Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.16
19:57
ось поет на променаді
проминає повію
мова тут не
про молодих поетів які
те саме що повії
або старих повій
котрі чим не поети
отже
проминає повію
мова тут не
про молодих поетів які
те саме що повії
або старих повій
котрі чим не поети
отже
2026.04.16
19:17
Розповім тобі казку про літній насичений вечір,
Там лілійника жовтого довго п’янить аромат.
Там стежинка вузька поміж хат у травичці зеленій
Упирається в став, де качки на воді майорять.
Розповім тобі казку про осінь з молочним туманом,
Що вкриває
Там лілійника жовтого довго п’янить аромат.
Там стежинка вузька поміж хат у травичці зеленій
Упирається в став, де качки на воді майорять.
Розповім тобі казку про осінь з молочним туманом,
Що вкриває
2026.04.16
17:52
Упереджуючий «удар» Ізяслава.
Життя мина. Уже на схилі літ,
Коли рука не здатна меч тримати,
Схотілося перо до рук узяти,
Щоб змалювати той далекий світ,
Якого вже назад не повернуть.
Схотілося події описати,
Життя мина. Уже на схилі літ,
Коли рука не здатна меч тримати,
Схотілося перо до рук узяти,
Щоб змалювати той далекий світ,
Якого вже назад не повернуть.
Схотілося події описати,
2026.04.16
17:46
Скриньку
Легковажної жінки Пандори
Зачинили золотим ключиком,
Що повісили на тонку шию
Гейші на ймення Аой Неко,*
Що заблукала серед руїн Хіросіми,
Шукаючи загублену єну
З драконом гори Нараями**.
Легковажної жінки Пандори
Зачинили золотим ключиком,
Що повісили на тонку шию
Гейші на ймення Аой Неко,*
Що заблукала серед руїн Хіросіми,
Шукаючи загублену єну
З драконом гори Нараями**.
2026.04.16
17:04
Я довго йшов
Вулицями міста граків,
Так довго, що забув назву міста –
Цього міста темних вікон
І злих поглядів сажотрусів
Міста, яке занедбало своє ім’я.
Я шукав Істину
Вулицями міста граків,
Так довго, що забув назву міста –
Цього міста темних вікон
І злих поглядів сажотрусів
Міста, яке занедбало своє ім’я.
Я шукав Істину
2026.04.16
13:18
Знати про гостинці мав би вчасно,
І про красну мову бранзолет -
То й кохання ватрище б не згасло,
Щастя поривалось би на злет.
Ну окей, життя іде - як шоу,
Ти сюди послухай і прикинь.
Повертайсь, побачимося знову,
І про красну мову бранзолет -
То й кохання ватрище б не згасло,
Щастя поривалось би на злет.
Ну окей, життя іде - як шоу,
Ти сюди послухай і прикинь.
Повертайсь, побачимося знову,
2026.04.16
13:01
Ледь чутні промені ранкові
Проб'ють могутню німоту,
Знайшовши ті слова у мові,
Які ословлять пустоту.
Тендітні промені пробудять
Від сну тяжких, лихих століть,
Штовхнувши у нудотні будні
Проб'ють могутню німоту,
Знайшовши ті слова у мові,
Які ословлять пустоту.
Тендітні промені пробудять
Від сну тяжких, лихих століть,
Штовхнувши у нудотні будні
2026.04.16
12:52
Міняються і віра, і пенати,
і ніби рідне здалеку село...
у пам’яті прив’ялене зело
і кетяги калини біля хати.
І це минає. Тяжко поміняти
зло на добро або добро на зло.
Не меншає колег, але обняти
і ніби рідне здалеку село...
у пам’яті прив’ялене зело
і кетяги калини біля хати.
І це минає. Тяжко поміняти
зло на добро або добро на зло.
Не меншає колег, але обняти
2026.04.15
19:44
І
Знову охопила ейфорія
голови одурених людей.
З огляду на світові події
мало клепок і всихає ґлей
в авторів словесної стихії
вичахлих теорій та ідей.
На землі, опаленій війною,
Знову охопила ейфорія
голови одурених людей.
З огляду на світові події
мало клепок і всихає ґлей
в авторів словесної стихії
вичахлих теорій та ідей.
На землі, опаленій війною,
2026.04.15
16:59
квіти троянди квіти лілії
гіацинти
змальовані на цераті
на столі за яким сидиш
що анічого не важить
вір мені синку
але тобі хотілося
ще сотворити вірш
гіацинти
змальовані на цераті
на столі за яким сидиш
що анічого не важить
вір мені синку
але тобі хотілося
ще сотворити вірш
2026.04.15
16:13
Сію дні крізь сито –
аж трясуться груди.
