
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.01
13:52
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
2025.07.01
12:27
Далеч безкрая синіє, як море,
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
2025.07.01
10:14
Густішає, солодшає повітря,
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
2025.07.01
09:09
Заявишся опівночі і мовиш ‘Ніч не видно’
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
2025.07.01
08:05
Двічі не ввйдеш в рай,
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
2025.06.30
21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
2025.06.30
10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
2025.06.30
09:12
Частина друга
Жовч і кров
1930 рік
Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в
2025.06.30
08:21
На подвір'ї, біля хати,
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
2025.06.30
05:48
Закохані до згуби
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
2025.06.29
23:49
Банальна думка – як воно
Зріднилось з путіним лайно.
І як воно – смердючі дні
Вовтузитися у лайні.
Відомі істини прості –
З лайном поріднені глисти.
І путін теж – огидний глист,
Зріднилось з путіним лайно.
І як воно – смердючі дні
Вовтузитися у лайні.
Відомі істини прості –
З лайном поріднені глисти.
І путін теж – огидний глист,
2025.06.29
23:25
Мій мозок розчленився на клітини,
у кожній - ти ... в нейронах і аксонах
той погляд ще невинної дитини,
та пристрасть у найпотаємних зонах.
Мов не живу без цього всі ці ночі,
розірваних думок збираю зграю,
і розумію, що напевно хочу
тебе і жити,
у кожній - ти ... в нейронах і аксонах
той погляд ще невинної дитини,
та пристрасть у найпотаємних зонах.
Мов не живу без цього всі ці ночі,
розірваних думок збираю зграю,
і розумію, що напевно хочу
тебе і жити,
2025.06.29
22:01
Безконечно росте трава,
Невідчутна і ледь жива.
І траві цій ніщо не указ,
Вона дивиться в нас і про нас.
Ця трава - ніби вічне зерно,
Що проб'є асфальт все одно.
Невідчутна і ледь жива.
І траві цій ніщо не указ,
Вона дивиться в нас і про нас.
Ця трава - ніби вічне зерно,
Що проб'є асфальт все одно.
2025.06.29
17:16
Санта Фе, кажуть, десь у ста милях, по шосе
Я маю час на кілька чарок й автопрокат
У Альбукерке
Знову мчав я край доріг, самоти я шукав, як міг
Незалежності від сцен і глядачів
У Альбукерке
Я маю час на кілька чарок й автопрокат
У Альбукерке
Знову мчав я край доріг, самоти я шукав, як міг
Незалежності від сцен і глядачів
У Альбукерке
2025.06.29
14:18
Утішає мати доню: - Ну, що знову сталось?
Мабуть, що від того зятя клятого дісталось?
А та плаче: - Справді, клятий! Він мене покинув!
Не поглянув, що у мене на руках дитина!
- Треба ж було добре, доню ще тоді дивитись,
То не довелось би нині тобі і
Мабуть, що від того зятя клятого дісталось?
А та плаче: - Справді, клятий! Він мене покинув!
Не поглянув, що у мене на руках дитина!
- Треба ж було добре, доню ще тоді дивитись,
То не довелось би нині тобі і
2025.06.29
12:07
Заграйте, Маестро Перельмане ,
Щось із Сарасате .
А поки ви настроюєте скрипку,
Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
...За обідом, який завжди передував уроку,
Учителька івриту у диптиху про Гріга
Порадила змінити Швейцера на Перельмана.
Я зн
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Щось із Сарасате .
А поки ви настроюєте скрипку,
Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
...За обідом, який завжди передував уроку,
Учителька івриту у диптиху про Гріга
Порадила змінити Швейцера на Перельмана.
Я зн
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2024.05.20
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Володимир Діброва. АНДРІЇВСЬКИЙ УЗВІЗ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Володимир Діброва. АНДРІЇВСЬКИЙ УЗВІЗ
ПОВНЕ НАВПАКИ ВІЧНОСТІ
Володимир Діброва. АНДРІЇВСЬКИЙ УЗВІЗ: Роман. – К.: Факт, 2007. – 248 с.
