ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Світлана Пирогова
2026.01.29 21:59
Скляне повітря, тиша нежива.
Застиг у глянці вечір на порозі.
Необережно кинуті слова
Лишились, як льодинки на дорозі.

Весь світ накрила панцирна броня.
Прозорий шовк, підступний і блискучий.
Заснула з льодом зморена стерня.

Артур Курдіновський
2026.01.29 19:57
МАГІСТРАЛ

Дитинством пахнуть ночі темно-сині,
А на снігу - ялинкою сліди.
Буває, зігрівають холоди
І спогади, такі живі картини!

Розпливчасті та ледь помітні тіні

С М
2026.01.29 18:05
о так я відьмача
бігме-бо відьмача

я родився в ту ніч
як місяць божий зачервонів
родився в ту ніч
як місяць був у червонім огні
небіжка мати скричала ”циганка повіла правду!“

Іван Потьомкін
2026.01.29 18:01
Шукаю на Святій Землі пейзажі,
Чимсь схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Вливається у серце щемом...
...А за пейзажами на Сході

Юрко Бужанин
2026.01.29 17:20
Нас поєднало. Правда, не навіки.
Згадай, як тебе палко цілував.
У пристрасті стуляла ти повіки,
А я свої відкритими тримав.

Усе я бачив: - як ти десь літала,
Пелюсточки, мов айстри, розцвіли...
І люба, до солодкого фіна

Євген Федчук
2026.01.29 16:03
Цікаво, як же вміють москалі
Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбив

Тетяна Левицька
2026.01.29 11:43
То він мене ніколи не кохав.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів не висказаних рими
під небесами бурштинових слив.

Борис Костиря
2026.01.29 11:26
Порожній стадіон - як виклик порожнечі,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.

На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,

Сергій Губерначук
2026.01.29 11:12
Поліфонія – лебедине звучання
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…

Олена Побийголод
2026.01.29 10:42
Із Іллі Еренбурга (1891-1967)

Вони напали, сказом пройняті,
з азартом вбивць та упиряк;
але таке є слово: «встояти»,
коли й не встояти ніяк,

і є душа – іще не скорена,

Ярослав Чорногуз
2026.01.29 05:37
То в жар мене, то в холод кине,
Рояться думоньки сумні --
Так заболіла Україна...
І душать сльози навісні.

Вкраїнці -- у боях титани,
І творять чудеса в борні,
А між собою - отамани,

Ірина Вірна
2026.01.28 23:03
У цьому будинку зникають душі....
Ти хочеш ступити на його поріг?
Спочатку прислухайся до звуків
(а раптом десь стогін ... крізь тишу століть)

У цьому будинку зникають душі...
Поріг переступлено...
Страшно? Не йди!

Тетяна Левицька
2026.01.28 20:52
Не вгамую серця стук...
Січень, змилуйся над нами.
Божевільний хуги гук
між розлогими ярами.

Милий в чаті пропаде,
згубиться і не знайдеться.
Припаде ж бо де-не-де.

Микола Дудар
2026.01.28 20:24
…ось вона, ось… старенька верба
Потрісканий стовбур все той же…
Що, не впізнала? пам’ять не та?
Ти зачекай… Вербонько-боже

Спомини лиш… встрічала весну
А в жовтні покірно жовтіла
Листя і віття з рос і в росу

Іван Потьомкін
2026.01.28 18:46
Усе сторчма на цім святковім світі.
Лиш догори ходить єврей дає ногам.
Чи ж перший я, хто запримітив,
Що полотно мудріш, аніж художник сам?

