
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2023.12.01
08:09
Із Данила Хармса
Ви знаєте? Ви знаєте?
Ви знаєте? Ви знаєте?
Ну, звичайно, знаєте!
Певна річ, що знаєте!
Безсумнівно, безперечно,
безумовно, знаєте!
Ви знаєте? Ви знаєте?
Ви знаєте? Ви знаєте?
Ну, звичайно, знаєте!
Певна річ, що знаєте!
Безсумнівно, безперечно,
безумовно, знаєте!
2023.12.01
07:34
Зимове море,
лише далина…
лише далина…
2023.12.01
05:29
Чорна хмара затулила
Сонечко від нас, -
І вдалася в тугу мила
В неспокійний час.
Засмутила бідолашна
Серденько своє,
І мені за нього страшно
Повсякдень стає.
Сонечко від нас, -
І вдалася в тугу мила
В неспокійний час.
Засмутила бідолашна
Серденько своє,
І мені за нього страшно
Повсякдень стає.
2023.12.01
01:11
Чому тепер такі сумні
Передзимові сиві ранки?
Здається, що потоку днів
Я не учасниця, а бранка.
Не посміхаються мені,
Ні сонце, що тепер підранок,
Ні ці короткі вихідні,
Передзимові сиві ранки?
Здається, що потоку днів
Я не учасниця, а бранка.
Не посміхаються мені,
Ні сонце, що тепер підранок,
Ні ці короткі вихідні,
2023.11.30
22:39
Рік ходила, два ходила, да усе намарне.
Той так смалить самосад, що аж квіти в’януть.
Той марусин поясок знає тільки в чарці.
Той не слухає нікого. Той щодня у сварці.
Той незграбний. Той малий. А той голомозий...
Як дівчата заміж йдуть – второпать н
Той так смалить самосад, що аж квіти в’януть.
Той марусин поясок знає тільки в чарці.
Той не слухає нікого. Той щодня у сварці.
Той незграбний. Той малий. А той голомозий...
Як дівчата заміж йдуть – второпать н
2023.11.30
20:12
Сидять діди під плотом та згадують минуле,
Розказують молодшим, доки ще не забули,
Як були молодими, як весело гуляли,
Як то було Андрія святого відзначали.
Карпо старий жалівся: - Минулося, одначе,
Здрібнів народ, не те, що в часи було козачі!
Не в
Розказують молодшим, доки ще не забули,
Як були молодими, як весело гуляли,
Як то було Андрія святого відзначали.
Карпо старий жалівся: - Минулося, одначе,
Здрібнів народ, не те, що в часи було козачі!
Не в
2023.11.30
18:00
Усе минає,
вічний – лише час.
вічний – лише час.
2023.11.30
11:58
Хіба потрібна квіткова крамниця тобі,
Щоб упевнитись в красі троянд?
Кажу тобі,
Я стою за твоєю спиною, заки ти доглядаєш свій сад,
Заки ти перебігаєш з картини смутку
В розпростерті картини життя
Я знаходжу тебе в сухозлотім осонні
По затертих,
Щоб упевнитись в красі троянд?
Кажу тобі,
Я стою за твоєю спиною, заки ти доглядаєш свій сад,
Заки ти перебігаєш з картини смутку
В розпростерті картини життя
Я знаходжу тебе в сухозлотім осонні
По затертих,
2023.11.30
11:50
Картини Анатолія Криволапа - справді магнетичні.
Від них важко відірвати погляд. Небо, сонце, коні, хати,
озера ніби запрошують вас до духовного всесвіту.
Домінують два кольори: червоний - колір пристрасті
й фіолетовий - духу. Так, це фарби заходу
Від них важко відірвати погляд. Небо, сонце, коні, хати,
озера ніби запрошують вас до духовного всесвіту.
Домінують два кольори: червоний - колір пристрасті
й фіолетовий - духу. Так, це фарби заходу
2023.11.30
11:40
Як Ви в мою посміли душу зазирнути?
Тривожити всі закутки її вві сні.
По суті розумію, що паром Ваш вутлий,
Він плистиме рікою тільки навесні.
Як Ви в мою посміли зазирнути душу?
І залишитись спомином палким свічі.
Забути б мені все. Я потушити му
Тривожити всі закутки її вві сні.
По суті розумію, що паром Ваш вутлий,
Він плистиме рікою тільки навесні.
Як Ви в мою посміли зазирнути душу?
І залишитись спомином палким свічі.
Забути б мені все. Я потушити му
2023.11.30
11:07
Е, ні! Роки таки не опанча
і їх уже не скинути з плеча…
Хоч досвід за плечима не носити,
та ноша усе більше докуча!.
і їх уже не скинути з плеча…
Хоч досвід за плечима не носити,
та ноша усе більше докуча!.
2023.11.30
11:06
Впивалася блаженством кілька днів,
а потім поверталася додому,
щоб слухати мелодії птахів,
казки читати Фікусу старому.
Вигулювала тугу у саду,
нанизувала сни на нитку ночі,
від себе гнала — сумнівів сльоту,
коли лякали думи-поторочі,
а потім поверталася додому,
щоб слухати мелодії птахів,
казки читати Фікусу старому.
Вигулювала тугу у саду,
нанизувала сни на нитку ночі,
від себе гнала — сумнівів сльоту,
коли лякали думи-поторочі,
2023.11.30
08:57
А сни мої, як завжди, поторочами
За третіми півнями розсипаються,
Тікають в ранок полем потолоченим
Озимої мороженої парості.
Про що мені шептали в ніч безмісячну?
Питали хитро- а запам'ятаю чи?
Собі дорогу за туманом мітячи,
За третіми півнями розсипаються,
Тікають в ранок полем потолоченим
Озимої мороженої парості.
Про що мені шептали в ніч безмісячну?
Питали хитро- а запам'ятаю чи?
Собі дорогу за туманом мітячи,
2023.11.30
07:08
Не люблю робити якісь преамбули до віршів, але тут випадок трохи інший, тому:
Якщо чесно я вже зрадів, на коротку мить залося, до хлопа (гундяя Юри) щось дійшло, а нніть, помилився!
Юрко тупе, як і все, що стосується зросійщеності і росіянизму, т
Якщо чесно я вже зрадів, на коротку мить залося, до хлопа (гундяя Юри) щось дійшло, а нніть, помилився!
Юрко тупе, як і все, що стосується зросійщеності і росіянизму, т
2023.11.30
05:33
Годі, діду, каменем лежати
Й тяжко позіхати на зорі, –
Завірюха вибілила хату,
Полотно напряла у дворі.
За віконцем стало розсвітати
І за вітром темінь потекла, –
Без роботи журиться лопата
І до рук аж проситься мітла.
Й тяжко позіхати на зорі, –
Завірюха вибілила хату,
Полотно напряла у дворі.
За віконцем стало розсвітати
І за вітром темінь потекла, –
Без роботи журиться лопата
І до рук аж проситься мітла.
2023.11.29
23:32
Димар курив ядучу люльку
І зиркав, як на полі зла
Клювали ворони голубку,
(Злетіти в ирій не могла.)
Яка у тім була причина:
Не поділили небосхил,
Чи не достатньо для спочину
Безвісно канувши могил?
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І зиркав, як на полі зла
Клювали ворони голубку,
(Злетіти в ирій не могла.)
Яка у тім була причина:
Не поділили небосхил,
Чи не достатньо для спочину
Безвісно канувши могил?
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.07.17
2021.01.08
2020.12.05
2020.03.12
2020.01.18
2019.04.01
2019.01.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Юлія Івченко (1978) /
Критика | Аналітика
Слова щирої подяки.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Слова щирої подяки.
Світ завжди ділиться на чорне і біле, добро і зло, любов і ненависть і кожен з нас сам обирає, що для нього має глибшу суть. Ідеальних людей нема… Я дякую долі, що на моєму шляху останнім часом все більше і більше зустрічається світлих людей. Можливо, тому і вийшла зі мною знакова, найпрекрасніша подія мого нелегкого 2022 року, яку я трохи не проґавила. ))) Звичайно, що я для вихваляння пишу ці слова. Я часто задумувалася.... Люди літературного кола у фб зазвичай виставляють дипломи, грамоти, пишуть про видання в альманахах, нові книги.... Може, Бог оберігає мене зараз сильніше, бо ( цитую прекрасну, світлу людину, Юрія Коваліва, якого я ні про, що не просила:
«Любов Голота започаткувала у "Слові Просвіті" славну справу - видання газети-книжки за матеріалами сучасної воєнної літератури, починаючи з публікації вистражданої, переболеної, яскраво метафоричної й водночас конкретно буденної, несподіваної у версифікаційному виконанні лірики парамедика Юлії Івченко (з моєю аналітичною післямовою). Це подія в сучасній літературі — і публікація з відкриттям нового імені, і започаткування книжки в газеті, яка відповідає мобільним потребам нашого сьогодення.
Отож, вітаю і авторкиню, і видавця."
