
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
у суєті самоти,
є ще до кого іти
душі живі обігріти.
Інші шляхи до мети
наші освоїли діти,
є кому слати привіти
Тобі місяць брат, але ж не рідний.
І мотиви західні чи східні
не співай мені до ранку ти.
Я напився сонячних заграв,
цілував тумани, чисті роси,
ти ж мене немов коханка просиш,
І не танцює в білій сукні заметіль.
Лиш на столі у кришталевій вазі рози,
І поряд пахнуть сніжні яблука кальвіль.
Зривали разом бережно у пізню осінь...
Ще скачуть спомини якимось табуном,
А в серці проросло
Складається враження, що Данило Хармс
завждИ українською писав для нас.
Просто найпершою його голос
розчула Олена Побийголод.
Автор: Юрко Дар
Від божевільних почуттів.
Стрясають вихори свавільні
Нещонайкращий із світів.
Нема ні ради, ні розради,
Ані кількох утішних слів.
Стихає шерех листопаду,
Стерегтиму вуста,
Допоки злочинець передо мною.
Заціпенів я, принишк, замовк від добра.
Та біль мій нараз збаламутивсь.
Розпалилося серце, палахкотить роздумом,
Заговорив я своєю мовою:
«Повідом мені, Бо
вимолювати на колінах в неба?
Та ліпше гріть під серцем самоту,
ніж виглядати ницою ганебно.
Не звикла я ні з ким любов ділить,
жада замучить — вип'ю біль до краплі,
розчулених мелодій щемну мить,
Із мене хмуровиння сірих снів,
Досада від чужих колючих слів,
Все губиться у білому безкраї.
Іду по білому, немов лечу по раю!
Не віриться, що то звичайний сніг.
Не знаю, зваба в тім мені, чи мука-
Тягнув я санки крізь узлісся,
стояли сосни по боках;
і враз – по річці хтось пронісся
на начебто стальних крючках.
Я витягнув на берег санки,
Новини приємні й сумні, –
За вас, українські солдати,
Молюся всі ночі та дні.
Щомиті звертаюсь до Бога
З проханням своїм і чужим:
Даруй нам скоріш Перемогу
Й солдат від смертей вбережи!
Не копіюючи чуже.
Дощі супротив стелять ревно
На тлі, завідомо брудне…
Ще й вітер змотує в мотузки.
Бо ненароком зачепивсь…
Щоб розлетітися на друзки -
Старечий небу ніч моливсь…
Розбіглись хмари, що весь день блукали.
Сипнуло зорі небом, бо в цей час
Ще місяця година не настала.
Тож небо все усіяне було
Перлинами, що сяяли яскраво.
Над річкою на луках за селом,
Закінчивши свої всі денні с
Затирає сліди і заковує сизим льодом
Поети буває дописують власний вірш,
Що хапає за хвіст
І з’їдає себе до рогів.
А тоді вирушають в дорогу по білих слідах,
Ледь помітних немов би закінчилась чорна стрічк
В оди не складаються катрени.
Чом же, добрий друже, ти не спиш? —
Бачу в чаті світлофор зелений.
Розгорнув обійми інтернет,
І затяг у темну павутину.
Вирватися важко із тенет,
Неначе на замовлення пошита.
Чиїсь старанні, ніжні доторкнулись руки,
І філігранний залишивсь відбиток.
Вбрання, мережане сріблястими нитками.
Мороз їм додає і шарму й блиску.
Під усмішками сонця і небес вершками
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Життя, смерть (роздуми, цитати)
Життя – щасливе відчуття,
щасливе від життя.
* * *
Книга Життя – Книга Любові.
* * *
Над кожним днем ще вище небо,
бо нижчає земля.
Пітьом та сонць смугаста зебра
носила немовля.
Воно зросло на чоловіка.
А згодом – старика.
З тих літ між поколінь без ліку
і ллється ця ріка.
* * *
Народження – красне.
Дитинство – безтурботне.
Отроцтво – наївне.
Юність – шалена.
Молодість – світла.
Зрілість – розважлива.
Старість – поважна.
Старецтво – болісне.
Дряхлість – байдужа.
Смерть – остаточна й неминуча.
* * *
Життя істот – предовгий серіал,
в якому тільки титри обминули.
* * *
Війна. Мистецтво. Світ. Любов.
А від життя лише три краплі.
* * *
Життя постійно розмовляє з нами.
* * *
Ми життя розкладаємо на роки,
як школу поділяємо на класи.
* * *
Життя крокує крізь чергу віків,
крізь майбутні і минулі лиця,
народжуючи мудреців і простаків,
дозволивши закоханим усамітниться.
* * *
Життя – рівняння.
Кількість невідомих дорівнює сукупностям людей.
* * *
Ідемо (по життю), а сліди – на небо.
* * *
Життя – до нестями вражаюче –
цвіте драматичними творами.
