ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.19
13:42
Небо квилить клином журавлиним,
хмарами укрившись де-не-де,
молода приваблива феміна
берегом замріяно іде…
Легіт ніжно пестить її коси,
хвиля легко котиться до ніг,
та весну уже змінила осінь,
хмарами укрившись де-не-де,
молода приваблива феміна
берегом замріяно іде…
Легіт ніжно пестить її коси,
хвиля легко котиться до ніг,
та весну уже змінила осінь,
2024.03.19
13:26
Украла віра чужоземна все:.
Зелене свято - нині це вже Трійця.
А Коляда - Різдво. А Пасха ссе
Ярила, наче кровосис Жар-прицю.
У Дідуха обскубли колоски
І доточили до чужих традицій.
Купайло став...Іваном! Роде, згинь!
Зелене свято - нині це вже Трійця.
А Коляда - Різдво. А Пасха ссе
Ярила, наче кровосис Жар-прицю.
У Дідуха обскубли колоски
І доточили до чужих традицій.
Купайло став...Іваном! Роде, згинь!
2024.03.19
11:54
Відома українська гонщиця, має міжнародний титул «Королева доріг».
Волонтерка, парамедик, підприємець.
На своїй автівці евакуювала із зони бойових дій понад 110 поранених бійців.
Народний Герой України.
Позивний - «Вітерець».
Ніч. Зима. В салоні
Волонтерка, парамедик, підприємець.
На своїй автівці евакуювала із зони бойових дій понад 110 поранених бійців.
Народний Герой України.
Позивний - «Вітерець».
Ніч. Зима. В салоні
2024.03.19
10:22
Дощові каплі дзвінко дріботять в весняні привідкриті двері.
Старається ввійти Життя, у лагідній манері
питаючи – де хазяї, готові зустрічати?
Течуть весело ручаї, стікаються до хати.
Стук-перестук – капотить дощ, сюрчачи на порозі.
Коли хотіння з
Старається ввійти Життя, у лагідній манері
питаючи – де хазяї, готові зустрічати?
Течуть весело ручаї, стікаються до хати.
Стук-перестук – капотить дощ, сюрчачи на порозі.
Коли хотіння з
2024.03.19
08:40
На Істину табу немає:
Любов, Природа, Пам*ять, Творчість...
Народ ці епіцентри знає.
За Ліну нас проймає гордість.
Натхнення розуму і серця,
Магічне поетичне слово.
Напруга в переможнім герці:
Любов, Природа, Пам*ять, Творчість...
Народ ці епіцентри знає.
За Ліну нас проймає гордість.
Натхнення розуму і серця,
Магічне поетичне слово.
Напруга в переможнім герці:
2024.03.19
08:27
– На покутті вмостився Дідух
і звідти рід благословив…
– Чи бачили самі Ви, діду,
найбільше із Різдвяних див?
Коли отелиться худоба,
зима утратить свою міць,
рум’яниться у печі здоба
і звідти рід благословив…
– Чи бачили самі Ви, діду,
найбільше із Різдвяних див?
Коли отелиться худоба,
зима утратить свою міць,
рум’яниться у печі здоба
2024.03.19
08:03
До нас ішов напівтверезий "брат",
Нав'язуючи сморід і неволю.
Та бачимо ми гідний результат:
Пів окупанта десь лежить у полі.
На нього сонце у височині
Все дивиться лукаво й жартівливо.
Не знаю: чи красиво це, чи ні,
Нав'язуючи сморід і неволю.
Та бачимо ми гідний результат:
Пів окупанта десь лежить у полі.
На нього сонце у височині
Все дивиться лукаво й жартівливо.
Не знаю: чи красиво це, чи ні,
2024.03.19
05:44
Чайка жалібно кигиче,
Тоскно квилить і кричить, –
Ухватила в дзьоб добичу,
А та вирвалася вмить.
І безслідно зникла в морі –
Розчинилася, мов сіль, –
Квилить чайка вбита горем
Й обирає іншу ціль…
Тоскно квилить і кричить, –
Ухватила в дзьоб добичу,
А та вирвалася вмить.
