
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.02
22:08
Танцюють порожні віки.
Всміхається маска в загрозі.
Простягне подібність руки
Сатир у вигадливій позі.
В палкому натхненні спектакль
Розігрує хтось у абсурді.
В нім кожен намічений такт
Всміхається маска в загрозі.
Простягне подібність руки
Сатир у вигадливій позі.
В палкому натхненні спектакль
Розігрує хтось у абсурді.
В нім кожен намічений такт
2025.09.02
21:52
Віщувала заграва вітер
У багрянім заході сонця.
Зачиняли бутони квіти
І згасали в хатах віконця.
Прохолода, така приємна,
Денну спеку заколисала.
Ще хвилина – і стало темно,
У багрянім заході сонця.
Зачиняли бутони квіти
І згасали в хатах віконця.
Прохолода, така приємна,
Денну спеку заколисала.
Ще хвилина – і стало темно,
2025.09.02
13:41
Ще день малює гарне щось:
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
2025.09.02
12:17
Небувале, довгождане,
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
2025.09.02
08:19
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії. Для "оживленн
2025.09.01
23:38
О, літо! Йди! Мені тебе не шкода!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
2025.09.01
22:21
Мій голос обірвався у зеніті,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
2025.09.01
12:07
Із Бориса Заходера
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
2025.09.01
09:47
Останній день літа.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
2025.09.01
05:51
В частоколі останніх років
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
2025.09.01
00:32
Чергова епоха раптово пішла,
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
2025.08.31
22:37
Зникло в мороку все. Ні очей, ні облич.
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
2025.08.31
22:13
Всесвітній холод, як тюрма німа.
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
2025.08.31
19:04
Пора поезії щемлива
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
2025.08.31
18:30
Моє кохання - вигаданий грант.
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
2025.08.31
14:23
Люба, уяви лише
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.13
2025.08.04
2025.07.17
2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
2025.05.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Дума про гетьмана Захара Кулагу
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дума про гетьмана Захара Кулагу
Ой, не просто в товаристві отаманом стати,
Треба в голові кебети і немало мати.
Треба себе показати, що ти, справді, годен
Верховодити у війську в далеких походах.
Ой, нелегко в товаристві отаманом бути,
Треба ворога у полі ще здалека чути,
Треба каторги ворожі здалека пізнати
Та рішитись – чи то бити, чи то оминати.
Тож, мабуть, зумів Кулага себе показати,
Раз взялись на кошового його обирати.
Провели все чин по чину, тричі запитали,
Поки, врешті його згоду отаманить мали.
Посипали оселедця рідною землею,
Щоб не здумав торгувати з ворогами нею.
Вибрали на отамана, він одразу взявся,
Щоби жоден козак Січчю просто не тинявся,
«Чайки» гуртом будувати, щоб в море ходити.
Не пристало голим пузом козаку світити.
То ж не ляське військо, котре держава вдягає,
Котре зброю й харчі собі від держави має.
Козаки усе, що мають – в бою здобувають.
Не здобудуть, то голодні і спати лягають,
І обідранцями ходять, нічого вдягнути.
Тож і треба йти походом, аби те здобути.
Заодно й татарам, туркам знову нагадати,
Що не можна безборонно на край нападати,
Та звільнити братів також, що в полон попали
І на каторгах чи вдома в татар працювали.
Наробило товариство «чайок» для походу
Та й флотилію спустили на дніпрові води.
Підняли вітрила білі та і подалися
Вниз Дніпром. Хоча і тихо, начебто велися.
Та вже в морі флот турецький під берегом грає,
Наче, про похід козацький вже зарані знає.
То й не дивно. Бо ж козацтво ще минулим роком
Зазирнуло до Козлова якось ненароком.
Спустошили від Козлова аж до Перекопу.
Аж султанові від того був великий клопіт.
Кричав, кажуть, він на хана, що таке дозволив.
Обіцяв хан, що не буде того вже ніколи.
Тож у поміч від султана каторги прислали,
Аби вони на козацтво в морі пантрували.
Каторги високі, в морі видно їх здалека,
А от «чайки» над водою побачить нелегко.
Помітили козаченьки турецьку армаду,
Зупинилися, тримати зібралися раду.
На тій раді й порішили – уночі напасти,
На ті каторги зненацька шуліками впасти.
Сплять турецькі капітани, сни солодкі сняться,
А козацькі «чайки» стали до них підкрадаться.
Оточили ті галери та й разом напали.
Турки, звісно, отакого зовсім не чекали.
Поки в тому розібрались, поки похопились,
А козаки на галерах уже й опинились.
Перебили усіх турок після абордажу,
Пішла рибу годувати уся сила вража.
Позвільняли усіх бранців, що на веслах були.
Ті вже й думати про волю, напевно забули.
Що із каторгами тими козакам робити?
Щоби ними управлятись – то потрібно вміти.
Тож забрали всі гармати, цінне прихопили,
А ті каторги великі всі на дно пустили.
А уранці до Козлова тихо підібрались
Та й на берег на татарський вибиратись взялись.
Розігнали загін татар, що спинить хотіли,
Гамірливою юрмою до міста влетіли.
А там саме базарюють, на вулицях тісно.
І товару на прилавках чималенько, звісно.
Кинулись татари врозтіч, товар покидали,
Тож козаки все, що краще вибирати мали.
Сам Захар з кількадесятком козаків чекає
Біля «чайок», від татарських рук оберігає.
Дав наказ пройтися містом, залогу побити,
А тоді уже татарське добро потрусити.
Та козаки давно, видно, не були в поході.
Обносились, захотілось добра при нагоді
Найціннішого набрати. А тут добра того –
Бери, греби, набирайся – не лишай нічого.
Розбіглися по вулицях, по кривих завулках.
Беруть все, що очі бачать, зв’язують у клунках.
Геть забули, що Кулага наказав робити,
Не взялися на початку гарнізон розбити.
А Феті-Гірей, що в місті був за коменданта,
Швидко зляканим татарам зумів раду дати,
Бо ж походив із самого із ханського роду,
Отож мав і вплив великий він поміж народу.
Зібрав всіх навколо себе та й став нападати
На козаків, що взялися товар набирати.
Коли б разом, то нічого він би їм не вдіяв.
А тут кожен сам за себе, багатству радіє
Полетіли на бруківку голови козачі,
Напосілися татари, рубають добряче.
Вже десятками козаки голови зложили
І життя своє згубили, й добра не нажили.
Та задумав Феті-Гірей «чайки» попалити,
Щоб увесь загін козацький в Криму зачинити.
Щоб усі тут залишились ясиром чи трупом.
Бачить Захар раптом з міста вилетіла купа
Татар, що летять до «чайок». Треба зупинити
І не дати отим клятим «чайки» захопити.
Стали козаки стіною з отаманом своїм,
Зготувалися одразу до смертного бою.
Хоч татар в десятки більше – ті не відступають,
Лише шаблі козацькії в повітрі мелькають.
Та татари насідають, ллється кров козацька.
Отаману шабля в серце вразила зненацька.
Упав Захар попід ноги. Скривавлене тіло.
Козаки, що залишились, його обступили,
Щоб не дати на наругу отамана свого.
Аж тут з міста крізь ворота прибула підмога.
Як почули козаченьки – татари помчали
Їхні «чайки» попалити, добро покидали
Та й побігли до причалу, де «чайки» стояли.
На татар із боку міста юрмою напали.
Відступилися татари. А козаки сіли
В свої «чайки» й від Козлова у море відплили.
Отак жадібність зіграла з ними жарта злого.
Мало того, що із міста не взяли нічого,
Ще й поклали товариства в Козлові до біса
Та й самого отамана загубили, звісно.
Поверталися похмурі козаки до Січі.
Тепер перед товариством виправдатись нічим.
Нема здобичі з походу, людей положили.
Та найбільш за отаманом за своїм жаліли.
Треба в голові кебети і немало мати.
Треба себе показати, що ти, справді, годен
Верховодити у війську в далеких походах.
Ой, нелегко в товаристві отаманом бути,
Треба ворога у полі ще здалека чути,
Треба каторги ворожі здалека пізнати
Та рішитись – чи то бити, чи то оминати.
Тож, мабуть, зумів Кулага себе показати,
Раз взялись на кошового його обирати.
Провели все чин по чину, тричі запитали,
Поки, врешті його згоду отаманить мали.
Посипали оселедця рідною землею,
Щоб не здумав торгувати з ворогами нею.
Вибрали на отамана, він одразу взявся,
Щоби жоден козак Січчю просто не тинявся,
«Чайки» гуртом будувати, щоб в море ходити.
Не пристало голим пузом козаку світити.
То ж не ляське військо, котре держава вдягає,
Котре зброю й харчі собі від держави має.
Козаки усе, що мають – в бою здобувають.
Не здобудуть, то голодні і спати лягають,
І обідранцями ходять, нічого вдягнути.
Тож і треба йти походом, аби те здобути.
Заодно й татарам, туркам знову нагадати,
Що не можна безборонно на край нападати,
Та звільнити братів також, що в полон попали
І на каторгах чи вдома в татар працювали.
Наробило товариство «чайок» для походу
Та й флотилію спустили на дніпрові води.
Підняли вітрила білі та і подалися
Вниз Дніпром. Хоча і тихо, начебто велися.
Та вже в морі флот турецький під берегом грає,
Наче, про похід козацький вже зарані знає.
То й не дивно. Бо ж козацтво ще минулим роком
Зазирнуло до Козлова якось ненароком.
Спустошили від Козлова аж до Перекопу.
Аж султанові від того був великий клопіт.
Кричав, кажуть, він на хана, що таке дозволив.
Обіцяв хан, що не буде того вже ніколи.
Тож у поміч від султана каторги прислали,
Аби вони на козацтво в морі пантрували.
Каторги високі, в морі видно їх здалека,
А от «чайки» над водою побачить нелегко.
Помітили козаченьки турецьку армаду,
Зупинилися, тримати зібралися раду.
На тій раді й порішили – уночі напасти,
На ті каторги зненацька шуліками впасти.
Сплять турецькі капітани, сни солодкі сняться,
А козацькі «чайки» стали до них підкрадаться.
Оточили ті галери та й разом напали.
Турки, звісно, отакого зовсім не чекали.
Поки в тому розібрались, поки похопились,
А козаки на галерах уже й опинились.
Перебили усіх турок після абордажу,
Пішла рибу годувати уся сила вража.
Позвільняли усіх бранців, що на веслах були.
Ті вже й думати про волю, напевно забули.
Що із каторгами тими козакам робити?
Щоби ними управлятись – то потрібно вміти.
Тож забрали всі гармати, цінне прихопили,
А ті каторги великі всі на дно пустили.
А уранці до Козлова тихо підібрались
Та й на берег на татарський вибиратись взялись.
Розігнали загін татар, що спинить хотіли,
Гамірливою юрмою до міста влетіли.
А там саме базарюють, на вулицях тісно.
І товару на прилавках чималенько, звісно.
Кинулись татари врозтіч, товар покидали,
Тож козаки все, що краще вибирати мали.
Сам Захар з кількадесятком козаків чекає
Біля «чайок», від татарських рук оберігає.
Дав наказ пройтися містом, залогу побити,
А тоді уже татарське добро потрусити.
Та козаки давно, видно, не були в поході.
Обносились, захотілось добра при нагоді
Найціннішого набрати. А тут добра того –
Бери, греби, набирайся – не лишай нічого.
Розбіглися по вулицях, по кривих завулках.
Беруть все, що очі бачать, зв’язують у клунках.
Геть забули, що Кулага наказав робити,
Не взялися на початку гарнізон розбити.
А Феті-Гірей, що в місті був за коменданта,
Швидко зляканим татарам зумів раду дати,
Бо ж походив із самого із ханського роду,
Отож мав і вплив великий він поміж народу.
Зібрав всіх навколо себе та й став нападати
На козаків, що взялися товар набирати.
Коли б разом, то нічого він би їм не вдіяв.
А тут кожен сам за себе, багатству радіє
Полетіли на бруківку голови козачі,
Напосілися татари, рубають добряче.
Вже десятками козаки голови зложили
І життя своє згубили, й добра не нажили.
Та задумав Феті-Гірей «чайки» попалити,
Щоб увесь загін козацький в Криму зачинити.
Щоб усі тут залишились ясиром чи трупом.
Бачить Захар раптом з міста вилетіла купа
Татар, що летять до «чайок». Треба зупинити
І не дати отим клятим «чайки» захопити.
Стали козаки стіною з отаманом своїм,
Зготувалися одразу до смертного бою.
Хоч татар в десятки більше – ті не відступають,
Лише шаблі козацькії в повітрі мелькають.
Та татари насідають, ллється кров козацька.
Отаману шабля в серце вразила зненацька.
Упав Захар попід ноги. Скривавлене тіло.
Козаки, що залишились, його обступили,
Щоб не дати на наругу отамана свого.
Аж тут з міста крізь ворота прибула підмога.
Як почули козаченьки – татари помчали
Їхні «чайки» попалити, добро покидали
Та й побігли до причалу, де «чайки» стояли.
На татар із боку міста юрмою напали.
Відступилися татари. А козаки сіли
В свої «чайки» й від Козлова у море відплили.
Отак жадібність зіграла з ними жарта злого.
Мало того, що із міста не взяли нічого,
Ще й поклали товариства в Козлові до біса
Та й самого отамана загубили, звісно.
Поверталися похмурі козаки до Січі.
Тепер перед товариством виправдатись нічим.
Нема здобичі з походу, людей положили.
Та найбільш за отаманом за своїм жаліли.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію