ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.20
09:59
Про Павлика Морозова
Жив колись Морозов Павлик.
Причаївся, наче равлик,
а коли щось помічав,
«Гей, сюди!» - усім кричав.
Багатьох зігнув в дугу,
Жив колись Морозов Павлик.
Причаївся, наче равлик,
а коли щось помічав,
«Гей, сюди!» - усім кричав.
Багатьох зігнув в дугу,
2024.04.20
09:56
Ти будеш втішений її лляним платком
В останній стації де слів уже не треба,
Як був утішений в холодну ніч зими
Вустами жінки, що сплела із неба
Платок весни, платок що сповнив грудь
Гарячим сонцем сяяння любові
І був тобі пеленою в очах, туманним м
В останній стації де слів уже не треба,
Як був утішений в холодну ніч зими
Вустами жінки, що сплела із неба
Платок весни, платок що сповнив грудь
Гарячим сонцем сяяння любові
І був тобі пеленою в очах, туманним м
2024.04.20
07:21
Обіймаю і… благаю
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази
2024.04.20
06:52
Війна не розуму, а дронів,
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
2024.04.20
05:27
Хмарки струмують понад дахом,
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
2024.04.19
22:47
Високі небеса, далекі виднокраї,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Окремі вірші зарубіжних поетів
Із Семюела Кольріджа
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із Семюела Кольріджа
ДО РІЧКИ ОТТЕР
Мій західний струмку, потоку милий!
Вже стільки літ минуло -- який вир
Подій сумних і радісних -- з тих пір,
Як камінець жбурляв я в твої хвилі
Й лічив, підстрибнуть скільки раз він в силі.
І хоч дитинство я вже не верну,
Та пам'ять оживля ті насолоди:
Вдивляюсь пильно -- й оком не змигну --
Як ти між верболозів котиш води,
Вливаючи в спекотність осяйну
Днів літніх тінь своєї прохолоди.
Дитинства дні! Мені вас не забуть.
Й не раз, втомившись від турбот, зітхну:
О, як хотів би знов дитям побуть!
ТРУД БЕЗ НАДІЇ
В труді природа вік: повзе слимак,
Бджола дзижчить, в польоті птах всі дні;
Зима, завмерши в сні, дає вже знак,
Збудившись, все у квіт вдягнуть весні.
Лиш я марную час -- нащо мені
І мед, і подруга, й гніздо, й пісні?
Все ж знаю доли, де між квітів чару
Струмки дзюркочуть, сповнені нектару.
Даруйте, квіти, іншим вже свій цвіт!
Струмки, спішіть від мене далі в світ!
Уста німотні, без вінка чоло:
Дрімотою що ж душу облягло?
Труд без надії -- в решеті нектар,
Й надія безпредметна -- марний дар.
ДО ПРИРОДИ
Це може, й плід уяви лиш, коли
Всі речі, що я бачу, тої ж миті
Здаються мені радістю зігріті,
А в листі й квітах знову ожили
Любов і благочестя, що були
В них завжди. Й хай сміються всі на світі
Над цим -- вже маю захист в своїи скиті
Від страху, горя, сумнівів, хули.
То ж тут, в полях, поставлю свій вівтар,
Й хай буде небозвід мені за храм,
А квітів аромат, весь їхній чар
Тобі, мій Боже, хай за фіміам
Духмяний стане. Дай благословіння,
Щоб я, священник Твій, тут вів служіння.
ДО ОСІННЬОГО МІСЯЦЯ
В наряді ночі перле феєричний!
Творцю видінь вражаючих, привіт!
Я стежу, як пливеш ти, блиск магічний
Ллючи молочно крізь сплетіння віт,
Коли, неначе граючись, ховаєш
За покривом із мли блідий свій диск;
То знову із-за хмари визираєш,
Й дрімоту з неба проганя твій блиск.
Така й надія -- теж ясна й мінлива:
Ледь зблискує; ховають її в тінь
Відчаю чорні, як в дракона, крила --
Й ось із своїх прогнала володінь
Турбот і смутку хмари й освітила,
Мов метеор, і даль всю, й височінь.
Мій західний струмку, потоку милий!
Вже стільки літ минуло -- який вир
Подій сумних і радісних -- з тих пір,
Як камінець жбурляв я в твої хвилі
Й лічив, підстрибнуть скільки раз він в силі.
І хоч дитинство я вже не верну,
Та пам'ять оживля ті насолоди:
Вдивляюсь пильно -- й оком не змигну --
Як ти між верболозів котиш води,
Вливаючи в спекотність осяйну
Днів літніх тінь своєї прохолоди.
Дитинства дні! Мені вас не забуть.
Й не раз, втомившись від турбот, зітхну:
О, як хотів би знов дитям побуть!
ТРУД БЕЗ НАДІЇ
В труді природа вік: повзе слимак,
Бджола дзижчить, в польоті птах всі дні;
Зима, завмерши в сні, дає вже знак,
Збудившись, все у квіт вдягнуть весні.
Лиш я марную час -- нащо мені
І мед, і подруга, й гніздо, й пісні?
Все ж знаю доли, де між квітів чару
Струмки дзюркочуть, сповнені нектару.
Даруйте, квіти, іншим вже свій цвіт!
Струмки, спішіть від мене далі в світ!
Уста німотні, без вінка чоло:
Дрімотою що ж душу облягло?
Труд без надії -- в решеті нектар,
Й надія безпредметна -- марний дар.
ДО ПРИРОДИ
Це може, й плід уяви лиш, коли
Всі речі, що я бачу, тої ж миті
Здаються мені радістю зігріті,
А в листі й квітах знову ожили
Любов і благочестя, що були
В них завжди. Й хай сміються всі на світі
Над цим -- вже маю захист в своїи скиті
Від страху, горя, сумнівів, хули.
То ж тут, в полях, поставлю свій вівтар,
Й хай буде небозвід мені за храм,
А квітів аромат, весь їхній чар
Тобі, мій Боже, хай за фіміам
Духмяний стане. Дай благословіння,
Щоб я, священник Твій, тут вів служіння.
ДО ОСІННЬОГО МІСЯЦЯ
В наряді ночі перле феєричний!
Творцю видінь вражаючих, привіт!
Я стежу, як пливеш ти, блиск магічний
Ллючи молочно крізь сплетіння віт,
Коли, неначе граючись, ховаєш
За покривом із мли блідий свій диск;
То знову із-за хмари визираєш,
Й дрімоту з неба проганя твій блиск.
Така й надія -- теж ясна й мінлива:
Ледь зблискує; ховають її в тінь
Відчаю чорні, як в дракона, крила --
Й ось із своїх прогнала володінь
Турбот і смутку хмари й освітила,
Мов метеор, і даль всю, й височінь.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію