«І сказав Йосеф братам своїм:
«Я вмираю, а Всесильний неодмінно згадає про вас і виведе вас із цієї країни до Краю,
що присягнув був Аврагамові, Іцхакові та Яакову».
І взяв клятву з Ізраїлевих синів, сказавши:
«Коли згадає Всесильний про вас, винесіть кості мої звідси».
Книга Буття, 50:24-25

І сталося, як заповідав Всевишній.
Опівночі прокинувсь фараон од крику й зойків,
Що здійнялись в його палаці.
А насправді – таке було по всім Єгипті.
Господь до інших кар додав ще й цю –
Нищив перворідних. Байдуже - людина чи худоба.
І невблаганний фараон скоривсь нарешті.
«Устаньте й вийдіть спосеред мого народу,-
Сказав Мойсеєві та Агарону.-
Та не забудьте поблагословить мене!»
А підданці його , плачучи, квапили сусідів:
«Виходьте та якомога швидше,
Бо через вас усі ми помремо отут...
Беріть і золото, і срібло – лиш зникайте!»
«Зачекайте! Дайте хоч на дорогу хліб спекти!»
«Ні, просимо слізно: беріть таким, як є!»
І в пелену юдейки брали тісто, що не підійшло.
Згодиться хоч на коржі прісні.
І ось нарешті, здається, все готове до відходу.
Трублять верблюди, ревуть воли,
мекають кози, охрипле чути «кукуріку»,
невиспана, аж захлинається плачем малеча...
А все щось заважає рушить.
»Стривай,- Агарон до брата.- А якже з клятвою?
Ми ж маємо винести з собою кості Йосефа...»
«І де ж вони?»
«Може, Серах, донька Асіра, знає?
Одна ж вона лишилася із того покоління».
І немічна, похилена мало не до землі,
А все ж навдивовижу при пам’яті бабуся:
«На дно ріки труну Йосефову опустили.
Одні казали, аби благословились води Нілу.
Я ж гадаю на правду схоже інше:
«Як хочеш, щоб юдеї ніколи не покинули наш край,-
Так радили придворні фараону,-
Сховай надійно Йосефову могилу».
Пішов Мойсей до Нілу і голосом громовим прокричав:
«Йосефе! Настав час, коли Господь звільняє твій народ.
Без тебе не зможемо вирушить з Єгипту!»
І тої ж миті вода заклекотіла, і на поверхні загойдалася труна.
...Сорок літ Ковчег Завіту і Йосефова труна подорожували поруч.
«Негоже,- дехто дорікав Мойсею,- щоб були вони разом».
«Той, хто в труні,- відповідав Божий проводир,-
Сповняв усе, що в тому Заповіті».

P.S.
На які тільки курйози Історія спроможна…
Аби вклонитися Йосефовій могилі,
Мусять юдеї просити дозволу в арабів
І простувати в Шхем тільки з охоронцями,
Щоб власники чужої слави- палестинці
За звичаєм гостинним, не кидали в прочан каміння.