І ось, наче знамення, чи слава? А я мну пальці, червонію, наче школярка, і час-від-часу змахую сльозу із щоки. Не можу добрати потрібних слів, бо летять вони у безвість сизими птахами у саме пекло війни і часу так мало…
Тому, напишу просто, подякую, перенісши свій коментар.
У ці нелегкі для України часи — це велика утіха не бути забутою. Шановні Любове Василівно, пане Юрію Ковалів, Ви подарували трішечки сонця в цю смутну осінь 2022 року, коли далеко від Києва і не можеш вільно читати пресу. Не знаю, чи й заслуговую на велику увагу, але не лише мене зігрівають публікації « Слова Просвіти» Жиймо, борімося, отримаймо перемогу бо, як писав славетний Т. Г. Шевченко:: « Борітеся — поберете!» Красно дякую за публікацію книжки в газеті " Як говорить каміння" Вам, Любове Василівно, і за фахову літературну статтю " Буденна героїка чину в ліриці парамедика Юлії Івченко" автору професору, Юрію Коваліву.
Тепло обіймаю! ! З великою повагою до всієї редакції « Слова Просвіти». Зараз за мене радіють ті, хто ніколи не читав віршів. Ті, хто не вважав, що поезія може чогось варта...
Віруйте в перемогу, укри! Бо, військові будні суворі, а ми не маємо розгубити у собі яскравого сонця генетичних сердець. Найбільше б я хотіла, щоб це прочитали мої рідні: мама, тато, діти, чоловік, брат. І ті, хто завжди приходив на допомогу, мої друзі!
« … бо визнання мені й не треба!
Хіба, білу ромашку з неба»
Усьому свій час. Перемоги нам українці : колеги по перу і мої любі читачі! Люблю Вас і обіймаю. Обирайте для себе світло в душі, які б невдачі не зустрічалися на Вашому життєвому шляху. Цей тиждень був не дуже легким, тому даруйте відсутність на фб.
З великою подякою — Ваша Юлія Івченко.
П. С. Підтримайте, друзі видання " Слово Просвіти". Це моє маленьке прохання.
«Любов Голота започаткувала у "Слові Просвіті" славну справу - видання газети-книжки за матеріалами сучасної воєнної літератури, починаючи з публікації вистражданої, переболеної, яскраво метафоричної й водночас конкретно буденної, несподіваної у версифікаційному виконанні лірики парамедика Юлії Івченко (з моєю аналітичною післямовою). Це подія в сучасній літературі — і публікація з відкриттям нового імені, і започаткування книжки в газеті, яка відповідає мобільним потребам нашого сьогодення.
Отож, вітаю і авторкиню, і видавця."
І ось, наче знамення, чи слава? А я мну пальці, червонію, наче школярка, і час-від-часу змахую сльозу із щоки. Не можу добрати потрібних слів, бо летять вони у безвість сизими птахами у саме пекло війни і часу так мало…
Тому, напишу просто, подякую, перенісши свій коментар.
У ці нелегкі для України часи — це велика утіха не бути забутою. Шановні Любове Василівно, пане Юрію Ковалів, Ви подарували трішечки сонця в цю смутну осінь 2022 року, коли далеко від Києва і не можеш вільно читати пресу. Не знаю, чи й заслуговую на велику увагу, але не лише мене зігрівають публікації « Слова Просвіти» Жиймо, борімося, отримаймо перемогу бо, як писав славетний Т. Г. Шевченко:: « Борітеся — поберете!» Красно дякую за публікацію книжки в газеті " Як говорить каміння" Вам, Любове Василівно, і за фахову літературну статтю " Буденна героїка чину в ліриці парамедика Юлії Івченко" автору професору, Юрію Коваліву.
Тепло обіймаю! ! З великою повагою до всієї редакції « Слова Просвіти». Зараз за мене радіють ті, хто ніколи не читав віршів. Ті, хто не вважав, що поезія може чогось варта...
Віруйте в перемогу, укри! Бо, військові будні суворі, а ми не маємо розгубити у собі яскравого сонця генетичних сердець. Найбільше б я хотіла, щоб це прочитали мої рідні: мама, тато, діти, чоловік, брат. І ті, хто завжди приходив на допомогу, мої друзі!
« … бо визнання мені й не треба!
Хіба, білу ромашку з неба»
Усьому свій час. Перемоги нам українці : колеги по перу і мої любі читачі! Люблю Вас і обіймаю. Обирайте для себе світло в душі, які б невдачі не зустрічалися на Вашому життєвому шляху. Цей тиждень був не дуже легким, тому даруйте відсутність на фб.
З великою подякою — Ваша Юлія Івченко.
П. С. Підтримайте, друзі видання " Слово Просвіти". Це моє маленьке прохання.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію