На відміну від багатьох відомих дослідників життя і творчості Тараса Шевченка, котрі переконані, що Кобзар 1846 року був на Поділлі, вважаю таку його подорож гіпотетичною і, читаючи праці тих маститих шевченкознавців, щораз більше схиляюся до думки, що на Поділлі Тарасові Шевченкові, на мій щирий жаль, бути не довелося.
Тема подорожі Шевченка на Поділля висвітлена у низці праць, опублікованих у збірнику “Шевченко і Поділля” за матеріалами другої Всеукраїнської наукової конференції, що відбулася 20-21 травня 1999 року у Кам’янці-Подільському. Зокрема, про це писали:
1. Ірина Гревцова і Станіслав Федоренко у розвідці “Т. Г. Шевченко по дорозі до Кам’янця (вересень 1846 р.)”;
2. Євген Назаренко – “Про датування відвідання Т.Шевченком Кам’янця-Подільського”;
3. Станіслав Федоренко – “Т.Шевченко у Кам’янці-Подільському (вересень-жовтень 1846 року).
Для зручності, у посиланнях буду ці праці називати під відповідними номерами – 1: 2; 3.
Отож у праці №1 про подорож і шлях, яким їхав Кобзар, подано таку інформацію: “21 вересня Т.Г.Шевченко отримав документи й гроші в археографічній комісії. На другий день вранці рушив на Поділля. З виїздом квапився. Їхав до Кам’янця-Подільського на перекладних (від станції до станції іншим возом) старим польським шляхом: Біла Церква, Брацлав, Могилів на Дністрі, Нова Ушиця… 29 числа в другій половині дня Шевченко під’їжджав до передмістя Кам’янця – Польських фільварків… З Польських фільварків Шевченко побачив старовинний Кам’янець.”
Як бачимо, Шевченко виїхав з Києва 22 вересня і приїхав до Кам’янця 29 вересня. Він мусив десь згаяти сім днів, то ж автори запропонували йому широку програму з відвіданням міст, містечок і сіл, читанням губернської газети (особливо розділи про знущання панів над кріпаками) тощо.
Іншу версію подорожі подано у праці №2: “Виїхав Шевченко з Києва до Кам’янця-Подільського вранці в суботу 28 вересня. Маршрут поштової карети пролягав через станції Віта-Поштова (цю станцію як першу по дорозі на Кам’янець головного героя повісті “Прогулка с удовольствием и не без морали” назвав сам поет) – Васильків у Білу Церкву – Сквиру – Морозівку – Плисків – Липовець – Жорнище – Нижню Кропивницю – Брацлав – Шпиків – Джурилів – Серби – Могилів-Подільський – Яришів – Курилівці – Літнівці (Нову Ушицю) – Сцибори (Соснівку) – Рахнівку. І приїхав у місто над Смотричем ввечері в понеділок 30 вересня 1846 року. Зупинився в готелі. На витрати у нього була сума, яка дорівнювала річній платні. А невитрачені гроші він мав повернути. Тому матеріальної скрути в ті дні Шевченко не відчував… В дійсності Шевченко виїхав з міста на світанку в понеділок 7 жовтня… Отже, Шевченко перебував в Кам’янці-Подільському з вечора 30 вересня до ранку 7 жовтня за старим стилем. Шевченко прибув у Житомир ввечері 9-го жовтня… З 10 по 12 жовтня 1846 р. Шевченко пробув в Житомирі…А вранці 13-го виїхав у Почаїв. Впродовж 23 жовтня був у Почаєві, де зробив 4 акварельні малюнки видів лаври. Повертаючись назад, ймовірно, 23 жовтня оглянув Кременець. Згодом, в повісті “Варнак” Шевченко відтворив маршрут повернення від Почаєва до Новоград-Волинського. Як пише П.Жур,з волинською поштою 25 жовтня, певно ввечері Шевченко знову прибув у Житомир… 28 жовтня повернувся до Києва. Подорож тривала рівно місяць, з 28 вересня до 28 жовтня.”
Як бачимо, Т.Шевченко виїхав з Києва 28 вересня, а прибув до Кам’янця-Подільського 30 вересня 1846 року , пробув там до 7 жовтня і лише тоді поїхав на Волинь; мав при собі чималі гроші (про них поговоримо пізніше – авт.), а тому автор запропонував йому широку програму уже в самому місті над Смотричем: зустрічі з подільським цивільним губернатором та архієпископом Арсенієм, відвідини усіх православних храмів та монастирів, оглядини пам’яток історії та архітектури тощо. А ще у Кам’янці Шевченко сходив у гості до старого київського знайомого - Петра Чуйкевича, який записав у альбом поета три пісні, одна з них – про Кармелюка. На відвідини Почаєва і Кременця автор залишив Кобзареві лише один день – 23 жовтня 1846 року. Це при тому, що Шевченко мусив зробити у Почаєві чотири акварелі, не кажучи вже про колишній Кременецький ліцей Тадея Чацького.
У праці №3 співавтор праці №1 пише: “Найімовірніше, 29 вересня Т.Шевченко прибув до Кам’янця-Подільського – головного міста Подільської губернії… (тут опускаю неймовірні пригоди Шевченка у Кам’янці та його околицях – В.Б.). 8 жовтня на поштову станцію його проводжали П.Чуйкевич, П.Гліщинський, брати Копіцінські та ін. Шлях на Волинь лежав через поштові станції: Нігин, Тинна, Ярмолинці, Проскурів, Старокостянтинів, Полонне, Баранівка, Новоград-Волинський, Гульськ. Весь день був похмурим, температура – 17 градусів, слабкий східний вітерець. Поїхав поет на перекладних. Він поспішав до Гульська.”
За автором №3 (співавтором №1) виходить, що Т.Шевченко прибув у Кам’янець 29 вересня, а вибув з нього 8 жовтня 1846 року. Як і у праці №1, Шевченко мав щонайширшу науково-культуру й розважальну програму, з уписанням до неї всіх і всього, про що тільки може довідатися старанний краєзнавець. З усього цього достовірною, на мою думку, є лише погода, відомості про яку автор почерпнув з надійного джерела – “Подільських губернських відомостей”. Решта – суцільна фантасмагорія! Чомусь автори не додумались пошукати у тій губернській газеті (а її примірники за 1846 рік добре збереглися й донині) відомостей про відвідання міста Шевченком. А там же реєструвалися усі, хто прибував у відрядження до губернського міста – від прапорщика і до предводителя дворянства – і хто, коли і куди вибував зі столиці губернії. Може й шукали, але… не знайшли. Бо нема там такої інформації. НЕМА!
Кілька слів про гроші. Дехто з дослідників звертає увагу на те, що Шевченко отримав на подорож 150 рублів сріблом. “Геній і гроші” – тема не дуже вдячна. Але там, де гроші – найбільше точності й відповідальності. А тим паче – великі гроші та ще й державні. Біографам Шевченка відомий його рапорт київському генерал-губернатору про витрачені суми під час подорожі на Полтавщину. Ось його текст:
Свободного художника Шевченка
Рапорт
Из числа выделенных мне 28 ноября 1845 года из канцелярии вашего высокопревосходительства ста пятдесяти рублей серебром, для некоторых розысканий в Полтавской губернии, издержано мною: на прогоны тридцать один рубль тридцать шесть копеек и кормовых шестьдесят четыре рубля восемьдесят копеек серебром, - оставшиеся за сим пятьдесят три рубля восемьдесят четыре копейки серебром и расходную тетрадь вашему высокопревосходительству при сем имею честь представить.
Свободный художник Т.Шевченко.
Документ цей, де Тарас порахував усе до копійки, не містить у собі дати складання рапорту. Але дослідники датували його - “1846 р., вересня 20”. Наш автор праці №2 про гроші пише так: “Той факт, що Шевченко платню за вересень одержав разом з іншими членами Археографічної комісії 30 вересня, про що свідчить дата на документі і йог підпис, Жур пояснює просто. Шевченко Поставив підпис і одержав гроші після повернення з відрядження. Адже якби він був у Києві 30 вересня, а це був понеділок, то зміг би виїхати лише в середу 2 жовтня і приїхав би 4 жовтня, а є свідчення, що він 2 і 3 жовтня перебував у Кам’янці-Подільському.” Автор звертає увагу й на те, що 26 вересня Шевченко був ще у Києві, бо того дня особисто здав скарбникові гроші, що залишилися у нього після відрядження на Полтавщину, а скарбник Крамаренко зробив запис про повернення цих грошей аж 12 жовтня, коли Шевченко уже був на Волині.
Які ж свідчення змушують автора (авторів) брати під сумнів те, що і 26, і 30 вересня і навіть 12 жовтня Шевченко ще був у Києві та стверджувати, що 2, 3 і аж до 7 жовтня він був у Кам’янці-Подільському? Дослідників наштовхують на цю думку відомості, що 2 жовтня Архієпископ Арсеній надіслав до Києва листа, в якому повідомив, що розпорядився сприяти Шевченкові у всьому; що 3 жовтня П.Чуйкевич записав у альбом Шевченка три пісні та ще те, що 7 жовтня подільський цивільний губернатор надіслав листа генерал-губернатору Бібікову, повідомивши останнього, що зробив усе для виконання поставлених перед Шевченком завдань. Чи зобов’язувала поява на світ цих артефактів Тараса Шевченка особисто бути у Кам’янці-Подільському? Чи свідчать вони саме про перебування його у Кам’янці? На мою думку, аж ніяк: з канцелярії генерал-губернатора надійшла пошта у Житомир і Кам’янець-Подільський про заплановану поїздку Т.Шевченка, а консисторії та канцелярії акуратно відписалися, - хтось зробив те раніше, а хтось пізніше; пісні, записані у альбом Шевченка – це не відомості про отримані гроші, під ними нема вказівки, що записані вони саме у Кам’янці, а могли бути записані у той альбом й у Києві; у тому альбомі нема жодного рисунка чи малюнка, які б зробив Т.Шевченко у Кам’янці чи його околицях; Шевченко ніде й ні разу не сказав і не написав, що він був у Кам’янці-Подільському чи його околицях…
Згадки у художніх творах Т.Шевченка про Поділля подаються у нерозривному поєднанні з Волинню: “Расскажи мне, друже мой, что-нибудь о нашей прекрасной Волыни и Подолии”(“Варнак”), “На полях Волыни и Подолии… Могила, или курган, на Волыни и Подолии большая редкость… Бедная малосильная Волынь и Подолия… Измеривши вдоль и поперек Волынь и Подолию…” (Прогулка с удовольствием и не без морали”. Зверніть увагу, що у Шевченка йдеться про Волинь і Поділля не як про два окремих регіони, а як про один – Волинь і Поділля. Варнак просить розказати не про наші прекрасні Волинь і Подолію, а про нашу прекрасну Волинь і Подолію, вона бідна й малосильна, а не вони бідні й малосильні тощо. Ця єдність Волині й Поділля в адміністративному плані започаткована, на мою думку, ще у XVIII сторіччі під час польського панування на цих територіях, а особливо укріпилася після першого поділу Польщі, коли Росія, Прусія й Австрія обкраяли Польщу з усіх боків, залишивши їй з українських земель Волинь і Поділля, а посилилася після третього поділу Польщі, коли Волинь і Поділля були включені до складу Росії. Усім “Юго-Западным краем”, до складу якого входило три губернії Правобережжя, адміністративно управляв з Києва царський чиновник, який мав титул: “Кіевській, Подольській и Волынській Генералъ-Губернаторъ”. Йому підпорядковувалися цивільні й військові губернатори на місцях. Ця єдність проглядалася й у географії, скажімо, у назві Волино-Подільської височини. Пізніше така адміністративна єдність існувала зі часів гітлерівської окупації України – генеральний комісаріат “Волинь-Поділля”. Звертає увагу на себе те, що Т.Шевченко порушує порядок переліку губерній, подаючи спочатку Волинь, а потім Поділля, а не так, як це писалося в офіційних російських документах, ймовірно, йдучи за польською традицією. До речі, Поділля окремо від Волині Шевченко ніколи й ніде не згадує, але згадує “Волинь святую” у “Варнаку”.
У колективній монографії, що вийшла друком у Києві (наукова думка,1994 рік) під егідою Інституту літератури ім.Т.Шевченка Академії наук УРСР, про цей період сказано так: “Виїхав Шевченко з Києва у двадцятих числах вересня. Маршруту ми не знаємо. Очевидно, пролягав він на південний захід, оскільки розшуки й дослідження почалися з Кам’янця-Подільського: 3-м жовтня датований перший запис в альбомі, де рукою П.Чуйкевича чорнилом записано пісню “Пливе щука з Кременчука, пливе собі стиха…”. П.Чуйкевич, учитель Кам’янець-Подільської гімназії, був на чотири роки молодший за Шевченка, закінчив 1843 року Київський університет. У червні того ж року поет познайомився з ним у Куліша, а потім не раз зустрічався у Костомарова. Притягався до слідства у справі Кирило-Мефодіївського товариства, але через брак доказів звільнений. Далі в альбомі рукою П.Чуйкевича записані ще дві пісні: “Зійшла зоря ізвечора, до й не назорилася” І “Ой Кармелюче, по світу ходиш… З Кам’янця поет виїхав до Почаєва – містечка Кременецького повіту на Волині.”. Тобто: датовано у альбомі лише одну пісню “Пливе щука…” (та й не про Кармелюка). Датовано її 3-м жовтня, але без зазначення року і місця запису. Чи бував 1846 року П.Чуйкевич у Києві? Так. Про це є його свідчення на допиті у III відділенні, що того року він перебував у Києві не більше трьох тижнів. А чи був Шевченко в Чуйкевича у Кам’янці-Подільському? Про це не маємо жодних свідчень. Ніяких.
Натомість, маємо беззаперечні свідчення, документи, авторські твори літератури і мистецтва про те, що у жовтні 1846 року Тарас Шевченко побував на Волині, а зокрема – у Житомирі і у Почаєві. Коли відкинути, як недостатньо обґрунтовані, претензії подолян на те, що Шевченко побував не лише на Волині (чого ніхто не заперечує), але й на Поділлі, то ніякого мудрування про дату виїзду, приїзду, маршруту поїздки не буде потрібно, бо не буде ніяких суперечностей у загальновідомих і задукоментованих датах з біографії Тараса Шевченка: є дата приїзду у Житомир (про що, на відміну від “Подільських губернських відомостей”, повідомили “Волинські губернські відомості”), є документ Волинської духовної консисторії, є малюнки Почаєвської лаври, є вірш і повість “Варнак” тощо. Наприклад, у III відділі імператорської канцелярії на питання про свої знайомства, Тарас відповідав так:
“С Костомаровым я познакомился в прошедшем году в Киеве, весною; на лето он уезжал в Одессу лечиться; в августе месяце он возвратился в Киев, и я с ним не виделся до декабря месяца, потому что я ездил по поручению Комиссии для срисования Почаевской лавры… С Кулешом я познакомился в Киеве в 1842 г. весною, во время отлучки моей из Академии и не виделся с ним до декабря 1846 года в Киеве…”.
Перший документ, що з’явився у Києві після подорожі у Почаїв, датовано самим Шевченком: “Киев, 1846 года, ноября 13. Т.Шевченко”. Але цей період життя і творчості наших дослідників чомусь не зацікавив. Мабуть, не входив до окресленої теми.
Мені шкода, що Шевченкові не пощастило побувати на нашому прекрасному Поділлі. Але прикро читати й такі “свідчення” краєзнавців у збірнику наукових (!!!) праць, з яких можна достовірно довідатися лише про те, якою була погода на Поділлі у жовтні 1846 року.
PS
Останнє, що потрапило мені до рук на цю тему – книжка, яка щойно вийшла друком у Луцьку і називається “Волинь у житті та творчості Тараса Шевченка”. ЇЇ автор - Петро Кралюк (професор, доктор філософських наук, проректор з наукової роботи Національного університету “Острозька академія”) у розділі “Дорога на Волинь. Поділля” свої дослідження зводить до цитувань уже відомих публікацій і пише: “Отримавши документи на відрядження в канцелярії генерал-губернатора Бібікова, Шевченко спочатку вирушає до Кам’янця-Подільського – тогочасного центру Подільської Губернії. Їхав він, певно, т. зв. “великим польським трактом” через Віту, Васильків, Ксаверівку, Гребінки, Білу Церкву, Шамраївку, Сквиру, Морозівку, Липовець, Брацлав (Браславль), Могилів-Подільський, Нову Ушицю, Рахнівку… Ймовірно, це було в найближчу середу, 25 вересня, коли йшов поштовий екіпаж до Кам’янця, а 27 він прибув до цього губернського центру…Точно не відомо, скільки часу кобзар перебував у Кам’янці-Подільському… Ми не знаємо, якою дорогою їхав Кобзар на Волинь із Кам’янця-Подільського. Про це немає ніяких відомостей – ні офіційних свідчень, ні робочих записів Шевченка, ні опосередкованих даних у його творах… проте деякі дослідники (М.Дубина, І.Дуда, Б.Мельничук та інші) з приводу цього мають іншу думку. Вони вважають, що при тодішньому стані комунікацій Шевченкові складно було б із Кам’янця-Подільського добратися до Житомира і вже 20 жовтня бути в Почаєві. А про те, що він там перебував, є записи, датовані саме цим числом у його робочому альбомі. Шлях, який здолав Кобзар, їдучи на Волинь, на думку цих дослідників, виглядав таким чином: Кам’янець-Подільський - Негинська – Тинянська – Ярмолинці – Антоновецька – Проскурів (нинішній Хмельницький) – Западинці – Старокостянтинів – Брикуля – Ізяслав – Почаїв… Нам видається більш прийнятною думка П.Жура, який вважав, що Шевченко, доїхавши з Кам’янця до Проскурова, подався далі до Меджибожа, Летичіва (так у тексті – В.Б.), Хмільника й через Бердичів до Житомира… У Житомирі, судячи з усього, Шевченко довго не затримався й вирушив до Почаєва. Власне, відвідання Почаївської лаври й було основною метою подорожі”.
Що ми бачимо тут? Автор уникає категоричності, не висловлює нових версій, а лише схиляється до одних і висловлює сумніви щодо інших. Це вже добре. Але що маємо у “сухому осадку”?: Тарас Шевченко виїхав на Поділля 25 вересня, прибув до Кам’янця 27 вересня, невідомо скільки часу пробув там, а потім невідомо яким шляхом прибув чи то спочатку у Почаїв, а потім у Житомир, а чи навпаки. П.Кралюк схиляється до думки П.Жура і вважає, що спочатку він прибув до Житомира - через Проскурів, Меджибіж, Летичів, Хмільник і Бердичів.
Які ще “стежки” не “сходив Тарас”? Чи варто прив’язувати дати поїздок до дат відправлення пошти, коли коней на поштових станціях можна було перепрягти будь-якого дня? Так швидко, як його прогнали від Києва до Кам’янця-Подільського і звідси до Житомира, поет їздив лише тоді, коли його везли з Петербурга до Оренбурга: без зупинок довезли за вісім днів, загнавши до смерті лише одного коня! Як тут не згадати Гоголя?! До речі, чим він усе ж їхав, - “від станції до станції іншим возом” (№1), “поштовою каретою”(№2), “поштовим екіпажем” (П.Кралюк)? А, може, як писав сам Т.Шевченко: “Едешь себе куда вздумается в собственной бричке и на собственных лошадях, остановишься, где захочется, нарисуешь, что тебе понравится, и едешь далее. Волшебное состояние! И сколько есть этих независимых счастливцев на свете, которые и не подозревают своей независимости. Бедные, жалкие рабы ничтожно узеньких страстишек и тонко обдуманных необходимостей!”? І про кого б це він так сказав?..
В.Бендюг