Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.15
16:58
Були часи Троянові,
Були часи трояндові,
А були часи ковили,
Коли печаль міняли на шмати
Волової шкіри шляхетної втоми,
Коли печаль заплітали в загубленість,
А тихим землям привозили дзвони -
Посріблені, зі знаком сокола
Були часи трояндові,
А були часи ковили,
Коли печаль міняли на шмати
Волової шкіри шляхетної втоми,
Коли печаль заплітали в загубленість,
А тихим землям привозили дзвони -
Посріблені, зі знаком сокола
2026.10.15
16:38
Держслужбовцям у місті Валенсії
Дуже гарно живеться на пенсії.
Безкоштовне кіно,
Казино і вино -
Фантастичне життя у Валенсії.
Із поклоном в російську столицю
Мчить, мов птах, вірнопідданий фіцо
Дуже гарно живеться на пенсії.
Безкоштовне кіно,
Казино і вино -
Фантастичне життя у Валенсії.
Із поклоном в російську столицю
Мчить, мов птах, вірнопідданий фіцо
2026.10.15
15:58
Небесний меч над нами висне,
Непізнаний, як чисте зло.
Його вкриває, наче віспа,
Іржа і мудрості чоло.
Небесний меч - небесна правда,
Небесна істина блищить
У гострім лезі. Кожен практик
Відчує силу зброї вмить.
Непізнаний, як чисте зло.
Його вкриває, наче віспа,
Іржа і мудрості чоло.
Небесний меч - небесна правда,
Небесна істина блищить
У гострім лезі. Кожен практик
Відчує силу зброї вмить.
2026.10.15
15:15
Які б рядки про тебе не писав я,
Освідчення, поеми - все не те.
Ловлю твоє натхнення золоте
І прикрашаю віршів різнотрав'я.
Твій сум - така близька мені природа!
Самотність - наш одвічний спільний стиль.
Ти - незаміжня жінка, я - бобиль.
Освідчення, поеми - все не те.
Ловлю твоє натхнення золоте
І прикрашаю віршів різнотрав'я.
Твій сум - така близька мені природа!
Самотність - наш одвічний спільний стиль.
Ти - незаміжня жінка, я - бобиль.
2026.10.15
14:27
Історія – учителька життя.
Але одних вона навчити може,
А інші до навчання неспроможні.
Живуть на білім світі, як сміття.
Самі по-людськи не навчились жить,
Нормально жити іншим заважають,
І розуміти того не бажають,
Що ті уроки треба все ж учить,
Але одних вона навчити може,
А інші до навчання неспроможні.
Живуть на білім світі, як сміття.
Самі по-людськи не навчились жить,
Нормально жити іншим заважають,
І розуміти того не бажають,
Що ті уроки треба все ж учить,
2026.10.15
12:37
Бра над софою схилилось уклінно...
Ніч підглядає в зашторені вікна...
В тиші блукають розгублені тіні,
книга тремтить у руках непомітно,
як пелюстки білорунних гортензій.
Слово до слова, складаються в пазли,
ллється мелодія дивних поезій —
образи с
Ніч підглядає в зашторені вікна...
В тиші блукають розгублені тіні,
книга тремтить у руках непомітно,
як пелюстки білорунних гортензій.
Слово до слова, складаються в пазли,
ллється мелодія дивних поезій —
образи с
2026.10.15
10:24
Військовослужбовець, хореограф і танцівник.
До війни він співпрацював із відомими українськими артистами, зокрема Іриною Білик. Після війни мріяв навчати дітей…
Антон втратив ногу, підірвавшись на російській міні. Але після реабілітації повернувся до св
До війни він співпрацював із відомими українськими артистами, зокрема Іриною Білик. Після війни мріяв навчати дітей…
Антон втратив ногу, підірвавшись на російській міні. Але після реабілітації повернувся до св
2026.10.15
06:04
Пригадую часто сипучі піски
На березі річки стрімкої,
І дотики ніжні тремкої руки
У лозах порою нічною.
Тьмяніли і знов яскравіли зірки,
І шурхоти в тиші тонули, -
Донині вертаю крізь довгі роки
Туди, де дрімає минуле.
На березі річки стрімкої,
І дотики ніжні тремкої руки
У лозах порою нічною.
Тьмяніли і знов яскравіли зірки,
І шурхоти в тиші тонули, -
Донині вертаю крізь довгі роки
Туди, де дрімає минуле.
2026.10.14
23:17
“Ей, уваж мою чарку, бармене
Це мій дрінк, еге, це мій дрінк, гаразд
Доливай, до верху
Хтось має співати
Чи хто співатиме?
Хтось має співати, вірно?
Ну а що”
Це мій дрінк, еге, це мій дрінк, гаразд
Доливай, до верху
Хтось має співати
Чи хто співатиме?
Хтось має співати, вірно?
Ну а що”
2026.10.14
20:43
Ще ловить сонце хитрим неводом своїм
В’юнкі мальки облич ледь-ледь осінніх.
А риби хмар шубовсь у неба течії,
Вітри плетуть із трав човни старинні.
І птахи швидко літо бабине крадуть.
Полюють нас журба, страхи та холод.
А жовтень днів листки жене,
В’юнкі мальки облич ледь-ледь осінніх.
А риби хмар шубовсь у неба течії,
Вітри плетуть із трав човни старинні.
І птахи швидко літо бабине крадуть.
Полюють нас журба, страхи та холод.
А жовтень днів листки жене,
2026.10.14
19:35
Коли б то можна утаїть
В найглибшім серця сховку
І навіть ти не здогадалась,
Що стискує в один тугий пучок,
Від чого ні на мить позбутися не можу,
І кожне твоє слово, усміх, ласку,
І кожну мить буття твойого
Неподільно хочу взять собі...
В найглибшім серця сховку
І навіть ти не здогадалась,
Що стискує в один тугий пучок,
Від чого ні на мить позбутися не можу,
І кожне твоє слово, усміх, ласку,
І кожну мить буття твойого
Неподільно хочу взять собі...
2026.10.14
14:20
Не спіши у час важких прозрінь,
Як хвилина переплавить вічність.
Крізь важезну кригу сновидінь
Проривається забута вірність.
Не спіши. Впіймай за хвіст момент,
Феєрверк палкий і незабутній.
Не сльозливий, ніжний сентимент,
Як хвилина переплавить вічність.
Крізь важезну кригу сновидінь
Проривається забута вірність.
Не спіши. Впіймай за хвіст момент,
Феєрверк палкий і незабутній.
Не сльозливий, ніжний сентимент,
2026.10.14
12:08
щось написати я хотів
прийшла сусідка інна
і настрій елегійний мій
став радше мізогінним
феміна вжеж незгірша так
напевне це важливо
лібідо тут не при ділах
її цікавить пиво
прийшла сусідка інна
і настрій елегійний мій
став радше мізогінним
феміна вжеж незгірша так
напевне це важливо
лібідо тут не при ділах
її цікавить пиво
2026.10.14
11:19
Вірш «Кукувала зозуленька» Володимира Мацюцького (Мацуцького) — це сучасна патріотична поезія, написана в червні 2025 року та присвячена полеглим українським воїнам і пам'яті героїв. У творі переплітаються мотиви трагічної втрати, незламності та відсилки
2026.10.14
06:43
Не думав я, що чутиму колись
Виття сирен і вибухи "шахедів", -
Ще й дні з ночами так переплелись,
Що радощів прийдешніх не розгледіть.
Повсюди морок, втома і обман,
Який уперто убиває віру
У те, що здохне прОклятий тиран,
Або собі учинить харакір
Виття сирен і вибухи "шахедів", -
Ще й дні з ночами так переплелись,
Що радощів прийдешніх не розгледіть.
Повсюди морок, втома і обман,
Який уперто убиває віру
У те, що здохне прОклятий тиран,
Або собі учинить харакір
2026.10.13
20:55
Я розчинюсь у вечері осіннім -
Така вже доля мрійників самотніх.
В моїх розчаруваннях незворотних
І натяку нема на воскресіння.
Всі "вчора" й "завтра" - тьмяне мерехтіння.
Лишається загрозливе "сьогодні".
Я розчинюсь у вечері осіннім -
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Така вже доля мрійників самотніх.
В моїх розчаруваннях незворотних
І натяку нема на воскресіння.
Всі "вчора" й "завтра" - тьмяне мерехтіння.
Лишається загрозливе "сьогодні".
Я розчинюсь у вечері осіннім -
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ніна Виноградська (1961) /
Рецензії
Поезія є особливою формою творчості
Дмитро Мартинюк
Натрапив ось на стрічці новин у ФБ звертання поетеси Ніни Виноградської до читачів. Ми з нею фейсбучні друзі не так давно. Але знайомі, здається, цілу вічність. Ще з тієї пори, коли два десятки літ тому Ніна Виноградська разом з іншими харківськими письменниками організовувала в Київській Спілці письменників презентацію літературно-художнього, історико-публіцистичного та культурно-просвітницького журналу «Зоря вечорова», який і донині виходить на Одещині, – тепер це літературно-публіцистичний альманах «Зоря вечорова».
Ніна Виноградська плідно працює на ниві української поезії – розмаїтої і різнопланової: епічної і громадянської, ліричної і філософської. Вона щодень переливає свій талант у Слово – карбоване й жорстке, або ж ніжне чи сумовите, або закличне, що пробуджує в українців приспане усвідомлення нації, а не підпасичів на чужому полі. Найголовніше, вважаю, що поетеса пише НЕ заради видання двадцять восьмої чи сімдесят четвертої книжки (доводилось вислуховувати докори суспільству від одного віршотворця в ФБ, який є «літературний критик і має 23 надрукованих книжки», а хтось там дозволяє собі висловлювати йому критичні зауваження). Ніна Виноградська пише тому, що болить їй Україна, що небайдужа її душа, що прагне вона достукатись до свідомості кожного з нас, українців. А ще вона вміє побачити в малому велике, і донести його до нас, щоб викликати подив: як же, мовляв, ми цього не бачили раніше?
Пригадую, як колись відбирав твори для «Зорі вечорової», і «зачепився» поглядом за вірш Ніни Виноградської «У мами». Простесенький сюжет, про поїздку в село на гостини. Хто з нас не відвідував час від часу мамину хату в селі, кому не розповідала вона, що вродило, що ні, показуючи врожай, вирощений і збережений її, маминими, руками? А тут… Це ж розкіш для кожного, хто відчуває Слово, це пісня! От читаєш цього вірша, і все немов перед твоїми очима, немов ти присутній тут, в цьому дворі, у цій хатині, де живе найдорожча тобі людина! (Не втримаюсь, щоб подати тут кілька строф).
…Лежать на картоплинні
і поряд з буряками
Рожеві та смугасті
пузаті гарбузи.
Врожаю дочекалась
моя старенька мама.
А нам оце багатство
складати на вози…
…А в мами на вечерю –
і сало, й цибулина.
Картопельки наварить,
підсмажить кабачки.
І за столом гостинним
збереться вся родина.
І кожне з нас відчує
тепло її руки.
Запахне в хаті чаєм
із чебрецю і м’яти.
Скрізь рушники на стінах,
і разом вся сім’я.
Подивляться ласкаво
з портрета очі тата,
І забринить у серці
живе його ім’я.
Вражає її поема «Голодомор», що перевидавалася вже кілька разів. Тут ніяк не можна просто розповісти чи переповісти її сюжет. Це треба ЧИТАТИ й ВІДЧУВАТИ. Я наведу тільки пролог.
…Зроніть сльозу. Бо ми не мали сліз.
Заплачте разом, а не поодинці.
Зроніть сльозу за тими, хто не зріс,
Що мали зватись гордо – українці.
Заплачте! Затужіть! Заголосіть!
Померлі люди стогнуть з тої днини,
Й благають: українці, донесіть
Стражденний біль голодної країни.
Згадайте нас – бо ми ж колись жили.
Зроніть сльозу, і хай не гасне свічка!
Ми в цій землі житами проросли,
Щоб голоду не знали люди вічно.
Читаєш оці рядки – й мороз по спині, і болючий клубок підкочується до горла. «Ми в цій землі житами проросли…» – це до нас. Звідти… А ми, немов посліпли й поглухли, не чуємо… А ми «нє хатім забівать сєбє голови»…
Поезія Ніни Виноградської справжня. Вона справжня тим, що має не тільки гідний зміст, але й вишукану поетичну форму. Бо дуже помиляються ті, хто вважає, що форма неважлива, головне зміст. Ніна Виноградська своєю творчістю доводить, що головне все, але поезія є особливою формою творчості, заснованою на принципі «ЯК написано». Успіхів Вам, пані Ніно, нових творчих злетів і здобутків.
Дм.Мартинюк.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Поезія є особливою формою творчості
Дмитро Мартинюк
Натрапив ось на стрічці новин у ФБ звертання поетеси Ніни Виноградської до читачів. Ми з нею фейсбучні друзі не так давно. Але знайомі, здається, цілу вічність. Ще з тієї пори, коли два десятки літ тому Ніна Виноградська разом з іншими харківськими письменниками організовувала в Київській Спілці письменників презентацію літературно-художнього, історико-публіцистичного та культурно-просвітницького журналу «Зоря вечорова», який і донині виходить на Одещині, – тепер це літературно-публіцистичний альманах «Зоря вечорова».
Ніна Виноградська плідно працює на ниві української поезії – розмаїтої і різнопланової: епічної і громадянської, ліричної і філософської. Вона щодень переливає свій талант у Слово – карбоване й жорстке, або ж ніжне чи сумовите, або закличне, що пробуджує в українців приспане усвідомлення нації, а не підпасичів на чужому полі. Найголовніше, вважаю, що поетеса пише НЕ заради видання двадцять восьмої чи сімдесят четвертої книжки (доводилось вислуховувати докори суспільству від одного віршотворця в ФБ, який є «літературний критик і має 23 надрукованих книжки», а хтось там дозволяє собі висловлювати йому критичні зауваження). Ніна Виноградська пише тому, що болить їй Україна, що небайдужа її душа, що прагне вона достукатись до свідомості кожного з нас, українців. А ще вона вміє побачити в малому велике, і донести його до нас, щоб викликати подив: як же, мовляв, ми цього не бачили раніше?
Пригадую, як колись відбирав твори для «Зорі вечорової», і «зачепився» поглядом за вірш Ніни Виноградської «У мами». Простесенький сюжет, про поїздку в село на гостини. Хто з нас не відвідував час від часу мамину хату в селі, кому не розповідала вона, що вродило, що ні, показуючи врожай, вирощений і збережений її, маминими, руками? А тут… Це ж розкіш для кожного, хто відчуває Слово, це пісня! От читаєш цього вірша, і все немов перед твоїми очима, немов ти присутній тут, в цьому дворі, у цій хатині, де живе найдорожча тобі людина! (Не втримаюсь, щоб подати тут кілька строф).
…Лежать на картоплинні
і поряд з буряками
Рожеві та смугасті
пузаті гарбузи.
Врожаю дочекалась
моя старенька мама.
А нам оце багатство
складати на вози…
…А в мами на вечерю –
і сало, й цибулина.
Картопельки наварить,
підсмажить кабачки.
І за столом гостинним
збереться вся родина.
І кожне з нас відчує
тепло її руки.
Запахне в хаті чаєм
із чебрецю і м’яти.
Скрізь рушники на стінах,
і разом вся сім’я.
Подивляться ласкаво
з портрета очі тата,
І забринить у серці
живе його ім’я.
Вражає її поема «Голодомор», що перевидавалася вже кілька разів. Тут ніяк не можна просто розповісти чи переповісти її сюжет. Це треба ЧИТАТИ й ВІДЧУВАТИ. Я наведу тільки пролог.
…Зроніть сльозу. Бо ми не мали сліз.
Заплачте разом, а не поодинці.
Зроніть сльозу за тими, хто не зріс,
Що мали зватись гордо – українці.
Заплачте! Затужіть! Заголосіть!
Померлі люди стогнуть з тої днини,
Й благають: українці, донесіть
Стражденний біль голодної країни.
Згадайте нас – бо ми ж колись жили.
Зроніть сльозу, і хай не гасне свічка!
Ми в цій землі житами проросли,
Щоб голоду не знали люди вічно.
Читаєш оці рядки – й мороз по спині, і болючий клубок підкочується до горла. «Ми в цій землі житами проросли…» – це до нас. Звідти… А ми, немов посліпли й поглухли, не чуємо… А ми «нє хатім забівать сєбє голови»…
Поезія Ніни Виноградської справжня. Вона справжня тим, що має не тільки гідний зміст, але й вишукану поетичну форму. Бо дуже помиляються ті, хто вважає, що форма неважлива, головне зміст. Ніна Виноградська своєю творчістю доводить, що головне все, але поезія є особливою формою творчості, заснованою на принципі «ЯК написано». Успіхів Вам, пані Ніно, нових творчих злетів і здобутків.
Дм.Мартинюк.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
