
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2023.06.02
00:51
На кам’яних островах самотності
Троянди спраглі жадають води
Напередодні грози.
Море вечорів молодого листя
І сердець – мідних шматочків Неба:
Прислухаюсь до цокотіння годинника,
Коли троянди спраглі жадають води.
У Всесвіті яблуневому, серед порож
Троянди спраглі жадають води
Напередодні грози.
Море вечорів молодого листя
І сердець – мідних шматочків Неба:
Прислухаюсь до цокотіння годинника,
Коли троянди спраглі жадають води.
У Всесвіті яблуневому, серед порож
2023.06.01
23:41
Міняю стильний хмарочос
На вікна з виглядом на море.
Розхристаних думок хаОс,
На мирну царину простору.
Коштовне срібло на бджолу,
Що у меду купає літо,
Кредитів чорну кабалу —
На вікна з виглядом на море.
Розхристаних думок хаОс,
На мирну царину простору.
Коштовне срібло на бджолу,
Що у меду купає літо,
Кредитів чорну кабалу —
2023.06.01
23:31
Ідеш і бачиш сон ліричний,
Ідеш ти вільно, феєрично,
Неначе Вавилона цар;
Та ти, деннице, не загинеш,
І ні прокльони, ні провини
Не забруднили твоїх чар.
Ідеш ти вільно, феєрично,
Неначе Вавилона цар;
Та ти, деннице, не загинеш,
І ні прокльони, ні провини
Не забруднили твоїх чар.
2023.06.01
21:58
Ну здрастуй, літо, здрастуй, літо! -
Загнала спека в холодок.
І я теж літній чи елітний -
Впадаю в паморозь думок.
Уся планета вже тепліє,
І тануть скрізь льодовики.
Лише на теренах росії
Загнала спека в холодок.
І я теж літній чи елітний -
Впадаю в паморозь думок.
Уся планета вже тепліє,
І тануть скрізь льодовики.
Лише на теренах росії
2023.06.01
21:19
був ти для мене тільки чотирикутником паперу
але моє серце має ту ж форму
був ти зрештою моїм серцем
і той самий поспішний ритм оживляв папір
вивищував до розміру дерева
слова твої були листям
а смуток мій вітром
слова твої ясніли кольором
але моє серце має ту ж форму
був ти зрештою моїм серцем
і той самий поспішний ритм оживляв папір
вивищував до розміру дерева
слова твої були листям
а смуток мій вітром
слова твої ясніли кольором
2023.06.01
17:29
В тісному бомбосховищі , в задусі,
В півтемряві народ сидить, стоїть.
І молоді жінки, й старі бабусі,
І діточки чекають на ту мить,
Як скінчиться, нарешті, ця навала,
З цієї можна вийти духоти.
Сирени, наче благості чекали
Та дослухались. Десь із в
В півтемряві народ сидить, стоїть.
І молоді жінки, й старі бабусі,
І діточки чекають на ту мить,
Як скінчиться, нарешті, ця навала,
З цієї можна вийти духоти.
Сирени, наче благості чекали
Та дослухались. Десь із в
2023.06.01
08:58
Жасміново-трояндово
у травні вечоріє,
а уночі акації
солодкий подих віє
натомлений турботами
легенький вітерець,
і сни квітково-ягідні
в кімнату навпростець
у травні вечоріє,
а уночі акації
солодкий подих віє
натомлений турботами
легенький вітерець,
і сни квітково-ягідні
в кімнату навпростець
2023.06.01
06:42
Лягай, поспи, поки ракета
ще не поцілила у дім,
забулася у сні планета,
із вікон не клубиться дим.
Але наразі це недовго
вже палець тисне кнопку – «Пуск» –
вищить повітряна тривога,
ще не поцілила у дім,
забулася у сні планета,
із вікон не клубиться дим.
Але наразі це недовго
вже палець тисне кнопку – «Пуск» –
вищить повітряна тривога,
2023.06.01
04:32
Обчухрали нахаби тутешні
З гілочок скороспілі плоди, –
Ягідки соковиті черешні
Залишили лиш тільки сліди
Кісточок на газоні зеленім,
А на вітті – одних черешків, –
Поживилася вдосталь шалена
Зграя вічно голодних шпаків.
З гілочок скороспілі плоди, –
Ягідки соковиті черешні
Залишили лиш тільки сліди
Кісточок на газоні зеленім,
А на вітті – одних черешків, –
Поживилася вдосталь шалена
Зграя вічно голодних шпаків.
2023.05.31
21:57
Не знаю чи зміг би тебе забути.
Пам'ять — всього лиш потреба привласнити,
Те, що тобі не належить. Як голос,
Як дотик до стегон прекрасної діви,
Як слово, яке про любов мироносить,
Як місто в якому печуть сувеніри
Чи крихітні форми його середмістя
Пам'ять — всього лиш потреба привласнити,
Те, що тобі не належить. Як голос,
Як дотик до стегон прекрасної діви,
Як слово, яке про любов мироносить,
Як місто в якому печуть сувеніри
Чи крихітні форми його середмістя
2023.05.31
19:26
Вже колобродять перші хитрі сни,
І хрестить ніч зірками путь на щастя.
Сторожить місяць синіх нив лани,
І древній сад святить плодів багаття.
Це неба синьо - жовте вишиття.
Холодне від журби. Ясне з любові.
В зірках читає кожен шлях життя.
І хрестить ніч зірками путь на щастя.
Сторожить місяць синіх нив лани,
І древній сад святить плодів багаття.
Це неба синьо - жовте вишиття.
Холодне від журби. Ясне з любові.
В зірках читає кожен шлях життя.
2023.05.31
12:18
Ой, згодна я... і це уже не жарти.
Коли вже є оказія така,
то розумію, після сорока
журитися за юними не варто.
Якщо так ся подобає тобі,
то я не розчарую серцеїда.
Чого б ото не вийти і собі
Коли вже є оказія така,
то розумію, після сорока
журитися за юними не варто.
Якщо так ся подобає тобі,
то я не розчарую серцеїда.
Чого б ото не вийти і собі
2023.05.31
12:12
Це не біда, що і тобі за сорок
і що мені із гаком... ой-йо-йой...
усе одно я буду твій герой
ліричний – уві сні і... у вівторок.
У тебе серце все-таки не лід
і ми обоє думати повинні,
як зупинити вік посередині:
і що мені із гаком... ой-йо-йой...
усе одно я буду твій герой
ліричний – уві сні і... у вівторок.
У тебе серце все-таки не лід
і ми обоє думати повинні,
як зупинити вік посередині:
2023.05.31
10:27
У травах шовкових — на щастя підкова,
під плотом зубчастим — суниці медвяні,
коралі ожини, лохина бузкова —
ваніллю пахтять, наче пляцки* духмяні.
В ставку білий лебідь з лебідкою в парі
цілуються лагідно — шийки сердечком.
Малиновий вечір тримає
під плотом зубчастим — суниці медвяні,
коралі ожини, лохина бузкова —
ваніллю пахтять, наче пляцки* духмяні.
В ставку білий лебідь з лебідкою в парі
цілуються лагідно — шийки сердечком.
Малиновий вечір тримає
2023.05.31
10:13
Тихо линув
тополиний
пух.
Тупо линув.
Дух на мухи
дмух!
На потухлі.
тополиний
пух.
Тупо линув.
Дух на мухи
дмух!
На потухлі.
2023.05.31
09:35
Сонячним спектром
простір проспектів
літо з ковша поливає.
Ввечері місто
стрілами вулиць
від спеки до парків тікає.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...простір проспектів
літо з ковша поливає.
Ввечері місто
стрілами вулиць
від спеки до парків тікає.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Володимир Діброва. АНДРІЇВСЬКИЙ УЗВІЗ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Володимир Діброва. АНДРІЇВСЬКИЙ УЗВІЗ
ПОВНЕ НАВПАКИ ВІЧНОСТІ
Володимир Діброва. АНДРІЇВСЬКИЙ УЗВІЗ: Роман. – К.: Факт, 2007. – 248 с.
Загодя і наперед скажу, що отримала справжню втіху від читання й спілкування з цією книгою. І знаю – чому саме! Усе-таки поділ на вартість за поколіннєвою ознакою в українській літературі другої половини минулого століття існує (перше, що я зробила – подивилась на рік народження письменника). Попри задеклароване дисидентство, він - представник покоління вихованого, толерантного, делікатного, насамперед, у мові. Вона легко- прозора, тонко-іронічна, жанрово- точна, без вкраплень так званого сленгу, який вже набив оскому в творах молодших за віком сучасних письменників. За це – велика дяка авторові!
Знахідкою автора є фабула роману: життя героя змальовано від кінця до початку. Що розділ, то Чоловік (так автор називає героя – безособово) молодшає. Розділи називаються «зупинки» - п’ята, четверта, третя, друга…Перша зупинка часу фіксує життя маленького хлопчика. Рятівна линва, за яку Чоловік періодично хапається, аби перескочити, чи перелетіти у часі й просторі, теж цікава сюжетна деталь (хоча, як на мене, це могла би бути й не линва, а якийсь інший засіб пересування, не менш фантастичний).
Андріївський узвіз – це нестак вулиця, що поєднує верх і низ міста Києва, як власне алегорія спуску життя героя від кінця до початку. На вулиці «вирує пульс епохи…люди тупцяють знизу під гору або з гори додолу…їх зигзагами й ривками несе юрба…деякі пильно тримаються правого боку, доходять до кінця, перетинають вулицю й дрейфують у зворотньому напрямку. Інших, метушливіших, пхають, мнуть та місять всі, кому не ліньки. А вони й раді, бо те, що для інших – біда, для них – пригода».
Окремо хочу завважити побудову діалогів персонажів роману, на яких, по суті тримається сюжет. Відчувається хист автора яко драматурга – багато сторінок книги навіть візуально виглядають, як театральна п’єса. Діалоги смішні, деякі звучать, як анекдоти радянської доби, що розповідались на кухнях пошепки: «Як ви, питає його лікар, почуваєтеся? / Почуваюся, каже він, добре. / Це добре. А ще як? / Погано. / А ви ж як хотіли?! / Я так не хотів.» (!!!)
Продовжуючи тему діалогів, я хочу сказати, що на перших «зупинках» вони сприймаються гостріше (лікар-Чоловік, ректор-проректор) подальших, бо повторювання вже знайденого, хоч би й найсвіжішого художнього прийому дає ефект зворотного впливу. Читач – вибаглива, примхлива особа!
Тепер про головне. Автор оповідає про радянське і після радянське життя покоління, що на всіх рівнях тепер визнано зламаним, бо виросло на зламі епох (даруйте каламбур!). Хроніка совкової буденності, психологія пристосуванства, що виглядає, як боротьба за виживання (власне, так і є!), культ псевдоцінностей і в остаточному підсумку: «жертви і кати – усі жертви». Усе це змальовано якнайкраще! І все-таки не полишає присмак вторинності інформації. Поясню, чому. Попередня епоха наразі відкрита усім можливим й неможливим вітрам – документальним, зокрема: архіви, спогади, кіно, світлини тощо. Тому, мені видається, що роман цікавий насамперед нестандартною формою, аніж змістом. Можливо, я помиляюся, але відчуття, повторюю, вторинності зображуваного не полишає мене й досі.
Автор своїм романом ставить традиційні питання співіснування гармонії й хаосу, причин і наслідків зла, намагання жити добром. Чи відповідає на них? Фактологічно – так! А от на чуттєвому рівні він полишає читача розгубленим, хоч сам себе упевнює в протилежному: «Скільки ще треба себе згинати, щоб, незважаючи на умови, жити по-людськи? …він знав відповідь на ці питання. Та й іншим вони, мабуть, відомі. Бо дурних тут нема. Є лише ті, що придурюються.» Не знаю, але хочу вірити авторові!
Володимир Діброва. АНДРІЇВСЬКИЙ УЗВІЗ: Роман. – К.: Факт, 2007. – 248 с.