Ніде правди діти –
буде час мій, буде.
Виросте на дріжджах
вимішане тісто,
й пиріжечка діждем,
аж трясуться груди.
Ніде правди діти –
буде час мій, буде.
Виросте на дріжджах
вимішане тісто,
й пиріжечка діждем,
2026.04.15
12:46
Голос віків звучить
із шухляди столу,
із далекої кімнати,
із потаємних глибин.
Голос віків охрип.
Будь-який забутий голос
зливається з голосом віків.
Голос віків розпадеться,
із шухляди столу,
із далекої кімнати,
із потаємних глибин.
Голос віків охрип.
Будь-який забутий голос
зливається з голосом віків.
Голос віків розпадеться,
2026.04.15
10:44
Цвітуть: конвалії, бузки,
аж млосно понад кручею,
та я плету терпкі думки
із будяка колючого.
Черемха грона снігові
розвіяла по щебеню.
Холодні хмари угорі
перини стелять лебедю.
аж млосно понад кручею,
та я плету терпкі думки
із будяка колючого.
Черемха грона снігові
розвіяла по щебеню.
Холодні хмари угорі
перини стелять лебедю.
2026.04.15
06:41
Костянтин Ваншенкін (1925-2012)
Ти любиме, життя,
люди здавна ведуть про це мову.
Ти любиме, життя,
я люблю тебе знову і знову!
Що несе майбуття?
Ти любиме, життя,
люди здавна ведуть про це мову.
Ти любиме, життя,
я люблю тебе знову і знову!
Що несе майбуття?
2026.04.15
05:39
В березні та квітні
Проліски блакитні
Рясно зацвітають у лісах, -
І знедавна вітер
Духом первоцвітів
Швидко та без опору пропах.
І стоїть в повітрі,
В березні та квітні, -
Проліски блакитні
Рясно зацвітають у лісах, -
І знедавна вітер
Духом первоцвітів
Швидко та без опору пропах.
І стоїть в повітрі,
В березні та квітні, -
2026.04.14
22:09
У тому квітні молодість співала,
Цвіт абрикосовий п'янив і дихав,
Хоча оплутали доріг спіралі,
Але запало в серце цвіту диво.
Корона сонця задивлялась. Тепло
тобі і їй у пелюстковім танці.
Позаду залишились лози, терни,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Цвіт абрикосовий п'янив і дихав,
Хоча оплутали доріг спіралі,
Але запало в серце цвіту диво.
Корона сонця задивлялась. Тепло
тобі і їй у пелюстковім танці.
Позаду залишились лози, терни,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.02.18
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Володимир Бойко (1953) /
Критика | Аналітика
Загублений «русскій мір» в степах України
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Загублений «русскій мір» в степах України
Від розпаду радянського союзу у 1991 році, який росія вважала такою собі закамуфльованою російською імперією, не вщухає у них ностальгія за імперським минулим. За тридцять років існування незалежної України не припинялися спроби так чи інакше повернути Україну в імперське стійло. Підстав вигадувалося безліч, але все зводилося до одного – Україна не має права існувати інакше, ніж у складі росії, а Південь і Схід України – це взагалі «ісконно русскіє зємлі». Особливо активізувалися імперські потуги з початком президентства путіна.
Зокрема, у далекому 2008 році у розмові з тодішнім президентом США Джорджем Бушем путін цинічно просторікував: «Понимаешь, Джордж, Украина – это даже не государство. Украина в том виде, в котором она сегодня существует, была создана в советские времена. Она получила территории от россии, Польши, Чехословакии и Румынии. На юге Украины живут только одни русские».
Того ж року саміті НАТО в Бухаресті путін іще нахабніше заявив, що «Україна це штучне утворення, половина території якого належить росії».
Дала – більше. Перли з путіна так і поперли, хоч і не було в них нічого нового, хіба що відповідальність за створення України і передачу їй «ісконно русскіх земель» він навішав іще й на дідуся Леніна, який, мовляв, тяжко скривдив Росію.
У квітні 2014 р., обгрунтовуючи російську агресію, путін назвав південно-східну Україну Новоросією: «Пользуясь еще царской терминологией, я хочу сказать, что это же не Украина, это Новороссия. Вот этот Харьков, Донецк, Луганск, Херсон, Николаев, Одесса — они в царские времена не входили в состав Украины, а были переданы ей позже. Зачем это было сделано, я не знаю». Тут путін проговорився, таки визнавши, що Україна була і у царські часи, тобто задовго до створення радянського союзу. Але вдаване нерозуміння путіним підстав включення зазначених територій до складу створеної тоді радянської України відверто дивує. Адже переважало на цих землях українське населення і, визначаючи межі республік під час утворення СССР, більшовики мусили з цим рахуватися.
Аби пересвідчитися у цьому, кожен бажаючий може ознайомитися в інтернеті з матераілами Всеросійського перепису населення 1897 року (першого й останнього за часів царської росії). Науковці вважають, що цей перепис був проведений на досить високому рівні і матеріали його заслуговують на довіру. Хоча українці у ньому називалися малоросійською мовною групою російської мови. Такі були особливості тодішньої імперської термінології. Також азербайджанці тоді називалися татарами, більшість народів Середньої Азії – киргизами тощо.
Отож, за переписом 1897 року частка українців на територіях російської імперії, що входять до складу сучасної України, становила 73%, росіян – лише 10,4%, євреїв – 8,2%. І це при тому, що цим переписом враховувалася не національність, а рідна мова. Українці домінували на цій території скрізь, за винятком Криму, півдня сучасної Одещини та ряду великих міст. А от домінування росіян – такого собі «русского міра», не було зафіксовано практично ніде. У більшасті тодішніх українських губерній (Волинській, Подільській, Київській, Полтавській) частка росіян була мізерною і коливалася від 2 до 6%. Найбільше росіян було на півдні та сході сучасної території України. У Херсонській губернії, що відповідає теперішнім Одеській, Херсонській та Кіровоградській областям, росіяни становили 21% населення, а у Таврійській губернії (це відповідає задніпровській частині Херсонщини, півдню Запорізької області та Криму) – 27,9%. Це, звісно, більше, ніж в середньому по Україні, але аж ніяк не тягне на «ісконно русскіє зємлі». Навіть у окремо взятому Криму росіяни не становили у 1897 році абсолютної більшості (33%), поступаючись кримським татарам (35,6%). А серед сільського населення Перекопського та Євпаторійського повітів Криму росіяни за чисельність поступалися не лише кримським татарам, але й українцям.
У багатьох великих містах півдня і сходу, які були осередками колоніальної російської адміністрації, росіяни справді на той час чисельно переважали українців, але більшості, як правило, не становили, адже за чисельнісью з ними конкурували євреї. Серед обласних центрів півдня абсолютну більшість росіяни становили на той час лише у Миколаєві – 66%, де євреїв було відносно небагато – менше 20%. У Одесі та Херсоні росіян було менше половини (відповідно 49% та 47%), а от у Запоріжжі – лише 25% і вони поступалися не лише українцям (43%) але й євреям.
Загалом, 125 років тому міське населення в тогочасних українських землях було нечисельним і не досягало навіть 13% (проти нинішніх 70%). Міста, за винятком Одеси (404 тис. осіб) були за сучасними мірками невеликими . Зокрема, у Миколаєві мешкало 92 тис. осіб, Херсоні 59 тис., Запоріжжі – лише 19 тис. 87% населення України було сільським і відсоток українців у ньому досягав 80%. Тобто тодішні адміністративні центри півдня і сходу були такими собі колоніальними острівцями в українському морі.
На що сподівається путін, пориваючись загарбати наші південні області та включити їх до складу росії? Якщо він не чув про перепис !897 року, то про останній перепис населення України 2001 року йому напевно чути доводилось. За сто років між цими переписами частка українців на півдні зросла як у загальному населенні, так і, особливо, у великих містах, незважаючи на шалену русифікацію протягом радянського періоду. Адже станом на 2001 рік частка росіян у населенні Херсонської та Миколаївської областей становила лише по 14% у кожній, а українців – по 82%. У Запорізькй області співвідношення теж було не на користь росіян (25% до 71%), у Одеській – 21% до 63%. Обласні центри півдня, попри їх російськомовність, також не відзначалися високою питомою вагою власне росіян. У місті Херсоні росіян мешкало 20%, Миколаєві – 23%, Запоріжжі – 25%, Одесі – 29%.
І де ж тоді отой «русскій мір» в степах України, де за словами путіна, живут «одні русскіє»? Спливає на думку російський військовий корабель...
Зокрема, у далекому 2008 році у розмові з тодішнім президентом США Джорджем Бушем путін цинічно просторікував: «Понимаешь, Джордж, Украина – это даже не государство. Украина в том виде, в котором она сегодня существует, была создана в советские времена. Она получила территории от россии, Польши, Чехословакии и Румынии. На юге Украины живут только одни русские».
Того ж року саміті НАТО в Бухаресті путін іще нахабніше заявив, що «Україна це штучне утворення, половина території якого належить росії».
Дала – більше. Перли з путіна так і поперли, хоч і не було в них нічого нового, хіба що відповідальність за створення України і передачу їй «ісконно русскіх земель» він навішав іще й на дідуся Леніна, який, мовляв, тяжко скривдив Росію.
У квітні 2014 р., обгрунтовуючи російську агресію, путін назвав південно-східну Україну Новоросією: «Пользуясь еще царской терминологией, я хочу сказать, что это же не Украина, это Новороссия. Вот этот Харьков, Донецк, Луганск, Херсон, Николаев, Одесса — они в царские времена не входили в состав Украины, а были переданы ей позже. Зачем это было сделано, я не знаю». Тут путін проговорився, таки визнавши, що Україна була і у царські часи, тобто задовго до створення радянського союзу. Але вдаване нерозуміння путіним підстав включення зазначених територій до складу створеної тоді радянської України відверто дивує. Адже переважало на цих землях українське населення і, визначаючи межі республік під час утворення СССР, більшовики мусили з цим рахуватися.
Аби пересвідчитися у цьому, кожен бажаючий може ознайомитися в інтернеті з матераілами Всеросійського перепису населення 1897 року (першого й останнього за часів царської росії). Науковці вважають, що цей перепис був проведений на досить високому рівні і матеріали його заслуговують на довіру. Хоча українці у ньому називалися малоросійською мовною групою російської мови. Такі були особливості тодішньої імперської термінології. Також азербайджанці тоді називалися татарами, більшість народів Середньої Азії – киргизами тощо.
Отож, за переписом 1897 року частка українців на територіях російської імперії, що входять до складу сучасної України, становила 73%, росіян – лише 10,4%, євреїв – 8,2%. І це при тому, що цим переписом враховувалася не національність, а рідна мова. Українці домінували на цій території скрізь, за винятком Криму, півдня сучасної Одещини та ряду великих міст. А от домінування росіян – такого собі «русского міра», не було зафіксовано практично ніде. У більшасті тодішніх українських губерній (Волинській, Подільській, Київській, Полтавській) частка росіян була мізерною і коливалася від 2 до 6%. Найбільше росіян було на півдні та сході сучасної території України. У Херсонській губернії, що відповідає теперішнім Одеській, Херсонській та Кіровоградській областям, росіяни становили 21% населення, а у Таврійській губернії (це відповідає задніпровській частині Херсонщини, півдню Запорізької області та Криму) – 27,9%. Це, звісно, більше, ніж в середньому по Україні, але аж ніяк не тягне на «ісконно русскіє зємлі». Навіть у окремо взятому Криму росіяни не становили у 1897 році абсолютної більшості (33%), поступаючись кримським татарам (35,6%). А серед сільського населення Перекопського та Євпаторійського повітів Криму росіяни за чисельність поступалися не лише кримським татарам, але й українцям.
У багатьох великих містах півдня і сходу, які були осередками колоніальної російської адміністрації, росіяни справді на той час чисельно переважали українців, але більшості, як правило, не становили, адже за чисельнісью з ними конкурували євреї. Серед обласних центрів півдня абсолютну більшість росіяни становили на той час лише у Миколаєві – 66%, де євреїв було відносно небагато – менше 20%. У Одесі та Херсоні росіян було менше половини (відповідно 49% та 47%), а от у Запоріжжі – лише 25% і вони поступалися не лише українцям (43%) але й євреям.
Загалом, 125 років тому міське населення в тогочасних українських землях було нечисельним і не досягало навіть 13% (проти нинішніх 70%). Міста, за винятком Одеси (404 тис. осіб) були за сучасними мірками невеликими . Зокрема, у Миколаєві мешкало 92 тис. осіб, Херсоні 59 тис., Запоріжжі – лише 19 тис. 87% населення України було сільським і відсоток українців у ньому досягав 80%. Тобто тодішні адміністративні центри півдня і сходу були такими собі колоніальними острівцями в українському морі.
На що сподівається путін, пориваючись загарбати наші південні області та включити їх до складу росії? Якщо він не чув про перепис !897 року, то про останній перепис населення України 2001 року йому напевно чути доводилось. За сто років між цими переписами частка українців на півдні зросла як у загальному населенні, так і, особливо, у великих містах, незважаючи на шалену русифікацію протягом радянського періоду. Адже станом на 2001 рік частка росіян у населенні Херсонської та Миколаївської областей становила лише по 14% у кожній, а українців – по 82%. У Запорізькй області співвідношення теж було не на користь росіян (25% до 71%), у Одеській – 21% до 63%. Обласні центри півдня, попри їх російськомовність, також не відзначалися високою питомою вагою власне росіян. У місті Херсоні росіян мешкало 20%, Миколаєві – 23%, Запоріжжі – 25%, Одесі – 29%.
І де ж тоді отой «русскій мір» в степах України, де за словами путіна, живут «одні русскіє»? Спливає на думку російський військовий корабель...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
