РІЗДВ'ЯНЕ (тексти-маніфести)

Вітаючи з Українським Різдвом писемницьку громаду, зроблю витяги найважливіших літературних тематичних побажань і традиційних віншувань, сьогодні як ніколи актуальних...

Почну, мабуть, з улюбених дощечок вікопомної "Велес-книги", обминаючи дискусії науковців про її автентичність.

Дощечка 3
«Тримайтесь, браття наші, плем’я за плем’я,
рід за рід, і бийтеся за себе на землі нашій,
яка належить нам і ніколи іншим…»

«… Се ж бо ми є русичі, славці богів наших.
Співи наші і танці, ігрища і видовища
на славу їх. Се ж бо сідаємо на землю
і беремо пучку землі до рани своєї
і товчем до неї, аби по смерті міг стати
перед Марморею і щоб сказала:

«Не маю винити того, який є повен землі
і не можу його відділити од неї».

І боги, будучі там, доречуть від себе:

«Єси русич і пребудеш ним, бо взяв єси
землі до рани своєї і приніс її до Нав’я.»

Дощечка 7Ж
"...Течуть ріки великі на Русі,
і многі води їх журчать, співають стародавнє.
Про тії боляри, якії не боялися… і літа многії
боролися о вольність руську.

Ті то славні нічого не берегли, ані життя свого,
– тако ріки о них берегинять. І вітри буйні
гасають над ними, плачуть восени,
а в зимі студеній гурлихають по них.
І голублять дівоньки і ті це говорять,
як погибли тії у славі, а не оставили
землі своєї ворогам.
Ніби є ми, синове, також потомки
і не лишимо ми також землі нашої…"

Дощечка 8
«Боронись, земле руська, і борони сама себе,
а щоб інші не були на твоїх крячах,
а тобто ворогам не далася охомитана
і до воза прив’язана, аби тягла той,
куди хотять чужії влади,
а нібито ти хочеш іти сама».

Дощечка 7А
«Єсьми многі, а вороги не суть такі многі,
як ми єсьми, русичі, а ворогів не стільки, як у нас.
А де впала кров наша, там є земля наша,
і це вороги знають, і це на нас стараються,
і ці старання їхні марні будуть,
як вони були і в старі часи отців наших".

- На Русі течуть ріки великі,
в ріках води журчать многоликі.
Ріки «многая літа» співають,
а роки все течуть, все минають.
Отчі лики в синах не загинуть, –
тако ріки о них берегинять,
а вітри буйно віють над ними,
плачуть в осінь, гурлихають в зими.
І голублять голубки – дівчата
тих, що в ноги не вміли крячати,
ще й тягти на крячах своїх воза
в хомутах до чужого обозу.
Єсьми руси і суть такі многі,
що нікому не падали в ноги,
а де падали в битві суровій
там земля наша кровна від крові.
Бережіть свої руки від крові!
Будьте, внуки, живі і здорові!

(І.В. - себто авторське)
***

Олекса Стефанович і його поезія "Просто"
"Просто. Не йти праворуч
Ані ліворуч — ні.
Хай лише вітер поруч,
Вічний сурмач борні.

Вітер, що хмарі — в груди, —
В груди, в горби хребта…
Поруч хай вітер буде,
А вдалині — мета.

Чорно кругом чи біло,
Не зупиняти рух.
Може зламатись — тіло,
Але ніколи — дух".

Прага, 1936

І, нарешті, традиційно різдв'яне, але забарвлене в новий колір воєнного лихоліття:

"Весела ніч, весела година –
Ісус народився, маленька дитина.
Хоче вам слово Боже сказати,
Благословення принести до хати.
Може, в тій хаті кого бракує?
Може, в тій хаті хтось гірко сумує?
Кого бракує не забувайте,
Хто гірко сумує – розвеселяйте!
Разом з Ісусом маленьким на сіні
Христос ся Рождає на Україні"!

Це віншування є неодмінною складовою щорічної коляди і вертепного дійства у Молодіжному Експериментальному Театрі Аматорів "МЕТА", з яким пов'язаний мій життєпис з середини 80-их років минулого століття.)))

Отож, співаймо славу Українському і Праукраїнському Різдву, як це робив Григорій Савич Сковорода:

"Ангели знижайтеся,
ко землі зближайтеся.
Христос-Бог, сотворший віки,
живе нині з человіки.
Станьте хором
всі собором,
веселітеся,яко з нами Бог!

Се час ісполняється,
се син посилається.
Се літа прийшла кончина,
се Бог посилає Сина.
День приходить,
Діва родить,
веселітеся, яко з нами Бог!

Ми ж тобі рожденному,
Гостеві блаженному
серця всіх нас отверзаєм,
в дом душевний призиваєм.
Піснь співаєм,
восклицая,
веселящеся. яко з нами Бог!"

- СЛАВА УКРАЇНІ!
-ХРИСТОС НАРОДИВСЯ!