
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.06.30
10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
2025.06.30
09:12
Частина друга
Жовч і кров
1930 рік
Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в
2025.06.30
08:21
На подвір'ї, біля хати,
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
2025.06.30
05:48
Закохані до згуби
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
2025.06.29
23:49
Банальна думка – як воно
Зріднилось з путіним лайно.
І як воно – смердючі дні
Вовтузитися у лайні.
Відомі істини прості –
З лайном поріднені глисти.
І путін теж – огидний глист,
Зріднилось з путіним лайно.
І як воно – смердючі дні
Вовтузитися у лайні.
Відомі істини прості –
З лайном поріднені глисти.
І путін теж – огидний глист,
2025.06.29
23:25
Мій мозок розчленився на клітини,
у кожній - ти ... в нейронах і аксонах
той погляд ще невинної дитини,
та пристрасть у найпотаємних зонах.
Мов не живу без цього всі ці ночі,
розірваних думок збираю зграю,
і розумію, що напевно хочу
тебе і жити,
у кожній - ти ... в нейронах і аксонах
той погляд ще невинної дитини,
та пристрасть у найпотаємних зонах.
Мов не живу без цього всі ці ночі,
розірваних думок збираю зграю,
і розумію, що напевно хочу
тебе і жити,
2025.06.29
22:01
Безконечно росте трава,
Невідчутна і ледь жива.
І траві цій ніщо не указ,
Вона дивиться в нас і про нас.
Ця трава - ніби вічне зерно,
Що проб'є асфальт все одно.
Невідчутна і ледь жива.
І траві цій ніщо не указ,
Вона дивиться в нас і про нас.
Ця трава - ніби вічне зерно,
Що проб'є асфальт все одно.
2025.06.29
17:16
Санта Фе, кажуть, десь у ста милях, по шосе
Я маю час на кілька чарок й автопрокат
У Альбукерке
Знову мчав я край доріг, самоти я шукав, як міг
Незалежності від сцен і глядачів
У Альбукерке
Я маю час на кілька чарок й автопрокат
У Альбукерке
Знову мчав я край доріг, самоти я шукав, як міг
Незалежності від сцен і глядачів
У Альбукерке
2025.06.29
14:18
Утішає мати доню: - Ну, що знову сталось?
Мабуть, що від того зятя клятого дісталось?
А та плаче: - Справді, клятий! Він мене покинув!
Не поглянув, що у мене на руках дитина!
- Треба ж було добре, доню ще тоді дивитись,
То не довелось би нині тобі і
Мабуть, що від того зятя клятого дісталось?
А та плаче: - Справді, клятий! Він мене покинув!
Не поглянув, що у мене на руках дитина!
- Треба ж було добре, доню ще тоді дивитись,
То не довелось би нині тобі і
2025.06.29
12:07
Заграйте, Маестро Перельмане ,
Щось із Сарасате .
А поки ви настроюєте скрипку,
Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
...За обідом, який завжди передував уроку,
Учителька івриту у диптиху про Гріга
Порадила змінити Швейцера на Перельмана.
Я зн
Щось із Сарасате .
А поки ви настроюєте скрипку,
Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
...За обідом, який завжди передував уроку,
Учителька івриту у диптиху про Гріга
Порадила змінити Швейцера на Перельмана.
Я зн
2025.06.29
11:45
Кілька днів просто не міг відійти від трагікомедії «Мій карпатський дідусь». Пронизливе враження - справді велике кіно, навіть не за форматом, а передусім, за художнім рівнем. Міжнародна творча команда (режисер і сценарист фільму - грузин Заза Буадзе, спі
2025.06.29
06:19
Там, де куриться туманом
Гомінка ріка,
Виглядають спозарана
Хлопця-козака.
Почалася косовиця,
А тебе нема, –
Покажися-обізвися
Хоч би крадькома.
Гомінка ріка,
Виглядають спозарана
Хлопця-козака.
Почалася косовиця,
А тебе нема, –
Покажися-обізвися
Хоч би крадькома.
2025.06.28
21:48
Цей твір, який сховався у пучині
Глибинних вод, потоків, бурунів,
Пропав у невідомості, що нині
Диктує нам свій первозданний гнів,
Який нам світить із очей вогнів.
Цей текст не є сакральним чи пророчим,
Він народився у боях терзань
Глибинних вод, потоків, бурунів,
Пропав у невідомості, що нині
Диктує нам свій первозданний гнів,
Який нам світить із очей вогнів.
Цей текст не є сакральним чи пророчим,
Він народився у боях терзань
2025.06.28
20:06
В лузі серед конюшини
Виросли дзвіночки сині,
І голівками хитають,
Дзвоном бджілок відганяють.
Прилетів сердитий джміль:
"Чути дзвін ваш звідусіль!"
Не дзвенять вже ті, співають,
На гостину бджіл скликають.
Виросли дзвіночки сині,
І голівками хитають,
Дзвоном бджілок відганяють.
Прилетів сердитий джміль:
"Чути дзвін ваш звідусіль!"
Не дзвенять вже ті, співають,
На гостину бджіл скликають.
2025.06.28
15:06
Усе життя, по суті – пошук істини,
як путь у невідоме, в один бік.
А сенс буття – не має часу й відстані,
йому байдуже, миля, день чи вік…
І живемо, немов у невагомості,
де гаємо години, де роки.
У митях так, на рівні підсвідомості,
як путь у невідоме, в один бік.
А сенс буття – не має часу й відстані,
йому байдуже, миля, день чи вік…
І живемо, немов у невагомості,
де гаємо години, де роки.
У митях так, на рівні підсвідомості,
2025.06.28
14:50
День Конституції є в Україні,
то ж хочеться усім, щоби закони
оберігали, захищали нині,
щоб ворог не порушував кордони.
Ми суверенні, вільні, незалежні
і знаємо обов'язки і право.
Гарант життя, щоб був завжди належний
для кожної людини від держави
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...то ж хочеться усім, щоби закони
оберігали, захищали нині,
щоб ворог не порушував кордони.
Ми суверенні, вільні, незалежні
і знаємо обов'язки і право.
Гарант життя, щоб був завжди належний
для кожної людини від держави
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
Плата за образ
В каждом старом городе есть несколько мест, без которых просто немыслим сам его образ.
В Иерусалиме – это Стена плача и шук Махане Егуда. Как ни парадоксально прозвучит, но обе эти достопримечательности эмоционально как бы дополняют одна другую.
Стена плача – это не только печальная страница в древней истории Израиля, но и место, где каждому кажется, что именно здесь с помощью молитвы и записочки, втиснутой в одну из расщелин, можно напрямую пообщаться с Б-гом.
Махане Егуда – это самая настоящая сегодняшняя история, своеобразный барометр благополучия страны.
До вчерашнего дня казалось, что я досконально знаю это чрево Иерусалима. Привычными стали уже заглушающие друг друга истошные выкрики продавцов:
– Балабайт миштагеа !("Хозяин сошел с ума!")
– Аколь бе шекель! ("Все за шекель!")
– Аватиах адом ве маток! ("Арбуз красный и сладкий!")
– Рак эцлену аколь бе хаци мехир! ("Только у нас все за полцены!"
– Отото согрим эт абаста! Аколь бехинам! ("Вот-вот закрываем прилавок! Все бесплатно!")
И т.д. и т.п. Хоть на поверку все оказывается чистой воды обманом. Но такова природа всех зазывал. Главное – сделать каждого пришедшего покупателем. А дальше – дело техники. С другой стороны, торговаться – это не просто сбывать товар, но и самый естественный способ общения на Востоке.
Махане Егуда немыслим и без праздношатающихся толп иностранных туристов, чаще всего американских, с постоянным щелканьем фотоаппаратов и жужжанием фотокамер. Завсегдатаи маленьких харчевен, привыкшие к искателям израильских типов, преспокойно попивают кофе и непринужденно позируют, краем ока все-таки следя за объективом.
Немыслим шук и без представителей разных течений иудаизма. Одни пытаются всунуть в твои нагруженные покупками руки брошюры и листовки, другие собирают для бедноты потерявшие товарный вид овощи и фрукты, третьи подзывают к столику, чтобы надеть на руку ремешок, а на лоб – филактерии...
Вот кучкуются для русского миньяна стайки ожидающих остограммиться. С бутылкой в одной руке и с сигаретой в другой они жадно посматривают на ворота, охраняемые безразлично взирающими на входящих солдатами. Все вместе пристрастившиеся к зелью давно уже составляют израильский миньян, но так уж повелось, что у каждого второго – свой ребе. А пока что, если не знать, для чего они стоят возле питейной лавки, по оживленности разговора, сопровождаемого размахиванием рук, их можна без преувеличения сравнить с обитателями кнесета во время обсуждения бюджета на нынешний год.
Казалось, ничем уже не удивишь меня на Махане Егуда. И вот вчера в ожидании жены прогуливаюсь по центральной арене рынка и вижу то, чего не было еще неделю назад – на крохотном пьедестале скульптурное изображение ковбоя с гитарой наперевес. Выражение лица суровое, взгляд устремлен куда-то вдаль. А рядом, как это водится при виде чего-то нового, – толпа зевак.
Смотрю я себе и вдруг слышу звон монеты. Кто-то бросил шекель в рюкзак, который я поначалу не приметил. И к моему удивлению, скульптура моментально ожила. Ранее занятый созерцанием вечности, ковбой ударил по струнам и запел, в такт музыке притопывая ногой и подобострастно посматривая в сторону подателя гонорара.
Песня длилась всего полминуты, после чего юноша вновь застыл в прежней позе. Так повторялось при каждом новом звоне монеты...
“Что же тут удивительного?” – сказал мне приятель, исколесивший почти всю Европу. – Такое неоднажды видел я во Франции, в Италии. Каждый зарабатывает, как может”.
Так-то оно так, думал я, и все-таки почему-то становится неуютно на душе, когда видишь, что песня рождается только после звона металла. Лучше уж уличные музыканты и певцы. Те по крайней мере поют и играют независимо от того, бросят им монету или нет.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Плата за образ
В каждом старом городе есть несколько мест, без которых просто немыслим сам его образ.
В Иерусалиме – это Стена плача и шук Махане Егуда. Как ни парадоксально прозвучит, но обе эти достопримечательности эмоционально как бы дополняют одна другую.
Стена плача – это не только печальная страница в древней истории Израиля, но и место, где каждому кажется, что именно здесь с помощью молитвы и записочки, втиснутой в одну из расщелин, можно напрямую пообщаться с Б-гом.
Махане Егуда – это самая настоящая сегодняшняя история, своеобразный барометр благополучия страны.
До вчерашнего дня казалось, что я досконально знаю это чрево Иерусалима. Привычными стали уже заглушающие друг друга истошные выкрики продавцов:
– Балабайт миштагеа !("Хозяин сошел с ума!")
– Аколь бе шекель! ("Все за шекель!")
– Аватиах адом ве маток! ("Арбуз красный и сладкий!")
– Рак эцлену аколь бе хаци мехир! ("Только у нас все за полцены!"
– Отото согрим эт абаста! Аколь бехинам! ("Вот-вот закрываем прилавок! Все бесплатно!")
И т.д. и т.п. Хоть на поверку все оказывается чистой воды обманом. Но такова природа всех зазывал. Главное – сделать каждого пришедшего покупателем. А дальше – дело техники. С другой стороны, торговаться – это не просто сбывать товар, но и самый естественный способ общения на Востоке.
Махане Егуда немыслим и без праздношатающихся толп иностранных туристов, чаще всего американских, с постоянным щелканьем фотоаппаратов и жужжанием фотокамер. Завсегдатаи маленьких харчевен, привыкшие к искателям израильских типов, преспокойно попивают кофе и непринужденно позируют, краем ока все-таки следя за объективом.
Немыслим шук и без представителей разных течений иудаизма. Одни пытаются всунуть в твои нагруженные покупками руки брошюры и листовки, другие собирают для бедноты потерявшие товарный вид овощи и фрукты, третьи подзывают к столику, чтобы надеть на руку ремешок, а на лоб – филактерии...
Вот кучкуются для русского миньяна стайки ожидающих остограммиться. С бутылкой в одной руке и с сигаретой в другой они жадно посматривают на ворота, охраняемые безразлично взирающими на входящих солдатами. Все вместе пристрастившиеся к зелью давно уже составляют израильский миньян, но так уж повелось, что у каждого второго – свой ребе. А пока что, если не знать, для чего они стоят возле питейной лавки, по оживленности разговора, сопровождаемого размахиванием рук, их можна без преувеличения сравнить с обитателями кнесета во время обсуждения бюджета на нынешний год.
Казалось, ничем уже не удивишь меня на Махане Егуда. И вот вчера в ожидании жены прогуливаюсь по центральной арене рынка и вижу то, чего не было еще неделю назад – на крохотном пьедестале скульптурное изображение ковбоя с гитарой наперевес. Выражение лица суровое, взгляд устремлен куда-то вдаль. А рядом, как это водится при виде чего-то нового, – толпа зевак.
Смотрю я себе и вдруг слышу звон монеты. Кто-то бросил шекель в рюкзак, который я поначалу не приметил. И к моему удивлению, скульптура моментально ожила. Ранее занятый созерцанием вечности, ковбой ударил по струнам и запел, в такт музыке притопывая ногой и подобострастно посматривая в сторону подателя гонорара.
Песня длилась всего полминуты, после чего юноша вновь застыл в прежней позе. Так повторялось при каждом новом звоне монеты...
“Что же тут удивительного?” – сказал мне приятель, исколесивший почти всю Европу. – Такое неоднажды видел я во Франции, в Италии. Каждый зарабатывает, как может”.
Так-то оно так, думал я, и все-таки почему-то становится неуютно на душе, когда видишь, что песня рождается только после звона металла. Лучше уж уличные музыканты и певцы. Те по крайней мере поют и играют независимо от того, бросят им монету или нет.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію