Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.11
11:25
Ніч стелила сиві сни
на стежину білу.
За п'ять років до війни
я тебе зустріла.
Посиділи сам на сам
у кафе готичнім:
Музика... поезій храм
і слова ліричні.
на стежину білу.
За п'ять років до війни
я тебе зустріла.
Посиділи сам на сам
у кафе готичнім:
Музика... поезій храм
і слова ліричні.
2025.12.11
07:14
Десь отам за видноколом
Край спокою і добра, -
Там в яскраво-синій колір
Вбрані лагідні моря.
Там хмариночки прозорі
Не затінюють блакить
І немає вбитих горем,
І стривожених щомить...
Край спокою і добра, -
Там в яскраво-синій колір
Вбрані лагідні моря.
Там хмариночки прозорі
Не затінюють блакить
І немає вбитих горем,
І стривожених щомить...
2025.12.10
23:47
Поповзла завіса, схоже,
Зал готує очі й слух.
Ми удвох. Затишна ложа
І легкий парфумів дух.
У житті ми ті ж актори.
Не на сцені хоч, але
Почуттів примхливе море
Зал готує очі й слух.
Ми удвох. Затишна ложа
І легкий парфумів дух.
У житті ми ті ж актори.
Не на сцені хоч, але
Почуттів примхливе море
2025.12.10
22:41
Гадаю, що байка про Зайця й Ведмедя багатьом відома. Оповім її тим, хто ще не чув.
Якось стрілись віч-на-віч наші герої. Привітались. А потім Заєць каже Ведмедю: «Хочеш у морду?»
«Од тебе?»- питає з глуздом ошелешений Ведмідь.
«Ні! Там, за рогом, усім
2025.12.10
20:55
Не сховаєшся уже у нішах.
Лише ти і голизна світів.
Ти стоїш, немов самотній інок,
У краю зруйнованих мостів.
Не сховаєшся за ті ідеї,
Що зітліли і упали в прах.
Не сховаєшся в краю Медеї,
Лише ти і голизна світів.
Ти стоїш, немов самотній інок,
У краю зруйнованих мостів.
Не сховаєшся за ті ідеї,
Що зітліли і упали в прах.
Не сховаєшся в краю Медеї,
2025.12.10
16:42
Парашутистко приземлись на мене
Парашутистко приземлись на мене
Я вхоплю Нью Орлеан
І Керолайна має сенс
Парашутистко зі мною ти лети
Парашутистко зі мною ти лети
Я робитиму гру в Далласі
Парашутистко приземлись на мене
Я вхоплю Нью Орлеан
І Керолайна має сенс
Парашутистко зі мною ти лети
Парашутистко зі мною ти лети
Я робитиму гру в Далласі
2025.12.10
15:07
Життя цікава повість.
Від весен до зими
то засуха, то повінь,
а то гучні громи.
Жертовна у любові —
за радістю сльоза.
Бог згарди калинові
Від весен до зими
то засуха, то повінь,
а то гучні громи.
Жертовна у любові —
за радістю сльоза.
Бог згарди калинові
2025.12.10
14:29
Якби я знав дванадцять мов,
То був би мов Франко немов.
Всіма руками і ногами
Я лезом лізу між світами,
Шукаю істини горіх
Щоби спокутувать свій гріх.
Не хочу знати навіть де ти?
Не простягай свої лабети!
2025.12.10
14:05
Едвард:
Сон – це тканина з овечої шерсті,
В яку загорнули сувій з портоланом.
І що тоді лишиться лелекам-апостолам
Що летять на озера кольору Сонця?
Філіппа:
Зафарбуй оксамит сьогодення
Сон – це тканина з овечої шерсті,
В яку загорнули сувій з портоланом.
І що тоді лишиться лелекам-апостолам
Що летять на озера кольору Сонця?
Філіппа:
Зафарбуй оксамит сьогодення
2025.12.10
13:00
Нагороди
З уст народу
Визнавав і визнаю, -
А ось інші
Геть не тішать
Душу праведну мою.
Бо донині
В Україні
З уст народу
Визнавав і визнаю, -
А ось інші
Геть не тішать
Душу праведну мою.
Бо донині
В Україні
2025.12.10
04:17
Якщо можна написати 1 вірш, можна про це ж саме написати і 2-й.
Про те ж саме тими самими словами (майже). Від цього виникає посилення.
Можна писати про те саме далі. Якщо один вірш це - випадок, 2 - вже замір, 3 - навмисне, 4 - тенденція, 5 - манера
2025.12.09
22:11
Все одно, панотче, не спитаєш
Те, про що б хотів розповісти.
Сам, напевне, достеменно знаєш:
Грішний – я, та праведний – не ти!
Моя сповідь – що вона для тебе?
Якщо хочеш, не відповідай –
Знаю сам: лише церковна треба.
Те, про що б хотів розповісти.
Сам, напевне, достеменно знаєш:
Грішний – я, та праведний – не ти!
Моя сповідь – що вона для тебе?
