ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

М Менянин
2026.08.06 20:14
Лунная поляна
светит серебром,
там, где сердца рана –
родина и дом.
Там же пелась песня
и родных тепло...
Боже, дай воскреснуть
с тем, когда светло.

Володимир Бойко
2026.08.06 17:39
Вже давно у лісах Амазонії
Не лунають чарівні симфонії.
Щонайкращих співців
Алігатор поїв
І печально в лісах Амазонії.

На великий банкет у Ракошино
Поз’їжджалися гості запрошені.

Євген Федчук
2026.08.06 15:33
Дід у вицвілій мазепинці на клас подивився.
Йому раптом щемно стало, що аж просльозився.
Це ж уперше, як героя його запросили
До дітей. Бо з того часу, як проголосили
Їх запроданцями, навіть і мислі не мали
Про таке розповідати, у собі тримали.
А те

Артур Курдіновський
2026.08.06 15:09
У липневому номері "Української Літературної Газети" надруковано магістральний вінок із моєї корони сонетів "Смарагдова тиша". Це для мене, дійсно, подія. Пригадуються слова та погрози деяких авторів Поетичних Майстерень, наших провідних новаторів-про

Борис Костиря
2026.08.06 14:28
Острів Епштейна в далекому морі.
Острів розпусти. Розкладений Рим
Так розвалився у плотській покорі.
Посох історії буде твердим.

Дика еліта вже геть занепала,
У дебілізмі не відає меж.
І словеса, як фальшиві опали,

В Горова Леся
2026.08.06 14:27
Лускаті хмари - окуні рожеві.
Заграви блиск на кожному зажеврів.
Їх неба невід викине на берег,
Де млою стануть кольорові пера

Тих дивних риб, що хмарами здалися.
А променю блесна над краєм блисне,
Над пляжем, де із оніксами гравій,

Ірина Вовк
2026.08.06 12:01
Суд історії на балконі палацу Клеопатра увірвалася на відкриту терасу палацу, де Цезар спостерігав за пожежею. Її сукня з найтоншого китайського шовку тріпотіла на вітрі, а важке золоте намисто-пектораль із зображенням крилатої Ісіди тремтіло від част

хома дідим
2026.08.06 11:52
для чого епатаж
зарафаель собі
життєве щось
знайоме всім тутешнє
із музикою
хай комусь верлібр
ще інший видить
ярлики аптечні

Вячеслав Руденко
2026.08.06 07:59
Коли ми розумом своїм
Досягнемо зразків
І кобзи наші кам’яні
Зігріють світ батьків,

Де телепати-ковалі
Лежать в основах рун,
І плем’я юних гендлярів

Віктор Кучерук
2026.08.06 07:21
Вітер розвіяв туман над покосами,
Небо безкрає укрила блакить, -
Серпень старанно вмивається росами,
Запахом яблук приємно п'янить.
Ранок серпневий свіжить прохолодою
Та звеселяє піснями птахів, -
Тішуся знову ясною погодою
І позолотою щедрих полі

М Менянин
2026.08.05 23:07
І був народ близьким до краху –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.

Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –

С М
2026.08.05 22:02
Сіре місто це
Залізних рук сплеск
І вечірка для клоунів, хай
Падає дощ недалеко
Прошу ласки, лимонадна бейбі

Як увечері сонце сідає
І земля розливається, вранці

Ольга Садкова
2026.08.05 21:37
Ешелон довжелезний. «Телячі» вагони.
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!

Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв

В Горова Леся
2026.08.05 16:32
Притулюся тобі до плеча, у смиренні притихну,
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.

Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об

Борис Костиря
2026.08.05 13:59
Так цілий світ для тебе замалий.
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в

Ірина Вовк
2026.08.05 12:51
Ця оповідь – спроба зазирнути за завісу сухої історичної хроніки. Мені хотілося показати стародавню Александрію 48 року до н.е. періоду цариці Клеопатри та римського імператора Юлія Цезаря як живий організм: з її шумом порту, запахами нільського мулу, роз
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Анастасія Ехо
2026.08.01

Фел Ходак
2026.07.22

Ольга Садкова
2026.07.18

Анна Марчук
2026.07.12

Паб Лімерик
2026.07.12

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04

Інна Момотюк
2026.07.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Сергій Жадан (1974) / Вірші

 DONBASS INDEPENDENT
На деревах скипав неозбираний мед.
Володимир Сосюра – юний поет,
закосивши на фронті з недбальства світил,
заїздив у розбомблений
харківський тил.

Гайдамацька підошва розкришує скло,
до єврейських районів ступає тепло,
із небес висівається мерхлий озон
на угіддя фабричних
триперних зон.

Кожен домішок світла в глибинах кімнат,
господарського мила м‘який рафінад,
переїзди,
веранди,
газетні рядки –
все перейде крізь тебе за довгі роки.

Всі скресання річок,
залізничні пости,
всі загублені зшитки, монети, листи,
ціле місто з безладдям подій і речей
застряє, ніби здобич, у пастці очей.

Але ця течія підхопила й несе,
і сумління твоє забиває на все,
за лункий водогін,
за барачних птахів,
за плантації шиферних
білих птахів.

Смерть облишить тебе шамотінням води,
дозуваннями брому,
тяжінням біди,
телефонами, бритвою по щоці,
комунарською пайкою
у руці.

Смерть залишить на тебе тяжкий вантаж –
риштування домів,
жарівки параш,
цю погромну відлигу, з її теплом,
що усе летить,
над твоїм чолом.

По часах небуття, по жовтій стерні,
із усього спадку вціліють одні
надбання зіниць,
та вони, далебі,
не належать ні Богові,
ні тобі.

1997




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2006-03-06 22:28:36
Переглядів сторінки твору 9450
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.985 / 5.46)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.966 / 5.48)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.713
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2013.01.28 21:33
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Жорж Дикий (Л.П./Л.П.) [ 2006-04-07 15:13:45 ]
Маємо непоганий віршик, і, як на мене - чіткий приклад модернізму. З думкою, з непоганими порівняннями - непоганими щодо особистості ліричного героя, так? - але з не оправданими, на мій погляд, викривленнями змістових зв’язків, - так, як не в розпорядженні смерті є цей весь ряд - “шамотінням води, дозуваннями брому, тяжінням біди, телефонами, бритвою по щоці, комунарською пайкою у руці.”. Або “ Смерть залишить на тебе тяжкий вантаж” – те саме викривлення. “Риштування домів” – теж свідомо викривляється вставлене словосполучення, та, й до того ж, риштування – це конструкція для чогось, тобто вираз “риштування домів” – має сенс напевно тільки для осіб, що цвяха в житті не тримали.
Ці свідомі перекручення, свідомі викривлення – бо не має підстав вважати Сергія Жадана невмілим автором – нагадують прагнення зістикувати, ну наприклад, космічну станцію з ракетою-носієм не через шлюз, а через глухі стіни бортів. Можливо, автор підводить нас до використання явища телепортації, в даному випадку змістової, але чи готові ми? Нас потрібно змінювати?
Очевидно, що в даному випадку автор відкидає і традиційні філософське і християнське розуміння смерті, як формально, так і по-суті, заперечується логіка відносин людини і Бога, бо, як інакше розуміти узагальнення “ із усього спадку вціліють одні
надбання зіниць,
та вони, далебі, (тобто істинно кажу, правду кажу)
не належать ні Богові,
ні тобі. “
Тобто, ці надбання зіниць, автор, що більший за бога, бо як інакше він може знати, що кому належить, ці надбання автор "позиціює" як щось третьє. В найпростішому випадку – як саме надбання, тобто все, що надбалося, собі і належить. Але автор римує, тобто ставить орієнтири – “по жовтій стерні”, що значить – це все існує тут, у світі від нашого Творця, від нашого Бога. Чи це є “парадоксом”?
Так. Це чисто модерністична “парадоксальність” руйнації традиційної свідомості і хоча офіційна філологія буде говорити щось про постмодернізм, але як може постмодернізм (“опісля-по-післямодернізм”, те що настало після модернізму) грунтуватись на системних запереченнях, на бажанні модернізувати усіх (крім особи автора, що фізично не модернізується)?
Справжній постмодернізм корениться в усіх попередніх мистецьких епохах, зберігає їх етос, акуратно обходить суспільне бурління модернізму і рухається далі Божественним шляхом опанування отриманих нині свобод (модернізм відкидає поняття Божественного Промислу). Шляхом індивідуального наближення автора до Творця.
Отож модернізм, що теж мистецтво!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ванда Савранська (Л.П./М.К.) [ 2006-05-24 07:45:07 ]
О, з насолодою прочитала коментар (Дикий Жорж)!
Фраза про "стиковку через борти станції" (несумісного) пояснило перші враження.
Чомусь стало сумно за Сосюру через оті "параші", " закосив", недосконало технічні фінали строф та ін.
Мудрування про постмодернізм і Творця дуже цікаві, але, на мій погляд, помітно піднімаються понад віршем.Втім, справжній критик не тільки підказує, а й піднімає, пояснює - так і у Дикого.
З повагою до критика і поета.
Vanda.