Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.09
19:40
Ніч наблизилась тихенько.
Мама — доні:
— Спи, рідненька.
— Я без казки не засну.
Прочитай бодай одну.
Розгорнула мама книжку
там, де оповідь про мишку,
про її сім’ю спочатку:
Мама — доні:
— Спи, рідненька.
— Я без казки не засну.
Прочитай бодай одну.
Розгорнула мама книжку
там, де оповідь про мишку,
про її сім’ю спочатку:
2026.09.09
14:59
Де ж нам знайти королеву,
Де ж украсти один міліон???
Де знайти красавицю,
Ту, шо нам понравицця,
В інстаграм не спалицця?
Де ж украсти один міліон???
Де знайти красавицю,
Ту, шо нам понравицця,
В інстаграм не спалицця?
2026.09.09
13:21
Пробач, мій хороший, іще не готова
пірнути у вир недолугим дитям.
Пером не дописана ще передмова
до ветхозавітної книги життя.
Природи не випила смуток осінній,
на смак не пізнала наснагу жаги.
Проспали світанки давно треті півні,
завіяли сад хриз
пірнути у вир недолугим дитям.
Пером не дописана ще передмова
до ветхозавітної книги життя.
Природи не випила смуток осінній,
на смак не пізнала наснагу жаги.
Проспали світанки давно треті півні,
завіяли сад хриз
2026.09.09
12:53
«АХІЛЛЕС: Кров на вівтарі Стріловержця»
(драматичний «ескіз» у ритмізованій прозі в дусі античного плачу-«коммосу», у трьох сценах)
«Долі ніхто із людей не уникне – ні слабкий, ні мужній,
З того самого дня, як на світ він родився земний».
Гомер,
(драматичний «ескіз» у ритмізованій прозі в дусі античного плачу-«коммосу», у трьох сценах)
«Долі ніхто із людей не уникне – ні слабкий, ні мужній,
З того самого дня, як на світ він родився земний».
Гомер,
2026.09.09
12:31
Так не хоче мороз відступати
Із делеких замерзлих долин,
Закувавши дерева у ґрати,
Ніби шмаття забутих билин.
Він погрожує люто, безбожно
Із минулого, ніби зі сну.
Та весні відступати не можна.
Я нечутно межу перетну.
Із делеких замерзлих долин,
Закувавши дерева у ґрати,
Ніби шмаття забутих билин.
Він погрожує люто, безбожно
Із минулого, ніби зі сну.
Та весні відступати не можна.
Я нечутно межу перетну.
2026.09.09
12:01
Для меншої частки минулого серпня,
На випадок дощику ранком на східцях,
Святі й чарівні на кордоні безсмертя
Живуть провидінням, як шах шахівниці.
Дикунське, мрійливе стриножених буднів
У звуках скорботних, у фарбах змарнілих,
Як текстів акадськи
На випадок дощику ранком на східцях,
Святі й чарівні на кордоні безсмертя
Живуть провидінням, як шах шахівниці.
Дикунське, мрійливе стриножених буднів
У звуках скорботних, у фарбах змарнілих,
Як текстів акадськи
2026.09.09
08:50
Втікаємо — від поглядів байдужих круговерті,
в окраїни, де ще дрімає місто сімдесятих,
до акварельних двориків, у ґрати ще не взятих,
де вікна без фіранок пишних — сонячні, відверті.
Втікаємо — кудись подалі від важких туманів,
де промені ласкають
в окраїни, де ще дрімає місто сімдесятих,
до акварельних двориків, у ґрати ще не взятих,
де вікна без фіранок пишних — сонячні, відверті.
Втікаємо — кудись подалі від важких туманів,
де промені ласкають
2026.09.09
06:08
Ніжно і закохано дивлюся,
Попри те, що стільки літ пройшло, -
На твоє волосся світло-русе,
На підняте високо чоло.
Вік намилуватися незмога
Личком, що рум'янцем виграє,
Тож не помічаю анікого
Ні в глядацькій залі, ні в фойє.
Попри те, що стільки літ пройшло, -
На твоє волосся світло-русе,
На підняте високо чоло.
Вік намилуватися незмога
Личком, що рум'янцем виграє,
Тож не помічаю анікого
Ні в глядацькій залі, ні в фойє.
2026.09.09
01:17
Сопе і пише - все ніяк!
З поезією - повний швак!
Тому всіх тролити - мастак
Письменник Валентин Троляк.
З поезією - повний швак!
Тому всіх тролити - мастак
Письменник Валентин Троляк.
2026.09.09
00:44
Пілігрими із Хайфи до Умані
Прокладають маршрути задумані.
І ніяке пуйло
Ні за яке бабло
Не завадить дістатися Умані.
Ураган прошумів над Карпатами,
Позмітав москалів разом з матами,
Прокладають маршрути задумані.
І ніяке пуйло
Ні за яке бабло
Не завадить дістатися Умані.
Ураган прошумів над Карпатами,
Позмітав москалів разом з матами,
2026.09.08
21:50
Усе, що ухопиш
Усе, що узрієш
Усе, що скуштуєш
Що відчуєш
Усе, що полюбиш
Усе, що зненавидиш
Усе, що зневажиш
Що збереш
Усе, що узрієш
Усе, що скуштуєш
Що відчуєш
Усе, що полюбиш
Усе, що зненавидиш
Усе, що зневажиш
Що збереш
2026.09.08
20:53
сни все не йдуть
бажається
віри / майни / верлібрів
необовязково зіркових
необовязково печаль або
зрада це
просто буває часом
у всьому завше
бажається
віри / майни / верлібрів
необовязково зіркових
необовязково печаль або
зрада це
просто буває часом
у всьому завше
2026.09.08
20:44
Незвичний біль душевної знесили
Живе, як нерозпізнаний мікроб.
А вижити його – слабкі посили,
Як і десятки порухів і спроб.
Вже й серце призвичаїлось страждати,
Не кожний сон – як тимчасова смерть.
Для справжньої не вийшов час розплати
Живе, як нерозпізнаний мікроб.
А вижити його – слабкі посили,
Як і десятки порухів і спроб.
Вже й серце призвичаїлось страждати,
Не кожний сон – як тимчасова смерть.
Для справжньої не вийшов час розплати
2026.09.08
19:47
А пам’ять, як стара в селі криниця,
Що жде щодня тебе чи інших мовчки.
В її глибіні часу таємниця,
У темних водах щастя й смутку роки.
Хоч спрага є, - минуле п’єм поволі.
Згадаймо всіх, що жили з чистим серцем,
Хто слід залишив свій колись у долі,
Що жде щодня тебе чи інших мовчки.
В її глибіні часу таємниця,
У темних водах щастя й смутку роки.
Хоч спрага є, - минуле п’єм поволі.
Згадаймо всіх, що жили з чистим серцем,
Хто слід залишив свій колись у долі,
2026.09.08
18:17
Київ поринув у дронову січ :
Спалах за спалахом - підлість.
Жах у очах, втома блідих облич -
Лине безрадісна дійсність.
Зранку ракета летить навмання,
Димом затягнуте небо.
Мама з дитиною йде в укриття,
Спалах за спалахом - підлість.
Жах у очах, втома блідих облич -
Лине безрадісна дійсність.
Зранку ракета летить навмання,
Димом затягнуте небо.
Мама з дитиною йде в укриття,
2026.09.08
17:31
Підібралася тишком осінь,
на порозі у літа стоїть.
Стука в двері, впустити просить.
Розгубилося літо на мить.
«Утікати, — майнула думка, —
крізь вікно і — немов не було».
Наполегливо осінь стука,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...на порозі у літа стоїть.
Стука в двері, впустити просить.
Розгубилося літо на мить.
«Утікати, — майнула думка, —
крізь вікно і — немов не було».
Наполегливо осінь стука,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юрій Гундарів (1955) /
Проза
Розіна
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Розіна
Ганна Семиградська, прима оперного, вже у гримі й образі Розіни, ретельно вдивлялася у своє гротескно змінене віддзеркалення. Те чарівне лице юної ефірної діви, яким його бачили діти райка, зблизька нагадувало грубо покраяний жирними мазками портрет пензля Пікассо.
Вона завжди першою приходила до театру в день вистави, швидко гримувалася й години зо дві сумно вдивлялася в чуже обличчя, що відбивалося у потрісканому старому дзеркалі гримувальні.
Її життя було присвячене опері. Саме опера замінила їй все. Й у першу чергу особисте життя.
Коли батьки підшукали їй вигідну партію, вона слухняно вийшла заміж, але через три роки розлучилася: він хотів мати дітей. Дуже. А вона – ні. Ні-за-що! Вона панічно боялася хоч на день залишити сцену.
Семиградська була вродлива: висока, струнка, чорноволоса, синьоока. Лише ніс – задовгий, хижуватий, наче пташиний дзьоб – робив цю вроду якоюсь відразливою, відлякуючи чоловіків.
По черзі хворіли батько і мати, а вмерли, як у казці, в один день. Вона не любила ходити на кладовище. Лише раз на рік клала по символічному штучному букетику на дві вмуровані у меморіальний пагорб маленькі мармурові плити.
Друзів, зокрема подруг, у неї вже не було. Та й яких, побійтеся Бога, друзів може мати оперна співачка, народна артистка et cetera?
Ганна, жінка з самого народження розумна й така, що весь час копається у надрах власної душі, як ніхто інший, добре розуміла, що біологічні сорок вісім жодним гримом не приховаєш. До того ж все сьогоднішнє оточення – граф Альмавіва, Фігаро й навіть Дон Базіліо – по суті вчорашні випускники.
Бентежило її й те, що публіка більше ніж прохолодно приймала її останнім часом. ЇЇ, що ще, здавалося б, зовсім нещодавно, була розбещена квітами, нескінченними оваціями, телефонними дзвінками…
Вона, як вогню, стала боятися фа-дієз третьої октави, яку раніше могла взяти і вдень і вночі. До речі, саме вночі їй приснилося, як вона, віртуозно долаючи россініївські фіоритури, нарешті, вже ось-ось має взяти цю кляту фа-дієз, а виходить якийсь тріск, наче постріл з дитячого пістолета.
А на минулій виставі Ганна куточком ока бачила, як хористи між кулісами заплющували очі, очікуючи її фа-дієз. Товстозада Бузько навіть руки піднесла до пудових грудей. Але вона якось взяла, витягнула цю підступну ноту. Й лише вдома, відчиняючи однією рукою двері, а іншою пестячи кішку Норму, що віддано кинулася їй у ноги, зрозуміла, що фа-дієз ця була аж ніяк не фа-дієз, а нота, на терцію нижча. Хоча ці йолопи хористи, дякуючи Богу, нічого й не дотямили.
Ганна вимкнула світло над дзеркалом. У вікні навпроти засвітилися різнокольорові вогні. У кожному вікні – своє життя. А у неї сьогодні – її життя. Те, найсправжніше. Заради якого вона, власне, й живе.
Семиградська відразу ж відчула, що сьогодні в ударі. На сцені це вже була не майже п’ятдесятилітня самотня жінка, співачка, що, як чорт ладану, боїться пустити півня, а іскрометна Розіна – така, якою її бачив божественний Россіні.
Й фа-дієз сьогодні вона видала таку, що Бузько витріщилася, наче корова, так і стояла по команді «замри!»
Зал вибухнув оплесками. З гальорки пролився цілий дощ квітів. Навіть вічно сонні оркестранти прокинулися й барабанили смичками по пюпітрах.
Ганна, велично й водночас збентежено кланяючись, показала Бузько відверту, так би мовити, від чистого серця дулю. Правда, трішки прикриту віялом.
Автор: Юрій Гундарєв
2023 рік
Вона завжди першою приходила до театру в день вистави, швидко гримувалася й години зо дві сумно вдивлялася в чуже обличчя, що відбивалося у потрісканому старому дзеркалі гримувальні.
Її життя було присвячене опері. Саме опера замінила їй все. Й у першу чергу особисте життя.
Коли батьки підшукали їй вигідну партію, вона слухняно вийшла заміж, але через три роки розлучилася: він хотів мати дітей. Дуже. А вона – ні. Ні-за-що! Вона панічно боялася хоч на день залишити сцену.
Семиградська була вродлива: висока, струнка, чорноволоса, синьоока. Лише ніс – задовгий, хижуватий, наче пташиний дзьоб – робив цю вроду якоюсь відразливою, відлякуючи чоловіків.
По черзі хворіли батько і мати, а вмерли, як у казці, в один день. Вона не любила ходити на кладовище. Лише раз на рік клала по символічному штучному букетику на дві вмуровані у меморіальний пагорб маленькі мармурові плити.
Друзів, зокрема подруг, у неї вже не було. Та й яких, побійтеся Бога, друзів може мати оперна співачка, народна артистка et cetera?
Ганна, жінка з самого народження розумна й така, що весь час копається у надрах власної душі, як ніхто інший, добре розуміла, що біологічні сорок вісім жодним гримом не приховаєш. До того ж все сьогоднішнє оточення – граф Альмавіва, Фігаро й навіть Дон Базіліо – по суті вчорашні випускники.
Бентежило її й те, що публіка більше ніж прохолодно приймала її останнім часом. ЇЇ, що ще, здавалося б, зовсім нещодавно, була розбещена квітами, нескінченними оваціями, телефонними дзвінками…
Вона, як вогню, стала боятися фа-дієз третьої октави, яку раніше могла взяти і вдень і вночі. До речі, саме вночі їй приснилося, як вона, віртуозно долаючи россініївські фіоритури, нарешті, вже ось-ось має взяти цю кляту фа-дієз, а виходить якийсь тріск, наче постріл з дитячого пістолета.
А на минулій виставі Ганна куточком ока бачила, як хористи між кулісами заплющували очі, очікуючи її фа-дієз. Товстозада Бузько навіть руки піднесла до пудових грудей. Але вона якось взяла, витягнула цю підступну ноту. Й лише вдома, відчиняючи однією рукою двері, а іншою пестячи кішку Норму, що віддано кинулася їй у ноги, зрозуміла, що фа-дієз ця була аж ніяк не фа-дієз, а нота, на терцію нижча. Хоча ці йолопи хористи, дякуючи Богу, нічого й не дотямили.
Ганна вимкнула світло над дзеркалом. У вікні навпроти засвітилися різнокольорові вогні. У кожному вікні – своє життя. А у неї сьогодні – її життя. Те, найсправжніше. Заради якого вона, власне, й живе.
Семиградська відразу ж відчула, що сьогодні в ударі. На сцені це вже була не майже п’ятдесятилітня самотня жінка, співачка, що, як чорт ладану, боїться пустити півня, а іскрометна Розіна – така, якою її бачив божественний Россіні.
Й фа-дієз сьогодні вона видала таку, що Бузько витріщилася, наче корова, так і стояла по команді «замри!»
Зал вибухнув оплесками. З гальорки пролився цілий дощ квітів. Навіть вічно сонні оркестранти прокинулися й барабанили смичками по пюпітрах.
Ганна, велично й водночас збентежено кланяючись, показала Бузько відверту, так би мовити, від чистого серця дулю. Правда, трішки прикриту віялом.
Автор: Юрій Гундарєв
2023 рік
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