Якщо хочеш, не відповідай –
Знаю сам: лише церковна треба.
2025.12.09
18:01
Знову відчай рве душу сьогодні --
Самота, самота, самота.
Наче око жахливе безодні --
Безнадією все огорта.
Де ж ті душі чутливі і чулі,
Що розрадять і лік принесуть?
І відіб'ють невидимі кулі,
Самота, самота, самота.
Наче око жахливе безодні --
Безнадією все огорта.
Де ж ті душі чутливі і чулі,
Що розрадять і лік принесуть?
І відіб'ють невидимі кулі,
2025.12.09
17:57
Замовкло дев'ятнадцяте сторіччя,
Цинічне двадцять перше на зв'язку.
Романтика нікому тут не личить.
Знайти надію? Хто би знав, яку?
Сумний митець ховатиме обличчя
І серце у крамольному рядку.
Життя йому дає лише узбіччя,
Цинічне двадцять перше на зв'язку.
Романтика нікому тут не личить.
Знайти надію? Хто би знав, яку?
Сумний митець ховатиме обличчя
І серце у крамольному рядку.
Життя йому дає лише узбіччя,
2025.12.09
17:04
Для інших, ніби то, своя,
та не збагну ще й досі?
На тебе не дивлюся я,
а ти на мене зовсім.
Ми різні палуби, авжеж? —
залізні та бетонні.
Мовчить мій телефон, твій теж
та не збагну ще й досі?
На тебе не дивлюся я,
а ти на мене зовсім.
Ми різні палуби, авжеж? —
залізні та бетонні.
Мовчить мій телефон, твій теж
2025.12.09
15:07
В моїм мезозої
є зорі від Зої до зойків.
Вони на світанні
щоразу зникали востаннє,
лишаючи тільки
хвощів захаращені хащі,
де сплять динозаври,
роззявивши пастково пащі…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...є зорі від Зої до зойків.
Вони на світанні
щоразу зникали востаннє,
лишаючи тільки
хвощів захаращені хащі,
де сплять динозаври,
роззявивши пастково пащі…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
Плата за образ
В каждом старом городе есть несколько мест, без которых просто немыслим сам его образ.
В Иерусалиме – это Стена плача и шук Махане Егуда. Как ни парадоксально прозвучит, но обе эти достопримечательности эмоционально как бы дополняют одна другую.
Стена плача – это не только печальная страница в древней истории Израиля, но и место, где каждому кажется, что именно здесь с помощью молитвы и записочки, втиснутой в одну из расщелин, можно напрямую пообщаться с Б-гом.
Махане Егуда – это самая настоящая сегодняшняя история, своеобразный барометр благополучия страны.
До вчерашнего дня казалось, что я досконально знаю это чрево Иерусалима. Привычными стали уже заглушающие друг друга истошные выкрики продавцов:
– Балабайт миштагеа !("Хозяин сошел с ума!")
– Аколь бе шекель! ("Все за шекель!")
– Аватиах адом ве маток! ("Арбуз красный и сладкий!")
– Рак эцлену аколь бе хаци мехир! ("Только у нас все за полцены!"
– Отото согрим эт абаста! Аколь бехинам! ("Вот-вот закрываем прилавок! Все бесплатно!")
И т.д. и т.п. Хоть на поверку все оказывается чистой воды обманом. Но такова природа всех зазывал. Главное – сделать каждого пришедшего покупателем. А дальше – дело техники. С другой стороны, торговаться – это не просто сбывать товар, но и самый естественный способ общения на Востоке.
Махане Егуда немыслим и без праздношатающихся толп иностранных туристов, чаще всего американских, с постоянным щелканьем фотоаппаратов и жужжанием фотокамер. Завсегдатаи маленьких харчевен, привыкшие к искателям израильских типов, преспокойно попивают кофе и непринужденно позируют, краем ока все-таки следя за объективом.
Немыслим шук и без представителей разных течений иудаизма. Одни пытаются всунуть в твои нагруженные покупками руки брошюры и листовки, другие собирают для бедноты потерявшие товарный вид овощи и фрукты, третьи подзывают к столику, чтобы надеть на руку ремешок, а на лоб – филактерии...
Вот кучкуются для русского миньяна стайки ожидающих остограммиться. С бутылкой в одной руке и с сигаретой в другой они жадно посматривают на ворота, охраняемые безразлично взирающими на входящих солдатами. Все вместе пристрастившиеся к зелью давно уже составляют израильский миньян, но так уж повелось, что у каждого второго – свой ребе. А пока что, если не знать, для чего они стоят возле питейной лавки, по оживленности разговора, сопровождаемого размахиванием рук, их можна без преувеличения сравнить с обитателями кнесета во время обсуждения бюджета на нынешний год.
Казалось, ничем уже не удивишь меня на Махане Егуда. И вот вчера в ожидании жены прогуливаюсь по центральной арене рынка и вижу то, чего не было еще неделю назад – на крохотном пьедестале скульптурное изображение ковбоя с гитарой наперевес. Выражение лица суровое, взгляд устремлен куда-то вдаль. А рядом, как это водится при виде чего-то нового, – толпа зевак.
Смотрю я себе и вдруг слышу звон монеты. Кто-то бросил шекель в рюкзак, который я поначалу не приметил. И к моему удивлению, скульптура моментально ожила. Ранее занятый созерцанием вечности, ковбой ударил по струнам и запел, в такт музыке притопывая ногой и подобострастно посматривая в сторону подателя гонорара.
Песня длилась всего полминуты, после чего юноша вновь застыл в прежней позе. Так повторялось при каждом новом звоне монеты...
“Что же тут удивительного?” – сказал мне приятель, исколесивший почти всю Европу. – Такое неоднажды видел я во Франции, в Италии. Каждый зарабатывает, как может”.
Так-то оно так, думал я, и все-таки почему-то становится неуютно на душе, когда видишь, что песня рождается только после звона металла. Лучше уж уличные музыканты и певцы. Те по крайней мере поют и играют независимо от того, бросят им монету или нет.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Плата за образ
В каждом старом городе есть несколько мест, без которых просто немыслим сам его образ.
В Иерусалиме – это Стена плача и шук Махане Егуда. Как ни парадоксально прозвучит, но обе эти достопримечательности эмоционально как бы дополняют одна другую.
Стена плача – это не только печальная страница в древней истории Израиля, но и место, где каждому кажется, что именно здесь с помощью молитвы и записочки, втиснутой в одну из расщелин, можно напрямую пообщаться с Б-гом.
Махане Егуда – это самая настоящая сегодняшняя история, своеобразный барометр благополучия страны.
До вчерашнего дня казалось, что я досконально знаю это чрево Иерусалима. Привычными стали уже заглушающие друг друга истошные выкрики продавцов:
– Балабайт миштагеа !("Хозяин сошел с ума!")
– Аколь бе шекель! ("Все за шекель!")
– Аватиах адом ве маток! ("Арбуз красный и сладкий!")
– Рак эцлену аколь бе хаци мехир! ("Только у нас все за полцены!"
– Отото согрим эт абаста! Аколь бехинам! ("Вот-вот закрываем прилавок! Все бесплатно!")
И т.д. и т.п. Хоть на поверку все оказывается чистой воды обманом. Но такова природа всех зазывал. Главное – сделать каждого пришедшего покупателем. А дальше – дело техники. С другой стороны, торговаться – это не просто сбывать товар, но и самый естественный способ общения на Востоке.
Махане Егуда немыслим и без праздношатающихся толп иностранных туристов, чаще всего американских, с постоянным щелканьем фотоаппаратов и жужжанием фотокамер. Завсегдатаи маленьких харчевен, привыкшие к искателям израильских типов, преспокойно попивают кофе и непринужденно позируют, краем ока все-таки следя за объективом.
Немыслим шук и без представителей разных течений иудаизма. Одни пытаются всунуть в твои нагруженные покупками руки брошюры и листовки, другие собирают для бедноты потерявшие товарный вид овощи и фрукты, третьи подзывают к столику, чтобы надеть на руку ремешок, а на лоб – филактерии...
Вот кучкуются для русского миньяна стайки ожидающих остограммиться. С бутылкой в одной руке и с сигаретой в другой они жадно посматривают на ворота, охраняемые безразлично взирающими на входящих солдатами. Все вместе пристрастившиеся к зелью давно уже составляют израильский миньян, но так уж повелось, что у каждого второго – свой ребе. А пока что, если не знать, для чего они стоят возле питейной лавки, по оживленности разговора, сопровождаемого размахиванием рук, их можна без преувеличения сравнить с обитателями кнесета во время обсуждения бюджета на нынешний год.
Казалось, ничем уже не удивишь меня на Махане Егуда. И вот вчера в ожидании жены прогуливаюсь по центральной арене рынка и вижу то, чего не было еще неделю назад – на крохотном пьедестале скульптурное изображение ковбоя с гитарой наперевес. Выражение лица суровое, взгляд устремлен куда-то вдаль. А рядом, как это водится при виде чего-то нового, – толпа зевак.
Смотрю я себе и вдруг слышу звон монеты. Кто-то бросил шекель в рюкзак, который я поначалу не приметил. И к моему удивлению, скульптура моментально ожила. Ранее занятый созерцанием вечности, ковбой ударил по струнам и запел, в такт музыке притопывая ногой и подобострастно посматривая в сторону подателя гонорара.
Песня длилась всего полминуты, после чего юноша вновь застыл в прежней позе. Так повторялось при каждом новом звоне монеты...
“Что же тут удивительного?” – сказал мне приятель, исколесивший почти всю Европу. – Такое неоднажды видел я во Франции, в Италии. Каждый зарабатывает, как может”.
Так-то оно так, думал я, и все-таки почему-то становится неуютно на душе, когда видишь, что песня рождается только после звона металла. Лучше уж уличные музыканты и певцы. Те по крайней мере поют и играют независимо от того, бросят им монету или нет.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
