ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.27
10:19
Для чого ти дивишся на сонце у якому не має тепла,
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
2024.04.27
09:25
Понівечена хата край села,
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
2024.04.27
08:53
Ти гарніша за Венеру.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
2024.04.27
08:49
Над містом вітер дзвін церковний носить,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
2024.04.27
05:54
Щоб не показувати дірку
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
2024.04.27
05:19
Шлях спасіння тільки через церкву.
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ніна Виноградська (1961) /
Рецензії
Поезія є особливою формою творчості
Дмитро Мартинюк
Натрапив ось на стрічці новин у ФБ звертання поетеси Ніни Виноградської до читачів. Ми з нею фейсбучні друзі не так давно. Але знайомі, здається, цілу вічність. Ще з тієї пори, коли два десятки літ тому Ніна Виноградська разом з іншими харківськими письменниками організовувала в Київській Спілці письменників презентацію літературно-художнього, історико-публіцистичного та культурно-просвітницького журналу «Зоря вечорова», який і донині виходить на Одещині, – тепер це літературно-публіцистичний альманах «Зоря вечорова».
Ніна Виноградська плідно працює на ниві української поезії – розмаїтої і різнопланової: епічної і громадянської, ліричної і філософської. Вона щодень переливає свій талант у Слово – карбоване й жорстке, або ж ніжне чи сумовите, або закличне, що пробуджує в українців приспане усвідомлення нації, а не підпасичів на чужому полі. Найголовніше, вважаю, що поетеса пише НЕ заради видання двадцять восьмої чи сімдесят четвертої книжки (доводилось вислуховувати докори суспільству від одного віршотворця в ФБ, який є «літературний критик і має 23 надрукованих книжки», а хтось там дозволяє собі висловлювати йому критичні зауваження). Ніна Виноградська пише тому, що болить їй Україна, що небайдужа її душа, що прагне вона достукатись до свідомості кожного з нас, українців. А ще вона вміє побачити в малому велике, і донести його до нас, щоб викликати подив: як же, мовляв, ми цього не бачили раніше?
Пригадую, як колись відбирав твори для «Зорі вечорової», і «зачепився» поглядом за вірш Ніни Виноградської «У мами». Простесенький сюжет, про поїздку в село на гостини. Хто з нас не відвідував час від часу мамину хату в селі, кому не розповідала вона, що вродило, що ні, показуючи врожай, вирощений і збережений її, маминими, руками? А тут… Це ж розкіш для кожного, хто відчуває Слово, це пісня! От читаєш цього вірша, і все немов перед твоїми очима, немов ти присутній тут, в цьому дворі, у цій хатині, де живе найдорожча тобі людина! (Не втримаюсь, щоб подати тут кілька строф).
…Лежать на картоплинні
і поряд з буряками
Рожеві та смугасті
пузаті гарбузи.
Врожаю дочекалась
моя старенька мама.
А нам оце багатство
складати на вози…
…А в мами на вечерю –
і сало, й цибулина.
Картопельки наварить,
підсмажить кабачки.
І за столом гостинним
збереться вся родина.
І кожне з нас відчує
тепло її руки.
Запахне в хаті чаєм
із чебрецю і м’яти.
Скрізь рушники на стінах,
і разом вся сім’я.
Подивляться ласкаво
з портрета очі тата,
І забринить у серці
живе його ім’я.
Вражає її поема «Голодомор», що перевидавалася вже кілька разів. Тут ніяк не можна просто розповісти чи переповісти її сюжет. Це треба ЧИТАТИ й ВІДЧУВАТИ. Я наведу тільки пролог.
…Зроніть сльозу. Бо ми не мали сліз.
Заплачте разом, а не поодинці.
Зроніть сльозу за тими, хто не зріс,
Що мали зватись гордо – українці.
Заплачте! Затужіть! Заголосіть!
Померлі люди стогнуть з тої днини,
Й благають: українці, донесіть
Стражденний біль голодної країни.
Згадайте нас – бо ми ж колись жили.
Зроніть сльозу, і хай не гасне свічка!
Ми в цій землі житами проросли,
Щоб голоду не знали люди вічно.
Читаєш оці рядки – й мороз по спині, і болючий клубок підкочується до горла. «Ми в цій землі житами проросли…» – це до нас. Звідти… А ми, немов посліпли й поглухли, не чуємо… А ми «нє хатім забівать сєбє голови»…
Поезія Ніни Виноградської справжня. Вона справжня тим, що має не тільки гідний зміст, але й вишукану поетичну форму. Бо дуже помиляються ті, хто вважає, що форма неважлива, головне зміст. Ніна Виноградська своєю творчістю доводить, що головне все, але поезія є особливою формою творчості, заснованою на принципі «ЯК написано». Успіхів Вам, пані Ніно, нових творчих злетів і здобутків.
Дм.Мартинюк.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Поезія є особливою формою творчості
Дмитро Мартинюк
Натрапив ось на стрічці новин у ФБ звертання поетеси Ніни Виноградської до читачів. Ми з нею фейсбучні друзі не так давно. Але знайомі, здається, цілу вічність. Ще з тієї пори, коли два десятки літ тому Ніна Виноградська разом з іншими харківськими письменниками організовувала в Київській Спілці письменників презентацію літературно-художнього, історико-публіцистичного та культурно-просвітницького журналу «Зоря вечорова», який і донині виходить на Одещині, – тепер це літературно-публіцистичний альманах «Зоря вечорова».
Ніна Виноградська плідно працює на ниві української поезії – розмаїтої і різнопланової: епічної і громадянської, ліричної і філософської. Вона щодень переливає свій талант у Слово – карбоване й жорстке, або ж ніжне чи сумовите, або закличне, що пробуджує в українців приспане усвідомлення нації, а не підпасичів на чужому полі. Найголовніше, вважаю, що поетеса пише НЕ заради видання двадцять восьмої чи сімдесят четвертої книжки (доводилось вислуховувати докори суспільству від одного віршотворця в ФБ, який є «літературний критик і має 23 надрукованих книжки», а хтось там дозволяє собі висловлювати йому критичні зауваження). Ніна Виноградська пише тому, що болить їй Україна, що небайдужа її душа, що прагне вона достукатись до свідомості кожного з нас, українців. А ще вона вміє побачити в малому велике, і донести його до нас, щоб викликати подив: як же, мовляв, ми цього не бачили раніше?
Пригадую, як колись відбирав твори для «Зорі вечорової», і «зачепився» поглядом за вірш Ніни Виноградської «У мами». Простесенький сюжет, про поїздку в село на гостини. Хто з нас не відвідував час від часу мамину хату в селі, кому не розповідала вона, що вродило, що ні, показуючи врожай, вирощений і збережений її, маминими, руками? А тут… Це ж розкіш для кожного, хто відчуває Слово, це пісня! От читаєш цього вірша, і все немов перед твоїми очима, немов ти присутній тут, в цьому дворі, у цій хатині, де живе найдорожча тобі людина! (Не втримаюсь, щоб подати тут кілька строф).
…Лежать на картоплинні
і поряд з буряками
Рожеві та смугасті
пузаті гарбузи.
Врожаю дочекалась
моя старенька мама.
А нам оце багатство
складати на вози…
…А в мами на вечерю –
і сало, й цибулина.
Картопельки наварить,
підсмажить кабачки.
І за столом гостинним
збереться вся родина.
І кожне з нас відчує
тепло її руки.
Запахне в хаті чаєм
із чебрецю і м’яти.
Скрізь рушники на стінах,
і разом вся сім’я.
Подивляться ласкаво
з портрета очі тата,
І забринить у серці
живе його ім’я.
Вражає її поема «Голодомор», що перевидавалася вже кілька разів. Тут ніяк не можна просто розповісти чи переповісти її сюжет. Це треба ЧИТАТИ й ВІДЧУВАТИ. Я наведу тільки пролог.
…Зроніть сльозу. Бо ми не мали сліз.
Заплачте разом, а не поодинці.
Зроніть сльозу за тими, хто не зріс,
Що мали зватись гордо – українці.
Заплачте! Затужіть! Заголосіть!
Померлі люди стогнуть з тої днини,
Й благають: українці, донесіть
Стражденний біль голодної країни.
Згадайте нас – бо ми ж колись жили.
Зроніть сльозу, і хай не гасне свічка!
Ми в цій землі житами проросли,
Щоб голоду не знали люди вічно.
Читаєш оці рядки – й мороз по спині, і болючий клубок підкочується до горла. «Ми в цій землі житами проросли…» – це до нас. Звідти… А ми, немов посліпли й поглухли, не чуємо… А ми «нє хатім забівать сєбє голови»…
Поезія Ніни Виноградської справжня. Вона справжня тим, що має не тільки гідний зміст, але й вишукану поетичну форму. Бо дуже помиляються ті, хто вважає, що форма неважлива, головне зміст. Ніна Виноградська своєю творчістю доводить, що головне все, але поезія є особливою формою творчості, заснованою на принципі «ЯК написано». Успіхів Вам, пані Ніно, нових творчих злетів і здобутків.
Дм.Мартинюк.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію