ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ольга Олеандра
2025.12.04 10:51
Привіт, зима! Я знову входжу в тебе.
Ти зустрічаєш, відкриваючись мені
безкраїм полотном живого неба,
в якім горять немеркнучі вогні,
в якім ростуть дива і дивовижі,
з якого сипле ласка і дари.
в якім живе тепло глибоких зближень,
де тануть нашаров

Кока Черкаський
2025.12.04 05:01
Вкрути ж мені, вкрути,
Бо все перегоріло,
Врятуй від темноти,
Щоб в грудях зажевріло,

Завібрували щоб
Енергії вібрацій,
Щоб як нова копійка

Мар'ян Кіхно
2025.12.04 03:24
Як уже десь тут було сказано, на все свій час і своє врем'я. Час розставляти ноги і врем'я стискати коліна, час подавати заяву в ЗАГС і врем'я на позов до суду, час одягати джинси і врем'я знімати труси, час висякатися і врем'я витирати рукавом носа

Володимир Бойко
2025.12.04 00:46
Найпевніший спосіб здолати українців – поділити їх і розсварити. Хто зазирнув у душу політика – тому дідько вже не страшний. На зміну турецьким башибузукам прийшли російські рашибузуки. Краще ламати стереотипи, аніж ламати себе. Дзеркало душі

Тетяна Левицька
2025.12.04 00:28
Я скоріш всього сова,
що боїться світла
і улесливі слова,
що яскраво світять.
Не розказую про те,
як яси жадаю —
вранці сонце золоте
запиваю чаєм.

Світлана Пирогова
2025.12.03 22:58
М-алий Фонтан - для серця люба батьківщина.
А-вжеж, найкращеє в житті село.
Л-юблю красу його і неньку Україну.
И-верень - грудочку землі і тло.
Й-оржисті трави, щедрий ліс, гаї, дорогу.

Ф-онтанські зваби - поле і ставок.
О-бійстя і садки. Летить

Артур Курдіновський
2025.12.03 21:51
НЕ ТРЕБА "ПОТІМ" (діалог у співавторстві з Лілія Ніколаєнко)

***

Прощай сьогодні. “Потім” вже не треба.
Я скнію в римах, ніби в ланцюгах.
Від тебе в них тікаю, та нудьга
Згорілими рядками вкрила небо.

Микола Дудар
2025.12.03 21:39
Куди і з ким — не коментую.
Лишила осінь повноважень.
Це наче в ліс послати тую
Від алілуї персонажем…

Коли кого — вже не цікавить.
Лишила ніч передумови.
Це наче вдих бензин заправить

Борис Костиря
2025.12.03 18:52
Зима ударила у бруд
Лицем в безсилості нещасній.
І бруд заполоняє брук,
Мов Брут з ножем несвоєчасним.

Зима пірнула у абсурд
І стала стала осінню неждано.
І Божий замисел заглух

Тетяна Левицька
2025.12.03 15:31
Якби лише земля мала
тримала на цім світі,
то я б під хатою росла,
Черемхою у цвіті.
Пахтіла б медом навесні,
і раювала літом,
а восени удалині
блищала фіанітом.

Юрій Лазірко
2025.12.03 01:01
хотів тобі я наспівати
про любов
про блиски у очах
і як бурлила кров
і блиснуло в очах
і закипіла кров
нам у вогні палати
в ритмі рок-ен-рол

Іван Потьомкін
2025.12.02 22:34
Потойбіч і посейбіч – все це ти.
Ти розпростерся мало не по самий Ніжин.
А в серці, як колись і нині, й вічно –
Одна і та ж синівська ніжність.
На древніх пагорбах стою,
Немовби зависаю над святим Єрусалимом,
І, як йому, тобі пересилаю ці рядки:
“М

Тетяна Левицька
2025.12.02 22:17
Насправді грудень не зігріє,
мою невтішну безнадію,
сніжниці білу заметіль.
Жасминові, легкі, перові
летять лелітки пелюсткові —
на смак не цукор і не сіль.
Льодяники із океану,
що на губах рожевих тануть

Олександр Буй
2025.12.02 21:18
Поворожи мені на гущі кавовій!
Горнятко перекинь, немов життя моє:
Нехай стікає осад візерунками –
Пророчить долю дивними малюнками...

На порцеляні плямами розмитими
Минуле з майбуттям, докупи злитії.
Можливо, погляд вишень твоїх визрілих

Володимир Мацуцький
2025.12.02 20:34
Вже і цвіркун заснув.
Мені ж не спиться,
стискає серце біль-війна.
Чи вщухне доля українця,
що горя зазнає сповна?
Чи вщухне гуркіт біснування
рашистів на землі моїй?
Кого готує на заклання

В Горова Леся
2025.12.02 17:20
Грудень сіє на сито дощ,
І туману волога завись
Осіда на бетоні площ.
Голуби на обід зібрались.

Віддзеркалення лап і ший
Мерехтить, ніби скло побите.
Хтось би хліба їм накришив,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Павло Інкаєв
2025.11.29

Ірина Єфремова
2025.09.04

Одександр Яшан
2025.08.19

Федір Паламар
2025.05.15

Ольга Незламна
2025.04.30

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іван Потьомкін (1937) / Проза

 ...А НОЧКА ТЕМНАЯ БЫЛА

– И ты не боишься ходить ночью? – спросил меня как-то один из новичков, когда я возвратился после очередного обхода огромнейшей территории школы-интерната.
Было далеко заполночь. Триста девятнадцать воспитанников смотрели сны, а ему, самому младшему, почему-то не спалось. Может быть, он вспомнил, как еще несколько лет тому назад, в другой стране вот в это же время кружился в хороводе вместе со своими друзьями вокруг новогодней елки, участвовал в конкурсах и получал подарки...
Закутавшись в одеяло, он восседал по-йоговски на моем месте охранника, положив руки на теплый радиатор. Можно было, конечно, повинуясь инструкциям, отправить мальчика в его комнату, но, вспомнив свое детдомовское прошлое, когда так хотелось поговорить наедине с кем-то из взрослых, я подсел к мальчику и вместо ответа начал рассказывать об одном памятном событии своего послевоенного детства...
...Мне было тогда семь-восемь лет. Я пас коз со всего кутка, то есть с нескольких близлежащих улиц села. В тот раз со мной был и мой младший брат. Кто хоть раз имел дело с козами, знает, что это за вредное животное. Так и норовит нашкодить. Не то что коровы или лошади. Словом, все время нужно было быть начеку. И вот в постоянном бдении о козах я совершенно забыл о своем маленьком брате. Вспомнил, когда тетя спросила:
– А где же Володя?
Ни слова не говоря, я отправился на окраину села. Было совсем темно. И вот, когда я подошел к оврагу, по ту сторону которого днем пас своих безумных коз, услышал плач брата.
– Иди сюда, – закричал я ему.
– Мне страшно.
Мне и самому было страшно, так как слышал, что ночью там бродят лисы и волки. Но делать было нечего, и, затаив дыхание, озираясь по сторонам, я все же спустился метров на сто вниз, перешел ложбину, поднялся наверх, а потом уже с братом совершил обратный путь...
Погрузившись в воспоминания, я и не заметил, как мой слушатель сначала смежил глазки, а потом и засопел. Я смотрел по-дедовски на его смешную рожицу и не досадовал, что не успел рассказать ему еще и о том, как мне по-настоящему стало страшно уже здесь, в Иерусалиме, в начале моей карьеры охранника...
...Под конец смены, когда я уже собирался домой, последовала команда идти работать ночью в Институт волокон. В мои обязанности входило каждых два часа обходить территорию, нажимать на соответствующие кнопки, фиксируя таким образом факт обхода. А самое главное – никого не впускать, так как во дворе находилось полтора десятка машин.
Моросил декабрьский нудный дождик. Стоял густой туман, сквозь который еле-еле пробивался худосочный свет фонаря. А в сторожевой будке было светло и тепло. Моя любимая музыкальная волна несла творения Вивальди, Моцарта, Шопена... Тепло, музыка и усталость сделали свое и, понятное дело, я задремал.
– Ты чего не открываешь ворота? – раздалось то ли во сне, то ли наяву. – Сколько можно сигналить?
И, не дожидаясь ответа, незнакомец на что-то нажал, ворота открылись. Когда я выскочил из будки, машина уже была вне досягаемости. На мой звонок в фирму о происшедшем сонная дежурная промямлила, что завтра утром начальство, мол, разберется.
– Вот и заработал, – пронеслось в голове. – Теперь до конца жизни придется выплачивать стоимость угнанной машины...
Сердце забилось с неведомой доселе скоростью, к горлу подступила тошнота... И вот в таком полубредовом состоянии я находился где-то с час, пока вновь не услышал тот же голос:
– Куда ты запропастился? Открывай же ворота!
Милее музыки стал для меня этот голос. Как можно скорее я открыл ворота и впустил машину.
– Ну что, проснулся? – спросил угонщик. – Тебе разве не говорили, что я здесь живу? – и он пошел к какому-то строению за пределами институтского двора.
До самого утра я уже не заходил в будку. Радость переполняла все существо, выливаясь в песни на всех доступных мне языках.
– Кто живет на территории института? – спросил я пришедшего на рассвете завхоза.
– А что, и тебе морочил голову этот варьят? – последовал ответ.
И тут уже во второй раз за смену я был вновь поражен, так как завхоз говорил на смеси иврита и... гуцульского.
...Не знаю, как бы прореагировал на этот рассказ мой маленький слушатель. Но он в это время посапывал и чему-то улыбался во сне. А я, тихо закрыв за собой дверь, снова вышел осматривать огромнейшую территорию школы-интерната, расположенную на одном из живописных холмов Иерусалима.





      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2022-07-22 10:11:11
Переглядів сторінки твору 298
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.038 / 5.61)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.227 / 5.85)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.746
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Автор востаннє на сайті 2025.12.03 21:30
Автор у цю хвилину відсутній