Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.30
07:28
напередодні усього
занапастивши трохи рими
гуляє зло морочить світ
а ми усе ж бо непровинні
я запрошу тебе
за стіл
поставлю риби та цитрини
і хліба власного не більш
занапастивши трохи рими
гуляє зло морочить світ
а ми усе ж бо непровинні
я запрошу тебе
за стіл
поставлю риби та цитрини
і хліба власного не більш
2026.05.30
06:57
Поки спить десь на сідалі півень
І вітрисько в дуду не подув, -
Соловій захлинається співом
У цвітучому пишно саду.
Прикликає собі солов'їху
Щебетанням завзятим своїм,
А вона озивається сміхом,
Кавалера дратуючи тим.
І вітрисько в дуду не подув, -
Соловій захлинається співом
У цвітучому пишно саду.
Прикликає собі солов'їху
Щебетанням завзятим своїм,
А вона озивається сміхом,
Кавалера дратуючи тим.
2026.05.30
00:11
1. В ім’я вищого Життя, нехай буде прославлене горнє Світло!
Кушта стоїть біля Брами світів та питає світ, говорячи: «Скажи мені, яка земля ушир? Яка відстань від землі до небесної тверді? Звідки прийшов Адам? Звідки прийшла Хавва , жона його? Зв
2026.05.29
23:28
Твоє ім’я наречене,
Тобі подвір’я клечане**,
В цей час дав Бог для Тебе сан,
Ти перший з нас – над нами стань!
* Шлока () — це головний аналог двовірша в санскриті
** Напередодні Трійці (Зеленої неділі), у суботу, що називалася клечаною, хату, подв
Тобі подвір’я клечане**,
В цей час дав Бог для Тебе сан,
Ти перший з нас – над нами стань!
* Шлока () — це головний аналог двовірша в санскриті
** Напередодні Трійці (Зеленої неділі), у суботу, що називалася клечаною, хату, подв
2026.05.29
18:54
ІІ. НІЧНИЙ ДІАЛОГ У САДУ
Травнева ніч опустилася на Київ, густа й тепла, напоєна ароматами рясного весняного цвіту. Пахло молодим листом, розімлілою від денного сонця землею та солодким, п’янким бузком. Світло місяця сріблило високі дахи княжого терем
2026.05.29
17:48
Сліпуче сяйво й тінь жадана,
І не від світу цього Ти.
Ти, – як сполучна ланка, дана –
До Неба людству дорости.
Довершеність – Твоє наймення,
Призначена Ти стати – Всім.
Тебе втрачати – щемка темінь.
І не від світу цього Ти.
Ти, – як сполучна ланка, дана –
До Неба людству дорости.
Довершеність – Твоє наймення,
Призначена Ти стати – Всім.
Тебе втрачати – щемка темінь.
2026.05.29
16:51
вутлому до війни
спокою серце сниться
б'єш по рядку
дзвенить
слово з чорнил
і криці
ділена на пайки
спокою серце сниться
б'єш по рядку
дзвенить
слово з чорнил
і криці
ділена на пайки
2026.05.29
11:45
Я кричу відчайдушно до світу:
"Люди, люди, почуйте мене!"
Світ, що створений із малахіту,
Упаде в небуття кам'яне.
Не дістанеш від неба привіту,
Тільки град упаде в каберне.
Ти кричиш відчайдушно, безмовно
"Люди, люди, почуйте мене!"
Світ, що створений із малахіту,
Упаде в небуття кам'яне.
Не дістанеш від неба привіту,
Тільки град упаде в каберне.
Ти кричиш відчайдушно, безмовно
2026.05.29
11:41
То тиха, то хвилююча безмежжям
Мелодія морська під сонячним прицілом.
І чайки ніби крилами мережать...
Пливуть у небі хмарок яснії вітрила...
Душа хвилюється, мов свіжість моря.
Новий чийсь серф вже набирає драйву швидкість.
У захваті від вільного
Мелодія морська під сонячним прицілом.
І чайки ніби крилами мережать...
Пливуть у небі хмарок яснії вітрила...
Душа хвилюється, мов свіжість моря.
Новий чийсь серф вже набирає драйву швидкість.
У захваті від вільного
2026.05.29
11:26
…чим скарб ховати до засік
з непересічними дарами
вже краще бігати дворами
в ранковий час під телевік,
за мить до видимого «хай»,
коли закоханість вразлива
у стрекотіння полохливих
з непересічними дарами
вже краще бігати дворами
в ранковий час під телевік,
за мить до видимого «хай»,
коли закоханість вразлива
у стрекотіння полохливих
2026.05.29
06:25
Дощик рясно кропить
Навесні грядки, -
Мокнуть стебла кропу
Й буряків листки.
Всюдисущі краплі
Втратили число, -
Вся земля набрякла
І блищить, як скло.
Навесні грядки, -
Мокнуть стебла кропу
Й буряків листки.
Всюдисущі краплі
Втратили число, -
Вся земля набрякла
І блищить, як скло.
2026.05.29
06:25
адже травень наймагічніша пора року · вона каже пішли в парк полупаємо на людей · ще ми винаймаємо хату в старому районі на одному з верхніх поверхів а вікна як раз у бік парку й на ближньому обрії чортове колесо на неботлі · при вхідній брамі парковій ст
2026.05.29
00:24
Не кричи ура, поки з бункера не виліз.
Є чимало людей злопам'ятних, та не чути щось про добропам'ятних.
У бункері путіну добре, та в землі було б краще.
Погано, коли мізки запливають жиром, але значно гірше, коли мізки запливають ненавистю.
2026.05.28
23:42
І. ВЕСНА У ГАРДАРИЦІ
Коли на подвір’я великого князя вперше ступив цей чужинець, Київ потопав у білому цвіті садів. Юний норвезький принц Гаральд, який щойно втік від смерті та поразки на батьківщині, мав у кишенях лише вітер, а в руках
2026.05.28
22:31
Не смішно
Сумує земля за колгоспами,
Читацька громада – за чтивом.
Болюче, з жалями незносними
Сумує земля за колгоспами.
Величчям і справами хосними
Сумує земля за колгоспами,
Читацька громада – за чтивом.
Болюче, з жалями незносними
Сумує земля за колгоспами.
Величчям і справами хосними
2026.05.28
17:32
Як цар отой дурнуватий, що Грозним прозвали,
Убив сина, то ще двоє йому спадкували.
Пришелепкуватий Федір правив після нього,
А Дмитра, на оту пору ще зовсім малого,
Вбили в Угличі. Тож Федір, коли став вмирати,
То нікому було владу свою передати.
«
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Убив сина, то ще двоє йому спадкували.
Пришелепкуватий Федір правив після нього,
А Дмитра, на оту пору ще зовсім малого,
Вбили в Угличі. Тож Федір, коли став вмирати,
То нікому було владу свою передати.
«
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ніна Виноградська (1961) /
Рецензії
Поезія є особливою формою творчості
Дмитро Мартинюк
Натрапив ось на стрічці новин у ФБ звертання поетеси Ніни Виноградської до читачів. Ми з нею фейсбучні друзі не так давно. Але знайомі, здається, цілу вічність. Ще з тієї пори, коли два десятки літ тому Ніна Виноградська разом з іншими харківськими письменниками організовувала в Київській Спілці письменників презентацію літературно-художнього, історико-публіцистичного та культурно-просвітницького журналу «Зоря вечорова», який і донині виходить на Одещині, – тепер це літературно-публіцистичний альманах «Зоря вечорова».
Ніна Виноградська плідно працює на ниві української поезії – розмаїтої і різнопланової: епічної і громадянської, ліричної і філософської. Вона щодень переливає свій талант у Слово – карбоване й жорстке, або ж ніжне чи сумовите, або закличне, що пробуджує в українців приспане усвідомлення нації, а не підпасичів на чужому полі. Найголовніше, вважаю, що поетеса пише НЕ заради видання двадцять восьмої чи сімдесят четвертої книжки (доводилось вислуховувати докори суспільству від одного віршотворця в ФБ, який є «літературний критик і має 23 надрукованих книжки», а хтось там дозволяє собі висловлювати йому критичні зауваження). Ніна Виноградська пише тому, що болить їй Україна, що небайдужа її душа, що прагне вона достукатись до свідомості кожного з нас, українців. А ще вона вміє побачити в малому велике, і донести його до нас, щоб викликати подив: як же, мовляв, ми цього не бачили раніше?
Пригадую, як колись відбирав твори для «Зорі вечорової», і «зачепився» поглядом за вірш Ніни Виноградської «У мами». Простесенький сюжет, про поїздку в село на гостини. Хто з нас не відвідував час від часу мамину хату в селі, кому не розповідала вона, що вродило, що ні, показуючи врожай, вирощений і збережений її, маминими, руками? А тут… Це ж розкіш для кожного, хто відчуває Слово, це пісня! От читаєш цього вірша, і все немов перед твоїми очима, немов ти присутній тут, в цьому дворі, у цій хатині, де живе найдорожча тобі людина! (Не втримаюсь, щоб подати тут кілька строф).
…Лежать на картоплинні
і поряд з буряками
Рожеві та смугасті
пузаті гарбузи.
Врожаю дочекалась
моя старенька мама.
А нам оце багатство
складати на вози…
…А в мами на вечерю –
і сало, й цибулина.
Картопельки наварить,
підсмажить кабачки.
І за столом гостинним
збереться вся родина.
І кожне з нас відчує
тепло її руки.
Запахне в хаті чаєм
із чебрецю і м’яти.
Скрізь рушники на стінах,
і разом вся сім’я.
Подивляться ласкаво
з портрета очі тата,
І забринить у серці
живе його ім’я.
Вражає її поема «Голодомор», що перевидавалася вже кілька разів. Тут ніяк не можна просто розповісти чи переповісти її сюжет. Це треба ЧИТАТИ й ВІДЧУВАТИ. Я наведу тільки пролог.
…Зроніть сльозу. Бо ми не мали сліз.
Заплачте разом, а не поодинці.
Зроніть сльозу за тими, хто не зріс,
Що мали зватись гордо – українці.
Заплачте! Затужіть! Заголосіть!
Померлі люди стогнуть з тої днини,
Й благають: українці, донесіть
Стражденний біль голодної країни.
Згадайте нас – бо ми ж колись жили.
Зроніть сльозу, і хай не гасне свічка!
Ми в цій землі житами проросли,
Щоб голоду не знали люди вічно.
Читаєш оці рядки – й мороз по спині, і болючий клубок підкочується до горла. «Ми в цій землі житами проросли…» – це до нас. Звідти… А ми, немов посліпли й поглухли, не чуємо… А ми «нє хатім забівать сєбє голови»…
Поезія Ніни Виноградської справжня. Вона справжня тим, що має не тільки гідний зміст, але й вишукану поетичну форму. Бо дуже помиляються ті, хто вважає, що форма неважлива, головне зміст. Ніна Виноградська своєю творчістю доводить, що головне все, але поезія є особливою формою творчості, заснованою на принципі «ЯК написано». Успіхів Вам, пані Ніно, нових творчих злетів і здобутків.
Дм.Мартинюк.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Поезія є особливою формою творчості
Дмитро Мартинюк
Натрапив ось на стрічці новин у ФБ звертання поетеси Ніни Виноградської до читачів. Ми з нею фейсбучні друзі не так давно. Але знайомі, здається, цілу вічність. Ще з тієї пори, коли два десятки літ тому Ніна Виноградська разом з іншими харківськими письменниками організовувала в Київській Спілці письменників презентацію літературно-художнього, історико-публіцистичного та культурно-просвітницького журналу «Зоря вечорова», який і донині виходить на Одещині, – тепер це літературно-публіцистичний альманах «Зоря вечорова».
Ніна Виноградська плідно працює на ниві української поезії – розмаїтої і різнопланової: епічної і громадянської, ліричної і філософської. Вона щодень переливає свій талант у Слово – карбоване й жорстке, або ж ніжне чи сумовите, або закличне, що пробуджує в українців приспане усвідомлення нації, а не підпасичів на чужому полі. Найголовніше, вважаю, що поетеса пише НЕ заради видання двадцять восьмої чи сімдесят четвертої книжки (доводилось вислуховувати докори суспільству від одного віршотворця в ФБ, який є «літературний критик і має 23 надрукованих книжки», а хтось там дозволяє собі висловлювати йому критичні зауваження). Ніна Виноградська пише тому, що болить їй Україна, що небайдужа її душа, що прагне вона достукатись до свідомості кожного з нас, українців. А ще вона вміє побачити в малому велике, і донести його до нас, щоб викликати подив: як же, мовляв, ми цього не бачили раніше?
Пригадую, як колись відбирав твори для «Зорі вечорової», і «зачепився» поглядом за вірш Ніни Виноградської «У мами». Простесенький сюжет, про поїздку в село на гостини. Хто з нас не відвідував час від часу мамину хату в селі, кому не розповідала вона, що вродило, що ні, показуючи врожай, вирощений і збережений її, маминими, руками? А тут… Це ж розкіш для кожного, хто відчуває Слово, це пісня! От читаєш цього вірша, і все немов перед твоїми очима, немов ти присутній тут, в цьому дворі, у цій хатині, де живе найдорожча тобі людина! (Не втримаюсь, щоб подати тут кілька строф).
…Лежать на картоплинні
і поряд з буряками
Рожеві та смугасті
пузаті гарбузи.
Врожаю дочекалась
моя старенька мама.
А нам оце багатство
складати на вози…
…А в мами на вечерю –
і сало, й цибулина.
Картопельки наварить,
підсмажить кабачки.
І за столом гостинним
збереться вся родина.
І кожне з нас відчує
тепло її руки.
Запахне в хаті чаєм
із чебрецю і м’яти.
Скрізь рушники на стінах,
і разом вся сім’я.
Подивляться ласкаво
з портрета очі тата,
І забринить у серці
живе його ім’я.
Вражає її поема «Голодомор», що перевидавалася вже кілька разів. Тут ніяк не можна просто розповісти чи переповісти її сюжет. Це треба ЧИТАТИ й ВІДЧУВАТИ. Я наведу тільки пролог.
…Зроніть сльозу. Бо ми не мали сліз.
Заплачте разом, а не поодинці.
Зроніть сльозу за тими, хто не зріс,
Що мали зватись гордо – українці.
Заплачте! Затужіть! Заголосіть!
Померлі люди стогнуть з тої днини,
Й благають: українці, донесіть
Стражденний біль голодної країни.
Згадайте нас – бо ми ж колись жили.
Зроніть сльозу, і хай не гасне свічка!
Ми в цій землі житами проросли,
Щоб голоду не знали люди вічно.
Читаєш оці рядки – й мороз по спині, і болючий клубок підкочується до горла. «Ми в цій землі житами проросли…» – це до нас. Звідти… А ми, немов посліпли й поглухли, не чуємо… А ми «нє хатім забівать сєбє голови»…
Поезія Ніни Виноградської справжня. Вона справжня тим, що має не тільки гідний зміст, але й вишукану поетичну форму. Бо дуже помиляються ті, хто вважає, що форма неважлива, головне зміст. Ніна Виноградська своєю творчістю доводить, що головне все, але поезія є особливою формою творчості, заснованою на принципі «ЯК написано». Успіхів Вам, пані Ніно, нових творчих злетів і здобутків.
Дм.Мартинюк.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