Портрет мій був би рабину впору.
Затіснуватий, може, але ж пасує так.
Вічно і в’ їдливо вивча він Тору,

Ірина Білінська
2026.01.28 13:37
Які красиві ці сніги!
Які нестерпні!
Під ними тліє світ нагий,
як скрипка серпня…
Його чутлива нагота —
ламка і ніжна,
укрита попелом, як та
жона невтішна.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Публіцистика):

Павло Інкаєв
2025.11.29

Федір Паламар
2025.05.15

Пекун Олексій
2025.04.24

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Іван Кушнір
2023.11.22

Олена Мосійчук
2023.02.21

Зоя Бідило
2023.02.18






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Валентин Бендюг (1954) / Публіцистика

 Коли Тарас запустив вуса і чому поголив бороду
Портрет Т.Г.Шевченка
За спогадами І.Сошенка при першій зустрічі у Петербурзі 1836 року Т.Шевченко мав такий вигляд: “на нем был засаленный тиковый халат, рубаха и штаны толстого домашнего холста запачканы были в краску, босой, расхристанный и без шапки”.
Здобувши волю і гроші, Шевченко змінився до невпізнання. Ось як писав І.Сошенко М.Чалому: “В то время он совершенно изменился. Познакомившись с лучшими петербургскими домами посредством Брюллова, он часто разезжал по вечерам, хорошо одевался и даже с претензией на comme faut’- ность. Словом, в него на некоторое время вселился светский бес. Досадно мне было и больно смотреть на его безалаберную жизнь, не свойственную нашему брату-художнику, живущему лишь для одного искусства. Так-то, думал я себе, понял он свободу, стоившую ему такой борьбы, таких страшных усилий! Не раз я принимался уговаривать его, что бы он бросил рассеянную жизнь пустых людей и серьезно принялся бы за живопись. “Ей, Тарас, схаменись! Чом ти діла не робиш? Чого тебе нечистая носить по тим гостям? Маєш таку протекцію, такого учителя! Куди тобі Шуба енотова, ципочки не ципочки, шалі да часи, да извощики-лихачи… Закурив же мій Тарас, не буде з його нічого доброго!”
Про свою першу зустріч з Шевченком у Києві 1843 року Куліш згадував так: “Когда я сидел за мольбертом… передо мною появилась неведомая еще мною фигура Шевченко, в парусиновом балахоне и в таком же картузе, падавшему ему на затылок, подобно казацкому шлыку.
- А вгадайте, хто? – это были первые слова Тараса, произнесенные тем очаровательно-веселым и беззаботным голосом, который привлекал к нему и женщин, и детей. Я отвечал: “Шевченко”.
- Він, - отвечал Тарас, засмеявшись так, как смеются наши молодицы. Тогда он не носил еще усов, и на лице было много женственного”.
Афанасьєв-Чужбинський залишив такі спогади: “Спутник его ( Євгена Гребінки) был среднего роста, плотный, на первый взгляд лицо его казалось обыкновенным, но глаза светились таким умным и выразительным светом, что я невольно обратил на него внимание”.
М.Момбеллі подав детальніший портрет Т.Шевченка того часу: “Он среднего роста, широкоплеч и вообще крепкого сильного сложения костей, но отнюдь не толст; лицо круглое, борода и уси всегда выбриты, бакенбарды же кругом окаймляющие все лицо. Волосы выстрижены по-козацки, но зачесаны назад: он не брюнет и не блондин, но ближе к брюнету, не только по волосам, но и по цвету красноватой кожи, черты лица обыкновенные; приемы и общее выражение физиономии выказывали отвагу, небольшие глаза блистали енергией”.
О.Чужбинський залишив свій спогад про зустріч з Т.Шевченком після його хвороби 1846 року: “Однажды неожиданно заехал он ко мне перед масляницей – бледный, с обритою головою по случаю недавней горячки. Тогда он постоянно носил черную бархатную шапочку”.
Поляк Беліна-Кенджицький подав у своїх мемуарах такий портрет Шевченка: “…середнього росту, доволі дебелий, з лиця дуже звичайний… а ніс, як у нас кажуть, кирпатий. Зате очі мав незвичайні – великі… бистрі, блискучі, повні жвавості. Сяяло з них розумом. На голові мав бриль… а з-під бриля спадали в безладді густі звої чорного волосся”.