І безслідно зникла в морі –
Розчинилася, мов сіль, –
Квилить чайка вбита горем
Й обирає іншу ціль…
2024.03.18
21:11
Рецензія на поетичну збірку Миколи Грицая "Під музику дощу")
Буває так, коли тебе зачепить за живе чиєсь слово і ти уже знаходишся у його колі, воно невидимими нитками тримає тебе на відстані і ти не можеш звільнитися від нього, а заглиблюєшся все бі
2024.03.18
13:46
Вавілонський Талмуд випадає з рук, коментарі Раші не западають у серце, приказки ефіопські припадають пилом…
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
2024.03.18
08:49
Поміж ромашок-штор
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
2024.03.18
05:40
Защеміло серце від сигналу
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
2024.03.18
05:14
Після слів: «Сьогодні прибирання» –
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
2024.03.18
01:03
У пульсі відіб'ється кожна мить,
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
2024.03.18
00:16
Гроші від торгівлі нафтою пахнуть на диво бездоганно.
Коли у політиків мовкне розум, говорять гармати.
Тим, хто перекроює кордони, треба розкроїти голову.
Коли тузом стає шестірка – усі козирі зарання биті.
У гіганта мислі усе інше мізерне.
2024.03.17
19:32
Коли сказав мені «перетерпи»,
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
2023.05.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Левицька /
Проза
Ганна
— Тьотю Аню, дайте півлітрову баночку, прийшла до церкви, хочу набрати свяченої води, а забула взяти з дому посуд! — гукає знайома жінка, сподіваючись отримати те, що просить.
— Зараз гляну чи ще залишилася хоча б одна, всі пороздавала, треба вже буде якось купити, бо аж невдобно перед людьми, що закінчилися склянки. — переймається бабуся, яку всі називають тьотьою Аньою тому, що їй її віку зроду не даси: весела, доброзичлива, щедра, справедлива, розумна, і сиве, кучеряве волосся фарбує рубіном.
— А Ви що, не йдете до церкви, сьогодні ж свято — Пресвята Трійця? А зеленого зілля у Вас часом немає?
— Ні, на жаль, доню, можу квіточок нарвати, а краще самі зірвіть, там під забором багацько!
І так майже кожного дня. Кому склянку, кому букет, а кому джерельної води з криниці. А яблука, груші, сливи обірвуть ще до Спасу.
— Та нічого, хай рвуть, чим мають гнити у садку, — завше думала.
— Це ж діти, поряд — школа ...скільки мені старій треба?... хай їдять на здоров'я!
Бо, як згадає своє сирітське, голодне дитинство, то шукає в буфеті корвалол, і ніяк не може заспокоїтися. Взимку малою до школи босоніж бігала, бувало і на худенькі ніжки пісяла, щоб зашпори відійшли. В голодомор їла: бруньки, гнилу бараболю, лободу. Якось на Великодні проводи, з молодшою сестричкою пішли на цвинтар, щоб назбирати з могилок крашанок, пасок. Батюшка не дозволив, прогнав. Отримали замість хліба стусанів, та й плачучи пішли додому. Ще й мама насварилася, щоб не жебракували. Казала: "Діти, ми або всі разом помремо з голоду, або виживемо, як Бог дасть, але ходити по селу з простягнутою рукою не будемо, бо панського роду". Дуже строга мати була. Чоловіка розстріляли у репресії, тож сама виховувала четверо дітей. Ганна всього чотири класи закінчила, а потім пішла працювати в колгосп, щоб допомогти родині. У шістнадцять завербувалася на Донбас. Влаштувалася працювати у шахту, поки одного разу вагонетка ледь не вбила. Через кілька років повернулася на рідну Житомирщину. Вийшла заміж, народила четверо дітей, (одна дитина померла.)
