Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.23
22:44
Друзі, що скажу я вам:
Люди, звірі, зорі,
Воскурімо фіміам
Самохвалу Борі.
Вклякнім, хоч не кожен звик
Буть м'якішим вати.
Ми не годні черевик
Люди, звірі, зорі,
Воскурімо фіміам
Самохвалу Борі.
Вклякнім, хоч не кожен звик
Буть м'якішим вати.
Ми не годні черевик
2026.01.23
20:35
Цікаво, швендяє де лютий
І що у нього на умі?
Можливо березнем припнутий?
Можливо знов на Колимі?..
Січневі дні ось-ось злетять вже.
Морози знижаться… Чомусь
Зв’язки і світло із мережі
Лишили в пам’яті: «готуйсь»…
І що у нього на умі?
Можливо березнем припнутий?
Можливо знов на Колимі?..
Січневі дні ось-ось злетять вже.
Морози знижаться… Чомусь
Зв’язки і світло із мережі
Лишили в пам’яті: «готуйсь»…
2026.01.23
18:46
Із Леоніда Сергєєва
Якось раз, лежу в лікарні
(впав на мене стос каністр).
Й раптом чую вісті гарні:
приїздить прем’єр-міністр!
Тут набігла тьма народу,
Якось раз, лежу в лікарні
(впав на мене стос каністр).
Й раптом чую вісті гарні:
приїздить прем’єр-міністр!
Тут набігла тьма народу,
2026.01.23
17:05
плачуть листям осінні гаї
відпускають у вирій зозуль
не жалій моє серце ти їх
небо чисте і вільне від куль
за ночами проносяться дні
та за ними тужити не варто
і шукати притулку у сні
відпускають у вирій зозуль
не жалій моє серце ти їх
небо чисте і вільне від куль
за ночами проносяться дні
та за ними тужити не варто
і шукати притулку у сні
2026.01.23
16:55
Мобільний вимкнули зв'язок,
нема у домі світла, газу,
і сум проймає до кісток
щоразу, пташечко, щоразу.
Така жура, що хоч ридай
на грудях ночі безутішно.
Невже минуле через край
нема у домі світла, газу,
і сум проймає до кісток
щоразу, пташечко, щоразу.
Така жура, що хоч ридай
на грудях ночі безутішно.
Невже минуле через край
2026.01.23
11:23
Я відчуваю грань, коли настане морок.
Я відчуваю грань, коли іде розвал,
Як вічності вино проб'є недужий корок,
Здолавши метушню і миготливість зал.
Я відійду за грань людського розуміння,
По той бік цінностей, уявлень і понять.
Мене накриє
Я відчуваю грань, коли іде розвал,
Як вічності вино проб'є недужий корок,
Здолавши метушню і миготливість зал.
Я відійду за грань людського розуміння,
По той бік цінностей, уявлень і понять.
Мене накриє
2026.01.23
10:52
Розкажи,
що думаєш про мене.
Розкажи,
що сниться уночі.
Розкажи
про мрії потаєнні.
Передай
надії радісні й сумні.
що думаєш про мене.
Розкажи,
що сниться уночі.
Розкажи
про мрії потаєнні.
Передай
надії радісні й сумні.
2026.01.23
06:16
Є бездверний дім і
Я живу там
І зимно уночі
Анічим не легший днів тягар
Не існує даху
Вповзає дощ у дім
Ллє в мої думки
Поки я виважую час
Я живу там
І зимно уночі
Анічим не легший днів тягар
Не існує даху
Вповзає дощ у дім
Ллє в мої думки
Поки я виважую час
2026.01.23
03:55
Падаю? Вклоняюся снігам...
Ця зима за мене все напише.
Кожен з власним горем - сам на сам,
Найболючішим та найстрашнішим.
Ось і я не виняток. Іду
В білий січень і його тенета.
Зустрічаю тільки самоту,
Ця зима за мене все напише.
Кожен з власним горем - сам на сам,
Найболючішим та найстрашнішим.
Ось і я не виняток. Іду
В білий січень і його тенета.
Зустрічаю тільки самоту,
2026.01.23
00:27
не задивляйтеся за вікно
там вишита я
там ти і ти і ти
там одні хрестики
і хрести
а що тут а що тут
заховалося за картон
варіант а
там вишита я
там ти і ти і ти
там одні хрестики
і хрести
а що тут а що тут
заховалося за картон
варіант а
2026.01.22
21:27
Говорять, що узнати московітів
Доволі легко по усьому світі.
Вони ведуть нахабно, вічно п’яні
На вулиці чи десь у ресторані.
Без мату не спроможні говорити.
Такі ж самі нахабні їхні діти,
Яких вони із криками повчають.
Хоч ті перед очима приклад ма
Доволі легко по усьому світі.
Вони ведуть нахабно, вічно п’яні
На вулиці чи десь у ресторані.
Без мату не спроможні говорити.
Такі ж самі нахабні їхні діти,
Яких вони із криками повчають.
Хоч ті перед очима приклад ма
2026.01.22
17:05
Є сміх, коли за животи беруться
І сплескують руками об коліна.
Навіть ті, хто не знає, в чім причина,
Спиняються і сміються без запитань.
Та є сміх, коли спіткнувся хтось
І впав. Од болі невзмозі вимовити щось.
«П’яниця! На свиню ти схожий!»-
Р
І сплескують руками об коліна.
Навіть ті, хто не знає, в чім причина,
Спиняються і сміються без запитань.
Та є сміх, коли спіткнувся хтось
І впав. Од болі невзмозі вимовити щось.
«П’яниця! На свиню ти схожий!»-
Р
2026.01.22
16:29
Коли понюхаю чужу білизну -
Натхнення так і пре з душі одразу!
Повір, мій читачу, я не навмисно!
Бо тільки так підкорюю Пегаса.
Я спалюю свої безсонні ночі,
Приймаю сильні ліки перорально.
І стежу пильно, хто кого там хоче,
Натхнення так і пре з душі одразу!
Повір, мій читачу, я не навмисно!
Бо тільки так підкорюю Пегаса.
Я спалюю свої безсонні ночі,
Приймаю сильні ліки перорально.
І стежу пильно, хто кого там хоче,
2026.01.22
14:05
Не забуваю малу дітвору,
вшиту снопами хатину
скраю узлісся в глухому яру
над ручаями за тином,
а поза нею – висока гора,
а під горою – дорога,
де поєдналися туга, жура,
радощі, щастя і горе.
вшиту снопами хатину
скраю узлісся в глухому яру
над ручаями за тином,
а поза нею – висока гора,
а під горою – дорога,
де поєдналися туга, жура,
радощі, щастя і горе.
2026.01.22
12:14
Зима у біло-чорних кольорах,
Слова барвистістю не сяють.
Сумує в тишині настінна бра,
Дрижить серденько, ніби сарна,
А люди-відчайдухи на нулі,
Щодня під обстрілом воюють.
Радіють щиро: побратим вцілів,
Хоч січень холодом лютує.
Слова барвистістю не сяють.
Сумує в тишині настінна бра,
Дрижить серденько, ніби сарна,
А люди-відчайдухи на нулі,
Щодня під обстрілом воюють.
Радіють щиро: побратим вцілів,
Хоч січень холодом лютує.
2026.01.22
11:17
Коли втомлюсь і відійду від справ
У ліс дрімучий чи далекі гори,
Прикутий до стола, неначе раб,
Я відійду в мелодію прозору,
Мов у далекий потаємний рай,
Врятований від бруду наговору.
Я відійду у тінь далеких пальм,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У ліс дрімучий чи далекі гори,
Прикутий до стола, неначе раб,
Я відійду в мелодію прозору,
Мов у далекий потаємний рай,
Врятований від бруду наговору.
Я відійду у тінь далеких пальм,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.01.22
2026.01.19
2026.01.16
2026.01.11
2025.12.24
2025.12.02
2025.12.01
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Окремі вірші зарубіжних поетів
Із Данте Габріела Россетті
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із Данте Габріела Россетті
ЛЮБОВНИЙ ПОГЛЯД
Коли тебе більш зором осягну?
При світлі дня, коли твій лик являє
Краси чар і любов лагословляє,
Яку лиш завдяки тобі збагну?
Чи як в пітьмі тебе я пригорну
Й беззвучно серце серцю звідомляє,
Який у нім шал пристрасті палає,
Й тобі у саму душу зазирну?
Моя любове! Якщо ж в самотині
Вже буть без тебе -- й не вернуть ні тіні
Землі, ні сяєва твого весні, --
Які вітри над спохмурнілим садом
Життя з надій зів'ялих листопадом
Від Смерті крил здіймуться навісні!
РАДІСТЬ ПРО ЗАПАС
Казав я: "Не зривай цей перший плід,
Хоч гарний і рум'яний -- ще хай зріє;
Хай дерево дари свої уздріє,
Схиливши над струмком сплетіння віт
Й ждучи дня повноти. Й нам ждати слід
Дня, що теплом останнім вже зігріє,
Щоб плід спожить до того, як змарніє,
І дереву хвалу слать в небозвід."
Я говорю: "Ах, довго ждав, налившись,
Плід -- і вже, впавши, по струмку пливе.
Не ждіть дарів останніх: спокусившись,
Хай кожен плід свій літом ще зірве,
Перш ніж покаже осінь норов свій
Й гай лунко відізветься, мов прибій."
БЕЗПЛІДНА ВЕСНА
Знов колесо пір року повернеться
Й, мов дівчинка, що вітру навздогін
Біжить, -- в них гра така: війне лиш він
Майне й вона; той свище, та сміється --
Мчить так навстріч весна, та не діждеться
Усмішки в відповідь -- я встать з колін
Не можу, бо скорбот зимових тлін
Схилив мене й весні не піддається.
Глянь, крокус -- мов згасань вогонь в снігах
Підсніжників; квіт яблуні, що милий
Так нам, спокус гріх явить у плодах.
Де ж, весно, радість взять, якщо і в лілій
За мить злетить, перетворившись в прах,
З їх золотих сердечок вінчик білий?
* * *
Сонет -- миттєвий пам'ятник чуттів,
Від вічності душі безсмертній миті
Дар пам'ятний; в нім гармонійно злиті
Смирення й велич, німота і спів.
Шукай найкраще в поєднанні слів,
Різьби його, як серцем вже зігріті,
В слоновій кості, мармурі граніті,
Щоб він вночі і вдень сіяв і цвів.
Сонет -- монета: решка -- шал душі,
Зворотний бік -- обмеження й закон;
Життю данина -- борг вернуть спіши,
І викуп за любов -- такий канон;
Й на пристані, що вже в тьми круговерті,
В руці Харона це платня для Смерті.
Коли тебе більш зором осягну?
При світлі дня, коли твій лик являє
Краси чар і любов лагословляє,
Яку лиш завдяки тобі збагну?
Чи як в пітьмі тебе я пригорну
Й беззвучно серце серцю звідомляє,
Який у нім шал пристрасті палає,
Й тобі у саму душу зазирну?
Моя любове! Якщо ж в самотині
Вже буть без тебе -- й не вернуть ні тіні
Землі, ні сяєва твого весні, --
Які вітри над спохмурнілим садом
Життя з надій зів'ялих листопадом
Від Смерті крил здіймуться навісні!
РАДІСТЬ ПРО ЗАПАС
Казав я: "Не зривай цей перший плід,
Хоч гарний і рум'яний -- ще хай зріє;
Хай дерево дари свої уздріє,
Схиливши над струмком сплетіння віт
Й ждучи дня повноти. Й нам ждати слід
Дня, що теплом останнім вже зігріє,
Щоб плід спожить до того, як змарніє,
І дереву хвалу слать в небозвід."
Я говорю: "Ах, довго ждав, налившись,
Плід -- і вже, впавши, по струмку пливе.
Не ждіть дарів останніх: спокусившись,
Хай кожен плід свій літом ще зірве,
Перш ніж покаже осінь норов свій
Й гай лунко відізветься, мов прибій."
БЕЗПЛІДНА ВЕСНА
Знов колесо пір року повернеться
Й, мов дівчинка, що вітру навздогін
Біжить, -- в них гра така: війне лиш він
Майне й вона; той свище, та сміється --
Мчить так навстріч весна, та не діждеться
Усмішки в відповідь -- я встать з колін
Не можу, бо скорбот зимових тлін
Схилив мене й весні не піддається.
Глянь, крокус -- мов згасань вогонь в снігах
Підсніжників; квіт яблуні, що милий
Так нам, спокус гріх явить у плодах.
Де ж, весно, радість взять, якщо і в лілій
За мить злетить, перетворившись в прах,
З їх золотих сердечок вінчик білий?
* * *
Сонет -- миттєвий пам'ятник чуттів,
Від вічності душі безсмертній миті
Дар пам'ятний; в нім гармонійно злиті
Смирення й велич, німота і спів.
Шукай найкраще в поєднанні слів,
Різьби його, як серцем вже зігріті,
В слоновій кості, мармурі граніті,
Щоб він вночі і вдень сіяв і цвів.
Сонет -- монета: решка -- шал душі,
Зворотний бік -- обмеження й закон;
Життю данина -- борг вернуть спіши,
І викуп за любов -- такий канон;
Й на пристані, що вже в тьми круговерті,
В руці Харона це платня для Смерті.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
