ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

хома дідим
2026.09.28 23:46
у старовиннім королівстві
всілякий має свій костюм
і певну роль і власну гідність
а музиканти королівські
уміють альбу та ноктюрн
щодня в корчмі гуляки всяко
спивають вайн лікери ссуть
хай за вікном осіння мряка

Іван Потьомкін
2026.09.28 21:07
Дві Варвари, мати й донька,
В двох геніїв закохані,
Серцем тугу розривали,
А як впоратись з недугом,
До пуття не знали.
Та настала та година,
Коли тільки їх підмога
І благословення Бога

Ірина Білінська
2026.09.28 18:30
Як же близько ми до безодні,
як ніколи —
тепер, сьогодні...
Хто збере нас усіх докупи:
слово-зброя
чи слово-купіль,
слово-лезо
чи слово-спалах?

Вячеслав Руденко
2026.09.28 16:20
Не плач у день, не голоси із примхи,
Не зазивай гірке у самоту
Життя звіринцю вздовж стрімкої ринви,
Де кров тече, як золото в Орду.

Вже зацвіли від неї злі жоржини
Між гарпій неолітових* грядок.
З’ясуй-но, спробуй відчуттям рослини,

Артур Курдіновський
2026.09.28 15:55
Я - частинка осіннього міста,
Я - молекула жовтих вітрів.
Мандрівник із душею артиста,
Сам себе на узбіччі зустрів.

Монолог мій навряд чи хтось прийме...
Прочитають, забудуть - і все.
Поринаю в осінні обійми...

Борис Костиря
2026.09.28 15:42
Проходить час крізь пальці, мов пісок.
Ми в'язнемо в багні старих ілюзій.
Із трюму виринає лютий кок,
Заплутаний у плетиво алюзій.
Година протікає, ніби мить,
Поранивши напівзабуту вічність
Стилетом непромовлених століть,
Коли ще цінували честь і

Ольга Береза
2026.09.28 15:25
Для нього подеколи Львів був листівкою з кавою,
одначе здебільшого — текстом, що будить легенди.
У велич не грав і не марив, як інші, він славою,
носив вишиванку, а не оті віденські тренди.

Десь зверхньо шептали: «Дивак той Франко нерозважливий», —

С М
2026.09.28 13:55
До підніжжя дістанусь, і вертаюсь нагору туди
Де спиняюсь, вертаюсь, і заново їду
Аж допоки дістанусь, і побачу тебе
Ей, ей, ей!

Хіба ти проти, щоб тебе любили?
Я мчу із гори на відстані милі

Володимир Бойко
2026.09.28 10:05
Влаштували дебош у Пхеньяні
Гультіпаки веселі та п’яні.
Та прийшов кім чен ин
І за пару хвилин
Всі чемнісінькі стали в Пхеньяні.

В штаб-квартирі Об’єднаних Націй
Не бувало дурних ситуацій.

Ірина Вовк
2026.09.28 07:31
Х. РОЗБИТЕ ДЗЕРКАЛО КРАСИ Ранок у розкішному домі Клодії, найвідомішої світської левиці Помпей, починався як ритуал поклоніння її власній вроді. Вона сиділа на мармуровому стільці перед великим срібним дзеркалом. Три рабині без у

Віктор Кучерук
2026.09.28 06:40
Розцвітає, ніби квітка,
Усмішка свята,
І дорослішає швидко
Пташка золота.
Тепле сяйво у долоні
Ясне сонце ллє -
Розважає люба доня
Серденько моє.

М Менянин
2026.09.28 01:28
Край рідний був місцем полону,
горнилом в потоці образ,
керманичів сіль несолону
в житті споживали не раз.

Чи має цей край оборону?
Чи зміг захиститись хоч раз?
Так виділив край Бог Арону

хома дідим
2026.09.27 23:39
на тлі віконних рам
і панорам засмучених
ні зовсім не канкан
і не кордебалет
багаторічний хлам
нехитро порядкуючи
повіщо грати як
все рівно програєш

Іван Потьомкін
2026.09.27 20:38
Півник заспівав в Єрусалимі,
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «кру-кру», неспішний постук дя

Ігор Терен
2026.09.27 17:09
Наші греблі не «той уже рве»,
про якого ми, може, й не чули.
Рось ридає потоками мулу,
стогне Стугна, Славута реве,
в морі сліз потопає минуле...
і ніхто вже не кличе, не зве
як бувало, аж поки забули.

Борис Костиря
2026.09.27 15:07
У березні тепло таке непевне,
Як подих свічки чи легка печаль.
Слова банальні, стерті і даремні
Нас не зігріють, як сумний причал.

Крізь товщу льоду і завали снігу
Прорветься сонце і торкнеться нас
У метушні і невгамовнім бігу,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Ольга Береза
2026.09.08

Ярина Діброва
2026.08.07

Анастасія Ехо
2026.08.01

Фел Ходак
2026.07.22

Ольга Садкова
2026.07.18

Анна Марчук
2026.07.12

Паб Лімерик
2026.07.12






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Сергій Жадан (1974) / Вірші

 DONBASS INDEPENDENT
На деревах скипав неозбираний мед.
Володимир Сосюра – юний поет,
закосивши на фронті з недбальства світил,
заїздив у розбомблений
харківський тил.

Гайдамацька підошва розкришує скло,
до єврейських районів ступає тепло,
із небес висівається мерхлий озон
на угіддя фабричних
триперних зон.

Кожен домішок світла в глибинах кімнат,
господарського мила м‘який рафінад,
переїзди,
веранди,
газетні рядки –
все перейде крізь тебе за довгі роки.

Всі скресання річок,
залізничні пости,
всі загублені зшитки, монети, листи,
ціле місто з безладдям подій і речей
застряє, ніби здобич, у пастці очей.

Але ця течія підхопила й несе,
і сумління твоє забиває на все,
за лункий водогін,
за барачних птахів,
за плантації шиферних
білих птахів.

Смерть облишить тебе шамотінням води,
дозуваннями брому,
тяжінням біди,
телефонами, бритвою по щоці,
комунарською пайкою
у руці.

Смерть залишить на тебе тяжкий вантаж –
риштування домів,
жарівки параш,
цю погромну відлигу, з її теплом,
що усе летить,
над твоїм чолом.

По часах небуття, по жовтій стерні,
із усього спадку вціліють одні
надбання зіниць,
та вони, далебі,
не належать ні Богові,
ні тобі.

1997




    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2006-03-06 22:28:36
Переглядів сторінки твору 9583
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.985 / 5.46)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.966 / 5.48)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.713
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2013.01.28 21:33
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Жорж Дикий (Л.П./Л.П.) [ 2006-04-07 15:13:45 ]
Маємо непоганий віршик, і, як на мене - чіткий приклад модернізму. З думкою, з непоганими порівняннями - непоганими щодо особистості ліричного героя, так? - але з не оправданими, на мій погляд, викривленнями змістових зв’язків, - так, як не в розпорядженні смерті є цей весь ряд - “шамотінням води, дозуваннями брому, тяжінням біди, телефонами, бритвою по щоці, комунарською пайкою у руці.”. Або “ Смерть залишить на тебе тяжкий вантаж” – те саме викривлення. “Риштування домів” – теж свідомо викривляється вставлене словосполучення, та, й до того ж, риштування – це конструкція для чогось, тобто вираз “риштування домів” – має сенс напевно тільки для осіб, що цвяха в житті не тримали.
Ці свідомі перекручення, свідомі викривлення – бо не має підстав вважати Сергія Жадана невмілим автором – нагадують прагнення зістикувати, ну наприклад, космічну станцію з ракетою-носієм не через шлюз, а через глухі стіни бортів. Можливо, автор підводить нас до використання явища телепортації, в даному випадку змістової, але чи готові ми? Нас потрібно змінювати?
Очевидно, що в даному випадку автор відкидає і традиційні філософське і християнське розуміння смерті, як формально, так і по-суті, заперечується логіка відносин людини і Бога, бо, як інакше розуміти узагальнення “ із усього спадку вціліють одні
надбання зіниць,
та вони, далебі, (тобто істинно кажу, правду кажу)
не належать ні Богові,
ні тобі. “
Тобто, ці надбання зіниць, автор, що більший за бога, бо як інакше він може знати, що кому належить, ці надбання автор "позиціює" як щось третьє. В найпростішому випадку – як саме надбання, тобто все, що надбалося, собі і належить. Але автор римує, тобто ставить орієнтири – “по жовтій стерні”, що значить – це все існує тут, у світі від нашого Творця, від нашого Бога. Чи це є “парадоксом”?
Так. Це чисто модерністична “парадоксальність” руйнації традиційної свідомості і хоча офіційна філологія буде говорити щось про постмодернізм, але як може постмодернізм (“опісля-по-післямодернізм”, те що настало після модернізму) грунтуватись на системних запереченнях, на бажанні модернізувати усіх (крім особи автора, що фізично не модернізується)?
Справжній постмодернізм корениться в усіх попередніх мистецьких епохах, зберігає їх етос, акуратно обходить суспільне бурління модернізму і рухається далі Божественним шляхом опанування отриманих нині свобод (модернізм відкидає поняття Божественного Промислу). Шляхом індивідуального наближення автора до Творця.
Отож модернізм, що теж мистецтво!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ванда Савранська (Л.П./М.К.) [ 2006-05-24 07:45:07 ]
О, з насолодою прочитала коментар (Дикий Жорж)!
Фраза про "стиковку через борти станції" (несумісного) пояснило перші враження.
Чомусь стало сумно за Сосюру через оті "параші", " закосив", недосконало технічні фінали строф та ін.
Мудрування про постмодернізм і Творця дуже цікаві, але, на мій погляд, помітно піднімаються понад віршем.Втім, справжній критик не тільки підказує, а й піднімає, пояснює - так і у Дикого.
З повагою до критика і поета.
Vanda.