Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.13
11:42
Не віриться, що перше серпня
До нас навшпиньках підійшло,
Встромивши вістря прямо в серце,
Нахмуривши сумне чоло.
Воно прийшло, як піхотинець
Крізь огорожі та рови.
Воно пропхалось попідтинню
До нас навшпиньках підійшло,
Встромивши вістря прямо в серце,
Нахмуривши сумне чоло.
Воно прийшло, як піхотинець
Крізь огорожі та рови.
Воно пропхалось попідтинню
2026.03.13
11:36
Щоденно поїзди гудками плакали,
Коли везли вигнанців по землі,
Котра пахтіла кров'ю вурдалакові,
Що жадібно від галасу хмелів.
Хватав жінок, дітей, і люто бавився,
Незнаний звір залісенських боліт,
Гонимий і жадобою і заздрістю
Коли везли вигнанців по землі,
Котра пахтіла кров'ю вурдалакові,
Що жадібно від галасу хмелів.
Хватав жінок, дітей, і люто бавився,
Незнаний звір залісенських боліт,
Гонимий і жадобою і заздрістю
2026.03.13
05:57
Пересохли джерела натхнення
І озер задоволень нема, -
Маячить за плечима у мене
Без ніяких здобутків сума.
Повисає, мов прапор поразки,
Мов безсилля і слабкості знак, -
Мов закінчення доброї казки,
Яке щойно дошкрябав сяк-так...
І озер задоволень нема, -
Маячить за плечима у мене
Без ніяких здобутків сума.
Повисає, мов прапор поразки,
Мов безсилля і слабкості знак, -
Мов закінчення доброї казки,
Яке щойно дошкрябав сяк-так...
2026.03.13
05:08
Осипався із підборіддя мій грим
Занурю печалі у віскі & джин
Приборкувач занапастив свій батіг
І леви замовкли і тигри притихли
Ла-ла-ла-ла-ла-ла-ей
О вип’єм усі адже клоун помер
Занурю печалі у віскі & джин
Приборкувач занапастив свій батіг
І леви замовкли і тигри притихли
Ла-ла-ла-ла-ла-ла-ей
О вип’єм усі адже клоун помер
2026.03.12
23:33
Зимова соната лунає красиво,
Сніжинки легенькі пошиють серпанок.
Казкова новела лягає курсивом -
Краплинки надії прикрасять світанок.
Октави небесні співають блакиттю,
Стражденні рядочки запахли зимою.
Ласкаво засяють минулі століття,
Сніжинки легенькі пошиють серпанок.
Казкова новела лягає курсивом -
Краплинки надії прикрасять світанок.
Октави небесні співають блакиттю,
Стражденні рядочки запахли зимою.
Ласкаво засяють минулі століття,
2026.03.12
22:48
Себе, коханого, люби,
Люби шалено й емоційно.
Ти найдорожчий і безцінний
Серед безликої юрби.
Себе, коханого, люби,
Не припиняй ні на хвилину,
Нехай думки до себе линуть
Люби шалено й емоційно.
Ти найдорожчий і безцінний
Серед безликої юрби.
Себе, коханого, люби,
Не припиняй ні на хвилину,
Нехай думки до себе линуть
2026.03.12
17:24
У часи, як в Україні ще чумакували.
Ішли валки чумацькії по Дикому полю,
Випробовували часто мінливую долю,
Бо усякі небезпеки на них там чигали.
Хижаки та ще, не дай Бог, степові пожежі,
Від яких порятуватись було неможливо.
Чи то в балці налетить
Ішли валки чумацькії по Дикому полю,
Випробовували часто мінливую долю,
Бо усякі небезпеки на них там чигали.
Хижаки та ще, не дай Бог, степові пожежі,
Від яких порятуватись було неможливо.
Чи то в балці налетить
2026.03.12
17:01
І
Знищує совкове покоління
бог війни, але цупке коріння
пріє – не пани, і не раби,
а розтерте жорнами судьби
і не пересіяне насіння
під орала іншої доби.
Ера воєн вирушає далі,
Знищує совкове покоління
бог війни, але цупке коріння
пріє – не пани, і не раби,
а розтерте жорнами судьби
і не пересіяне насіння
під орала іншої доби.
Ера воєн вирушає далі,
2026.03.12
15:16
Я чув, що скоро весняна відлига
Розтопить лід прозоро-кришталевий...
І дійсно! Тануть вже баби зі снігу...
Та серед них немає королеви.
Усупереч весні у серці зимно.
Куди не подивлюсь - нема нікого.
О, руйнівна фантазіє нестримна!
Розтопить лід прозоро-кришталевий...
І дійсно! Тануть вже баби зі снігу...
Та серед них немає королеви.
Усупереч весні у серці зимно.
Куди не подивлюсь - нема нікого.
О, руйнівна фантазіє нестримна!
2026.03.12
11:36
Зло, не покаране належне за життя,
Спроможне мстити навіть з того світу.
В далекому минулім Ірод,
В нашу епоху біснуватий Гітлер
Керує помислами всіма із того світу
Пройдисвітів сьогоднішніх безпросвітних,
Готових на будь-яке зло, навіть на яде
Спроможне мстити навіть з того світу.
В далекому минулім Ірод,
В нашу епоху біснуватий Гітлер
Керує помислами всіма із того світу
Пройдисвітів сьогоднішніх безпросвітних,
Готових на будь-яке зло, навіть на яде
2026.03.12
11:08
Подорожній іде
невідомо куди, він продирається
крізь ніч. Його ніхто
не чекає. Його вічним посохом
стала самотність,
а вічним другом - покинутість.
До кого він постукає у двері?
До відчаю, зневіри?
невідомо куди, він продирається
крізь ніч. Його ніхто
не чекає. Його вічним посохом
стала самотність,
а вічним другом - покинутість.
До кого він постукає у двері?
До відчаю, зневіри?
2026.03.12
10:43
Його музика давала натхнення майже кожному композитору європейської традиції - від Моцарта до Шенберга. Навіть рок-музиканти світового рівня Кіт Емерсон та Інгві Мальмстін вважають його своїм вчителем.
Тарас Шевченко згадував Баха у повісті «Варнак».
Тарас Шевченко згадував Баха у повісті «Варнак».
2026.03.12
07:24
Тишком-нишком
Лізе мишка
До куточка,
Де шматочків
Кілька шкірки
Вже до нірки
Притягнула
Ця товстуля,
Лізе мишка
До куточка,
Де шматочків
Кілька шкірки
Вже до нірки
Притягнула
Ця товстуля,
2026.03.12
01:36
Вимкну світло і звуки, хай зникне поволі усе навкруги,
І залишу цей світ за порогом, щоб спокій цілющий послухати.
Хай розчиняться в темряві й тиші старі призабуті гріхи,
Що навряд чи у крику та галасі будуть смиренно спокутані.
Мені б тиші ковток,
І залишу цей світ за порогом, щоб спокій цілющий послухати.
Хай розчиняться в темряві й тиші старі призабуті гріхи,
Що навряд чи у крику та галасі будуть смиренно спокутані.
Мені б тиші ковток,
2026.03.11
22:40
Дощ, що падав щоп’ятниці
(Згори вниз, з хмар в океан)
Нагадував пілігримам пізнання
Тендітного юнака-елліна
(О, Патрокле, ти горезнавець!)
З того часу
Як ведмедиці стали зорезнавцями,
Як птахи навчились кричати
(Згори вниз, з хмар в океан)
Нагадував пілігримам пізнання
Тендітного юнака-елліна
(О, Патрокле, ти горезнавець!)
З того часу
Як ведмедиці стали зорезнавцями,
Як птахи навчились кричати
2026.03.11
17:44
Будівничі готичної вежі
Задивлялися в Небо:
А може там провесінь?
Хотіли летіти
(Як ластівки)
Але Небо було камінним
(Бо сповнилося мовчанням –
Лиховісним,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Задивлялися в Небо:
А може там провесінь?
Хотіли летіти
(Як ластівки)
Але Небо було камінним
(Бо сповнилося мовчанням –
Лиховісним,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ніна Виноградська (1961) /
Рецензії
Поезія є особливою формою творчості
Дмитро Мартинюк
Натрапив ось на стрічці новин у ФБ звертання поетеси Ніни Виноградської до читачів. Ми з нею фейсбучні друзі не так давно. Але знайомі, здається, цілу вічність. Ще з тієї пори, коли два десятки літ тому Ніна Виноградська разом з іншими харківськими письменниками організовувала в Київській Спілці письменників презентацію літературно-художнього, історико-публіцистичного та культурно-просвітницького журналу «Зоря вечорова», який і донині виходить на Одещині, – тепер це літературно-публіцистичний альманах «Зоря вечорова».
Ніна Виноградська плідно працює на ниві української поезії – розмаїтої і різнопланової: епічної і громадянської, ліричної і філософської. Вона щодень переливає свій талант у Слово – карбоване й жорстке, або ж ніжне чи сумовите, або закличне, що пробуджує в українців приспане усвідомлення нації, а не підпасичів на чужому полі. Найголовніше, вважаю, що поетеса пише НЕ заради видання двадцять восьмої чи сімдесят четвертої книжки (доводилось вислуховувати докори суспільству від одного віршотворця в ФБ, який є «літературний критик і має 23 надрукованих книжки», а хтось там дозволяє собі висловлювати йому критичні зауваження). Ніна Виноградська пише тому, що болить їй Україна, що небайдужа її душа, що прагне вона достукатись до свідомості кожного з нас, українців. А ще вона вміє побачити в малому велике, і донести його до нас, щоб викликати подив: як же, мовляв, ми цього не бачили раніше?
Пригадую, як колись відбирав твори для «Зорі вечорової», і «зачепився» поглядом за вірш Ніни Виноградської «У мами». Простесенький сюжет, про поїздку в село на гостини. Хто з нас не відвідував час від часу мамину хату в селі, кому не розповідала вона, що вродило, що ні, показуючи врожай, вирощений і збережений її, маминими, руками? А тут… Це ж розкіш для кожного, хто відчуває Слово, це пісня! От читаєш цього вірша, і все немов перед твоїми очима, немов ти присутній тут, в цьому дворі, у цій хатині, де живе найдорожча тобі людина! (Не втримаюсь, щоб подати тут кілька строф).
…Лежать на картоплинні
і поряд з буряками
Рожеві та смугасті
пузаті гарбузи.
Врожаю дочекалась
моя старенька мама.
А нам оце багатство
складати на вози…
…А в мами на вечерю –
і сало, й цибулина.
Картопельки наварить,
підсмажить кабачки.
І за столом гостинним
збереться вся родина.
І кожне з нас відчує
тепло її руки.
Запахне в хаті чаєм
із чебрецю і м’яти.
Скрізь рушники на стінах,
і разом вся сім’я.
Подивляться ласкаво
з портрета очі тата,
І забринить у серці
живе його ім’я.
Вражає її поема «Голодомор», що перевидавалася вже кілька разів. Тут ніяк не можна просто розповісти чи переповісти її сюжет. Це треба ЧИТАТИ й ВІДЧУВАТИ. Я наведу тільки пролог.
…Зроніть сльозу. Бо ми не мали сліз.
Заплачте разом, а не поодинці.
Зроніть сльозу за тими, хто не зріс,
Що мали зватись гордо – українці.
Заплачте! Затужіть! Заголосіть!
Померлі люди стогнуть з тої днини,
Й благають: українці, донесіть
Стражденний біль голодної країни.
Згадайте нас – бо ми ж колись жили.
Зроніть сльозу, і хай не гасне свічка!
Ми в цій землі житами проросли,
Щоб голоду не знали люди вічно.
Читаєш оці рядки – й мороз по спині, і болючий клубок підкочується до горла. «Ми в цій землі житами проросли…» – це до нас. Звідти… А ми, немов посліпли й поглухли, не чуємо… А ми «нє хатім забівать сєбє голови»…
Поезія Ніни Виноградської справжня. Вона справжня тим, що має не тільки гідний зміст, але й вишукану поетичну форму. Бо дуже помиляються ті, хто вважає, що форма неважлива, головне зміст. Ніна Виноградська своєю творчістю доводить, що головне все, але поезія є особливою формою творчості, заснованою на принципі «ЯК написано». Успіхів Вам, пані Ніно, нових творчих злетів і здобутків.
Дм.Мартинюк.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Поезія є особливою формою творчості
Дмитро Мартинюк
Натрапив ось на стрічці новин у ФБ звертання поетеси Ніни Виноградської до читачів. Ми з нею фейсбучні друзі не так давно. Але знайомі, здається, цілу вічність. Ще з тієї пори, коли два десятки літ тому Ніна Виноградська разом з іншими харківськими письменниками організовувала в Київській Спілці письменників презентацію літературно-художнього, історико-публіцистичного та культурно-просвітницького журналу «Зоря вечорова», який і донині виходить на Одещині, – тепер це літературно-публіцистичний альманах «Зоря вечорова».
Ніна Виноградська плідно працює на ниві української поезії – розмаїтої і різнопланової: епічної і громадянської, ліричної і філософської. Вона щодень переливає свій талант у Слово – карбоване й жорстке, або ж ніжне чи сумовите, або закличне, що пробуджує в українців приспане усвідомлення нації, а не підпасичів на чужому полі. Найголовніше, вважаю, що поетеса пише НЕ заради видання двадцять восьмої чи сімдесят четвертої книжки (доводилось вислуховувати докори суспільству від одного віршотворця в ФБ, який є «літературний критик і має 23 надрукованих книжки», а хтось там дозволяє собі висловлювати йому критичні зауваження). Ніна Виноградська пише тому, що болить їй Україна, що небайдужа її душа, що прагне вона достукатись до свідомості кожного з нас, українців. А ще вона вміє побачити в малому велике, і донести його до нас, щоб викликати подив: як же, мовляв, ми цього не бачили раніше?
Пригадую, як колись відбирав твори для «Зорі вечорової», і «зачепився» поглядом за вірш Ніни Виноградської «У мами». Простесенький сюжет, про поїздку в село на гостини. Хто з нас не відвідував час від часу мамину хату в селі, кому не розповідала вона, що вродило, що ні, показуючи врожай, вирощений і збережений її, маминими, руками? А тут… Це ж розкіш для кожного, хто відчуває Слово, це пісня! От читаєш цього вірша, і все немов перед твоїми очима, немов ти присутній тут, в цьому дворі, у цій хатині, де живе найдорожча тобі людина! (Не втримаюсь, щоб подати тут кілька строф).
…Лежать на картоплинні
і поряд з буряками
Рожеві та смугасті
пузаті гарбузи.
Врожаю дочекалась
моя старенька мама.
А нам оце багатство
складати на вози…
…А в мами на вечерю –
і сало, й цибулина.
Картопельки наварить,
підсмажить кабачки.
І за столом гостинним
збереться вся родина.
І кожне з нас відчує
тепло її руки.
Запахне в хаті чаєм
із чебрецю і м’яти.
Скрізь рушники на стінах,
і разом вся сім’я.
Подивляться ласкаво
з портрета очі тата,
І забринить у серці
живе його ім’я.
Вражає її поема «Голодомор», що перевидавалася вже кілька разів. Тут ніяк не можна просто розповісти чи переповісти її сюжет. Це треба ЧИТАТИ й ВІДЧУВАТИ. Я наведу тільки пролог.
…Зроніть сльозу. Бо ми не мали сліз.
Заплачте разом, а не поодинці.
Зроніть сльозу за тими, хто не зріс,
Що мали зватись гордо – українці.
Заплачте! Затужіть! Заголосіть!
Померлі люди стогнуть з тої днини,
Й благають: українці, донесіть
Стражденний біль голодної країни.
Згадайте нас – бо ми ж колись жили.
Зроніть сльозу, і хай не гасне свічка!
Ми в цій землі житами проросли,
Щоб голоду не знали люди вічно.
Читаєш оці рядки – й мороз по спині, і болючий клубок підкочується до горла. «Ми в цій землі житами проросли…» – це до нас. Звідти… А ми, немов посліпли й поглухли, не чуємо… А ми «нє хатім забівать сєбє голови»…
Поезія Ніни Виноградської справжня. Вона справжня тим, що має не тільки гідний зміст, але й вишукану поетичну форму. Бо дуже помиляються ті, хто вважає, що форма неважлива, головне зміст. Ніна Виноградська своєю творчістю доводить, що головне все, але поезія є особливою формою творчості, заснованою на принципі «ЯК написано». Успіхів Вам, пані Ніно, нових творчих злетів і здобутків.
Дм.Мартинюк.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
