Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.28
00:31
Візьми мене, мов поїзд, на ходу,
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
2026.04.27
22:02
Чом такі трагічні лики,
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
2026.04.27
21:12
Пора вечірня тулиться до вікон,
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
2026.04.27
19:44
Тишина в місцині хирій.
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
2026.04.27
16:08
Кораблі нашого жеребу
не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги
колись молодої води.
не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги
колись молодої води.
2026.04.27
11:45
Час іде скрадливо і неспішно
Хижим звіром, птахом, павуком,
Протікаючи у вічні вірші
І б'ючись об скелі літаком.
Його плин прискорюється звучно,
Не спитавши дозволу у нас.
Тигром невситимим стрімко, рвучко
Хижим звіром, птахом, павуком,
Протікаючи у вічні вірші
І б'ючись об скелі літаком.
Його плин прискорюється звучно,
Не спитавши дозволу у нас.
Тигром невситимим стрімко, рвучко
2026.04.27
10:59
Хто постіль розстеляє?
Хміль чи боги?
Вівчар блаженний ?
Мармуру жарина?
Бажання, сенс,
Питоме животіння,
Маяк в молитві
Хміль чи боги?
Вівчар блаженний ?
Мармуру жарина?
Бажання, сенс,
Питоме животіння,
Маяк в молитві
2026.04.27
10:34
Знайди розраду, де її нема в помині.
В минуле стежка лопухами заросла.
На роздоріжжі рип'яхи і конюшина,
А на бруківці - кропива і ковила.
Ковтають сиві небеса хмарини спілі,
Немов колись зефір місцеві дітлахи.
Покинутих приміщень сходи задубілі
В минуле стежка лопухами заросла.
На роздоріжжі рип'яхи і конюшина,
А на бруківці - кропива і ковила.
Ковтають сиві небеса хмарини спілі,
Немов колись зефір місцеві дітлахи.
Покинутих приміщень сходи задубілі
2026.04.27
06:34
гуляти із батьками в парк роззиратися на каруселі на інших людей із дітьми скриньки із морозивом а ще там сухий лід · оркестр із репродукторів виконує щось життєстверджувальне чим не едем але морозива ніколи не досить · роззиратися на газетний автомат 60х
2026.04.27
05:51
Там немає ні вікон, ні стін,
Ні упертої в небо покрівлі, -
Тільки плач господині, як дзвін,
Б'ється навкруг руїни будівлі.
Там немає нічого уже,
Крім побитої цегли і тиньки,
Які сумно щодня стереже
Від біди збожеволіла жінка...
Ні упертої в небо покрівлі, -
Тільки плач господині, як дзвін,
Б'ється навкруг руїни будівлі.
Там немає нічого уже,
Крім побитої цегли і тиньки,
Які сумно щодня стереже
Від біди збожеволіла жінка...
2026.04.26
23:37
На свято життя абонемент не купиш.
Старечий маразм правителів успішно пережив часи СРСР і досі в світовому тренді.
Кремлівський медвежатник міняє пуйло на бухло.
Заполоханий диктатор міняє клаустрофобію на бункерофілію.
Хто панічно боїться ни
2026.04.26
20:41
І
Повільно не вмирає Україна
і поки ще воює, то жива,
та марно не міняємо слова
позиченого у поляків гімну,
аби не в’яла слава бойова.
Коли усе покладено на карту,
цей засіб оправдовує мету.
Повільно не вмирає Україна
і поки ще воює, то жива,
та марно не міняємо слова
позиченого у поляків гімну,
аби не в’яла слава бойова.
Коли усе покладено на карту,
цей засіб оправдовує мету.
2026.04.26
17:26
хотів би обійняти друзів
яких все менше рік у рік
щось відкладав усе не встиг
сказати
наче би не мусив
повіщо врочити
загин загуба згин
усякий в космосі своїм
яких все менше рік у рік
щось відкладав усе не встиг
сказати
наче би не мусив
повіщо врочити
загин загуба згин
усякий в космосі своїм
2026.04.26
17:11
Коли на нас напали москалі,
То багатьом то дивним видавалось.
Вони ж своїми, начебто здавались,
Мов рідні діти одної землі.
Звідкіль у них жорстокість та взялась?
Тож на монголів, іго їх звертали,
Мовляв, від них їх предки нахапали.
Вони ж слов‘яни
То багатьом то дивним видавалось.
Вони ж своїми, начебто здавались,
Мов рідні діти одної землі.
Звідкіль у них жорстокість та взялась?
Тож на монголів, іго їх звертали,
Мовляв, від них їх предки нахапали.
Вони ж слов‘яни
2026.04.26
17:08
ти знову бігаєш по колу
і бачиш спалах у вікні
який збігає по стіні
в кімнату тиху , захололу
де вже шукає валідолу
рука для серця у борні,
щоб стати враз котигорошком -
і бачиш спалах у вікні
який збігає по стіні
в кімнату тиху , захололу
де вже шукає валідолу
рука для серця у борні,
щоб стати враз котигорошком -
2026.04.26
13:52
Коли впаду осіннім листям
У суєту, у сонми снів,
Коли нудьга моторним лисом
Увірветься у магму днів,
Коли проб'є жорстоким списом
Прозріння серце у вогні,
Тоді прийди у ці простори
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У суєту, у сонми снів,
Коли нудьга моторним лисом
Увірветься у магму днів,
Коли проб'є жорстоким списом
Прозріння серце у вогні,
Тоді прийди у ці простори
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.23
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
ОНА ПО ПРОВОЛОКЕ ХОДИЛА
Эта история, рассказанная мне дважды, первый раз в Тель-Авиве, на Блошином рынке, а второй раз – в Иерусалиме, у меня дома, связана с популярной песней, конечно же, косвенно. Наша героиня действительно была артисткой цирка и по проволоке ходила. А все остальное, вплоть до трагического финала, имеет свою собственную предысторию. Но прежде чем изложить ее, обратимся еще раз к песне.
Помните эти по-телеграфному скупые, но такие памятные людям довоенной поры и незабываемые до сих пор строчки:
“22 июня, ровно в четыре часа,
Киев бомбили, нам объявили,
Что началася война”?
С нее, с войны, которая застала наших героев в Киеве, начнем и мы повествование. А дело было так.
С приближением немцев к городу, когда в первую очередь эвакуировали предприятия, то ли оказался незадействованным один из многочисленных составов, то ли и в самом деле кому-то пришла в голову мысль спасать не только имущество, но также и детей, был сформирован специальный эшелон. Каждый, кто хотел, мог отправить в нем своего ребенка в глубокий тыл.
Первой об этом узнала тетя Маня, которая уже успела отдать на попечение сопровождающих нянь годовалую Светочку и советовала сделать то же своей сестре – маме Саши К., который и поведал мне эту историю.
– Ты в своем уме? – только и спросила Ривка. – Чтобы я своего несмысленыша поручила кому-то чужому? Да ни за что на свете. Где я потом буду искать его? А как, не дай Бог, заболеет в дороге?.. Да страшно даже подумать, как я буду жить без своего карапузика.
Но тетя Маня не была похожа на идише-маму. Гражданская война, продразверстки, коллективизация, борьба с попами и раввинами, постоянный поиск “врагов народа”, в которых и она принимала самое горячее участие, превратили юную большевичку в верноподданую партии. И 613 заповедей были заменены лозунгом “Кто не с нами – тот против нас”, миньян – “совещанием тройки”, ежедневный псалом – квадратно-гнездовым чтением газеты “Правда”, а отцы ее предков – Авраам, Ицхак и Яаков слились для нее в лик непогрешимого Отца народов – Сталина.. От былого еврейства остался у тети Мани разве что неистребимый местечковый акцент...
...Итак, эшелон с несколькими сотнями детей разного возраста, среди которых было и десятка полтора из еврейских семей, каким-то чудом буквально в последний миг вырываясь из, казалось бы, неизбежного окружения, выскакивая из-под многочисленных бомбежек с воздуха, целехоньким и невредимым прибыл в городок Сердобольск...
– Ну, а Свету, еврейскую девочку, помните ли вы, Степанида Ивановна? – спрашивает Саша, когда после двадцатилетних поисков всей его многочисленной родни наконец-то удалось отыскать хоть одного из участников той эпопеи.
– А как же! – отвечает пожилая женщина и роняет на пол только что помытые тарелки. – Помню Светочку, голубчик. У нее еще такие смешные кудряшки были. А ты кем приходишься ей?
– Двоюродным братом. Может, знаете что-то о ее дальнейшей судьбе?
– Не только знаю, но даже видела ее как-то в цирке. Она же артистка.