1847 року, пропонуючи міру покарання Шевченкові, шеф жандармів Орлов у доповідній записці до Миколи I відзначив “…как одаренного крепким телосложением, определить рядовым…”.
30 травня 1847 року Микола Костомаров крізь загратоване вікно бачив, як Тараса Шевченка, густо зарослого бородою, вивели у супроводі жандармів посадили у візок.
Вперше Шевченко завів вуса під час військової служби, про що свідчить автопортрет 1847 року (у військовому кашкеті). Тоді всі військові зобов’язані були носити вуса, про що існував навіть царський указ Миколи I.
Під час плавання по Аральському морю Тарас знову запустив бороду, про що у своєму щоденнику записав такий епізод: “У форта на острове Косарале, где занимали гарнизон уральские козаки, вышли мы на берег. Уральцы, увидев меня с широкою, как лопата, бородою, тотчас смекнули делом, что непременно мученик за веру. Донесли тотчас же своему командиру, есаулу Чарторогову. А тот, не будучи дурак, зазвал меня в камыши да бац передо мною на колени. – Благословите, говорит, батюшка, мы, говорит, уже все знаем. – Я тоже, не будучи дурак, смекнул в чем дело, да и хватил самым раскольничьим крестным знамением. Восхищенный есаул облобызал мою руку и вечером задал нам такую пирушку, какая нам и во сне не грезилась. Вскоре после этого казуса, уже обривши бороду, отправился я в Раим…”
Ф.Лазаревський згадував про те, як він жив з Шевченком в Оренбурзі 1849 року: “Тарас, Поспелов, Левицкий и я зажили, что называется, душа в душу: нп у одного из нас не не было своего, все было общее; а с Тарасом у нас даже одежда была общая, так как в это время он почти не носил солдатской шинели. Летом он ходил в парусиновой паре, а зимой в черном сюртуке и драповом пальто”.
Хорунжий уральського війська М.Савичев згадував про перебування Шевченка в казармах Новопетровського укріплення 1851 року: “Он показался мне не выше среднего роста, он был плотно сложен, круглолиц, румян, с рябоватым лицом, серыми глазами, тогда довольно открытыми и ясными, на голове имел лысину”.
1854 року в формулярний список про службу Т. Шевченка було внесено такі відомості про його зовнішній вигляд: “Рядовой Тарас Григорьев сын Шевченко, православного исповедания. От роду 39 лет. Росту 2 аршина 5 вершков. Лицо чистое, волосы на голове и бровях темно-русые, глаза темно-серые, нос обыкновенный…”.
1857 року Шевченко уже постарів, посивів, втратив здоров’я. Таким він прибув до Астрахані. У довгій дорозі з Астрахані до Нижнього Новгорода а потім до Москви і Петербурга Шевченко знову запустив бороду, але змушений був її поголити. Звільнившись з солдатчини і отримавши дозвіл продовжити навчання у Петербурзькій академії художеств, Тарас Шевченко залишався “поднадзорною” особою, атому повинен був з’явитися до поліції. 29 березня 1858 року він записав у щоденнику: “В 10 часов утра явился я казанским сиротой к правителю канцелярии обер-полицмейстера, к земляку моему И.Н.Мокрицкому. Он принял меня полуофициально, полуфамильярно. Старое знакомство сказалось в скобках. В заключение он мне посоветовал сбрить бороду, чтобы не произвести неприятного впечатления на его патрона графа Шувалова, к которому я должен явиться как главному моему надзирателю”. Шевченко прислухався до поради земляка і поголив бороду, бо солдатам, навіть відставним, заборонялося носити бороду, а для поліції він був всього лиш “відставним рядовим”. Правда, перед тим, як поголитися, Шевченко сфотографувався у фотографії Деньєра – з бородою, у шапці і кожусі.
У спогадах В.Ковальова Тарас Шевченко виглядає так: “При этой встрече я был поражен резкою переменою его внешности: это не был прежний широкоплечий, коренастый, с целыми волосами на голове, мужчина в сером сюртуке, каким я его знал прежде; передо мною был совершенно исхудалый, лысый человек, без кровинки в лице; руки его сквозили до того, что видны были насквозь кости и жилы… Я чуть не прослезился”.
