ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Левицька
2023.02.03 18:53
Більш не дзвоніть, будь ласка, не дзвоніть,
Подумаєш, колись ми цілувались,
Як хміль ударив в голову мені
Вночі на спорожнілому вокзалі.
Не знаю достеменно, що найшло
На мене непідступну і спесиву.
Давно забула, що тоді було —
Чи падав сніг, чи

Гриць Янківська
2023.02.03 16:00
як приступити до тебе, якщо ти – мій ковчег заповіту?
Святощі сховані в ньому: пахощі і скрижалі.
Певно зотлію з розпачу, якщо станеш марнотою світу...

Очі сумні сховала під клаптем густої вуалі.

...ріки течуть бурхливі, та з витоків непримічени

Ніна Виноградська
2023.02.03 14:29
Не потрібна убивча війна в кожен дім влізла, в душу і в хату,
Світ на друзки розбила вона з артилерії чи із гранати.
І складає невинні життя у великі, не братські могили,
Щоби думи про майбуття ми назавжди уже полишили.

Бо хотіли загарбати все: і оз

Сергій Губерначук
2023.02.03 12:37
Хай мир і тиша ці чимдужч-чимдальш, а з віч і вуст не сходить фальш. * * * Живемо від війни і до війни, і Бога славимо, бо грішні ми. * * * Скільки ще мін не зірвалось – скільки ще жде матерів. Стільки же часу лишалось – нам на спокуту гріхів

Микола Дудар
2023.02.03 05:20
Воно" вбиває по-хвилинно
Мене, похилого в літах
А на чужбині Катерина -
Самотній неба рідний птах…
І ночі довшають в судинах
На зморшки падає їх тінь
Щоби почути - Катерина
В куточках кожних сновидінь…

Віктор Кучерук
2023.02.03 04:28
То спекотна пора, то морози
Підганяють мене в укриття, –
Проявляється в повній тривозі
Вічна повість стрімкого життя.
То приємно штовхають у спину,
То впираються в груди вітри, –
Мов прикмети зовуть, а причини
Заважають надалі іти.

Ярослав Чорногуз
2023.02.03 01:49
Зима стрічається з весною,
І усміхається блакить!
Яке це щастя — буть з тобою,
І кожен день, і кожну мить!

І кожен раз — душі цвітіння,
І розкривається вона —
Як пелюстки на деревині --

Володимир Бойко
2023.02.03 00:18
Попав у партію Микола,
Як і годиться – по приколу.

Росію натягли на зло
Царі, генсеки і пуйло.

Путіненят – мов кошенят.
Щоб дати лад – потрібен кат.

Гриць Янківська
2023.02.02 21:33
А мені до сонця, а мені до сонця би дотягнутись!
Хай би соки всі, хай би соки мої осушило!
Бо мене тут наскрізь пронизує слово-шило.
А моє? – Моє так і не зворушило.

А мені до серця, а мені до серця би докричатись!
Хай стискає груди, хай збиваєтьс

Сергій Губерначук
2023.02.02 21:07
О, ти була його остання.
Ти з ним жила через кишеню,
а він давав тобі у жменю
грошима все своє кохання,..
бо ти була його остання.

2 вересня 1996 р., Київ

Іван Потьомкін
2023.02.02 17:30
Міріади доріг на землі пролягло.
Вже у космос лаштуються діти.
А мене тільки й тягне, що в рідне село.
Кажуть – так починають старіти...
Боже ж, як тут змаліло все.
Навіть шлях до Дніпра скоротився.
Я прибульцем стою і тамую щем.
Щем гіркий, що під

Євген Федчук
2023.02.02 17:29
В дитинстві я щороку приїздив
У гості до бабусі. Ціле літо
Я міг на річку і у ліс ходити.
Там зустрічаєш стільки різних див,
Яких у місті марно і шукать.
Бабуся трави кожен рік збирала,
Мене частенько із собою брала.
Тож довелося і мені пізнать,

Юрій Лазірко
2023.02.02 17:16
сніжинки на щоках
зникомі херувими
розгублене в роках
затримане в незримім

дощі їй віділлють
весною серце в римах
він той від кого йдуть

Юрій Лазірко
2023.02.02 17:13
розлито вино
стигне кров не водиця
пошук істини

(Eng.)
the wine is spilled now
cooling down blood isn’t water
searching for the truth

Ігор Деркач
2023.02.02 15:18
А корупційній мафії при владі
пообіцяли пі-юлєй, таки...
животворящий Байден
лічить банду:
команду зе... бойки і єрмаки.

***
А ось і з Ради потекла зеленка,

Олександр Сушко
2023.02.02 09:37
Дівчата мене любили завжди. Був гурточок шанувальниць у дитячому садочку, хлопчаки дражнилися, але здалеку, бо чубивися з ними залюбки, розквашував носи, копав лежачих ногами, торсав за вуха. Шибеником був ще тим.
У школі саме дівчата обирали мене ком
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Наталія Близнюк
2021.12.12

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Сергій Губерначук (1969 - 2017) / Рецензії

 Роздуми над сторінками збірки Сергія Ґуберначука «Сопілка»
«Запорожець за Дунаєм»
«Щастя народу мого…»
Вільям Шекспір став великим попри те, що сюжети своїх п’єс запозичував у інших авторів як відомих, так і невідомих. Поет втілював у свою творчість усе, що торкнулось його серця.
Оперу «Запорожець за Дунаєм» Сергій Ґуберначук перетворив на мюзикл. У відомий усім українцям сюжет він привніс своє, дійсно збагативши сюжет та надавши йому належного оформлення.
У своїй творчості автор неодноразово звертається до історії українського козацтва. Ця тема проходить червоною ниткою в оригінальному лібрето «Запорожець за Дунаєм», згадується вона також в оповіданні «Сопілка».
Варто уваги й те, що в роки, коли люди говорили про біди, складні часи України, Сергій мав наснагу писати й вірити в її щастя, в щасливу долю українського народу.

«Серафіта»
«Хоч ми й одні з найдосконаліших створінь…»
Здавна були відомі людству великі й прекрасні андрогіни, дух яких поєднував у собі всю силу обох статей – чоловічої та жіночої, і це викликало особливе захоплення. Водночас жалість породжували гермафродити, які мали нещастя з’єднати в своєму тілі елементи обох статей.
Душа не має статі, не має кордонів, у той час як тіло повинно мати й розуміти їх. Інакше – лише сором і жалість.
Серафіта-Серафітус – це перемагаючий і непереможний дух, дух без збочень, дух, який залишив недосконале тіло. А Вільфрід і Мінна – звичайні люди, люди закохані й щасливі. Їхня людська основа не заважає їм зрозуміти Серафіта-Серафітуса.
Напевне, Сергій Ґуберначук, усвідомивши ідеї роману Оноре де Бальзака, не зміг не звернутися до теми духу, який усе перемагає, і насамперед тілесне, «хоч ми й одні з найдосконаліших створінь…»

«Чайка, для якої немає меж»
Усім серцем люблячи Україну, Сергій Ґуберначук не замикає свою творчість у межах земних кордонів. Він говорить з усім світом, із Космосом, із Самим Господом Богом.
«Чайка, для якої немає меж» – це народження нового шоу змішаного жанру. І знову мюзикл.
Людина вдосконалюється не тільки тілом. Сіра чайка, біла чайка, золота чайка – це зовнішнє. Головне – переродження душі. Проте не всі цього досягають.
Є серед нас золоті чайки. Сергій був однією з них, саме чайкою, для якої немає меж.
Залишається питання: чому ж люди так охоче встановлюють кордони?!

Начерки сценаріїв
«Про найвдалішу ліричну комедію радянських часів»
Начебто й невеликі вони, заявки на сценарії, але велич думки й актуальність теми очевидні в кожному прояві, навіть у найкоротшому начерку.
Сергій Ґуберначук виявляє себе в усіх іпостасях: сценариста, режисера, оператора, актора, кінокритика. Він вміє встановити потрібне «світло» як у своїх творах, так і на знімальному майданчику. Вміло володіє різними важливими темами. Скажімо, піднімає тему урбанізації життя, трагедії від політики, трагедії самих політиків. «Місто рухається в напрямку до Содому».
Автор подає й фантастичні, й пригодницькі сюжети. Він вміє заставляти сонце сходити, описувати людські трагедії, звичайні й незвичайні людські долі, у стислому описі зображати сильні емоції. Безумовно, Сергій зміг би здійснювати постановки театральних вистав, знімати фільми…
Дозволю собі коментарі до деяких вирізів із «Про найвдалішу ліричну комедію радянських часів»:
«…життя з глибокою душевною раною – десь посередині чи збоку»:
Так посередині чи збоку?
Чи поступово, чи з наскоку?
З життям сумісна все ж? Чи ні?
Чи в білім світі, чи в труні?
І рана ця у нас в житті,
в житті в гріхах і в каятті,
або в житті без каяття…
Невже оце і є життя?
І рана в центрі – рана в серці,
що п’є відерце за відерцем
кров нашу. Кров та витікає
відразу – серце ж рану має.
А рана на периферії –
то рана в нервах, рана в мріях.
Наносить рани нам буття.
Поранене усе життя.
«Кожен має свою ідею фікс»:
У кожного своя ідея фікс.
І кожен сам в собі її годує.
Вона у когось – потойбічний Стікс,
що хвилями вогню його чарує,
але була пожежею і є…
Ідея фікс – ідея навіжена.
Вона з’їдає душу, розум п’є
і обпікає полум’ям шаленим.
Вона, як той нікчемний злий тарган,
засів що в мозку, як солдат в окопі,
але завжди готова на таран
в усій несамовитості і злобі.
Ідея фікс – цунамі-ураган –
і той до неба хвилю підіймає.
Ідея фікс бушує, як буран…
Вона в безодню – з нами – поринає.
Ідея фікс у кожного своя,
і вибухне вона от-от фугасом:
– На цій війні командувати я
повинна! І війна ця – в вас – не згасне!

«Сопілка»
Поет береться знову за перо,
бо всі пісні неможна відспівати.
Натхнення в наше серце увійшло.
Відкрила серце нам природа-мати.
Саме натхнення й надихнуло мене на ці рядки, як тільки я прочитала перший абзац оповідання «Сопілка». Подумалося, що так само було й з композитором Володимиром Чернявським, який, читаючи вірші Сергія, не міг не написати до них музику.
Так, натхнення й поезія вміють відчиняти двері нашого серця й душі. А місія поета – бути поетом навіть у прозі. Все, про що б не писав Сергій, стає поетичним образом.
З оповідання пригадується, що символом вченості для малої дитини стали окуляри: «Через ті скельця… світ, мабуть, краще видно», видно те, «чого простим оком не вгледиш». Ось і поет дарує нашій душі такі чарівні окуляри. Завдяки їм, ми бачимо ту сопілку, що народжується в руках майстра, ми чуємо музику й пісню, що сходить до душі з неба. «І летіла та пісня, як та пташка до неба, і пливла та пісня, як та річка до моря, і лунала та пісня, як та луна між гір».
«…життя у нас усіх одне – це блакитне, безкрає небо…». І тому все і всі, кого ми зустрічаємо на життєвому шляху, – «наша рідня, наші брати і сестри. І образити когось із них – значить самого себе образити».
Козаки. Багато ми знаємо про них. В оповіданні поет вчить нас бачити не зовнішнє в явищі козацтва, а зазирати в саму його суть. Ображати історію народу – це ображати себе…
Показано головне – необхідно зберігати пам’ять, пам’ять серця, не забувати історію, не вбивати природу, не вбивати тих, хто поряд із нами, не вбивати самих себе і особливо – пам’ятати про Небо…

«Путь»
Поет вирушає в дорогу. Путь-шлях поета завжди поетичний. Він більше – путь душі, рух серця, ніж переміщення людини в просторі.
Пройти свій путь-час, здійснити подорож через життя Сергій Ґуберначук збирається з неодмінними орієнтирами, якими є для нього Любов і Небо.
«Переді мною розстеляєшся ти, нібито путь». І на цьому шляху поет вміє бачити справжнє диво.

«Новий день»
«Справжнє диво, яке ще не раз змусить поета взятись за перо». А хіба народження нового дня (кожного дня!) не є одним з таких див?!

«Надія»
Сергій, як справжній поет, говорить: «…практично мислити я вмію, але не можу». Не можу тому, що не хочу, – читається за цим. Практика, теорія – це дуже мало, не вистачає чогось іще. І навіть звичайної надії йому мало. «Спасибі їй… Вона мене любила. Вона підганяла мене жити за системою ілюзій». Звісно, така надія непостійна, вона змінює своє обличчя день за днем.
На важливе питання про незмінну надію відповідає оповідання «Сопілка» – надія на Любов і Небо не підводить, коли така надія живе в серці, сповненому любові.

«Про наші фантазії і не тільки»
«… нам здається вічним наше сьогоднішнє життя», – пише Сергій чи не тому, що життя нашої душі є вічним. Те, що є лише нашою фантазією, Небо і Любов роблять аксіомою дійсності.
Ще в 1995 р. поет визнає для себе такі безперечні істини:
«Єдине, що людина не може залишити і передати комусь у спадщину, – це вона сама, її душа, розум, шляхи її творчого розвитку»;
– «Блаженством є розуміти і відчувати мить освітлення чимось новим, ґеніальним, якоюсь думкою, гіпотезою, яка раптом для тебе самого виявляється аксіомою, раніше невідомою так явно.


«Про Бога і Молитву»
«Як Молитва стає реальною в своєму відображенні крізь час до зірок, які такі мінливі?» Це питання розв’язується також через Любов і Небо.
Сергій пише: «…не обзивайте Нас, людей, що бачать і чують через простори, часи і світила, боговідступниками!» Він знає Бога! «А Бог єдиний! І Він Православний! І ім'я Йому – Ісус Христос!»
«Якби ж основою молитви не було Небо, то не було б і життя тут».


«Чому Бог із маленької букви?»
«Людина, навіть знайшовши Бога, Його зрештою губить, аби знову знайти». Доки ми живемо, доти шукаємо Бога, хоч і несемо його в своєму серці – як Любов і Небо, бо Бог є Любов.
Великий неосяжний Бог, Який більший за весь Космос, вміщується в невеличкому серці людини й не стає від того меншим. І це добре знав Сергій.

«Трон»
«А зрозуміє мене той, хто зрозуміє…»
Боляче читати й знати про те, як зустрівшись із Вічністю, людина не розуміє її. І все ж таки – яке щастя зустрітися з Вічністю й спробувати щось зрозуміти. Велике це благо! До нього нас запрошує Сергій Ґуберначук.

«Геній»
Геній, як і душа, є в кожній людині. Про це не варто забувати. Який же ми несемо на собі гріх, коли не даємо змоги прокинутися в нас генію! А частенько ми ще й витрачаємо масу зусиль, щоб остаточно приспати його.
Поет вмів розгледіти генія і в останньому «безхатько-безрідному», а це можливо лише через «свого генія».

«Втеча»
«Вимушена подорож Путіна із Петербурга в Москву (сон)»
Як часто уві сні ми бачимо ту ж саму життєву суєту, що й наяву. Та які глибокі висновки напрошується із запропонованих автором сновидінь?!

«Гортаючи сторінки щоденника…»
«– Що ви шукаєте? – Себе».
Сергій усе своє, на жаль, недовге життя шукав себе. Значить – усіх нас, все те, що з нами і за нами. Шукав Любов і Небо. І він знайшов. Тож багато ми можемо знайти для себе, зустрівшись із його творчістю.
«Коли я виділяю когось одного, я забуваю про всіх інших. Тепер я люблю всіх». Саме ці слова поета знов і знов нагадують мені про те, яка безмежна любов Бога до людей. Кожного з нас Він любить ще більше, ніж усіх разом. Вам здається це парадоксом? Тоді ви ще не зустрілися з Богом, не пізнали поезії…
«Сергій Ґуберначук із позитивним знаком». Так писав поет ще в свої дев’ятнадцять років, у червні 1988 р. Далеко не всім нам вдалося вийти з 90-х років «із позитивним знаком».
Усі «мінуси» Сергій зміг вдало перетворити на «плюси».
Зрозуміти поета в його двадцять років допоможе його клятва: «13 березня 1989 р. Із сьогоднішнього дня розпочинаю Нове Життя! Ні – інертності! Ні – мовчанню! Ні – надуманості! ТАК – творчості, мистецтву, поезії, пісні, мові рідній, Україні!» Вірність творчості так і залишилась назавжди…

«Автобіографія з елементами щоденника»
У своєму житті ми зустрічаємо різних людей, кожна з яких нам конче потрібна, навчає нас чомусь важливому. Сергій це розумів, тому старанно вчився і вчив.
Доля подарувала йому зустріч із відомою поетесою Ліною Костенко. Зустріч переросла в дружбу, яка надавала натхнення постійно вчитися й творити.
На жаль, ще не все творче надбання (поезії, сценарії, прозові твори) Сергія відкрито. Впевнена, що твори віднайдуться, як у свій час спливе на поверхню прекрасний град Кітеж.
Кажу спасибі своїй долі за те, що не раз у житті дарувала мені зустріч з поетом Сергієм Ґуберначуком. І ця зустріч триває...

Ольга Діденко-Шипкова, 2022 р.

Післямова збірки Сергія Губерначука «Сопілка»
(драматичні твори, начерки сценаріїв, проза):
http://irbis-nbuv.gov.ua/ulib/item/ukr0000021680
https://dlib.kiev.ua/items/show/811


Контекст : «Сопілка», с. 198–206


      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2022-10-06 13:03:41
Переглядів сторінки твору 164
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.068 / 5.76)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.118 / 5.86)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.795
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми АВТОРИ
ВИДАННЯ
Автор востаннє на сайті 2023.02.03 12:43
Автор у цю хвилину відсутній