Загодя і наперед скажу, що отримала справжню втіху від читання й спілкування з цією книгою. І знаю – чому саме! Усе-таки поділ на вартість за поколіннєвою ознакою в українській літературі другої половини минулого століття існує (перше, що я зробила – подивилась на рік народження письменника). Попри задеклароване дисидентство, він - представник покоління вихованого, толерантного, делікатного, насамперед, у мові. Вона легко- прозора, тонко-іронічна, жанрово- точна, без вкраплень так званого сленгу, який вже набив оскому в творах молодших за віком сучасних письменників. За це – велика дяка авторові!
Знахідкою автора є фабула роману: життя героя змальовано від кінця до початку. Що розділ, то Чоловік (так автор називає героя – безособово) молодшає. Розділи називаються «зупинки» - п’ята, четверта, третя, друга…Перша зупинка часу фіксує життя маленького хлопчика. Рятівна линва, за яку Чоловік періодично хапається, аби перескочити, чи перелетіти у часі й просторі, теж цікава сюжетна деталь (хоча, як на мене, це могла би бути й не линва, а якийсь інший засіб пересування, не менш фантастичний).
Андріївський узвіз – це нестак вулиця, що поєднує верх і низ міста Києва, як власне алегорія спуску життя героя від кінця до початку. На вулиці «вирує пульс епохи…люди тупцяють знизу під гору або з гори додолу…їх зигзагами й ривками несе юрба…деякі пильно тримаються правого боку, доходять до кінця, перетинають вулицю й дрейфують у зворотньому напрямку. Інших, метушливіших, пхають, мнуть та місять всі, кому не ліньки. А вони й раді, бо те, що для інших – біда, для них – пригода».
Окремо хочу завважити побудову діалогів персонажів роману, на яких, по суті тримається сюжет. Відчувається хист автора яко драматурга – багато сторінок книги навіть візуально виглядають, як театральна п’єса. Діалоги смішні, деякі звучать, як анекдоти радянської доби, що розповідались на кухнях пошепки: «Як ви, питає його лікар, почуваєтеся? / Почуваюся, каже він, добре. / Це добре. А ще як? / Погано. / А ви ж як хотіли?! / Я так не хотів.» (!!!)
Продовжуючи тему діалогів, я хочу сказати, що на перших «зупинках» вони сприймаються гостріше (лікар-Чоловік, ректор-проректор) подальших, бо повторювання вже знайденого, хоч би й найсвіжішого художнього прийому дає ефект зворотного впливу. Читач – вибаглива, примхлива особа!
Тепер про головне. Автор оповідає про радянське і після радянське життя покоління, що на всіх рівнях тепер визнано зламаним, бо виросло на зламі епох (даруйте каламбур!). Хроніка совкової буденності, психологія пристосуванства, що виглядає, як боротьба за виживання (власне, так і є!), культ псевдоцінностей і в остаточному підсумку: «жертви і кати – усі жертви». Усе це змальовано якнайкраще! І все-таки не полишає присмак вторинності інформації. Поясню, чому. Попередня епоха наразі відкрита усім можливим й неможливим вітрам – документальним, зокрема: архіви, спогади, кіно, світлини тощо. Тому, мені видається, що роман цікавий насамперед нестандартною формою, аніж змістом. Можливо, я помиляюся, але відчуття, повторюю, вторинності зображуваного не полишає мене й досі.
Автор своїм романом ставить традиційні питання співіснування гармонії й хаосу, причин і наслідків зла, намагання жити добром. Чи відповідає на них? Фактологічно – так! А от на чуттєвому рівні він полишає читача розгубленим, хоч сам себе упевнює в протилежному: «Скільки ще треба себе згинати, щоб, незважаючи на умови, жити по-людськи? …він знав відповідь на ці питання. Та й іншим вони, мабуть, відомі. Бо дурних тут нема. Є лише ті, що придурюються.» Не знаю, але хочу вірити авторові!
Володимир Діброва. АНДРІЇВСЬКИЙ УЗВІЗ: Роман. – К.: Факт, 2007. – 248 с.
