Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.24
06:15
Предківські дороги нам дарують крила
І тримає міцно пращурів земля, -
Без того коріння, що дає всім сили,
Не злетить у небо молоде орля.
Пам'ятають стіни дорогої хати
Предків кожне слово, кроки і пісні,
Що з дитинства учать правду захищати
Від як
І тримає міцно пращурів земля, -
Без того коріння, що дає всім сили,
Не злетить у небо молоде орля.
Пам'ятають стіни дорогої хати
Предків кожне слово, кроки і пісні,
Що з дитинства учать правду захищати
Від як
2026.09.24
05:29
VІ. ТЯГАР СИНІВСЬКОГО ОБОВ'ЯЗКУ
У задимленій майстерні коваля Квінта ранок почався з важкої розмови. За довгим дерев'яним столом сиділи двоє братів. Квінт, широкоплечий, із мозолястими від молота руками, та Марцелл – стрункий, загартований у боях ле
2026.09.24
00:00
вітер тихий і вітер злобний
понеділок а там четвер
чоловік зріс пішов із дому
зневірявся як міг помер
не того що хотів скандалу
чи хворів а чи впав у маразм
цих випадків буває чимало
а того що відбув свій час
понеділок а там четвер
чоловік зріс пішов із дому
зневірявся як міг помер
не того що хотів скандалу
чи хворів а чи впав у маразм
цих випадків буває чимало
а того що відбув свій час
2026.09.23
20:02
Перетоплений шлях у майбутнє, на гору жадану,
Перетоплений сміх, перетоплені плоть і кістки,
Перетоплений голос, далекий, тендітний, коханий,
І не можемо ми спорудити крізь вічність мости.
Перетоплені сили, наснага, надія і гордість,
Перетоплені зд
Перетоплений сміх, перетоплені плоть і кістки,
Перетоплений голос, далекий, тендітний, коханий,
І не можемо ми спорудити крізь вічність мости.
Перетоплені сили, наснага, надія і гордість,
Перетоплені зд
2026.09.23
19:32
Во ім’я Життя Вишнього, слава Світлу горньому!
Шум-Кушта предстоїть, і возвіщає, і поучає. Шум бар Ну, Шум-Кушта, предстоїть і глаголе покірно перед Господом, прорікаючи:
– Минувся час мій, і належить мені відійти. Та не відаю, хто супроводитиме ме
2026.09.23
15:17
Я піду за дощем, закохавшись у сіру сльоту
Та не буду співати весні осяйні дифірамби.
Вже минули безглузді часи сподівань біля рампи -
Тож сьогодні вінок з порожнечі для себе сплету.
Не лякай мене, осене, холодом вранішніх злив!
Це - стихія моя! В
Та не буду співати весні осяйні дифірамби.
Вже минули безглузді часи сподівань біля рампи -
Тож сьогодні вінок з порожнечі для себе сплету.
Не лякай мене, осене, холодом вранішніх злив!
Це - стихія моя! В
2026.09.23
15:16
В блокноті згорілім - згорілий рондель,
Від світлих рядків залишилось вугілля.
Душевна зневіра. Тілесне безсилля.
Стійке панування безмежних пустель.
Давно вже тендітна та ніжна пастель
Затьмарена модним строкатим свавіллям.
В блокноті згорілім -
Від світлих рядків залишилось вугілля.
Душевна зневіра. Тілесне безсилля.
Стійке панування безмежних пустель.
Давно вже тендітна та ніжна пастель
Затьмарена модним строкатим свавіллям.
В блокноті згорілім -
2026.09.23
14:40
Він біг у даль, отримавши свободу,
Після заков тривалих і крутих,
Пірнаючи в найбільшу насолоду
Без нагород минущих, золотих.
На березі морському співи чайок
І плескіт хвиль, а він біжить кудись,
Звільнившись від умовностей і часу,
Пірнаючи у незг
Після заков тривалих і крутих,
Пірнаючи в найбільшу насолоду
Без нагород минущих, золотих.
На березі морському співи чайок
І плескіт хвиль, а він біжить кудись,
Звільнившись від умовностей і часу,
Пірнаючи у незг
2026.09.23
11:38
Призначення чаю з жасмину співмірне
З безсмертям душі миловидної щучки,
Подоба якої не платить комірне
Ні Сонцю, ні вітру, не носить обручки.
Скажи йому: «Хронос!»—здригнеться відчайно,
Пелюстки, мов очі,наповняться змістом,
У збуренні, в русі, як
З безсмертям душі миловидної щучки,
Подоба якої не платить комірне
Ні Сонцю, ні вітру, не носить обручки.
Скажи йому: «Хронос!»—здригнеться відчайно,
Пелюстки, мов очі,наповняться змістом,
У збуренні, в русі, як
2026.09.23
08:06
V. ЗОЛОТИЙ ДИМ ХРАМУ ІСІДИ
Ранок у храмі богині Ісіди тонув у солодких пахощах єгипетських благовонь. Головний жрець Калпурній, одягнений у білосніжну лляну туніку, сидів біля вівтаря й задоволено перераховував приношення. Торговці з порту сьогодні бу
2026.09.23
06:28
Хлопці кажуть: Не спіши
На бочок лягати, -
Поживи ще для душі
Не в порожній хаті.
Ту знайди, що принесе
Для душі розраду, -
Для котрої над усе
У стосунках злада.
На бочок лягати, -
Поживи ще для душі
Не в порожній хаті.
Ту знайди, що принесе
Для душі розраду, -
Для котрої над усе
У стосунках злада.
2026.09.22
23:54
Едді, що за кпини?
Я телебачив нині
Едді, що за кпини?
Мене питає дехто
Про твій подвійний крій
Гадаю, це все хрінь
Ти кинув у пакет
Мені прислав оце –
Я телебачив нині
Едді, що за кпини?
Мене питає дехто
Про твій подвійний крій
Гадаю, це все хрінь
Ти кинув у пакет
Мені прислав оце –
2026.09.22
22:56
Була осінь. Навіть уже не рання — переддень золотої (осені, не доби, золотої доби насправді не було та й не могло бути). Листя дерев спокою і споглядання ледь-ледь почало жовтіти: чи то від одвічної меланхолії міста, чи то від того, що обивателі почали но
2026.09.22
20:58
що із пригніченості цеї
завжди комусь реально гірше
бо не знаходить панацеї
ані у грошах ані віршах
одвічні теми хліб щоденний
що поминаєш у молитві
зірки далекі ближчі терни
сльозини потом оповиті
завжди комусь реально гірше
бо не знаходить панацеї
ані у грошах ані віршах
одвічні теми хліб щоденний
що поминаєш у молитві
зірки далекі ближчі терни
сльозини потом оповиті
2026.09.22
17:42
Даоська дошка, як мені без тебе
Хитатися під явором Небес —
Спиною чухатися об каміння Геба
На зло чужинцям із сльозливих п'єс?
Проходять хвилі по ланам строкатим
На радість непритомним четвергам —
На початках часи завжди багаті —
Хитатися під явором Небес —
Спиною чухатися об каміння Геба
На зло чужинцям із сльозливих п'єс?
Проходять хвилі по ланам строкатим
На радість непритомним четвергам —
На початках часи завжди багаті —
2026.09.22
13:07
Хоч краплю сну іще напитись
Ти, ноче благодатна, дай.
Промовить ніч така столика
І незглибима, як Дунай.
У морі сну втоплю тривогу,
Зайду до нього, мов корсар,
Знайшовши в безмірі дорогу
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ти, ноче благодатна, дай.
Промовить ніч така столика
І незглибима, як Дунай.
У морі сну втоплю тривогу,
Зайду до нього, мов корсар,
Знайшовши в безмірі дорогу
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.09.08
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Дума про гетьмана Захара Кулагу
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дума про гетьмана Захара Кулагу
Ой, не просто в товаристві отаманом стати,
Треба в голові кебети і немало мати.
