Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
2026.11.15
07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
2026.11.15
01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців.
Хтось демократією живе, хтось нею грається.
Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує.
Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті.
Криводушн
2026.11.14
23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
2026.11.14
22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юрій Гундарів (1955) /
Проза
Розіна
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Розіна
Ганна Семиградська, прима оперного, вже у гримі й образі Розіни, ретельно вдивлялася у своє гротескно змінене віддзеркалення. Те чарівне лице юної ефірної діви, яким його бачили діти райка, зблизька нагадувало грубо покраяний жирними мазками портрет пензля Пікассо.
Вона завжди першою приходила до театру в день вистави, швидко гримувалася й години зо дві сумно вдивлялася в чуже обличчя, що відбивалося у потрісканому старому дзеркалі гримувальні.
Її життя було присвячене опері. Саме опера замінила їй все. Й у першу чергу особисте життя.
Коли батьки підшукали їй вигідну партію, вона слухняно вийшла заміж, але через три роки розлучилася: він хотів мати дітей. Дуже. А вона – ні. Ні-за-що! Вона панічно боялася хоч на день залишити сцену.
Семиградська була вродлива: висока, струнка, чорноволоса, синьоока. Лише ніс – задовгий, хижуватий, наче пташиний дзьоб – робив цю вроду якоюсь відразливою, відлякуючи чоловіків.
По черзі хворіли батько і мати, а вмерли, як у казці, в один день. Вона не любила ходити на кладовище. Лише раз на рік клала по символічному штучному букетику на дві вмуровані у меморіальний пагорб маленькі мармурові плити.
Друзів, зокрема подруг, у неї вже не було. Та й яких, побійтеся Бога, друзів може мати оперна співачка, народна артистка et cetera?
Ганна, жінка з самого народження розумна й така, що весь час копається у надрах власної душі, як ніхто інший, добре розуміла, що біологічні сорок вісім жодним гримом не приховаєш. До того ж все сьогоднішнє оточення – граф Альмавіва, Фігаро й навіть Дон Базіліо – по суті вчорашні випускники.
Бентежило її й те, що публіка більше ніж прохолодно приймала її останнім часом. ЇЇ, що ще, здавалося б, зовсім нещодавно, була розбещена квітами, нескінченними оваціями, телефонними дзвінками…
Вона, як вогню, стала боятися фа-дієз третьої октави, яку раніше могла взяти і вдень і вночі. До речі, саме вночі їй приснилося, як вона, віртуозно долаючи россініївські фіоритури, нарешті, вже ось-ось має взяти цю кляту фа-дієз, а виходить якийсь тріск, наче постріл з дитячого пістолета.
А на минулій виставі Ганна куточком ока бачила, як хористи між кулісами заплющували очі, очікуючи її фа-дієз. Товстозада Бузько навіть руки піднесла до пудових грудей. Але вона якось взяла, витягнула цю підступну ноту. Й лише вдома, відчиняючи однією рукою двері, а іншою пестячи кішку Норму, що віддано кинулася їй у ноги, зрозуміла, що фа-дієз ця була аж ніяк не фа-дієз, а нота, на терцію нижча. Хоча ці йолопи хористи, дякуючи Богу, нічого й не дотямили.
Ганна вимкнула світло над дзеркалом. У вікні навпроти засвітилися різнокольорові вогні. У кожному вікні – своє життя. А у неї сьогодні – її життя. Те, найсправжніше. Заради якого вона, власне, й живе.
Семиградська відразу ж відчула, що сьогодні в ударі. На сцені це вже була не майже п’ятдесятилітня самотня жінка, співачка, що, як чорт ладану, боїться пустити півня, а іскрометна Розіна – така, якою її бачив божественний Россіні.
Й фа-дієз сьогодні вона видала таку, що Бузько витріщилася, наче корова, так і стояла по команді «замри!»
Зал вибухнув оплесками. З гальорки пролився цілий дощ квітів. Навіть вічно сонні оркестранти прокинулися й барабанили смичками по пюпітрах.
Ганна, велично й водночас збентежено кланяючись, показала Бузько відверту, так би мовити, від чистого серця дулю. Правда, трішки прикриту віялом.
Автор: Юрій Гундарєв
2023 рік
Вона завжди першою приходила до театру в день вистави, швидко гримувалася й години зо дві сумно вдивлялася в чуже обличчя, що відбивалося у потрісканому старому дзеркалі гримувальні.
Її життя було присвячене опері. Саме опера замінила їй все. Й у першу чергу особисте життя.
Коли батьки підшукали їй вигідну партію, вона слухняно вийшла заміж, але через три роки розлучилася: він хотів мати дітей. Дуже. А вона – ні. Ні-за-що! Вона панічно боялася хоч на день залишити сцену.
Семиградська була вродлива: висока, струнка, чорноволоса, синьоока. Лише ніс – задовгий, хижуватий, наче пташиний дзьоб – робив цю вроду якоюсь відразливою, відлякуючи чоловіків.
По черзі хворіли батько і мати, а вмерли, як у казці, в один день. Вона не любила ходити на кладовище. Лише раз на рік клала по символічному штучному букетику на дві вмуровані у меморіальний пагорб маленькі мармурові плити.
Друзів, зокрема подруг, у неї вже не було. Та й яких, побійтеся Бога, друзів може мати оперна співачка, народна артистка et cetera?
Ганна, жінка з самого народження розумна й така, що весь час копається у надрах власної душі, як ніхто інший, добре розуміла, що біологічні сорок вісім жодним гримом не приховаєш. До того ж все сьогоднішнє оточення – граф Альмавіва, Фігаро й навіть Дон Базіліо – по суті вчорашні випускники.
Бентежило її й те, що публіка більше ніж прохолодно приймала її останнім часом. ЇЇ, що ще, здавалося б, зовсім нещодавно, була розбещена квітами, нескінченними оваціями, телефонними дзвінками…
Вона, як вогню, стала боятися фа-дієз третьої октави, яку раніше могла взяти і вдень і вночі. До речі, саме вночі їй приснилося, як вона, віртуозно долаючи россініївські фіоритури, нарешті, вже ось-ось має взяти цю кляту фа-дієз, а виходить якийсь тріск, наче постріл з дитячого пістолета.
А на минулій виставі Ганна куточком ока бачила, як хористи між кулісами заплющували очі, очікуючи її фа-дієз. Товстозада Бузько навіть руки піднесла до пудових грудей. Але вона якось взяла, витягнула цю підступну ноту. Й лише вдома, відчиняючи однією рукою двері, а іншою пестячи кішку Норму, що віддано кинулася їй у ноги, зрозуміла, що фа-дієз ця була аж ніяк не фа-дієз, а нота, на терцію нижча. Хоча ці йолопи хористи, дякуючи Богу, нічого й не дотямили.
Ганна вимкнула світло над дзеркалом. У вікні навпроти засвітилися різнокольорові вогні. У кожному вікні – своє життя. А у неї сьогодні – її життя. Те, найсправжніше. Заради якого вона, власне, й живе.
Семиградська відразу ж відчула, що сьогодні в ударі. На сцені це вже була не майже п’ятдесятилітня самотня жінка, співачка, що, як чорт ладану, боїться пустити півня, а іскрометна Розіна – така, якою її бачив божественний Россіні.
Й фа-дієз сьогодні вона видала таку, що Бузько витріщилася, наче корова, так і стояла по команді «замри!»
Зал вибухнув оплесками. З гальорки пролився цілий дощ квітів. Навіть вічно сонні оркестранти прокинулися й барабанили смичками по пюпітрах.
Ганна, велично й водночас збентежено кланяючись, показала Бузько відверту, так би мовити, від чистого серця дулю. Правда, трішки прикриту віялом.
Автор: Юрій Гундарєв
2023 рік
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