Загодя і наперед скажу, що отримала справжню втіху від читання й спілкування з цією книгою. І знаю – чому саме! Усе-таки поділ на вартість за поколіннєвою ознакою в українській літературі другої половини минулого століття існує (перше, що я зробила – подивилась на рік народження письменника). Попри задеклароване дисидентство, він - представник покоління вихованого, толерантного, делікатного, насамперед, у мові. Вона легко- прозора, тонко-іронічна, жанрово- точна, без вкраплень так званого сленгу, який вже набив оскому в творах молодших за віком сучасних письменників. За це – велика дяка авторові!
Знахідкою автора є фабула роману: життя героя змальовано від кінця до початку. Що розділ, то Чоловік (так автор називає героя – безособово) молодшає. Розділи називаються «зупинки» - п’ята, четверта, третя, друга…Перша зупинка часу фіксує життя маленького хлопчика. Рятівна линва, за яку Чоловік періодично хапається, аби перескочити, чи перелетіти у часі й просторі, теж цікава сюжетна деталь (хоча, як на мене, це могла би бути й не линва, а якийсь інший засіб пересування, не менш фантастичний).
Андріївський узвіз – це нестак вулиця, що поєднує верх і низ міста Києва, як власне алегорія спуску життя героя від кінця до початку. На вулиці «вирує пульс епохи…люди тупцяють знизу під гору або з гори додолу…їх зигзагами й ривками несе юрба…деякі пильно тримаються правого боку, доходять до кінця, перетинають вулицю й дрейфують у зворотньому напрямку. Інших, метушливіших, пхають, мнуть та місять всі, кому не ліньки. А вони й раді, бо те, що для інших – біда, для них – пригода».
Окремо хочу завважити побудову діалогів персонажів роману, на яких, по суті тримається сюжет. Відчувається хист автора яко драматурга – багато сторінок книги навіть візуально виглядають, як театральна п’єса. Діалоги смішні, деякі звучать, як анекдоти радянської доби, що розповідались на кухнях пошепки: «Як ви, питає його лікар, почуваєтеся? / Почуваюся, каже він, добре. / Це добре. А ще як? / Погано. / А ви ж як хотіли?! / Я так не хотів.» (!!!)
Продовжуючи тему діалогів, я хочу сказати, що на перших «зупинках» вони сприймаються гостріше (лікар-Чоловік, ректор-проректор) подальших, бо повторювання вже знайденого, хоч би й найсвіжішого художнього прийому дає ефект зворотного впливу. Читач – вибаглива, примхлива особа!
Тепер про головне. Автор оповідає про радянське і після радянське життя покоління, що на всіх рівнях тепер визнано зламаним, бо виросло на зламі епох (даруйте каламбур!). Хроніка совкової буденності, психологія пристосуванства, що виглядає, як боротьба за виживання (власне, так і є!), культ псевдоцінностей і в остаточному підсумку: «жертви і кати – усі жертви». Усе це змальовано якнайкраще! І все-таки не полишає присмак вторинності інформації. Поясню, чому. Попередня епоха наразі відкрита усім можливим й неможливим вітрам – документальним, зокрема: архіви, спогади, кіно, світлини тощо. Тому, мені видається, що роман цікавий насамперед нестандартною формою, аніж змістом. Можливо, я помиляюся, але відчуття, повторюю, вторинності зображуваного не полишає мене й досі.
Автор своїм романом ставить традиційні питання співіснування гармонії й хаосу, причин і наслідків зла, намагання жити добром. Чи відповідає на них? Фактологічно – так! А от на чуттєвому рівні він полишає читача розгубленим, хоч сам себе упевнює в протилежному: «Скільки ще треба себе згинати, щоб, незважаючи на умови, жити по-людськи? …він знав відповідь на ці питання. Та й іншим вони, мабуть, відомі. Бо дурних тут нема. Є лише ті, що придурюються.» Не знаю, але хочу вірити авторові!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
" ЕФЕКТ ШАГРЕНЕВОЇ ШКІРКИ.Сашко Ушкалов. БЖД"
• Перейти на сторінку •
"Любко Дереш. Трохи пітьми, або На краю світу."
• Перейти на сторінку •
"Любко Дереш. Трохи пітьми, або На краю світу."
Про публікацію