Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.01
12:51
Покинутий дім залишається в серці.
Оселя любові, оселя розлук.
У битві життєвій, в розпаленім герці
Ми б'ємося в центрі надії та мук.
Покинутий дім, як маяк безпричальний.
У ньому лишились страждання земні.
І прийде філософ самітний, печальний
Оселя любові, оселя розлук.
У битві життєвій, в розпаленім герці
Ми б'ємося в центрі надії та мук.
Покинутий дім, як маяк безпричальний.
У ньому лишились страждання земні.
І прийде філософ самітний, печальний
2026.05.01
12:35
Сидить професор
голова як енциклопедія
а в горлі — пустеля Гобі
телефон казиться
телефонує деканат
(там нишком наливають)
телефонують колишні аспіранти
(там уже розлили)
голова як енциклопедія
а в горлі — пустеля Гобі
телефон казиться
телефонує деканат
(там нишком наливають)
телефонують колишні аспіранти
(там уже розлили)
2026.05.01
12:16
Стосовно мого нарису «Вибране і вибрані» я отримав такі коментарі Редакції Майстерень (далі - РМ).
Перший коментар: «Чому принижуєте гідкими виразами цілком заслужені досягнення наших авторів…»
(РМ пише: «гІдкими», а правильно: «гИдкими». Утім, РМ мен
2026.05.01
12:05
Стріляли в нього – вбивали Бога,
Господь – Небесний, а він – земний...
Навала дика – Магога й Гога –
зайшла вершити свій суд жахний.
Була наруга велика в тому,
зловісний виклик – для всіх держав...
А він тримався, згнітивши втому,
Господь – Небесний, а він – земний...
Навала дика – Магога й Гога –
зайшла вершити свій суд жахний.
Була наруга велика в тому,
зловісний виклик – для всіх держав...
А він тримався, згнітивши втому,
2026.05.01
10:45
Вже міллю сточене руно,
У даль поринула б давно —
Болять суглоби, руки.
Кульбабою сивини літ,
Лелека кличе у політ —
Тримаюсь за онуків,
За соломинку майбуття,
У даль поринула б давно —
Болять суглоби, руки.
Кульбабою сивини літ,
Лелека кличе у політ —
Тримаюсь за онуків,
За соломинку майбуття,
2026.05.01
06:29
Сонце сяє понад містом
І радіє звіддалі,
Що промінчики іскристі
Мерехтять на всій землі.
Обціловують дбайливо
Стебла, листя, пелюстки
І дають нарешті привід
Погуляти залюбки.
І радіє звіддалі,
Що промінчики іскристі
Мерехтять на всій землі.
Обціловують дбайливо
Стебла, листя, пелюстки
І дають нарешті привід
Погуляти залюбки.
2026.04.30
19:48
Злетів у Небо передчасно
Співець любові осяйної.
Його поезія не згасне!
Безсмертні почуття прекрасні,
Що не розчавлені війною!
Злетів у Небо передчасно.
Співець любові осяйної.
Його поезія не згасне!
Безсмертні почуття прекрасні,
Що не розчавлені війною!
Злетів у Небо передчасно.
2026.04.30
18:19
хтось пан а дехто і пропав
кому кобила декому невіста
комусь вебсайт а ще комусь портал
до раю інколи й до пекла звісно
зоріючі стожари атлантид
наяди перламутрові намиста
гукне одна із них тобі привіт
подякуєш бо се красиво і корисно
кому кобила декому невіста
комусь вебсайт а ще комусь портал
до раю інколи й до пекла звісно
зоріючі стожари атлантид
наяди перламутрові намиста
гукне одна із них тобі привіт
подякуєш бо се красиво і корисно
2026.04.30
14:26
Сидять діди попід тином сиві та сивіші,
Розмовами про минуле зранку себе тішать.
Хоч укотре уже чули, слухають уважно,
Не якісь там пустобрехи, а люди ж поважні.
Розповідь ведуть неспішно – куди поспішати,
Все одно лиш до обіду вернуться до хати.
Си
Розмовами про минуле зранку себе тішать.
Хоч укотре уже чули, слухають уважно,
Не якісь там пустобрехи, а люди ж поважні.
Розповідь ведуть неспішно – куди поспішати,
Все одно лиш до обіду вернуться до хати.
Си
2026.04.30
14:06
Витоки свідомості – це ті джерела,
які не стільки напувають, як звучать
милозвучністю твоїх думок а капела,
розмиваючи і зносячи тиху благодать
западин рахманного смиренства.
Мряка безсонячних просторів ущелин,
кулуари сходів минулих лавин і водос
які не стільки напувають, як звучать
милозвучністю твоїх думок а капела,
розмиваючи і зносячи тиху благодать
западин рахманного смиренства.
Мряка безсонячних просторів ущелин,
кулуари сходів минулих лавин і водос
2026.04.30
11:17
березня 1968 року героїчно загинув мій друг, космонавт Юрій Гагарін. Але перед тим, як загинути, він мені сказав: "Жоро, будь у літературі першим! Як я - у космосі!" З того моменту я зрозумів, що в моїй поезії і прозі ідіотизм має бути суто космічного м
2026.04.30
11:15
Нескінченні дощі заливають свідомість.
І ковчег для рятунку уже потонув.
Хто ж допише печальну і змучену повість,
У якій за лаштунками Бог підморгнув?
Хто допише дощі на картині стозвучній
Там, де пензель упав у провалля віків?
Хто допише туман, б
І ковчег для рятунку уже потонув.
Хто ж допише печальну і змучену повість,
У якій за лаштунками Бог підморгнув?
Хто допише дощі на картині стозвучній
Там, де пензель упав у провалля віків?
Хто допише туман, б
2026.04.30
09:39
Вітер увірвавсь на ганок,
ходором вся хата.
Не буди мене так рано,
я ще хочу спати.
Додивитись сни рожеві,
дочекатись зливи
і плекати світ у мреві
срібної оливи.
ходором вся хата.
Не буди мене так рано,
я ще хочу спати.
Додивитись сни рожеві,
дочекатись зливи
і плекати світ у мреві
срібної оливи.
2026.04.30
05:47
Зоряниці марніють тоді,
Коли жаром займається обрій,
А розбуджений звуками дім
Переповнюють світло і добрість.
Погасають, як іскри, рої
Зоряниць на блідім небосхилі,
Коли родяться вірші мої
І показують крила та силу.
Коли жаром займається обрій,
А розбуджений звуками дім
Переповнюють світло і добрість.
Погасають, як іскри, рої
Зоряниць на блідім небосхилі,
Коли родяться вірші мої
І показують крила та силу.
2026.04.29
23:51
Небесна синь така безмежна.
Не можу погляд зупинить.
Бо неповторна зникне мить.
А ми від Всесвіту залежні.
Думки бувають протилежні
тому, що коїться навколо.
Навколо скільки горя, зла.
Ось так і я в собі несла,
Не можу погляд зупинить.
Бо неповторна зникне мить.
А ми від Всесвіту залежні.
Думки бувають протилежні
тому, що коїться навколо.
Навколо скільки горя, зла.
Ось так і я в собі несла,
2026.04.29
22:02
ми переважно сумні
віриш у це чи ні
нас переважно не пре
ні депардьйо ні маре
і гороскопи не суть
хай вони інших несуть
рифами сірих діб
де заробляють на хліб
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...віриш у це чи ні
нас переважно не пре
ні депардьйо ні маре
і гороскопи не суть
хай вони інших несуть
рифами сірих діб
де заробляють на хліб
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.29
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
2026.04.14
2026.04.02
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Семен Гордий
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Семен Гордий
Всі родичі так Калиту любили,
Що, тільки він, нарешті, дуба дав,
Всяк князь скоріш манатки свої взяв
І у Орду до хана полетіли
Просити, щоб другому дав ярлик,
Та тільки не Калитиному роду.
Бо з того роду всім одна лиш шкода,
Іван до нитки обдирати звик.
Він старшому Семену все віддав,
І той також за ярликом помчався.
Та не просив, як інші – продавався,
Чи то, вірніше, той ярлик купляв.
А грошей татко наскладати встиг,
Було за що дарунки роздавати.
Без того «правди» тут не відшукати.
І, звісно, що Семен той переміг.
Узбек ярлик Семенові віддав
І до Москви той гордий повернувся.
Там, правда із крамо́лою зіткнувся
Боярською. Та їй кінець поклав.
Зібрав рідню усю, братів своїх,
«Домовився», щоб всі йому корились,
Тоді лише відчують його милість.
Дивився, як на підданих на них,
А не як на рідню, як на братів.
За що і Гордим ті його прозвали.
Та сили, щоб противитись не мали,
Отож чинив усе, як сам хотів.
Окрім, хіба, що хан йому велить,
То він бігом виконувати брався.
Як хан Смоленська покарати взявся,
Бо ж данину відмовився платить,
Семен із військом першим і примчав.
Дарма, щоправда на Смоленськ сходили,
Постояла орда та й відступила.
Семен з походу того мало мав
Та відданість і вірність проявив,
За що його в Орді й приймали радо.
Із Новгородом зачепився, правда,
Зідрати з нього грошей захотів.
Послав в Торжок зажерливих бояр,
Які, немов ординці там велися.
Ті в Новгород жалітися взялися,
Мовляв, прийшли ще гірші від татар.
А новгородці тих бояр взяли
В кайдани й до темни ці посадили.
Семен бігом зібрав велику силу
Та і карати Новгород пішли.
Там дивно швидко збунтувалась чернь,
Щоби з Москвою їм не воювати,
Торжок отой Семенові віддати.
Семен затявсь та вимагає ще
Щоби прийшли правителі усі
До нього босі й на коліна стали.
Такого ще ніколи не бувало
Ніде за всю історію Русі.
Але скорився Новгород і сів
Намісник княжий у Торжку отому.
Не встиг Семен вернутися додому,
Як новий князь литовський напосів
Можайськ князям смоленським повернути.
Але не взяв, лише посад спалив
Та й рать свою назад в Литву повів.
Але, щоби у програші не бути,
То брата Коріята у Орду
Послав, щоб на Семена надавити.
Дурний. Семен же не вилазив звідти
Та ще й грошима сипав по сліду.
Уже на троні Джанібек сидів,
Тож він велів литовців закувати
І у Москву Семенові віддати.
Семен тоді вже, врешті зрозумів,
Що рота так роззявити не в силах,
Щоб проковтнути навкруги усе.
Мир із Литвою більше принесе.
Тож Коріята із Москви пустили
Назад в Литву. І Ольгерд теж тоді
Рішив з Москвою поки замиритись,
А потім на діяння вже дивитись.
Семен, на таке дивлячись, радів,
Бо ж князь литовський дуже заважав
Йому сусідні землі підбирати.
А, коли Ольгерд захотів узяти
Сестру жони за жінку – дозвіл дав.
Отож вони зробились свояки.
До речі, про жінок. Семен три рази
Жонатий був. Нижегородським князем
Просив княжни литовської руки.
Айгуста Гедимінівна йому
Аж двох синів та ще доньку родила.
Але сини і року не прожили.
Чума ж забрала скоро і саму.
Тоді ж княжну смоленську він узяв
Євпраксію. Що там між ними стало,
Але її до батька відіслали.
І року шлюб той не проіснував.
Марія – третя із його жінок,
Була тверська княжна. Йому родила
Аж чотирьох синів. Та ті прожили
Зовсім недовго. Чи якиїсь рок,
Чи то гріхи Семенові якісь?
Чи то прокляття того всього роду?
Дітей малих тих, безумовно, шкода,
Але без спадкоємців князь лишивсь.
Хоча на церкви грошей не жалів,
Бо ж, як і предки, нагрішив чимало.
Але й самого то не врятувало.
Теж на чуму зненацька захворів,
Як та гуляти стала по Москві.
Встиг заповіта, правда, написати,
Щоб все жоні Марії передати,
Бо ж в тої вже великий був живіт
І спадкоємець народитись мав.
Вона ж, коли Семена вже не стало,
Весь спадок його брату передала,
Який в Москві урешті князем й став.
Прожив Семен той небагато літ.
Усе перед ординцями стелився,
На всіх князів ізвисока дивився,
Напевно, мріяв покорити світ.
Але пішов і крихточки не взяв
Із того, що роками гріб під себе,
Ще й спадкоємців всіх забрало небо.
Бог за гординю, мабуть, покарав.
Що, тільки він, нарешті, дуба дав,
Всяк князь скоріш манатки свої взяв
І у Орду до хана полетіли
Просити, щоб другому дав ярлик,
Та тільки не Калитиному роду.
Бо з того роду всім одна лиш шкода,
Іван до нитки обдирати звик.
Він старшому Семену все віддав,
І той також за ярликом помчався.
Та не просив, як інші – продавався,
Чи то, вірніше, той ярлик купляв.
А грошей татко наскладати встиг,
Було за що дарунки роздавати.
Без того «правди» тут не відшукати.
І, звісно, що Семен той переміг.
Узбек ярлик Семенові віддав
І до Москви той гордий повернувся.
Там, правда із крамо́лою зіткнувся
Боярською. Та їй кінець поклав.
Зібрав рідню усю, братів своїх,
«Домовився», щоб всі йому корились,
Тоді лише відчують його милість.
Дивився, як на підданих на них,
А не як на рідню, як на братів.
За що і Гордим ті його прозвали.
Та сили, щоб противитись не мали,
Отож чинив усе, як сам хотів.
Окрім, хіба, що хан йому велить,
То він бігом виконувати брався.
Як хан Смоленська покарати взявся,
Бо ж данину відмовився платить,
Семен із військом першим і примчав.
Дарма, щоправда на Смоленськ сходили,
Постояла орда та й відступила.
Семен з походу того мало мав
Та відданість і вірність проявив,
За що його в Орді й приймали радо.
Із Новгородом зачепився, правда,
Зідрати з нього грошей захотів.
Послав в Торжок зажерливих бояр,
Які, немов ординці там велися.
Ті в Новгород жалітися взялися,
Мовляв, прийшли ще гірші від татар.
А новгородці тих бояр взяли
В кайдани й до темни ці посадили.
Семен бігом зібрав велику силу
Та і карати Новгород пішли.
Там дивно швидко збунтувалась чернь,
Щоби з Москвою їм не воювати,
Торжок отой Семенові віддати.
Семен затявсь та вимагає ще
Щоби прийшли правителі усі
До нього босі й на коліна стали.
Такого ще ніколи не бувало
Ніде за всю історію Русі.
Але скорився Новгород і сів
Намісник княжий у Торжку отому.
Не встиг Семен вернутися додому,
Як новий князь литовський напосів
Можайськ князям смоленським повернути.
Але не взяв, лише посад спалив
Та й рать свою назад в Литву повів.
Але, щоби у програші не бути,
То брата Коріята у Орду
Послав, щоб на Семена надавити.
Дурний. Семен же не вилазив звідти
Та ще й грошима сипав по сліду.
Уже на троні Джанібек сидів,
Тож він велів литовців закувати
І у Москву Семенові віддати.
Семен тоді вже, врешті зрозумів,
Що рота так роззявити не в силах,
Щоб проковтнути навкруги усе.
Мир із Литвою більше принесе.
Тож Коріята із Москви пустили
Назад в Литву. І Ольгерд теж тоді
Рішив з Москвою поки замиритись,
А потім на діяння вже дивитись.
Семен, на таке дивлячись, радів,
Бо ж князь литовський дуже заважав
Йому сусідні землі підбирати.
А, коли Ольгерд захотів узяти
Сестру жони за жінку – дозвіл дав.
Отож вони зробились свояки.
До речі, про жінок. Семен три рази
Жонатий був. Нижегородським князем
Просив княжни литовської руки.
Айгуста Гедимінівна йому
Аж двох синів та ще доньку родила.
Але сини і року не прожили.
Чума ж забрала скоро і саму.
Тоді ж княжну смоленську він узяв
Євпраксію. Що там між ними стало,
Але її до батька відіслали.
І року шлюб той не проіснував.
Марія – третя із його жінок,
Була тверська княжна. Йому родила
Аж чотирьох синів. Та ті прожили
Зовсім недовго. Чи якиїсь рок,
Чи то гріхи Семенові якісь?
Чи то прокляття того всього роду?
Дітей малих тих, безумовно, шкода,
Але без спадкоємців князь лишивсь.
Хоча на церкви грошей не жалів,
Бо ж, як і предки, нагрішив чимало.
Але й самого то не врятувало.
Теж на чуму зненацька захворів,
Як та гуляти стала по Москві.
Встиг заповіта, правда, написати,
Щоб все жоні Марії передати,
Бо ж в тої вже великий був живіт
І спадкоємець народитись мав.
Вона ж, коли Семена вже не стало,
Весь спадок його брату передала,
Який в Москві урешті князем й став.
Прожив Семен той небагато літ.
Усе перед ординцями стелився,
На всіх князів ізвисока дивився,
Напевно, мріяв покорити світ.
Але пішов і крихточки не взяв
Із того, що роками гріб під себе,
Ще й спадкоємців всіх забрало небо.
Бог за гординю, мабуть, покарав.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
