
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2023.06.05
05:09
Хоч уже боліли вуха
І набридло бути вдвох, –
Я сидів, терпів і слухав
Безкінечний монолог
Усезнаючої жінки
Про її одвічний бій
З можновладцями й оцінки
Їхніх вчинків, слів і дій.
І набридло бути вдвох, –
Я сидів, терпів і слухав
Безкінечний монолог
Усезнаючої жінки
Про її одвічний бій
З можновладцями й оцінки
Їхніх вчинків, слів і дій.
2023.06.04
21:54
Вокзал Краматорська, як лебідь,
раптом завмер у небі.
Так пошматований болем,
що й не поверне додолу.
Світе, якщо ти не ворон,
хутко сягни його зором, -
мертві ячать безупинно
голосом Бога й дитини.
раптом завмер у небі.
Так пошматований болем,
що й не поверне додолу.
Світе, якщо ти не ворон,
хутко сягни його зором, -
мертві ячать безупинно
голосом Бога й дитини.
2023.06.04
21:38
Немов потомлені життям старезні скіфські баби,
Сидять у білосніжному вбранні чорняві ефіопки,
Побіля них гуляють у «квача» пострибуни-онуки...
Була б здивована цариця Савська суміші амгаріту й івриту
На землі, куди прибула для зустрічі із Соломоном.
Сидять у білосніжному вбранні чорняві ефіопки,
Побіля них гуляють у «квача» пострибуни-онуки...
Була б здивована цариця Савська суміші амгаріту й івриту
На землі, куди прибула для зустрічі із Соломоном.
2023.06.04
19:58
Ти живеш у мені ніжністю.
І рядками поезій живеш.
Попри неспівпадіння й погрішності,
попри відстань, позбавлену меж.
В плині часу за пагорби вічності,
де стрічаємось ми між життів,
викидаючи всі протирічності
І рядками поезій живеш.
Попри неспівпадіння й погрішності,
попри відстань, позбавлену меж.
В плині часу за пагорби вічності,
де стрічаємось ми між життів,
викидаючи всі протирічності
2023.06.04
16:49
Вітри зв’язала древня липа,
Квіток веселку джміль розсипав.
Ловило небо диво – пташку,
Метелик слухав літа казку.
І дощ ховавсь у снах кудлатих,
Щоб зелень щедро малювати.
Сміялись нишком зорі в травах,
Квіток веселку джміль розсипав.
Ловило небо диво – пташку,
Метелик слухав літа казку.
І дощ ховавсь у снах кудлатих,
Щоб зелень щедро малювати.
Сміялись нишком зорі в травах,
2023.06.04
15:49
Колись велике місто тут було,
Тепер одні руїни залишились.
Де бур’янами все позаросло,
Де вже дерева в камені вчепились.
Гуляє вітер поміж тих руїн
Та старий попіл вулицями носить.
Життя шукає поміж старих стін
Та завиває, мовби поміч просить.
Тепер одні руїни залишились.
Де бур’янами все позаросло,
Де вже дерева в камені вчепились.
Гуляє вітер поміж тих руїн
Та старий попіл вулицями носить.
Життя шукає поміж старих стін
Та завиває, мовби поміч просить.
2023.06.04
11:17
Храм не построить на слезах и крови,
влагой окропи лежащего плашмя.
Господи, благослови
мя.
Нерв оголи, на ход провидь,
встань, даже если смят.
Господи, благослови
влагой окропи лежащего плашмя.
Господи, благослови
мя.
Нерв оголи, на ход провидь,
встань, даже если смят.
Господи, благослови
2023.06.04
09:40
Ще залишились у мені
Твої слова, твої пісні.
Це не забути, не минути,
Як березень, що йде за лютим.
Ще залишились у мені
Гарячих рук шалені дні.
Твої слова, твої пісні.
Це не забути, не минути,
Як березень, що йде за лютим.
Ще залишились у мені
Гарячих рук шалені дні.
2023.06.04
09:07
Поет щодня куштує ескалоп,
Пацяті січка падає до ночов.
Воно було маленьке. Підросло.
Тепер на світ ображено рохкоче.
Живуть разом у спільному дворі,
Пан - у світлиці, кнур - в хліву, де миші.
Свиню цінують тільки за жири,
Пацяті січка падає до ночов.
Воно було маленьке. Підросло.
Тепер на світ ображено рохкоче.
Живуть разом у спільному дворі,
Пан - у світлиці, кнур - в хліву, де миші.
Свиню цінують тільки за жири,
2023.06.04
08:51
На Зелені свята Мавка
серед лісу спозаранку
наварила борщ зелений,
чай із м’ятою студеной.
Запросила гостей щиро
святкувати Боже диво –
єдність Сина, Отця, Духа
та візит Святого Духа.
серед лісу спозаранку
наварила борщ зелений,
чай із м’ятою студеной.
Запросила гостей щиро
святкувати Боже диво –
єдність Сина, Отця, Духа
та візит Святого Духа.
2023.06.04
05:21
…і стало тихо. Так минула ніч.
Хвости комет сприймаю за ракети.
Лети, мій друже вітру, навсібіч
допоки ще розмиті силуети,
допоки сонце променем своїм
нам не відкрило все жахіття ночі
і стелиться густим туманом дим
й душа із тіла відлетіти хоче.
Хвости комет сприймаю за ракети.
Лети, мій друже вітру, навсібіч
допоки ще розмиті силуети,
допоки сонце променем своїм
нам не відкрило все жахіття ночі
і стелиться густим туманом дим
й душа із тіла відлетіти хоче.
2023.06.04
05:07
Червнева ніч, як сон короткий,
Швиденько сходить нанівець, -
Акацій пахощі солодкі
Несе в кімнату вітерець.
Листочків шепіт таємничий,
Мов тиха розповідь про гріх,
Хоч солов'ї уже не кличуть
Любитись радих соловї'х.
Швиденько сходить нанівець, -
Акацій пахощі солодкі
Несе в кімнату вітерець.
Листочків шепіт таємничий,
Мов тиха розповідь про гріх,
Хоч солов'ї уже не кличуть
Любитись радих соловї'х.
2023.06.03
19:31
Сьогодні знов дощить, немовби плаче небо.
У нас не рандеву, а зустріч просто так.
Далекі чи близькі? — Не знаю і не треба...
Самотні дві душі. Самотні ми, однак.
З думками про своє дощ лиє все сильніше,
Змиває біль, журбу, провину, смуток, страх.
У нас не рандеву, а зустріч просто так.
Далекі чи близькі? — Не знаю і не треба...
Самотні дві душі. Самотні ми, однак.
З думками про своє дощ лиє все сильніше,
Змиває біль, журбу, провину, смуток, страх.
2023.06.03
18:33
Поцілунків солодких мед,
Сяють ніжністю диво-очі,
І жаги невимовний злет,
Море любощів аж клекоче.
Та невже наяву ці сни?
Нас вигойдують шалу хвилі,
Шторми пристрастей, це — вони
Сяють ніжністю диво-очі,
І жаги невимовний злет,
Море любощів аж клекоче.
Та невже наяву ці сни?
Нас вигойдують шалу хвилі,
Шторми пристрастей, це — вони
2023.06.03
16:14
Повний місяць колобродив,
світлом заливав городи,
у городах – бузина,
бо господарів нема.
Повмирали хазяї –
хто загинув на війні,
кого рідна ковила
притягла до себе.
світлом заливав городи,
у городах – бузина,
бо господарів нема.
Повмирали хазяї –
хто загинув на війні,
кого рідна ковила
притягла до себе.
2023.06.03
15:54
Нащо бог створив людину?
Попи скажуть: "Щоб вона жила вічно!".
