Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Губерначук (1969 - 2017) /
Проза
Творчість, мистецтво, талант (роздуми, цитати)
Контекст : «Розсипане золото літер», стор. 152–157
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Творчість, мистецтво, талант (роздуми, цитати)
* * *
Творчість – породжена безмежністю.
* * *
Творчість – Така́, як Ти.
* * *
Творчість – це суцільна таємниця.
* * *
Творчість:
Одне крило – терпіння, а друге – вічний шлях.
* * *
Сила мистецтва – терпіння.
* * *
Твори́ тепер – твори́ своє «тепер».
* * *
Перш, ніж ліра змогла вигравати про крила,
треба, щоб ліра угору злетіла.
* * *
Іноді осяяння надходить так раптово..,
що залишається лише дивуватися тому,
як ти не розумів цього раніше.
* * *
Не творчість – інструмент любові,
а любов – інструмент творчості.
* * *
Блаженством є розуміти і відчувати мить освітлення
чимось новим, ґеніальним, якоюсь думкою, гіпотезою,
яка раптом для тебе самого виявляється аксіомою,
раніше невідомою так явно.
* * *
Талант і ґеній у одній особі –
це всі світи в єдинім слові: Бог.
* * *
Браво ґеніальним, браво їм!
* * *
Хай навіть ґеній голий і босо́ніж –
ця аура є, буде і була.
* * *
Не називайте, не дай Боже, не обзивайте нас,
людей, що бачать і чують через простори,
часи і світила, боговідступниками.
* * *
Навіть якщо протягом цілого життя малювати
чи то ліпити оголений зад, навряд чи від цього він стане
витвором мистецтва – тільки якщо ти не справжній ґеній,
тільки якщо є геніальне відчуття змалювати або зліпити.
* * *
Я натхнення своє ображав,
не бажав його і зневажав.
А ходило воно за мною,
як намисто за купою гною.
* * *
Але звідки берешся ти, рідне натхнення?
А найперше тебе відчуваю в легенях.
Щонайширше у серці всю кров каламутиш.
Розкумедиш – і враз якнайглибше засмутиш…
Просто ти як знайшло, то ніяк не одпустиш.
Знову кров каламутиш… Думки каламутиш…
* * *
Натхнення:
Я співаю тобою, співаю про тебе.
Розумію, що раб твій, та в рабстві потреба.
* * *
Натхнення – поклоніння, а не Мекка.
* * *
Зірка ночами – талан і талант розвиває.
* * *
Зупинити мить... Сцена не дає такої можливості.
Там свої нюанси. Там мить як секунда загальної правди
чи неправди, як одиниці виміру.
У поезії мить – це слово, навіть склад – буква, звук,
сказаний, до речі, вголос з тієї ж сцени, це навіть час
між буквами, в осмисленні читача, чиї внутрішні малюнки
ми не бачимо.
Малюнок – мить, яка повинна рухатися далі. У кольорах
чи без них, у звуку чи без нього, у світлотіні, особах,
чому завгодно. Це «далі» – і є, як на мене, кіномалюнок,
кінокартина, робота мінливих моментів…
Навіть сцена може бути чотирма стінами.
Китайці кажуть: «Вивчивши один кут квадрата,не забудь про інші».
Хочеться простору.
* * *
Мистецтвом ще стільки не ввібрано
експромтів акторської братії!
* * *
Велике склалося з малесеньких шматочків.
Великий скарб – з дрібне́ньких недоробок.
* * *
Коли нічого ще не встиг, але вже винен, –
хай свідки, ще живі, вб’ють крила в спину.
* * *
Художник має бути вільним. І голодним…
Хоча, дійсно, матеріальні блага необхідні, аби не померти.
Тепер я знаю ціну шедеврів і предметів побуту.
* * *
Хіба даремним є терпіння,
коли в екстазі тратяться пороги
в походах до найвищого склепіння?
* * *
Не віддай свій талант чинарям
в кон'юнктурний проект.
* * *
Нема приходу небесного зонду,
коли іґноруєш природу.
* * *
Голкою художники малюють свої шедеври.
* * *
Пензлик.
Тло паперове.
І власне готовий малюнок.
«Квінтесенція недотичних речей».
* * *
Художник:
У сухо́тах осінніх,
у пустотах морозних,
по зі́гнутих спинах
дерев грандіозних,
над брамами храмів,
у ближніх печерах,
і в дальніх – і в дальніх,
і в жовтих паперах,
між думкою й словом,
на ментах моментів,
в оркестрі чудовім
між аплодисментів;
де бігає сумнів,
де потяг відходить,
усюди, де трудно,
і протяг холо́дить,
і навіть де щастя
найменша ознака,
де мріяв про вас я,
й за мною хтось плакав,–
у то́му повітрі,
у тих атмосферах
по мокрій палітрі
виходив на берег
мій пензель високий,
під фарбою злегка,
малюючи око,
в якому – веселка.
* * *
Художники з маленького села,
ви світ ліпили з глини й малювали.
Картинна галерея ожила
у місті, де пейзажі позмирали.
Художники з маленького села,
не залишайтеся ніколи в цьому місті.
Картинна галерея замала,
щоб помістити ваші добрі вісті.
Художники з маленького села,
з вогню, землі і снігу роблять рамки,
в яких згорають вечори дотла,
і воскресають жайворонки-ранки.
* * *
Фарби розводжу, мов скарб віднаходжу.
Хліб для художника – осінь.
Натуру, пейзажі, ліси-вернісажі
я зберігаю назовсім.
* * *
Коли ти пензля взяв
і чисте полотно –
те грізне блискавичне дно
з’єднало сон і яв.
* * *
Ти не в художники прийшов,
а в ґалерею ту́,
де в ґеніальну простоту
ввійшла свята любов.
Творчість – породжена безмежністю.
* * *
Творчість – Така́, як Ти.
* * *
Творчість – це суцільна таємниця.
* * *
Творчість:
Одне крило – терпіння, а друге – вічний шлях.
* * *
Сила мистецтва – терпіння.
* * *
Твори́ тепер – твори́ своє «тепер».
* * *
Перш, ніж ліра змогла вигравати про крила,
треба, щоб ліра угору злетіла.
* * *
Іноді осяяння надходить так раптово..,
що залишається лише дивуватися тому,
як ти не розумів цього раніше.
* * *
Не творчість – інструмент любові,
а любов – інструмент творчості.
* * *
Блаженством є розуміти і відчувати мить освітлення
чимось новим, ґеніальним, якоюсь думкою, гіпотезою,
яка раптом для тебе самого виявляється аксіомою,
раніше невідомою так явно.
* * *
Талант і ґеній у одній особі –
це всі світи в єдинім слові: Бог.
* * *
Браво ґеніальним, браво їм!
* * *
Хай навіть ґеній голий і босо́ніж –
ця аура є, буде і була.
* * *
Не називайте, не дай Боже, не обзивайте нас,
людей, що бачать і чують через простори,
часи і світила, боговідступниками.
* * *
Навіть якщо протягом цілого життя малювати
чи то ліпити оголений зад, навряд чи від цього він стане
витвором мистецтва – тільки якщо ти не справжній ґеній,
тільки якщо є геніальне відчуття змалювати або зліпити.
* * *
Я натхнення своє ображав,
не бажав його і зневажав.
А ходило воно за мною,
як намисто за купою гною.
* * *
Але звідки берешся ти, рідне натхнення?
А найперше тебе відчуваю в легенях.
Щонайширше у серці всю кров каламутиш.
Розкумедиш – і враз якнайглибше засмутиш…
Просто ти як знайшло, то ніяк не одпустиш.
Знову кров каламутиш… Думки каламутиш…
* * *
Натхнення:
Я співаю тобою, співаю про тебе.
Розумію, що раб твій, та в рабстві потреба.
* * *
Натхнення – поклоніння, а не Мекка.
* * *
Зірка ночами – талан і талант розвиває.
* * *
Зупинити мить... Сцена не дає такої можливості.
Там свої нюанси. Там мить як секунда загальної правди
чи неправди, як одиниці виміру.
У поезії мить – це слово, навіть склад – буква, звук,
сказаний, до речі, вголос з тієї ж сцени, це навіть час
між буквами, в осмисленні читача, чиї внутрішні малюнки
ми не бачимо.
Малюнок – мить, яка повинна рухатися далі. У кольорах
чи без них, у звуку чи без нього, у світлотіні, особах,
чому завгодно. Це «далі» – і є, як на мене, кіномалюнок,
кінокартина, робота мінливих моментів…
Навіть сцена може бути чотирма стінами.
Китайці кажуть: «Вивчивши один кут квадрата,не забудь про інші».
Хочеться простору.
* * *
Мистецтвом ще стільки не ввібрано
експромтів акторської братії!
* * *
Велике склалося з малесеньких шматочків.
Великий скарб – з дрібне́ньких недоробок.
* * *
Коли нічого ще не встиг, але вже винен, –
хай свідки, ще живі, вб’ють крила в спину.
* * *
Художник має бути вільним. І голодним…
Хоча, дійсно, матеріальні блага необхідні, аби не померти.
Тепер я знаю ціну шедеврів і предметів побуту.
* * *
Хіба даремним є терпіння,
коли в екстазі тратяться пороги
в походах до найвищого склепіння?
* * *
Не віддай свій талант чинарям
в кон'юнктурний проект.
* * *
Нема приходу небесного зонду,
коли іґноруєш природу.
* * *
Голкою художники малюють свої шедеври.
* * *
Пензлик.
Тло паперове.
І власне готовий малюнок.
«Квінтесенція недотичних речей».
* * *
Художник:
У сухо́тах осінніх,
у пустотах морозних,
по зі́гнутих спинах
дерев грандіозних,
над брамами храмів,
у ближніх печерах,
і в дальніх – і в дальніх,
і в жовтих паперах,
між думкою й словом,
на ментах моментів,
в оркестрі чудовім
між аплодисментів;
де бігає сумнів,
де потяг відходить,
усюди, де трудно,
і протяг холо́дить,
і навіть де щастя
найменша ознака,
де мріяв про вас я,
й за мною хтось плакав,–
у то́му повітрі,
у тих атмосферах
по мокрій палітрі
виходив на берег
мій пензель високий,
під фарбою злегка,
малюючи око,
в якому – веселка.
* * *
Художники з маленького села,
ви світ ліпили з глини й малювали.
Картинна галерея ожила
у місті, де пейзажі позмирали.
Художники з маленького села,
не залишайтеся ніколи в цьому місті.
Картинна галерея замала,
щоб помістити ваші добрі вісті.
Художники з маленького села,
з вогню, землі і снігу роблять рамки,
в яких згорають вечори дотла,
і воскресають жайворонки-ранки.
* * *
Фарби розводжу, мов скарб віднаходжу.
Хліб для художника – осінь.
Натуру, пейзажі, ліси-вернісажі
я зберігаю назовсім.
* * *
Коли ти пензля взяв
і чисте полотно –
те грізне блискавичне дно
з’єднало сон і яв.
* * *
Ти не в художники прийшов,
а в ґалерею ту́,
де в ґеніальну простоту
ввійшла свята любов.
http://irbis-nbuv.gov.ua/ulib/item/ukr0000023497
https://dlib.kiev.ua/items/show/829
https://mala.storinka.org/сергій-губерначук-творчість-мистецтво-талант-роздуми-вислови-цитати-вірші.html
Контекст : «Розсипане золото літер», стор. 152–157
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
