* * *
Життя – щасливе відчуття,
щасливе від життя.

* * *
Книга Життя – Книга Любові.

* * *
Над кожним днем ще вище небо,
бо нижчає земля.
Пітьом та сонць смугаста зебра
носила немовля.

Воно зросло на чоловіка.
А згодом – старика.
З тих літ між поколінь без ліку
і ллється ця ріка.

* * *
Народження – красне.
Дитинство – безтурботне.
Отроцтво – наївне.
Юність – шалена.
Молодість – світла.
Зрілість – розважлива.
Старість – поважна.
Старецтво – болісне.
Дряхлість – байдужа.
Смерть – остаточна й неминуча.

* * *
Життя істот – предовгий серіал,
в якому тільки титри обминули.

* * *
Війна. Мистецтво. Світ. Любов.
А від життя лише три краплі.

* * *
Життя постійно розмовляє з нами.

* * *
Ми життя розкладаємо на роки,
як школу поділяємо на класи.

* * *
Життя крокує крізь чергу віків,
крізь майбутні і минулі лиця,
народжуючи мудреців і простаків,
дозволивши закоханим усамітниться.

* * *
Життя – рівняння.
Кількість невідомих дорівнює сукупностям людей.

* * *
Ідемо (по життю), а сліди – на небо.

* * *
Життя – до нестями вражаюче –
цвіте драматичними творами.

* * *
Життя не стражданнями схоже,
а даром приблуди й іуди.

* * *
Нам здається вічним наше сьогоднішнє життя.

* * *
Яскравість

Коли відомі напере́д
усі завдання, всі задачі,
і ти вже маєш свій портрет,
де дід старий сидить на дачі,
тоді тобі уже й не жить,
тобі вже – вечір, і смеркає,
тоді ота остання мить
тебе тривожно погукає
і розкладе таке життя,
як рішення на «за» і «проти»,
і вже не буде вороття,
бо й пільги скінчаться і квоти.
Загрузне молодість в імлі,
трагічний випадок спіткає –
хто ж носить старість по землі,
той не знаходить, бо шукає.
А що залишиться? Краї,
які ти так і не побачив,
розгублені батьки твої
й нові завдання і задачі!
Так невідомість над усе
життя дратує, а цікавість,
весь шал завівши, нас несе
в непередбачену яскравість!

* * *
Життя – це закодований псалтир.
Що зміг порозуміти, те і маю.

* * *
Котяться зірки, котяться дні –
життя, як карусель.

* * *
Життєві комбінації – як ікс-ігрековий зет.

* * *
Для всіх – накритий Богом стіл,
хтось трунок п’є, а хтось посіє зерна.

* * *
Коли дивишся на небо, то здається, що це не хмари,
а дні наші спливають. І мимоволі гадаєш, що нема їм
ні кінця, ні краю. Та все ж приходить час, коли небо
стає чистим, і хмари тануть. Воно таке ж красиве
і блакитне, як раніше, але ці білі човники вже сплили
в небуття, і ти його не бачиш. А хмари, які з’являються
потім, – уже не твої дні, а чужі, хоча життя у нас
усіх одне – це блакитне, безкрає небо.

* * *
Жити – значить творити. Творити прекрасне, чудове, добре,
а значить, корисне людям. Так творити, щоб для користі
іншим вкладати в свою працю всю свою душу, вміння,
працювати від щирого серця, із натхненням і радістю,
що така праця – не щось марне, а потрібне людям.
У цьому – краса життя.

* * *
Живи, твори без зайвих фраз –
життя дається тільки раз.

* * *
Живи сьогодні, насолоджуйся
і радуйся ночам і дням, які твої,
та Бога прославляй.

* * *
Є завжди тільки путь.

* * *
Нас кудись несе життя неспокійна ріка.

* * *
Я шию білими нитками.
Ти шиєш білими нитками.
Час шиє білими нитками.

* * *
Поспішаймо жити, дружити, любити, усім дорожити.

* * *
Іноді доро́га спливає так, як і години.

* * *
Шлях – не вихід, а крок – ще не слід.

* * *
Куди спішиш – туди не попадеш,
куди попадеш – зовсім не спішиш.

* * *
Життя – не тільки жага.

* * *
Придивися до пуття, якого кольору життя.

* * *
Інтриги нас доводять до пуття.

* * *
Щоб по-справжньому жити,
треба по-справжньому любити.

* * *
Життя – чарівне, коли любов – божество.

* * *
Кожен проживає власне життя на самоті.

* * *
Життя наші рвуться лише тому, що не цінуємо
і завжди прагнемо назад.

* * *
Коли ти зводиш нанівець своє життя – не псуй чужого.

* * *
Бетон

Місимо, мішаємо, вминаємо,
час зацементуємо – й минаємо.
А воно стоїть-стоїть, не падає.
Та про нас ніхто-ніхто не згадує.

Ви танцюєте вальс-босто́н –
і торуєте свій бетон.

* * *
Як нехрещеним штовхати життя,
як жону під вінець?

* * *
Життя вишиває гладдю рубці на серці.

* * *
Життя з глибокою душевною раною десь посередині чи збоку…

* * *
Коротка мить життєвої довжини.

* * *
Мить, обірвана смертю…

* * *
Життя зі смертю візаві.

* * *
«Реальне життя» – воно є мить, обірвана смертю,
аби знову перейти в духовне життя – вічність…

* * *
Чудо

Я вже був колись… Пам’ятаю
цю осліпленість збожевілля,
на навколішках власних останків
неприховане незусилля,
як літав сорок день без себе,
але мав ще про себе згадку.
Я вже був колись. Бачив небо
на примруженні мо́го світанку…
Я вже є – і мене немає.
Я кричу – і ніхто не чує,
як сьогодні мене приймають
у обійми нового чуда.

* * *
Смерть

Стаю зорею.
Небом заливаюсь.
Облиште тіло в рамках забуття!
Йду в Іудею.
Звідти направляюсь
найближчим шляхом в сад едемський я.

Стаю зорею.
З вами розмовляю
німими жестами споріднених стихій.
Понад землею
сорок днів гуляю
і на могилі хрест хитаю свій.

Стаю зорею
і являюсь часто
у тих місцях, де корчило мене.
Спускаю фею
білу і пухнасту,
чарі́вну смерть, у пекло чарівне́.

* * *
Життя в однині не розжилось,
де смерть в множині нависає.

* * *
Смерть – це подія, бо так звичне життя навкруги.

* * *
Сон – необхі́дна ланка в системі самозахисту.
Шок – обхідна́ ланка в системі самозахисту.
Смерть – остаточна ланка в системі самозахисту.

* * *
Смерть – то спокій, а життя – це ризик.

* * *
Життя – менший ризик, ніж влади полум’я.

* * *
Так скупо відображені життя –
а смертю так нахабняче розвінчані?
У стосах документів з забуття
волають ску́ті, досі не помічені!

* * *
Смерть – це свобода, несумісна з життям.

* * *
Що то бажання і що то надії.
Супроти смерти нічого не діє.

* * *
Смерть – то тільки час,
який лише для нас тече й не рветься.

* * *
Ховаймося, люди, від смерті своєї,
чужій – оддаваймо дану.
Погляньмо, як чисто домножують феї
квітками всіляку труну.

* * *
Маленька – смерть,
а все Велике вміло вигравати.

* * *
Гм…
Гомер помер.
Але гм…

* * *
Красу минущу плин життя покаже –
і млин буття все перемеле знов.

* * *
Минає все, минає все на крилах вітру.
Лихого вітру не перехи́трю́.
Життя і крах, любов і страх на крилах вітру.

* * *
Оскільки я впевнений, що смерті не існує, то й час не має значення.

* * *
Життя – ґротеск, чи інша дивна форма,
забава, за́бавка, угода з Тим чи Іншим,
розпитування про погоду, їжу й нежить…

* * *
Життя – як мить, що обривається смертю, для переходу у вічність.

* * *
Десь існує інша паралель для бездоганних життів, наших нових життів.

* * *
Цінуй коротку мить довжиною у своє життя.

* * *
Пам’ять із роками розгублює фарби й ноти життя.

* * *
Не відкладайте життя на потім. Живіть тут і тепер.

* * *
Усе недарма!

* * *
Намагаймося жити все вище й вище зла.

* * *
Не живи в цьому світі, як хворий без ліків і як цар без царства.

* * *
Охопи очима своє життя і відмовся від усього зайвого.

* * *
Уміння жити – це вміння сміятися над сльозами,
навіть коли сльози ще не висохли.

* * *
Тримайся за дерево – єдине, що має коріння.
Від початку кайнозойської ери до наших часів
ніхто не дожив – тільки дерево.

* * *
Нехай вам завжди сміється, співається, радісно живеться.

* * *
Життя з каскадами подій
схиляється поволі до любові.

* * *
Симфонію життя присвячено любові.

* * *
Живи все довше-довше
і пам'ятай все більше
тільки про любов.

* * *
Живімо й думаймо про справедливий нарис,
повіданий в неодноріднім Бозі.

* * *
Живи в ритмі весни,
живи в ритмі любові,
живи в ритмі радісного серця.

https://mala.storinka.org/сергій-губерначук-життя-смерть-вірші-роздуми-цитати-вислови.html
https://dlib.kiev.ua/items/show/829
http://irbis-nbuv.gov.ua/ulib/item/ukr0000023497
––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––
«Життя з глибокою душевною раною десь посередині чи збоку…»
Сергій Губерначук

Поранене життя

Так посередині, чи збоку?
Чи поступово, чи з наскоку?
З життям сумісна все ж? Чи ні?
Чи в білім світі, чи в труні?

І рана ця у нас в житті,
в житті в гріхах і в каятті,
або в житті без каяття…
Невже оце і є життя?

І рана в центрі – рана в серці,
що п’є відерце за відерцем
кров нашу. Кров та витікає
відразу – серце ж рану має.

А рана на периферії –
то рана в нервах, рана в мріях.
Наносить рани нам буття.
Поранене усе життя.

Ольга Діденко-Шипкова,
10 січня 2020 р., Київ

–––––––––––––––––––––––––––
«Мить, обірвана смертю…»
Сергій Губерначук

Він мав оце передчуття:
обірветься його життя
раніш, ніж старість завітає…
Сергія серед нас немає.
Прийшла смерть, обірвала мить…
Душа ж його все пломенить,
любові полум’я не гасне.
Він не живе життям сучасним –
понад сучасністю живе…
Там, в Небі, душу він не рве –
там спокій… Вічність там, не час…
Все ж він турбується про нас…
Не турбуватись він не може,
хоч віршами лиш допоможе…
Та допомога не мала…
Я це всім серцем сприйняла…

Ольга Діденко-Шипкова,
25 січня 2020 р., Київ