Будинок бабці Ганни знаходиться майже на території церкви, а навпроти — автостанція, стадіон, тож люди залишають: велосипеди, мопеди, мотоцикли на подвір'ї. Пообвішують всі дерев'яні штахети плоту, ще й цегляний будинок з усіх боків заставлять, так, що ступити ніде. Важкі сумки, валізи залишають в хаті, щоб ніхто не поцупив. Тітка Ганна збереже і грошей не візьме за послуги. А дехто втомлений зайде відпочити, побалакати, розказати таємниці. Знає, що ніколи не осудить, а гарну пораду дасть, обігріє, нагодує, та ще й чарочку наллє на свято. Одна приятелька каже:
"Добре, що у Вас все є, і Ви ще можете іншим роздавати!" Бабуся посміхається,
— То Ви теж, Надю, діліться і у Вас все буде... Господь дасть! А пенсія у мене менша ніж Ваша, та на все вистачає. Скільки мені потрібно? Діти не забувають, сюд-туд, тай підкинуть якусь копійку і одежу привезуть гарну, модну, яку вже самі не носять! Вчора сусідці пальто доньчине, майже нове, віддала, на мене тісне, а сьогодні вона принесла десяток яєць. Не хотіла брати, а потім подумала, що посмажу добрим людям, сюд-туд та хтось зайде на обід. Я ще так гарно ніколи не жила, як зараз! В красі живу, кожного дня церковний дзвін слухаю, милуюся городом, хату доглядаю, з людьми спілкуюся, кошеня безпритульне пригріла, тому ніколи не плачуся, що самотня. А хіба я одна, як палець, коли навколо такі славні люди, а те, що діти у столиці, то я рада за них. Зідзвонюємося кожного дня. Дай Боже, щоб всім так добре жилося, як зараз мені.
— То Вам пощастило, тьотю Аню, що дім поряд святого місця.
— До церкви ходжу на Різдво і Паску — великі свята і то, щоб віднести панахиду за упокій, свічі поставити. А свячена вода в моїй криниці не переводиться. Он кружка на гвоздечку висить, хто хоче, той нап'ється свяченої водиці. Вчора сам батюшка Василь приходив, кілька відер набрав, буде кропити парафіян. Колись у нашому районі церкву ще в революцію спалили, святих ікон вдома не було. Мама мене в костьолі хрестила, але я туди теж рідко заглядаю, — перелітає бабця з думки на думку, як метелик з квітки на квітку. Молитися можна де завгодно, Бог у бджілці, кожній рослині, а головне в душі. Я часто з ним розмовляю і дякую Йому за все!
— Мудра Ви жінка, тьотю Аню. Буду йти з церкви обов'язково зайду, побалакаємо! Можна?
— А чому б ні? Моя хата відкрита для всіх добрих людей.
— Тьотю Аню, дайте мені хусточку, щоб люди не сварили, що з непокритою головою йду до церкви. — гукає здаля вже інша знайома жінка.
— Зараз принесу, почекайте! Донька привезла багацько мені на смерть, здається ще кілька залишилося! —
спритно побігла до хати, наче молода жінка.
— Ото швидко... живіть сто років, тьотю Аню, дякую за хустину!
— Скільки Бог відміряв стільки і проживу!
У вісімдесят три Ганна сказала доньці, що йде помирати, лягла на ліжко, закрила очі і полинула до Бога без мук і страждань. Милосердним людям Всевишній дарує легку смерть.
Спочивай на Божих луках, мамо!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ганна
Присвячується мамі
Не встигла впасти вранішня роса, як сонце розтопило залишки вологи на полуничній грядці. Ганна схилилася з мискою, підіймаючи різьблене листя, вишукуючи стиглі ягоди.
— Тьотю Аню, дайте півлітрову баночку, прийшла до церкви, хочу набрати свяченої води, а забула взяти з дому посуд! — гукає знайома жінка, сподіваючись отримати те, що просить.
— Зараз гляну чи ще залишилася хоча б одна, всі пороздавала, треба вже буде якось купити, бо аж невдобно перед людьми, що закінчилися склянки. — переймається бабуся, яку всі називають тьотьою Аньою тому, що їй її віку зроду не даси: весела, доброзичлива, щедра, справедлива, розумна, і сиве, кучеряве волосся фарбує рубіном.
— А Ви що, не йдете до церкви, сьогодні ж свято — Пресвята Трійця? А зеленого зілля у Вас часом немає?
— Ні, на жаль, доню, можу квіточок нарвати, а краще самі зірвіть, там під забором багацько!
І так майже кожного дня. Кому склянку, кому букет, а кому джерельної води з криниці. А яблука, груші, сливи обірвуть ще до Спасу.
— Та нічого, хай рвуть, чим мають гнити у садку, — завше думала.
— Це ж діти, поряд — школа ...скільки мені старій треба?... хай їдять на здоров'я!