Треба себе показати, що ти, справді, годен
Верховодити у війську в далеких походах.
Ой, нелегко в товаристві отаманом бути,
Треба ворога у полі ще здалека чути,
Треба каторги ворожі здалека пізнати
Та рішитись – чи то бити, чи то оминати.
Тож, мабуть, зумів Кулага себе показати,
Раз взялись на кошового його обирати.
Провели все чин по чину, тричі запитали,
Поки, врешті його згоду отаманить мали.
Посипали оселедця рідною землею,
Щоб не здумав торгувати з ворогами нею.
Вибрали на отамана, він одразу взявся,
Щоби жоден козак Січчю просто не тинявся,
«Чайки» гуртом будувати, щоб в море ходити.
Не пристало голим пузом козаку світити.
То ж не ляське військо, котре держава вдягає,
Котре зброю й харчі собі від держави має.
Козаки усе, що мають – в бою здобувають.
Не здобудуть, то голодні і спати лягають,
І обідранцями ходять, нічого вдягнути.
Тож і треба йти походом, аби те здобути.
Заодно й татарам, туркам знову нагадати,
Що не можна безборонно на край нападати,
Та звільнити братів також, що в полон попали
І на каторгах чи вдома в татар працювали.
Наробило товариство «чайок» для походу
Та й флотилію спустили на дніпрові води.
Підняли вітрила білі та і подалися
Вниз Дніпром. Хоча і тихо, начебто велися.
Та вже в морі флот турецький під берегом грає,
Наче, про похід козацький вже зарані знає.
То й не дивно. Бо ж козацтво ще минулим роком
Зазирнуло до Козлова якось ненароком.
Спустошили від Козлова аж до Перекопу.
Аж султанові від того був великий клопіт.
Кричав, кажуть, він на хана, що таке дозволив.
Обіцяв хан, що не буде того вже ніколи.
Тож у поміч від султана каторги прислали,
Аби вони на козацтво в морі пантрували.
Каторги високі, в морі видно їх здалека,
А от «чайки» над водою побачить нелегко.
Помітили козаченьки турецьку армаду,
Зупинилися, тримати зібралися раду.
На тій раді й порішили – уночі напасти,
На ті каторги зненацька шуліками впасти.
Сплять турецькі капітани, сни солодкі сняться,
А козацькі «чайки» стали до них підкрадаться.
Оточили ті галери та й разом напали.
Турки, звісно, отакого зовсім не чекали.
Поки в тому розібрались, поки похопились,
А козаки на галерах уже й опинились.
Перебили усіх турок після абордажу,
Пішла рибу годувати уся сила вража.
Позвільняли усіх бранців, що на веслах були.
Ті вже й думати про волю, напевно забули.
Що із каторгами тими козакам робити?
Щоби ними управлятись – то потрібно вміти.
Тож забрали всі гармати, цінне прихопили,
А ті каторги великі всі на дно пустили.
А уранці до Козлова тихо підібрались
Та й на берег на татарський вибиратись взялись.
Розігнали загін татар, що спинить хотіли,
Гамірливою юрмою до міста влетіли.
А там саме базарюють, на вулицях тісно.
І товару на прилавках чималенько, звісно.
Кинулись татари врозтіч, товар покидали,
Тож козаки все, що краще вибирати мали.
Сам Захар з кількадесятком козаків чекає
Біля «чайок», від татарських рук оберігає.
Дав наказ пройтися містом, залогу побити,
А тоді уже татарське добро потрусити.
Та козаки давно, видно, не були в поході.
Обносились, захотілось добра при нагоді
Найціннішого набрати. А тут добра того –
Бери, греби, набирайся – не лишай нічого.
Розбіглися по вулицях, по кривих завулках.
Беруть все, що очі бачать, зв’язують у клунках.
Геть забули, що Кулага наказав робити,
Не взялися на початку гарнізон розбити.
А Феті-Гірей, що в місті був за коменданта,
Швидко зляканим татарам зумів раду дати,
Бо ж походив із самого із ханського роду,
Отож мав і вплив великий він поміж народу.
Зібрав всіх навколо себе та й став нападати
На козаків, що взялися товар набирати.
Коли б разом, то нічого він би їм не вдіяв.
А тут кожен сам за себе, багатству радіє
Полетіли на бруківку голови козачі,
Напосілися татари, рубають добряче.
Вже десятками козаки голови зложили
І життя своє згубили, й добра не нажили.
Та задумав Феті-Гірей «чайки» попалити,
Щоб увесь загін козацький в Криму зачинити.
Щоб усі тут залишились ясиром чи трупом.
Бачить Захар раптом з міста вилетіла купа
Татар, що летять до «чайок». Треба зупинити
І не дати отим клятим «чайки» захопити.
Стали козаки стіною з отаманом своїм,
Зготувалися одразу до смертного бою.
Хоч татар в десятки більше – ті не відступають,
Лише шаблі козацькії в повітрі мелькають.
Та татари насідають, ллється кров козацька.
Отаману шабля в серце вразила зненацька.
Упав Захар попід ноги. Скривавлене тіло.
Козаки, що залишились, його обступили,
Щоб не дати на наругу отамана свого.
Аж тут з міста крізь ворота прибула підмога.
Як почули козаченьки – татари помчали
Їхні «чайки» попалити, добро покидали
Та й побігли до причалу, де «чайки» стояли.
На татар із боку міста юрмою напали.
Відступилися татари. А козаки сіли
В свої «чайки» й від Козлова у море відплили.
Отак жадібність зіграла з ними жарта злого.
Мало того, що із міста не взяли нічого,
Ще й поклали товариства в Козлові до біса
Та й самого отамана загубили, звісно.
Поверталися похмурі козаки до Січі.
Тепер перед товариством виправдатись нічим.
Нема здобичі з походу, людей положили.
Та найбільш за отаманом за своїм жаліли.
Треба в голові кебети і немало мати.
Треба себе показати, що ти, справді, годен
Верховодити у війську в далеких походах.
Ой, нелегко в товаристві отаманом бути,
Треба ворога у полі ще здалека чути,
Треба каторги ворожі здалека пізнати
Та рішитись – чи то бити, чи то оминати.
Тож, мабуть, зумів Кулага себе показати,
Раз взялись на кошового його обирати.
Провели все чин по чину, тричі запитали,
Поки, врешті його згоду отаманить мали.
Посипали оселедця рідною землею,
Щоб не здумав торгувати з ворогами нею.
Вибрали на отамана, він одразу взявся,
Щоби жоден козак Січчю просто не тинявся,
«Чайки» гуртом будувати, щоб в море ходити.
Не пристало голим пузом козаку світити.
То ж не ляське військо, котре держава вдягає,
Котре зброю й харчі собі від держави має.
Козаки усе, що мають – в бою здобувають.
Не здобудуть, то голодні і спати лягають,
І обідранцями ходять, нічого вдягнути.
Тож і треба йти походом, аби те здобути.
Заодно й татарам, туркам знову нагадати,
Що не можна безборонно на край нападати,
Та звільнити братів також, що в полон попали
І на каторгах чи вдома в татар працювали.
Наробило товариство «чайок» для походу
Та й флотилію спустили на дніпрові води.
Підняли вітрила білі та і подалися
Вниз Дніпром. Хоча і тихо, начебто велися.
Та вже в морі флот турецький під берегом грає,
Наче, про похід козацький вже зарані знає.
То й не дивно. Бо ж козацтво ще минулим роком
Зазирнуло до Козлова якось ненароком.
Спустошили від Козлова аж до Перекопу.
Аж султанові від того був великий клопіт.
Кричав, кажуть, він на хана, що таке дозволив.
Обіцяв хан, що не буде того вже ніколи.
Тож у поміч від султана каторги прислали,
Аби вони на козацтво в морі пантрували.
Каторги високі, в морі видно їх здалека,
А от «чайки» над водою побачить нелегко.
Помітили козаченьки турецьку армаду,
Зупинилися, тримати зібралися раду.
На тій раді й порішили – уночі напасти,
На ті каторги зненацька шуліками впасти.
Сплять турецькі капітани, сни солодкі сняться,
А козацькі «чайки» стали до них підкрадаться.
Оточили ті галери та й разом напали.
Турки, звісно, отакого зовсім не чекали.
Поки в тому розібрались, поки похопились,
А козаки на галерах уже й опинились.
Перебили усіх турок після абордажу,
Пішла рибу годувати уся сила вража.
Позвільняли усіх бранців, що на веслах були.
Ті вже й думати про волю, напевно забули.
Що із каторгами тими козакам робити?
Щоби ними управлятись – то потрібно вміти.
Тож забрали всі гармати, цінне прихопили,
А ті каторги великі всі на дно пустили.
А уранці до Козлова тихо підібрались
Та й на берег на татарський вибиратись взялись.
Розігнали загін татар, що спинить хотіли,
Гамірливою юрмою до міста влетіли.
А там саме базарюють, на вулицях тісно.
І товару на прилавках чималенько, звісно.
Кинулись татари врозтіч, товар покидали,
Тож козаки все, що краще вибирати мали.
Сам Захар з кількадесятком козаків чекає
Біля «чайок», від татарських рук оберігає.
Дав наказ пройтися містом, залогу побити,
А тоді уже татарське добро потрусити.
Та козаки давно, видно, не були в поході.
Обносились, захотілось добра при нагоді
Найціннішого набрати. А тут добра того –
Бери, греби, набирайся – не лишай нічого.
Розбіглися по вулицях, по кривих завулках.
Беруть все, що очі бачать, зв’язують у клунках.
Геть забули, що Кулага наказав робити,
Не взялися на початку гарнізон розбити.
А Феті-Гірей, що в місті був за коменданта,
Швидко зляканим татарам зумів раду дати,
Бо ж походив із самого із ханського роду,
Отож мав і вплив великий він поміж народу.
Зібрав всіх навколо себе та й став нападати
На козаків, що взялися товар набирати.
Коли б разом, то нічого він би їм не вдіяв.
А тут кожен сам за себе, багатству радіє
Полетіли на бруківку голови козачі,
Напосілися татари, рубають добряче.
Вже десятками козаки голови зложили
І життя своє згубили, й добра не нажили.
Та задумав Феті-Гірей «чайки» попалити,
Щоб увесь загін козацький в Криму зачинити.
Щоб усі тут залишились ясиром чи трупом.
Бачить Захар раптом з міста вилетіла купа
Татар, що летять до «чайок». Треба зупинити
І не дати отим клятим «чайки» захопити.
Стали козаки стіною з отаманом своїм,
Зготувалися одразу до смертного бою.
Хоч татар в десятки більше – ті не відступають,
Лише шаблі козацькії в повітрі мелькають.
Та татари насідають, ллється кров козацька.
Отаману шабля в серце вразила зненацька.
Упав Захар попід ноги. Скривавлене тіло.
Козаки, що залишились, його обступили,
Щоб не дати на наругу отамана свого.
Аж тут з міста крізь ворота прибула підмога.
Як почули козаченьки – татари помчали
Їхні «чайки» попалити, добро покидали
Та й побігли до причалу, де «чайки» стояли.
На татар із боку міста юрмою напали.
Відступилися татари. А козаки сіли
В свої «чайки» й від Козлова у море відплили.
Отак жадібність зіграла з ними жарта злого.
Мало того, що із міста не взяли нічого,
Ще й поклали товариства в Козлові до біса
Та й самого отамана загубили, звісно.
Поверталися похмурі козаки до Січі.
Тепер перед товариством виправдатись нічим.
Нема здобичі з походу, людей положили.
Та найбільш за отаманом за своїм жаліли.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
