Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.11
10:20
Сколобочився під ранок
Обстріл знову… страхи… жуть
По-звірячому, неждано
Хто б мичав, сучари суть…
То про братство, то про дружбу
То про вічную любов
Схаменися, сучо… нужбо
Без ніяких там умов…
Обстріл знову… страхи… жуть
По-звірячому, неждано
Хто б мичав, сучари суть…
То про братство, то про дружбу
То про вічную любов
Схаменися, сучо… нужбо
Без ніяких там умов…
2025.11.11
10:11
Жовтневі сонячні ванни
приймає, радіючи, листя.
Це осені притаманно,
якщо подивитись зблизька
в її золотаві очі,
у їх глибину бурштинну,
там скрите тепло пророчить
природньо назрілі зміни.
приймає, радіючи, листя.
Це осені притаманно,
якщо подивитись зблизька
в її золотаві очі,
у їх глибину бурштинну,
там скрите тепло пророчить
природньо назрілі зміни.
2025.11.11
10:04
Десь там, далеко, а не тут, в рову,
Шерхоче осінь жовтим падолистом.
Чи мертвий, а чи досі ще живу...
В житейських справах геть немає змісту.
Холодна тиша гірша за громи,
Ні лагоди, ні сну - липка тривога.
Лишилося півкроку до зими,
Шерхоче осінь жовтим падолистом.
Чи мертвий, а чи досі ще живу...
В житейських справах геть немає змісту.
Холодна тиша гірша за громи,
Ні лагоди, ні сну - липка тривога.
Лишилося півкроку до зими,
2025.11.11
06:57
Артур Курдіновський
Приходили в моє життя...
Не роззувались на порозі.
І брудом від свого взуття
Сліди лишали на підлозі.
А я ходив і витирав
Приходили в моє життя...
Не роззувались на порозі.
І брудом від свого взуття
Сліди лишали на підлозі.
А я ходив і витирав
2025.11.10
23:45
Осінній день, осінній день,
Сміється – вже ріденьке – листя.
Немов замріяних пісень
Сяйнули блискітки вогнисті.
Озерна рінь, озерна рінь
Несе своє текуче срібло,
Вібрує чарами… Вгорі
Сміється – вже ріденьке – листя.
Немов замріяних пісень
Сяйнули блискітки вогнисті.
Озерна рінь, озерна рінь
Несе своє текуче срібло,
Вібрує чарами… Вгорі
2025.11.10
22:37
Щоб троянди рук твоїх не зранили,
Я шипи безжально відривав...
Невтямки, чому мене ти зрадила,
Як для того привід не давав?
Ти у вазу квіти ті поставила
І бентежно погляд відвела...
Так, любов не втиснути у правила –
Я шипи безжально відривав...
Невтямки, чому мене ти зрадила,
Як для того привід не давав?
Ти у вазу квіти ті поставила
І бентежно погляд відвела...
Так, любов не втиснути у правила –
2025.11.10
22:14
Закинуте подвір'я,
як думки, які давно згасли,
як мрії, перетворені на попіл,
зарослі травою.
Закинуте подвір'я
обростає самотністю,
тривогою і відчаєм.
Закинуте подвір'я,
як думки, які давно згасли,
як мрії, перетворені на попіл,
зарослі травою.
Закинуте подвір'я
обростає самотністю,
тривогою і відчаєм.
Закинуте подвір'я,
2025.11.10
22:07
Голів трьох щодня, щогодини
єдиного тіла війни
доводиться чути родинам –
майстри оман діла вони.
Подай кожен жертву їм щиру,
а кращі, всі в курсі, життя
лишень за обіцянку миру –
єдиного тіла війни
доводиться чути родинам –
майстри оман діла вони.
Подай кожен жертву їм щиру,
а кращі, всі в курсі, життя
лишень за обіцянку миру –
2025.11.10
19:15
Із Йосипа Бродського (1940-1996)
1
Закінчивши всі іспити, вона
в суботу в гості запросила друга.
Смеркалось, і закупореним туго
здавався глек червоного вина.
1
Закінчивши всі іспити, вона
в суботу в гості запросила друга.
Смеркалось, і закупореним туго
здавався глек червоного вина.
2025.11.10
17:28
І знову рана. Знову шрам.
В душі нема живого місця.
Ось так, повіривши словам,
Благословив осіннє листя.
Гортаю вкотре записник
У марних пошуках кохання,
Бо за інерцією звик
В душі нема живого місця.
Ось так, повіривши словам,
Благословив осіннє листя.
Гортаю вкотре записник
У марних пошуках кохання,
Бо за інерцією звик
2025.11.10
16:26
Як по росяній траві йде дівча.
На голові несе глечик молока.
Співа з птаством – не змовка.
А ще так собі мудрує:
«Ось як грошики вторгую,
То сьогодні ж, до обіду,
Куплю крашанок в сусіда.
Треба трішки почекать
На голові несе глечик молока.
Співа з птаством – не змовка.
А ще так собі мудрує:
«Ось як грошики вторгую,
То сьогодні ж, до обіду,
Куплю крашанок в сусіда.
Треба трішки почекать
2025.11.10
15:48
Ішов дорогою,
де терня звідусюди
на крок дивилося
в ті босоногі, вбогі дні...
Не дав Тобі я поцілунку,
як Іуда,
а як розбійнику -
ще сповідатися мені.
де терня звідусюди
на крок дивилося
в ті босоногі, вбогі дні...
Не дав Тобі я поцілунку,
як Іуда,
а як розбійнику -
ще сповідатися мені.
2025.11.10
11:42
Народилася та!
Грім про все розповів.
Потім жодна робота цих рук не бруднила.
Ними тільки злітав,
ними тільки молив
про поєднання з нею в півсили й щосили!
Хто, як я, чатував
Грім про все розповів.
Потім жодна робота цих рук не бруднила.
Ними тільки злітав,
ними тільки молив
про поєднання з нею в півсили й щосили!
Хто, як я, чатував
2025.11.10
11:02
раз десять авторів
рукописии післали
та не було листів
один з них не стерпів
і от їх дев’ять стало
і дев’ять авторів
рукописи післали
рукописии післали
та не було листів
один з них не стерпів
і от їх дев’ять стало
і дев’ять авторів
рукописи післали
2025.11.10
10:55
Сподіваєщся на краще
І надієшся на успіх,
А становиться все важче
І вкорочується усміх…
Ти збагачуєш свій досвід,
Ти становишся приміром
Бо життя — той самий дослід,
Ну а ми його вампіри…
І надієшся на успіх,
А становиться все важче
І вкорочується усміх…
Ти збагачуєш свій досвід,
Ти становишся приміром
Бо життя — той самий дослід,
Ну а ми його вампіри…
2025.11.10
10:13
Народжуєшся, віриш та ідеш
по світу що з роками все глупіше.
Такий життя таємний механізм -
усі надії обернути в тугу.
Ти думав люди краще за тебе.
Алє годі! Не всі вони як звіри.
Не ремствуй на життя, воно таке.
Алє коли побачиш хижаків
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...по світу що з роками все глупіше.
Такий життя таємний механізм -
усі надії обернути в тугу.
Ти думав люди краще за тебе.
Алє годі! Не всі вони як звіри.
Не ремствуй на життя, воно таке.
Алє коли побачиш хижаків
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
Плата за образ
В каждом старом городе есть несколько мест, без которых просто немыслим сам его образ.
В Иерусалиме – это Стена плача и шук Махане Егуда. Как ни парадоксально прозвучит, но обе эти достопримечательности эмоционально как бы дополняют одна другую.
Стена плача – это не только печальная страница в древней истории Израиля, но и место, где каждому кажется, что именно здесь с помощью молитвы и записочки, втиснутой в одну из расщелин, можно напрямую пообщаться с Б-гом.
Махане Егуда – это самая настоящая сегодняшняя история, своеобразный барометр благополучия страны.
До вчерашнего дня казалось, что я досконально знаю это чрево Иерусалима. Привычными стали уже заглушающие друг друга истошные выкрики продавцов:
– Балабайт миштагеа !("Хозяин сошел с ума!")
– Аколь бе шекель! ("Все за шекель!")
– Аватиах адом ве маток! ("Арбуз красный и сладкий!")
– Рак эцлену аколь бе хаци мехир! ("Только у нас все за полцены!"
– Отото согрим эт абаста! Аколь бехинам! ("Вот-вот закрываем прилавок! Все бесплатно!")
И т.д. и т.п. Хоть на поверку все оказывается чистой воды обманом. Но такова природа всех зазывал. Главное – сделать каждого пришедшего покупателем. А дальше – дело техники. С другой стороны, торговаться – это не просто сбывать товар, но и самый естественный способ общения на Востоке.
Махане Егуда немыслим и без праздношатающихся толп иностранных туристов, чаще всего американских, с постоянным щелканьем фотоаппаратов и жужжанием фотокамер. Завсегдатаи маленьких харчевен, привыкшие к искателям израильских типов, преспокойно попивают кофе и непринужденно позируют, краем ока все-таки следя за объективом.
Немыслим шук и без представителей разных течений иудаизма. Одни пытаются всунуть в твои нагруженные покупками руки брошюры и листовки, другие собирают для бедноты потерявшие товарный вид овощи и фрукты, третьи подзывают к столику, чтобы надеть на руку ремешок, а на лоб – филактерии...
Вот кучкуются для русского миньяна стайки ожидающих остограммиться. С бутылкой в одной руке и с сигаретой в другой они жадно посматривают на ворота, охраняемые безразлично взирающими на входящих солдатами. Все вместе пристрастившиеся к зелью давно уже составляют израильский миньян, но так уж повелось, что у каждого второго – свой ребе. А пока что, если не знать, для чего они стоят возле питейной лавки, по оживленности разговора, сопровождаемого размахиванием рук, их можна без преувеличения сравнить с обитателями кнесета во время обсуждения бюджета на нынешний год.
Казалось, ничем уже не удивишь меня на Махане Егуда. И вот вчера в ожидании жены прогуливаюсь по центральной арене рынка и вижу то, чего не было еще неделю назад – на крохотном пьедестале скульптурное изображение ковбоя с гитарой наперевес. Выражение лица суровое, взгляд устремлен куда-то вдаль. А рядом, как это водится при виде чего-то нового, – толпа зевак.
Смотрю я себе и вдруг слышу звон монеты. Кто-то бросил шекель в рюкзак, который я поначалу не приметил. И к моему удивлению, скульптура моментально ожила. Ранее занятый созерцанием вечности, ковбой ударил по струнам и запел, в такт музыке притопывая ногой и подобострастно посматривая в сторону подателя гонорара.
Песня длилась всего полминуты, после чего юноша вновь застыл в прежней позе. Так повторялось при каждом новом звоне монеты...
“Что же тут удивительного?” – сказал мне приятель, исколесивший почти всю Европу. – Такое неоднажды видел я во Франции, в Италии. Каждый зарабатывает, как может”.
Так-то оно так, думал я, и все-таки почему-то становится неуютно на душе, когда видишь, что песня рождается только после звона металла. Лучше уж уличные музыканты и певцы. Те по крайней мере поют и играют независимо от того, бросят им монету или нет.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Плата за образ
В каждом старом городе есть несколько мест, без которых просто немыслим сам его образ.
В Иерусалиме – это Стена плача и шук Махане Егуда. Как ни парадоксально прозвучит, но обе эти достопримечательности эмоционально как бы дополняют одна другую.
Стена плача – это не только печальная страница в древней истории Израиля, но и место, где каждому кажется, что именно здесь с помощью молитвы и записочки, втиснутой в одну из расщелин, можно напрямую пообщаться с Б-гом.
Махане Егуда – это самая настоящая сегодняшняя история, своеобразный барометр благополучия страны.
До вчерашнего дня казалось, что я досконально знаю это чрево Иерусалима. Привычными стали уже заглушающие друг друга истошные выкрики продавцов:
– Балабайт миштагеа !("Хозяин сошел с ума!")
– Аколь бе шекель! ("Все за шекель!")
– Аватиах адом ве маток! ("Арбуз красный и сладкий!")
– Рак эцлену аколь бе хаци мехир! ("Только у нас все за полцены!"
– Отото согрим эт абаста! Аколь бехинам! ("Вот-вот закрываем прилавок! Все бесплатно!")
И т.д. и т.п. Хоть на поверку все оказывается чистой воды обманом. Но такова природа всех зазывал. Главное – сделать каждого пришедшего покупателем. А дальше – дело техники. С другой стороны, торговаться – это не просто сбывать товар, но и самый естественный способ общения на Востоке.
Махане Егуда немыслим и без праздношатающихся толп иностранных туристов, чаще всего американских, с постоянным щелканьем фотоаппаратов и жужжанием фотокамер. Завсегдатаи маленьких харчевен, привыкшие к искателям израильских типов, преспокойно попивают кофе и непринужденно позируют, краем ока все-таки следя за объективом.
Немыслим шук и без представителей разных течений иудаизма. Одни пытаются всунуть в твои нагруженные покупками руки брошюры и листовки, другие собирают для бедноты потерявшие товарный вид овощи и фрукты, третьи подзывают к столику, чтобы надеть на руку ремешок, а на лоб – филактерии...
Вот кучкуются для русского миньяна стайки ожидающих остограммиться. С бутылкой в одной руке и с сигаретой в другой они жадно посматривают на ворота, охраняемые безразлично взирающими на входящих солдатами. Все вместе пристрастившиеся к зелью давно уже составляют израильский миньян, но так уж повелось, что у каждого второго – свой ребе. А пока что, если не знать, для чего они стоят возле питейной лавки, по оживленности разговора, сопровождаемого размахиванием рук, их можна без преувеличения сравнить с обитателями кнесета во время обсуждения бюджета на нынешний год.
Казалось, ничем уже не удивишь меня на Махане Егуда. И вот вчера в ожидании жены прогуливаюсь по центральной арене рынка и вижу то, чего не было еще неделю назад – на крохотном пьедестале скульптурное изображение ковбоя с гитарой наперевес. Выражение лица суровое, взгляд устремлен куда-то вдаль. А рядом, как это водится при виде чего-то нового, – толпа зевак.
Смотрю я себе и вдруг слышу звон монеты. Кто-то бросил шекель в рюкзак, который я поначалу не приметил. И к моему удивлению, скульптура моментально ожила. Ранее занятый созерцанием вечности, ковбой ударил по струнам и запел, в такт музыке притопывая ногой и подобострастно посматривая в сторону подателя гонорара.
Песня длилась всего полминуты, после чего юноша вновь застыл в прежней позе. Так повторялось при каждом новом звоне монеты...
“Что же тут удивительного?” – сказал мне приятель, исколесивший почти всю Европу. – Такое неоднажды видел я во Франции, в Италии. Каждый зарабатывает, как может”.
Так-то оно так, думал я, и все-таки почему-то становится неуютно на душе, когда видишь, что песня рождается только после звона металла. Лучше уж уличные музыканты и певцы. Те по крайней мере поют и играют независимо от того, бросят им монету или нет.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
