Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.26
08:34
А місто дитинства шумить соковитим березовим листям,
Де ранішнє сонце пускає крізь нього червоні коралі.
Та ледве трамвая дзвіночок у небо напружено звівся
У кронах круки починають кричати, хоч щойно мовчали.
А в місті дитинства усміхнена мама н
Де ранішнє сонце пускає крізь нього червоні коралі.
Та ледве трамвая дзвіночок у небо напружено звівся
У кронах круки починають кричати, хоч щойно мовчали.
А в місті дитинства усміхнена мама н
2026.04.26
07:11
Над містом ширяє пронизливий вітер
І вправно висвистує тужний мотив
Про те, що знедавна безсилий зловити
У хмарках рухливих проміння масив.
Немає тепла, хоч вже травень надходить
І грак у дуплі вже гніздо навіть звив, -
Спинилася в зрості й цвітінні
І вправно висвистує тужний мотив
Про те, що знедавна безсилий зловити
У хмарках рухливих проміння масив.
Немає тепла, хоч вже травень надходить
І грак у дуплі вже гніздо навіть звив, -
Спинилася в зрості й цвітінні
2026.04.25
19:32
Писав сценарії для буднів,
вершив кодацію тілес
і думав: буде вже, як буде,
як нє - піде на мило - вдруге
тоді повстане з глини "плебс."
Чи допотопний, чи опісля -
такий вже видався проєкт...
вершив кодацію тілес
і думав: буде вже, як буде,
як нє - піде на мило - вдруге
тоді повстане з глини "плебс."
Чи допотопний, чи опісля -
такий вже видався проєкт...
2026.04.25
17:50
Немов старенька бабця враз,
Зав’яже ніч на вузлик світ.
І небо в ніжних кольорах
Шукає в тиші настрій свій.
Немов бешкетні дітлахи,
Неначе ми малі колись
Стрибають зорі – світляки
Зав’яже ніч на вузлик світ.
І небо в ніжних кольорах
Шукає в тиші настрій свій.
Немов бешкетні дітлахи,
Неначе ми малі колись
Стрибають зорі – світляки
2026.04.25
14:59
хелоу – люблю тебе
а ще би ім’я
хелоу – любив би
уві грі бути я
хелоу – люблю тебе
а ще би ім’я
хелоу – любив би
уві грі бути я
а ще би ім’я
хелоу – любив би
уві грі бути я
хелоу – люблю тебе
а ще би ім’я
хелоу – любив би
уві грі бути я
2026.04.25
14:11
Мовчання огортає душу,
Туманом наповзає страх.
Я йти в сувору пущу мушу,
Мов бранець об семи вітрах.
Прозріння огортає пущу.
Пізнання спалах, як Мане.
Широке поле родить пустку,
Туманом наповзає страх.
Я йти в сувору пущу мушу,
Мов бранець об семи вітрах.
Прозріння огортає пущу.
Пізнання спалах, як Мане.
Широке поле родить пустку,
2026.04.25
13:47
Запрошую на свій канал на ютубі, підписуйтеся.
Майже 100 композицій.
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 8 ілюстрацій - згенер
Майже 100 композицій.
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 8 ілюстрацій - згенер
2026.04.25
12:03
До літ хоча би десь до сорока,
Допоки зріє мрія про безсмертя,
Нехай несе життя мого ріка
Крізь дамби, мілководдя й круговерті.
Не вирватись із русла кораблю,
Чи меншій з річкових посудин.
А спробу я таку хіба зроблю?
Допоки зріє мрія про безсмертя,
Нехай несе життя мого ріка
Крізь дамби, мілководдя й круговерті.
Не вирватись із русла кораблю,
Чи меншій з річкових посудин.
А спробу я таку хіба зроблю?
2026.04.25
12:03
За обрій сонце упало втомне.
Дрімала в тиші загусла ніч.
І стигло небо – тяжке й судомне,
звисали хмари з похилих пліч.
Рябіло море в сріблястих брижах,
і мов наяди з нічних глибин,
скакали тіні на скелях рижих
Дрімала в тиші загусла ніч.
І стигло небо – тяжке й судомне,
звисали хмари з похилих пліч.
Рябіло море в сріблястих брижах,
і мов наяди з нічних глибин,
скакали тіні на скелях рижих
2026.04.25
10:57
Лише ранком у ворожки
Золоті крадуть гриби ,
Лише гудзики і брошки
Тут готують до сівби,
Лише шерех чують бджоли
Про фізичну суть єства*,
Лише ковдри, лише змови
Золоті крадуть гриби ,
Лише гудзики і брошки
Тут готують до сівби,
Лише шерех чують бджоли
Про фізичну суть єства*,
Лише ковдри, лише змови
2026.04.25
10:35
А він тебе й мене любив, таку біленьку...
Як ти все те пережила, скажи, рідненька?
Чи, може, звістку принесла тобі сорока,
Коли зі скелі шуганув у синь високу?
Чи знала, що його сади в мені буяли?
І виноградного вина було замало.
Як ти все те пережила, скажи, рідненька?
Чи, може, звістку принесла тобі сорока,
Коли зі скелі шуганув у синь високу?
Чи знала, що його сади в мені буяли?
І виноградного вина було замало.
2026.04.25
06:29
Багровою млою затьмарена далеч,
Спалахує сумно щомить небосхил, -
Знялася у небо налякана галич
І в паніці каркає гучно щосил.
Гірке та солоне повітря гаряче
Вдихаю натужно і кашляю в млу, -
Від болю терпкого кривлюся і плачу,
Та ще палієві прокль
Спалахує сумно щомить небосхил, -
Знялася у небо налякана галич
І в паніці каркає гучно щосил.
Гірке та солоне повітря гаряче
Вдихаю натужно і кашляю в млу, -
Від болю терпкого кривлюся і плачу,
Та ще палієві прокль
2026.04.25
05:11
не казка і не зовсім каско
ішов містами чоловік
в його лиці минулий вік
хай мовить ізнічев’я маска
пейот не модний аяваска
барменці кине інший фрік
у нього є такий барвник
будь-що опісля нього вакса
ішов містами чоловік
в його лиці минулий вік
хай мовить ізнічев’я маска
пейот не модний аяваска
барменці кине інший фрік
у нього є такий барвник
будь-що опісля нього вакса
2026.04.24
16:40
з добрим днем
прощайтеся зі сном
все минулося
та світ чекає вас
хліб
не тіло
кров
ще не вино
прощайтеся зі сном
все минулося
та світ чекає вас
хліб
не тіло
кров
ще не вино
2026.04.24
13:43
не продирався у достойники
ніяк
роздаючи і душу й тіло
належний кракелюр і краков’як
іще неподалік щось прилетіло
в думках твоїх лютневий одинак
яке комусь узагалі є діло
ти не мудри
ніяк
роздаючи і душу й тіло
належний кракелюр і краков’як
іще неподалік щось прилетіло
в думках твоїх лютневий одинак
яке комусь узагалі є діло
ти не мудри
2026.04.24
13:03
Листок осінній скроні посріблить
І передчасним снігом увінчає.
Тоді пізнаємо урочу мить,
Коли зима замислиться про щастя.
Листок осінній спопелить слова
Облуди й фальшу, злоби і безумства,
Торкнувшись потаємного єства
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І передчасним снігом увінчає.
Тоді пізнаємо урочу мить,
Коли зима замислиться про щастя.
Листок осінній спопелить слова
Облуди й фальшу, злоби і безумства,
Торкнувшись потаємного єства
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
2026.04.14
2026.04.02
2026.03.31
2026.03.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Окремі вірші зарубіжних поетів
Із Данте Габріела Россетті
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із Данте Габріела Россетті
ЛЮБОВНИЙ ПОГЛЯД
Коли тебе більш зором осягну?
При світлі дня, коли твій лик являє
Краси чар і любов лагословляє,
Яку лиш завдяки тобі збагну?
Чи як в пітьмі тебе я пригорну
Й беззвучно серце серцю звідомляє,
Який у нім шал пристрасті палає,
Й тобі у саму душу зазирну?
Моя любове! Якщо ж в самотині
Вже буть без тебе -- й не вернуть ні тіні
Землі, ні сяєва твого весні, --
Які вітри над спохмурнілим садом
Життя з надій зів'ялих листопадом
Від Смерті крил здіймуться навісні!
РАДІСТЬ ПРО ЗАПАС
Казав я: "Не зривай цей перший плід,
Хоч гарний і рум'яний -- ще хай зріє;
Хай дерево дари свої уздріє,
Схиливши над струмком сплетіння віт
Й ждучи дня повноти. Й нам ждати слід
Дня, що теплом останнім вже зігріє,
Щоб плід спожить до того, як змарніє,
І дереву хвалу слать в небозвід."
Я говорю: "Ах, довго ждав, налившись,
Плід -- і вже, впавши, по струмку пливе.
Не ждіть дарів останніх: спокусившись,
Хай кожен плід свій літом ще зірве,
Перш ніж покаже осінь норов свій
Й гай лунко відізветься, мов прибій."
БЕЗПЛІДНА ВЕСНА
Знов колесо пір року повернеться
Й, мов дівчинка, що вітру навздогін
Біжить, -- в них гра така: війне лиш він
Майне й вона; той свище, та сміється --
Мчить так навстріч весна, та не діждеться
Усмішки в відповідь -- я встать з колін
Не можу, бо скорбот зимових тлін
Схилив мене й весні не піддається.
Глянь, крокус -- мов згасань вогонь в снігах
Підсніжників; квіт яблуні, що милий
Так нам, спокус гріх явить у плодах.
Де ж, весно, радість взять, якщо і в лілій
За мить злетить, перетворившись в прах,
З їх золотих сердечок вінчик білий?
* * *
Сонет -- миттєвий пам'ятник чуттів,
Від вічності душі безсмертній миті
Дар пам'ятний; в нім гармонійно злиті
Смирення й велич, німота і спів.
Шукай найкраще в поєднанні слів,
Різьби його, як серцем вже зігріті,
В слоновій кості, мармурі граніті,
Щоб він вночі і вдень сіяв і цвів.
Сонет -- монета: решка -- шал душі,
Зворотний бік -- обмеження й закон;
Життю данина -- борг вернуть спіши,
І викуп за любов -- такий канон;
Й на пристані, що вже в тьми круговерті,
В руці Харона це платня для Смерті.
Коли тебе більш зором осягну?
При світлі дня, коли твій лик являє
Краси чар і любов лагословляє,
Яку лиш завдяки тобі збагну?
Чи як в пітьмі тебе я пригорну
Й беззвучно серце серцю звідомляє,
Який у нім шал пристрасті палає,
Й тобі у саму душу зазирну?
Моя любове! Якщо ж в самотині
Вже буть без тебе -- й не вернуть ні тіні
Землі, ні сяєва твого весні, --
Які вітри над спохмурнілим садом
Життя з надій зів'ялих листопадом
Від Смерті крил здіймуться навісні!
РАДІСТЬ ПРО ЗАПАС
Казав я: "Не зривай цей перший плід,
Хоч гарний і рум'яний -- ще хай зріє;
Хай дерево дари свої уздріє,
Схиливши над струмком сплетіння віт
Й ждучи дня повноти. Й нам ждати слід
Дня, що теплом останнім вже зігріє,
Щоб плід спожить до того, як змарніє,
І дереву хвалу слать в небозвід."
Я говорю: "Ах, довго ждав, налившись,
Плід -- і вже, впавши, по струмку пливе.
Не ждіть дарів останніх: спокусившись,
Хай кожен плід свій літом ще зірве,
Перш ніж покаже осінь норов свій
Й гай лунко відізветься, мов прибій."
БЕЗПЛІДНА ВЕСНА
Знов колесо пір року повернеться
Й, мов дівчинка, що вітру навздогін
Біжить, -- в них гра така: війне лиш він
Майне й вона; той свище, та сміється --
Мчить так навстріч весна, та не діждеться
Усмішки в відповідь -- я встать з колін
Не можу, бо скорбот зимових тлін
Схилив мене й весні не піддається.
Глянь, крокус -- мов згасань вогонь в снігах
Підсніжників; квіт яблуні, що милий
Так нам, спокус гріх явить у плодах.
Де ж, весно, радість взять, якщо і в лілій
За мить злетить, перетворившись в прах,
З їх золотих сердечок вінчик білий?
* * *
Сонет -- миттєвий пам'ятник чуттів,
Від вічності душі безсмертній миті
Дар пам'ятний; в нім гармонійно злиті
Смирення й велич, німота і спів.
Шукай найкраще в поєднанні слів,
Різьби його, як серцем вже зігріті,
В слоновій кості, мармурі граніті,
Щоб він вночі і вдень сіяв і цвів.
Сонет -- монета: решка -- шал душі,
Зворотний бік -- обмеження й закон;
Життю данина -- борг вернуть спіши,
І викуп за любов -- такий канон;
Й на пристані, що вже в тьми круговерті,
В руці Харона це платня для Смерті.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
