Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.11
17:44
Будівничі готичної вежі
Задивлялися в Небо:
А може там провесінь?
Хотіли летіти
(Як ластівки)
Але Небо було камінним
(Бо сповнилося мовчанням –
Лиховісним,
Задивлялися в Небо:
А може там провесінь?
Хотіли летіти
(Як ластівки)
Але Небо було камінним
(Бо сповнилося мовчанням –
Лиховісним,
2026.03.11
15:49
Вони настільки маленькі,
що їх не бачать і топчуть.
Але настільки розумні,
що виростати не хочуть…
І ми вже настільки виросли,
що нас вони не помічають.
Від нашої сили гинучи,
якісь НЛО вивчають…
що їх не бачать і топчуть.
Але настільки розумні,
що виростати не хочуть…
І ми вже настільки виросли,
що нас вони не помічають.
Від нашої сили гинучи,
якісь НЛО вивчають…
2026.03.11
14:04
У моїм сні бабусині груші, сливи і вишні,
Квітник, де всміхаються сонцю жоржини розкішні,
Ранкова роса і яблука жовті, червоні,
Що трохи замерзли і просяться в теплі долоні.
Метелики, джміль і гамак у саду, та сестричка —
В її рученятах червоні пахуч
Квітник, де всміхаються сонцю жоржини розкішні,
Ранкова роса і яблука жовті, червоні,
Що трохи замерзли і просяться в теплі долоні.
Метелики, джміль і гамак у саду, та сестричка —
В її рученятах червоні пахуч
2026.03.11
12:15
був одводив її до вокзалу
ніс валізу замість неї
та й одводив її до вокзалу
ніс валізу замість неї
що казати про що казати
моє кохання невзаємне ~
поки поїзд не прибув я
ніс валізу замість неї
та й одводив її до вокзалу
ніс валізу замість неї
що казати про що казати
моє кохання невзаємне ~
поки поїзд не прибув я
2026.03.11
10:47
Як би я хотів відродити книжку,
яку так необачно спалив.
Я хотів би
воскресити її думки,
її фрази,
ніби коштовне каміння духу.
Ця книжка була
великим раритетом,
яку так необачно спалив.
Я хотів би
воскресити її думки,
її фрази,
ніби коштовне каміння духу.
Ця книжка була
великим раритетом,
2026.03.10
18:53
А я люблю вусатого Тараса
В кожусі, шапці, вишиванці теж.
Це - образ цільний, нації окраса,
І сила духу, величі без меж.
Ніколи він не був старезним дідом,
Це -- просто виплід збочених уяв.
На себе взяв усі народу біди,
В кожусі, шапці, вишиванці теж.
Це - образ цільний, нації окраса,
І сила духу, величі без меж.
Ніколи він не був старезним дідом,
Це -- просто виплід збочених уяв.
На себе взяв усі народу біди,
2026.03.10
13:03
Дивує березень хурмою…
Підмерзла. Наче вже й весна.
Сьогодні восьме, ти зі мною
І я не той, і ти не та…
Сидиш навпроти у мовчанні,
А я з мовчанки в пам’ять зліг.
Щось є у цім протистоянні…
Чому на восьме? Видно збіг.
Підмерзла. Наче вже й весна.
Сьогодні восьме, ти зі мною
І я не той, і ти не та…
Сидиш навпроти у мовчанні,
А я з мовчанки в пам’ять зліг.
Щось є у цім протистоянні…
Чому на восьме? Видно збіг.
2026.03.10
11:25
Заздрю Вам, Блаженний Феофілакте,
І часу, в якому Ви жили:
Сьогодні не частина, а все небо
Перетворилося на пекло,
І людина не може захисток знайти,
Аби спокійно за Божим заповітом
Квітчати Землю і багатства множить,
І розум, даний Всевишнім на пр
І часу, в якому Ви жили:
Сьогодні не частина, а все небо
Перетворилося на пекло,
І людина не може захисток знайти,
Аби спокійно за Божим заповітом
Квітчати Землю і багатства множить,
І розум, даний Всевишнім на пр
2026.03.10
10:51
Не буде яблук споважнілих,
Не буде вже дарів небес.
Ночей не буде спорожнілих,
Де вітер від краси воскрес.
Стихійне лихо нас накрило,
Як неба замисел лихий,
У таємниці потопило,
Не буде вже дарів небес.
Ночей не буде спорожнілих,
Де вітер від краси воскрес.
Стихійне лихо нас накрило,
Як неба замисел лихий,
У таємниці потопило,
2026.03.10
06:15
Весна несе не лиш турботи,
Є й задоволень аж надмір, -
Уже в саду кипить робота
І впорядковується двір.
Минає млявість безнастанна,
Коли біліє довго день, -
Весна-красна, як горда панна,
На чистоту й порядок жде.
Є й задоволень аж надмір, -
Уже в саду кипить робота
І впорядковується двір.
Минає млявість безнастанна,
Коли біліє довго день, -
Весна-красна, як горда панна,
На чистоту й порядок жде.
2026.03.09
22:56
Закоханими у себе бувають не лише політики.
Люби себе і хай тебе ревнують.
Якщо любов нерозділена, розділи її із собою.
Люби себе та не залюблюй.
У любові до себе, коханого, він позбувся усіх конкурентів.
Багато любові в одному тілі виявило
2026.03.09
22:03
Садки вишневі рідної Вкраїни
Такі прозорі, росяні, сумні.
А очі! очі! – ночі горобині...
Тому так завжди хочеться мені
Вдивлятись довше в їх тривожну вроду,
Яку тримає на одній нозі
Лелека, що живе побіля броду,
Й Чумацький Шлях, д
Такі прозорі, росяні, сумні.
А очі! очі! – ночі горобині...
Тому так завжди хочеться мені
Вдивлятись довше в їх тривожну вроду,
Яку тримає на одній нозі
Лелека, що живе побіля броду,
Й Чумацький Шлях, д
2026.03.09
19:49
Не кличу смерть, хоч бачити заважко,
Як мудрий просить хліба у нездар,
Як істина — немов безмовна пташка,
А в мікрофонах — галас і обман.
Як правота стає простим товаром,
Де цінник ліпить вищий капітал.
Як ницість, обізвавшись чистим даром,
Як мудрий просить хліба у нездар,
Як істина — немов безмовна пташка,
А в мікрофонах — галас і обман.
Як правота стає простим товаром,
Де цінник ліпить вищий капітал.
Як ницість, обізвавшись чистим даром,
2026.03.09
16:25
Весна - велика вільна витівниця!
Виблискує, всміхається вона...
Вигадує веселоньку, водицю...
Втрачає владу вогняна війна!
Веселі візеруночки вітражні...
Відродження... Вулкане, відпочинь!
Володарює вітерець відважний -
Виблискує, всміхається вона...
Вигадує веселоньку, водицю...
Втрачає владу вогняна війна!
Веселі візеруночки вітражні...
Відродження... Вулкане, відпочинь!
Володарює вітерець відважний -
2026.03.09
15:59
Коротке наше літо промайнуло,
Відпестило спекотне і барвисте.
На квітниках побачень наших вулиць
Лежить фатальним шаром жовте листя.
Ні вітер, ані дощ змінить безсилі
Безрадісний пейзаж, тепер постійний.
Кохання наше знудил
Відпестило спекотне і барвисте.
На квітниках побачень наших вулиць
Лежить фатальним шаром жовте листя.
Ні вітер, ані дощ змінить безсилі
Безрадісний пейзаж, тепер постійний.
Кохання наше знудил
2026.03.09
12:43
Він не просто поет, не лише малював олівцем,
Бо розірвану душу народу в рядки перелив
Із кріпацького стану, з обпеченим сонцем лицем,
Він для цілого світу глибинну Вкраїну відкрив.
І Тарасове слово гостріше, як лезо, - то сталь,
Що кайдани іржаві с
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бо розірвану душу народу в рядки перелив
Із кріпацького стану, з обпеченим сонцем лицем,
Він для цілого світу глибинну Вкраїну відкрив.
І Тарасове слово гостріше, як лезо, - то сталь,
Що кайдани іржаві с
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.06
2026.02.26
2026.02.25
2026.02.24
2026.02.14
2026.02.11
2026.02.05
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Окремі вірші зарубіжних поетів
Із Данте Габріела Россетті
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із Данте Габріела Россетті
ЛЮБОВНИЙ ПОГЛЯД
Коли тебе більш зором осягну?
При світлі дня, коли твій лик являє
Краси чар і любов лагословляє,
Яку лиш завдяки тобі збагну?
Чи як в пітьмі тебе я пригорну
Й беззвучно серце серцю звідомляє,
Який у нім шал пристрасті палає,
Й тобі у саму душу зазирну?
Моя любове! Якщо ж в самотині
Вже буть без тебе -- й не вернуть ні тіні
Землі, ні сяєва твого весні, --
Які вітри над спохмурнілим садом
Життя з надій зів'ялих листопадом
Від Смерті крил здіймуться навісні!
РАДІСТЬ ПРО ЗАПАС
Казав я: "Не зривай цей перший плід,
Хоч гарний і рум'яний -- ще хай зріє;
Хай дерево дари свої уздріє,
Схиливши над струмком сплетіння віт
Й ждучи дня повноти. Й нам ждати слід
Дня, що теплом останнім вже зігріє,
Щоб плід спожить до того, як змарніє,
І дереву хвалу слать в небозвід."
Я говорю: "Ах, довго ждав, налившись,
Плід -- і вже, впавши, по струмку пливе.
Не ждіть дарів останніх: спокусившись,
Хай кожен плід свій літом ще зірве,
Перш ніж покаже осінь норов свій
Й гай лунко відізветься, мов прибій."
БЕЗПЛІДНА ВЕСНА
Знов колесо пір року повернеться
Й, мов дівчинка, що вітру навздогін
Біжить, -- в них гра така: війне лиш він
Майне й вона; той свище, та сміється --
Мчить так навстріч весна, та не діждеться
Усмішки в відповідь -- я встать з колін
Не можу, бо скорбот зимових тлін
Схилив мене й весні не піддається.
Глянь, крокус -- мов згасань вогонь в снігах
Підсніжників; квіт яблуні, що милий
Так нам, спокус гріх явить у плодах.
Де ж, весно, радість взять, якщо і в лілій
За мить злетить, перетворившись в прах,
З їх золотих сердечок вінчик білий?
* * *
Сонет -- миттєвий пам'ятник чуттів,
Від вічності душі безсмертній миті
Дар пам'ятний; в нім гармонійно злиті
Смирення й велич, німота і спів.
Шукай найкраще в поєднанні слів,
Різьби його, як серцем вже зігріті,
В слоновій кості, мармурі граніті,
Щоб він вночі і вдень сіяв і цвів.
Сонет -- монета: решка -- шал душі,
Зворотний бік -- обмеження й закон;
Життю данина -- борг вернуть спіши,
І викуп за любов -- такий канон;
Й на пристані, що вже в тьми круговерті,
В руці Харона це платня для Смерті.
Коли тебе більш зором осягну?
При світлі дня, коли твій лик являє
Краси чар і любов лагословляє,
Яку лиш завдяки тобі збагну?
Чи як в пітьмі тебе я пригорну
Й беззвучно серце серцю звідомляє,
Який у нім шал пристрасті палає,
Й тобі у саму душу зазирну?
Моя любове! Якщо ж в самотині
Вже буть без тебе -- й не вернуть ні тіні
Землі, ні сяєва твого весні, --
Які вітри над спохмурнілим садом
Життя з надій зів'ялих листопадом
Від Смерті крил здіймуться навісні!
РАДІСТЬ ПРО ЗАПАС
Казав я: "Не зривай цей перший плід,
Хоч гарний і рум'яний -- ще хай зріє;
Хай дерево дари свої уздріє,
Схиливши над струмком сплетіння віт
Й ждучи дня повноти. Й нам ждати слід
Дня, що теплом останнім вже зігріє,
Щоб плід спожить до того, як змарніє,
І дереву хвалу слать в небозвід."
Я говорю: "Ах, довго ждав, налившись,
Плід -- і вже, впавши, по струмку пливе.
Не ждіть дарів останніх: спокусившись,
Хай кожен плід свій літом ще зірве,
Перш ніж покаже осінь норов свій
Й гай лунко відізветься, мов прибій."
БЕЗПЛІДНА ВЕСНА
Знов колесо пір року повернеться
Й, мов дівчинка, що вітру навздогін
Біжить, -- в них гра така: війне лиш він
Майне й вона; той свище, та сміється --
Мчить так навстріч весна, та не діждеться
Усмішки в відповідь -- я встать з колін
Не можу, бо скорбот зимових тлін
Схилив мене й весні не піддається.
Глянь, крокус -- мов згасань вогонь в снігах
Підсніжників; квіт яблуні, що милий
Так нам, спокус гріх явить у плодах.
Де ж, весно, радість взять, якщо і в лілій
За мить злетить, перетворившись в прах,
З їх золотих сердечок вінчик білий?
* * *
Сонет -- миттєвий пам'ятник чуттів,
Від вічності душі безсмертній миті
Дар пам'ятний; в нім гармонійно злиті
Смирення й велич, німота і спів.
Шукай найкраще в поєднанні слів,
Різьби його, як серцем вже зігріті,
В слоновій кості, мармурі граніті,
Щоб він вночі і вдень сіяв і цвів.
Сонет -- монета: решка -- шал душі,
Зворотний бік -- обмеження й закон;
Життю данина -- борг вернуть спіши,
І викуп за любов -- такий канон;
Й на пристані, що вже в тьми круговерті,
В руці Харона це платня для Смерті.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
