Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.10
00:00
Дошкуляє запах димового нікотину,
який осів на шторах ще не твоєї квартири,
але ти знаєш, що багато чого є тимчасовим,
і кинеш палити, як тільки отримаєш запрошення –
ні, не до пульмонолога, а до берега зустрічей
і прогулянок - ні, не там, де тусуєть
2026.05.09
21:45
Атман танцює в TikTokсамсарі,
Карма лайкає пост про Шиву,
Брахман сміється в WiFiмарані,
Йога в сторіз — без альтернативи.
Крішна з кавою — mood на ранок,
Прана бурлить, як Red Bull, у венах,
Мантра звучить крізь Bluetoothекрани,
Карма лайкає пост про Шиву,
Брахман сміється в WiFiмарані,
Йога в сторіз — без альтернативи.
Крішна з кавою — mood на ранок,
Прана бурлить, як Red Bull, у венах,
Мантра звучить крізь Bluetoothекрани,
2026.05.09
19:11
Як захочеться дізнатись,
Відкіля взялись п’яниці,
То не Лота пригадаймо,
Але праведного Ноя.
Звісно, що після потопу.
Посадив спасенний Богом
Виноградник із синами.
Сатана тут нагодився.
Відкіля взялись п’яниці,
То не Лота пригадаймо,
Але праведного Ноя.
Звісно, що після потопу.
Посадив спасенний Богом
Виноградник із синами.
Сатана тут нагодився.
2026.05.09
17:42
Не я то чую - Незвід чує мною:
крадливі кроки здовженої тіні,
розхвиль осінніх огняні прибої,
гілок врізання гостре в небо синє,
Він бачить мною - я його зіниця -
як в ятір часу наловилось листя.
В'юнкий лебедик озеру божиться,
крадливі кроки здовженої тіні,
розхвиль осінніх огняні прибої,
гілок врізання гостре в небо синє,
Він бачить мною - я його зіниця -
як в ятір часу наловилось листя.
В'юнкий лебедик озеру божиться,
2026.05.09
17:35
Коли війні немає краю
і цим завідує балбес,
стає на вуха світ увесь...
«побєдобєсіє» триває,
але як іноді буває –
у супостата збита «спєсь».
Та це, напевне, не поможе
урятувати білий світ,
і цим завідує балбес,
стає на вуха світ увесь...
«побєдобєсіє» триває,
але як іноді буває –
у супостата збита «спєсь».
Та це, напевне, не поможе
урятувати білий світ,
2026.05.09
13:33
Я чекаю фатальних листів,
Громових, як стальні урагани,
Як послання прийдешніх віків,
Неспростовних, ясних, бездоганних.
Хай цей лист розірве суєту,
Хай затопить болото печальне,
Подолає навік пустоту
Громових, як стальні урагани,
Як послання прийдешніх віків,
Неспростовних, ясних, бездоганних.
Хай цей лист розірве суєту,
Хай затопить болото печальне,
Подолає навік пустоту
2026.05.09
09:46
себе обожнюємо ще
комусь реально смішно
не причаститися води
із тих господніх діж нам
плекаючи залежну мить
вичавлюючи прищик
оскільки завтра інший щем
не глибший просто інший
комусь реально смішно
не причаститися води
із тих господніх діж нам
плекаючи залежну мить
вичавлюючи прищик
оскільки завтра інший щем
не глибший просто інший
2026.05.09
09:25
Айвенго! Будь коханим! Будь живучим!
Ба більше – як потужний вовк-вольфрам.
Життя відтворюється у пляшках комбучі,
Співає газом , суне з телеграм.
Але щасливе сховане в Парижі -
Біжить вперед алюром юний Вакх
До лісу за вікном, де ті хто став на л
Ба більше – як потужний вовк-вольфрам.
Життя відтворюється у пляшках комбучі,
Співає газом , суне з телеграм.
Але щасливе сховане в Парижі -
Біжить вперед алюром юний Вакх
До лісу за вікном, де ті хто став на л
2026.05.09
09:13
— Я прийшла до вас не за цим,
Що у голову вбили, друже?
На столі — сигаретний дим,
Самогон і зів'ялі ружі.
Я прошу, не торкайтесь пліч,
Ваші пальці такі холодні.
Наче ця кришталева ніч
Снігопадом зійшла з безодні.
Що у голову вбили, друже?
На столі — сигаретний дим,
Самогон і зів'ялі ружі.
Я прошу, не торкайтесь пліч,
Ваші пальці такі холодні.
Наче ця кришталева ніч
Снігопадом зійшла з безодні.
2026.05.08
23:03
Я і Red Bull - друзі,
Як то кажуть - нерозлийвода,
Я люблю Red Bull пити,
Red Bull любить вливатись в мої уста.
Когось наша дружба харить,
І ми з редбулом - як серед акул,
Та нам начхати, що хто там каже,
Як то кажуть - нерозлийвода,
Я люблю Red Bull пити,
Red Bull любить вливатись в мої уста.
Когось наша дружба харить,
І ми з редбулом - як серед акул,
Та нам начхати, що хто там каже,
2026.05.08
21:05
Марія Вега (1898-1980)
Не дивіться ви так крізь прозурку очей,
джентельмени, піжони та денді!
За п’ятнадцять хвилин не сп’янить мене цей
перший келих духмяного бренді.
Бо я – інститутка, дочка камергера,
Не дивіться ви так крізь прозурку очей,
джентельмени, піжони та денді!
За п’ятнадцять хвилин не сп’янить мене цей
перший келих духмяного бренді.
Бо я – інститутка, дочка камергера,
2026.05.08
20:33
За обрієм шукань, уже не перших,
І скільки би їх не нарахував,
Ти знахідкою пошук не завершиш,
Бо це ілюзія і зоровий обман.
Тремке повітря оптику збиває –
Водночас ти і наче на землі,
А виднієшся перед небокраєм,
І скільки би їх не нарахував,
Ти знахідкою пошук не завершиш,
Бо це ілюзія і зоровий обман.
Тремке повітря оптику збиває –
Водночас ти і наче на землі,
А виднієшся перед небокраєм,
2026.05.08
18:10
Місто зморене – в облозі,
тліють школи і будинки,
люди маються в тривозі –
ні м’якушки, ні скоринки.
Дике ревище сирени,
гул гарматний із-за яру...
І забутий, і смиренний
тліють школи і будинки,
люди маються в тривозі –
ні м’якушки, ні скоринки.
Дике ревище сирени,
гул гарматний із-за яру...
І забутий, і смиренний
2026.05.08
17:03
Останній вірш, то все тому віддам.
Нехай із крапкою, готовий.
Звіряюся написаним листкам,
Кому не зміг сказати слова.
Шкодую, що невчасно загубив,
Коли на полі звівся серпень.
Невже напередодні довгих злив
Нехай із крапкою, готовий.
Звіряюся написаним листкам,
Кому не зміг сказати слова.
Шкодую, що невчасно загубив,
Коли на полі звівся серпень.
Невже напередодні довгих злив
2026.05.08
13:30
За цю реальність і гроша не дам я!
Хай промовчить оратор-демагог.
Удвох на кухні, я і світла пам'ять,
Створили нескінченний діалог.
Для мене порятунок - тільки втеча,
І щоб нікого не було навстріч!
Навколо мене - чорна порожнеча,
Хай промовчить оратор-демагог.
Удвох на кухні, я і світла пам'ять,
Створили нескінченний діалог.
Для мене порятунок - тільки втеча,
І щоб нікого не було навстріч!
Навколо мене - чорна порожнеча,
2026.05.08
13:02
Сильний вітер історії дише
У потилицю пеклом лихим.
І напружилась м'язами тиша,
І напружився голосом дим,
Увібравшись в небачені вірші.
Сильний вітер змітає людину
І непевний, фальшивий плакат.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У потилицю пеклом лихим.
І напружилась м'язами тиша,
І напружився голосом дим,
Увібравшись в небачені вірші.
Сильний вітер змітає людину
І непевний, фальшивий плакат.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
Плата за образ
В каждом старом городе есть несколько мест, без которых просто немыслим сам его образ.
В Иерусалиме – это Стена плача и шук Махане Егуда. Как ни парадоксально прозвучит, но обе эти достопримечательности эмоционально как бы дополняют одна другую.
Стена плача – это не только печальная страница в древней истории Израиля, но и место, где каждому кажется, что именно здесь с помощью молитвы и записочки, втиснутой в одну из расщелин, можно напрямую пообщаться с Б-гом.
Махане Егуда – это самая настоящая сегодняшняя история, своеобразный барометр благополучия страны.
До вчерашнего дня казалось, что я досконально знаю это чрево Иерусалима. Привычными стали уже заглушающие друг друга истошные выкрики продавцов:
– Балабайт миштагеа !("Хозяин сошел с ума!")
– Аколь бе шекель! ("Все за шекель!")
– Аватиах адом ве маток! ("Арбуз красный и сладкий!")
– Рак эцлену аколь бе хаци мехир! ("Только у нас все за полцены!"
– Отото согрим эт абаста! Аколь бехинам! ("Вот-вот закрываем прилавок! Все бесплатно!")
И т.д. и т.п. Хоть на поверку все оказывается чистой воды обманом. Но такова природа всех зазывал. Главное – сделать каждого пришедшего покупателем. А дальше – дело техники. С другой стороны, торговаться – это не просто сбывать товар, но и самый естественный способ общения на Востоке.
Махане Егуда немыслим и без праздношатающихся толп иностранных туристов, чаще всего американских, с постоянным щелканьем фотоаппаратов и жужжанием фотокамер. Завсегдатаи маленьких харчевен, привыкшие к искателям израильских типов, преспокойно попивают кофе и непринужденно позируют, краем ока все-таки следя за объективом.
Немыслим шук и без представителей разных течений иудаизма. Одни пытаются всунуть в твои нагруженные покупками руки брошюры и листовки, другие собирают для бедноты потерявшие товарный вид овощи и фрукты, третьи подзывают к столику, чтобы надеть на руку ремешок, а на лоб – филактерии...
Вот кучкуются для русского миньяна стайки ожидающих остограммиться. С бутылкой в одной руке и с сигаретой в другой они жадно посматривают на ворота, охраняемые безразлично взирающими на входящих солдатами. Все вместе пристрастившиеся к зелью давно уже составляют израильский миньян, но так уж повелось, что у каждого второго – свой ребе. А пока что, если не знать, для чего они стоят возле питейной лавки, по оживленности разговора, сопровождаемого размахиванием рук, их можна без преувеличения сравнить с обитателями кнесета во время обсуждения бюджета на нынешний год.
Казалось, ничем уже не удивишь меня на Махане Егуда. И вот вчера в ожидании жены прогуливаюсь по центральной арене рынка и вижу то, чего не было еще неделю назад – на крохотном пьедестале скульптурное изображение ковбоя с гитарой наперевес. Выражение лица суровое, взгляд устремлен куда-то вдаль. А рядом, как это водится при виде чего-то нового, – толпа зевак.
Смотрю я себе и вдруг слышу звон монеты. Кто-то бросил шекель в рюкзак, который я поначалу не приметил. И к моему удивлению, скульптура моментально ожила. Ранее занятый созерцанием вечности, ковбой ударил по струнам и запел, в такт музыке притопывая ногой и подобострастно посматривая в сторону подателя гонорара.
Песня длилась всего полминуты, после чего юноша вновь застыл в прежней позе. Так повторялось при каждом новом звоне монеты...
“Что же тут удивительного?” – сказал мне приятель, исколесивший почти всю Европу. – Такое неоднажды видел я во Франции, в Италии. Каждый зарабатывает, как может”.
Так-то оно так, думал я, и все-таки почему-то становится неуютно на душе, когда видишь, что песня рождается только после звона металла. Лучше уж уличные музыканты и певцы. Те по крайней мере поют и играют независимо от того, бросят им монету или нет.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Плата за образ
В каждом старом городе есть несколько мест, без которых просто немыслим сам его образ.
В Иерусалиме – это Стена плача и шук Махане Егуда. Как ни парадоксально прозвучит, но обе эти достопримечательности эмоционально как бы дополняют одна другую.
Стена плача – это не только печальная страница в древней истории Израиля, но и место, где каждому кажется, что именно здесь с помощью молитвы и записочки, втиснутой в одну из расщелин, можно напрямую пообщаться с Б-гом.
Махане Егуда – это самая настоящая сегодняшняя история, своеобразный барометр благополучия страны.
До вчерашнего дня казалось, что я досконально знаю это чрево Иерусалима. Привычными стали уже заглушающие друг друга истошные выкрики продавцов:
– Балабайт миштагеа !("Хозяин сошел с ума!")
– Аколь бе шекель! ("Все за шекель!")
– Аватиах адом ве маток! ("Арбуз красный и сладкий!")
– Рак эцлену аколь бе хаци мехир! ("Только у нас все за полцены!"
– Отото согрим эт абаста! Аколь бехинам! ("Вот-вот закрываем прилавок! Все бесплатно!")
И т.д. и т.п. Хоть на поверку все оказывается чистой воды обманом. Но такова природа всех зазывал. Главное – сделать каждого пришедшего покупателем. А дальше – дело техники. С другой стороны, торговаться – это не просто сбывать товар, но и самый естественный способ общения на Востоке.
Махане Егуда немыслим и без праздношатающихся толп иностранных туристов, чаще всего американских, с постоянным щелканьем фотоаппаратов и жужжанием фотокамер. Завсегдатаи маленьких харчевен, привыкшие к искателям израильских типов, преспокойно попивают кофе и непринужденно позируют, краем ока все-таки следя за объективом.
Немыслим шук и без представителей разных течений иудаизма. Одни пытаются всунуть в твои нагруженные покупками руки брошюры и листовки, другие собирают для бедноты потерявшие товарный вид овощи и фрукты, третьи подзывают к столику, чтобы надеть на руку ремешок, а на лоб – филактерии...
Вот кучкуются для русского миньяна стайки ожидающих остограммиться. С бутылкой в одной руке и с сигаретой в другой они жадно посматривают на ворота, охраняемые безразлично взирающими на входящих солдатами. Все вместе пристрастившиеся к зелью давно уже составляют израильский миньян, но так уж повелось, что у каждого второго – свой ребе. А пока что, если не знать, для чего они стоят возле питейной лавки, по оживленности разговора, сопровождаемого размахиванием рук, их можна без преувеличения сравнить с обитателями кнесета во время обсуждения бюджета на нынешний год.
Казалось, ничем уже не удивишь меня на Махане Егуда. И вот вчера в ожидании жены прогуливаюсь по центральной арене рынка и вижу то, чего не было еще неделю назад – на крохотном пьедестале скульптурное изображение ковбоя с гитарой наперевес. Выражение лица суровое, взгляд устремлен куда-то вдаль. А рядом, как это водится при виде чего-то нового, – толпа зевак.
Смотрю я себе и вдруг слышу звон монеты. Кто-то бросил шекель в рюкзак, который я поначалу не приметил. И к моему удивлению, скульптура моментально ожила. Ранее занятый созерцанием вечности, ковбой ударил по струнам и запел, в такт музыке притопывая ногой и подобострастно посматривая в сторону подателя гонорара.
Песня длилась всего полминуты, после чего юноша вновь застыл в прежней позе. Так повторялось при каждом новом звоне монеты...
“Что же тут удивительного?” – сказал мне приятель, исколесивший почти всю Европу. – Такое неоднажды видел я во Франции, в Италии. Каждый зарабатывает, как может”.
Так-то оно так, думал я, и все-таки почему-то становится неуютно на душе, когда видишь, что песня рождается только после звона металла. Лучше уж уличные музыканты и певцы. Те по крайней мере поют и играют независимо от того, бросят им монету или нет.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