И Степанида Ивановна рассказывает, как на протяжении недели в детский дом, где она работала няней, приходили муж и жена, как оказалось потом – артисты эвакуированного из Москвы цирка. Все присматривались да присматривались к малышам, а потом уехали, забрав с собой и Светочку. Удочерили девочку.
И снова, теперь уже с большей долей вероятности успеха ищет по всем циркам необъятного Союза род К-нов свое недостающее звено. Нелегко только по одному имени отыскать человека, но вдохновляет то, что круг поиска постепенно сужается. И вот наконец-то удача: в только что построенный цирк, что на площади Победы, среди других артистов приезжает и долгожданная Света. Никто, как они, ее родня, с таким замиранием сердца не следит за тем, как она не просто ходит по проволоке, а еще и делает головокружительные сальто под самым куполом цирка. Правда, не столько смотрят, сколько волнуются и молят Бога, чтобы все это как можно быстрее закончилось, ждут не дождутся, когда их Светочка-Светуленька сойдет жива и невредима вниз...
И вот все они уже за кулисами с огромными букетами роз и пионов. Впереди рано состарившаяся мама. Она волнуется и от этого густо пересыпанная идишем русская речь почти непонятна артистке.
– Это же твоя мама, – объясняет Саша.
– Вот эта старая жидовка – моя мама? – выпаливает пунцовая от негодования Света. – Вы что – пришли поиздеваться надо мной? Да у меня есть свои мать и отец. Вы же их видели на арене...
– Да нет же, – пытается успокоить артистку Саша. – Это и в самом деле твоя мама, а Юра и я – твои братья.
Юра, у которого кулак обычно обгоняет язык, еле сдерживает себя от негодования. Вот-вот сорвется парень.
– Да, Светочка, да. Мы все – твоя родня. Ищем тебя с самой войны и вот наконец-то, слава Богу, нашли.
– Пошли вы все к черту. Прочь от меня. Не хочу вас больше ни видеть, ни слышать. Вон отсюда! Вон! Все до одного!..
И несостояшаяся дочь и сестра, истерично крича, начала выталкивать всех за дверь. Первой оказалась там ее мать.
Такого позора гордая тетя Маня не смогла вынести. И без того неуравновешенная, она вскоре совсем лишилась рассудка, а где-то через год и скончалась в клинике для душевнобольных, известной киевлянам больше как Павловская...
– Мне кажется, – завершает раздумчиво Саша свой рассказ, – что тетя Маня сама всю жизнь ходила по невидимой ее глазу проволоке, ловко натянутой вождями партии. Правда, в отличие от Светы, ходила без страховки... Ну, да земля ей пухом!
И мы молча подняли рюмки. И за тетю Маню, и за миллионы обездоленных жестоким экспериментом большевизма – материализацией призрака коммунизма.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ОНА ПО ПРОВОЛОКЕ ХОДИЛА
Эта история, рассказанная мне дважды, первый раз в Тель-Авиве, на Блошином рынке, а второй раз – в Иерусалиме, у меня дома, связана с популярной песней, конечно же, косвенно. Наша героиня действительно была артисткой цирка и по проволоке ходила. А все остальное, вплоть до трагического финала, имеет свою собственную предысторию. Но прежде чем изложить ее, обратимся еще раз к песне.
Помните эти по-телеграфному скупые, но такие памятные людям довоенной поры и незабываемые до сих пор строчки:
“22 июня, ровно в четыре часа,
Киев бомбили, нам объявили,
Что началася война”?
С нее, с войны, которая застала наших героев в Киеве, начнем и мы повествование. А дело было так.
С приближением немцев к городу, когда в первую очередь эвакуировали предприятия, то ли оказался незадействованным один из многочисленных составов, то ли и в самом деле кому-то пришла в голову мысль спасать не только имущество, но также и детей, был сформирован специальный эшелон. Каждый, кто хотел, мог отправить в нем своего ребенка в глубокий тыл.
Первой об этом узнала тетя Маня, которая уже успела отдать на попечение сопровождающих нянь годовалую Светочку и советовала сделать то же своей сестре – маме Саши К., который и поведал мне эту историю.
– Ты в своем уме? – только и спросила Ривка. – Чтобы я своего несмысленыша поручила кому-то чужому? Да ни за что на свете. Где я потом буду искать его? А как, не дай Бог, заболеет в дороге?.. Да страшно даже подумать, как я буду жить без своего карапузика.
Но тетя Маня не была похожа на идише-маму. Гражданская война, продразверстки, коллективизация, борьба с попами и раввинами, постоянный поиск “врагов народа”, в которых и она принимала самое горячее участие, превратили юную большевичку в верноподданую партии. И 613 заповедей были заменены лозунгом “Кто не с нами – тот против нас”, миньян – “совещанием тройки”, ежедневный псалом – квадратно-гнездовым чтением газеты “Правда”, а отцы ее предков – Авраам, Ицхак и Яаков слились для нее в лик непогрешимого Отца народов – Сталина.. От былого еврейства остался у тети Мани разве что неистребимый местечковый акцент...
...Итак, эшелон с несколькими сотнями детей разного возраста, среди которых было и десятка полтора из еврейских семей, каким-то чудом буквально в последний миг вырываясь из, казалось бы, неизбежного окружения, выскакивая из-под многочисленных бомбежек с воздуха, целехоньким и невредимым прибыл в городок Сердобольск...
– Ну, а Свету, еврейскую девочку, помните ли вы, Степанида Ивановна? – спрашивает Саша, когда после двадцатилетних поисков всей его многочисленной родни наконец-то удалось отыскать хоть одного из участников той эпопеи.
– А как же! – отвечает пожилая женщина и роняет на пол только что помытые тарелки. – Помню Светочку, голубчик. У нее еще такие смешные кудряшки были. А ты кем приходишься ей?
– Двоюродным братом. Может, знаете что-то о ее дальнейшей судьбе?
– Не только знаю, но даже видела ее как-то в цирке. Она же артистка.
И Степанида Ивановна рассказывает, как на протяжении недели в детский дом, где она работала няней, приходили муж и жена, как оказалось потом – артисты эвакуированного из Москвы цирка. Все присматривались да присматривались к малышам, а потом уехали, забрав с собой и Светочку. Удочерили девочку.
И снова, теперь уже с большей долей вероятности успеха ищет по всем циркам необъятного Союза род К-нов свое недостающее звено. Нелегко только по одному имени отыскать человека, но вдохновляет то, что круг поиска постепенно сужается. И вот наконец-то удача: в только что построенный цирк, что на площади Победы, среди других артистов приезжает и долгожданная Света. Никто, как они, ее родня, с таким замиранием сердца не следит за тем, как она не просто ходит по проволоке, а еще и делает головокружительные сальто под самым куполом цирка. Правда, не столько смотрят, сколько волнуются и молят Бога, чтобы все это как можно быстрее закончилось, ждут не дождутся, когда их Светочка-Светуленька сойдет жива и невредима вниз...
И вот все они уже за кулисами с огромными букетами роз и пионов. Впереди рано состарившаяся мама. Она волнуется и от этого густо пересыпанная идишем русская речь почти непонятна артистке.
– Это же твоя мама, – объясняет Саша.
– Вот эта старая жидовка – моя мама? – выпаливает пунцовая от негодования Света. – Вы что – пришли поиздеваться надо мной? Да у меня есть свои мать и отец. Вы же их видели на арене...
– Да нет же, – пытается успокоить артистку Саша. – Это и в самом деле твоя мама, а Юра и я – твои братья.
Юра, у которого кулак обычно обгоняет язык, еле сдерживает себя от негодования. Вот-вот сорвется парень.
– Да, Светочка, да. Мы все – твоя родня. Ищем тебя с самой войны и вот наконец-то, слава Богу, нашли.
– Пошли вы все к черту. Прочь от меня. Не хочу вас больше ни видеть, ни слышать. Вон отсюда! Вон! Все до одного!..
И несостояшаяся дочь и сестра, истерично крича, начала выталкивать всех за дверь. Первой оказалась там ее мать.
Такого позора гордая тетя Маня не смогла вынести. И без того неуравновешенная, она вскоре совсем лишилась рассудка, а где-то через год и скончалась в клинике для душевнобольных, известной киевлянам больше как Павловская...
– Мне кажется, – завершает раздумчиво Саша свой рассказ, – что тетя Маня сама всю жизнь ходила по невидимой ее глазу проволоке, ловко натянутой вождями партии. Правда, в отличие от Светы, ходила без страховки... Ну, да земля ей пухом!
И мы молча подняли рюмки. И за тетю Маню, и за миллионы обездоленных жестоким экспериментом большевизма – материализацией призрака коммунизма.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
