Зачинивши за собою парадні двері, Володимир Олександрович повагом пішов до авто. Незважаючи на свій півтораметровий зріст, він мав звичку широко розставляти ноги, як це, зазвичай, роблять матроси у штормову погоду. Високі підбори лише додавали кумедності його вигляду. Водій запопадливо поспішив відчинити задні праві дверцята, де полюбляв сидіти ВО. Таке прізвисько своєму шефу вигадав він сам заради економії часу і амортизації язика в процесі спілкування з іншими водіями главку. Це прізвисько поступово прижилося. Так його шефа поза очі стали називати практично всі знайомі і підлеглі.
– Додому, – буркнув ВеО гугнявим голосом і склепив повіки.
Під час поїздок, навіть коротких, він постійно дрімав. Така звичка у нього сформувалася ще в дитинстві, коли немовлям батьки привчили його до тривалих подорожей автомобілем, більшу частину яких він проводив уві сні.
Водій мовчки запустив двигун і повільно рушив, аби не вносити дискомфорту до ідилії щоденних подорожей свого шефа. А їхати потрібно було далеченько, оскільки навесні ВеО, отримавши підвищення по службі, з усією сім’єю перебрався на службову дачу, що знаходилася за кілька десятків кілометрів од міста.
Чого це він сьогодні майже на годину раніше, – розмірковував водій, виїхавши на автостраду і спостерігаючи, як чорною стрічкою під колеса машини стелиться свіжий асфальт. – Мабуть знову щось дружина придумала, – досить добре знаючи її вольовий та ініціативний характер, закінчив свої гадання на кофейній гущі шофер.
Ця здогадка підтвердилась по приїзду на дачу, де на нього уже чекало кілька пузатих валіз і дорожніх сумок, які за наказом ВеО він акуратно поклав до багажника.
– Розвертайся, зараз їдемо до аеропорту. Дружина надумала летіти на відпочинок, – невдоволено виголосив цілий спіч той і повернувся до будинку, що скоріше нагадував театр чи музей, аніж будівлю для житла.
Невдовзі на горизонті показались ВеО з дружиною і водій запустив двигун та поспішив відкривати дверцята.
Колись він мав необережність відкрити їх спочатку шефу і наразився на неймовірно бурхливу реакцію його дружини. Чого тільки і не дізнався тоді шофер про своє виховання, батьків і навіть оточення. Тому без будь-яких вказівок він поспішив відкрити задні праві дверцята, в які повагом запливла дружина, а ВеО тим часом самостійно прослизнув на переднє, пасажирське, сидіння.
– Поїхали, – прогундосив шеф і водій не забарився рушити з місця.
Їхали мовчки. Десь на половині дороги машину стало помітно вести праворуч.
– Мабуть переднє колесо пробили, – промовив водій.
– З чого ти взяв? – поцікавився ВеО.
– Дещо забирає вправо. Треба заскочити на шиномонтаж, доки є така можливість, – коротко відповів шофер.
– Я нічого не відчуваю, – писклявим голосом озвалась із заднього сидіння дружина. – Так можемо запізнитись на літак.
– Шиномонтаж – не на часі, – в унісон прогундосив ВеО.
– Я після вчорашнього запаску не встиг зробити, – несміло озвався дещо збентежено водій.
– Доїдемо до аеропорту, а там уже і розберемося, – розлого, але на диво впевнено, висловився ВеО.
– Дай бог, – буркнув, не зупиняючи авто, керманич.
Поступово машину стало вести праворуч сильніше і сильніше. Невдовзі це помітили всі, оскільки запах горілої гуми став виразно відчуватися навіть у салоні.
– Зупинись, – гаркнув ВеО і не встигла машина зафіксуватися в статичному положенні, як він вискочив назовні, а за ним поспішили дружина та водій.
Картина була більш ніж сумною. Відразу стало зрозумілим, що ніякий шиномонтаж тут уже не допоможе. Повністю спущене праве переднє колесо інтенсивно диміло. Відшаровані шматки гуми стирчали в різні боки, мовби луска на доісторичному динозаврі.
– Ну, і що тепер робити?! – заверещала дружина, ніби і не вона кілька перед цим першою відкинула пропозицію термінового ремонту.
– Насос є? – в свою чергу поцікавився ВеО.
– Є, але ручний, та і вряд чи це допоможе, – збагнувши напрямок думки шефа, відразу зреагував водій. – Там гвіздок не менше сотки та ще і скат устигло провернути, – похмуро додав він.
– Давай без дебатів, а я спробую попутку зупинити! – не втримавшись, майже крикнув він спересердя. – Може ще встигнемо.
Керманич без зайвих слів відкрив багажника і поквапом став вивантажувати валізи, аби дістатися до запаски, ставлячи речі прямо на обочину.
– Що це він собі дозволяє?! – зарепетувала дружина, звертаючись до ВеО. – Там же смола, а її жодна хімчистка потім не відчистить.
– Якщо устигнемо – в Омані нові купиш, – огризнувся ВеО і поспішив напереріз попутці, вогні якої наближалися з боку міста.
Однак переповнений мікроавтобус проїхав повз нього, навіть не зменшивши швидкості. Не зупинилися і ще пару автомашин, скоріш за все через густі сутінки, що стрімко переходили у ніч. Тим часом намагання водія накачати пробитий балон не мали успіху, як і потуги дружини викликати таксі. Причиною останнього, очевидно, була велика завантаженість у кінці робочого тижня, а також небажання водіїв ризикувати через сумнівний виклик поїздкою в таку далечінь.
– Хутко клади все до багажника і потихеньку поїхали, – нарешті прийняв самостійне рішення ВеО, чим у немалій мірі здивував присутніх, але ніхто не наважився йому перечити, оскільки не міг запропонувати ліпшого варіанту.
Кинувши запаску з насосом до багажника, водій обережно вмостив вантаж дружини шефа, після чого всі свої місця і рушили далі. На пустому колесі тримати швидкість більше 40-50 кілометрів на годину було ризиковано, а тому решта дороги зайняла як мінімум вдвічі більше необхідного часу. При цьому ВеО постійно поглядав на годинник і мовчки морщив лоба. Дружина теж мовчала, хоча її перекошене обличчя говорило красномовніше за будь-які слова.
Останні кілька кілометрів вони подолали уже після закінчення часу для відльоту літака. Мабуть ВеО та його дружину не полишала надія на якесь чудо чи на непередбачену його затримку з технічних причин. Але чуда не сталося і техніка не підвела – літак відправився вчасно.
Своєрідним бонусом такої недолугої поведінки стало і те, що єдиний в районі аеропорту шиномонтаж уже зачинився. Як свідчила об’ява на воротах, з причин технічного характеру майстерня мала відновити свою роботу тільки в понеділок.
Оце тобі і розібралися потім! – сумно розмірковував водій, сидячи в холодному салоні авто і дивлячись на освітлені вікна шикарного готельного номера, в який заселився на ніч ВеО зі своєю дружиною. Аби хоч якось зігрітися, він увімкнув радіоприймач. Канал «Єдині новини» транслював виступ якогось політика, що захриплим голосом натхненно закликав об’єднати всі зусилля задля перемоги над віроломним агресором, оскільки аналізувати помилки та прорахунки зараз не на часі.
Шофер вимкнув радіоприймача, виліз із машини і поволі попрямував у бік лісопосадки, що виднілася за злітною смугою аеродрому. Треба терміново збирати дрова, а то замерзну, – подумав він і, піднявши комір демісезонної куртки, прискорив ходу́.

03.11.2022