Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.03
15:31
Якби лише земля мала
тримала на цім світі,
то я б під хатою росла,
Черемхою в розквіті.
Пахтіла б медом навесні,
і раювала літом,
а восени удалині
блищала фіанітом.
тримала на цім світі,
то я б під хатою росла,
Черемхою в розквіті.
Пахтіла б медом навесні,
і раювала літом,
а восени удалині
блищала фіанітом.
2025.12.03
01:01
хотів тобі я наспівати
про любов
про блиски у очах
і як бурлила кров
і блиснуло в очах
і закипіла кров
нам у вогні палати
в ритмі рок-ен-рол
про любов
про блиски у очах
і як бурлила кров
і блиснуло в очах
і закипіла кров
нам у вогні палати
в ритмі рок-ен-рол
2025.12.02
22:34
Потойбіч і посейбіч – все це ти.
Ти розпростерся мало не по самий Ніжин.
А в серці, як колись і нині, й вічно –
Одна і та ж синівська ніжність.
На древніх пагорбах стою,
Немовби зависаю над святим Єрусалимом,
І, як йому, тобі пересилаю ці рядки:
“М
Ти розпростерся мало не по самий Ніжин.
А в серці, як колись і нині, й вічно –
Одна і та ж синівська ніжність.
На древніх пагорбах стою,
Немовби зависаю над святим Єрусалимом,
І, як йому, тобі пересилаю ці рядки:
“М
2025.12.02
22:17
Насправді грудень не зігріє,
мою невтішну безнадію,
сніжниці білу заметіль.
Жасминові, легкі, перові
летять лелітки пелюсткові —
на смак не цукор і не сіль.
Льодяники із океану,
що на губах рожевих тануть
мою невтішну безнадію,
сніжниці білу заметіль.
Жасминові, легкі, перові
летять лелітки пелюсткові —
на смак не цукор і не сіль.
Льодяники із океану,
що на губах рожевих тануть
2025.12.02
21:18
Поворожи мені на гущі кавовій!
Горнятко перекинь, немов життя моє:
Нехай стікає осад візерунками –
Пророчить долю дивними малюнками...
На порцеляні плямами розмитими
Минуле з майбуттям, докупи злитії.
Можливо, погляд вишень твоїх визрілих
Горнятко перекинь, немов життя моє:
Нехай стікає осад візерунками –
Пророчить долю дивними малюнками...
На порцеляні плямами розмитими
Минуле з майбуттям, докупи злитії.
Можливо, погляд вишень твоїх визрілих
2025.12.02
20:34
Вже і цвіркун заснув.
Мені ж не спиться,
стискає серце біль-війна.
Чи вщухне доля українця,
що горя зазнає сповна?
Чи вщухне гуркіт біснування
рашистів на землі моїй?
Кого готує на заклання
Мені ж не спиться,
стискає серце біль-війна.
Чи вщухне доля українця,
що горя зазнає сповна?
Чи вщухне гуркіт біснування
рашистів на землі моїй?
Кого готує на заклання
2025.12.02
17:20
Грудень сіє на сито дощ,
І туману волога завись
Осіда на бетоні площ.
Голуби на обід зібрались.
Віддзеркалення лап і ший
Мерехтить, ніби скло побите.
Хтось би хліба їм накришив,
І туману волога завись
Осіда на бетоні площ.
Голуби на обід зібрались.
Віддзеркалення лап і ший
Мерехтить, ніби скло побите.
Хтось би хліба їм накришив,
2025.12.02
14:53
Дивлюсь у туман непроглядний, дівочий,
У епос далеких самотніх лісів.
Немов Гільгамеш, я бреду через очі
Дрімотних лугів і нежданих морів.
Я бачу в тумані чудовиська люті,
І посох пророка, і знаки біди.
Несеться полями нестриманий лютий,
У епос далеких самотніх лісів.
Немов Гільгамеш, я бреду через очі
Дрімотних лугів і нежданих морів.
Я бачу в тумані чудовиська люті,
І посох пророка, і знаки біди.
Несеться полями нестриманий лютий,
2025.12.02
10:58
Дехто, хто де.
Тільки ти не зникаєш нікуди,
головно в думці моїй осіла,
сплела невеличку стріху,
загидила ваксою ґанок,
курочку рябу примусила знестись,
зненавиділа сусіда
і запросила,
Тільки ти не зникаєш нікуди,
головно в думці моїй осіла,
сплела невеличку стріху,
загидила ваксою ґанок,
курочку рябу примусила знестись,
зненавиділа сусіда
і запросила,
2025.12.01
23:04
Закінчує справи свої листопад,
згрібаючи листя навколо .
А вітер жбурляє його невпопад,
Осіннє руйнуючи лоно.
Повітря холодним вкриває рядном.
Відчутна пронизлива туга.
Зима перетнула швиденько кордон.
згрібаючи листя навколо .
А вітер жбурляє його невпопад,
Осіннє руйнуючи лоно.
Повітря холодним вкриває рядном.
Відчутна пронизлива туга.
Зима перетнула швиденько кордон.
2025.12.01
12:00
Двадцять літ минає від часів
Як Сержант зібрав собі музик
Мода змінювалася не раз
Пепер далі усміхає нас
Мені за честь представити
Зірок, що з нами рік у рік
Пеперів Оркестр Одинаків!
Як Сержант зібрав собі музик
Мода змінювалася не раз
Пепер далі усміхає нас
Мені за честь представити
Зірок, що з нами рік у рік
Пеперів Оркестр Одинаків!
2025.12.01
11:08
Зрубане дерево біля паркану,
на яке я дивився з вікна,
як оголена сутність речей.
Воно не було красивим,
але з ним утрачено
щось важливе,
як дороговказ до раю.
Зрубане дерево нагадує
на яке я дивився з вікна,
як оголена сутність речей.
Воно не було красивим,
але з ним утрачено
щось важливе,
як дороговказ до раю.
Зрубане дерево нагадує
2025.12.01
09:50
А дерева в льолях із туману
(білене нашвидко полотно).
Тане день, ще геть і не проглянув,
але місто огортає сном.
Скавучать автівки навіжено
в жовтооку непроглядну путь.
Ми с тобою нині як мішені,
але й це минеться теж.... мабуть.
(білене нашвидко полотно).
Тане день, ще геть і не проглянув,
але місто огортає сном.
Скавучать автівки навіжено
в жовтооку непроглядну путь.
Ми с тобою нині як мішені,
але й це минеться теж.... мабуть.
2025.12.01
09:33
З темного боку з темного майже
Чекали на сумнів відтяли окраєць
Та байдуже нам хто це розкаже
Якщо не цікавить якщо не торкає…
З іншого боку світлого боку
Вернувся окраєць сумнівно відтятий…
Втрачений день вірніше півроку
Якщо не чіплятись… якщо по
Чекали на сумнів відтяли окраєць
Та байдуже нам хто це розкаже
Якщо не цікавить якщо не торкає…
З іншого боку світлого боку
Вернувся окраєць сумнівно відтятий…
Втрачений день вірніше півроку
Якщо не чіплятись… якщо по
2025.12.01
08:53
Ходить Гарбуз по городу,
Питається свого роду:
«Ой, чи живі, чи здорові
Всі родичі Гарбузові?»
Обізвалась жовта Диня —
Гарбузова господиня
І зелені Огірочки —
Гарбузові сини й дочки:
Питається свого роду:
«Ой, чи живі, чи здорові
Всі родичі Гарбузові?»
Обізвалась жовта Диня —
Гарбузова господиня
І зелені Огірочки —
Гарбузові сини й дочки:
2025.12.01
08:47
Хай і була найменшою з гірчин,
Які Ти для любові сієш, Боже.
Посіяна, я знала, що нічим
Окрім любові прорости не зможу.
Окрім надії, окрім сподівань,
Наділеної сили слова, волі,
Щоб між зневірою і вірою ставав
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Які Ти для любові сієш, Боже.
Посіяна, я знала, що нічим
Окрім любові прорости не зможу.
Окрім надії, окрім сподівань,
Наділеної сили слова, волі,
Щоб між зневірою і вірою ставав
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
ОНА ПО ПРОВОЛОКЕ ХОДИЛА
Эта история, рассказанная мне дважды, первый раз в Тель-Авиве, на Блошином рынке, а второй раз – в Иерусалиме, у меня дома, связана с популярной песней, конечно же, косвенно. Наша героиня действительно была артисткой цирка и по проволоке ходила. А все остальное, вплоть до трагического финала, имеет свою собственную предысторию. Но прежде чем изложить ее, обратимся еще раз к песне.
Помните эти по-телеграфному скупые, но такие памятные людям довоенной поры и незабываемые до сих пор строчки:
“22 июня, ровно в четыре часа,
Киев бомбили, нам объявили,
Что началася война”?
С нее, с войны, которая застала наших героев в Киеве, начнем и мы повествование. А дело было так.
С приближением немцев к городу, когда в первую очередь эвакуировали предприятия, то ли оказался незадействованным один из многочисленных составов, то ли и в самом деле кому-то пришла в голову мысль спасать не только имущество, но также и детей, был сформирован специальный эшелон. Каждый, кто хотел, мог отправить в нем своего ребенка в глубокий тыл.
Первой об этом узнала тетя Маня, которая уже успела отдать на попечение сопровождающих нянь годовалую Светочку и советовала сделать то же своей сестре – маме Саши К., который и поведал мне эту историю.
– Ты в своем уме? – только и спросила Ривка. – Чтобы я своего несмысленыша поручила кому-то чужому? Да ни за что на свете. Где я потом буду искать его? А как, не дай Бог, заболеет в дороге?.. Да страшно даже подумать, как я буду жить без своего карапузика.
Но тетя Маня не была похожа на идише-маму. Гражданская война, продразверстки, коллективизация, борьба с попами и раввинами, постоянный поиск “врагов народа”, в которых и она принимала самое горячее участие, превратили юную большевичку в верноподданую партии. И 613 заповедей были заменены лозунгом “Кто не с нами – тот против нас”, миньян – “совещанием тройки”, ежедневный псалом – квадратно-гнездовым чтением газеты “Правда”, а отцы ее предков – Авраам, Ицхак и Яаков слились для нее в лик непогрешимого Отца народов – Сталина.. От былого еврейства остался у тети Мани разве что неистребимый местечковый акцент...
...Итак, эшелон с несколькими сотнями детей разного возраста, среди которых было и десятка полтора из еврейских семей, каким-то чудом буквально в последний миг вырываясь из, казалось бы, неизбежного окружения, выскакивая из-под многочисленных бомбежек с воздуха, целехоньким и невредимым прибыл в городок Сердобольск...
– Ну, а Свету, еврейскую девочку, помните ли вы, Степанида Ивановна? – спрашивает Саша, когда после двадцатилетних поисков всей его многочисленной родни наконец-то удалось отыскать хоть одного из участников той эпопеи.
– А как же! – отвечает пожилая женщина и роняет на пол только что помытые тарелки. – Помню Светочку, голубчик. У нее еще такие смешные кудряшки были. А ты кем приходишься ей?
– Двоюродным братом. Может, знаете что-то о ее дальнейшей судьбе?
– Не только знаю, но даже видела ее как-то в цирке. Она же артистка.
И Степанида Ивановна рассказывает, как на протяжении недели в детский дом, где она работала няней, приходили муж и жена, как оказалось потом – артисты эвакуированного из Москвы цирка. Все присматривались да присматривались к малышам, а потом уехали, забрав с собой и Светочку. Удочерили девочку.
И снова, теперь уже с большей долей вероятности успеха ищет по всем циркам необъятного Союза род К-нов свое недостающее звено. Нелегко только по одному имени отыскать человека, но вдохновляет то, что круг поиска постепенно сужается. И вот наконец-то удача: в только что построенный цирк, что на площади Победы, среди других артистов приезжает и долгожданная Света. Никто, как они, ее родня, с таким замиранием сердца не следит за тем, как она не просто ходит по проволоке, а еще и делает головокружительные сальто под самым куполом цирка. Правда, не столько смотрят, сколько волнуются и молят Бога, чтобы все это как можно быстрее закончилось, ждут не дождутся, когда их Светочка-Светуленька сойдет жива и невредима вниз...
И вот все они уже за кулисами с огромными букетами роз и пионов. Впереди рано состарившаяся мама. Она волнуется и от этого густо пересыпанная идишем русская речь почти непонятна артистке.
– Это же твоя мама, – объясняет Саша.
– Вот эта старая жидовка – моя мама? – выпаливает пунцовая от негодования Света. – Вы что – пришли поиздеваться надо мной? Да у меня есть свои мать и отец. Вы же их видели на арене...
– Да нет же, – пытается успокоить артистку Саша. – Это и в самом деле твоя мама, а Юра и я – твои братья.
Юра, у которого кулак обычно обгоняет язык, еле сдерживает себя от негодования. Вот-вот сорвется парень.
– Да, Светочка, да. Мы все – твоя родня. Ищем тебя с самой войны и вот наконец-то, слава Богу, нашли.
– Пошли вы все к черту. Прочь от меня. Не хочу вас больше ни видеть, ни слышать. Вон отсюда! Вон! Все до одного!..
И несостояшаяся дочь и сестра, истерично крича, начала выталкивать всех за дверь. Первой оказалась там ее мать.
Такого позора гордая тетя Маня не смогла вынести. И без того неуравновешенная, она вскоре совсем лишилась рассудка, а где-то через год и скончалась в клинике для душевнобольных, известной киевлянам больше как Павловская...
– Мне кажется, – завершает раздумчиво Саша свой рассказ, – что тетя Маня сама всю жизнь ходила по невидимой ее глазу проволоке, ловко натянутой вождями партии. Правда, в отличие от Светы, ходила без страховки... Ну, да земля ей пухом!
И мы молча подняли рюмки. И за тетю Маню, и за миллионы обездоленных жестоким экспериментом большевизма – материализацией призрака коммунизма.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ОНА ПО ПРОВОЛОКЕ ХОДИЛА
Эта история, рассказанная мне дважды, первый раз в Тель-Авиве, на Блошином рынке, а второй раз – в Иерусалиме, у меня дома, связана с популярной песней, конечно же, косвенно. Наша героиня действительно была артисткой цирка и по проволоке ходила. А все остальное, вплоть до трагического финала, имеет свою собственную предысторию. Но прежде чем изложить ее, обратимся еще раз к песне.
Помните эти по-телеграфному скупые, но такие памятные людям довоенной поры и незабываемые до сих пор строчки:
“22 июня, ровно в четыре часа,
Киев бомбили, нам объявили,
Что началася война”?
С нее, с войны, которая застала наших героев в Киеве, начнем и мы повествование. А дело было так.
С приближением немцев к городу, когда в первую очередь эвакуировали предприятия, то ли оказался незадействованным один из многочисленных составов, то ли и в самом деле кому-то пришла в голову мысль спасать не только имущество, но также и детей, был сформирован специальный эшелон. Каждый, кто хотел, мог отправить в нем своего ребенка в глубокий тыл.
Первой об этом узнала тетя Маня, которая уже успела отдать на попечение сопровождающих нянь годовалую Светочку и советовала сделать то же своей сестре – маме Саши К., который и поведал мне эту историю.
– Ты в своем уме? – только и спросила Ривка. – Чтобы я своего несмысленыша поручила кому-то чужому? Да ни за что на свете. Где я потом буду искать его? А как, не дай Бог, заболеет в дороге?.. Да страшно даже подумать, как я буду жить без своего карапузика.
Но тетя Маня не была похожа на идише-маму. Гражданская война, продразверстки, коллективизация, борьба с попами и раввинами, постоянный поиск “врагов народа”, в которых и она принимала самое горячее участие, превратили юную большевичку в верноподданую партии. И 613 заповедей были заменены лозунгом “Кто не с нами – тот против нас”, миньян – “совещанием тройки”, ежедневный псалом – квадратно-гнездовым чтением газеты “Правда”, а отцы ее предков – Авраам, Ицхак и Яаков слились для нее в лик непогрешимого Отца народов – Сталина.. От былого еврейства остался у тети Мани разве что неистребимый местечковый акцент...
...Итак, эшелон с несколькими сотнями детей разного возраста, среди которых было и десятка полтора из еврейских семей, каким-то чудом буквально в последний миг вырываясь из, казалось бы, неизбежного окружения, выскакивая из-под многочисленных бомбежек с воздуха, целехоньким и невредимым прибыл в городок Сердобольск...
– Ну, а Свету, еврейскую девочку, помните ли вы, Степанида Ивановна? – спрашивает Саша, когда после двадцатилетних поисков всей его многочисленной родни наконец-то удалось отыскать хоть одного из участников той эпопеи.
– А как же! – отвечает пожилая женщина и роняет на пол только что помытые тарелки. – Помню Светочку, голубчик. У нее еще такие смешные кудряшки были. А ты кем приходишься ей?
– Двоюродным братом. Может, знаете что-то о ее дальнейшей судьбе?
– Не только знаю, но даже видела ее как-то в цирке. Она же артистка.
И Степанида Ивановна рассказывает, как на протяжении недели в детский дом, где она работала няней, приходили муж и жена, как оказалось потом – артисты эвакуированного из Москвы цирка. Все присматривались да присматривались к малышам, а потом уехали, забрав с собой и Светочку. Удочерили девочку.
И снова, теперь уже с большей долей вероятности успеха ищет по всем циркам необъятного Союза род К-нов свое недостающее звено. Нелегко только по одному имени отыскать человека, но вдохновляет то, что круг поиска постепенно сужается. И вот наконец-то удача: в только что построенный цирк, что на площади Победы, среди других артистов приезжает и долгожданная Света. Никто, как они, ее родня, с таким замиранием сердца не следит за тем, как она не просто ходит по проволоке, а еще и делает головокружительные сальто под самым куполом цирка. Правда, не столько смотрят, сколько волнуются и молят Бога, чтобы все это как можно быстрее закончилось, ждут не дождутся, когда их Светочка-Светуленька сойдет жива и невредима вниз...
И вот все они уже за кулисами с огромными букетами роз и пионов. Впереди рано состарившаяся мама. Она волнуется и от этого густо пересыпанная идишем русская речь почти непонятна артистке.
– Это же твоя мама, – объясняет Саша.
– Вот эта старая жидовка – моя мама? – выпаливает пунцовая от негодования Света. – Вы что – пришли поиздеваться надо мной? Да у меня есть свои мать и отец. Вы же их видели на арене...
– Да нет же, – пытается успокоить артистку Саша. – Это и в самом деле твоя мама, а Юра и я – твои братья.
Юра, у которого кулак обычно обгоняет язык, еле сдерживает себя от негодования. Вот-вот сорвется парень.
– Да, Светочка, да. Мы все – твоя родня. Ищем тебя с самой войны и вот наконец-то, слава Богу, нашли.
– Пошли вы все к черту. Прочь от меня. Не хочу вас больше ни видеть, ни слышать. Вон отсюда! Вон! Все до одного!..
И несостояшаяся дочь и сестра, истерично крича, начала выталкивать всех за дверь. Первой оказалась там ее мать.
Такого позора гордая тетя Маня не смогла вынести. И без того неуравновешенная, она вскоре совсем лишилась рассудка, а где-то через год и скончалась в клинике для душевнобольных, известной киевлянам больше как Павловская...
– Мне кажется, – завершает раздумчиво Саша свой рассказ, – что тетя Маня сама всю жизнь ходила по невидимой ее глазу проволоке, ловко натянутой вождями партии. Правда, в отличие от Светы, ходила без страховки... Ну, да земля ей пухом!
И мы молча подняли рюмки. И за тетю Маню, и за миллионы обездоленных жестоким экспериментом большевизма – материализацией призрака коммунизма.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