Журналіст В.Аскоченський згадує, як Шевченко під у бесіди з ним відповідав “оттягивая свои огромные усы”. Про ці ж козацькі вуса згадував І.Тургенєв: “Широкоплечий, приземистый, коренастый, Шевченко являл весь облик козака, с заметными следами солдатской выправки и ломки. Голова остроконечная, почти лысая; высокий морщинистый лоб, широкий, так называемый “утиный”, нос, густые усы, закрывавшие губы; небольшие серые глаза, взгляд которых, большей частью угрюмый и недоверчивый, изредка принимал выражение ласковое, почти нежное, сопровождаемое хорошей, доброй улыбкой; голос несколько хриплый, выговор чисто русский, движения спокойные, походка степенная, фигура мешковатая и малоизящная. Вот какими чертами запечатлелась у меня в памяти эта замечательная личность. С высокой бараньей шапкой на голове, в длинной темно-серой чуйке с воротником из черных мерлушек, Шевченко глядел истым малороссом, хохлом; оставшиеся после него портреты дают вообще верное о нем понятие”.
Л.Пантелеєєв звернув увагу на такі деталі: “…лицо Шевченко положительно увлекло меня. На близком расстоянии он выглядел очень схожим, как изображен на литографическом портрете Мюнстера; лицо порядочно отекшее, носило явные следы много пережитого Шевченком… Но стоило отойти на несколько шагов, и Шевченко становился совершенно неузнаваемый: он тогда делался похожим на известный автопортрет-офорт его собственной работы. И это все делали его удивительные бархатные, такие глубокие-глубокие темно-карие глаза; все лицо так ими скрашивалось, что Шевченко точно преображался, становился моложе, тихая вдумчивость и мягкость сердечная светилась на его лице. Шевченко мало принимал участия в спорах, но когда он начинал говорить, - точно какие-то искорки пробегали в его глазах”. На набряк обличчя звернула увагу ще у вересні 1859 року Л.тарновська, котра у листі до сина писала: “Бедный Шевченко болен, и я боюсь, не водянка ли у него в груди; он не лежит, но движение его тяжело и лицо обрюзгло”. Його мужність на смертному одрі викликала подив друзів і знайомих: “Самые предсмертные муки, - писав Л.Жемчужников, - не вырвали у него ни единого стона из груди. И тогда, когда он подавлял в самом себе мучительные боли, сжимая зубы и вырывая зубами усы, в нем достало власти над собой, чтоб с улыбкой выговорить “спасибі” тем, которые об нем вспомнили вдали, на родине”. На літографії В.Верещагіна 1861 року “Шевченко в труні” він зображений з довгими густими вусами, що затуляють губи і лягають на груди небіжчика.
Ось таким бачили Тараса Шевченка його сучасники. Лише один із них назвав очі Кобзаря темно-карими. Зрідка трапляються серед українців люди з такими очима: колір їх важко визначити; вони міняться від освітлення, від настрою, можуть здаватися чорними, темно-карими, темно-сірими, голубими, сизими, іскристими. Шевченкові очі уміли світитися ніжною любов’ю, притягувати до себе гіпнотичною привабливістю і сяяти спопеляючим гнівом.
Підготував Валентин Бендюг
Примітка
1 аршин дорівнює 0,711200 метра; 1 вершок – 44,4500 міліметра.
Зріст Шевченка становив 2 аршини 5 вершків, або приблизно 1 метр 65 сантиметрів.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2007-11-13 18:29:13
Переглядів сторінки твору 2762
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.700 / 5.24)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.494 / 5.03)
Оцінка твору автором 5
* Коефіцієнт прозорості: 0.758
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 1999.11.30 00:00
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Валентин Бендюг (Л.П./Л.П.) [ 2008-03-08 00:28:21 ]
Оголошую Шевченківські дні.