* * *
Життя не стражданнями схоже,
а даром приблуди й іуди.
* * *
Нам здається вічним наше сьогоднішнє життя.
* * *
Яскравість
Коли відомі напере́д
усі завдання, всі задачі,
і ти вже маєш свій портрет,
де дід старий сидить на дачі,
тоді тобі уже й не жить,
тобі вже – вечір, і смеркає,
тоді ота остання мить
тебе тривожно погукає
і розкладе таке життя,
як рішення на «за» і «проти»,
і вже не буде вороття,
бо й пільги скінчаться і квоти.
Загрузне молодість в імлі,
трагічний випадок спіткає –
хто ж носить старість по землі,
той не знаходить, бо шукає.
А що залишиться? Краї,
які ти так і не побачив,
розгублені батьки твої
й нові завдання і задачі!
Так невідомість над усе
життя дратує, а цікавість,
весь шал завівши, нас несе
в непередбачену яскравість!
* * *
Життя – це закодований псалтир.
Що зміг порозуміти, те і маю.
* * *
Котяться зірки, котяться дні –
життя, як карусель.
* * *
Життєві комбінації – як ікс-ігрековий зет.
* * *
Для всіх – накритий Богом стіл,
хтось трунок п’є, а хтось посіє зерна.
* * *
Коли дивишся на небо, то здається, що це не хмари,
а дні наші спливають. І мимоволі гадаєш, що нема їм
ні кінця, ні краю. Та все ж приходить час, коли небо
стає чистим, і хмари тануть. Воно таке ж красиве
і блакитне, як раніше, але ці білі човники вже сплили
в небуття, і ти його не бачиш. А хмари, які з’являються
потім, – уже не твої дні, а чужі, хоча життя у нас
усіх одне – це блакитне, безкрає небо.
* * *
Жити – значить творити. Творити прекрасне, чудове, добре,
а значить, корисне людям. Так творити, щоб для користі
іншим вкладати в свою працю всю свою душу, вміння,
працювати від щирого серця, із натхненням і радістю,
що така праця – не щось марне, а потрібне людям.
У цьому – краса життя.
* * *
Живи, твори без зайвих фраз –
життя дається тільки раз.
* * *
Живи сьогодні, насолоджуйся
і радуйся ночам і дням, які твої,
та Бога прославляй.
* * *
Є завжди тільки путь.
* * *
Нас кудись несе життя неспокійна ріка.
* * *
Я шию білими нитками.
Ти шиєш білими нитками.
Час шиє білими нитками.
* * *
Поспішаймо жити, дружити, любити, усім дорожити.
* * *
Іноді доро́га спливає так, як і години.
* * *
Шлях – не вихід, а крок – ще не слід.
* * *
Куди спішиш – туди не попадеш,
куди попадеш – зовсім не спішиш.
* * *
Життя – не тільки жага.
* * *
Придивися до пуття, якого кольору життя.
* * *
Інтриги нас доводять до пуття.
* * *
Щоб по-справжньому жити,
треба по-справжньому любити.
* * *
Життя – чарівне, коли любов – божество.
* * *
Кожен проживає власне життя на самоті.
* * *
Життя наші рвуться лише тому, що не цінуємо
і завжди прагнемо назад.
* * *
Коли ти зводиш нанівець своє життя – не псуй чужого.
* * *
Бетон
Місимо, мішаємо, вминаємо,
час зацементуємо – й минаємо.
А воно стоїть-стоїть, не падає.
Та про нас ніхто-ніхто не згадує.
Ви танцюєте вальс-босто́н –
і торуєте свій бетон.
* * *
Як нехрещеним штовхати життя,
як жону під вінець?
* * *
Життя вишиває гладдю рубці на серці.
* * *
Життя з глибокою душевною раною десь посередині чи збоку…
* * *
Коротка мить життєвої довжини.
* * *
Мить, обірвана смертю…
* * *
Життя зі смертю візаві.
* * *
«Реальне життя» – воно є мить, обірвана смертю,
аби знову перейти в духовне життя – вічність…
* * *
Чудо
Я вже був колись… Пам’ятаю
цю осліпленість збожевілля,
на навколішках власних останків
неприховане незусилля,
як літав сорок день без себе,
але мав ще про себе згадку.
Я вже був колись. Бачив небо
на примруженні мо́го світанку…
Я вже є – і мене немає.
Я кричу – і ніхто не чує,
як сьогодні мене приймають
у обійми нового чуда.
* * *
Смерть
Стаю зорею.
Небом заливаюсь.
Облиште тіло в рамках забуття!
Йду в Іудею.
Звідти направляюсь
найближчим шляхом в сад едемський я.
Стаю зорею.
З вами розмовляю
німими жестами споріднених стихій.
Понад землею
сорок днів гуляю
і на могилі хрест хитаю свій.
Стаю зорею
і являюсь часто
у тих місцях, де корчило мене.
Спускаю фею
білу і пухнасту,
чарі́вну смерть, у пекло чарівне́.
* * *
Життя в однині не розжилось,
де смерть в множині нависає.
* * *
Смерть – це подія, бо так звичне життя навкруги.
* * *
Сон – необхі́дна ланка в системі самозахисту.
Шок – обхідна́ ланка в системі самозахисту.
Смерть – остаточна ланка в системі самозахисту.
* * *
Смерть – то спокій, а життя – це ризик.
* * *
Життя – менший ризик, ніж влади полум’я.
* * *
Так скупо відображені життя –
а смертю так нахабняче розвінчані?
У стосах документів з забуття
волають ску́ті, досі не помічені!
* * *
Смерть – це свобода, несумісна з життям.
* * *
Що то бажання і що то надії.
Супроти смерти нічого не діє.
* * *
Смерть – то тільки час,
який лише для нас тече й не рветься.
* * *
Ховаймося, люди, від смерті своєї,
чужій – оддаваймо дану.
Погляньмо, як чисто домножують феї
квітками всіляку труну.
* * *
Маленька – смерть,
а все Велике вміло вигравати.
* * *
Гм…
Гомер помер.
Але гм…
* * *
Красу минущу плин життя покаже –
і млин буття все перемеле знов.
* * *
Минає все, минає все на крилах вітру.
Лихого вітру не перехи́трю́.
Життя і крах, любов і страх на крилах вітру.
* * *
Оскільки я впевнений, що смерті не існує, то й час не має значення.
* * *
Життя – ґротеск, чи інша дивна форма,
забава, за́бавка, угода з Тим чи Іншим,
розпитування про погоду, їжу й нежить…
* * *
Життя – як мить, що обривається смертю, для переходу у вічність.
* * *
Десь існує інша паралель для бездоганних життів, наших нових життів.
* * *
Цінуй коротку мить довжиною у своє життя.
* * *
Пам’ять із роками розгублює фарби й ноти життя.
* * *
Не відкладайте життя на потім. Живіть тут і тепер.
* * *
Усе недарма!
* * *
Намагаймося жити все вище й вище зла.
* * *
Не живи в цьому світі, як хворий без ліків і як цар без царства.
* * *
Охопи очима своє життя і відмовся від усього зайвого.
* * *
Уміння жити – це вміння сміятися над сльозами,
навіть коли сльози ще не висохли.
* * *
Тримайся за дерево – єдине, що має коріння.
Від початку кайнозойської ери до наших часів
ніхто не дожив – тільки дерево.
* * *
Нехай вам завжди сміється, співається, радісно живеться.
* * *
Життя з каскадами подій
схиляється поволі до любові.
* * *
Симфонію життя присвячено любові.
* * *
Живи все довше-довше
і пам'ятай все більше
тільки про любов.
* * *
Живімо й думаймо про справедливий нарис,
повіданий в неодноріднім Бозі.
* * *
Живи в ритмі весни,
живи в ритмі любові,
живи в ритмі радісного серця.
https://mala.storinka.org/сергій-губерначук-життя-смерть-вірші-роздуми-цитати-вислови.html
https://dlib.kiev.ua/items/show/829
http://irbis-nbuv.gov.ua/ulib/item/ukr0000023497
––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––
«Життя з глибокою душевною раною десь посередині чи збоку…»
Сергій Губерначук
Поранене життя
Так посередині, чи збоку?
Чи поступово, чи з наскоку?
З життям сумісна все ж? Чи ні?
Чи в білім світі, чи в труні?
І рана ця у нас в житті,
в житті в гріхах і в каятті,
або в житті без каяття…
Невже оце і є життя?
І рана в центрі – рана в серці,
що п’є відерце за відерцем
кров нашу. Кров та витікає
відразу – серце ж рану має.
А рана на периферії –
то рана в нервах, рана в мріях.
Наносить рани нам буття.
Поранене усе життя.
Ольга Діденко-Шипкова,
10 січня 2020 р., Київ
–––––––––––––––––––––––––––
«Мить, обірвана смертю…»
Сергій Губерначук
Він мав оце передчуття:
обірветься його життя
раніш, ніж старість завітає…
Сергія серед нас немає.
Прийшла смерть, обірвала мить…
Душа ж його все пломенить,
любові полум’я не гасне.
Він не живе життям сучасним –
понад сучасністю живе…
Там, в Небі, душу він не рве –
там спокій… Вічність там, не час…
Все ж він турбується про нас…
Не турбуватись він не може,
хоч віршами лиш допоможе…
Та допомога не мала…
Я це всім серцем сприйняла…
Ольга Діденко-Шипкова,
25 січня 2020 р., Київ
Контекст : «Розсипане золото літер», стор. 63–73
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)