Бо, як згадає своє сирітське, голодне дитинство, то шукає в буфеті корвалол, і ніяк не може заспокоїтися. Взимку малою до школи босоніж бігала, бувало і на худенькі ніжки пісяла, щоб зашпори відійшли. В голодомор їла: бруньки, гнилу бараболю, лободу. Якось на Великодні проводи, з молодшою сестричкою пішли на цвинтар, щоб назбирати з могилок крашанок, пасок. Батюшка не дозволив, прогнав. Отримали замість хліба стусанів, та й плачучи пішли додому. Ще й мама насварилася, щоб не жебракували. Казала: "Діти, ми або всі разом помремо з голоду, або виживемо, як Бог дасть, але ходити по селу з простягнутою рукою не будемо, бо панського роду". Дуже строга мати була. Чоловіка розстріляли у репресії, тож сама виховувала четверо дітей. Ганна всього чотири класи закінчила, а потім пішла працювати в колгосп, щоб допомогти родині. У шістнадцять завербувалася на Донбас. Влаштувалася працювати у шахту, поки одного разу вагонетка ледь не вбила. Через кілька років повернулася на рідну Житомирщину. Вийшла заміж, народила четверо дітей, (одна дитина померла.)
Будинок бабці Ганни знаходиться майже на території церкви, а навпроти — автостанція, стадіон, тож люди залишають: велосипеди, мопеди, мотоцикли на подвір'ї. Пообвішують всі дерев'яні штахети плоту, ще й цегляний будинок з усіх боків заставлять, так, що ступити ніде. Важкі сумки, валізи залишають в хаті, щоб ніхто не поцупив. Тітка Ганна збереже і грошей не візьме за послуги. А дехто втомлений зайде відпочити, побалакати, розказати таємниці. Знає, що ніколи не осудить, а гарну пораду дасть, обігріє, нагодує, та ще й чарочку наллє на свято. Одна приятелька каже:
"Добре, що у Вас все є, і Ви ще можете іншим роздавати!" Бабуся посміхається,
— То Ви теж, Надю, діліться і у Вас все буде... Господь дасть! А пенсія у мене менша ніж Ваша, та на все вистачає. Скільки мені потрібно? Діти не забувають, сюд-туд, тай підкинуть якусь копійку і одежу привезуть гарну, модну, яку вже самі не носять! Вчора сусідці пальто доньчине, майже нове, віддала, на мене тісне, а сьогодні вона принесла десяток яєць. Не хотіла брати, а потім подумала, що посмажу добрим людям, сюд-туд та хтось зайде на обід. Я ще так гарно ніколи не жила, як зараз! В красі живу, кожного дня церковний дзвін слухаю, милуюся городом, хату доглядаю, з людьми спілкуюся, кошеня безпритульне пригріла, тому ніколи не плачуся, що самотня. А хіба я одна, як палець, коли навколо такі славні люди, а те, що діти у столиці, то я рада за них. Зідзвонюємося кожного дня. Дай Боже, щоб всім так добре жилося, як зараз мені.
— То Вам пощастило, тьотю Аню, що дім поряд святого місця.
— До церкви ходжу на Різдво і Паску — великі свята і то, щоб віднести панахиду за упокій, свічі поставити. А свячена вода в моїй криниці не переводиться. Он кружка на гвоздечку висить, хто хоче, той нап'ється свяченої водиці. Вчора сам батюшка Василь приходив, кілька відер набрав, буде кропити парафіян. Колись у нашому районі церкву ще в революцію спалили, святих ікон вдома не було. Мама мене в костьолі хрестила, але я туди теж рідко заглядаю, — перелітає бабця з думки на думку, як метелик з квітки на квітку. Молитися можна де завгодно, Бог у бджілці, кожній рослині, а головне в душі. Я часто з ним розмовляю і дякую Йому за все!
— Мудра Ви жінка, тьотю Аню. Буду йти з церкви обов'язково зайду, побалакаємо! Можна?
— А чому б ні? Моя хата відкрита для всіх добрих людей.
— Тьотю Аню, дайте мені хусточку, щоб люди не сварили, що з непокритою головою йду до церкви. — гукає здаля вже інша знайома жінка.
— Зараз принесу, почекайте! Донька привезла багацько мені на смерть, здається ще кілька залишилося! —
спритно побігла до хати, наче молода жінка.
— Ото швидко... живіть сто років, тьотю Аню, дякую за хустину!
— Скільки Бог відміряв стільки і проживу!
У вісімдесят три Ганна сказала доньці, що йде помирати, лягла на ліжко, закрила очі і полинула до Бога без мук і страждань. Милосердним людям Всевишній дарує легку смерть.
Спочивай на Божих луках, мамо!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію