Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.15
08:16
Ви можете писати папірці,
Тягнути у безсовісні угоди -
Та тільки знайте: гнів мого народу
Не спинять вже ніякі стрибунці.
Вам затишно? Не бачили ви тих
В Ізюмі вбитих, страчених у Бучі?
Запам'ятайте: помста неминуча
Тягнути у безсовісні угоди -
Та тільки знайте: гнів мого народу
Не спинять вже ніякі стрибунці.
Вам затишно? Не бачили ви тих
В Ізюмі вбитих, страчених у Бучі?
Запам'ятайте: помста неминуча
2025.12.15
07:40
Попри снігу і дощу,
Попри слюнь і всячини —
Я не згоден, не прощу,
Краще б розтлумачили…
Попередження своє,
Попри зауваженням,
Настрій кожен з них псує
В мінус зоощадженням…
Попри слюнь і всячини —
Я не згоден, не прощу,
Краще б розтлумачили…
Попередження своє,
Попри зауваженням,
Настрій кожен з них псує
В мінус зоощадженням…
2025.12.15
06:33
Дочекалися і ми
Явних проявів зими -
Прошуміла завірюха,
Вкривши землю білим пухом,
А опісля на мороз
Несподівано взялось,
Ще й канікули тривалі
На догоду нам настали...
Явних проявів зими -
Прошуміла завірюха,
Вкривши землю білим пухом,
А опісля на мороз
Несподівано взялось,
Ще й канікули тривалі
На догоду нам настали...
2025.12.15
00:20
Чого хоче жінка, того хоче Бог,
а ти про що мрієш, панянко?
Усе в тебе є: на полиці — Ван Гог,
у серці палаючім — Данко.
В піалі фаянсовій щедрі дари:
червона смородина, сливи.
Корицею пахнуть твої вечори,
терпкими кислицями зливи.
а ти про що мрієш, панянко?
Усе в тебе є: на полиці — Ван Гог,
у серці палаючім — Данко.
В піалі фаянсовій щедрі дари:
червона смородина, сливи.
Корицею пахнуть твої вечори,
терпкими кислицями зливи.
2025.12.14
22:21
Зима невідчутна і геть невловима.
Непрошений сніг скиглить, проситься в рими.
Куди ж закотилась її булава?
Напевно, порожня зими голова.
Ми втратили зиму, як грізний двобій
Переднього краю ідей і вогнів.
Непрошений сніг скиглить, проситься в рими.
Куди ж закотилась її булава?
Напевно, порожня зими голова.
Ми втратили зиму, як грізний двобій
Переднього краю ідей і вогнів.
2025.12.14
18:39
Той ряд бабусь,
Що квіти продають на Байковім, –
Здається вічний.
Їх або смерть обходить стороною,
Або ж вони…
Bже встигли побувати на тім світі.
Порозумілися з Хароном
І вдосвіта вертаються до нас.
Що квіти продають на Байковім, –
Здається вічний.
Їх або смерть обходить стороною,
Або ж вони…
Bже встигли побувати на тім світі.
Порозумілися з Хароном
І вдосвіта вертаються до нас.
2025.12.14
17:36
Цвіркун очерету співає сонети зірок,
А море зелене озерне
підспівує шелестом:
Тихо падають краплі, пугач Улісс
Чекає рибалку, в якого кишені
Повні каштанів, які назбирав
У світлі жовтого ліхтаря Місяця
На вулиці нео
А море зелене озерне
підспівує шелестом:
Тихо падають краплі, пугач Улісс
Чекає рибалку, в якого кишені
Повні каштанів, які назбирав
У світлі жовтого ліхтаря Місяця
На вулиці нео
2025.12.14
15:10
По піску у Сахарі ідуть,
Угоряють від спеки пінгвіни,
Перевернута метеосуть -
Модернового хеллоуіну.
Все у світі тепер навпаки --
Вже снігами мандрують верблюди...
Сніг скупий, ніби зниклі рядки,
Угоряють від спеки пінгвіни,
Перевернута метеосуть -
Модернового хеллоуіну.
Все у світі тепер навпаки --
Вже снігами мандрують верблюди...
Сніг скупий, ніби зниклі рядки,
2025.12.14
11:48
Туман висів, як молоко густий.
В такому дуже легко заблукати.
І будеш вихід цілий день шукати,
І колами ходити в пастці тій.
Коли він свою гаву упіймав
І не помітив. Мов мара вхопила
В свої обійми. Коли відпустила,
Товаришів уже і слід пропав.
В такому дуже легко заблукати.
І будеш вихід цілий день шукати,
І колами ходити в пастці тій.
Коли він свою гаву упіймав
І не помітив. Мов мара вхопила
В свої обійми. Коли відпустила,
Товаришів уже і слід пропав.
2025.12.14
10:33
Якби усі людей любили,
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.
Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.
Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,
2025.12.14
10:29
Красою приваблював завше,
літав за туманами в брід.
Тонув комашнею у чаші —
п'янким і бентежним був світ.
Із кокона гусені вийшов
метелик у ясну блакить.
Віночком заврунилась вишня —
сніжисто на сонці ярить.
літав за туманами в брід.
Тонув комашнею у чаші —
п'янким і бентежним був світ.
Із кокона гусені вийшов
метелик у ясну блакить.
Віночком заврунилась вишня —
сніжисто на сонці ярить.
2025.12.14
09:23
Перед мною уранці
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.
2025.12.14
06:11
Стіна що із пророцтвами
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?
2025.12.14
04:43
Мені приємно у твоєму товаристві.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
2025.12.14
02:46
Повстань!
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
2025.12.14
00:08
Було колись під шістдесят,
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.12.02
2025.12.01
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
2025.11.07
2025.10.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Дума про гетьмана Захара Кулагу
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дума про гетьмана Захара Кулагу
Ой, не просто в товаристві отаманом стати,
Треба в голові кебети і немало мати.
Треба себе показати, що ти, справді, годен
Верховодити у війську в далеких походах.
Ой, нелегко в товаристві отаманом бути,
Треба ворога у полі ще здалека чути,
Треба каторги ворожі здалека пізнати
Та рішитись – чи то бити, чи то оминати.
Тож, мабуть, зумів Кулага себе показати,
Раз взялись на кошового його обирати.
Провели все чин по чину, тричі запитали,
Поки, врешті його згоду отаманить мали.
Посипали оселедця рідною землею,
Щоб не здумав торгувати з ворогами нею.
Вибрали на отамана, він одразу взявся,
Щоби жоден козак Січчю просто не тинявся,
«Чайки» гуртом будувати, щоб в море ходити.
Не пристало голим пузом козаку світити.
То ж не ляське військо, котре держава вдягає,
Котре зброю й харчі собі від держави має.
Козаки усе, що мають – в бою здобувають.
Не здобудуть, то голодні і спати лягають,
І обідранцями ходять, нічого вдягнути.
Тож і треба йти походом, аби те здобути.
Заодно й татарам, туркам знову нагадати,
Що не можна безборонно на край нападати,
Та звільнити братів також, що в полон попали
І на каторгах чи вдома в татар працювали.
Наробило товариство «чайок» для походу
Та й флотилію спустили на дніпрові води.
Підняли вітрила білі та і подалися
Вниз Дніпром. Хоча і тихо, начебто велися.
Та вже в морі флот турецький під берегом грає,
Наче, про похід козацький вже зарані знає.
То й не дивно. Бо ж козацтво ще минулим роком
Зазирнуло до Козлова якось ненароком.
Спустошили від Козлова аж до Перекопу.
Аж султанові від того був великий клопіт.
Кричав, кажуть, він на хана, що таке дозволив.
Обіцяв хан, що не буде того вже ніколи.
Тож у поміч від султана каторги прислали,
Аби вони на козацтво в морі пантрували.
Каторги високі, в морі видно їх здалека,
А от «чайки» над водою побачить нелегко.
Помітили козаченьки турецьку армаду,
Зупинилися, тримати зібралися раду.
На тій раді й порішили – уночі напасти,
На ті каторги зненацька шуліками впасти.
Сплять турецькі капітани, сни солодкі сняться,
А козацькі «чайки» стали до них підкрадаться.
Оточили ті галери та й разом напали.
Турки, звісно, отакого зовсім не чекали.
Поки в тому розібрались, поки похопились,
А козаки на галерах уже й опинились.
Перебили усіх турок після абордажу,
Пішла рибу годувати уся сила вража.
Позвільняли усіх бранців, що на веслах були.
Ті вже й думати про волю, напевно забули.
Що із каторгами тими козакам робити?
Щоби ними управлятись – то потрібно вміти.
Тож забрали всі гармати, цінне прихопили,
А ті каторги великі всі на дно пустили.
А уранці до Козлова тихо підібрались
Та й на берег на татарський вибиратись взялись.
Розігнали загін татар, що спинить хотіли,
Гамірливою юрмою до міста влетіли.
А там саме базарюють, на вулицях тісно.
І товару на прилавках чималенько, звісно.
Кинулись татари врозтіч, товар покидали,
Тож козаки все, що краще вибирати мали.
Сам Захар з кількадесятком козаків чекає
Біля «чайок», від татарських рук оберігає.
Дав наказ пройтися містом, залогу побити,
А тоді уже татарське добро потрусити.
Та козаки давно, видно, не були в поході.
Обносились, захотілось добра при нагоді
Найціннішого набрати. А тут добра того –
Бери, греби, набирайся – не лишай нічого.
Розбіглися по вулицях, по кривих завулках.
Беруть все, що очі бачать, зв’язують у клунках.
Геть забули, що Кулага наказав робити,
Не взялися на початку гарнізон розбити.
А Феті-Гірей, що в місті був за коменданта,
Швидко зляканим татарам зумів раду дати,
Бо ж походив із самого із ханського роду,
Отож мав і вплив великий він поміж народу.
Зібрав всіх навколо себе та й став нападати
На козаків, що взялися товар набирати.
Коли б разом, то нічого він би їм не вдіяв.
А тут кожен сам за себе, багатству радіє
Полетіли на бруківку голови козачі,
Напосілися татари, рубають добряче.
Вже десятками козаки голови зложили
І життя своє згубили, й добра не нажили.
Та задумав Феті-Гірей «чайки» попалити,
Щоб увесь загін козацький в Криму зачинити.
Щоб усі тут залишились ясиром чи трупом.
Бачить Захар раптом з міста вилетіла купа
Татар, що летять до «чайок». Треба зупинити
І не дати отим клятим «чайки» захопити.
Стали козаки стіною з отаманом своїм,
Зготувалися одразу до смертного бою.
Хоч татар в десятки більше – ті не відступають,
Лише шаблі козацькії в повітрі мелькають.
Та татари насідають, ллється кров козацька.
Отаману шабля в серце вразила зненацька.
Упав Захар попід ноги. Скривавлене тіло.
Козаки, що залишились, його обступили,
Щоб не дати на наругу отамана свого.
Аж тут з міста крізь ворота прибула підмога.
Як почули козаченьки – татари помчали
Їхні «чайки» попалити, добро покидали
Та й побігли до причалу, де «чайки» стояли.
На татар із боку міста юрмою напали.
Відступилися татари. А козаки сіли
В свої «чайки» й від Козлова у море відплили.
Отак жадібність зіграла з ними жарта злого.
Мало того, що із міста не взяли нічого,
Ще й поклали товариства в Козлові до біса
Та й самого отамана загубили, звісно.
Поверталися похмурі козаки до Січі.
Тепер перед товариством виправдатись нічим.
Нема здобичі з походу, людей положили.
Та найбільш за отаманом за своїм жаліли.
Треба в голові кебети і немало мати.
Треба себе показати, що ти, справді, годен
Верховодити у війську в далеких походах.
Ой, нелегко в товаристві отаманом бути,
Треба ворога у полі ще здалека чути,
Треба каторги ворожі здалека пізнати
Та рішитись – чи то бити, чи то оминати.
Тож, мабуть, зумів Кулага себе показати,
Раз взялись на кошового його обирати.
Провели все чин по чину, тричі запитали,
Поки, врешті його згоду отаманить мали.
Посипали оселедця рідною землею,
Щоб не здумав торгувати з ворогами нею.
Вибрали на отамана, він одразу взявся,
Щоби жоден козак Січчю просто не тинявся,
«Чайки» гуртом будувати, щоб в море ходити.
Не пристало голим пузом козаку світити.
То ж не ляське військо, котре держава вдягає,
Котре зброю й харчі собі від держави має.
Козаки усе, що мають – в бою здобувають.
Не здобудуть, то голодні і спати лягають,
І обідранцями ходять, нічого вдягнути.
Тож і треба йти походом, аби те здобути.
Заодно й татарам, туркам знову нагадати,
Що не можна безборонно на край нападати,
Та звільнити братів також, що в полон попали
І на каторгах чи вдома в татар працювали.
Наробило товариство «чайок» для походу
Та й флотилію спустили на дніпрові води.
Підняли вітрила білі та і подалися
Вниз Дніпром. Хоча і тихо, начебто велися.
Та вже в морі флот турецький під берегом грає,
Наче, про похід козацький вже зарані знає.
То й не дивно. Бо ж козацтво ще минулим роком
Зазирнуло до Козлова якось ненароком.
Спустошили від Козлова аж до Перекопу.
Аж султанові від того був великий клопіт.
Кричав, кажуть, він на хана, що таке дозволив.
Обіцяв хан, що не буде того вже ніколи.
Тож у поміч від султана каторги прислали,
Аби вони на козацтво в морі пантрували.
Каторги високі, в морі видно їх здалека,
А от «чайки» над водою побачить нелегко.
Помітили козаченьки турецьку армаду,
Зупинилися, тримати зібралися раду.
На тій раді й порішили – уночі напасти,
На ті каторги зненацька шуліками впасти.
Сплять турецькі капітани, сни солодкі сняться,
А козацькі «чайки» стали до них підкрадаться.
Оточили ті галери та й разом напали.
Турки, звісно, отакого зовсім не чекали.
Поки в тому розібрались, поки похопились,
А козаки на галерах уже й опинились.
Перебили усіх турок після абордажу,
Пішла рибу годувати уся сила вража.
Позвільняли усіх бранців, що на веслах були.
Ті вже й думати про волю, напевно забули.
Що із каторгами тими козакам робити?
Щоби ними управлятись – то потрібно вміти.
Тож забрали всі гармати, цінне прихопили,
А ті каторги великі всі на дно пустили.
А уранці до Козлова тихо підібрались
Та й на берег на татарський вибиратись взялись.
Розігнали загін татар, що спинить хотіли,
Гамірливою юрмою до міста влетіли.
А там саме базарюють, на вулицях тісно.
І товару на прилавках чималенько, звісно.
Кинулись татари врозтіч, товар покидали,
Тож козаки все, що краще вибирати мали.
Сам Захар з кількадесятком козаків чекає
Біля «чайок», від татарських рук оберігає.
Дав наказ пройтися містом, залогу побити,
А тоді уже татарське добро потрусити.
Та козаки давно, видно, не були в поході.
Обносились, захотілось добра при нагоді
Найціннішого набрати. А тут добра того –
Бери, греби, набирайся – не лишай нічого.
Розбіглися по вулицях, по кривих завулках.
Беруть все, що очі бачать, зв’язують у клунках.
Геть забули, що Кулага наказав робити,
Не взялися на початку гарнізон розбити.
А Феті-Гірей, що в місті був за коменданта,
Швидко зляканим татарам зумів раду дати,
Бо ж походив із самого із ханського роду,
Отож мав і вплив великий він поміж народу.
Зібрав всіх навколо себе та й став нападати
На козаків, що взялися товар набирати.
Коли б разом, то нічого він би їм не вдіяв.
А тут кожен сам за себе, багатству радіє
Полетіли на бруківку голови козачі,
Напосілися татари, рубають добряче.
Вже десятками козаки голови зложили
І життя своє згубили, й добра не нажили.
Та задумав Феті-Гірей «чайки» попалити,
Щоб увесь загін козацький в Криму зачинити.
Щоб усі тут залишились ясиром чи трупом.
Бачить Захар раптом з міста вилетіла купа
Татар, що летять до «чайок». Треба зупинити
І не дати отим клятим «чайки» захопити.
Стали козаки стіною з отаманом своїм,
Зготувалися одразу до смертного бою.
Хоч татар в десятки більше – ті не відступають,
Лише шаблі козацькії в повітрі мелькають.
Та татари насідають, ллється кров козацька.
Отаману шабля в серце вразила зненацька.
Упав Захар попід ноги. Скривавлене тіло.
Козаки, що залишились, його обступили,
Щоб не дати на наругу отамана свого.
Аж тут з міста крізь ворота прибула підмога.
Як почули козаченьки – татари помчали
Їхні «чайки» попалити, добро покидали
Та й побігли до причалу, де «чайки» стояли.
На татар із боку міста юрмою напали.
Відступилися татари. А козаки сіли
В свої «чайки» й від Козлова у море відплили.
Отак жадібність зіграла з ними жарта злого.
Мало того, що із міста не взяли нічого,
Ще й поклали товариства в Козлові до біса
Та й самого отамана загубили, звісно.
Поверталися похмурі козаки до Січі.
Тепер перед товариством виправдатись нічим.
Нема здобичі з походу, людей положили.
Та найбільш за отаманом за своїм жаліли.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