Серйозно? А нащо бог створив динозаврів? І чому аж двісті мільйонів років терпів цих лютих пожирателей плоті на цій благословенній планеті? Думаю, ці витвори його незбагненного розуму йо
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2023.05.29
2023.04.06
2023.03.09
2023.03.01
2023.02.18
2023.02.18
2023.02.06
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Левицька /
Проза
Ганна
— Тьотю Аню, дайте півлітрову баночку, прийшла до церкви, хочу набрати свяченої води, а забула взяти з дому посуд! — гукає знайома жінка, сподіваючись отримати те, що просить.
— Зараз гляну чи ще залишилася хоча б одна, всі пороздавала, треба вже буде якось купити, бо аж невдобно перед людьми, що закінчилися склянки. — переймається бабуся, яку всі називають тьотьою Аньою тому, що їй її віку зроду не даси: весела, доброзичлива, щедра, справедлива, розумна, і сиве, кучеряве волосся фарбує рубіном.
— А Ви що, не йдете до церкви, сьогодні ж свято — Пресвята Трійця? А зеленого зілля у Вас часом немає?
— Ні, на жаль, доню, можу квіточок нарвати, а краще самі зірвіть, там під забором багацько!
І так майже кожного дня. Кому склянку, кому букет, а кому джерельної води з криниці. А яблука, груші, сливи обірвуть ще до Спасу.
— Та нічого, хай рвуть, чим мають гнити у садку, — завше думала.
— Це ж діти, поряд — школа ...скільки мені старій треба?... хай їдять на здоров'я!
Бо, як згадає своє сирітське, голодне дитинство, то шукає в буфеті корвалол, і ніяк не може заспокоїтися. Взимку малою до школи босоніж бігала, бувало і на худенькі ніжки пісяла, щоб зашпори відійшли. В голодомор їла: бруньки, гнилу бараболю, лободу. Якось на Великодні проводи, з молодшою сестричкою пішли на цвинтар, щоб назбирати з могилок крашанок, пасок. Батюшка не дозволив, прогнав. Отримали замість хліба стусанів, та й плачучи пішли додому. Ще й мама насварилася, щоб не жебракували. Казала: "Діти, ми або всі разом помремо з голоду, або виживемо, як Бог дасть, але ходити по селу з простягнутою рукою не будемо, бо панського роду". Дуже строга мати була. Чоловіка розстріляли у репресії, тож сама виховувала четверо дітей. Ганна всього чотири класи закінчила, а потім пішла працювати в колгосп, щоб допомогти родині. У шістнадцять завербувалася на Донбас. Влаштувалася працювати у шахту, поки одного разу вагонетка ледь не вбила. Через кілька років повернулася на рідну Житомирщину. Вийшла заміж, народила четверо дітей, (одна дитина померла.)
Будинок бабці Ганни знаходиться майже на території церкви, а навпроти — автостанція, стадіон, тож люди залишають: велосипеди, мопеди, мотоцикли на подвір'ї. Пообвішують всі дерев'яні штахети плоту, ще й цегляний будинок з усіх боків заставлять, так, що ступити ніде. Важкі сумки, валізи залишають в хаті, щоб ніхто не поцупив. Тітка Ганна збереже і грошей не візьме за послуги. А дехто втомлений зайде відпочити, побалакати, розказати таємниці. Знає, що ніколи не осудить, а гарну пораду дасть, обігріє, нагодує, та ще й чарочку наллє на свято. Одна приятелька каже:
"Добре, що у Вас все є, і Ви ще можете іншим роздавати!" Бабуся посміхається,
— То Ви теж, Надю, діліться і у Вас все буде... Господь дасть! А пенсія у мене менша ніж Ваша, та на все вистачає. Скільки мені потрібно? Діти не забувають, сюд-туд, тай підкинуть якусь копійку і одежу привезуть гарну, модну, яку вже самі не носять! Вчора сусідці пальто доньчине, майже нове, віддала, на мене тісне, а сьогодні вона принесла десяток яєць. Не хотіла брати, а потім подумала, що посмажу добрим людям, сюд-туд та хтось зайде на обід. Я ще так гарно ніколи не жила, як зараз! В красі живу, кожного дня церковний дзвін слухаю, милуюся городом, хату доглядаю, з людьми спілкуюся, кошеня безпритульне пригріла, тому ніколи не плачуся, що самотня. А хіба я одна, як палець, коли навколо такі славні люди, а те, що діти у столиці, то я рада за них. Зідзвонюємося кожного дня. Дай Боже, щоб всім так добре жилося, як зараз мені.
— То Вам пощастило, тьотю Аню, що дім поряд святого місця.
— До церкви ходжу на Різдво і Паску — великі свята і то, щоб віднести панахиду за упокій, свічі поставити. А свячена вода в моїй криниці не переводиться. Он кружка на гвоздечку висить, хто хоче, той нап'ється свяченої водиці. Вчора сам батюшка Василь приходив, кілька відер набрав, буде кропити парафіян. Колись у нашому районі церкву ще в революцію спалили, святих ікон вдома не було. Мама мене в костьолі хрестила, але я туди теж рідко заглядаю, — перелітає бабця з думки на думку, як метелик з квітки на квітку. Молитися можна де завгодно, Бог у бджілці, кожній рослині, а головне в душі. Я часто з ним розмовляю і дякую Йому за все!
— Мудра Ви жінка, тьотю Аню. Буду йти з церкви обов'язково зайду, побалакаємо! Можна?
— А чому б ні? Моя хата відкрита для всіх добрих людей.
— Тьотю Аню, дайте мені хусточку, щоб люди не сварили, що з непокритою головою йду до церкви. — гукає здаля вже інша знайома жінка.
— Зараз принесу, почекайте! Донька привезла багацько мені на смерть, здається ще кілька залишилося! —
спритно побігла до хати, наче молода жінка.
— Ото швидко... живіть сто років, тьотю Аню, дякую за хустину!
— Скільки Бог відміряв стільки і проживу!
У вісімдесят три Ганна сказала доньці, що йде помирати, лягла на ліжко, закрила очі і полинула до Бога без мук і страждань. Милосердним людям Всевишній дарує легку смерть.
Спочивай на Божих луках, мамо!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ганна
Присвячується мамі
Не встигла впасти вранішня роса, як сонце розтопило залишки вологи на полуничній грядці. Ганна схилилася з мискою, підіймаючи різьблене листя, вишукуючи стиглі ягоди.
— Тьотю Аню, дайте півлітрову баночку, прийшла до церкви, хочу набрати свяченої води, а забула взяти з дому посуд! — гукає знайома жінка, сподіваючись отримати те, що просить.
— Зараз гляну чи ще залишилася хоча б одна, всі пороздавала, треба вже буде якось купити, бо аж невдобно перед людьми, що закінчилися склянки. — переймається бабуся, яку всі називають тьотьою Аньою тому, що їй її віку зроду не даси: весела, доброзичлива, щедра, справедлива, розумна, і сиве, кучеряве волосся фарбує рубіном.
— А Ви що, не йдете до церкви, сьогодні ж свято — Пресвята Трійця? А зеленого зілля у Вас часом немає?
— Ні, на жаль, доню, можу квіточок нарвати, а краще самі зірвіть, там під забором багацько!
І так майже кожного дня. Кому склянку, кому букет, а кому джерельної води з криниці. А яблука, груші, сливи обірвуть ще до Спасу.
— Та нічого, хай рвуть, чим мають гнити у садку, — завше думала.
— Це ж діти, поряд — школа ...скільки мені старій треба?... хай їдять на здоров'я!
Бо, як згадає своє сирітське, голодне дитинство, то шукає в буфеті корвалол, і ніяк не може заспокоїтися. Взимку малою до школи босоніж бігала, бувало і на худенькі ніжки пісяла, щоб зашпори відійшли. В голодомор їла: бруньки, гнилу бараболю, лободу. Якось на Великодні проводи, з молодшою сестричкою пішли на цвинтар, щоб назбирати з могилок крашанок, пасок. Батюшка не дозволив, прогнав. Отримали замість хліба стусанів, та й плачучи пішли додому. Ще й мама насварилася, щоб не жебракували. Казала: "Діти, ми або всі разом помремо з голоду, або виживемо, як Бог дасть, але ходити по селу з простягнутою рукою не будемо, бо панського роду". Дуже строга мати була. Чоловіка розстріляли у репресії, тож сама виховувала четверо дітей. Ганна всього чотири класи закінчила, а потім пішла працювати в колгосп, щоб допомогти родині. У шістнадцять завербувалася на Донбас. Влаштувалася працювати у шахту, поки одного разу вагонетка ледь не вбила. Через кілька років повернулася на рідну Житомирщину. Вийшла заміж, народила четверо дітей, (одна дитина померла.)
Будинок бабці Ганни знаходиться майже на території церкви, а навпроти — автостанція, стадіон, тож люди залишають: велосипеди, мопеди, мотоцикли на подвір'ї. Пообвішують всі дерев'яні штахети плоту, ще й цегляний будинок з усіх боків заставлять, так, що ступити ніде. Важкі сумки, валізи залишають в хаті, щоб ніхто не поцупив. Тітка Ганна збереже і грошей не візьме за послуги. А дехто втомлений зайде відпочити, побалакати, розказати таємниці. Знає, що ніколи не осудить, а гарну пораду дасть, обігріє, нагодує, та ще й чарочку наллє на свято. Одна приятелька каже:
"Добре, що у Вас все є, і Ви ще можете іншим роздавати!" Бабуся посміхається,
— То Ви теж, Надю, діліться і у Вас все буде... Господь дасть! А пенсія у мене менша ніж Ваша, та на все вистачає. Скільки мені потрібно? Діти не забувають, сюд-туд, тай підкинуть якусь копійку і одежу привезуть гарну, модну, яку вже самі не носять! Вчора сусідці пальто доньчине, майже нове, віддала, на мене тісне, а сьогодні вона принесла десяток яєць. Не хотіла брати, а потім подумала, що посмажу добрим людям, сюд-туд та хтось зайде на обід. Я ще так гарно ніколи не жила, як зараз! В красі живу, кожного дня церковний дзвін слухаю, милуюся городом, хату доглядаю, з людьми спілкуюся, кошеня безпритульне пригріла, тому ніколи не плачуся, що самотня. А хіба я одна, як палець, коли навколо такі славні люди, а те, що діти у столиці, то я рада за них. Зідзвонюємося кожного дня. Дай Боже, щоб всім так добре жилося, як зараз мені.
— То Вам пощастило, тьотю Аню, що дім поряд святого місця.
— До церкви ходжу на Різдво і Паску — великі свята і то, щоб віднести панахиду за упокій, свічі поставити. А свячена вода в моїй криниці не переводиться. Он кружка на гвоздечку висить, хто хоче, той нап'ється свяченої водиці. Вчора сам батюшка Василь приходив, кілька відер набрав, буде кропити парафіян. Колись у нашому районі церкву ще в революцію спалили, святих ікон вдома не було. Мама мене в костьолі хрестила, але я туди теж рідко заглядаю, — перелітає бабця з думки на думку, як метелик з квітки на квітку. Молитися можна де завгодно, Бог у бджілці, кожній рослині, а головне в душі. Я часто з ним розмовляю і дякую Йому за все!
— Мудра Ви жінка, тьотю Аню. Буду йти з церкви обов'язково зайду, побалакаємо! Можна?
— А чому б ні? Моя хата відкрита для всіх добрих людей.
— Тьотю Аню, дайте мені хусточку, щоб люди не сварили, що з непокритою головою йду до церкви. — гукає здаля вже інша знайома жінка.
— Зараз принесу, почекайте! Донька привезла багацько мені на смерть, здається ще кілька залишилося! —
спритно побігла до хати, наче молода жінка.
— Ото швидко... живіть сто років, тьотю Аню, дякую за хустину!
— Скільки Бог відміряв стільки і проживу!
У вісімдесят три Ганна сказала доньці, що йде помирати, лягла на ліжко, закрила очі і полинула до Бога без мук і страждань. Милосердним людям Всевишній дарує легку смерть.
Спочивай на Божих луках, мамо!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію