БЕЗМОВНИЙ ПОЛУДЕНЬ

В траві твої долоні мов квіток
Голівки, пальці ж -- наче пелюстки,
І посмішка в очах. Луги п'янкі
Й повільний плин над ними пав-хмарок.
Довкіл гніздечка нашого -- лиш крок
Ступи -- скрізь жовтецю золотоцвіт,
Яглиці срібло й глоду живопліт,
Й снується тиша зримо, як пісок
В годиннику. Проливши синь в осот,
Тріпоче бабка ниткою з висот --
Й нам так з небес дарована ця мить.
О, хай же переповнює серця
Взаємністю мовчання тиша ця --
Мелодія коханя в ній бринить.

ЦІЛУНОК

Ні ті випробування, які ждуть,
Ні літ прожитих підсумок печальний
Вже не зірвуть з душі наряд вінчальний
І на поталу плоть не віддадуть,
Бо на губах моїх твоїх губ чуть
Мелодію п'янку -- етюд прощальний,
Немов Орфея арфи звук благальний,
Щоб уст коханих подих знов відчуть.

Я був дитя в рук доторку; мужчина --
Як до грудей припала ти мені;
Вже дух -- в очей втопившись глибині;
Й став богом, коли ніжності лавина
Заполонила -- й пристрасть вже єдина
Злила в один зустрічних два вогні.

PLACATA VENERE

Уста з солодким болем розімкнулись,
Завмер цілунок; краплями іскрились
Ще вії після гроз всіх, що скінчились;
Сповільнились їх пульси; розминулись
Їх груди -- так врізнобіч би хитнулись
Коханці-квіти, до стебла б схилились,
Хоч пелюсток губами, що розкрились,
Одна до одної все б ще тягнулись.

Потоки сну їх у полон взяли,
Дрімоти хвиля в вирі закружляла.
Й ось поступово душі їх спливли --
Зоря ранкова морок вже долала.
Лісів і вод видінням серед мли
Здивований був: там вона лежала.

Placata Venere (лат.) -- умилостивлена Венера