Загодя і наперед скажу, що отримала справжню втіху від читання й спілкування з цією книгою. І знаю – чому саме! Усе-таки поділ на вартість за поколіннєвою ознакою в українській літературі другої половини минулого століття існує (перше, що я зробила – подивилась на рік народження письменника). Попри задеклароване дисидентство, він - представник покоління вихованого, толерантного, делікатного, насамперед, у мові. Вона легко- прозора, тонко-іронічна, жанрово- точна, без вкраплень так званого сленгу, який вже набив оскому в творах молодших за віком сучасних письменників. За це – велика дяка авторові!
Знахідкою автора є фабула роману: життя героя змальовано від кінця до початку. Що розділ, то Чоловік (так автор називає героя – безособово) молодшає. Розділи називаються «зупинки» - п’ята, четверта, третя, друга…Перша зупинка часу фіксує життя маленького хлопчика. Рятівна линва, за яку Чоловік періодично хапається, аби перескочити, чи перелетіти у часі й просторі, теж цікава сюжетна деталь (хоча, як на мене, це могла би бути й не линва, а якийсь інший засіб пересування, не менш фантастичний).
Андріївський узвіз – це нестак вулиця, що поєднує верх і низ міста Києва, як власне алегорія спуску життя героя від кінця до початку. На вулиці «вирує пульс епохи…люди тупцяють знизу під гору або з гори додолу…їх зигзагами й ривками несе юрба…деякі пильно тримаються правого боку, доходять до кінця, перетинають вулицю й дрейфують у зворотньому напрямку. Інших, метушливіших, пхають, мнуть та місять всі, кому не ліньки. А вони й раді, бо те, що для інших – біда, для них – пригода».
Окремо хочу завважити побудову діалогів персонажів роману, на яких, по суті тримається сюжет. Відчувається хист автора яко драматурга – багато сторінок книги навіть візуально виглядають, як театральна п’єса. Діалоги смішні, деякі звучать, як анекдоти радянської доби, що розповідались на кухнях пошепки: «Як ви, питає його лікар, почуваєтеся? / Почуваюся, каже він, добре. / Це добре. А ще як? / Погано. / А ви ж як хотіли?! / Я так не хотів.» (!!!)
Продовжуючи тему діалогів, я хочу сказати, що на перших «зупинках» вони сприймаються гостріше (лікар-Чоловік, ректор-проректор) подальших, бо повторювання вже знайденого, хоч би й найсвіжішого художнього прийому дає ефект зворотного впливу. Читач – вибаглива, примхлива особа!
Тепер про головне. Автор оповідає про радянське і після радянське життя покоління, що на всіх рівнях тепер визнано зламаним, бо виросло на зламі епох (даруйте каламбур!). Хроніка совкової буденності, психологія пристосуванства, що виглядає, як боротьба за виживання (власне, так і є!), культ псевдоцінностей і в остаточному підсумку: «жертви і кати – усі жертви». Усе це змальовано якнайкраще! І все-таки не полишає присмак вторинності інформації. Поясню, чому. Попередня епоха наразі відкрита усім можливим й неможливим вітрам – документальним, зокрема: архіви, спогади, кіно, світлини тощо. Тому, мені видається, що роман цікавий насамперед нестандартною формою, аніж змістом. Можливо, я помиляюся, але відчуття, повторюю, вторинності зображуваного не полишає мене й досі.
Автор своїм романом ставить традиційні питання співіснування гармонії й хаосу, причин і наслідків зла, намагання жити добром. Чи відповідає на них? Фактологічно – так! А от на чуттєвому рівні він полишає читача розгубленим, хоч сам себе упевнює в протилежному: «Скільки ще треба себе згинати, щоб, незважаючи на умови, жити по-людськи? …він знав відповідь на ці питання. Та й іншим вони, мабуть, відомі. Бо дурних тут нема. Є лише ті, що придурюються.» Не знаю, але хочу вірити авторові!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
" ЕФЕКТ ШАГРЕНЕВОЇ ШКІРКИ.Сашко Ушкалов. БЖД"
• Перейти на сторінку •
"Любко Дереш. Трохи пітьми, або На краю світу."
• Перейти на сторінку •
"Любко Дереш. Трохи пітьми, або На краю світу."
Про публікацію