Я трощив гарбузи та вигрібав з них мокрою правицею слизьке насіння з частиною м'якуша. Степанидів кабан буде задоволений, оскільки вельми полюбляє хрумати ці овочі. Та й мені неабиякий приварок перепаде перед Різдвом: за пару центнерів гарбузів сусідка обдарує мене свіжиною та салом. А сало я люблю більше за гарбузове насіння, хоч воно для чоловіків, які прагнуть кохатися до столітнього віку - харч номер 1. Тут тільки треба знати міру та виключити з раціону оковиту.
А звідки я такої премудрості насмоктався? Від діда Панаса, хата якого поруч з моєю. Йому вже 98, а на вигляд - не більше п'ятидесяти, бо веде здоровий образ життя, не вживає цукру та щодня, натщесерце їсть по одній столовій ложці перемеленого разом з лушпинням гарбузового насіння. Не відає, що таке запалення простати та статеве безсилля. Підозрюю, що більша половина жителів нашого населеноно пункту є його прямими родичами. І не тільки нашого. І люблять його жінки більше, аніж вареники з вишнями.
Дід Панас самотній, років 30 тому поховав жінку і одружуватися більше не став. Та й вік уже був не молодечий, а пенсійний. Але чоловікові без жінки не можна. Хай буде хоч стара, костиста яга. Але щоб була.
А дід був лагідним, покладистим, любив допомагати опуклим красуням по хазяйству. Як справив роковини - відпустив коня на пашу. Ні днини без любовних утіх!
У Одарки, в понеділок, ремонтує вхідного замка. У вівторок майструє цямрину Степаниді, у середу чистить вулики Мотрі, у четвер пиляє дрова Наталці, у п'ятницю кладе грубу Валентині, в суботу косить траву Катерині. І в усіх удовиць залишається на ночівлю. А в неділю відпочиває, нікуди не ходить. Жінки самі до нього приходять. Інколи удвох, а то й утрьох. Я тоді до ранку слухаю охи та ахи велелюбних красунь і теж мрію про отаке от життя, як у діда Панаса...
- Чоловіче!- сердито шепоче моя дружина,- ти про що думаєш, га?
- Про тебе, моя люба. Тільки про тебе.
- А чому вуха такі нашорошені?
- Слухаю, як б'ється твоє любляче серце.
- А, ну тоді обніми мене палкіше, поцілуй де треба. Але спочатку зачини вікно і запни гардини, щоб місячне сяйво не тривожило.
Думки про сусідське кубло Амура тануть, мов ранковий туман, за хвилину в руках опиняється тепла циця супружниці і починається одвічний ритуал безгрішних любовних утіх з законною дружиною, з якою вінчаний у церкві та обплутаний шлюбними ланцюгами у загсі. Є навіть штамп у паспорті та свідоцтво про одруження. Не підкопаєтесь.
Але однієї липневої днини, неочікувано, гримнула біда: дід Панас лаштував шиферину Варварі Пилипивні - селищній голові, послизнувся, упав з драбини і гепнувся причинним місцем по Варвариній голові, яка стояла унизу з цаяходером в руках.
Варвара Пилипівна з перекошеним від жаху обличчям прибігла до нас у хату.
- Виручай, сусідко! Панас помирає!
Жінка вхопила свою санітарну сумку і галопом рвонула на виручку. Я, з чекушкою бормотухи, за нею.
Ще здалеку побачив чималий людський гурточок.
- Ой, біда-а-а! - волала Лідія Миколаївна, сільська повитуха.
- Ой лихо-о-о! - кричала як на пуп Зінаїда Іванівна, бухналтерша лісгоспу.
- У-у-у! - слізно підвивала решта жіночого товариства.
А Панас лежав попід хатою, розкинувши руки з поглядом, що вперся в небесну прозорінь і шептав щось таке жалісливе, що навіть у мене несамохіть викотилася з ока гірка сльоза.
- Жіноцтво!- ревнула моя дружина.- Беріть Панаса за руки та ноги і несіть до хати. Хутко!
Десятки рук лагідно підхопили немічного, і як труну з покійником понесли у дім. Зауважу, що не всі тримали діда там де треба. Дехто, потайки, намагався визначити ступінь травмування і наслідки катастрофічного падіння з висоти грішного тіла. Дружина невдоволено ляскала таких нахаб по руках санітарною сумкою та відтягувала від хворого занадто стурбованих жіночок за коси.
- Всім геть із хати!- скомандувала дружина і випхала за плечі всю ватагучепурух
- - Чоловіче, ти залишся. Знімай штани з Панаса. Але дуже обережно. Бачиш, під його матнею горб утворився?
Штани зняти не вдавалося.
- Ріж брюки ножицями,- скомандувала дружинами.
Коли розпорота тканина безсилими клаптями обвисла по боках грішного Панасового тіла, я несамохіть зіщулився. Замість стандартного симпатичного причандалля під пупом лежав невеличкий слонячий хобот, посинілий від дикого болю.
- Жінко! Потрібна бодяга! Бо напухне ще більше.
-Не вчи вченого! Тут хто лікар - я чи ти?
- Ти, звісно.
- Ну, тоді, йди до холодильника, надовбай з морозилки льоду побільше. Знайди поліетиленовий пакет і засип туди крихти.
Двері прочинилися, з-за них вистромився з десяток зацікавлених носів.
- А ну, брись, звідси!- гарикнула жінка. Двері з хряскотом зачинилися. Але почалося тупотіння попід стінами хати: згорьовпні жінки не знаходили собі місця.
Самі розумієте, бодягу втирав у грішне Панасове тіло я, оскільки тільки щирий друг піде на такі каторжні роботи. А Панас дивився на мене розпачливим поглядом і шепотів молитву..
А за тиждень двері Панасової хвіртки прочинилися і ми почули шерехкі, вкрадливі Одарчині кроки. У руці вона тримала велетенського кошика, заповненого ущерть курячими яйцями, пересипаними гарбузовим насінням.
А ви, шановні читачки цієї правдивої історіїї життя,- годуєте своїх знесилених тяжкою долею мужів гарбузовим насінням? Якщо ні, то не ремсивуйте, що чоловіки хворіють, а ви позбавлені палких обіймів закоханих супружників. А хто з вас хоче, аби настрій був завжли сонячним, а здоров'я міцним - хутко біжіть на ярмарок. Там я торгую гарбузовим насінням з восьмої години ранку до обіду. Але поспішайте, бо Панасові шанувальниці купують у мене мало не воза. Може не вистачити.
19.12.2022р.