що українські землі захопили
Та мало їм – ще більшого хотіли.
Тож їм гарячі голови студив.
Ходив в похід на них не раз, не двічі,
Громив в бою, як козакові й личить,
Міста брав штурмом – мури не спасли.
От про один з таких його походів
Розповісти б хотілося сьогодні,
Коли б цікаві слухачі були.
Отож, було то в час, коли Баторій
Псков облягав у сподіванні, скоро
Його під королівську руку взять.
Застряг надовго, правда попід містом.
А тут іще ідуть тривожні вісті,
Що цар війська нові почав збирать.
Щоб якось царську відвернуть увагу,
Велів підлеглим проявить відвагу,
Посмикати Московію з боків.
Михайло був у той час каштеляном
У Києві. Відкликнувся негайно
Та і на Січ одразу поспішив.
Зібрав усе там лицарство низо́ве,
Що крові москалям пустить готове.
Й тих, хто за гроші королю служив.
Ще долучив і слуг, і всіх охочих,
Які давно до бою шаблі точать.
Таким от робом військо собі збив.
А далі рушив вверх Дніпра походом.
Одні – човнами, другі – кінним ходом.
І, таким чином у Чечерськ пристав.
Дорогою до нього доєднались
Ті старости, що теж в похід зібрались
І кожен з них загін оружний мав:
Із Гомеля і Річиці, з Пропойська,
Із Овруча зійшлося трохи во́йська.
І, навіть, чашник київський прибув.
Туди ж привів козацтво Оришовський,
На ті часи «поручник понизовський»,
Що головним у реєстрових був.
У середині серпня із Чечерська
Пішли похідним маршем до Трубчевська,
В якім московський гарнізон сидів.
Був замок добре зміцнений, багато
Було у нім запасу і гармати.
Тож відбиватись міг багато днів.
Міг…На таке він, справді, сподівався,
Та Вишневецький, як туди дістався,
Одразу взявся стіни штурмувать.
Козацтво те робило дуже вміло,
Тож хутко стінами заволоділо
Та кинулися браму відчинять.
Хоч московіти опір і чинили
Та мусили скоритись, врешті, силі,
Здались на милість. Все ж у січі тій,
Говорять, люду згинуло багато,
Ще багатьох в полон вдалося взяти.
Сам воєвода, геть програвши бій,
В полон потрапив. Замок попалили
Та і на захід далі поспішили.
Князь по-татарськи військо розпустив
Аби округу всю пограбували
(Бо саме так тоді і воювали –
Хто більше взяти із війни зумів).
Зібралися тим часом воєводи
Прилеглих замків супроти походу
З Путивля, Брянська, Почепа, Орла,
Із Новгорода, Стародуба, Рильська,
Стрільці та із дітей боярських військо,
З донських коза́ків сила надійшла
Із їхнім отаманом Модиваном.
І кинулося військо те негайно,
Щоб князю перетяти далі шлях.
Над річку Судость, врешті наздогнали.
Якраз війська на переправі стали.
Всі старости на розсуд свій і страх,
З військами на той берег перебрались,
Заночувати там уже збирались,
А козаки на цьому ще були.
Побачивши таку зручну нагоду,
Всі московіти налетіли сходу
На старост. Ті захоплені були
Зненацька. Та, однак, не розгубились,
Їм часу небагато знадобилось,
Щоб лад навести в війську, почали
Чинити опір. Добре так чинили,
Аж доки в поміч козаки наспіли.
І разом бити ворога взялись.
А ті такого, видно, не чекали,
Тож незабаром з поля й повтікали
І по лісах, яругах розбрелись.
В полон усе ж потрапило багато.
На ранок стали вбитих рахувати,
Десь аж півтори тисячі знайшли.
Отож, здобувши славну перемогу,
В зворотню вони рушили дорогу
І так спокійно Брагина дійшли…
Це був останній із походів славних,
Хоч Вишневецький не полишив справи
Козацькі. Їм протекцію складав.
Перед сенатом захищав всіляко,
Бо ж добре розумів, що крім коза́ків,
Хто б рідну Україну захищав?