Для українського народу голодомор став невигойною раною національної душі. У ХХ столітті голод тричі приходив на українську землю. 1921–1922, 1932–1933 та 1946–1947 роки закарбувалися чорними плямами в народній пам’яті. Найстрашнішим, безперечно, був голодомор 1932–1933 років, що забрав життя мільйонів українців. Штучний голод, запланований у Москві, він був реакцією комуністичної влади на активний спротив українців політиці колективізації, що була спрямована на руйнування усталеного національного укладу з його християнськими морально-етичними цінностями. Довгий час тоталітарна влада забороняла навіть будь-які згадки про ці трагічні події. Про наукове осмислення причин і наслідків цього спланованого геноциду української нації не могло бути й мови. Проте поодинокі українські митці все ж порушували цю тяжку, болісну і злободенну тему. Можна нагадати романи «Марія» У. Самчука і «Жовтий князь» В. Барки, повість «План до двору» Т. Осьмачки, цикл «Сибірські новели» Б. Антоненка-Давидовича або поему «Хрест» М. Руденка, в яких письменники намагалися донести світові правду про страшну національну катастрофу. Сучасні митці також не оминають своєю увагою цієї суспільно-важливої та пекучої теми. Серед них особливе місце посідає твір нашої сучасниці, відомої харківської поетки Н. Виноградської, поема «Голодомор».
Аналізу поетичного доробку Н. Виноградської, на жаль, присвячено небагато досліджень. Так, М. Козак характеризує її як поета-гуманіста і правдолюба, котра «готова стояти на смерть за Україну»: «Ніна Іванівна – поет, громадський діяч і чесна, і мужня людина, не підвладна повівам вітру» [3, с. 28]. Творчість поетки дослідник порівнює з молитвою: «Творчість Ніни Виноградської така, яку не можна не почути, не читати, вона, наче молитва, – земна і небесна» [3, с. 29]. П. Джерелянський також виділяє безмежну й самовіддану любов до України: «Цим почуттям безпосередньо чи опосередковано просякнуте геть усе, з чого складається творчий доробок поетки. При цьому Виноградська вдало уникає дошкульної декларативности та надмірної патетики, а її поетична мова вражає дивовижною щирістю» [2]. Також рецензент звертає увагу на особливу музикальність поетичної мови Н. Виноградської, міцно споріднену із народно-пісенною стихією: «Свіжий подих українського народного мелосу відчутний не тільки у віршах, умовно кажучи, «сільського» циклу, але й у поезіях, тематично пов’язаних із міським життям» [2]. Тому метою нашого дослідження є окреслити провідні мотиви, з’ясувати сюжетно-композиційні особливості та жанрово-стильову своєрідність поеми Н. Виноградської «Голодомор», визначити її місце серед творів окресленої тематики.
В основу поеми «Голодомор», що була завершена в листопаді 2006 року, було покладено спогади матері авторки – Марії Єгорівни Манько, яка пережила голодомор на рідній Сумщині. Сама поема містить відповідну присвяту («Моїм рідним присвячую») і складається з вісімнадцяти розділів. Як доказову базу, що висвітлює й увиразнює громадське звучання твору, Н. Виноградська долучає до структури художнього твору й нехудожній матеріал, а саме реальні документи про причини виникнення та перебіг цього страшного геноциду українського народу. Зокрема, це «Телеграма секретаря ЦК КП(б)У С. Косіора від 20 листопада 1932 року», «Постанова ЦК ВКП(б) і РНК СРСР від 19 грудня 1932 року», «Протокол засідання Політбюро ЦК КП(б)У 23 січня 1933 року», «Лист начальника Харківського обласного відділу ДПУ Кацнельсона голові ДПУ УСРР Балицькому від 5 червня 1933 року» та інші. Наведені документи стають суворим і переконливим свідченням кровожерливих намірів комуністичного тоталітарного режиму, криваві злочини якого не підлягають терміну давності і не мають права на забуття. На цій підставі можна визначити жанр твору Н. Виноградської як лірико-документальна поема або ліро-епічна поема на документальній основі. Більш чітко дати жанрову дефініцію твору важко, оскільки теоретичні питання диференціації документальної ліро-епіки, на відміну від прозових жанрів, ще не осмислені належним чином науковцями. Але можна впевнено стверджувати, що цей твір Н. Виноградської, окрім вже згадуваної поеми «Хрест» М. Руденка, постає в одному ряду з поемами «Розстріляне безсмертя» В. Сосюри, «Реквієм» А. Ахматової, «Смерть Шевченка» І. Драча, «Ніч масок» та «Урок» Б. Олійника тощо.
Композиція поеми «Голодомор» має кільцеву структуру, що допомагає авторці об’єднати різні часові та просторові площини твору, художньо реалізувати провідну ідею твору засудження злочинів тоталітарного режиму. Вже перший розділ, що має назву «Зроніть сльозу. Бо ми не мали сліз…», звернений безпосередньо до сучасного читача. Він має функцію створити певний настрій і налаштувати на відповідне сприйняття подальших подій. Слід зазначити, що такий композиційний прийом має глибоке коріння в усній народній творчості, оскільки саме «заплачка» є традиційним елементом структури українських народних дум. Події наступного розділу також розгортаються в сьогоденні. Бабуся, доглядаючи в садочку онуків, починає згадувати власне тяжке дитинство, яке припало на «страшні тридцяті роки». У третьому розділі ми бачимо типову велику і щасливу родину українських хліборобів, де в чистій хаті й оточена любов’ю зростала дівчинка Оленка. Але таке ідилічне життя тривало недовго:
«Отак би їм жити в щасливій родині…
Аж тут тридцять третій снігами несе.
Ідуть активісти о ранній годині
Зерно відібрати, загарбати все» [1, с. 5].
Далі, розділ за розділом, авторка розгортає перед читачами страшні картини голоду в українському селі, насичені макабричними епізодами й жахливими деталями: насильницьке позбавлення людей їжі, заборону на виїзд із села, грабунки, вбивства, божевілля людей від голоду і випадки людоїдства. Усе це перемежовується документальними вставками, які засвідчують художню правду й трагізм зображених подій. Авторка не обмежується змалюванням трагедії родини Петренків – ми бачимо не менш сумну долю місцевого керівництва (ХІІ розділ), яке не схотіло і не змогло відмовитися від виконання злочинних наказів з Москви, долю українців, котрі потрапили до таборів ГУЛАГУ в Сибіру (ХІІІ розділ) тощо. Н. Виноградська точними лаконічними штрихами змальовує широке панорамне тло зовнішніх подій. Сюжету поеми властива крайня концентрованість та емоційна напруга дії. Короткі діалоги (наприклад, в ІІ, ІІІ, VI та ХІ розділах) перемежовують авторську монологічність опису подій. Кульмінацією сюжетної дії поеми стає XIV розділ, після якої тональність твору різко змінюється на об’єктивний опис загиблого села і коротко повідомляється про долю головної героїні:
На світі зосталась з великого роду
Єдина Оленка… За всіх пожила…
Залишилось з того святого народу
Лиш декілька душ із усього села [1 с. 26].
Завершується поема «Голодомор» XVIII розділом, у якому Н. Виноградська пристрасно звертається до сучасників із громадянським закликом «не мовчати», застерігаючи від спроб виправдати катів злочинного комуністичного режиму, щоб подібна трагедія більше не повторилася:
Не мовчимо! Бо нас тепер багато!
Не мовчимо! Не дасть змовчати біль
Загублених, замучених тим катом,
Що нині лаврів пожирає хміль [1, с. 27].
Варто підкреслити, що таку кільцеву сюжетну композицію поеми (сучасне—минуле—сучасне) яскраво увиразнює ритмічна організація поетичного тексту. Розпочинають поему перші два розділи, звернені до сучасників і написані традиційним для української ліро-епічної поезії 5-стоповим ямбом. У наступних двох розділах, де перед читачем постає опис мирного життя родини головної героїні, Н. Виноградська переходить на 4-стоповий анапест. Десять центральних розділів, насичених картинами страждань українського народу під час голоду, написано динамічним 3-стоповим хореєм. Цей розмір чудово передає високу напругу емоційної наснаженості основної частини твору. Ближче до фіналу авторка знову звертається до 4-стопового анапесту та 5-стопового ямбу.
Важливу роль у розкритті теми та ідеї твору відіграють ліричні та публіцистичні відступи, що зумовлено художньою своєрідністю поеми як ліро-епічного жанру. Тобто, пряме, відкрите вираження ліричних переживань авторки стає посутніми ланками у розвитку сюжету, в розкритті провідних мотивів. Цим викликана й особливість структури поеми. Задля посилення емоційного впливу на читача Н. Виноградська широко користується такими фігурами поетичного синтаксису, як риторичні питання, заклики та риторичні звертання. Окрім першого і останнього, найбільш насиченим є також XVI розділ, що є пристрасною викривальною інвективою організаторів голодомору:
Дивіться, звірі, жирні особісти,
Сини для вас «святого Октября».
Вам вистачає випити і з’їсти,
А люд стражденний з голоду згоря… [1, с. 24].
Отже, поема Н. Виноградської «Голодомор» є оригінальним твором сучасного українського письменства, спрямованим на розкриття й осмислення цієї пекучої теми національної історії. Художній задум авторки ґрунтується на поєднанні спогадів матері і документальних матеріалів. Твір також є цікавим з погляду жанрово-стильової специфіки, яку ми визначили як лірико-документальна поема. Важливу роль в розкритті теми та ідеї твору відіграють ліричні та публіцистичні відступи. Наша розвідка відкриває подальші перспективи дослідження, що полягають у розширенні кола творів на тему голодомору в українській літературі та глибшому вивченні теоретичних аспектів використання документальних матеріалів у ліро-епічних творах.
Людська пам’ять так влаштована, що завжди намагається викреслити найбільш тяжкі спогади. Це допомагає жити сьогоденням як окремій людині, так і цілому суспільству, дає змогу з більшою надією вдивлятись у майбутнє. Ми не повинні забувати своєї історії, пам’ятаючи як світлі, так і сумні її події. Але наскільки б не віддалялися від нас в часі трагічні події минулого нашої країни, ми все одно на рівні колективної пам’яті продовжуємо відчувати біль тих, хто загинув у роки голодоморів, тому поетичні рядки Н. Виноградської є пророчою пересторогою і водночас надихають душу читача своїм оптимізмом:
«Ми в цій землі житами проросли,
Щоб голоду не знали люди вічно» [1, с. 3].

Список використаних джерел
1. Виноградська Н. Голодомор: поема. 3-тє вид., стереотип. / Ніна Виноградська / післямова М. Козака. – Х. : Оригінал, 2008. – 32 с.
2. Джерелянський П. Ніна Виноградська – шляхом самодостатности / Петро Джерелянський // Золота пектораль. – 2016. – 08. – 16
3. Козак М. Стривожена муза / Микола Козак // Виноградська Н. Голодомор: поема.3-тє вид., стереотип. / післямова М. Козака. – Х. : Оригінал, 2008, 32 с.